Зміст:

Вступ........................................................................................................................3
1. Кримінальний злочин.........................................................................................5
2. Поняття складу злочину та його значення.......................................................7
3. Кримінальна відповідальність...........................................................................8
4. Кримінальна відповідальність за терористичні злочини...............................10
Висновки.................................................................................................................13
Список використаної літератури..........................................................................15

Вступ

Зрос¬тан¬ня зло¬чин¬нос¬ті, що спос¬те¬рі¬га¬єть¬ся в ос¬тан¬ні ро¬ки, зок¬ре¬ма ор¬га¬ні¬зо¬ва¬ної на¬силь¬ниць¬кої та ко¬рис¬ли¬вої, яка вик¬ли¬ка¬на пе¬ре¬лом¬ним пе¬рі-о¬дом роз¬вит¬ку Ук¬ра¬ї¬ни і низь¬кою ін¬ших не¬га¬тив¬них чин¬ни¬ків, ста¬вить пе¬ред дер¬жа¬вою сер¬йоз¬ні зав¬дан¬ня що¬до бо¬роть¬би з цим яви¬щем. Не¬об¬хід¬но до¬би-ва¬ти¬ся при¬пи¬нен¬ня її зрос¬тан¬ня, а по¬тім і іс¬тот¬но¬го ско¬ро¬чен¬ня. З ці¬єю ме¬тою вжи¬ва¬ють¬ся по¬лі¬тич¬ні, еко¬но¬міч¬ні, ор¬га¬ні¬за¬цій¬ні, за¬ко¬но¬дав¬чі та ін¬ші за¬хо¬ди.
Однією з важливих задач нашої держави є викорінювання злочинності та всіх причин, що її породжують. Рішення цієї задачі здійснюється спільними зусиллями всіх державних органів, громадських організацій і всіх шарів громадськості. Звідси різноманіття форм і методів, використовуваних у боротьбі зі злочинністю. Зокрема, поряд із застосуванням позбавлення волі до небезпечних злочинців застосовуються покарання, не зв’язані з позбавленням волі, а також заходу суспільного впливу чи примусові міри виховного характеру у відношенні облич малозначні злочини, що зробили, чи злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.
Прий¬нят¬тя 28 чер¬вня 1996 ро¬ку но¬вої Кон¬сти¬ту¬ції Ук¬ра¬ї¬ни ство¬рює для цьо¬го міц¬ну за¬ко¬но¬дав¬чу ба¬зу. Ко¬ло зло¬чин¬них по¬ся¬гань виз¬на¬чає без¬по-се¬ре¬дньо кри¬мі¬наль¬не за¬ко¬но¬давс¬тво. Щоб це за¬ко¬но¬давс¬тво бу¬ло до¬сить ефек¬тив¬ним, не¬об¬хід¬но пра¬виль¬но йо¬го зас¬то¬со¬ву¬ва¬ти.
Кри¬мі¬наль¬не пра¬во Ук¬ра¬ї¬ни зна¬хо¬дить своє ві¬доб¬ра¬жен¬ня в кри¬мі-наль¬но¬му за¬ко¬но¬давс¬тві, яке яв¬ляє со¬бою єди¬ну нор¬ма¬тив¬ну сис¬те¬му. Кри¬мі-наль¬не за¬ко¬но¬давс¬тво Ук¬ра¬ї¬ни скла¬да¬єть¬ся з кри¬мі¬наль¬них за¬ко¬нів, які зве¬де-ні в Кри¬мі¬наль¬ний ко¬декс.
В нор¬мах кри¬мі¬наль¬но¬го за¬ко¬ну сфор¬му¬льо¬ва¬ні під¬ста¬ви і прин¬ци¬пи кри¬мі¬наль¬ної від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті. Згід¬но з Ос¬нов¬ним За¬ко¬ном Ук¬ра¬ї¬ни кри¬мі-наль¬ній від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті і по¬ка¬ран¬ню під¬ля¬гає ли¬ше осо¬ба, вин¬на у вчи¬нен¬ні зло¬чи¬ну, тоб¬то та¬ка, що умис¬но або з не¬о¬бе¬реж¬нос¬ті вчи¬ни¬ла пе¬ред¬ба¬че¬не кри¬мі¬наль¬ним за¬ко¬ном сус¬піль¬но не¬без¬печ¬не ді¬ян¬ня.
В даний час, коли в суспільних науках, у тому числі й у юридичної, одержала визнання ідея пріоритету загальнолюдських цінностей, дослідження кримінально-правових відносин здобуває особливе значення. Зараз можна з упевненістю сказати, що взаємини між злочинцем і державою в нашій країні будуються на основі закону.
Реалізація задачі охорони інтересів особистості, чи суспільства держави від злочинних зазіхань припускає застосування судом до осіб, винних у їхньому здійсненні, передбачених законом покарань. Однак, можуть скластися такі умови, при яких не потрібно, щоб винна особа перетерпіло покладання мір кримінальної відповідальності (у тому числі і покарання).
Зрозуміло, реалізація кримінально–правових відносин кримінальної відповідальності допускається тільки при наявності основ, передбачених діючим карним законодавством. У цьому зв’язку, представляється важливим розгляд і аналіз таких основ. Після цього необхідно розглянути ряд норм, що містяться в діючому карному законодавстві.


1. Кримінальний злочин

Законодавча класифікація злочинів – віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об‘єднання в такі групи, яке здійснюється самим законодавцем. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за суб‘єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпеки. Об‘єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини КК і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності. Усі злочини в Особливій частині КК поділені на групи (глави, розділи) за об‘єктом посягань, що важливо для визначення підслідності, підсудності, обумовлює ефективність боротьби зі злочинністю на певних етапах розвитку суспільства.
Найперше всі злочини слід поділити на дві групи: умисні та необережні. Згідно ст.25 КК вид виправно-трудової колонії, в якій призначається відбування покарання у вигляді позбавлення волі, значною мірою залежить від того, за умисний чи  необережний злочин засуджена особа. У ст.25 виділено вид колоній-поселень для осіб, що чинили злочини з необережності, в них призначається відбувати покарання всім чоловікам і жінкам, які вперше засуджуються до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, незалежно від тяжкості такого злочину та розміру призначеного покарання. Тому, засуджуючи особу до позбавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необережний злочин вчинено нею. У КК називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Ст.7 дає вичерпний перелік злочинів, віднесених до тяжких. Визнання особи винною у вчинені такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо. Показником суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.
Крім категорії тяжких в КК називаються особливо тяжкі злочини (ст.24, 25) та злочини, що не являються великої суспільної небезпеки (ст.10, 51). Переліку діянь, віднесених до останніх КК не містить. Лише стосовно звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до адміністративної відповідальності на підставі ст.51 КК передбачено, що таке звільнення допускається лише в справах про злочини, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше більш м‘яке покарання. Проте віднесення цього положення на інші види звільнення від кримінально ї відповідальності на підставі ст.51 (передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, застосування примусових заходів виховного характеру, передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу) було б неправильним. Дати формалізований перелік злочинів, що не являють великої суспільної небезпеки, неможливо та й недоцільно, оскільки такі злочини – це не конкретний вид, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину. Аналіз ст.24, 25 КК, де йдеться про особливо тяжкі злочини, та ст.7-1 КК дозволяє зробити висновок, що до таких належать: а) умисні злочини, передбачені ст.7-1 КК; б) ті, за які законом передбачене максимальне покарання.
У теорії кримінального права злочини поділяються на 4 групи: 1)невеликої тяжкості; 2)середньої тяжкості; 3) тяжкі; 4) особливо тяжкі.



2. Поняття складу злочину та його значення

Кожен злочин містить визначені ознаки, характерні для даного складу. Візьмемо, приміром, такий порівняно розповсюджений злочин, як крадіжка особистого майна громадян (ст.140 КК). Ознаками крадіжки є: а) викрадення особистого майна громадян, тобто зазіхання на чужу власність; б) таємний характер викрадення; в) здійснення викрадення навмисно, при наявності корисливого мотиву і мети заволодіти чужим майном і розпорядитися їм як своїм власної; г) здійснення розкрадання особою, яка досягла 14-літнього віку і здатною усвідомлювати свої дії і керувати своїми вчинками (осудною). Для визнання крадіжки, зробленої при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.140 КК), необхідна, крім того, один з наступних ознак: а) заподіяння значного збитку потерпілому; б) здійснення крадіжки за попередньою змовою групою осіб; в) здійснення крадіжки повторно. Обов'язкові ознаки крадіжки, названі вище, є необхідними елементами складу цього злочину. Вони відрізняють крадіжку від інших злочинів, у тому числі і від злочинів проти особистої власності громадян. Так, крадіжка відрізняється  від грабежу (ст.141 КК), у першу чергу за ознакою таємності викрадення чужого майна. Крадіжка особистого майна громадян відрізняється від крадіжки державного чи колективного майна (ст.81 КК) за ознакою приналежності майна, що викрадається, в окремих громадян, або ж у держави чи громадській організації. Всі інші ознаки крадіжки (здійснення її чи удень уночі, здійснення її в чи селі в місті, у чи застосуванням без застосування технічних засобів і т.д.) на склад злочину не впливають. Однак у процесі попереднього розслідування необхідно виявити, досліджувати ці ознаки, тому що без них картина зробленого злочину була б неповної, не відбивала б усього злочину, подій, що відбувалися при його здійсненні.

3. Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, або така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (ч.1 ст.3 КК). Ознаки кримінальної відповідальності: 1) це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин; 2) офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку (ч.1 ст.62 КУ, ч.2 ст.3 КК); 3) кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.
Зміст кримінальної відповідальності: 1) обов‘язок відповісти за вчинення забороненого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння і стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру; 2) реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу; 3) ототожнення кримінальної відповідальності та покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкції; 4) сукупність кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих відносин. З наведених точок зору більш слушною видається 2).
Кримінальна відповідальність виникає із моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджується особа, що вчинила злочин, у законну силу. Припиняється з моменту виконання всіх тих обов‘язків (і відповідно здійснення всіх прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом має бути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не має судимості.
Форми кримінальної відповідальності: 1) покарання; 2) звільнення від покарання; 3) умовне незастосування покарання.
Кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов‘язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.

4. Кримінальна відповідальність за терористичні злочини

За ос¬тан¬ні ро¬ки кіль¬кість вчи¬не¬них зло¬чи¬нів те¬ро¬рис¬тич¬но¬го ха¬рак¬те¬ру пос¬тій¬но зрос¬тає. Од¬нак внас¬лі¬док за¬ко¬но¬дав¬чої не¬виз¬на¬че¬нос¬ті у біль¬шос¬ті ви¬пад¬ків ви¬ни¬ка¬ють ус¬клад¬нен¬ня у пра¬во¬зас¬то¬сов¬чій ді¬яль¬нос¬ті з при¬во¬ду ква¬лі¬фі¬ка¬ції тих чи ін¬ших ді¬янь як те¬ро¬рис¬тич¬них. Як¬що в ці¬ло¬му ха¬рак¬те¬ри-зу¬ва¬ти ук¬ра¬їнсь¬ке кри¬мі¬наль¬не за¬ко¬но¬давс¬тво, то не мож¬на ствер¬джу¬ва¬ти що від¬сут¬ні пев¬ні ва¬же¬лі впли¬ву та ре¬а¬гу¬ван¬ня на ок¬ре¬мі зло¬чи¬ни те¬ро¬рис¬тич¬но-го ха¬рак¬те¬ру.
Про¬ект но¬вої кри¬мі¬наль¬но-пра¬во¬вої нор¬ми пе¬ред¬ба¬чає від¬по¬ві¬даль¬ність за вчи¬нен¬ня те¬ро¬риз¬му, тоб¬то вчи¬нен¬ня ви¬бу¬ху, під¬па¬лу чи ін¬ших дій, які ство¬рю¬ва¬ли не¬без¬пе¬ку за¬ги¬бе¬лі лю¬дей або за¬по¬ді¬ян¬ня знач¬ної май¬но¬вої шко-ди чи ін¬ших тяж¬ких нас¬лід¬ків, як¬що та¬кі дії бу¬ли вчи¬не¬ні з ме¬тою по¬ру¬шен¬ня гро¬мадсь¬кої без¬пе¬ки, за¬ля¬ку¬ван¬ня на¬се¬лен¬ня або впли¬ву на прий¬нят¬тя рі¬шень ор¬га¬на¬ми дер¬жав¬ної вла¬ди чи міс¬це¬во¬го са¬мов¬ря¬ду¬ван¬ня, а та¬кож пог¬ро¬за вчи¬нен¬ня заз¬на¬че¬них дій з ті¬єю са¬мою ме¬тою.
Не є без¬спір¬ною са¬ма пос¬та¬нов¬ка пи¬тан¬ня що¬до від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті за ті ді-ян¬ня, які в про¬ек¬ті наз¬ва¬ні те¬ро¬риз¬мом. Те¬ро¬ризм ста¬но¬вить со¬бою не¬га¬тив¬не со¬ці¬аль¬но-пра¬во¬ве яви¬ще, то¬му зво¬ди¬ти йо¬го ли¬ше до вчи¬нен¬ня ви¬бу¬хів, під-ва¬лів то¬що не зов¬сім ко¬рек¬тно. Мож¬ли¬во, вчи¬нен¬ня яки¬хось дій, зок¬ре¬ма тих, про які йдеть¬ся в дис¬по¬зи¬ції про¬ек¬ту, мо¬же охоп¬лю¬ва¬ти¬ся по¬нят¬тям “те¬ро¬рис-тич¬ний акт”, в той час як під те¬ро¬риз¬мом мож¬на ро¬зу¬мі¬ти ор¬га¬ні¬за¬цію, фі¬нан-су¬ван¬ня, під¬трим¬ку, ство¬рен¬ня те¬ро¬рис¬тич¬ної гру¬пи.
У те¬о¬рії кри¬мі¬наль¬но¬го пра¬ва па¬нує дум¬ка, що зло¬чи¬ни про¬ти гро¬мадсь-кої без¬пе¬ки виз¬на¬ють¬ся за¬кін¬че¬ни¬ми вже з мо¬мен¬ту ство¬рен¬ня за¬галь¬ної не-без¬пе¬ки. З ог¬ля¬ду на особ¬ли¬ву не¬без¬пе¬ку те¬ро¬риз¬му, оче¬вид¬но, що да¬ний зло¬чин по¬ви¬нен вва¬жа¬ти¬ся за¬вер¬ше¬ним з по¬чат¬ку вчи¬нен¬ня дій, які по¬ся¬га¬ють на гро¬мадсь¬ку без¬пе¬ку, або з мо¬мен¬ту заг¬ро¬зи їх вчи¬нен¬ня. Да¬ний склад зло-чи¬ну по¬ви¬нен бу¬ти фор¬маль¬ним, тоб¬то йо¬го нас¬лід¬ки бу¬дуть ви¬не¬се¬ні за ме¬жі скла¬ду зло¬чи¬ну.
Го¬лов¬ним кри¬те¬рі¬єм, за яким від¬ме¬жо¬ву¬ють те¬ро¬ризм від ін¬ших спо¬рід-не¬них, су¬між¬них зло¬чи¬нів, є мо¬тив. Кри¬те¬рі¬єм по¬ді¬лу те¬ро¬риз¬му на ви¬ди, які заз¬на¬ча¬ли¬ся ви¬ще, са¬ме і вис¬ту¬пає мо¬тив. У те¬о¬рії кри¬мі¬наль¬но¬го пра¬ва па¬нує дум¬ка, яка під¬три¬му¬єть¬ся біль¬шіс¬тю вче¬них, що мо¬тив є внут¬рі¬шньою спо¬ну-кою до вчи¬нен¬ня зло¬чи¬ну. При цьо¬му слід чіт¬ко від¬ме¬жо¬ву¬ва¬ти мо¬тив і мо¬ти-ва¬цію вчи¬нен¬ня те¬ро¬рис¬тич¬но¬го ак¬ту. Нап¬рик¬лад, у ра¬зі вбивс¬тва по¬лі¬тич¬но-го лі¬де¬ра з ме¬тою за¬ля¬ка¬ти сво¬їх су¬пер¬ни¬ків під час про¬ве¬ден¬ня пе¬ред¬ви¬бор-ної кам¬па¬нії, дії осо¬би, що ке¬ру¬ва¬ла¬ся са¬ме та¬ки¬ми мо¬ти¬ва¬ми, по¬вин¬ні бу¬ти ква¬лі¬фі¬ко¬ва¬на як те¬ро¬рис¬тич¬ний акт, тоб¬то це є кла¬сич¬ним про¬я¬вом по¬лі¬тич-но¬го те¬ро¬риз¬му. Про¬те мож¬ли¬во роз¬гля¬ну¬ти і та¬ку си¬ту¬а¬цію, ко¬ли вчи¬нен¬ня зло¬чи¬ну за¬мов¬ля¬єть¬ся осо¬бі, яка по¬вин¬на вчи¬ни¬ти пев¬ні дії (вби¬ти по¬лі¬тич¬но-го лі¬де¬ра) і за це от¬ри¬ма¬ти ви¬на¬го¬ро¬ду у виг¬ля¬ді, нап¬рик¬лад, гро¬шей. За цих об¬ста¬вин осо¬ба-ви¬ко¬на¬вець мо¬же ке¬ру¬ва¬ти¬ся вик¬люч¬но ко¬рис¬ни¬ми мо¬ти¬ва¬ми, їй бай¬ду¬же, що пі¬сля цьо¬го мо¬же ста¬ти¬ся. От¬же, в да¬но¬му ви¬пад¬ку го¬во¬ри¬ти про спря¬мо¬ва¬ність умис¬лу вин¬но¬го на вчи¬нен¬ня те¬ро¬рис¬тич¬но¬го ак¬ту не¬мож-ли¬во, то¬му і йо¬го дії ква¬лі¬фі¬ку¬ва¬ти¬муть¬ся за від¬по¬від¬ни¬ми стат¬тя¬ми Кри¬мі-наль¬но¬го ко¬дек¬су, що пе¬ред¬ба¬ча¬ють від¬по¬ві¬даль¬ність за вчи¬нен¬ня зло¬чи¬нів про¬ти жит¬тя та здо¬ров¬’я. Про¬те осо¬ба-за¬мов¬ник заз¬да¬ле¬гідь пла¬нує пев¬ну мо¬дель по¬ве¬дін¬ки за умо¬ви нас¬тан¬ня то¬го ста¬ну, на який во¬на спо¬ді¬ва¬єть¬ся внас¬лі¬док вчи¬нен¬ня дій, що за¬мов¬ля¬ють¬ся осо¬бі-ви¬ко¬нав¬цю. То¬му в цьо¬му ви¬пад¬ку дії осо¬би-за¬мов¬ни¬ка ма¬ють ква¬лі¬фі¬ку¬ва¬ти¬ся за стат¬тею, що пе¬ред¬ба-чає кри¬мі¬наль¬ну від¬по¬ві¬даль¬ність за те¬ро¬ризм.
Так, зок¬ре¬ма, в чин¬но¬му КК Ук¬ра¬ї¬ни від¬сут¬ня нор¬ма, яка пе¬ред¬ба¬ча¬ла б кри¬мі¬наль¬ну від¬по¬ві¬даль¬ність за пог¬ро¬зи що¬до осіб, які ко¬рис¬ту¬ють¬ся між-на¬род¬ним за¬хис¬том. Ця про¬га¬ли¬на пев¬ною мі¬рою усу¬ва¬єть¬ся в про¬ек¬ті но¬во-го КК Ук¬ра¬ї¬ни, але й тут є де¬я¬кі упу¬щен¬ня. Про¬ект міс¬тить два скла¬ди, що ма¬ють на ме¬ті охо¬ро¬ну осіб, які ко¬рис¬ту¬ють¬ся між¬на¬род¬ним за¬хис¬том. Це ст. 412 про¬ек¬ту КК, кот¬ра вста¬нов¬лює кри¬мі¬наль¬ну від¬по¬ві¬даль¬ність за по¬ся¬ган-ня на жит¬тя пред¬став¬ни¬ка іно¬зем¬ної дер¬жа¬ви, і ст. 414 про¬ек¬ту КК, дис¬по-зиція якої заз¬на¬чає та¬ке: на¬пад на служ¬бо¬ві або жит¬ло¬ві при¬мі¬щен¬ня осіб, які ма¬ють між¬на¬род¬ний за¬хист, а та¬кож вик¬ра¬ден¬ня або поз¬бав¬лен¬ня во¬лі цих осіб з ме¬тою впли¬ву на ха¬рак¬тер їх ді¬яль¬нос¬ті або ді¬яль¬ність дер¬жав чи ор¬га-ні¬за¬цій, які во¬ни пред¬став¬ля¬ють, або з ме¬тою про¬во¬ка¬ції вій¬ни чи ус¬клад¬нен-ня між¬на¬род¬них від¬но¬син”. А ч.2 ст. 414 про¬ек¬ту КК вста¬нов¬лює кри¬мі¬наль-ну від¬по¬ві¬даль¬ність за пог¬ро¬зу вчи¬нен¬ня дій, пе¬ред¬ба¬че¬них час¬ти¬ною пер-шою ці¬єї стат¬ті. Але при по¬рів¬нян¬ні ста¬тей 412 і 414 про¬ек¬ту КК пос¬тає пи-тан¬ня: як¬що вста¬нов¬лю¬єть¬ся від¬по¬ві¬даль¬ність за пог¬ро¬зи ді¬я¬ми, що пе¬ре¬лі¬че-ні в ч. 1 ст. 414, то чо¬му то¬ді не кри¬мі¬на¬лі¬зо¬ва¬ні пог¬ро¬зи ти¬ми ді¬я¬ми, кот¬рі пе¬ред¬ба¬че¬ні ст. 412 про¬ек¬ту і які є знач¬но не¬без¬печ¬ні¬ши¬ми, ніж дії, заз¬на¬че¬ні в ч. 2 ст. 414 про¬ек¬ту КК Ук¬ра¬ї¬ни? У зв’яз¬ку з цим є ціл¬ком мож¬ли¬вим й не-об¬хід¬ним до¬пов¬ни¬ти ст. 59 КК Ук¬ра¬ї¬ни і ст. 412 про¬ек¬ту КК Ук¬ра¬ї¬ни час¬ти-ною дру¬гою у та¬кій ре¬дак¬ції: “Пог¬ро¬за по¬сяг¬нен¬ням на жит¬тя пред¬став¬ни¬ка іно¬зем¬ної дер¬жа¬ви з ме¬тою впли¬ву на ха¬рак¬тер йо¬го ді¬яль¬нос¬ті або на ді¬яль-ність дер¬жа¬ви, яку він пред¬став¬ляє, або з ме¬тою про¬во¬ка¬ції вій¬ни чи ус¬клад-нен¬ня між¬на¬род¬них від¬но¬син — ка¬ра¬єть¬ся поз¬бав¬лен¬ням во¬лі на строк до п’я¬ти ро¬ків”.


Висновки

1. Кримінальна відповідальність є од¬ним із ви¬дів юри¬дич¬ної від¬по¬ві-даль¬нос¬ті, яка в юридичної літератури визнається як вид і мі¬ра при¬му¬со¬во¬го пе¬ре¬тер¬пін¬ня осо¬бою, що вчи¬ни¬ла пра¬во¬по¬ру¬шен¬ня, пев¬них поз¬бав¬лень дер-жав¬но-пра¬во¬во¬го ха¬рак¬те¬ру, які пе¬ред¬ба¬че¬ні за¬ко¬ном. Пра¬во¬по¬ру¬шен¬ня, як один із різ¬но¬ви¬дів про¬тип¬рав¬них ді¬янь, тяг¬не за со¬бою рет¬рос¬пек¬тив¬ну юри-дич¬ну від¬по¬ві¬даль¬ність, що є ре¬ак¬ці¬єю дер¬жа¬ви на пра¬во¬по¬руш¬ни¬ка і ті ді¬ян-ня, які він ско¬їв і за які зо¬бов¬’я¬за¬ний по¬нес¬ти пев¬ну ка¬ру чи стяг¬нен¬ня з ме-тою вип¬рав¬лен¬ня і пе¬ре¬ви¬хо¬ван¬ня.
2. Кри¬мі¬наль¬на від¬по¬ві¬даль¬ність — це ви¬му¬ше¬не пе¬ре¬тер¬пін¬ня осо¬бою, що вчи¬ни¬ла зло¬чин, дер¬жав¬но¬го за¬суд¬жен¬ня, а та¬кож поз¬бав¬лень осо¬бис¬то¬го, май¬но¬во¬го або ін¬шо¬го ха¬рак¬те¬ру, які пе¬ред¬ба¬че¬ні кри¬мі¬наль¬ним за¬ко¬ном і пок¬ла¬да¬ють¬ся на вин¬но¬го спе¬ці¬аль¬ни¬ми ор¬га¬на¬ми дер¬жа¬ви. По¬нят¬тя кри¬мі-наль¬ної від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті від¬по¬ві¬дає ро¬до¬вим ри¬сам юри¬дич¬ної від¬по¬ві¬даль-нос¬ті і ра¬зом з тим ха¬рак¬те¬ри¬зу¬ється сво¬ї¬ми ви¬до¬ви¬ми рисами.
3. По¬нят¬тя кри¬мі¬наль¬ної від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті від¬би¬ває факт ре¬аль¬ної вза¬є-мо¬дії осо¬би, яка вчи¬ни¬ла зло¬чин, і спе¬ці¬аль¬них ор¬га¬нів дер¬жа¬ви. Та¬ка вза¬є-мо¬дія вре¬гу¬льо¬ва¬на нор¬ма¬ми кри¬мі¬наль¬но¬го пра¬ва і то¬му про¬ті¬кає в ме¬жах пев¬них пра¬во¬від¬но¬син, які на¬зи¬ва¬ють¬ся кри¬мі¬наль¬но-пра¬во¬ви¬ми від¬но¬си¬на¬ми.
4. Карне покарання не переслідує мети відплати  злочинцю. Основне його призначення в тім, щоб виправити, перевиховати правопорушника,  попередити здійснення  їм нових злочинів.  Якщо  для досягнення цих гуманних цілей немає необхідності застосовувати  дуже  строгі  заходи  кримінально-правового впливу закон  передбачає  можливість  зм’якшення участи засудженого аж до повного звільнення його від покарання.
5. З мо¬мен¬ту, ко¬ли осо¬ба вчи¬ни¬ла зло¬чин, між нею і дер¬жа¬вою ви¬ни¬ка-ють пев¬ні юри¬дич¬ні від¬но¬си¬ни, внас¬лі¬док яких у та¬кої осо¬би і дер¬жа¬ви ви¬ни-ка¬ють вза¬єм¬ні пра¬ва і обов’яз¬ки. Зло¬чи¬нець зо¬бов¬’я¬за¬ний бу¬ти за¬суд¬же¬ним за вчи¬не¬ний зло¬чин, а та¬кож пе¬ре¬тер¬пі¬ти поз¬бав¬лен¬ня і об¬ме¬жен¬ня, пе¬ред¬ба-че¬ні кри¬мі¬наль¬ним за¬ко¬ном. Дер¬жа¬ва має пра¬во за¬су¬ди¬ти зло¬чин¬ця і вчи¬не-ний ним зло¬чин, а та¬кож об¬ме¬жи¬ти йо¬го пра¬во¬вий ста¬тус стро¬ка¬ми дав¬нос¬ті при¬тяг¬нен¬ня до кри¬мі¬наль¬ної від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті і стро¬ка¬ми по¬га¬шен¬ня чи знят-тя су¬ди¬мос¬ті, і зо¬бов¬’я¬за¬на за¬без¬пе¬чи¬ти пра¬виль¬ну ква¬лі¬фі¬ка¬цію ско¬є¬но¬го, приз¬на¬чи¬ти по¬ка¬ран¬ня в ме¬жах, вста¬нов¬ле¬них сан¬кці¬єю стат¬ті Особ¬ли¬вої час-ти¬ни КК з ура¬ху¬ван¬ням ха¬рак¬те¬ру і сту¬пі¬ня сус¬піль¬ної не¬без¬пе¬ки ско¬є¬но¬го, осо¬би вин¬но¬го, а та¬кож об¬ста¬вин, які пом¬’як¬шу¬ють або об¬тя¬жу¬ють від¬по¬ві-даль¬ність, та ін.
6. Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах: в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження; в формі перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється; в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження і позбавлень або обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, що складають зміст покарання, призначеного йому судом.


Список використаної літератури

1.    Конституція України // Голос України. 1996, 13 липня.
2.    Кримінальний кодекс України // Кодекси України, № 1, 1996.
3.    Закон України від 6 березня 1992 р. “Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання” // Відомості ВР України, 1992, № 23, С. 337.
4.    Закон України від 11 липня 1995 р. “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб” // Відомості ВР України, 1995, № 29, С. 216.
5.    Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.
6.    Ємельянов В. Кримінальна відповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів // Право України, № 1, 2000, С. 98—100.
7.    Загальна теорія держави і права. За редакцією академіка АпрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 320 С.
8.    Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина особлива. К., “Генеза”, 1998.
9.    Коржанський М.Й. Уголовне право України. Загальна частина. К., 1996.
10.    Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.
11.    Ліпкан В. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України, № 3, 2000, С. 77-81.
12.    Минская В. Уголовно-правовое обеспечение применения норм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности // Уголовное право. 1999, № 3, С.32—36.
13.    Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. К., 1992, С. 43.
14.    Практика судів України в кримінальних справах. К., 1993.