.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Соціальна психологія. Спілкування - Соціальна психологія 


Соціальна психологія. Спілкування

План:

Вступ..................................................................................................................3

1. Теоретично-прикладні завдання соціальної психології............................5

2. Спілкування. Види і род...............................................................................8
2.1. Складові психології спілкування..........................................................8
2.2. Види спілкування..................................................................................14

Висновки..........................................................................................................16

Список використаної літератури...................................................................17


Вступ

Років десять – п’ятнадцять тому соціальна психологія як наука в Україні, можна сказати, ледве скніла. Її курс читався лише в кількох вищих навчальних закладах. І тільки в процесі національного відродження, становлення української демократичної держави та утвердження громадянського суспільства докорінно змінився стан з  теоретичним осмисленням основних  понять соціальної психології, а також з викладанням цієї дисципліни. В наш час дедалі більше людей усвідомлює, що без ліквідації соціально-психологічної неграмотності неможливо побудувати правову і суверенну країну. Отож, врахування потреби в соціально-психологічних знаннях, а також бурхливі соціально-економічні зміни в українському суспільстві сприяють зростанню вимог як до осмислення подій з точки зору соціальної психології, так і до діяльності спеціалістів, яким знання з соціальної психології потрібні у першу чергу (практики-підприємці, менеджери, керівники різних рівнів, власне психологи, педагоги, медики, економісти, правознавці та ін.).
Соціальна психологія –  відносно молода наука. Вона стала самостійною на початку XX століття і в наш час є однією з тих дисциплін, які динамічно розвиваються, особливо в США, Західній Європі, Австралії.
В Україні, як і в колишньому Радянському Союзі, соціальна психологія пройшла складний шлях становлення: від бурхливого розвитку в 20-х роках ХХ століття до стагнації, застою і фактичної заборони у 30 — 50-х роках. Це зумовлювалося багатьма причинами, серед яких: виконання цілком конкретних замовлень у сфері політики, управління, виробництва, а звідси й односторонність соціально-психологічного аналізу дійсності; „шкідливість” і, отже, непотрібність соціально-психологічних досліджень з точки зору тих ідеологічних і соціально-політичних засад, що існували  в країні, тощо.
Відродження соціальної психології припадає на 60-ті  роки ХХ століття. Вона стає навчальною дисципліною і починає викладатися в ряді навчальних закладів України, створюються відділи та лабораторії у науково-дослідних інститутах, установах. Однак тривала ізольованість радянської психології від світової науки, її ідеологізація призвели до деформацій у її розвитку, що позначилося, перш за все, на відриві соціально-психологічної теорії від практики, на розумінні соціальної психології тільки з позицій марксистського підходу. Виникла ситуація, коли досить високий рівень психологічної теорії поєднувався з низьким рівнем соціально-психологічної практики впровадження соціальних технологій. І це в той час, як на Заході соціально-психологічні рекомендації, спрямовані на психологічну регуляцію поведінки людини і соціальних спільнот, доволі інтенсивно впроваджувалися у практичну діяльність політиків, управлінців, бізнесменів.
Гальмувало загальний розвиток вітчизняної соціальної психології і тривале домінування в цій галузі знання американських підходів. Йдеться, передусім, про американський досвід, методики та техніки досліджень, застосування новітніх засобів реєстрації та обробки результатів, високу лабораторну культуру експерименту, які забезпечували їм пріоритет та визнання в соціальній психології. Все це призвело до того, що теоретичні тези, підходи та методи американських дослідників стали переноситися на наш ґрунт, часто без критичного осмислення, з імпліцитно притаманним уявленням вітчизняних споживачів соціально-психологічних послуг про західну “першосортність” у порівнянні з вітчизняною “другосортністю”. В процесі так званого запозичення не враховувався етнопсихологічний аспект проблеми, соціокультурний контекст підготовки як спеціалістів із соціальної психології, так і, власне, тих, кому на практиці потрібні соціально-психологічні знання для ефективної діяльності.


1. Теоретично-прикладні завдання соціальної психології

Ми розглядаємо системну соціальну психологію як соціально-психологічну теорію соці¬ального суб’єкта – особистості, контактної групи, організації, об’єднання організацій, держави тощо. Соціальний суб’єкт розглядаємо як систему, що задовольняє всі нижченаведені вимоги до її визначення. Соціальні суб’єкти, класифіковані за соціальними інституціями і стратифіковані за ступенями складності, становлять сукупність ізоморфних систем, до яких застосовується сис¬темний підхід.
Об’єктом дослідження системної соціальної психології є найбільш загальна система “соці¬альний суб’єкт – ціннісне соціальне і техногенно-природне (життєве) середовище”, яка складається, як це видно, з двох спряжених підсистем: “соціальний суб’єкт” і “ ціннісне соціальне і техногенно-природне (життєве) середовище”. Ця складна система являє собою ієрархію ізоморфних систем нижчого порядку складності і містить їх як підсистеми:
“людина (елементарний суб’єкт) – ціннісне життєве середовище”,
“особистість – ціннісне життєве середовище”,
“особистість – ціннісне соціальне середовище”,
“контактна група – ціннісне життєве середовище”,
“контактна група – ціннісне соціальне середовище”,
“організація – ціннісне життєве середовище” тощо.
Зауважимо, що під середовищем ми розуміємо сукупність класифікованих і стратифікованих матеріальних та інформаційно-ідеальних (духовних) цінностей як природних, так і штучних, як фізичної, так і соціальної природи.
Структурі найбільш загального соціального суб’єкта як системи, складеної з суб’єктів-підсистем, відповідає структура предмета їх дослідження щодо механізмів і особливостей формування та розвитку об’єкта дослідження, тобто загальної системи та окремих її складових у формі внутрішньо спряжених соціально-психологічних систем. Системна соціально-психологічна теорія соціального суб’єкта складається з теорій соціальної психології окремих суб’єктів (особистості, контактної групи, масового зібрання людей, організації тощо) як часткових. Отже, предмет соціальної психології охоплює не тільки закономірності, механізми формування і розвитку особистості як елементарного суб’єкта, але і соціальних суб’єктів вищого порядку.
Побудова системної соціальної психології ґрунтується, як зазначалось, на ідеї системного підходу до аналізу ізоморфних (або гомоморфних) соціальних систем з метою виявлення їх інваріантних властивостей і розробки на їх основі єдиної для всіх суб’єктів системної соціально-психологічної теорії. Тоді побудова теорії конкретного суб’єкта полягає в конкретизації теорії абстрактного соціального суб’єкта щодо його природи – хай то буде особистість, формальна чи неформальна, контактна чи неконтактна група, організація чи ситуаційне зібрання людей. Це дає змогу надати соціальній психології системного характеру.
Частково системні ідеї стосовно психології соціальних суб’єктів використані в дослідженнях соці¬альної психології організацій, частково реалізовані в наших попередніх розробках.
Для розробки абстрактної соціально-психологічної теорії соціального суб’єкта необхідно провести порівняльний аналіз властивостей (параметрів, характеристик) низки ізоморфних соціальних суб’єктів-систем з метою виявлення їх інваріантних властивостей, не забуваючи про існування специфічних властивостей для кожного з них. Розробку кожної з теорій конкретного соціального суб’єкта ми будемо починати з адаптації до нього саме інваріантних властивостей, наповнюючи їх конкретним змістом.
У загальному випадку структура і комплекс властивостей суб’єктів будь-якого рівня в соціально-правовій ієрархії суспільства (особистість, осередок, організація тощо) відтворені у відповідних статутах або інших правових документах. Загальною ознакою таких суб’єктів є наявність інте-ресу (потреби), сформульованої у вигляді мети діяльності, і регламентуючих її правових норм (настанов). Наприклад, метою фірми є одержання прибутку при дотриманні норм законодавства про комерційну діяльність; мета політичної партії – прийти до влади в державі на законній основі. Перша з цих властивостей є детермінуючою (динамізуючою), а друга – регулюючою діяль¬ність суб’єкта. Ці властивості-параметри виділені як інваріантні для будь-яких соціальних суб’єк¬тів і відображені в назві регулятивно-детерміністської теорії соціального суб’єкта.
В процесі задоволення потреб у стосунках даного суб’єкта з іншими суб’єктами останні виступають його партнерами або конкурентами, що зумовлено мотивацією їх діяльності і що диꬬ¬тує необхідність узгодження з ними своїх або з’ясування їхніх дій. Саме за допомогою механізму задоволення потреб суб’єкти здійснюють антиентропійну діяльність, створюючи штучне ціннісне середовище.


2. Спілкування. Види і род

2.1. Складові психології спілкування

Спілкування  завжди займало важливе значення в житті людини. Ми постійно спілкуємось одне з одним. Адже природним засобом існування людини  є його зв’язок з іншими людьми, а сама   людина  стає людиною тільки  у спілкуванні. Хоч людське спілкування належить до основи  соціального буття, безпосереднім об’єктом  психологічного  та соціально-психологічного аналізу воно постало  лише в ХХ столітті. Спілкування – дуже складний та многогранний процес. У роботі Б.Д. Паригіна “Основи соціально – психологічної теорії”, автор відзначив, що процес спілкування може виступати як процес взаємодії людей, як інформаційний процес, як відношення людини до оточуючих, як процес впливу один на одного, а також як процес їх взаєморозуміння. Визначення Б.Д.Паригіна, орієнтовано на системне розуміння сутності спілкування. А.С. Золотнікова у роботі “Проблеми психології спілкування, визначає спілкування як соціальний так і особистий процес орієнтування, в якому реалізуються не тільки особисті відносини, а також установки на соціальні норми. Для автора спілкування – це більше комунікативно-регулятивний процес, де цей процес регулюється соціальною системою. А.А. Леонтьев у роботі “Психологія спілкування“, розуміє спілкування не як інтеріндивідуальний, а як соціальний феномен, суб”єкт якого слід розглядати не ізольовано. Позицію А.А. Леонтьева підтримують деякі інші автори. Так, В.Н. Панферов відзначає, що “усі види діяльності неможливі без спілкування”.  Ковальов А.Г. визначає  спілкування як взаємодію двох або декількох  людей, що складається з обміну між  ними інформацією пізнавального або аффективно-оціночного (так звана “емоційно-оціночна”) характеру. Суб’єктами спілкування є окремі  особи або група  людей. Якщо розглядати з приводу чого і для чого люди спілкуються, та виділити усі можливі функціональні ситуації, то таких ситуацій є  чотири:
 мета спілкування знаходиться поза самою  взаємодією суб’єктів;
 мета  спілкування  знаходиться в ньому самому;
 метою спілкування є залучення партнера до досвіду та цінностей  ініціатора спілкування;
 мета спілкування – залучення самого його – ініціатора до цінностей  партнера.
Аналізуючи різні точки зору щодо спілкування, ми вважаємо, що більш вдалим є визначення спілкування  як інформаційна взаємодія. Ми згодні з думкою В.Н.Панферова та інших дослідників, але на наш пгляд, спілкування – це нейнеобхідніший елемент любої діяльності людини, необхідний для встановлення взаємодії у будь –якому колективі. Ділове  спілкування характеризується Е.В. Руденським як спілкування першого виду, тобто спілкування, що  має мету поза собою. Воно  є способом організації  і оптимізації того або  іншого виду прикладної діяльності: виробничої, наукової, комерційної і т. інш.
Особливостями   ділового спілкування по визначенню А.С. Золотнякова є:
 партнер в діловому   спілкуванні завжди виступає як особистість  завжди значуща для суб’єкта;
 людей, що спілкуються, вирізняє велике взаєморозуміння в питаннях справи;
 головне  завдання  ділового спілкування – продуктивне співробітництво.
Прагматичний  Дж. Рокфеллер, добре розуміючи значення спілкування  у діловій діяльності , відзначав, що вміння  спілкуватися з людьми – такий же  товар, який  можна придбати, як цукор  або кофе.  І він  був готовий сплачувати  великі  гроші за це вміння, більше ніж за будь-який інший товар в  світі.
Вміння спілкуватися означає  вміння розбиратись в людях і на цій  основі будувати свої  взаємини з ними, що передбачає знання психології спілкування. В процесі  спілкування люди  сприймають  один одного, обмінюються інформацією та  взаємодіють. Спілкування – це  єдність трьох сторін:  спілкування як сприйняття, спілкування як комунікація  і спілкування як взаємодія.
До  психологічних механізмів  сприйняття  в  міжгруповому спілкуванні по визначенню А.Л. Потєряхіна в роботі “Психологія управління” відносять процес соціальної  стереотипізації. Сутність  його в тому, що відображення однієї або іншої людини будується  на основі одних або інших схем.  Наприклад, стійке стереотипне  сприйняття  як зразку ввічливості – англійців; великої кількості думок – французів; загадкової слав'янської  душі – росіян. Ми будуємо своє спілкування різним  чином, залежно від того, з ким ми спілкуємось. Для кожної категорії партнерів є  так    звані різноманітні “техніки” (або моделі) спілкування, в залежності від характеристики   співвиконавця (співрозмовника).
Фактор зверхності – оцінювання людини, що  краща за нас з якого-небудь важливого для нас параметру, дещо за вищим значенням, ніж якщо вона  була б нам рівня, а не навпаки.
Фактор вподобання в процесі сприйняття людини людиною  є в завищенні або в недооцінені  будь-яких якостей в залежності від того, чи подобається нам (зовнішньо) людина, чи ні.
Фактор особистого  ставлення партнера до нас діє таким чином, що люди, які добре до нас ставляться оцінюються вище тих, що ставляться до нас погано.
Психологічними механізмами  сприйняття та  розуміння при міжособистому спілкуванні по визначенню автора є ідентифікація, емпатія та  рефлексія.
Ідентифікація – найбільш  простий спосіб розуміння іншої людини, уподібнення себе йому.   При  ідентифікації людина  неначе ставить себе  на місце іншої людини та визначає, як би він діяв в подібних ситуаціях.
Дуже близька до ідентифікації емпатія – розуміння  на рівні почуттів, намагання  емоційно відгукнутись щодо   вирішення проблем  іншої людини. Ситуація іншої людини не стільки зважується розумом, скільки почуттям.
З точки зору характеристики спілкування, як  ідентифікація, так  і  емпатія потребують  вирішення ще одного питання: чи буде інший, тобто мій партнер з спілкування, розуміти мене. Тому процес розуміння людини людиною   залежить безпосередньо від процесу рефлексії – усвідомлення діючим індивідом  того, як він сприймається партнером зі спілкування. Це  вже не лише знання іншого, а  також знання того, як інший розуміє мене, тобто своєрідний здвоєний процес дзеркального відображення одного іншим. Наближення всього цього комплексу  сприйняття один до  одного – складний процес, що потребує  спеціальних зусиль.
Ми вважаємо, приєднуючись до думки А.Г.Ковальова  , в роботі “Колектив та соціально – психологічні проблеми”, що ділове спілкування -  це  перш за все комунікація, тобто обмін інформацією,  вагомою для тих, хто спілкується, що передбачає визначення наступних  питань:
 які за якістю  засоби комунікації  та яким чином вірно ними користуватись в процесі спілкування;
 яким чином долати комунікативні бар’єри непорозуміння та робити комунікацію  успішною.
А.А. Леотьев всі засоби спілкування розподіляє на дві великі групи: вербальні (за допомогою слів) і невербальні. За даними А. Мейерабиана, здійснення передачі інформації  за рахунок вербальних засобів (тільки слів) складає  7%; звукових засобів (включаючи тональність голосу,  інтонацію звуку) – 38%;   а за рахунок невербальних  засобів  - 55%. Невербальна поведінка людини нероздільно  пов’язана з його психологічним станом та слугує  засобом їх відображення. В процесі спілкування невербальна поведінка є об’єктом  тлумачення не сама по собі, а як показник внутрішніх, індивідуально-психологічних та соціально-психологічних характерних  ознак особистості. На основі невербальної поведінки  розкривається внутрішній світ особистості, здійснюється  формування психічного змісту спілкування та спільної діяльності. Люди досить швидко  вчаться пристосовувати свою вербальну  поведінку  до зміни  обставин.  Але мова тіла виявляється  менш пластичною. В  соціально-психологічних дослідженнях  розроблено різноманітні класифікації невербальних засобів спілкування. До  них відносяться всі  рухи тіла,  інтонаційні  характеристики  голосу та інш. Найзначніші кінетичні засоби – рухи іншої людини,  що сприймаються поглядом, які виконують виразно-регулятивну функцію у спілкуванні. До них належать виразні рухи, що проявляються в міміці обличчя,  позі, виборі місці розміщення,  погляді, ході людини.  Ми цілком згодні з твердженням А.А.Леонтьева та інших дослідників, і також вважаємо, що на основі вербальної, та невербальної поведінки здійснюється формування психічного змісту спілкування та спільної діяльності. Це дуже важливо для ділових взаємовідносин у колективі.
Аналіз спілкування як взаємодії на думку А.Леонтьева в роботі Психологія спілкування” має значні складнощі. Взагалі розділення  трьох  сторін  спілкування – сприйняття, комунікації  та взаємодії  можливо лише як засіб аналізу: не можливо виділити “чисту” комунікацію, без  сприйняття або взаємодії, або “чисте” сприйняття. У спілкуванні  постійно здійснюється реалізація на дію іншого. В одному випадку, наприклад,  здається, що партнер в нас чомусь підштовхує, тому ми опираємось; в іншому – що наші дії “співпадають”; в третьому – що партнер зачіпає наші сфери дії і ми їх відстоюємо і т. інш. За словами  стоїть дія, і спілкуючись, ми постійно відповідаємо собі на запитання “Що він робить?”, і наша поведінка будується виходячи з одержаної відповіді. Під час вибору позиції у спілкуванні слід враховувати: ступінь довіри  до партнера,  можливі наслідки  відкритості  у спілкуванні. І разом   з цим  максимальна ефективність ділового спілкування досягається при відкритому характері.  В розгорнутому вигляді у спілкуванні автор відокремлює наступні складові  спілкування:
1)    встановлення контакту;
2)    орієнтація в ситуації (люди, обставини і т. інш.);
3)    обговорення питання, проблеми;
4)    прийняття рішення;
5)    вихід з контакту.
В  діловому спілкуванні ця схема може бути як згорнутою, коротенькою, так і повною, з подробицями. Саме свідомим виділенням цих етапів та їх регуляцією вважає автор визначається здебільшого ефективність  ділового спілкування. Аналізуючи дослідження А.А.Леонтьєва, ми вважаємо, що кожне спілкування починається з налагодження контакту. Досить часто неуспіх ділового спілкування передбачено на самому  початку: нездійснений  контакт, точніше його відсутність,  веде до подальшого ланцюжку неправильних  дій. Необхідно стимулювати співрозмовника до спілкування і створити  максимальну атмосферу можливостей для подальшого  ділового обговорення та прийняття рішення. На думку А.Л.Потєряхіна в роботі “Психологія управління щабель  орієнтації допомагає  визначити стратегію і тактику ділового спілкування,  розвинути цікавість до нього та залучити партнера до сфери спільної  зацікавленості.     На цьому етапі потрібно відразу ж визначити  тривалість розмови  (звернутий, чіткий та конкретний або деталізований, розвернутий)  та залежно від цього будувати свою тактику. Основні  завдання етапу  орієнтації:
 викликати цікавість співрозмовника та залучити його до  обговорення;
 виявити самооцінку  співрозмовника та зорієнтуватись у ролі  співбесідника та особистої;
 почати вирішення  головного  завдання  спілкування.

2.2. Види спілкування

Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.
1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.
Матеріальне спілкування — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.
Когнітивне спілкування — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).
Кондиційне спілкування — це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).
Мотиваційне спілкування — це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.
Діяльнісне спілкування — це обмін діями, навичками, вміннями тощо.
2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).
Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб осо¬бистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).
3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.
Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.
Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та куль-турні (знакові системи).
Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосеред¬ньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).
Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).
4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.
Ділове спілкування — це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.
Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.
Інструментальне спілкування — це засіб для задоволення різних потреб.
Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.
5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування.
Вербальне спілкування — це спілкування за допомогою мови.
Невербальне спілкування — спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.
6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).
7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.


Висновки.

Відомо, що живучи і розвиваючись в певному суспільному середовищі, складається і формується чітко виражений соціальний тип людини, який можна підрозділити за характером дій на такі основні:
Виконавець. Соціальна активна особистість. Винахідлива особистість.
Соціальний тип людської особистості, як правило, включає в себе ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні і підприємництві. Ці якості і властивості можна було б виділити в таких характеристиках:
    вихованість — переконаність;
    уміння володіти собою — такт;
    ввічливість — доброзичливість, повага до інших;
    гуманність, життя — вищі цінності, їх потрібно всіляко берегти і захищати;
    почуття міри — кредо стародавніх греків;
    достоїнство, гідність — відчуття спільності з іншими, власним народом;
    інтелігентність — активне утвердження ідеалів соціальної спра-ведливості.
Наявність вказаних якостей і властивостей і є основою загально-політичної культури людини, масштаб і рівень якої не вимірюється ніякими величинами, але у житті виступає як неоціненна величина.


Список використаної літератури:

1. Бакиров B.C. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. — Харьков: 1988.
2. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. - М.: 1986.
3. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. — М.: 1984.
4. Краткий словарь по социологии. — М.: 1989.
5. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.
6. Ручка А.А. Ценностный подход в системе социологического знания. — К.: 1987.
7. Современная американская социология. — М.: 1994.
8. Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.
9. Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.
10. Социология: Учебное пособие. — М.,1995.
11. Феномен человека: Антология. — М.: 1993.
12. Фромм Э. Душа человека. — М.: 1992.
ІЗ. Хмелько В.Е. Социальная направленность личности. — К.: 1988.
14. Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. — М.: 1991.
15. Ядов В.А. Социологическое исследование: Методология, программа, методы. — М.: 1987.
Іб. Якуба Е.А. Социология. — Харьков: 1995.

Search:
????????...

прислівя про людські якості та вчинки

Цитати до образу Чіпки

вредность для глаз паров коагуляции

характеристика вчителя

обережне користування газовими приладами конспект

інформаційна безпека в сучасному світі

переваги та недоліки форм організаційного бізнесу

твір на тему чому чіпка пропаща сила

схема будови загальної психології

Сочинение на тему - Зображення закрипачення Украины в романе Панаса мирного " Хиба ревуть воли, як ясла повни"



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010