Зміст

Вступ    3
1. Предмет педагогіки    4
2. Основні категорії педагогіки    6
3. Методологія педагогічного дослідження    8
4. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки    12
Висновки    15
Список використаної літератури:    16


Вступ

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процес виховання, навчання і розвитку особистості.
Термін походить від грецьких слів “pair” (“paidos”) – дитя і “ago” – веду.
У Древньому Вавилоні, Єгипті, Сирії “пайдагогос” найчастіше були жерці, а в Давній Греції – найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педонами, педотриби, дедаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре володіли науками, багато мандрували, знали мови, культуру, звичаї різних народів.
В Середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах – дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.
У Давньоруській державі педагогів називали “майстрами”. Впродовж багатьох століть тут не існувало спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з піддячними, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали – “школярі-книжники”.
В Україні педагогічна думка на всіх етапах розвивалась на рівні світової. Ще в Київській Русі сформувалася система виховання на засадах любові до батьківщини, гуманного ставлення до людини, дисципліни, поваги до старших, сумлінності у праці, мужності, хоробрості й водночас терпимості та релігійності.
У творенні української національної педагогіки важливу  роль відіграє педагогічна спадщина Г.Ващенка (1878 - 1967). У відомій праці “Виховний ідеал” він всебічно аналізує проблему формування виховного ідеалу в українській національній школі, що, безперечно, сприяє теоретичним пошукам сучасної української педагогіки і практичній діяльності школи з формування підростаючого покоління незалежної України.

1. Предмет педагогіки
Предмет педагогіки — виховна діяльність, що здійснюється в за-кладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.
Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з практичної потреби пристосуван¬ня підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Виховання здійснюється через засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду в процесі та в ре¬зультаті залучення його старшим поколінням до суспіль¬них відносин, системи спілкування і суспільне необхідної діяльності. Тому виховання має конкретно історичний ха¬рактер.
Ці істотні особливості виховання чітко простежують¬ся в кожній суспільно-економічній формації, відображаю¬чи рівень розвитку виробництва і характер виробничих відносин. З розвитком суспільства, удосконаленням зна¬рядь і засобів праці, ускладненням відносин між людьми і розподілом між ними функцій у суспільному виробниц¬тві й управлінні накопичувалися знання та вміння, які пе¬редавалися наступним поколінням.
На всіх етапах розвитку людського суспільства вихов¬ну діяльність «обслуговує» педагогічна наука, виконуючи розкриті нижче функції.
Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів. Головними педагогічними законами, зокрема, є: закон обов'язкового засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду старших поколінь як не¬обхідна умова входження в суспільне життя, спадкоєм¬ності поколінь, життєзабезпечення суспільства, окремо¬го індивіда і розвитку сил кожної особистості; обов'яз¬кової відповідності змісту, форм, методів навчання і ви¬ховання вимогам розвитку виробничих сил суспільства; неминучих виховних наслідків у результаті взаємодії ді¬тей зі світом у життєвих ситуаціях, подіях, процесах, конфліктах; формування сутності дитячої особистості че¬рез її активний самовияв і самоствердження в діяльності, спілкуванні, стосунках. Серед закономірностей педагогіч¬них явищ — виховуючий характер навчання; взаємо¬зв'язок і взаємозумовленість розвитку і виховання; вирі¬шальний вплив діяльності людини на формування її осо¬бистості та ін.
У силу специфіки педагогічної діяльності педагогічні закони мають вірогідний характер. «Багатоманітність та неповторність ситуацій, — підкреслює В. Загвязінський, — множина факторів, що впливають на результат, роблять їх законами-тенденціями, законами, які прокла¬дають собі дорогу крізь безліч різноманітних відхилень, неповторних варіантів, а точність відносна. Закони та принципи, що їх виражають, не спрацьовують автоматич¬но. Щоразу необхідний аналіз особливостей навчальної операції та наступний мислительний синтез, зіставлення законів розвитку педагогічних явищ з особливостями ситуації, з наявністю певних умов».
Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання. Ця функція передбачає роз¬криття змісту й технології реалізації, наприклад, конкрет¬ного принципу навчання чи виховання, використання пев¬ного методу виховання залежно від віку школяра та ін.
Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі педагогічної теорії. Йдеться про виявлення пе¬редового і новаторського педагогічного досвіду вчительсь¬ких колективів і окремих учителів, умов і причин успіш¬ності та ефективності їх діяльності, підготовки відповідних методичних матеріалів, педагогічних рекомендацій.
Експериментальні дослідження педагогічної діяльно¬сті. Мета цих досліджень — побудова на їх основі моделей реформування цієї діяльності, втілення досягнень педаго¬гічної науки в практику діяльності закладів освіти з ме¬тою її вдосконалення.
Вироблення педагогічної техніки. Йдеться про стиль поведінки і спілкування вчителя з учнями (як і де стоя¬ти в класі, як говорити, як жестикулювати й артикулю¬вати тощо).

2. Основні категорії педагогіки

Як і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апа¬рат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.
Виховання — цілеспрямований та організований процес форму¬вання особистості.
У педагогіці поняття «виховання» вживають у широ¬кому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в граничне вузькому педагогічному значен¬нях.
Виховання в широкому соціальному значенні — про¬цес формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Кажучи «виховує життя», мають на увазі виховання в широкому значенні цього слова. Оскільки дійсність нерідко буває су-перечливою і конфліктною, то особистість може не лише формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі не¬сприйнятливість до цих явищ.
Виховання в широкому педагогічному значенні — формування особистості дитини під впливом діяльності пе¬дагогічного колективу закладу освіти, яка базується на пе¬дагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
Виховання у вузькому педагогічному значенні — ці¬леспрямована виховна діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).
Виховання в гранично вузькому значенні — спеціаль¬но організований процес, що передбачає формування пев¬них якостей особистості, процес управління її розвитком і відбувається через взаємодію вихователя і вихованця.
Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко на¬ціональним за своєю сутністю, змістом, характером. «На¬ціональне виховання, — писала Софія Русова, — забезпе¬чує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть но¬ві оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного посту¬пу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях по¬шану до інших народів...».
Національне виховання — виховання дітей на культурно-історич-ному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.
Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдсько¬го гуманістичного і демократичного виховання. Таке вихо¬вання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'єм¬ний складник їх соціалізації. Національне виховання ду¬ховно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих по¬коліннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.
Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що за-безпечує формування в особистості національної самосвідомості.
Соціалізація людини — процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до сус-пільного життя як активної, дієвої сили.
«Все, що йде поза рами нації, — застерігав І. Франко у праці «Поза межами можливого», — се або фарисейст¬во людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би ши¬рокими «вселюдськими» фразами прикривати своє духов¬не відчуження від рідної нації».
На кожному етапі свого розвитку українське націо¬нальне виховання вбирало кращі здобутки світової куль¬тури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя. Правильно організоване національне вихо¬вання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.
На певному щаблі суспільного розвитку складовою час¬тиною виховання в широкому його значенні стає освіта.
Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її твор¬чих сил і здібностей.
Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчан¬ня, в процесі якого реалізуються цілі освіти.
Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у проце¬сі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.
У живому педагогічному процесі ці педагогічні кате¬горії взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному значенні ви¬ховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю нав¬чального процесу є виховуючий характер навчання.

3. Методологія педагогічного дослідження

Основою методології педагогіки є вчення про структуру і функції педагогічного знання; вихідні, фундаментальні педагогічні положення (теорії, концепції, гіпотези), які мають загальнонаукове наповнення; вчення про логіку і методи педагогічного дослідження, способи використання здобутих знань для вдосконалення педагогічної практики. Ця схема співвідноситься з методологією педагогіки і її галузей, що виникають на межі наук.
Визначальні положення про мету, структуру, функції і методи науково-педагогічного дослідження формують методологію педагогічного дослідження, яка передбачає об'єктивний розгляд педагогічних явищ у їх розвитку та взаємозв'язку.
Педагогічне дослідження — процес наукового визначення, вивчення та аналізу результатів актуальної педагогічної проблеми.
Виховання є надзвичайно складним процесом, остаточно вирішити проблеми якого практично неможливо, що обумовлює постійну необхідність нових наукових досліджень. Творчий цілеспрямований пошук шляхів удосконалення виховання і навчання дітей дошкільного віку утворює зміст педагогічного дослідження. Ґрунтується воно на вихідних положеннях, які об'єднуються у концепцію дослідження — систему вихідних теоретичних положень, яка є основою дослідницького пошуку. У процесі наукового пошуку прийняті вихідні положення перевіряють, розвивають, коригують, за необхідності — відкидають (зміна або модернізація концепції).
Педагогічне дослідження здійснюється на теоретико-методологічному, теоретичному і методичному, а також історико-педагогічному рівнях. Теоретика-методологічний рівень педагогічного дослідження спрямований на аналіз існуючих і створення нових педагогічних теорій. Ефективність таких досліджень оцінюють за ступенем новизни і теоретичної значущості здобутих результатів та їх впливу на розвиток педагогіки. Теоретичний і методичний рівні забезпечують вирішення теоретичних і методичних проблем навчання і виховання дітей, їх ефективність пов'язують насамперед із якістю розв'язання конкретних навчально-виховних завдань. Історико-педагогічне дослідження має на меті вивчення конкретних проблем історії педагогіки. Його ефективність обумовлена не лише новизною виявлених дослідником даних, а й прогностичним їх значенням для розвитку науки і практики Ефективність дослідження оцінюють за результатами поставлених завдань.
Структурними елементами науково-педагогічного дослідження є вибір об'єкта і предмета дослідження, формулювання його мети, завдань і гіпотези, вибір і застосування методів, аналіз одержаних результатів, формулювання висновків та науково-практичних рекомендацій.
Педагогічне дослідження є складним, тривалим процесом, який охоплює кілька етапів:
1. Обґрунтування проблеми дослідження. Для цього необхідно вивчити теорію, історію питання, реальний стан його на даний час. Проблема дослідження відображає невідповідність між уявленнями про питання та його суть, характеризує суперечність між типовим станом явища, яке досліджують, і вимогами до нього. Проблема має бути актуальною; у виборі об'єкта і предмета дослідження виходять з потреби його вивчення. Визначення проблеми вимагає особливого бачення, заснованого на досвіді наукової діяльності та знаннях. Вирішення проблеми і є метою дослідження. На основі теоретичного аналізу і реального стану проблеми на практиці дослідник визначає конкретні завдання.
Об'єктами педагогічного дослідження є елементи педагогічної системи. На відміну від предмета, об'єкти дослідження існують незалежно від дослідника. Предметом дослідження є частина об'єкта, яка безпосередньо підлягає дослідженню. Проблема дослідження завжди пов'язана з удосконаленням предмета дослідження, поліпшенням його стану в педагогічній практиці, поглибленням теоретичних уявлень про нього.
В організації дослідження особливо важливим є формулювання гіпотези (наукового припущення), яка передбачає процес і висновки дослідження. Це припущення вибудовується на попередньому вивченні проблеми. Наукове дослідження неможливе без висунення і перевірки гіпотез. Успішність дослідження і його значущість великою мірою залежать від того, наскільки плідною є гіпотеза, чи виявляє вона закономірності, чи створює передумови для побудови нових наукових концепцій.
Перший етап закінчується вибором методів дослідження на основі специфіки проблеми і завдань, які поставив перед собою дослідник. Такими завданнями можуть бути вивчення проблеми, прийомів і операцій, спрямованих на досягнення мети дослідження та вирішення його завдань.
2. Вирішення поставлених завдань. Для практичної перевірки гіпотези застосовують констатуючі, формуючі та контрольні методи. Насамперед дослідник вивчає первинний стан педагогічного явища, вдаючись до констатуючих методів: спостереження, бесіди, вивчення матеріалів роботи дошкільних закладів, соціометрії, експерименту. Використання формуючих методів вносить зміни у педагогічний процес, які дослідник вважає необхідними для досягнення мети (спостереження, експеримент, бесіди, опитування педагогів і батьків, вивчення робіт дітей, тестування). За допомогою контрольних методів виявляють успішність застосування формуючих методів.
Для оцінки правильності дослідницького пошуку, а за необхідності — коригування його, дослідник постійно використовує моніторинг (англ, monitoring — спостереження) — збір, обробку та аналіз інформації про хід дослідження, його проміжні та остаточні результати. Основою моніторингу є система діагностики, яка передбачає необхідний набір критеріїв (узагальнених показників).
3. Теоретичний аналіз результатів, формулювання висновків і педагогічних рекомендацій, упровадження їх у практику. Цей етап завершує дослідження. З'ясувавши, що гіпотеза не підтвердилася, дослідник змушений висунути нову і відповідно до неї здійснити нове дослідження. Про успішність дослідження свідчить використання його результатів у теорії і практиці дошкільного виховання.
Педагогічне дослідження у сфері дошкільної педагогіки має такі суттєві особливості, зумовлені його об'єктом:
— особистість дитини перебуває на стадії становлення, тому дослідження повинно сприяти її розвитку;
— оскільки кожне досліджуване явище, що розвивається, пов'язане з іншими, то його необхідно вивчати послідовно, зважаючи не лише на окремо взяті параметри, а й на їх зв'язок з іншими аспектами розвитку;
— дослідження проблем дошкільної педагогіки, як правило, здійснюється в умовах реального педагогічного процесу;
— вивчення особливостей виховання і розвитку дитини має відбуватися з відома батьків і педагогів.
Необхідною умовою успіху педагогічного дослідження є його зв'язок із практикою. Специфіка його зумовлена нерівномірністю перебігу процесів виховання і розвитку, непередбачуваністю їх результатів. Дослідження покликане здобути різнобічні дані про динаміку розвитку педагогічного явища з огляду на умови, в яких воно функціонує. Результати педагогічного дослідження, як правило, потребують тривалої перевірки, бо виявляються не відразу. Попри те, саме завдяки таким дослідженням пропонуються і реалізовуються найсуттєвіші нововведення в педагогічну практику.

4. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Завдання педагогіки

Система педагогічних наук— зв'язки та відношення, що скла¬лися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.
До педагогічних наук належать: загальна педагогіка, ві¬кова педагогіка, корекційна педагогіка, галузеві педагогіки.
Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, дослід¬жує загальні проблеми навчально-виховного процесу.
Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) досліджує закони та закономірнос¬ті виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.
Корекційна педагогіка вивчає і розробляє питання ви¬ховання, навчання та освіти дітей з різними вадами: сур¬допедагогіка (навчання й виховання глухих і глухоні¬мих), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих і слабкозорих), олігофренопедагогіка (навчання й вихован¬ня розумово відсталих і дітей із затримками розумового розвитку), логопедія (навчання і виховання дітей з по¬рушеннями мовлення), виправно-трудова педагогіка (пе¬ревиховання неповнолітніх і дорослих злочинців).
Галузеві педагогіки — військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти та ін. Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих, швидко розвивається педагогіка вищої школи, яка роз¬криває закономірності навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.
До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні епохи.
Окрема група педагогічних наук — часткові, або пред¬метні, методики, предметом дослідження яких є законо¬мірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.
Міжпредметні зв'язки педагогіки — зв'язки педагогіки з інши¬ми науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, яви¬ща і процеси.
Педагогіка пов'язана з філософією (етикою), соціоло¬гією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гі¬гієною людини та з іншими науками.
Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію за¬гальних закономірностей людського буття і мислення, на¬дають оперативну інформацію про зміни в науці та сус¬пільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психоло¬гія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які спричи¬няють зміни у її внутрішньому світі та поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ пси¬хології. Анатомія і фізіологія людини — база для розумін¬ня біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів, опорно-рухового апара¬ту, серцево-судинної та дихальної систем.
Гігієна дітей і підлітків як галузь гігієни сприяє орга¬нізації на наукових засадах у закладах освіти заходів що¬до зміцнення здоров'я, фізичного розвитку школярів, тру¬дової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівниц¬тва та обладнання навчальних і дитячих закладів різних ти¬пів. Зв'язок педагогіки з медициною став передумовою формування корекційної педагогіки як спеціальної галузі педагогічного знання, предметом якої є освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями в розвитку, У взаємозв'язку з медициною вона розробляє систему засобів, Що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегши¬ти процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти.
На сучасному етапі педагогіка покликана вирішувати, зокрема, такі завдання: а) вдосконалення змісту освіти; б) вироблення принципово нових засобів навчання, нав¬чального обладнання; в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти; г) комп'ютеризація пра¬ці вчителя; ґ) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання; д) підсилення виховної ролі уро¬ку; е) вдосконалення змісту й методики виховання; є) удо¬сконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці; ж) вироблення шляхів демократизації та гуманізації життя й діяльності школи.

Висновки

Розвиток кожної науки залежить і від того, як здобуває вона нові факти, аналізує явища, виводить і обґрунтовує закони. Це залежить від особливостей процесу пізнання, використовуваних методології і методів оцінювання здобутих результатів. Педагогіка вимагає особливої точності та об'єктивності наукових даних, адже вона має справу з найскладнішим і особливо делікатним явищем — вихованням людини.
Зв'язок педагогіки з іншими науками відбувається в різних напрямах. По-перше, це спільність об'єктів (по¬нять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів). По-друге, взаємодія, взаємовплив, вза¬ємопроникнення, інтеграція педагогіки та інших наук. По-третє, педагогіка спирається на ідеї інших наук (люди¬на формується у діяльності — з філософії); використовує методи дослідження інших наук (анкетування — із соці¬ології), результати досліджень інших наук (насамперед психології); проводить дослідження спільно з іншими нау¬ками; дає замовлення іншим наукам на дослідження пев¬них явищ.
Методи повинні відповідати етапові дослідження. Наприклад, для початкового етапу придатні методи теоретичного пошуку: підбір та опрацювання наукових джерел, вивчення педагогічної практики тощо.
Отже, головним критерієм ефективності науково-педагогічного дослідження є здобуття нового наукового результату, що є передумовою вдосконалення процесу виховання і навчання дітей.

Список використаної літератури:

1.    Бех І. Д. Виховання особистості: У 2-х кн. — К., 2003.
2.    Выготский Л. С. Проблема возраста // Собр. соч.: В 6 т. — Т. 4. — М., 1984.
3.    Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: Теорія та історія. — К., 1995.
4.    Пльбух Ю. 3. Розумове обдарована дитина: Психологія, діагностика, педагогіка. — К., 1992.
5.    Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993. — № 44—46.
6.    Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження. — К., 1995.
7.    Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. — К., 2004.
8.    Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. — К., 1974.
9.    Доман Г., Доман Д. Дошкольное обучение ребенка. — М., 1995.
10.    Жерносек І. Педагогічний досвід: головні ознаки і критерії // Рідна школа. — 1999. — № 9.
11.    Запорожец А. В. Основные проблемы онтогенеза психики // Избр. психол. труды: В 2 т. — Т. 1. — М., 1986.
12.    Кононко Е. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника. — К., 2000.
13.    Корчак Я. Педагогическое наследие. — М., 1991.
14.    Костюк Г. С. Розвиток і виховання // Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. — К., 1989.
15.    Кудрявцев В. Т. Смысл человеческого детства и психическое развитие ребенка. — М., 1997.