Зміст:

Вступ............................................................................................................................3

1. Стисла характеристика хімічно небезпечних об’єктів.......................................5

2. Хіміко-фізичні властивості і клінічні ознаки при ураженні отруйними речовинами.................................................................................................................8

Висновки...................................................................................................................15

Список використаної літератури............................................................................17



Вступ

Отруйні речовини (ОР) це хімічні сполуки, які застосовують для того, щоб завдати шкоди незахищеній живій силі або зменшити її боєздатність. За своїми поражаючими властивостями ОР відрізняються від інших бойових засобів: вони здатні проникати з повітрям у різні споруди, в танки та іншу бойову техніку та уражати людей, що перебувають в них; вони можуть зберігати свою уражаючу дію в повітрі, на місцевості та в різних об’єктах протягом тривалого часу; розповсюджуючись у великих об’ємах повітря та на великі площі, вони уражають всіх людей, що знаходяться у сфері їх діяльності без засобів захисту; пари ОР можуть розповсюджуватись за вітром на великі відстані від районів безпосереднього використання.
Стійкість
В залежності від того, протягом якого часу піля використання ОР можуть зберігати свою поражаючу дію, вони умовно поділяються на:
•    стійкі
•    нестійкі
Стійкість отруйних речовин залежить від фізичних та хімічних властивостей, способів застосування, метеорологічних умов та характеру місцевості, на котрій ці речовини застосовуються.
Стійкі ОР зберігають свою уражаючу дію від декількох годин до декількох діб і навіть тижнів. Вони випарюються дуже повільно і мало змінюються під дією повітря чи води.
Нестійкі ОР зберігають уражаючу дію на відкритій місцевості кілька хвилин, а в лісах, спорудах - десятки хвилин.
Фізіологічна дія
За характером дії на організм людини отруйні речовини поділяються на п’ять груп:
•    нервово-паралітичної дії
•    шкіряно-наривної дії
•    загальноотруйні
•    задушливі
•    психохімічної дії
а) ОР нервово-паралітичної дії викликають ураження центральної нервової системи. Основна мета застосування таких ОР - швидке та масове враження людей з великою кількістю смертних випадків.
б) ОР шкірянo-наривної дії  завдають шкоди головним чином через шкіряні покрови, а при використанні їх у вигляді аерозолей або пари - також і через органи дихання.
в) ОР загальноотруйної дії уражають через органи дихання і викликають припинення окислювальних процесів в тканинах організму.
г) задушливі ОР найбільше уражають легені.
д) ОР психохімічної дії зявилися зовсім недавно. Ці отруйні речовини, впливаючи на центральну нервову систему, здатні тимчасово порушити нормальну психічну діяльність людини або викликати такі психічні недоліки, як тимчасова сліпота, глухота, відчуття страху, обмеження рухових функцій деяких органів. Одною з особливостей цих речовин є те, що для смертельного ураження дози мають бути в 1000 разів більше, ніж для тимчасових ефектів.


1. Стисла характеристика хімічно небезпечних об’єктів

В даний час у світі використовуються в промисловості, у сільському господарстві і для побутових цілей мільйони тонн токсичних речовин, у тому числі 500 речовин, що відносяться до групи СДОР — найбільш токсичних для людини. Крім того, щорічно у світі спалюють до 10 млрд. тонн палива (кам’яне вугілля, нафта, газ, сланці), внаслідок чого надходять в атмосферу, грунт, воду рік, а потім і в організм людини більш ніж 100 млн. тонн оксидів азоту, а усього до 700 різноманітних речовин. Внаслідок такого хімічного впливу на зовнішнє середовище створилася винятково несприятлива екологічна ситуація, у т. ч. і в нас у країні.
На території України є більш ніж 1500 промислових підприємств, що виробляють, зберігають і використовують більш 280 тис. тонн різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік.
До хімічно небезпечних об’єктів відносяться:
1.    Підприємства хімічної або нафтопереробної промисловості.
2.    Підприємства, оснащені холодильними установками м’ясокомбінати, молокозаводи, рибокомбінати й ін.
3.    Водогінні, фільтрувальні станції, очисні споруди, що використовують хлор.
4.    Залізничні станції з рухомим складом зі СДОР.
5.    Склади і бази з запасами для дезинфекції, дезинсекції, дератизації сховищ із зерном.
6.    Склади і бази з запасами для отрутохімікатів, що використовуються у сільському господарстві.
Вихід СДОР в атмосферу може статися при аваріях авто- та залізничного транспорту, що перевозить у цистернах отруйні речовини, при аваріях на хімічних підприємствах і підприємствах, далеких від хімічної технології — пивзаводах, м’ясокомбінатах, водогінній мережі.
СДОР може виходити в навколишнє середовище в газоподібному стані або рідкому, потім, випаровуючись, перетворюватися на пару або газ.
Клінічний прояв при впливі на організм людини залежить від характеру СДОР і його вражаючих властивостей.
СДОР вибірково уражають різноманітні відділи і системи нашого організму.
Класифікація СДОР різноманітна і залежить від хімічної структури, ступеня токсичності, тривалості дії, клінічних проявів й ін. чинників.
Класифікація СДОР
(по токсичній дії на організм і клінічний прояву)
1.    Речовини переважно задушливої дії:
хлор, фосген, хлорпікрин, трихлористий фосфор, дифосген.
2.    Речовини переважно загальноотруйної дії:
оксид вуглецю, синильна кислота, етилен хлорид.
3.    Речовини, що володіють задушливою та загальноотруйною дією:
сірководень, оксиди азоту, сірчистий ангідрид, акрилонітрил.
4.    Нейротропні отрути, тобто речовини нервово-паралізуючої дії, що порушують функції ЦНС і периферійної нервової системи:
ФОР — зарин, зоман, V-гази, хлорофос і ін. фосфорорганічні інсектициди (ФОІ)
5.    Речовини, що володіють задушливою і нейротропною дією:
аміак.
6.    Метаболічні отрути:
етиленоксид, метилхлорид.
7.    Речовини, що порушують обмін речовин і структуру клітини:
диоксин.

Осередок хімічного ураження.
Осередок ураження СДОР — це територія, у межах якої сталися масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин у результаті впливу СДОР. Осередок ураження СДОР характеризується стійкістю, тобто тривалістю існування осередку зі зберіганням вражаючої дії (якщо більш 1 години зберігається — стійкі, менше 1 години — нестійкі) й ін.
Більш детально про це мова йтиме при вивченні тем № 4, 6.
Для Донбасу найбільш імовірними і небезпечними можуть стати аварії з виходом в атмосферу аміаку, хлору, сірководню, оксиду вуглецю, сірковуглецю тощо.


2. Хіміко-фізичні властивості і клінічні ознаки при ураженні отруйними речовинами

Хлор — зеленувато-жовтий газ із різким колючим запахом, у 2,5 рази важчий за повітря. Легко накопичується в підвалах, тунелях, підземних переходах, загалом, де можуть ховатися люди.
При виході з ємкостей димить. Добре розчиняється у воді, забруднюючи водойми, усе живе у водоймі гине.
Негорючий, але підтримує горіння багатьох органічних речовин: водню, ацетиленометалів. Водень утворює із хлором суміші, що вибухають на сонячному світлі. Точка кипіння -34,5°С, отже, навіть зимою хлор знаходиться в газоподібному стані. Легко зріджується. За тиску 5-7 атм. перетворюється в рідину. Транспортується в балонах і цистернах. При аварії та розливі рідкий хлор випаровується, створюючи з водяними парами білий туман.
1 кг рідкого хлору утворює 35 л газів. Великі нагромадження хлору можуть бути на фільтрувальних станціях, очисних спорудах, плавальних басейнах тощо.
Поріг сприйняття — 0,003 мг/л (ледь чутний запах хлору);
Вражаюча концентрація — 0,01 мг/л;
Смертельна токсодоза — 0,1-0,2 мг/л;
Смерть може наступити від декількох вдихів протягом однієї хвилини від ураження дихального і серцево-судинного центрів (блискавична форма). При дещо менших концентраціях смерть наступає протягом 20-30 хвилин унаслідок хімічного опіку та набряку легенів і асфіксії.
Клінічні ознаки.
Хлор дуже сильно подразнює слизові оболонки очей і верхніх дихальних шляхів, викликає їхній опік. У постраждалого з’являється сухий кашель, біль за грудиною, порушення координації, задишка, різі в очах, сльозотеча. Через 2-4 години розвивається токсичний набряк легенів — синюшність, ядуха, смерть.
За великих концентрацій (більш 0,2 мг/л) смерть практично миттєва від паралічу дихального і серцевого центрів.
В роки 2-ї світової війни хімічні речовини не застосовувалися, але в хімічних камерах було отруєно 3 млн. чоловік.

Фосген — також як і хлор відносить до групи СДОР задушливої дії, тобто надходить в організм через органи дихання і в остаточному підсумку призводить до порушення дихання, ядухи. Вже при незначних концентраціях відчувається солодкувато-приторний запах прілого сіна (гнилі) і неприємний присмак у роті, подразнення слизових оболонок очей, кашель, утруднення дихання, тиск за грудиною, почуття теплості і тиску в підложечній області, нудота, іноді блювота.
Після закінчення контакту людини з ОР усі зазначені вище симптоми слабшають або зовсім зникають, постраждалий почуває себе цілком задовільно. Наступає період прихованої дії (гаданого добробуту) від декількох хвилин при важкому ступені ураження, до 5-6 годин і навіть 2-3 днів — при легкому ступені ураження. Людина може рухатися, а цього їй ні в якому разі не можна робити. Треба виносити постраждалих тільки на ношах, хоча вони і можуть пересуватися самостійно.

Оксид вуглецю (СО) — належить до групи загальноотруйної дії. Ураження людей часто відбувається при пожежах, ранньому закритті димохідних шляхів у будинках із грубним опаленням та ін. випадках у результаті неповного згоряння продуктів, що містять вуглець. СО, маючи спорідненість до гемоглобіну приблизно в 300 разів вищу, ніж у кисню, витісняє його з неміцної сполуки з гемоглобіном і разом із цим блокує дихальні ферменти, що перешкоджає переносу кисню, його передачі і засвоєнню тканинами. Сполука СО із гемоглобіном називається карбоксигемоглобін. Наростання кількості карбоксигемоглобіну в крові призводить до гіпоксії, а потім аноксії — припинення тканинного дихання, що веде до тяжких уражень та смерті.
Оксид вуглецю не має подразнюючої дії і його неможливо визначити по запаху.
СО — це безбарвний газ, без смаку, іноді з дуже слабким часниковим запахом. Густина за повітрям 0,96. В суміші з киснем вибухає. Майже не поглинається активовані вугіллям, тобто звичайні протигази марні.
Концентрація СО у повітрі:
1,7-2,3 мг/л — небезпечна після годинного впливу;
4,6 мг/л і вище — смерть при експозиції менше, ніж за годину.
Клінічні ознаки.
Тяжкість стана постраждалого залежить від тривалості перебування в задимленій атмосфері і процента інактивації гемоглобіну.
При легкому ступені отруєння (вміст карбоксигемоглобіну в крові
10-15%) виникають шум у вухах, пульсація в скронях, головний біль, запаморочення, м’язова слабість, особливо в ногах, нудота, блювота, часто спостерігається стан ейфорії (сп’яніння), що може призвести до неправильної оцінки навколишнього оточення і невмотивованих вчинків. Якщо постраждалий виходять із зони зараження швидко, основні симптоми зникають досить швидко без яких-небудь наслідків.
При отруєннях середньої тяжкості (30-40% вміст карбоксигемоглобіну в крові) — сильний головний біль, обличчя червоніє, збудження, вимова незв’язна, сплутаність свідомості.
При 40-50% карбоксигемоглобіну — сильний головний біль, утрата свідомості, колапс, тривала кома.
У важких випадках при концентраціях карбоксигемоглобіну 60-70% — утрата свідомості, припинення дихання, смерть.
При вмісті в крові 80% карбоксигемоглобіну — швидка смерть. Шкірні покрови — малинового кольору.

Синильна кислота — також із групи СДОР загальноотруйної дії. Безбарвна рідина з запахом гіркого мигдалю, температура кипіння 25,7°С. Пари синильної кислоти легші за повітря (густина 0,93).
У рідкому стані вона легше води. Смертельна токсодоза в повітрі — 1,5 мг/л; при прийомі усередину смертельна доза — 1 мг/л.
Механізм дії.
Синильна кислота дуже легко всмоктується слизовими дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту. Попавши в організм, вона блокує внутрішньоклітинні залізовмісні ферменти, зокрема цитохромоксидазу, і тим перешкоджає засвоєнню кисню тканинами.
Розвивається клітинна (тканинна) аноксія. При цьому особливо страждає функція ЦНС.
Клінічна картина.
Отруєння розвивається дуже швидко: різка задишка, короткочасне рухове збудження, уражений падає, непритомніє, розвиваються судоми і швидко наступає параліч дихального і судинно-рухового центрів — смерть. Так виявляється блискавична форма.
При уповільненій формі — інтоксикація наростає поступово. Скарги на гіркий смак у роті, загальну розбитість, запаморочення, оніміння слизової оболонки рота.
Пізніше з’являється нудота, шум у вухах, задишка, біль в області серця, утруднення вимови, утрата свідомості, судоми заміняються паралічем — тонус м’язів падає. Артеріальний тиск різко знижується, пульс нитковидний, дихання аритмічне, поверхневе, незабаром зупиняється, а серце може ще скорочуватися протягом декількох хвилин, після чого і воно зупиняється.
Шкірні покрови, слизові — рожевого забарвлення.

Ураження ОР нервово-паралізуючої дії.
ФОБ, ФОІ, ФОС — фосфорно-органічні речовини (інсектициди, сполуки). Це велика група нейротропних отрут. Можуть знаходитися в різноманітному агрегатному стані. Майже усі ФОС — рідини (хлорофос — у вигляді кристалічного порошку). Усі добре розчиняються в органічних розчинниках і погано у воді. Більшість ФОІ недовго зберігаються в зовнішньому середовищі (від 1-2 тижнів до 1-3 місяців).
Механізм токсичної дії.
ФОР гнітять функцію ферменту холінестерази, що веде до нагромадження ацетилхоліну в синаптичних щілинах і порушенню передачі нервових імпульсів у нервових вузлах і може закінчитися загибеллю ураженого.
Клінічна картина — залежить від дози отрути, шляхів надходження його в організм.
У легких випадках через 30-60 хв. після вдихання парів ФОС з’являються стискальні болі за грудиною, недостача повітря, погіршення зору (“туман” або “сітка” перед очима), нездатність розрізняти дрібний шрифт, запаморочення, тривога, страх, порушення уваги, пам’яті, безсоння. Шкірні покрови вологі, посмикування окремих груп м’язів, нежить, слинотеча, дихання вчащене, тахікардія помірна, рухове занепокоєння. Звичайно ці симптоми зберігаються протягом доби.
При середньому і важкому ступені отруєння описані вище симптоми наростають швидше і важче. Приєднуються розлади дихання, кровообігу. Сильні болі за грудиною, стискання у грудях, недостача повітря, напади ядухи, кашель із виділенням мокроти, слинотеча, синюшність, пітливість, зіниці різко звужені. Наприкінці наступають судоми, що заміняються паралічами. Смерть від паралічу дихального центру.

Аміак — це СДОР із групи, що володіє задушливою і нейротропною дією. Аміак — безбарвний газ із гострим запахом нашатирю. Легший за повітря. Добре горить. Вибухонебезпечний! (у зоні осередку не курити!). Температура кипіння -33,5°С. Димить при виході з балонів, цистерн, холодильних агрегатів. У холодильних установках (компресорах) промислових харчових об’єктів містяться тонни аміаку. Наприклад, у Калінінському районі м. Донецька:
м’ясокомбінат — 45 т;
база “Холодильник” — 40 т;
пивзавод — 30 т;
міськмолокозавод № 1 — 4,5 т;
Аміак у газоподібному стані може самозайматися при температурі 650°С. Рідкий аміак горіння не підтримує. Запах речовини стає відчутний при концентрації 0,035 мг/л. Це поріг сприйняття. Ледь почувши специфічний запах аміаку необхідно приймати відповідні рішення. Отже:
–    поріг сприйняття — 0,035 мг/л;
–    подразнення верхніх дихальних шляхів відзначається при концентрації 0,3 мг/л;
–    подразнення очей — 0,5 мг/л;
–    подразнення шкіри — 7,21 мг/л (з’являється червоність, пухирі);
–    кашель задушливий — 1,25 мг/л;
–    токсична доза при 1,5 мг/л протягом 1 години (50% персоналу може загинути від набряку легенів);
–    концентрація — 3,5 мг/л протягом декількох хвилин призводить до смерті.
Клініка.
Аміак уражає в першу чергу нервову систему, знижує спроможність клітин нервової системи засвоювати кисень. Подразнення рецепторів блукаючого нерва може викликати рефлекторне гноблення дихального центру і серцевої діяльності. При великих концентраціях аміаку (1,5-3,5 мг/л) смерть може наступити в перші ж хвилини при явищах гострої дихальної і серцево-судинної недостатності. У наступному, ураження парами аміаку викликає запалення легенів, бронхіти, пневмонії, трахеобронхіти, набряки гортані, токсичний набряк легенів. Вплив аміаку на ЦНС виявляється у збудженні, судомах. Воно мабуть пояснюється нестачею кисню в крові і нервових клітинах.
Аміак також здійснює місцеве подразнення слизових оболонок очей, дихальних шляхів. Звідси задушливий кашель, нежить, утруднення дихання, різі в очах, сльозотеча. Пульс частий, серцебиття.

Сірководень — безбарвний газ із запахом тухлих яєць. Температура кипіння — 60,9°С. Концентрація 1 мг/л викликає важку форму отруєння. Легко загоряється і горить блідо-блакитним полум’ям.
Сірководень відноситься до групи отруйних речовин задушливої і загальнотоксичної дії. Є сильною нервовою отрутою. Він порушує внутрішньотканинне дихання і викликає аноксію. Місцева дія; сильно подразнює слизові оболонки очей і дихальних шляхів. Отруєння сірководнем протікає дуже швидко: судоми, утрата свідомості і смерть від припинення дихання або паралічу серця. При малих концентраціях сірководню: сльозотеча, нежить, задишка, кашель, біль за грудиною, тахікардія, слабість, непритомність або навпаки, стан збудження з наступним потьмаренням свідомості.

Оксид сірки — безбарвний газ із гострим запахом. Добре розчиняється у воді, створюючи сірчану кислоту. При впливі на організм подразнює верхні дихальні шляхи, викликаючи запалення слизових оболонок носоглотки, бронхів. Високі концентрації оксиду сірки в повітрі викликають у людини задишку, можуть призвести до утрати свідомості.

Сірковуглець — безбарвна рідина з неприємним запахом. Погано розчиняється у воді. Пари сірковуглецю легко займаються, а в суміші з повітрям — вибухають. Вдихання парів сірковуглецю діє на людину наркотично: з’являється головний біль, оніміння кінцівок, порушення дихання, а при високих концентраціях і тривалому впливі наступає глибокий наркоз, зникають усі рефлекси, смерть.
Висновки

Хімічна зброя — це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях деяких хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речовини, засоби їх застосування і доставки до цілі.
Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Існує така класифікація отруйних речовин за характером токсичної дії:
1) нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Екс;
2) шкірно-наривні — іприт;
3) загальноотруйної дії — синильна кислота, хлорціан;
4) задушливі — фосген;
5) психохімічні — Бі-Зет;
6) подразнювальні — хлорацетонфенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.
Залежно від тривалості збереження уражальної здатності отруйні речовини розподіляються на стійкі і нестійкі. Стійкі отруйні речовини зберігають уражальну дію до кількох діб і навіть тижнів. Це — Ві-Екс, зоман, іприт. Нестійкі отруйні речовини швидко випаровуються. При бойовому застосуванні на відкритій місцевості вони зберігають уражальну дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлорціан, фосген.
Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак ураження отруйні речовини ділять на швидкодіючі і повільнодіючі.
Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар). Повільнодіючі отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Екс, іприт, фосген, Бі-Зет).
Застосовуються отруйні речовини у краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пари) та аерозолю (туману, диму).
Засоби доставки отруйних речовин — це ракети, авіабомби, артилерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а також виливні авіаційні прилади (ВАЛ).
Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою в стаціонарних заводських установках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боєприпасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад, зарину. Компоненти для отримання відповідної отруйної речовини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Всі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізатори, що прискорюють швидкість хімічної реакції, та стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби доставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин.



Список використаної літератури:

1.    Атаманюк В.Г., і співавт. Цивільна оборона. Навчальний посібник.— М.: “Высшая школа”, 1986.
2.    Цивільна оборона. Навчальний посібник під ред. Зав’ялова.— М., 1989.
3.    Військова токсикологія, радіологія і медичний захист. Під ред. Н.В. Саватеєва.— Л., 1987.
4.    “Медицина катастроф”. Матеріали міжнародної конференції МЗ СРСР 22-25 травня 1990.
5.    Франке З. Хімія отруйних речовин, т. 1.— М.: “Хімія”, 1973.
6.    Сафонов А.Г. Навчальний посібник для підготування медичних сестер.— М., 1979.
7.    Решетов А.Ф. Підручник для підготовки санітарних дружин і постів.— М.: “Медицина”. 1990.