.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Політика Бісмарка направлена на завершення об’єднання Німеччини 


Політика Бісмарка направлена на завершення об’єднання Німеччини

2.1 Роль Отто Бісмарка у розв’язанні війни з Данією і Австрією

Отто Едуард фон Бісмарк народився 1 квітня 1815 р в помісті Шонгаузен. "Самою долею призначено було мені дипломатом: бо я народився, в день першого квітня", - жартував Бісмарк, коли бував у гарному настрої. [        ]
Проте дипломатичні здібності Бісмарка проявились не одразу. На шляху до політичної і дипломатичної кар’єри, про яку він почав мріяти дуже рано, знаходились перешкоди. В сім’ї Бісмарка не було ніяких традицій дипломатичної служби. Його батько, Фердинанд Бісмарк був типовим остелобським юнкером, який нічим не відрізнявся від представників свого класу.
Сімейні традиції швидше могли схилити молодого Бісмарка до думки про військову кар’єру. Протягом трьох століть родичі Бісмарка приймали участь у всіх війнах проти Франції. Пізніше Бісмарк жалів, що не вибрав кар’єри військового. Він звинувачував у цьому свою матір, що вийшла із чиновницької, професорської сім’ї.
Під її впливом молодий Бісмарк, спочатку закінчив школу, а потім вивчивши правознавство в Гетінгенському і Берлінському університетах, почав стукати у двері дипломатичного консульства. Зустрівши там холодний прийом, Бісмарк поступив в чиновники судового, а потім адміністративного відомства. Служба з часом почала його втомлювати. Після декількох суперечок з керівництвом, Бісмарк відмовився від посади. В 1839р. він отримав від свого батька в управління помістя в Помералії. Революція, що розпочалась в березні 1848р. застала Бісмарка в ролі поміщика, який зумів непогано використати новинки, запропоновані агрохімією Лібіха.
До цього часу в Бісмарка вже сформувались політичні погляди. Він остаточно відмовився від напівреспубліканських міркувань і став переконаним матеріалістом. Його перший виступ в травні 1847р. в об’єднаному ландтазі, в якому Бісмарк брав участь в якості "запасного" депутата, залучив до нього увагу [        ] зміст свого виступу Бісмарк докладно описав у спогадах: "Я відкинув в ньому легенду, що ніби прусаки пішли в 1813р. на війну, щоб домогтись конституції і дав хід своєму природному обуренню з приводу того, що панування іноземців саме по собі не могло бути достатньою основою для боротьби. Я вважав недостатнім, коли, за те, що нація сама себе звільнила, вона збирається пред’явити королю рахунок, розплата, за яким повинна бути проведена параграфами конституції" [    ] Бісмарк швидко завоював авторитет в крайньо правих колах, близьких до двору і здобув ім’я в політиці.
В травні 1851р. Бісмарк отримав призначення на посаду спочатку радника, а потім – посла Прусії при союзному сеймі, і тільки тут він ознайомився із знаменитою депешею Шварценберга кінця 1850 р., де була фраза: "спочатку принизити її (Прусію), а потім знищити" [    ]. І Бісмарк, думки якого до того часу не йшли далі створення рівноправ’я Прусії з Австрією і спільного їх панування в союзі, став тепер ворогом Габсбурзької монархії: Бісмарк признався в бесіді із одним співрозмовником, що він задався метою відплатити за Ольмуц і усунути Австрію, яка так негідно повелась з Прусією і хотіла принизити її до становища васала. В листі Леопольду Герлаху 19/20 грудня 1853р. Бісмарк чітко і не двозначно сформулював свій висновок: "Австрія потребує...жорсткої гегемонії в Союзі, при цьому ми стоїмо їм поперек дороги...для обох немає місця за тими вимогами, які Австрія висуває, це означає, ми не зможемо вжитися довго. Ми заважаємо один одному дихати, один повинен відступити, або бути змушений до відступу другим, до тих пір и будемо ворогами, це я вважаю фактом, що не підлягає ігноруванню." [        ]
Бісмарк захотів підняти Прусію і  створити для неї становище в Німеччині , на яке вона має право в якості німецької держави. Він розумів звичайно, що Прусія ще зовсім квола, щоб в її стані здійснити спробу усунути Австрію з її п’єдесталу або розбити союз. Тому Бісмарк стояв за реформу армії, яку проводив Вільгельм і здатний був піти на будь-який ризик і насилля над ландтагом і суспільною думкою, щоб домогтись її впровадження.
Крім того, Бісмарк вважав за потрібне, щоб Прусія забезпечила себе не тільки нейтралітетом іноземних держав, але, якщо можливо, то і союзами з найбільш сильними для того, щоб Австрія і Союз рахувались із нею, як із реальною силою. [    ] Бісмарку не подобалось, що Прусія поставила себе в таке становище, коли може розраховувати лише на союзи із німецькими державами і Австрією. "якщо ми маємо мету цим обмежити нашу зовнішню політику, - писав Бісмарк Герлаху 2 травня 1857р. – то нам прийдеться звикнути до тієї думки, що в мирний час наш вплив на європейські справи буде зведено до сімнадцятої частини голосів в раді Союзного сейму, а в випадку війни ми залишимось одні в палаці Турн – і – Таксіс з союзною конституцією  в руках" [    ]. Пропозиції Бісмарка були доволі простими: встановити і підтримувати дружні стосунки з Францією доки вона залишає Прусію в спокої, і тим самим розв’язати собі руки. Наполеон ІІІ  в даний час не був для Прусії великою небезпекою, ніж Австрія чи Англія.
28 січня 1859р. Бісмарка офіційно признали офіційним послом в Астербург. А там він знайшов умови, які також могли бути використані для виходу Прусії з ізоляції. з’ясувалось, що в правлячих колах Росії панує глибоке невдоволення  Австрією. На цьому ґрунті Прусія могла б знайти спільну мову з російським сусідом.  В Петербурзі Бісмарк вивчав Олександра ІІ і вперше зустрів розумного і небезпечного супротивника Горчакові, зірка якого тільки почала сходити.
До активної зовнішньої політики Бісмарка підштовхнула серйозна конституційна криза початку 60-х років ХІХ ст. в Прусії. Вона виникла в результаті відмови прусського ландтагу прийняти проект військової реформи, запропонований урядом. Проект передбачав збільшення постійної армії. Але більшість депутатів виступили за те, щоб основу озброєних сил складало народне ополчення [       ]. Конституційний конфлікт набирав сили. Монархія Гогенцолернів знаходилась в глибокій кризі. Вільгельм І почав навіть говорити про відречення від престолу: " Я не знаходжу більше міністрів, - говорив король, пояснюючи причини свого зречення від престолу, - які б погодились очолювати мій уряд, не примушуючи мене і самих себе підкорюватись парламентській більшості" [       ]. Але король помилявся, такий міністр зайшовся. 23 вересня 1862 р.  Вільгельм І запросив на посаду прем’єр-міністра поміщика Отто Едуард фон Бісмарка, що користувався репутацією "сильної людини".
Бісмарк прийняв пропозицію і 8 жовтня 1862 р. був затверджений на посаді  прем’єр-міністра. В своїх спогадах Бісмарк розповідав, що коли король запросив його стати на чолі прусського кабінету, то попередив: " Я передчуваю, чим це все закінчиться. На оперній площі, під моїми вікнами, знесуть голову перше Вам, а пізніше – і мені" [     ] . "Шалений юнкер", що мав вже великий політичний стаж, вирішив боротися, розуміючи, що на карту поставлено існування монархії в Прусії.
Бісмарк пішов напролом, виступивши проти політичних прагнень буржуазії. Він прийшов в ландтаг з проектом військових реформ, вимагав затвердження проекту. Виступаючи 30 вересня 1862 р. в бюджетній комісії ландтагу, Бісмарк заявив: "Не на лібералізм Прусії дивиться Німеччина, а на її могутність... Прусія повинна зібрати свої сили за сприятливого моменту, який вже не раз втрачений... Не словами, не постановами більшості вирішуються великі питання часу .
Палата відмовилась задовольнити вимоги уряду. В ландтазі відбувались бурхливі сцени, Бісмарк стукав кулаком, голосно кричав, що він слуга короля, а не слуга народу і тому буде діяти на власний розсуд. І Бісмарк діяв рішуче. Не дивлячись на відміну ландтагу, він провів військову реформу, витративши багато коштів на організацію армії і озброєння [         ].
Привід продемонструвати ефективність прусської військової організації  проявився швидко. В літку 1863 р. Данія спробувала анексувати Шлезвіг і Гольштейн, скориставшись внутрішньо- і зовнішньополітичними проблемами основних держав. 15 листопада 1863р. помер датський король Фрідріх VII і на престол Данії вступив його наступник Крістіан ХІ. Постало питання про те, кому володіти з’єднаними з Данією Гольштейном і Шлезвігом.
Спадкові права на Гольштейн і Шлезвіг нового датського короля були давним-давно, ще в 1852р. обговорені і визнані усіма державами, в тому числі і Прусією. Бісмарк вирішив зробити з цього питання новий засіб для виконання своїх планів. Прусія повинна була постати перед усіма німецькими державами, перед усім німецьким народом в ореолі визволительки «німецьких братів» і нібито взяти в свої руки справу національного об’єднання Німеччини. Бісмарк не хвилювався відносно можливості російської протидії по шлезвіг-гольштейнському питанні. Але залишались Англія, Франція, Австрія. Ці держави могли помішати виконанню планів Бісмарка. Саме тут прусський міністр і проявив вперше на європейській арені свої дипломатичні здібності. Передусім, йому необхідно було заспокоїти Англію і Францію, внушивши їм, що він не прагне включати «приельбскі герцогства» (тобто Шлезвіг і Гольштейн) в склад Прусії. Ця тактика виявилась блискучою. Але найбільше Бісмарк боявся Австрії. Імператор Франц Йосиф розумів, що якщо шлезвіг-гольштейнське питання буде вирішене Прусією одноособово, це приведе до того, що Прусі стане без сумніву гегемоном в майбутньому процесі об’єднання Німеччини. Однак, втручання іноземних держав, що закликали до переговорів, знову загрожувало відкладенням вирішення шлезвіг-гольштейнського питання. Тому Бісмарк вирішив діяти без промаху, спираючись передусім на військову силу. Міністр домовився з Австрією про спільний виступ проти Данії [    ], 14 січня 1864 року австрійські і прусські війська зайняли Шлезвіг.
Бісмарку участь Австрії у війні була потрібна тому, що вона прикривала перед Європою його кінцеву мету, тобто захоплення і приєднання до Прусії Шлезвіга і Гольштейна. Військовий блок Австрії і Прусії міг утримати від втручання як Наполеона ІІІ, так і Англію. [         ].
Австро-пруссько-датська війна була швидко плинною. Данія, не отримавши достатньої міжнародної підтримки швидко визнала свою поразку. 30 жовтня 1864 року в Відні був підписаний мирний договір, за яким Данія відмовилась від Шелзвіга і Гольштейна на користь прусського короля і австрійського імператора. Угода, укладена Прусією і Австрією 14 серпня 1865 року в Гольштейні, уточнювала статус герцогств. Вони були визнані спільними володіннями обох держав, але управлялись роздільно: Гольштейн – Австрією, а Шелзвіг – Прусією. Перша перешкода історичного шляху Бісмарка була пройдена, однак передбачалась друга ризикована, потрібно було взяти такий політичний бар’єр, котрий ніяк неможна було обійти, а саме Австрію. А не взявши його, це означало відмовитись від об’єднання Німеччини під гегемонією прусської монархії [    ].
За переконанням Бісмарка, історичне покликання монархії Габсбургів заклечалось в тому, щоб управляти слов’янськими і іншими народами Південно-східної Європи. Однак, австрійці, вважав російський прем’єр цього не розуміють і не хочуть добровільно піти із Німеччини, тому їх потрібно виставити силою [    ].
Гайштенська угода 1865 року була лише періодом, який давав можливість Прусії підготуватись до вирішальної боротьби. Бісмарк вважав, що без переможної війни Прусії не вдасться витіснити Австрію із Німеччини і об’єднати її під своєю владою . Розірвання відносин з Австрією і вирішення німецької проблеми "на полі битви" стали основною метою прусської політики [        ].
Бісмарк приділяв велику увагу дипломатичній підготовці нової війни, прагнучи ізолювати Австрію на міжнародній арені. Він вправно зіграв на протиріччях і амбіціях основних держав. Ще в жовтні 1865 року на зустрічі з Наполеоном ІІІ в Біаріцці Бісмарк заручився нейтралітетом Франції в обмін на туманні обіцянки територіальних "компенсацій"  [        ]. Переговори стосувались не тільки Бельгії, Люксембургу, але і кордонів російських провінцій. Важко говорити, чи вірив французький імператор в щирість цих обіцянок, швидше, що ні. Наполеон ІІІ і Бісмарк намагались перехитрити і надурити один одного. Французький уряд недооцінив сили прусської армії, він розраховував на затяжну війну і на взаємне послаблення, як Австрії, так і Прусії, після чого Наполеон ІІІ сподівався виступити в ролі посередника, який диктував би свої умови. Бісмарк писав, що Наполеон ІІІ "розраховував, що Австрія нас розіб’є і ми змушені будемо купити у нього його посередництво" [        ].
При сприянні Франції у квітні 1866 року таємний договір про союз з Прусією підписала Італія, одухотворена згодою Бісмарка підтримати прагнення на Венецію. Це було грубим порушенням правил , прийнятих  в німецькому союзі, як забороняли його представникам укладати угоди з іноземними державами, направлених проти інших його представників. Не зустрів Бісмарк проблеми зі сторони Росії, що зберігала ненависть до Австрії за її " невдячність" під час Кримської війни. Для Росії було важливо те, що Бісмарк дав їй зрозуміти : Прусія " не зацікавлена в подальшому обмеженні Росії  на Чорному морі".
Закінчивши дипломатичну підготовку до війни, Бісмарк почав відкрито провокувати Австрію на розв’язання конфлікту. Він звинувачував Австрію в порушені Гештейгенсьої  угоди, а на початку червня 1866 р. заявив, що вважає цю угоду розірваною. 10 червня Бісмарк запропонував державам – учасникам Німецького союзу проект реорганізації союзу, який передбачав виключення Австрії. Але, оскільки, пропозиція Бісмарка не знайшла в Союзному сеймі достатньої підтримки міністр оголосив, що розриває договір про яняцький  союз. 16 червня прусські війська вторглись на територію Австрії і ряду німецьких держав – Саксонії, Галловера і інших [    ]. Нова війна несла для політики Бісмарка велику небезпеку, ніж конфлікт з Данією. Бісмарк розумів, на що йде, і був готовий взяти відповідальність на себе за все. 15 червня він сказав англійському королю  Лотфусу: "Боротьба буде серйозною ... Якщо нас розіб’ють, я не повернусь. Я загину в останній атаці. Можна померти тільки один раз і переможеному краще померти" [    ] вирішувалось питання життя чи смерті не тільки для політики, яку проводить Бісмарк, але і для нього особисто.
20 червня військові дії проти Австрії розпочала Італія. Але, вже 24 червня італійські війська були розбиті австрійцями при Кустоцці [    ]. Поразка італійців занепокоїла Бісмарка: він все таки не чекав такої відсутньої боєздатності у своїх союзників. Розгром італійських військ загрожував провалу всіх сподівань Бісмарка на роз’єднання австрійської армії. Генерал Гельмут фон Мольтке, що командував прусською армією врятував ситуацію. Дуже швидко і маневруючи, він викликав вирішальний бій вже з місця. Близькі люди стверджували потім, що в цей день у Бісмарка була в кишені отрута. У випадку невдачі йому прийшлося б жорстоко розплатитися [        ]. 3 липня 1866 року біля м. Садове в Богемії прусські війська чисельністю 285 тис. чоловік нанесли поразку 241 тисячній австрійській армії. Наступного дня Франц Йосиф звернувся до Наполеона ІІІ з проханням про посередництво в укладені перемир’я і миру [        ].
Темпи війни і військові перемоги Прусії були для Європи повною несподіванкою. Ніхто не міг очікувати, що доля війни вирішиться в такий короткий термін. Розрахунки Наполеона ІІІ на тривалу війну і взаємне виснаження суперників не виправдались. Війна закінчилась за декілька днів перемогою Прусії. [    ].
23 серпня 1866 року Прусія і Австрія підписали мирний договір в Празі. За його умовами Австрія визнавала розпуск Німецького союзу, погоджувалась на перебудову Німеччини без своєї участі і створення під керівництвом Прусії Північно німецького союзу північніше від р.Майн, а південніше від р.Майн – збереження незалежності держав, що могли мати тісні зв’язки з Північнонімецьким союзом. Австрія  виплачувала контрибуцію і погоджувалась на всі територіальні зміни в Північній Німеччині. До Прусії були приєднані Шлезвіг, Гольштейн, Ганновер, Кургессен, Нассау і Франкфурт-на-Майні. Італії – союзниці Прусії – Австрія змушена була віддати Венецію [        ].

2.2. Франко-прусська війна 1870-1871 рр. та її наслідки для Прусії.

Для Наполеона ІІІ неприємністю стала швидка і рішуча перемога Прусії над Австрією в 1866 році і її наслідки. В порядку «компенсації» він вимагав від Бісмарка згоди на приєднання до Франції великого князівства Люксембургського. Але Бісмарк і не думав виконувати свої попередні обіцянки. Це привело до різкого погіршення франко-прусських відносин в кінці 60-х років.
Люксембург так і не дістався Наполеону ІІІ. Його долю вирішила Лондонська міжнародна конференція, що відбулась 7 травня 1867 року. В ній приймали участь представники Австро-Угорщини, Росії, Франції і самого Люксембургу. Конференція вже через чотири дня оголосила свої результати: Люксембург залишається під суверенітетом нідерландського короля, але складає на всі часи нейтральну країну під гарантією держав. На цій основі: був підписаний міжнародний договір.[        ].
Однак Наполеон ІІІ не змирився із дипломатичною поразкою. Він почав всіляко перешкоджати включенню князівств Південної Німеччини у Північнонімецький союз. З цією метою Наполеон ІІІ спробував використати династичні суперечки між Гогенцюлернами і Габсбургами, що різко погіршились в результаті війни 1866 року. Він запропонував Францу Йосифу проект створення Південнонімецького союзу на чолі з Австро-Угорщиною. В цей союз повинні були увійти князівства Південної Німеччини. Однак уряд Австро-Угорщини, заклопотаний внутрішніми проблемами, без ентузіазму віднісся до пропозиції Наполеона ІІІ, яка так і залишилась нерозглянутою.
Передбачаючи можливість війни з Францією, Бісмарк посилено до неї готувався. Як завжди, він потурбувався про міжнародну ізоляцію майбутнього супротивника [        ]. Міжнародне становище кінця 60-х років склалось далеко не на користь Франції. Із соромом провалилась мексиканська експедиція Наполеона. Внутрішньо торговельна політика Франції посилила конкуренцію англійських товарів в Франції, викликавши невдоволення французької буржуазії. Англійські капіталісти були незадоволені колоніальною політикою Франції в Азії. Насторожено відносилась Англія і до посягань Франції на Європейському континенті [    ].
Царська Росія після послуг, надавши їй Прусію у польських справах, почувала себе більше пов’язаною із Берліном, ніж Парижем. Правляча верхівка Росії була зацікавлена в послабленні Франції, це дозволило б їй скоріше звільнитися від принизливих умов Паризького договору 1856 року, згідно яких Росії заборонялось Тримати флот на Чорному морі. Все це давало можливість розраховувати, що найбільш могутні держави – Росія і Англія – у випадку війни між Прусією і Францією не будуть на стороні останньої [    ].
Не бажаючи упустити сприятливий момент, Бісмарк почав спровокувати Францію на збройний конфлікт. Для цього він скористався суперечками між Францією і Прусією на другорядному питанні – із-за кандидатури на заміщення іспанського престолу [        ].
Привід для цього дала Бісмарку Іспанія. Тут передбачалось вибрати короля на престол, що звільнився після усунення у вересні 1868 року королеви Ізабелли. Із лютого наступного року в якості одного із можливих претендентів став згадуватися німецький принц Леопольд Гогенцоллери-Зігмарінпен. Для офіційного висунення своєї кандидатури він потребував згоди Вільгельма І як голови династії Гогенцоллерів. Із самого початку було зрозуміло, що північний сусід Іспанії – Франція ніколи не погодиться на воцаріння в цій країні людини, якого вона розглядала як прямого агента Прусії [        ].
Так виник дипломатичний конфлікт. Розпалений пресою, він почав набирати гострі форми: обидві сторони – уряди Франції і Прусії – прагнули до того, щоб під приводом захисту «національної гідноті» довести справу до зіткнення.
Упевнена в тому, що прусська армія добре підготувалась до зіткнення з Францією, дипломатія Бісмарка пильно слідкувала за усіма кроками Другої імперії в сфері зовнішньої політики і при цьому вдало розставляла на її шляху капкани. Коли Бенедетті, французький посол в Берліні, восені 1869 року запитав Бісмарка чи правда те, що Прусія наполягає на кандидатурі принца Леопольда, то він отримав відповідь, що ні прусський уряд, ні сам король Вільгельм не причетні до висунення цієї кандидатури [    ].
Коли в результаті закулісних інтриг кандидатура Леопольда сплинула вдруге, французький уряд словами Грамона, міністра закордонних справ, заявив, що він «виконає свій обов’язок», виконає «без коливань і без слабкості» [    ]. Це була відкрита, недвозначна погроза війни на адресу Прусії – погроза, що могла лише обрадувати Бісмарка.
Згодом, однак, стало відомо, що принц, злякавшись своєї ролі, готовий відмовитись від своїх претензій на іспанську корону, а прусський король, злякавшись перспективи нової війни, проводив в Емсі переговори з французьким послом Бенедетті про шляхів які б могли привести до усунення суперечки. Остаточної відповіді король не дав, посилаючись на те, що ще немає заяви принца Леопольда. Французький уряд вирішив грати ва-банк. «Ми повинні починати» - повідомляв Грамон Бенедетті, - «Якщо король не видасть приказ принцу подати у відставку, це буде неминуча війна» [        ]. Згодом, заява принца була отримана, і, прагнучи уникнути конфлікту, король повідомив про це Бенедетті. Правда, французький посол вимагав, щоб прусський король дав зобов’язання «ніколи не давати згоди, якщо Гогенцоллени знову висуватимуть свою кандидатуру». Але Вільгельм ухилився від будь-яких зобов’язань, посилаючись на те, що переговори між урядами можуть бути продовжені в Берліні [        ].
В цей час в Берліні знаходився Бісмарк. Взнавши про хід переговорів у Емсі, він впав в депресію. «Моя перша думка, - це піти у відставку, так як після усіх попередніх принижених провокацій я бачив у цій вимушеній поступці приниження Німеччини, за яке не хотів нести офіційну відповідальність.
13 липня 1870 р. Бісмарк запросив до себе начальника Великого штабу генерала Мольтке і військового міністра Роона, щоб повідомити їм про свій намір піти у відставку, в випадку якщо йому не вдасться примусити короля змінити свою позицію. В цей час французький посол Бенедетті з’явився до прусського короля з вимогою письмово підтвердити зобов’язання Прусії  ніколи не підтримувати кандидатуру німецького принца та іспанський престол. Вільгельм І відхилив цю пропозицію. Телеграмою прусський король повідомив Бісмарка про зміст своїх переговорів з французьким послом. Ознайомившись з текстом, Бісмарк вирішив, що на французьку провокацію слід відповістити провокацією, яка б зробила війну неминучою [        ].
Двічі прочитавши депешу, Бісмарк запитав Мольтке про готовність армії до війни. Мольтке відповів, що негайний початок війни вигідніший для Прусії, ніж його відкладення.
Використавши свої як дипломатичні, так і літературні здібності, Бісмарк перетворив в цілому мирну депешу  у провокаційний по відношенню до Франції документ. Зроблено це було геніально і просто: шляхом її скорочення, викреслення  дуже істотних подробиць. Ось як  виглядала "відредагована" депеша: "Після того, як імператорський уряд Франції отримав від королівського уряду Іспанії офіційне повідомлення про відмову принца Гогенцоллерна, французький король пред’явив  в Елсі його величності королю вимогу, щоб він уповноважив його повідомити в Париж, що його величність король зобов’язується ніколи не давати згоди, якщо б Гогенцоллерни відновили свою кандидатуру. Тоді його величність вирішив не приймати другий раз французького посла і повідомив його через чергового ад’ютанта, що його величності більше не має чого повідомити послу" [    ].
Маніпуляція над текстом, зроблена Бісмарком, досягла відразу трьох цілей. По-перше, депеша набирала принизливого характеру для Франції: її послу показали на двері і більше з ним, а тим самим з Францією не хочуть розмовляти. А по-друге, депеша створювала образ про принизливу для прусського короля поведінку посла. По-третє, те, що було тільки фрагментом в ході незакінчених переговорів, виглядало тепер, як їх остаточне розірвання.
Співрозмовники Бісмарка, прослухавши новий текст, відразу зрозуміли суть справи. Мольткевигукнув на депешу словами: "Так звучить зовсім по-іншому; раніше вона лунала сигналом до відступу, зараз – фанфарою, що відповідає на виклик". Бісмарк відразу пояснив свій намір: "якщо я зараз повідомлю цей текст... в газети і в усі наші місії, то ще до півночі він буде відомий в Париж... Битися ми повинні, якщо не хочемо прийняти на себе роль переможеного без бою. Але успіх багато в чому залежить від тих вражень, які викличе і в нас, і в інших походження війни; важливо щоб ми були тими , на кого напали." [        ].
Усе було направлене на те, що Франція повинна буде розпочати війну. Залишилось лише чекати неминучого. Французький уряд сприйняв емську депешу, як приниження. 19 липня 1870 р. Франція оголосила Прусії війну. Франція постала перед німецьким народом, як нападаюча, агресивна країна. Бісмарк досяг свого: він зумів затягти Наполеона в капкан. Більше того перед усім світом і особливо перед німецькою суспільною думкою Франція постала в ролі агресора.
Перші ж серйозні бої на кордоні на початку серпня закінчились поразкою французької армії, змушеної відступити всередину країни. Одна її частина під керівництвом маршала Базена була в середині серпня оточена в фортеці Мец. Друга, під командуванням маршала Мак-Магона, була відтиснена до міста Седан, де 2 вересня здалась на милість переможця. Разом з військовими Мак-Магона в полоні опинився і Наполеон ІІІ. В Парижі це викликало масові заворушення. В результаті яких Друга імперія впала і 4 вересня 1870 р. Франція була проголошена республікою. Новий уряд "Національної оборони" заявив, що буде продовжувати війну за звільнення країни. Однак французький уряд  не володів достатніми силами. 19 вересня Париж був оточений німецькими військами. Розпочалась багатомісячна оборона столиці. На кінець, 28 січня 1871 року у Версалі, у святковому залі Людовика ХІV, в присутності монархів, міністрів і генералів була проголошена Німецька імперія. Присутній король Вільгельм І  був проголошений спадковим імператором. У березні 1871 р. відкрився перший німецький рейхстаг, який прийшов майже без зміни конституцію Аівитонімецького союзу [    ].
В кінці січня 1871 р. після деякої перерви відновились переговори Бісмарка, який діяв від імені тільки-що створеної Німецької імперії, з міністром закордонних справ Франції Фавром. 28 січня вони домовились про перемир’я. цьому передували нові суперечки між Бісмарком і Мольтке, який пропонував поставити перед французами неприйнятні умови, щоб спровокувати продовження війни до нової окупації Франції. Бісмарк, однак отримав перемогу.
В лютому на заключному етапі мирних переговорів брав участь новий прем’єр-міністр Франції Тьєр. Бісмарк висунув вимоги поступки Ельзасу  і східної Латирингії і виплати контрибуції. [    ] А вже 28 лютого 1871 р. Бісмарк нав’язав Франції прелімінарний мирний договір, за яким Франція повинна була виплатити 5-міліардну контрибуцію, а також поступитись Німеччині Ельзасом і частиною Лотарингії [    ].
Умови перемир’я передбачали вступ німецьких військ в Париж. Це відбулось 1 березня. Бісмарк також проїхався по Парижу і розповідав пізніше, що люди, які зібрались на вулицях, його впізнавали, але ніяких ворожих демонстрацій не було.
Спалаху революції боялись не тільки переможені керівники Франції, але і німецькі політики і генерали, що перемогли їх. Тому вони обмежились символічним вступом військ в місто на два дні, після чого їх вивели за межі міста.
6 березня Бісмарк залишив Версаль, а 9-го повернувся в Берлін.
Не пройшло і трьох днів після святкового маршу переможців по вулицям французької столиці, як повсталі паризькі робітники зкинули уряд Тьєра і проголосили Паризьку комуну. За допомогою у боротьбі проти Паризької комуни версальський уряд повинен був заплатити поступками у питанні про умови миру. Погодившись на прохання Тьєра збільшити чисельність французької армії, Бісмарк забезпечив перевагу версальців  над комунарами. В обмін французи підписали 10 травня у Франкдгурті -на-майні мирний договір. Договір закріпив згоду Франції на втрату Ельзасу і Лотарингії, на виплату 5-міліардної контрибуції і на окупацію північно-східної частини країни німецькою армією до погашення контрибуції.

Search:
????????...

українська драматургія і театр 70 - 90 - х років 19 столиття

екологічна і соціальна ситуація в україні, її вплив на здоровя людини

частини, з яких складається навколишній світ

призначення кнопок клавіатури

розв язування рівнянь на дроби в 6 класі

розробка уроку з бжд здоровий спосіб життя

таблиця синусів

приклади презинтацій

збірка влада

внутрішня драма жульена сореля



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010