.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
психологія особистості 


психологія особистості

Зміст:

Вступ.....................................................................................................3
1. Психологічна структура особистості. Основні теорії
психології особистості...............................................................4

2. Психологічні особливості та структура злочинних груп............8
Висновки.............................................................................................15
Використана література....................................................................17

Вступ.

Термін “особистість” має різні значення. Наука про особистість – персонологія – це дисципліна, що прагне закласти фундамент для кращого розуміння людської індивідуальності шляхом використання різних дослідницьких стратегій. Сучасна психологія особистості, будучи науковою дисципліною, трансформує умоглядні міркування про природу людини в концепції, що можуть бути підтверджені експериментально.
Особистість – це насамперед абстрактне поняття, що поєднує собою багато аспектів, що характеризують людину: емоції, мотивацію, думки, переживання, сприйняття і дії. Концептуальне значення особистості охоплює широкий спектр внутрішніх психічних процесів, що обумовлюють особливості поводження людини в різних ситуаціях. Теорії особистості сильно розрізняються між собою, тому практично неможливо просто підвести під слово “особистість” концептуальне визначення. У рамках психології немає єдиного загальноприйнятого значення – значень стільки, скільки психологів і теорій особистості, що вирішують цю задачу.

1. Психологічна структура особистості. Основні теорії психології особистості

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних фак¬торів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати «систе¬мою систем», на що вказував Г. С. Костюк.
Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природнім сере¬довищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість — це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.
В ході свого становлення як особистості індивід посту¬пово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетво¬рення об'єктивної дійсності й самого себе. Спочатку він сприймає — переважно як об'єкт — різно¬бічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігро¬вої, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкіль¬них та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні Новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й пе¬ретворення об'єктивної дійсності та себе. Особистість виступає як суб'єкт діяльності та спілкування.
Розвиток особистості відбувається у конкретних суспіль¬них умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкі сучасності.
У процесі розвитку особистості людина оволодіває засо¬бами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї фор¬муються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосві¬домість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та при¬родного середовища. В неї з'являється здатність до само¬вдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона всту¬пає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.
Слід адекватно співвідносити поняття людини й осо¬бистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття осо¬бистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біо¬логічних ознак — антропологічних, етнографічних, куль-турних та ін.
Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індиві¬дуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особ¬ливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у ри¬сах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелекту¬альних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяль¬ності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.
Поняття особистості тлумачиться неоднозначне — за¬лежно від того, який підхід реалізується дослідником. Мож¬на виділити якнайменше чотири аналітичних підходи - соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, Ф. Лерш, В. М. М'ясищев, А В. Петровський, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, В. М. Русалов та ін.
Синтез системного уявлення про особистість має відпо¬відати ознакам системного підходу, таким як наявність цілісної структури елементів, взаємозв'язків між складови¬ми елементами, ієрархічної організації елементів, системо¬утворюючих факторів, вхідних та вихідних структурно-функціональних характеристик, рівня розвитку системи тощо. Разом із тим у такій системі має бути врахована соціальна, психологічна, індивідуальна своєрідність, зокрема наявність в особистості такої специфічної підсистеми, як самосвідо¬мість.
Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових сис¬темних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетич¬ний напрями. У дослідженнях О. М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, Ф. Лерша, Г. С. Костюка, К. К. Платонова, В. Ф. Моргуна та інших психологів чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.
Прикладом може слугувати функціональна динамічна пси¬хологічна структура особистості К. К. Платанова (1906— 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості осо¬бистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних про¬цесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд — підструкгури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накла¬дання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.
Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30—50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запро¬понував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної гори¬зонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови струк¬тури особистості підтримали українські психологи Г. С. Костюк і П. М. Пелех.
За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості ут¬ворюють психічні процеси та функції, що виникають і роз¬виваються в особистості на основі «закону комунікації». Го¬ризонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: моти¬ваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного.
Вертикальний параметр особистості розглядається як внут¬рішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяль¬ності особистості — у відчутті, сприйманні та інших пси¬хічних процесах.
Вертикальна структура особистості утворюється такими диспозиціями, як: а) особистісна надбудова; б) ендогамна основа особистості — її внутрішні спонукання, прагнення, потреби та почуття як мотиви діяльності; в) зовнішній обсяг переживань особистості — її відчуття, сприймання, уява, пам'ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо; г) життєва основа особистості — сукупність органічних про¬цесів живої істоти, серед яких найважливішими є фізіоло¬гічні процеси у нервовій системі. Розвиток особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах — це єдиний процес. Будь-яка психічна функція горизонтального ряду залишає свої сліди у вертикальному ряді нашарувань, дис¬позицій і навпаки.



2. Психологічні особливості та структура злочинних груп

У кримінальному праві злочинною групою називає умис¬на участь двох чи більше осіб у вчиненні злочину у вигляді простої чи складної співучасті (ст. 19 КК України), що спри¬чиняє відповідальність за вчинення злочинів деяких видів простою групою за змовою чи без неї, групою осіб за попе¬редньою змовою і організованою групою, а також злочинною зграєю (бандою). Окрім того, існує відповідальність за різно¬манітні групові дії, що грубо порушують суспільний порядок, масові заворушення та ін.
Кожна із названих форм групових злочинів та групової злочинної діяльності має не тільки правовий, але й відповід¬ний психологічний зміст. З позицій психології, злочинна група — це антисуспільне неформальне об'єднання двох або більше осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом даного виду людсь¬кої діяльності. Саме спільність вчинення злочинів певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильниць¬ких) — головне, заради чого існує злочинна група.
У цьому визначенні наявні такі кваліфікаційні ознаки:
1) мала неформальна група, тобто нечисленна за складом спільність людей, стосунки у якій нормативно, офіційно не регулюються, підтримується безпосередній особистий контакт між учасниками;
2) об'єднання учасників відбувається завдяки спільній злочинній діяльності;
3) взаємодія учасників групи певним чином організована (від ситуативних груп, де групові структури ледве визначені, до організованих, де існують функціональні і психо¬логічні взаємозв'язки);
4) група є єдиним особливим суб'єктом злочинної ді¬яльності, тобто кожен учасник надає свій внесок відпо¬відно до розподілу ролей — з одного боку, до кожного пред'являються певні вимоги — з іншого. Такі вимоги мож¬на умовно поділити на загальні й часткові. Загальними є вимоги здійснювати протизаконні дії, беззастережно до¬тримуватись звичаїв та норм, що склалися в групі, та внутрігрупової субординації; частковими — обачливість у поведінці, здібності та досвід вчинення злочинів, наявність певних особистісних властивостей (рішучість, сміливість, відсутність жалю до потерпілих та ін.)
У практичній діяльності працівники правоохоронних ор¬ганів при аналізі групових злочинів повинні враховувати такі чинники:
1. Причини об'єднання декількох осіб у злочинну групу:
а) неможливість вчинити злочин самому чи складність діяти інакше;
б) спільність сформованих антисуспільних (злочинних) інте¬ресів учасників групи;
в) особисті неформальні зв'язки і стосунки учасників у мину¬лому та 'їх характер;
г) прийняті у групі загальні норми поведінки, що визначають її орієнтацію на порушення закону та групову злочинну ді¬яльність;
д) можливість впливу осіб, що мають злочинний досвід (ра¬ніше засуджених, визнаних особливо небезпечними реци¬дивістами, адмінпіднаглядних та ін.), які часто виступають ініціаторами створення злочинних груп.
2. Рівень (ступінь) організованості злочинної гру¬пи — згуртованість, сталість, термін існування, тривалість і характер вчинення злочинів, їх спрямованість.
3. Кількість та склад учасників (неповнолітні, дорослі, змішаний склад і хто переважає, наявність досвідчених зло¬чинців та їх роль у групі, ставлення до вживання спиртного чи наркотиків, азартних ігор тощо).
4. Розподіл ролей і становище в групі окремих учас¬ників — функції при здійсненні конкретних злочинів, сту¬пінь авторитетності, сильні та слабкі сторони, наявність зло¬чинних умінь та навичок.
5. Стосунки в злочинній групі — рівень дисципліни, яким чином і ким вона підтримується, наявність конфліктів та причини їх виникнення, можливості їх використання для роз'єднання та попередження злочинів.
Злочинні групи найчастіше формуються на основі не¬формальних об'єднань у сфері побутового спілкуван¬ня, що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливос¬ті, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Неформальна група функціонує лише при умові позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Це стосується і даного виду злочинних груп: участь у них зумовлюється попередньою деформацією соці¬альних властивостей особистості, а групова злочинна діяль¬ність стає її результатом. Але елементи звичайного нефор¬мального спілкування зберігаються ще досить тривалий час, поступово змінюючись на сугубо «ділові», злочинні. Єдність (цілісність) групи при цьому забезпечується такими чинника¬ми, як внутрішня ізоляція та страх викриття, протиставлення суспільству і зростання ймовірності покарання, кругова пору¬ка і острах розправи при розриві зв'язків з групою.
Злочинна група може також спеціально створюватись особами, що мають злочинний досвід. Довірчі стосунки у та¬ких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку має місце прояв антисуспільної установ¬ки та готовності до злочинної діяльності учасників групи.
Існують певні закономірності формування і розвитку злочинних груп. Вони полягають у наступному:
1) добровільність об'єднання учасників для здійснення зло¬чинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, ко¬ли окремі особи залучаються, втягуються в групу, оскільки рішення про свою участь, в кінцевому рахунку, прийма¬ється свідомо і самостійно.
Аналіз мотивів об'єднання у злочинні групи свідчить, що свідомість кожного учасника формується під впливом су¬купності чинників макросередовища (соціально-еконо¬мічних, політичних, соціокультурних та ін.) та мікросередовища (найближчого оточення). Неможливість прилу-чення до соціальне схвалюваних цінностей суспільства, нездатність їх засвоєння, а звідсіля — досягти самостверд¬ження і актуалізації особистості, призводить до спілкуван¬ня з таким соціальним оточенням, де рівень домагань ре¬алізується за рахунок соціальне засуджуваної поведінки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова ан-тисуспільна спрямованість поглядів учасників, яка форму¬ється у результаті групового впливу завдяки переконанню, навіюванню, наслідуванню (переконуючий вплив — роз¬повіді про злочинну діяльність, вимоги дотримуватись правил і традицій; навіювання — приклад поведінки до¬свідчених злочинців, демонстрація «цінностей» злочинно¬го способу життя, формування почуття впевненості в своїх силах та підтримці з боку групи; наслідування — перей-мання загальногрупового настрою, наявного емоційного фону);
2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуатив¬ні та тимчасові групи) до більш складних і організо¬ваних форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорсто¬кою та ін. При тривалому успішному функціонуванні тен¬денція посилення організованості та набуття соціальне небезпечних форм стає невідворотною: лише у окремих випадках розвиток групи може призупинитись чи зупини¬тись зовсім (наприклад, при зміні умов функціонування, арешті лідера, незамінних втратах учасників). Слід відзна¬чити, що ймовірність саморозпуску злочинної групи дуже низька. Це може трапитись, зокрема, у зв'язку з випадко¬вими обставинами (наприклад, зміна місця проживання активних учасників, прийняття деякими учасниками рі¬шення про припинення злочинної діяльності), але розрив з групою завжди утруднюється негативним ставленням інших учасників, острахом помсти, розправи та ін.;
3) удосконалення як функціональної, так і психологічної структури: склад учасників стабілізується, чітко розподіля¬ються ролі і функції, визначаються злочинні плани, об'єк¬ти злочинних домагань. Сталій групі притаманне відо¬соблення та жорстка внутрішня організація, завершується процес інтеграції, встановлюється система взаємних зобо¬в'язань, ролі стандартизуються та знеособлюються. На певному етапі розвитку у внутрішній структурі групи з'яв¬ляється лідер, що знаходиться зверху ієрархії «керівницт¬во — підлеглість». У ситуативних групах організатор і лідер збігаються в одній особі, а в групах, які діють протягом тривалого часу, лідер — емоційний центр, що виділяється своїми особистісними якостями. Нижче в груповій струк¬турі знаходяться відповідальні виконавці — керівники при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності. Під¬легле становище у групі обіймають виконавці, які спеці¬алізуються на окремих діях та операціях. Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані «опозиціонери» — претендуючі на роль організатора за своїми особистісни¬ми якостями та рівнем домагань або ж такі, що мали і втра¬тили провідні позиції в групі: вони демонструють готов¬ність замістити керівника, генеруючи конкуруючі думки та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін. Незва¬жаючи на це, при вчиненні злочинів «опозиціонери» де¬монструють конформізм та повну групову ідентифікацію;
4) тенденція до поступової заміни емоційних стосунків між учасниками на ділові, функціональні, що базуються на спільній злочинній діяльності; значення особистих сто¬сунків поступово зменшується, а інколи — повністю від¬сутнє. Це забезпечує упорядкування функціональних зв'яз-ків, зумовлює консолідацію групи та узгодженість дій її членів;
5) розвиток групи часто супроводжується розширенням сфер впливу (регіональності), територіальним розповсю¬дженням злочинної діяльності, суперництвом із іншими групами;
6) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виник¬нення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо ін¬ших людей та соціального середовища. Це проявляється меншою чи більшою мірою, але чим небезпечніша групо¬ва злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відо¬соблення та ізоляції. Кількість учасників оптимізується (мінімізується) до обсягу, необхідного для вчинення зло¬чинів. Так, за статистичними даними корисливі групи складаються із двох-трьох осіб, корисливо-насильниць¬кі — більш численні, що зумовлюється необхідністю за-стосування психічного і фізичного насильства для подо¬лання опору потенційного потерпілого. Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної діяльності, у зв'язку із чим визначаються певні перестороги для включення у групу нових учасників (пе¬ревірка надійності, у тому числі — «на ділі», слідкування, інші контррозвідувальні заходи). Групи, передусім органі¬зовані, визначають власні, внутрішньогрупові норми пове¬дінки, що передбачають жорсткі санкції і підсилюють ізо¬ляцію та відособленість учасників від суспільства. Це не означає, що інтенсивність контактів між учасниками авто¬матично знижується, безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива «надійність» на¬парників, подільників. Але організована злочинна діяль¬ність може бути й такою, коли особисті контакти виклю¬чені повністю, керівник не знайомий із виконавцями, а ос¬танні, вчиняючи певні дії, не усвідомлюють наявності злочинної «піраміди» і загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що «верхи» забезпечу-ють збереження групи та їх захист у разі небезпеки.
Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних орга¬нів певним орієнтиром на наявність у її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також стати об'єктом ува¬ги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності «форму». Але частіше учасники зловживають спиртним та наркотика¬ми, ведуть розбещений спосіб життя тощо, тобто прагнення до відособленості у період підготовки до злочину та його вчинення змінюється на бажання «розслабитися», продемон¬струвати оточуючим своє благополуччя, яке призводить до нехтування правилами конспірації.
Зазначена специфіка формування і розвитку злочинних груп може бути використана працівниками правоохоронних органів для їх роз'єднання чи переорієнтації. Це може бути досягнене як шляхом впливу на лідера, так і на групу в ціло¬му: дискредитація та зміщення лідера, вилучення лідера, по¬силення наявного чи моделювання нового конфлікту. Окрім того, для впливу на групу у цілому використовуються:
1) розкладення групи — позбавлення її можливості злочинної активності (дискредитація існуючих традицій та норм по¬ведінки, створення обстановки невпевненості у досягненні злочинного результату, актуалізація почуття ризику вик¬риття та недовіри один до одного і особливо — до лідера, загострення протиріч і напруженості у стосунках та ін.);
2) формування прагнення до відмови від злочинного спосо¬бу життя, добровільної відмови від вчинення злочинів та явки з повинною, розкаяння окремих учасників і групи в цілому;
3) переорієнтація діяльності групи на соціально-корисні цілі, формування нових традицій, норм та цінностей, що не су¬перечать закону.
Зазначені заходи мають здійснюватись комплексно і су-проводжуватись індивідуальною профілактичною роботою з учасниками, оскільки само по собі роз'єднання групи не мо¬же бути абсолютним і не виключає можливості контактів між ними, впливу один на одного, а процес роз'єднання у часі звичайно не збігається з виправленням та перевихованням окремих осіб.


Висновки

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових сис¬темних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетич¬ний напрями. Прикладом може слугувати функціональна динамічна пси¬хологічна структура особистості К. К. Платанова (1906— 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості осо-бистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних про¬цесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд — підструкгури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накла¬дання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості. Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30—50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запро¬понував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної гори¬зонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови струк¬тури особистості підтримали українські психологи Г. С. Костюк і П. М. Пелех. За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості ут¬ворюють психічні процеси та функції, що виникають і роз¬виваються в особистості на основі «закону комунікації». Го¬ризонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: моти¬ваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного. Вертикальний параметр особистості розглядається як внут¬рішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяль¬ності особистості — у відчутті, сприйманні та інших пси¬хічних процесах.
форм групових злочинів та групової злочинної діяльності має не тільки правовий, але й відповід¬ний психологічний зміст. З позицій психології, злочинна група — це антисуспільне неформальне об'єднання двох або більше осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом даного виду людсь¬кої діяльності. Злочинні групи найчастіше формуються на основі не¬формальних об'єднань у сфері побутового спілкуван¬ня, що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливос¬ті, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Неформальна група функціонує лише при умові позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Злочинна група може також спеціально створюватись особами, що мають злочинний досвід. Довірчі стосунки у та¬ких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку має місце прояв антисуспільної установ¬ки та готовності до злочинної діяльності учасників групи.
Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних орга¬нів певним орієнтиром на наявність у її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також стати об'єктом ува¬ги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності «форму».


Використана література:

1.    Загальна психологія / За ред. Подольського М.І. – К., 2000.
2.    Быков В. Ф. Криминалистическая характеристика преступных групп. — Ташкент, 1986.
3.    Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.
4.    Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. — М., 1996.
5.    Пирожков В. Криминальная психология: Кн. I, II. — М., 1998.
6.    Пирожков В. Ф. Законы преступного мира молодежи (криминаль¬ная субкультура). — Тверь, 1994.
7.    Симонов А. П. Психология преступных групп. — Пермь, 1991.
Хохряков Г. Мафия в СССР: вымыслы, домыслы, факты. — М., 1989.

Search:
????????...

міфи давнього китаю

отруєння кислотами лугами бензином метиловим спиртом перша медична допомога

Характеристика жульєна сореля

лабораторна робота з інформатики на тему нортон командер

отруєння кислотами лугами бензином метиловим спиртом перша медична допомога

скачати старицький не судилось (скорочено)

отруєння кислотами лугами бензином метиловим спиртом перша медична допомога

отруєння кислотами лугами бензином метиловим спиртом перша медична допомога

отруєння кислотами лугами бензином метиловим спиртом перша медична допомога

легенда про яблуко



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010