.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Генеалогічна класифікація мов - мови світу та їх класифікація 


Генеалогічна класифікація мов

План:

Вступ..............................................................3
Генеалогічна класифікація мов...................6
Індоєвропейські мови.................................10
Список використаної літератури...............12

Вступ.

Нині у світі за різними даними нараховується від 2,5 до 7 тис. мов (за даними інтернету 1999 р. — 6703 мови). Точно визначити кількість мов неможливо, оскільки відмінність між різними мовами і діалектами однієї мови умовна.
Мови світу розрізняють за структурою, кількістю їх носіїв, наявністю писемності, ступенем їх вивчення, суспільними функціями.
Якщо порівняти, наприклад, українську і китайську мови, то виявиться, що в них дуже відмінна будова. В українській мові змінні слова мають закінчення, якими виражаються значення роду, числа, відмінка, часу, особи тощо. Вони можуть мати різні суфікси та префікси, які також виражають граматичні та лексико-граматичні зна¬чення. У китайській мові слова складаються з одного ко¬реня, вони не змінюються. Зіставивши українську та анг¬лійську мови, ми також побачимо відмінності в їх струк-турах. Функція, яку виконують в українській мові закін¬чення, в англійській мові передається прийменниками (книжка студента — the book of the student). У мовознавстві існують різні класифікації мов світу за їх струк-турою.
Стосовно кількості мовців, що користуються певною мовою, розбіжності надзвичайно великі. За цим показни¬ком мови розташовані так (дані інтернету за 1999 рік): китайська (1223 млн. 307 тис), іспанська (332 млн.), ан¬глійська (322 млн.), бенгальська (189 млн.), гінді (182 млн.), арабська (174 млн. 950 тис), російська і пор¬тугальська (170 млн.), японська (125 млн.), німецька (98 млн.), корейська (75 млн.), французька (72 млн.), в'єт¬намська (67 млн. 662 тис), телугу (66 млн. 350 тис), маратхі (64 млн. 763 тис), тамільська (63 млн. 75 тис), турецька (59 млн.), урду (58 млн.), гуджараті (44 млн.), польська (44 млн.), українська (41 млн.; за кількістю мов¬ців на 21 місці), італійська (37 млн.). Однак є понад 200 мов, якими користуються менше 1 млн. осіб. Є також мови, якими розмовляють сотні, десятки і навіть одиниці людей. Так, зокрема, нганасанською мовою (півострів Таймир, Росія) в 1979 р. говорило до 800 осіб., кетською (на узбережжі Єнісею, Росія) — 684 особи, караїмською (Крим, Івано-Франківська область, Литва) — 535 осіб, іжорською і негідальською (Росія) — 224 особи, ітельменською та енецькою (Росія) — 200 осіб, лівською (Латвія) і керецькою (Чукотка, Росія) — 100, убихською (Туреччина) — декілька десятків осіб, а симською (басейн Єнісею, Ро¬сія) — декілька людей.
Є мови з давньою писемністю (санскрит, хеттська, грецька, італійська, німецька, болгарська, українська тощо); молодописемні (киргизька з 1924 p., гагаузька з 1957 p., сомалі з 1973 p., карагаська з 1988 p.). Існують й такі мови, що не мають писемності (мови тубільного населення Африки, Австралії та Америки; селькупсь¬ка, карельська, рутульська, енецька, нганасанська, чулимська, ульчська в Росії; сокотрійська в Ємені, солонська в Монголії; мегрельська, сванська і бацбійська в Грузії, ягнобська в Таджикистані, талиська в Азер¬байджані та ін.).
Різняться мови й ступенем їх вивчення. Це стосується і живих, і мертвих мов. Поки що недостатньо вивчені мо¬ви автохтонного населення Африки, Австралії та Амери¬ки. Не розшифровані ще пам'ятки нещодавно відкритих (1964 р.) етруської та пунічної мов.
Неоднаковим є й функціональне навантаження мов. Деякі  мови виконують лише функцію розмовно-побутового спілкування (племінні мови Африки, Австра¬лії, Америки, хіналузька мова в Азербайджані, дунган¬ська в Киргизії, мансійська в російському Заураллі та ін.). Є мови національні, що обслуговують усі сфери діяльно¬сті нації (чеська, словацька, польська, болгарська, ли¬товська, українська та ін.). Є мови, які обслуговують де¬кілька націй. Наприклад, німецькою користуються нім¬ці, австрійці та швейцарці, іспанська обслуговує іспан¬ську націю і 20 націй Центральної та Південної Америки. Деякі мови є мовами міжнаціонального спілкування (російська на території Російської Федерації). Існують і міжнародні (світові) мови, зокрема англійська, арабсь¬ка, іспанська, китайська, французька і російська. Це офі-ційні робочі мови міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО та ін.), конференцій, з'їздів тощо. їх вивчають у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах різних країн як іноземні мови.


Генеалогічна класифікація мов

Зусиллями декількох поколінь учених, які вивчали мо¬ви в порівняльному аспекті, розроблена генеалогічна кла¬сифікація мов.
Генеалогічна класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови).
Грецьке слово genealogia означає "родовід". Спорідне¬ними з цим словом є ген, "елементарна одиниця спадково¬сті, за допомогою якої відбувається запис, зберігання й передавання генетичної інформації в ряді поколінь", генеза (генезис) "походження, виникнення", генетив "родо¬вий відмінок", жона (від *gena), що означало "та, що народжує", євгеніка "наука про покращання біологічних вла¬стивостей людини", імена Гена, Женя, що означають "бла¬городний", а також такі слова, як генотип, генофонд, ге¬ноцид, генерація, генерувати, генетика, генетичний то¬що. Усі ці слова пов'язані значенням родоводу.
Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає:
1)    у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом по¬рівняння слів, звуків і граматичних форм;
2)    у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку;
3)    у вста¬новленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматич¬них форм після розходження мов.
Ще в 1538 р. французький учений Г. Постеллус у книзі "Про спорідненість мов" намагався довести походження всіх мов від давньоєврейської. Відтак у 1610 р. Ю.-Ц. Скалігер зробив першу класифікацію мов у праці "Думки про європейські мови". На основі дослідження слова Бог він виділив 11 груп мов: грецьку, латинську, тевтонську, слов'янську, албанську, ірландську, британську, татарсь¬ку, угорську і баскську.
У 1666 р. хорват Ю. Крижанич опублікував "Грама¬тичні дослідження про російську мову", де навів фонетич¬ні відповідники між слов'янськими мовами і на цій осно¬ві зробив їх класифікацію.
Багато мовних відповідників у європейських мовах установив засновник слов'янської філології Й. Добровський: гр. χεϊμα, лат. hiems, рос. зима; гр. γραω, рос. жрать; лат. grảnum, слов. зрьно; лат. musca, рос. муха; нім. Gold, слов. злато.
Однак справжнім поштовхом для порівняльно-історичного методу стало відкриття європейцями санск¬риту. Італійський мандрівник Ф. Сассеті, який проживав в Індії у 80-х роках XVI ст., де й ознайомився з цією дав¬ньою мовою, у своїх листах у Європу висловив припущен¬ня про спорідненість санскриту з італійською мовою. На підтвердження цього навів такі відповідники: санскр. dva "два" — італ. due, санскр. tri "три" — італ. tre, санскр. sarpa "змія" — італ. serpe.
У другій половині XVIII ст. англійці заснували в Ка¬лькутті інститут східних культур. В. Джонс (У. Джоунз), вивчивши санскрит, першим дійшов висновку про існу¬вання прамови: "Санскрит, яким би не був його вік, має надзвичайну структуру; він досконаліший від грецької, багатший від латинської і перевершує ці мови за витонче¬ністю. Однак його подібність із цими мовами, яка не моги¬ла виникнути випадково, настільки сильна, Що жоден мо¬вознавець при дослідженні всіх трьох мов не може не дій¬ти висновку, що вони виникли з одного джерела, яке вже не існує". Так порівняльне вивчення мов трансформува¬лося в порівняльно-історичне.
Німецький мовознавець Фрідріх Шлегель (1767—1845) у праці "Про мову і мудрість індійців" уперше порівнював не слова, а морфеми (закінчення), що значно об'єктивізувало подібні дослідження і стало значним кроком у мето¬диці порівняльних досліджень. Інший німецький мово¬знавець Франц Бопп (1791—1867), якого вважають одним із засновників порівняльно-історичного методу, порівняв дієвідмінювання в санскриті, грецькій, латинській, готсь¬кій мовах і встановив регулярні відповідники як між ко¬ренями, так і закінченнями цих дієслів. Основний прин¬цип Боппа — відповідність у граматичній структурі та в утвореному нею мовному матеріалі — зберігає свою силу і в наш чає. Бопп був автором першої "Порівняльної грама¬тики індогерманських мов"(1833);
Датський мовознавець Рармус-Крістіан Раск (1787— 1832) у праці "Дослідження давньопівнічної мови" (1815) зіставив граматичну структуру ісландської мови зі струк¬турами гренландської, баскської, кельтської, норвезької, шведської, датської, німецької, грецької та латинської мов. Згодом залучив для зіставлення й слов'янські мови. Вче¬ний дійшов висновку, що ісландська мова є спорідненою з норвезькою, шведською, датською, німецькою, грецькою і латинською мовами і не має спорідненості з гренландсь¬кою, баскською та кельтською мовами.
Німецький мовознавець Якоб Грімм (1785—1863) у "Граматиці німецької мови" (1819—1837) порівнює всі гер¬манські мови в історичному плані, починаючи від готсь¬кої й закінчуючи англійською. Це, по суті, перша порів¬няльно-історична граматика.
Російський мовознавець О.Х. Востоков (1781-1864), порівнюючи слов'янські мови, відкрив історію юсів (ת і ש). Він дійшов висновку, що ці букви позначали носові звуки, які в давнину були характерними для всіх слов'янських мов, а залишилися лише в польській (ст. сл. р ת кт> — польськ. гак, ст. сл. гол שбь — польськ. gotab; ст. слов. М שасо — польськ. mieso). Востоков також довів необхідність порівнювали не тільки різні мови, а й різні зафіксовані в пам'ятках писемності й збережені в діалек¬тах стадії історичного існування однієї мови.
Отже, Ф. Бопп, Р.-К. Раск, Я. Грімм і О. Востоков незалежно один від одного і майже в один і той самий час відкрили порівняльно-історичний метод.
Далі Август Шлейхер (1821—1868) досліджує балтій¬ські та германські мови, обґрунтовує поняття родовідного дерева (див. схему) й архетипу (праформи). Йоганн-Каспар Цейс (1806—1856) досліджує кельтські мови, Фрідріх Діц (1794-1876) — романські, Франьо Міклопгач (1813—1891) — слов'янські. Ф. де Соссюр займається реконструкцією індоєвропейської прамови.
Родовідне дерево А. Шледаера

Так поступово склалося порівняльно-історичне мово¬знавство і його чи не основне досягнення — генеалогічна класифікація мов.
За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім’ї - (максимальні об'єднання споріднених мов), сім'ї — на групи (гілки), групи — на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні мови. Ізольовану мову, генетичних зв'яз¬ків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім'єю.
У наш час виділяють приблизно 200 сімей мов, із них 22 — у Євразії, 20 — в Африці, інші — в Америці, Авст¬ралії, Новій Гвінеї. Найвідомішими і найпоширенішими мовними сім'ями є індоєвропейська, семіто-хамітська, кав-казька, фінно-угорська, самодійська, тюркська, монголь¬ська, тунгусо-маньчжурська, китайсько-тибетська, тайська, аустронезійська, аустроазіатська.

Індоєвропейські мови.

Індоєвропейська сім’я мов є найчисленнішою. До неї входить понад 150 мов, якими розмовляє майже половина людства – 2 млрд. 171 млн. 705 тис. осіб (дані за 1985р.; всього населення Землі – 4 млрд. 660 млн. 295 тис.). Вони об’єднуються в 12 груп: індійську, іранську, слов’янську, балтійську, германську, романську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську, анатолійську й тохарську.
Індійська група:
    гінді;
    урду;
    лахнда;
    сіндхі;
    раджастхані;
    гуджараті;
    маратхі;
    сингальська мова;
    непалі;
    орія;
    кашмірі;
    циганська мова;
    санскрит;
    палі;
    пракрити.

Іранська група:
    перська мова;
    таджицька мова;
    афганська мова;
    балучі;
    курдська мова;
    осетинська мова;
    татська мова;
    ягнобська мова


Також є групи: слов’янська, балтійська, германська, романська, грецька, анатолійська, тохарська.


Список використаної літератури.

1.    Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К. – Одеса, 1991, - с.225-237.
2.    Головин Б.Н. Введение в языкознание. – М., 1983. – с.183-186
3.    Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. – К., 1974. – с.263-291

Search:
????????...

Призначення програми Блокнот

драма оборона буші старицький характеристика

Роль ферментів у харчуванні

діалоги на різні теми

якими особливими здібностями володів Нечуй -Левицький

основні ознаки фінансового права

характеристика Жульєна Сореля

Пряма і площина в просторі

Чого навчае нас Мольэр

що таке луна?



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010