.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Метафори 


Метафори

ЗМІСТ:

Вступ..........................................................................................................................3

Розділ І. Метафора....................................................................................................5
1.1. Метафора - чинник розвитку творчості старшокласників.............................8

Розділ ІІ. Про природу і механізми метафоричного процесу.............................13

Список використаної літератури...........................................................................17

Вступ

Спочатку зупинимося на деяких спільних ознаках, тих внутрішньопсихологічних, семантичних властивостях художнього образу, без яких мистецтво втратило б будь-які ознаки своєї життєдайної сили, руху, динаміки. Навіть важко сказати, чого тут більше – світлої і трепетної яскравості поезії завдяки зверненню до безлічі знайдених. засобів – паралелей, уподібнень, нагадувань, асоціативного зв'язку, що робить наше пізнання повнішим і багатшим, а переживання – сильнішими, чи самої реальності світу з його золотими розсипами розмаїтих щедрот, глибокою осмисленістю, мудрою доцільністю, розумною довершеністю, в яких людство повсякденно черпає багатства свого життя, фізичного і духовного зростання, науку і культуру, мову і літературу, щоб повертати світові здобутки свого пізнання, образності, фантазії.
До образності людство зверталось як до позаписьмових, сповнених значення і сенсу, пояснень. Багато образів і тропів настільки органічно увійшли в лексику, що вони втратили свою первинну свіжість. Мистецтво, звертаючись до художньо-образного мислення, творить нові або переосмислює існуючі структури, незмінне збагачуючи наш світ уяви, творчий процес, діючи за правилами художності і поетики – порівнянь, іномовлення, уподібнень у зближенні явищ, перенесення смислових і емоційних відтінків тощо.
Якщо говорити про найбільш загальне і спільне, що об'єднує усі засоби образного вираження, то слід насамперед вказати на певну суміжність, можливо навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити той зв'язок між собою, який називається асоціативністю. В своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Од відчуття до контурності образу, що виникає в пам'яті, досить складний шлях асоціативного відбору, витискання другорядного і підсилення найхарактернішого. Певний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі і генералізуючі властивості, відновлення в пам'яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, контрасту.
До загальних ознак найважливіших складових образної структури входить порівняння, що також діє за законом асоціативності. За рахунок однієї ознаки предмета в зіставленнях підсилюється інша. Отже, порівняння – це образне вираження, побудоване на зіставленні предметів, понять, станів, які мають певні спільні ознаки, завдяки чому включаються механізми художнього сприймання. Вказуючи на складність і недостатню вивченість поетики порівняння, дослідник питання О. Квятковський називає його в системі різнобічних художніх засобів виразності «початковою стадією, звідки у вигляді градації і розгалуження виходять майже всі інші тропи – паралелізм, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота та ін. В порівнянні – джерела поетичного образу». Тут немає ніякого перебільшення. Порівняння не лише збагачує мовну лексику, розширює зміст понять в їх новому синтезі, а й творить художньо-поетичне бачення світу. В уподібненні й порівнянні мовби пробуджується сам собою генетичний код записаних в пам'яті єдностей.


Розділ І. Метафора

Метафора (в букв. розумінні – перенесення) – один з найпоширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови. Ще Аристотелем було відзначено уміння складати метафори як особливий поетичний дар. За визначенням грецького мислителя, «складати хороші метафори – означає підмічати схожість». У метафорі пряме тлумачення речей і явищ, вживання слів у їх автологічно-му значенні повинні бути замінені переносним. Порівнюється предмет з якимось іншим з урахуванням ознак, що допомагають знайти спільну основу. Навіть віддалені властивості в находженні можливостей їх порівнянь синтезуються в складну органічну цілість. Тут також присутня протидія елементів єдиної системи в їхній антиноміч-ності – схожість у несхожому.
До метафори проявляється значний теоретичний інтерес. Семіотика, поетика, філософія, естетика, мистецтвознавство досліджують природу метафори в різних аспектах її функціонування, співставлення з асоціативним, художньо-образним мисленням, символом і т. ін. Метафора є справді складним духовним утворенням, яке з'явилося спочатку, мабуть-таки, на основі інтелектуально-психічної еволюції у прагненні й умінні побачити на інтуїтивно-неусвідомленому рівні співіснування двох сут-ностей – диференціації відмінностей і зв'язку між ними – смислового, причинного, знакового. Метафора, несучи в собі фізичний контекст пояснення явищ, побудована на тотожностях сторін та їхній несхожості. «Шляхом певних ієрархічно організованих операцій,– пише один з авторитетних дослідників цього питання Е. Маккор-мак,– людський розум зіставляє семантичні концепти, значною мірою не зіставлені, що і є причиною виникнення метафори. Метафора передбачає певну схожість між властивістю її семантичних референтів, оскільки вона повинна бути зрозумілою, а з іншого боку – несхожість між ними, оскільки метафора покликана створювати деякий новий смисл, тобто володіти суггестивністю» 26. Саме поняття суггестії, тобто навіювання, передає досить суттєвий відтінок предметного взаємовідображення у метафорі з метою досягнення більш глибинної сутності ідеї твору.
На прикладах стародавнього мистецтва можна побачити образ-метафору, так би мовити, у розрізі, коли маємо справу не просто з порівнянням, аналогією чи перенесенням ознак, а з встановленням своєрідного поєднання. Робилося суцільне змішання різних істот, природного, людського і божественного, і тоді метафоризм й алегоричність починають співіснувати в одному образі. Сфінкс, який символізує надлюдську силу фараона – в поєднанні торса лева і голови царя з певними символами божественної недоторканості (сокіл за плечем). Це і є прикладом такого фантастичного сполучення. Своєю незворушністю і могутністю вражав знаменитий Великий Сфінкс біля храму Хафра в Єгипті. В його основі – природна скеля, відповідним чином опрацьована: лежачий лев з обличчям фараона та усіма атрибутами величності і влади, висічений ірей на лобі –священна оберігаюча змія. «Незважаючи на велетенські розміри,– розповідає дослідник М. Матьє,– обличчя Сфінкса все ж передає основні портретні риси фараона Хафра. В давнину Сфінкс, колосальне чудовисько з обличчям фараона, повинен був вселяти разом з пірамідами уявлення про надлюдську могутність правителів Єгипту» .
В новелі англійського драматурга Джона Бойнтона Прістлі «Скляні двері» сама вже назва твору є метафоричною, має глибокий філософський підтекст. Між людьми стоїть скляна непрохідна стіна, крізь яку вони все бачать і розуміють, а способу зближення знайти не можуть. Метафора переростає в образ-сенс, образ-концепцію часу. «Гра в бісер» Германа Гессе – метафора. Наш український драматург Іван Кочерга, автор п'єси «Майстри часу», був схильний до яскравого, соціальне і філософічне глибокого метафоризму й символіки. Про задум свого твору так розповідав у 1934 р.: у нього зародилася «думка показати в живій сценічній формі, що таке час, які його закони і примхи, хто володіє і хто, навпаки, підпадає під його жорстоку владу». Час є категорією онтологічною і разом з тим абстрактно-філософською, яка наповнюється художньо-метафоричним значенням. І справді, час – це і ритм, і його «жорстока влада», про що передбачливо сказав драматург, це і зміна, і звершення, уповільнення або напруга подій. Метафора історично змінювана в світоглядних і естетичних вимірах. Народившись у міфологічному світі, вона невпізнанне мінялась і міняється в барочному та сучасному стилі мистецтва.
Особливого значення набуває метафора на початку задуму твору. Вона може послужити своєрідним образом в мініатюрі і ключем до інакомовлення, як це побачив Василь Стефаник у краплині роси (оповідання «Роса») цілий космос світосприймання... Йдучи якось по чорноземному пару, Л. Толстой на краю запиленої сірої дороги побачив три відростки на кущі татарника (реп'яха), два з яких зламані і забруднені, а третій, хоч і чорний від пилу, та все ще живий і з середини червоніється... Письменник подумав і занотував це. А далі характерний запис: «Нагадав Хаджі Мурата. Хочеться написати. Відстоює життя до останнього, і один серед усього поля...».
Зображення для мистецтва – це лише спосіб його зв'язку з реальним світом, природою, історією, етносом. Фактом художності воно стає саме тоді, коли вселяється в нього утворений людською фантазією (але не вузько утилітарною, безкрилою і збідненою в почуттях) поетичний світ свободи в асоціаціях, зрівняннях, метафоричності, в іскрометності якої освітлюються безліч явищ, які до цього могли залишатись для нас внутрішньо відчуженими, непізнаними. В метафорі – символіка пізнаної і стисло закодованої в формі поетичної ідеї.


1.1. МЕТАФОРА - ЧИННИК РОЗВИТКУ
ТВОРЧОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Колись німецький поет Ф.Шіллер, зіставляючи два віки людини - юність і старість, писав, що “з тисячею гордих вітрил рушає у море юнак, - ветхим суденцем старим до берега править дідусь”. Творчі можливості віку молодості повинні бути розкриті психологією для того, щоб знайти оптимальні засоби їхньої діагностики та розвитку.
Вирішальне значення для розвитку творчості учнів мають уроки літератури. Зброя літератури - слово, її образи малюють словесно. Недаремно літературу називають “мистецтвом слова”. Ці образи будуть тим конкретнішими, чим яскравіше намалює їх у своїй уяві читач. Вітчизняна психологія і педагогіка мають у своєму розпорядженні різноманітні прийоми і способи для розвитку в учнів потреби в правильному і точному відтворенні художніх образів. Тут і робота над мовою письменника, і розкриття стилістичних, композиційних і ритмічних особливостей твору, і художній переказ, і словесне малювання, і правильно організоване виражене читання, яке вимагає від виконавця конкретизації запропонованих автором обставин, тобто найбільш точного і вірного відтворення художніх образів, картин і деталей твору. Проте самим дійовим і доступним засобом розвитку творчості учнів є метафора. Образне бачення і образне слово є за своїм характером метафоричним баченням. Діти-художники і художники-дорослі дуже часто не просто образно мислять, а мислять метафорично. Без сумніву, що метафора - один із важливих способів створення образу.
Звичайно, далеко не кожний образ є обов’язково метафора. Образно мислити можна і не вдаючись до метафори або до іншого типу переносного значення слова. Метафора є лише одна із різновидностей образу. Але різновидність дуже поширена і показова. Метафора, структура якої ґрунтується на порівнянні, на співставленні предметів і явищ, природньо є близькою до того, що носить пряму назву “порівняння”. Подібність з порівнянням дозволяє особливо наочно виявити своєрідність метафори. В художньому, образному порівнянні, як правило, один предмет або явище співставляється з іншим, дякуючи цьому виясняється суть першого явища, його своєрідність, посилюється враження від нього. За своєю суттю, порівняння містить в собі не два, а три елементи; те, що порівнюється (предмет порівняння), те, з чим порівнюється (загальна ознака). Проте межі образного значення в метафорі ширші, ніж в порівнянні, і вільніші. Те, що в порівнянні означено точно, в метафорі виявляється рухливим і більше зверненим до уяви читача. Метафора - це ніби загадка, яку читачу запропоновано розгадати. Якщо ця загадка занадто складна, то її розгадування може зашкодити процесу сприймання. Але якщо метафора являє собою для читача загадку посильну, неважку, але і не поверхову, ординарну, то вона заставляє активно працювати уяву, не вимагаючи в той же час умоспоглядальних зусиль, “розшифровки” тексту. Процес сприймання в такому випадку стає і радістю пізнання, і радістю відкриття. Сприймаючий відчуває себе близьким до творчості.
Можна було б сказати, що метафора є “образ образу”. Все характерне для образу в метафорі виявляється з особливою наочністю. Бо у будь-якому художньому образі за прямим, буквальним його значенням, завжди ніби просвічується глибинне, кінцеве значення. Дійсний смисл художнього образу “ніколи не замикається в його буквальному смислі” (Г. Винокур). В метафорі певні властивості образного вираження виступають з повною очевидністю. На прикладах використовування метафори в мистецтві порівняно легко зрозуміти структуру образу і прослідкувати можливі шляхи його створення, і побачити, що образ - елемент не готової мови, а художнього мислення. “Тільки цього не можна перейняти від іншого; це - ознака таланту, тому складати хороші метафори - означає підмічати подібність (Арістотель).
Метафоричний образ створюється не тільки письменником, але в значній мірі і читачем. Сприймання метафори залежить від здібностей учнів яскраво і образно бачити світ і співставляти різні явища залежно від досвіду, багатства їх фантазії. Співвідношення між художньою літературою і життям, яке вона відображає, носить не прямолінійний, а складний діалектичний характер. Більш помітно все це в поезії, у мистецтві віршованої мови. Помітніше тому, що “якщо звичайна, прозаїчна мова будується за тими ж законами, за якими будується будь-яка письмова мова, то віршована мова не має такої відповідності в мові практичній (слова філолога Б.Томашевського). Тому для даного дослідження ми вибрали саме поезію. Віршована мова здатна найсильніше, виразніше передавати ту правду, яку не здатні передати з тією ж силою ніяка інша мова і ніяке інше мистецтво. В умовності віршованої мови заключені, не лише її особливості, а й великі можливості. Вірші в більшій мірі, ніж проза, дозволяють ухилитися від усього звичного і загальноприйнятого.
У даному дослідженні ми використали твори Т.Шевченка, І.Франка, П.Тичини, Л.Костенко, О.Олеся і ін. Підбір художніх творів не випадковий. На прикладах сухого інформативного тексту важко розвивати творчість, живу яскраву уяву учнів. Метафоричні образи Л.Костенко здатні викликати в учнів найрізноманітніші уявлення, асоціації і почуття. В процесі естетичного сприймання авторського тексту образи служать головним об’єктом сприймання. Щоб виразне читання змогло мати певний вплив на учнів і дати їм естетичну насолоду, читаючий повинен правильно зрозуміти метафоричні образи і пов’язані з ними наміри автора. Візьмемо для прикладу вірш Л.Костенко “Гроза проходила десь поруч” (із збірки “Сад нетанучих скульптур”):
Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім.
Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін.
Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.
Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі.
Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів.
А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім.
Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет.
Тремтіла річечка рогізна, човни ховала в очерет.
Любов і захоплююче ставлення автора до грози (“були ми з нею тет-а-тет”) учні повинні не тільки правильно зрозуміти, а й з особливою силою виявити їх через особисте ставлення до змісту твору. Для цього кожний із учнів повинен конкретно уявити собі послідовність картин, намальованих автором і добре зрозуміти кожний образ зокрема.
Висуваючи в якості основного критерію ступінь виразності вибраних деталей, а не їх кількість (на жаль, в школі ще має місце переконання, що тільки значна кількість деталей, порівнянь, метафор свідчать про багатство уяви учня, його творчі здібності), ми виховували в учнів прагнення шукати точну і все визначаючу деталь. Тому працюючи над текстом, ми вимагали, щоб учень не ганявся за великою кількістю порівнянь, метафор, епітетів, а турбувався про їх точність і виразність, задумувався над синонімами, над формами слів, вибирав із них ті, які повніше і правильніше відображають його думку, виражають його почуття. В словесній тканині зорові образи, як правило, даються нерозривно з слуховими, нюховими. Створюючи образ, засобами слова, учні, якщо справді перед ними жваво виникає картина, нерозривно відтворюють все разом: і те, що бачать, і те, що чують, і те, що відчувають.
В одухотвореній метафорі ознаки живого предмета переносяться на неживий. По суті, одухотворення - це закон, специфіка поетичного зображення дійсності, а не просто окремий прийом. В школі вчителі української літератури часто говорять про одухотворення при аналізі поетичних творів. Це наближає до учнів неживий світ. Предмети і явища світу, в такому випадку, стають зрозумілішими цікавішими для них. Бо ми знаємо, що для людини в мистецтві цікаво перш за все те, що прямо або непрямо зв’язано з нею самою.
На практиці доводиться чути, як учитель намагається зробити учневі приблизно такі вказівки: “Читайте бодро”, “Читайте весело”, “Посумуйте трошки разом з автором”, “Читайте з почуттям”. Подібна спроба механічно викликати те або інше почуття призводить до негативних результатів. Учні читають фальшиво, перекручують естетичну суть твору, не можуть передати свої “бачення”, душевні переживання. Сприймають твір як набір фраз, які не викликають ніяких думок.
Потенційно будь-яка метафора містить в собі “море простору”. І в цьому одне із джерел сили її художнього впливу. І.Франко пише: “Світ дрімає. Блідолиций місяць задрімав над ним”. В цьому вірші в метафоричному значенні виступають слова “світ дрімає”, “задрімав”. В чому їх переносний, глибокий смисл? У цьому образі учні відчувають відразу, ніби несвідомо, спокій. Але не автоматично, а в результаті швидкого включення їхньої уяви. Так будь-яка метафора робить учнів активними читачами, творцями; вона заставляє самостійно, по-своєму, власними очима “побачити” те, що малює поет. Проте читацька свобода в сприйманні метафори не означає свавілля. “Світ дрімає” може уявлятися учням більш або менш яскраво, конкретно, в більшій або меншій мірі піднесеним, легким і т.д.
Таким чином, метафора - це не просто стилістична фігура, це -світосприймання. Справжнє художнє світосприймання, бо воно кормить художню творчість. Метафоричне мислення - не тільки цільне мислення але й економне. Метафора, говорив академік А.Потебня, дає нам можливість “замінювати масу різноманітних думок відносно невеликими розумовими величинами”. А Юрій Олеша одного разу записав: “Сьогодні скорочено, в художніх образах я побачив у сні все своє життя”. Мислити образами, зокрема метафорами, - це означає мислити зжато, об’ємно і творчо.


Розділ ІІ. Про природу і механізми метафоричного процесу

Одним із засобів розвитку і збагачення семантики і функцій слів, без утворення нових, є метафоризація мови, вживання слів у непрямому значенні, в ролі метафор. Процес метафоризації мови з поширенням семантики і стилістичної функції слів – це дуже давній, праісторичний процес. Внаслідок цього багато слів сучасної мови набули різноманітного значення.
Метафоризації присвячено чимало праць лінгвістів, літературознавців, філософів, психологів, та проблема метафоризації залишається надзвичайно складною, адже йдеться про процеси мислення, в яких породжується знання про світ. Метафоризація – це не лише вживання одного слова замість іншого, вона утворює новий зміст, який з'являється внаслідок дії складних когнітивних механізмів. Однією з найважливіших залишається проблема походження метафоричного значення.
Найпершою спробою окреслити межі поняття “метафоризація” в науці пов'язують з ім'ям Арістотеля. “В субституційній парадигмі метафора постає як заміна слова (лексеми, концепту) іншим словом (лексемою, концептом, поняттям)”. З арістотелівською концепцією заміни ще з античних часів конкурувала теорія порівняння, яку розробили Квінтіліан та Ціцерон. На відміну від Арістотеля, який заявляв, що “порівняння – розгорнута метафора” теорія порівняння розглядає метафору як скорочене порівняння, акцентуючи увагу на відношенні подібності, що лежить в основі метафори, а не дії заміни (субституції) як такої .
Нове бачення механізмів метафоутворення у другій половині 70-х років ХХ століття подано прихильниками інтеракціоністської теорії метафори М. Блеком, К. Бюлером, Айвором А. Речардсом. Процес метафоризації  М. Блек уявляє так: метафоричне судження має два суб'єкти – головний і допоміжний. До головного суб'єкта додається система “асоціативних імплікацій”, пов'язаних із допоміжним суб'єктом. Метафора в імплікаційному вигляді вміщує такі судження про головний суб'єкт, які за звичай додаються до допоміжного суб'єкта, завдяки чому метафора організовує одні характеристики головного суб'єкта і відкидає інші. Отже, метафора виконує роль своєрідного фільтра. М. Блек вважає, що розуміння метафори досягається за допомогою збудження у індивіда асоціацій, які складаються із значень загальних для представників однієї культури. Як приклад він аналізує вислів “людина – вовк”  і стверджує, що у індивіда виникає комплекс думок про цей вислів які можуть бути схожими з думками іншого індивіда тієї ж культури.
Згідно з Н. Д. Арутюновою, найважливішим компонентом механізму метафоризації є процедура порівняння. Вона зводиться до пошуків спільних ознак, “метафора може бути виведена з порівняння і заснованого на паралелізмі різнопорядкових явищ”.
О. Тищенко процес метафоризації окреслює так: а) людина бачить і безпосередньо відчуває предмет (чи явище) дійсності, що вже означений словом, аналізує його, порівнює з іншим і дає йому нове означення; б) людина не бачить безпосередньо  предмет, але в її свідомості виникає образ цього предмета, що звичайно означений певним словом, і дає йому нове значення. З огляду на таке розуміння процесу виникнення метафори її визначають як “слово з таким похідним образним лексичним значенням, у якиму виражається особлива суб'єктивна оцінка предмета (явища) дійсності і яке співвідноситься з твірним лексичним значенням”.
Аналізуючи процес метафоризації, дослідники визначають два компоненти метафори, взаємодія яких зумовлює виникнення цього тропа. У метафорі типу лілія руки виділено такі складові: 1) слово лілія називається метафоризованим (Басилая), сигніфікованим (Баранов, Караулов), базовою структурою (Литвинова), засобом уподібнення (Опарина), метафоричним (Степанченко); 2) слово рука визначається як таке, що метафоризує (Басилая), інтродуктивне (Литвинова), означуване (Опарина), денотативне (Баранов, Караулов), модифікатором (Степанченко).
В. Г. Гак вважає, що в основі метафоризації лежить розмитість понять, якими оперує людина, відображаючи в своєму пізнанні змінну багатообразну пізнавальну діяльність. Різнорідні об'єкти об'єднуються за новими ознаками, включаються на основі цих ознак в клас, що дозволяє використовувати назву одного з них для означення іншого.
В. Н. Телія стверджує, що модель метафоричного процесу складається з сутностей і інтеракцій між ними. В якостей сутностей, які складають “острів” метафори виступають: задум, ціль, основа, тобто формуюча думка про світ (предмет, явище, властивісь, подія, факт). Кожній із цих сутностей супроводжує асоціативний комплекс – енциклопедичне, національно-культурне знання і власне індивідуальне уявлення. Звичайно, всі ці сутності і процеси діють не по черзі, а симультанно. Пріоритет в часовому плані В. Н. Телія  віддає задуму і цілі. Отже, “метафоризація – це процес такої взаємодії пропонованих сутностей та операцій, що приводить до отримання нових знань про світ та знань про їх О-мовлення. Метафоризація супроводжується вкрапленням у нове поняття ознак уже пізнаної дійсності, відображеної у значенні”.
А. П. Огурцов бачить в метафоризації простий перенос значення, який сприяє поширенню “первинного значення слова” на об'єкти, які раніше не спостерігалися під цим кутом зору.
Акт метафоризації виражається в формі переносу деякого признаку одного предмета на інший в силу наявності у цього іншого предмета подібної ознаки (А. М. Шахнарович, Н. М. Юрьєва). З цієї точки зору, створення метафори можна уявити як “активний-активний” акт, а сприйняття метафори і її інтерпретація – як “пасивно-активний” акт. Необхідною умовою розуміння метафори (її адекватної інтерпретації) є певний рівень мислення суб'єкта, який сприймає метафору. За словами К. К. Жоля, “поява метафори в полі мовної свідомості – свідчення філогенетичної і онтогенетичної зрілості” .
Процеси метафоризації протікають в сфері мислительно-мовної практики, яка має справу не з реальними речами і явищами, а з їхніми відобреженнями у людській свідомості. Отже, зрозуміти метафору – означає в якійсь степені мисленно прослідити шлях її створеня, а це петребує мислительних зусиль                “в подоланні несумісності значень” і “побудові смислової гармонії”. Ціль метафори – викликати уявлення. Світ метафори – це світ образного мислення. Результат метафори – виведення ознак основного суб'єкта. Тому здатність мислити метафорично – риса власне homo sapiens.
Метафоризація не зменшується, а розширюється з розвитком мови. Якщо якісь першоначальні метафоричні позначення втрачають свій метафоричний характер, то це не свідчить про загальну деметафоризацію мови, так як в мові постійно створюються нові метафори.
Метафоричний процес багатий і різноманітний, який включає і мотив вибору того чи іншого вислову в залежності від прагматичного замислу і топікального характеру тексту.  Метафоричний процес завжди суб'єктивний. Навіть в таких звичайних метафорах як кінь, іти на рожен проглядається  суб'єктивне відношення творця метафори.
Резюмуючи аналіз метафоричного процесу можна сказати, що  метафоризація – це процес, що приводить до отримання нового значення про світ шляхом використання вже існуючих в мові назв. В цьму процесі взаємодіють наступні сутності (чи актанти): суб'єкт метафори і його мовне знання про світ – з однієї сторони, а з іншої – його знання мовних значень і їх асоціативних комплексів (власний тезаурус).  Метафоричний процес передбачає не тільки участі розуму, мозку людини, а й світу, в тріаді з яким метафоричний вислів постає своєрідним вузлом метафора – людина – світ.


Список використаної літератури:

1.    Арутюнова Н. Д. Метафора // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Изд-во Советская  энциклопедия, 1990. – с. 296-297.
2.    Арутюнова Н. Д. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990.
3.    Backman G. Meaning of Metaphor. – Upsula, 1991.
4.    Блек М. Метафора // Теория метафоры. – М. 1990.
5.    Black M. More about Metaphor // Metaphor and Thought. – Cabridge, 1979.
6.    Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. – Киев: Наукова думка, 1986.
7.    Glossary of Literary Terms. Seventh Edition. M.H. Abrams – Cornell Univ., 1999.
8.    Гусев С. С. Наука и метафора. – Ленинград, 1984.
9.    Гусев С. С., Тульчинский Г.Л. Проблема понимания в философии. – Москва, 1985.
10.    Дэвидсон Д. Что означают метафоры. – за матеріалами серверу http://www.metaphor.narod.ru/davidson.htm
11.    Єщенко Т. А. Метафора в українській поезії 90-х років xx століття: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Донецький національний ун-т. – Донецьк, 2001. – 337.
12.    Їжакевич Г. П. Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. – К.: Наукова думка, 1972.
13.    Купина Н. А. Сущность возникновения метафор. Автореф. дис. канд. філолог. наук. – Воронеж, 1969. – 16ст.
14.    Телия В. Н. Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988.
15.    Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. – М.: Наука, 1986 – 143с.
16.    Тищенко О. Метафора Євгена Маланюка. – Київ, 2004 – 141с.

Search:
????????...

стильбароко в українському мистецтві

роль портретніх характеристик в романе хіба ревуть воли

Принципи виховного навчання

гандбол особливості фізичної підготовки з урахуванням віку і статі

Класичний період розвитку античної філософії. Якщо в центрі увага досократичних шкіл був Космос, Всесвіт, то Сократ головну проблему філософії вбачає в пізнанні людини. 1 вся післясократівська філософія спрямована

Як характеризуе зміну швидкості прискорення

що таке зменшувально-пестливi слова

життя і творчість винниченка коротко

обчислення факториалу

скорочено міщанин шляхтич



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010