Зміст

Вступ.............................................................................................................................3
1. Поняття та принципи виконання зобов'язання.....................................................4
2. Суб'єкти виконання зобов'язання..........................................................................6
3. Місце, строк та спосіб виконання зобов'язання.................................................10
4. Поняття і види способів забезпечення виконання зобов'язань.........................13
Висновки.....................................................................................................................16
Список використаної літератури..............................................................................17


Вступ

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одночасно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покупцем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прийняття цієї суми продавцем.
За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'я¬зання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямо¬вані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по ви¬конанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.
Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею певного майна, поняттям пред¬мета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особли¬вості предмета виконання повністю залежать від особливос¬тей конкретного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'язання (правочином, догово¬ром, адміністративним актом, на яких засновані зобов'язан¬ня) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета виконання у чин¬ному ЦК України закріплені лише стосовно грошових зобов'я¬зань (статті 167—170).


1. Поняття та принципи виконання зобов'язання
Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задо¬волення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набува¬ють форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основ¬ну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'я¬зується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання.
Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання.
Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося.
Так, одні автори вважали, що реальне виконання — скла¬дова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання — одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.
Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну переда¬чу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й пере¬дачу її в обумовленому асортименті відповідно до затвердже¬них стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, не¬гайне виправлення допущених недоліків або заміну недобро¬якісної продукції.
О.С. Йоффе взагалі надавав принципу реального вико¬нання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після пору¬шення боржником зобов'язання — виконання у натурі.
Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція М.І. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконан¬ня — це різноплощинні явища. У першому виявляється сут¬ність виконання як вчинення певної дії, у другому — якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання).
З розвитком ринкових засад в економіці принцип реально¬го виконання зобов'язання, який набував особливого зна¬чення для господарських договорів, певною мірою втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кре¬диторові збитків, які виникли через невиконання зобо¬в'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки може задовольнити інтерес у певному обсязі. За таких обста¬вин проект ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься.
В проекті ЦК України (ст. 550) загальні умови виконання зобов'язань формулюються так: зобов'язання має виконува¬тися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших, правових актів, а за відсутністю таких— відпо¬відно до вимог, що звичайно ставляться. Отже, зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в та¬кому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнен¬ня зобов'язання (договору, адміністративного акта), або від¬повідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому спе¬ціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділового оборо¬ту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип на¬лежного виконання зобов'язання. Не припускається односто¬роння відмова від виконання зобов'язання або його односто¬роння зміна, за винятком випадків, передбачених угодою сторін або вказаних безпосередньо в законі.

2. Суб'єкти виконання зобов'язання

Суб'єктами виконання зобов'язання є кре¬дитор і боржник. Зазвичай вони є тими особами між якими відбувається виконання зобов'язання. Це безпосередньо випливає із визначення зобов'язання, закріпленого ст. 151 ЦК України: одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на ко¬ристь іншої особи (кредитора) відповідну дно. В деяких випад¬ках характер і якість виконання певних зобов'язань залежить від особистих властивостей боржника. Так, з особистістю автора, з яким укладено договір літературного замовлення на художній або літературний твір, пов'язується і виконання зобов'язання. Необхідність особистого виконання може випливати не тільки із суті зобов'язання, а й із безпосередньої домовленості сторін або з прямої вказівки закону. Так, на під¬ставі ст. 333 ЦК України за договором підряду, де підряд-чиком виступає громадянин, останній зобов'язаний виконати роботу особистою працею. За таких обставин необхідною умовою належного виконання зобов'язання визнається виконання його особисто боржником. Це правило поширює¬ться на випадки, коли це:
1) передбачено законом;
2) встановлено угодою сторін;
3) випливає із суті зобов'язання.
Проте, за загальним правилом, виконання зобов'язання особисто боржником не впливає ні на характер, ні на якість виконання зобов'язання. Для кредитора зазвичай не має значення, чи він отримує гроші або інше майно безпосе¬редньо від боржника або від будь-якої іншої особи, що діє за його дорученням.
Саме на такі випадки розрахований інститут передору¬чення виконання зобов'язання третій особі, передбачений ст. 164 ЦК України. Боржник може покласти виконання обо¬в'язку, який лежить на ньому, на третю особу (передоручення зобов'язання), а кредитор має право доручити третій особі право прийняти виконання (переадресування виконання). Однак цей інститут може застосовуватися за наявності однієї з названих умов, які передбачені у ст. 164 ЦК України:
1) якщо таке переадресування або передоручення перед¬бачено безпосередньо законом;
2) якщо третя особа адміністративне підпорядкована тій стороні, яка застосовує покладення своїх обов'язків або передачу своїх прав на третю особу;
3) якщо третя особа пов'язана з однією із сторін відповід¬ного зобов'язання договором.
Разом з тим слід підкреслити, що відповідальність за неви¬конання або неналежне виконання зобов'язання у випадках покладення відповідних прав або обов'язків на іншу (третю) особу несе та сторона, яка є учасником договору, якщо зако¬нодавством не передбачено, що ця відповідальність покла-дається безпосередньо на виконавця.
Від передоручення і переадресування слід відрізняти замі¬ну осіб у зобов'язанні. Якщо при передорученні боржник залишається суб'єктом зобов'язання і відповідно несе відпо¬відальність за дії призначеного ним виконавця, при пере¬адресуванні виконання кредитор також залишається суб'єк-том виконання, і тому призначена ним третя особа претензій до боржника пред'явити не може.
Заміна осіб у зобов’язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки у повному обсязі переходять до суб'єктів, які їх за¬мінюють. Заміна осіб у зобов'язанні може набувати форми заміни кредитора або заміни боржника.
Заміна кредитора — це уступка кредитором своїх прав вимоги за зобов'язанням іншій особі. Вона має назву цесії. Кредитор, який поступається своїм правом вимоги за зобо¬в'язанням третій особі, називається цедентом, а особа, якій кредитор поступається своїм правом вимоги за зобов'язан¬ням — цесіонарієм. Для цесїї (уступки вимоги) необхідною є угода між старим і новим кредитором, тобто між цедентом і цесіонарієм. Згоди боржника на здійснення цесії не потрібно, оскільки вона ніякою мірою не погіршує його становище. Дійсно, для боржника не має значення кому передавати виконання зобов'язання — старому чи новому кредиторові. Якщо у зв'язку з цесією (заміною кредитора) необхідні додат¬кові витрати боржника для виконання, ці витрати відносяться на рахунок кредитора. Крім того, на підставі ст. 200 ЦК України боржник зберігає всі заперечення проти нового кре¬дитора, які він міг протиставити попередньому кредиторові. Так, якщо продавець продав річ покупцеві, а потім передав свої права вимоги третій особі (відбулася заміна кредитора — цесія), покупець зберігає відповідні права, які належать йому в договорі купівлі-продажу щодо нового учасника цих відно¬син. За умов, коли покупець знайде в придбаній речі дефекти, він вправі посилатися на них при розрахунках з новим учас¬ником договору купівлі-продажу — цесіонарієм. Проте, хоч при уступці вимоги згоди боржника не потрібно, старий кре¬дитор (цедент) зобов'язаний повідомити боржника про цесію, яка відбулася, а також передати документи, які засвідчують право вимоги, новому кредиторові (цесіонарію). У противно¬му разі відповідно до ст. 199 ЦК України боржник може вико¬нати зобов'язання старому кредиторові і не нестиме відпові¬дальність перед цесіонарієм, який набуває права витребу¬вати виконання лише від цедента, а не від боржника.
Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, пере¬ходить до нього в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові. Для цесіонарія зберігають силу всі засоби забез¬печення зобов'язання (застава, завдаток, порука тощо) від¬повідно до ч. З ст. 197 ЦК України. Якщо боржник ухиляється від виконання, то тільки до нього і може бути пред'явлена вимога з боку цесіонарія. Однак при уступці вимоги щодо фактично недійсного, неіснуючого зобов'язання перед цесіо¬нарієм відповідатиме цедент, тобто попередній кредитор. Інакше кажучи, цедент відповідає перед цесіонарієм за не¬дійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невико¬нання цього зобов'язання боржником (ч. 2 ст. 197 ЦК). За за¬гальними правилами ЦК України, цесія може застосовуватися у будь-яких зобов'язаннях, винятки встановлені лише для вимог, уступка яких суперечить закону, договору, який може виключати уступку будь-якої вимоги або якщо вимога пов'язана безпосередньо з особою кредитора (ч. 1 ст. 197 ЦК). Так, ч. 2 ст. 197 ЦК У країни безпосередньо забороняє уступку вимоги про відшкодування майнової шкоди, яка спричинена ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.
У сучасних умовах у зв'язку з активним запровадженням ринкових принципів господарювання інститут цесії значно поширився у підприємницьких відносинах.
Внаслідок переведення боргу (заміни боржника) поперед¬ній боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим. Для переведення боргу безперечно потрібна згода нового боржника, оскільки якщо договір як вольовий акт не може вчинятися без волевиявлення кожного із контрагентів, то тим більше не можна поза своєю волею стати боржником уже існуючого зобов'язання. Але переведення боргу не можна здійснити і без згоди кредитора. Цим переведення боргу відрізняється від цесії (уступки вимоги). Таке положення зрозуміло, оскільки для боржника зазвичай не має значення особа кредитора, якому він має вручити виконання, але для кредитора не однаково, хто буде виступати перед ним як боржник, оскільки виконання безумовно залежить і від пла¬тоспроможності боржника та від інших ознак, які характери-зують особу боржника. Саме виходячи з цього, на підставі ч. З ст. 201 ЦК України і порука, і застава, встановлені тре¬тьою особою на забезпечення виконання зобов'язання, з переведенням боргу припиняються, якщо поручитель або за¬ставодавець не висловили своєї згоди відповідати також і за нового боржника.
Новий боржник має право виставляти проти вимог кредитора всі ті заперечення, які основані на відносинах між кредитором і первісним боржником (ч. 2 ст. 201 ЦК).
Сфера застосування переведення боргу обмежується тими самими межами, що встановлені для цесії. Стосовно форми уступка вимоги і переведення боргу підпорядковую¬ться загальним правилам, які встановлені щодо форми угод. Так, ст. 202 ЦК України передбачає, що уступка вимоги і переведення боргу, які основані на угоді, здійсненій у пись¬мовій формі, мають бути також вчинені у простій письмовій формі. Однак невиконання цієї умови не тягне за собою недійсності угоди про уступку вимоги або переведення боргу. В цьому разі застосовуються загальні правила, передбачені ст. 46 ЦК України.

3. Місце, строк та спосіб виконання зобов'язання

Виявлення з необхідною точністю місця, в якому має бути виконане зобов'язання, істотне саме тому, що від цього нерідко залежить вирішення інших, дуже важли¬вих практичних питань. У деяких випадках місце виконання зобов'язання визначається нормами, які регулюють даний вид зобов'язань, тобто воно встановлюється в самому законі. Іноді місце виконання зобов'язання може випливати із адміні¬стративного акта. В ряді випадків місце виконання визначає¬ться виходячи із суті зобов'язання.
Проте, копи жоден з наведених способів не дає змоги вста¬новити, в якому місці має бути виконане зобов'язання, засто¬совують загальні правила, встановлені у ст. 167 ЦК України. Вони зводяться до наступного: місцем виконання зобов'язан¬ня визнається місце проживання боржника — громадянина або місцезнаходження боржника — юридичної особи. Якщо внаслідок певних обставин первісне місце проживання або місцезнаходження боржника було змінене, про що кредитор був належним чином повідомлений, виконання зобов’язання має здійснюватися за новим місцем проживання або місце¬знаходженням боржника. Якщо інше не передбачено зако¬ном або договором у цьому випадку на боржника мають бути віднесені всі витрати, пов'язані зі зміною проживання або зміною місцезнаходження боржника. Однак з цього загаль¬ного правила встановлені певні винятки:
1) зобов'язання, які стосуються передачі будівлі або іншої нерухомості (у власність, користування або з іншою правовою метою), виконуються в місцезнаходженні цієї будівлі або іншої нерухомості;
2) грошові зобов'язання (позика, Інші грошові зобов'язан¬ня, зокрема обов'язок сплатити гроші, який випливає з дого¬вору купівлі-продажу або майнового найму) виконуються у місці проживання кредитора на момент виникнення зобов'я¬зання, а якщо кредитор змінив своє місце проживання і пові¬домив про це боржника, зобов'язання має виконуватися за новим місцем проживання кредитора з віднесенням на його рахунок усіх додаткових витрат, які пов'язані зі зміною місця виконання.
Строк виконання зобов'язання. Відповідно дост. 161 ЦК України належним визнається такий строк виконання, який встановлений законом, договором або випливає із суті зобо¬в'язання. Строк виконання зобов'язання може бути визначе¬ний календарною датою або закінченням відповідного пе-ріоду часу, а також вказівкою на відповідну подію, яка обов'язково має настати.
Але досить часто на практиці трапляються зобов'язання, строки виконання яких або взагалі не встановлені, або визна¬чені моментом пред'явлення вимоги виконання кредитором. Наприклад, внесений вклад в Ощадбанк, передача речі в гар¬дероб тощо. У цьому разі відповідно до ст. 165 ЦК України кредитор має право вимагати виконання і відповідно боржник має право провести таке виконання у будь-який час. Однак обов'язок виконати таке зобов'язання покладається на борж¬ника в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги креди¬тором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або суті зобов'язання.
При простроченні боржника кредитор має право або вимагати виконання зобов'язання в натурі, або відмовитися від прийняття виконання. Однак у будь-якому разі боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збитки, що їх зазнав кредитор у зв'язку із простроченням (ст. 213 ЦК). Коли пред¬метом виконання є грошова сума, боржник зобов'язаний сплатити за час прострочення 3 відсотки річних від простро¬ченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків (ст. 214 ЦК). За грошовими зобов'язан¬нями розмір відсотків може встановлюватися і відповідними нормативними актами.
Крім норм щодо прострочення боржника, існують відповід¬ні правила, встановлені на випадок прострочення з боку кредитора. Кредитор визнається таким, що прострочив вико¬нання, якщо він відмовився прийняти надане боржником на¬лежне виконання зобов'язання або не вчинив відповідних дій, без яких боржник не може виконати своїх обов'язків. При простроченні прийняття виконання кредитором боржник у свою чергу має право вимагати від кредитора відшкодування заподіяних йому збитків.
У законодавстві регулюється і питання про можливість до¬строкового виконання зобов'язання. Так, ст. 166 ЦК У країни передбачає, що боржник має право виконати зобов'язання до строку, встановленого в договорі, якщо інше не випливає із самого договору, не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання. Проте існує цілий ряд таких зобов'язань, які за своїм змістом не можуть бути виконані достроково. Так, при достроковому врученні поздоровчої телеграми або, скажімо, подарунка ювілярові втрачається самий сенс до¬строкового виконання зобов'язання.


4. Поняття і види способів забезпечення виконання зобов'язань

Під способами забезпе¬чення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпе¬чувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) харак-тер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими доку¬ментами.
Відповідно до ст. 178 ЦК до способів забезпечення належать:
•    неустойка;
•    застава;
•    порука;
•    гарантія;
•    завдаток.
Такий перелік є вичерпним, інші механізми, фор¬мально до способів забезпечення не належать.
Однак меті забезпечення виконання зобов'язань може слугувати застосування а й будь-яких інших, передбачених законом або договором пра-вових заходів (механізмів), які сприяють виконанню обов'яз¬ків боржника за договором або обов'язків, що випливають з інших підстав виникнення зобов'язань. В такому розумінні коло цих способів забезпечення виконання зобов'язань можна тлумачити значно ширше.
Саме виходячи з цього, в ст. 570 проекту ЦК України передбачається, що виконання зобов'язання може забезпе¬чуватися не тільки тими способами, які прямо передбачені ЦК, іншими правовими актами, а й тими, які встановили сто¬рони в самому договорі.
В сучасній юридичній літературі до таких додаткових способів забезпечення виконання зобов'язання відносять способи, передбачені законом, але не названі у відповідній главі ЦК України. До таких способів, зокрема, належать:
    пра¬вила про зустрічне виконання зобов'язань,
    положення про субсидіарну відповідальність учасників повного товариства, а також повних товаришів у командитному товаристві за зобо-в'язаннями товариства при недостатності його майна;
    влас¬ника за зобов'язаннями належного йому підприємства або установи;
    права кредитора, який виконав угоду, у разі ухи¬лення іншої сторони від її нотаріального посвідчення вимагати по суду визнання її дійсною;
    право кредитора вимагати реєстрації угоди у разі ухилення іншої сторони від її реєстра¬ції;
    про відповідальність, що її поряд з боржником несуть треті особи, на яких покладено виконання зобов'язання, та деякі інші1.
Що стосується додаткових способів забезпечення, які сто¬рони можуть передбачати в самому договорі, то до них нале¬жать і випадки виконання боржником зобов'язання, пов'яза¬ного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання в договорі можливостей, що за-кладені диспозитивними нормами ЦК України.
Так, нормою передбачено, що ризик випадкової загибелі речі або випад-кового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом або договором. У зв'язку з цим влас¬ник має право передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна на контрагента.
Аналогічно може бути розв'язано питання щодо витрат, які пов'язані з утриманням майна.
У проекті ЦК України розширено перелік прямо передба¬чених у кодексі способів забезпечення виконання зобов'я¬зання, до яких, крім зазначених у чинному ЦК України, нале¬жать утримання майна боржника кредитором та нове за змістом і функціями поняття гарантії як способу забезпечен¬ня виконання.
Класифікація способів забезпечення виконання зобов'язання проводиться за різними озна¬ками2.
Враховуючи юридичну конструкцію способів  забезпечення виконання зобов'язання, їх поділяють на:
а) такі, що пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника (застава та завдаток);
б) такі, що не пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника.
За правовою природою способи поділяються на:
а) такі, що є засобами юридичної відповідальності (неустойка та завдаток);
б) такі, які не є засобами юридичної відповідальності (застава та порука).                              
За сферою дії розрізняють способи забез¬печення, що можуть застосовуватися:
1)    у відносинах між будь-якими суб'єктами (неустойка, застава, порука),
2)    у зобов'язан¬нях тільки за участю фізичних осіб (завдаток)
3)    у відноси¬нах виключно між юридичними особами (гарантія).


Висновки

Спосіб виконання зобов'язання пере¬буває у прямій залежності від предмета виконання. Якщо предмет зобов'язання пов'язаний з якоюсь єдиною річчю, що за своєю природою неподільна, виконання не може бути про¬ведене інакше, як шляхом передачі цієї речі боржником кредиторові відразу і в цілому.
Проте можливі зобов'язання з приводу передачі сукупності речей або відповідної суми грошей, зокрема грошей у дого¬ворі позики, кількох однорідних речей у договорі купівлі-про¬дажу або поставки і т.д. У таких випадках зобов'язання може бути здійснене не тільки шляхом вчинення однократного акту, а й частинами — у формі кількох розподілених у часі дій. Виконання зобов'язання частинами нерідко передбачається законом, договором або випливає із змісту і цільового при¬значення зобов'язання. Так, договір поставки передбачає передачу продукції або товарів певними партіями. Однак, якщо законом або іншою підставою, з якою пов'язане це зобов'язання, не передбачається виконання зобов'язання частинами або таке виконання не випливає із самого змісту зобов'язання, кредитор має право не приймати виконання зобов'язання, яке здійснюється боржником саме такими частинами (ст. 163 ЦК). У такому разі належним визнається лише виконання, яке здійснюється в повному обсязі у вигляді однократного акту. Зрозуміло, що своїм правом (відмовитися від прийняття виконання) кредитор може і не скористатися, але часткове виконання зобов'язання, проведене за згодою кредитора, визнається вже належним виконанням. Про згоду прийняти часткове виконання можуть свідчити заява креди¬тора та його конклюдентні дії. Так, якщо кредитор почав вико¬ристовувати частково надане виконання зобов'язання, то це може тлумачитись, як його згода саме на такий спосіб вико-нання зобов'язання.

Список використаної літератури

1.    Коментар до Конституції України. — К., 1996.
2.    Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – Київ, 1996.
3.    Четвертин В.А. Демократическое конституционное государство. Введение в теорию. - М., 1993.
4.    Швейцер А. Благоговение перед жизнью. - М., 1992.
5.    Политологический энциклопедический словарь. - М., 1993.
6.    Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.
7.    Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989