П Л А Н
Вступ.....................................................................................................3
1. Фізичне, хімічне та біологічне забруднення вод (причини і наслідки). Проблема дефіциту і причини нестачі прісних вод.....................................4
2. Охорона водних ресурсів..............................................................................8
3. Правова охорона водних ресурсів.............................................................11
Висновок............................................................................................................14
Література.........................................................................................................16
Вступ
Здобуття Україною політичної незалежності заставило з  нових  позицій поглянути на вирішення ряду проблем, що постали перед країною, виділивши  в  їх числі першочергові завдання.
Охорона  навколишнього  природного  середовища  займає  серед  таких провідне місце. Поліпшення    стану    навколишнього    природного    середовища та забезпечення сталого економічного зростання - це взаємопов'язані  речі,  що не суперечать одна одній. Більше того, досвід багатьох країн  показує,  що, як правило, вирішення екологічних проблем полегшувалось завдяки  стабільній економіці, що забезпечувало  можливість  виконання  довгострокових  програм національного і міждержавного рівнів, а  в  деяких  країнах  -  структурної перебудови економіки з  переходом  від  екологічно  брудних  до  екологічно чистих технологій.
В  умовах  переходу  до  ринкової  економіки   в   справі   державного регулювання природокористування і охорони    навколишнього середовища виключно важливе значення має створення відповідних  механізмів  управління природокористування,  вдосконалення   законодавчої     бази,  нормативних регламентів, а також  вдосконалення  діяльності  державних  природоохоронних органів.
Екологічна  ситуація  в  Україні,  не  дивлячись  на  виконання   ряду природоохоронних  заходів,   залишається      надзвичайно   складною.   Таке положення склалося  внаслідок  волюнтаристського  підходу  до  розміщення  і нарощування   промислових   потужностей     без     врахування   екологічних можливостей  регіонів,  що   зумовило      надзвичайно   велике   техногенне навантаження  на  навколишнє  природне  середовище,  привело  до   порушення екологічної  рівноваги,  істотної    зміни  середовища   проживання, росту захворюваності населення, негативних змін флори і фауни. На     території  України  зосереджені  потужні  гіганти   металургії, енергетики,    хімії,    гірничорудної    та    вугільної     промисловості.

1. Фізичне, хімічне та біологічне забруднення вод (причини і наслідки). Проблема дефіциту і причини нестачі прісних вод
Упродовж свого існування людство використовує воду річок, озер і підземних джерел не тільки для безпосередніх потреб, а й для скидання в них забруднених вод.
Води річок і озер, практично придатні для всіх видів водокористування, складають лише 0,0161 % загального обсягу гідросфери планети, тобто 25 тис. км3. Однак у них щорічно скидається більше 450 км3 стічних вод, із яких лише половина піддається очищенню. Тому майже третина річного річкового стоку на земній кулі є забрудненою і в результаті стає непридатною для багатьох видів водокористування.
За останнє століття багато річок та озер перетворилися на стічні канави. Тому цією проблемою почали займатися не лише наукові, а й урядові та міжнародні структури. Проте деякі індустріально розвинені країни своєрідно підійшли до наведення порядку у внутрішніх водоймах. З одного боку, вони розробили заходи, спрямовані на попередження або ліквідацію забруднення, вклавши у це величезні кошти (наприклад, США, Японія), з іншого – почали переводити підприємства, які найбільше використовують водні ресурси, у країни, що розвиваються.
Зменшення мінімально допустимого стоку поверхневих вод або скорочення запасів підземних вод називають виснаженням вод. Мінімально допустимим стоком вважають стік, при якому забезпечується екологічно задовільний стан водного об’єкта і умови водокористування.
Втручання людини у розвиток природних комплексів порушує рівновагу, що склалася за багато років. Вирубування лісів, осушення боліт, запущення ставків, випрямлення русел призводить до безперешкодного скидання талих вод у річки і водойми. Бурхливі весняні потоки розмивають схили і береги, замулюють русла і джерела. Вирубування прибережних лісів і чагарників, розорювання заплав аж до русла зумовлює тотальну ерозію ґрунтів.
Під забрудненням природних вод розуміють процес зміни складу і властивостей води у водному об’єкті, внаслідок надходження до нього забруднюючих речовин, зумовленого діяльністю людини, що призводить до погіршення якості води.
Склад побутових стічних вод характеризується, по–перше, за фізичним станом: 1) нерозчинні домішки, 2) розчинні речовини (розмір частинок менше 0,001 мкм). По–друге, за хімічним станом: 1) мінеральні – пісок, глина, шлаки, розчини мінеральних солей, мінеральні масла, кислоти, інші неорганічні речовини. Всі вони входять до складу стічних вод різноманітних, насамперед, машинобудівельних, металургійних, нафтопереробних, будівельних виробництв. Дуже небезпечним є забруднення природних вод важкими металами, зокрема, ртуттю, миш’яком, кадмієм. Ці домішки не лише погіршують якість води, а й можуть заподіяти отруєння фауни у водоймах, а також різні захворювання людини; 2) органічні, в тому числі : а) рослинного походження (основний елемент вуглець), б) тваринного (значна кількість азотних сполук). Частка органічних речовин складає 58%, мінеральних — 42%. Отже, до них належать залишки рослин, плодів, овочів, паперу, фізіологічні виділення людей і тварин, отрутохімікати, синтетичні поверхнево–активні речовини (СПАР), смоли, феноли, альдегіди тощо. Всі вони містяться у стічних водах комунального господарства, целюлозно–паперових, м’ясопереробних і харчових підприємств, тваринницьких ферм.
По–третє, за біологічним станом. Занесення у водне середовище і розмноження у ньому небажаних для людини організмів називають біологічним забрудненням. При забрудненні вод мікроорганізмами мають на увазі їх бактеріальне забруднення. Біологічні забруднювачі потрапляють у водойми із стічними водами комунального господарства, тваринницьких ферм та сільськогосподарських угідь. Ці води містять хвороботворні бактерії та віруси – збудники інфекцій. Використання забрудненої ними води для пиття і купання призводить до захворювання холерою, дизентерією та іншими інфекційними хворобами.
Ступінь антропогенного забруднення водних об’єктів визначається концентрацією у воді шкідливих домішок і в різних галузях господарства оцінюється по-різному.
Забруднення вод промисловими стічними водами. У водногосподарському комплексі кожної країни промисловість, як уже зазначалося, є одним із найбільших користувачів і забруднювачів води. Більшість води після використання у процесі виробництва повертається у річки й озера у вигляді стічних вод.
Забруднення вод у процесі сільськогосподарського виробництва відбувається внаслідок інтенсивного використання мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, водозабезпечення тваринницьких ферм і комплексів, а також у процесі водно-меліоративних заходів.
Забруднення вод внаслідок впливу комунально–побутових вод. Комунально–побутові стічні води становлять 15–20% усього об’єму стічних вод. Проте, якщо обсяги промислових і сільськогосподарських стічних вод та кількість забруднюючих речовин у них можна уникнути за рахунок зворотного водопостачання, зміни технології виробництва, дотримання норм і термінів хімізації землеробства, то для господарсько-побутових стічних вод характерне постійне зростання їх обсягів. Це зумовлено зростанням чисельності населення, збільшенням водокористування, поліпшенням санітарно-гігієнічних умов життя у містах та інших населених пунктах.
Забруднення вод транспортними засобами. Водний транспорт забруднює воду внаслідок скидання відходів і нафтопродуктів.
Радіоактивне забруднення зумовлене природними і штучними (антропогенними) чинниками.
Повітряна міграція полютантів та її наслідки. Серед шляхів, якими забруднюючі речовини потрапляють у водні об’єкти, чільне місце посідає повітряний.
У багатьох країнах світу існує проблема дефіциту водних ресурсів. Це пов’язано з їх географічним положенням в арідних і напіварідних областях, а також у районах з великою кількістю споживання з метою ірігації в щільнонаселенних регіонах.
У світі дана проблема розв’язувалася по-різному. Для вирішення питання водного дефіциту обговорювалися різні проекти перекидання стоку аж до фантастичних. Одним із найбільш сенсаційних був “проект транспортування айсбергів” із Антарктиди і Гренландії, задуманий для міжконтинентального (глобального) перекиду води. Інший проект передбачав перевезення прісної води в спеціальних напівметалевих місткостях.
У багатьох країнах (США, Канада, СРСР, Мексика, Китай) розроблялися проекти перекидання стоку із регіонів надлишку водних ресурсів у дефіцитні. Відомий також проект трубопроводу для перекачування води із гирла Амазонки в Африку. У Єгипті й Судані давно обговорюються проекти будівництва каналу, який повинен з’єднати річку Бор із гирлом річки Сабат в обхід гігантських боліт, де губиться велика кількість води на випаровування.
У ряді країн (США, Ізраїль, СРСР) проводились експерименти щодо впливу на хмари і отримання додаткових опадів, але їх результати поки що незначні.
Одним із актуальних напрямків є опріснення морської води. Сумарні обсяги опріснених вод перевищують 50 млн м3 у рік. Найбільші установки працюють у Кувейті, АРЄ, Алжирі, Венесуелі, США, Казахстані, Японії.

2. Охорона водних ресурсів
Водні ресурси України складаються з внутрішніх морів, озер, боліт та інших водоймищ.
Основна частина водних ресурсів припадає річковий стік (92,6%). На території України налічується понад 71 тис. річок та джерел загальною довжиною 248 тис. км. Із них більше 67 тис. (94,4%) водостоків – короткі(менше 10 км.), загальною довжиною 131 тис. км.
В останнє десятиліття на Дніпрі споруджено каскад водосховищ, що дозволило значно поліпшити умови для судноплавства і водопостачання. Води Дніпра живлять Інгулецьку зрошувально-обводнювальну, Краснознам’янську зрошувальні та інші системи. Збудовано канали Дніпро-Донбас, Дніпро-Кривий Ріг, Північно-Кримський. Дніпро живиться 32 тис. водотоками, в тому числі більш як 1000 річок, лише 90 з них перевищують довжину 100 км. У результаті спорудження великих дніпровських водосховищ (довжина берегової лінії становить понад 3 тис. км.), рівень води в Дніпрі підвищився на 1-15 м.
Підтоплення найбільш масштабно проявляється в придніпровських регіонах Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської областей. Водні ресурси України забруднені радіонуклідами. Спостерігається інтенсивна міграція радіонуклідів с півночі на південь. У кременчуцькому водосховищі накопичення радіонуклідів щорічно зростає на 40% .
Накопичення найпоширенішого цезію – 137 в водах Київського водосховища оцінюються в 7200 Кі, Канівського – 2200 Кі. Усього аварійний викид техногенних радіонуклідів на Чорнобильській АЕС становив понад 50 млн. Кі, в т.ч. довгоживучіх цезію-137, стронцію-90, плутонію-270. Близько 120 тис. км2 території України зазнає забруднення малими дозами радіації і 40 тис. км2 – середніми і великими.
Другою за протяжністю (після Волги) рікою є Дунай, який в нижній частині (157 км.) протікає по Українсько-Румунському кордону. Бере свій початок в Шварцвальді (Німеччина) і тече через 10 країн – Німеччині, Австрію, Чехію, .Словаччину, Угорщину, Сербію, Хорватію, Болгарію, Румунію та Україну. Його довжина – 2960 км., площа басейну – 817 тис. км2 . Дунай – важлива транспортна артерія Європи – через систему каналів з’єднується з Рейном, Ельбою та Одером. Ріка замерзає лише в холодні зими, на 40-60 днів на рік. У межах України розташовані великі за площею Дунайські плавні (15 тис. га.), що становить близько 10% їх загальної площі. Дунайські плавні – унікальний район гніздування (близько 220 видів) птахів, їх відпочинку під час перельотів, тут водиться понад 100 видів риб. У нижній течії ріка утворює гирло (рукава). У межах України знайдеться Кілійське гирло, поза її межами Сумське і Георгівське. Дунай – судноплавна ріка зі значними енергоресурсами, частина яких використовується (сумарний гидропотенціал у середній за водністю рік оцінюється в 42 млрд. кВт/год).
Дунай багатий рибою, вилов якої через забруднення різко скорочується (за 1990 –1994р.р. з 4,0 тис. т. до 2,5тис. т.)
Важливу роль відіграють малі ріки, які потребують належної і постійної охорони. Реалізація заходів що до їх збурення та оздоровлення набуває першочергового значення.
Значні запаси водних ресурсів України зосередженно в озерах, яких налічується понад 3тис., у. т. ч.  30 озер площею 10 км2 і більше. В Україну створено також понад 1057 водосховищ та понад 27тис. стоків.
В Україні зосереджені значні болотні масиви, площа яких у результаті проведення широкомасштабних меліоративних робіт помітно скоротилась загальна площа робіт України становить 1,2 млн. га., в тому числі торфових – майже 1млн. га. Переважена їх більшістю розташована в Поліссі, особливо в західному Полісі, де заболоченість становить 11%.
Майже половина всіх боліт України осушена, що викликало порушення рівноваги с природного середовища, а вивільнені території в переважної більшості використовуються малопродуктивно.
Особливе місце в країні належить підземними водами. Вони найчистіші і тому переважно використовуються для задоволення потреб населення. Глибина залягання  артезіанських вод збільшується з півночі (від 100 -150 м.) на південь (до 500-600м.). Основна частина цих водних ресурсів зосереджена в західній та північній частинах України. Розвідано понад 800 родовищ прісних вод, в них зосереджено близько тритини підземних водних ресурсів.
Посилюється забруднення підземних вод, з усіх запасів яких в Україні вже забруднено близько 7%. Найгостріша ситуація складається в степовому Криму, де підземні води забруднені на 38% усієї його площі. В результаті забруднення вод уже виведено з експлуатації 7 водозаборів потужністю 210 тис. м3 на добу, а для 6 водозаборів потужністю 300 тис. м3 на добу існує небезпека забруднення. Охорона чистих підземних вод від забруднення та їх раціональне використання – винятково важлива загальнонаціональна проблема України.
Слід зазначити, що об’єм водоспоживання в Україні за останні 20 років зріс приблизно в двічі. Основним споживачем прісної води є промисловість. Далі йдуть сільське і комунальне господарство.
Вода в Україні є цінним і найбільш дефіцитним ресурсом. В маловодні роки дефіцит води в країні становить майже 4 млрд. м3 . Він відчувається в басейнах усіх найбільших рік, особливо у південно-східній та південній її частинах.
Національне використання і належна охорона водних ресурсів важлива народногосподарська проблема
Багаторічне регулювання. Стоку рік та територій України не проведеться, тому верхнім (допустимі) теоретичним рівнем запасів води, якою можна користуватися для господарських та питних потреб вважають стік маловодного року, який значно менший за середній й один раз на чотири роки може становити 71,7 млрд. м3 , а 1 раз на 20 років – 55,9 млрд. м3 .

3. Правова охорона водних ресурсів
Відповідно до водяного кодексу України всі води становлять її водний фонд. До нього належать:
I.     - поверхневі води: природні водойми (озера, водостоки – річки, струмки), штучні водостоки (водосховища, ставки, канави, інші водні об’єкти).
II.    – підземні води та джерела.
III.     – внутрішні морські води та територіальне море.
До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.
Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Забороняються введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів що впливають на сток вод:
1)    Нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів та інших об’єктів; які не мають пристроїв і очисних споруд необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод, або їх шкідливої дії та необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює облік об’ємів забору й скидання води;
2)    Зрошувальних систем, водосховищ і напалів до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозій ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод, скиданням із зрошувальних систем;
3)    Осушувальних систем – до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;
4)    Водозабірних споруд – без рибозахисних пристроїв та об лаштованих проектів зон санітарної охорони водозаборів;
5)    Гідротехнічних споруд – до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби згідно проекту;
6)    Експлуатаційних свердловин на воду – без оснащення водорегулюючими та контрольно-вимірюючими пристроями.
Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.
Обов’язкове  отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об’єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
За забруднення, засмічення, порушення водного законодавства винні притягуються до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності, самовільне порушення правил водокористування, права державної власності на воду, самовільне захоплення водних об’єктів або самовільне водокористування, забруднення і засмічення вод, пошкодження водогосподарських споруд карається штрафом. Кримінальна відповідальність, що передбачає позбавлення волі встановлене за забруднення річок, озер та інших водних об’єктів неочищеними і не знешкодженими стічними водами, покиднями та відходами, промислових і комунальних підприємств, що заподіяли шкоду здоров’ю людей, сільськогосподарському виробництву, або рибним запасам, а також за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров’я людей чи для живих організмів моря відходами і шкідливими речовинами. Цивільна відповідальність полягає у відшкодуванні збитків заподіяних порушенням водного законодавства, які визначаються за спеціальною методикою.

Висновок
Для того, щоб зберегти гідросферу нашої планети від остаточного забруднення і виснаження, необхідно перейти до раціонального використання водних ресурсів. Воно повинно базуватися на трьох основних принципах: суворій економії водовитрат; ефективному очищенні стічних вод; санітарній охороні поверхневих та підземних вод від забруднення та виснаження.
Застосування на виробництві замкнених циклів водокористування, заміна на підприємствах існуючих водомістких технологій на більш прогресивні, вдосконалення технології іригаційних робіт, ефективне очищення і широке використання для зрошення та для виробництва стічних вод, заміна старої аварійної системи водопостачання населених пунктів на сучасні, встановлення лічильників, введення плати за воду – всі ці заходи повинні зменшити обсяги використання води для господарських та побутових потреб.
Існує велика кількість способів очищення стічних вод і різні види їх класифікації. Серед способів очищення найпоширеніші механічний, фізико-хімічний і біологічний. Кожен із них передбачає цілий ряд методів. Застосування того чи іншого способу чи методу очищення вод визначається залежно від агрегатного стану, складу і концентрації забруднюючих речовин.
Очищення стічних вод потребує спеціальних очисних споруд і агрегатів, за допомогою яких виділяють, знезаражують або знешкоджують забруднюючі домішки. Побутові стічні води очищають механічним і біологічним способами. Виробничі стічні води очищають разом із побутовими, але якщо концентрація забруднюючих речовин перевищує допустиму або стічні води містять високотоксичні речовини, то такі води попередньо очищають на очисних спорудах відповідних підприємств, установ і тільки після цього скидають у загальні очисні споруди. Проціджування стічних вод забезпечує затримання порівняно великих частин забруднень, розміри яких перевищують 15–20 мм.
Фільтрування вод використовують для затримання найдрібніших нерозчинних часток забруднень, що перебувають у завислому стані. Для цього застосовують піщано–гравійні фільтри або спеціальні сітки.
Очищення стічних вод від механічних домішок здійснюють також за допомогою гідроциклона — агрегата, який у процесі обертання цистерни з водою внаслідок дії відцентрованих сил вилучає із води завислі частинки забруднюючих речовин (центрифугування).
З метою інтенсифікації процесу механічного очищення побутових стічних вод проводять їх аерацію, або ж аерацію поєднують з відстоюванням у просвітлювачі чи біокоагуляторі.
Фізико–механічний спосіб поділяють на хімічний, фізико–хімічний та біохімічний залежно від того, який метод очищення переважає.
Під час хімічного очищення у стічні води додають хімічні реагенти, які внаслідок реакції із забруднюючими речовинами сприяють випаданню останніх в осад або їх випаровуванню. До хімічного очищення відносять коагуляцію і нейтралізацію. Коагуляція — процес додавання до стічних вод речовин-коагулянтів, що сприяють прискореному виділенню нерозчинних і частково розчинних речовин, які при відстоюванні не випадають в осад. Коагуляція зумовлює поступове осідання дисперсних часток і виділення їх з розчину у вигляді осаду. Цей процес називають седиментацією.
Нейтралізація — реакція, що приводить до знищення кислотних властивостей розчину за допомогою лугів, а лужних — за допомогою кислот.
Фізико–хімічні та біологічні методи очищення вод поділяються на дві групи: регенеративні та деструктивні. Перші дають змогу вилучати й утилізувати зі стічних вод цінні елементи та речовини. Деструктивні методи передбачають руйнацію забруднюючих речовин або їх знешкодження.
До регенеративних методів очищення належать: сорбція, екстракція, евапорація, флотація, іонний обмін, електроліз, кристалізація, випаровування тощо.


Література:
1. Вендров С.Л. Жизнь наших рек. — Л.: Гидрометеоиздат, 1986. — 112 с.
2. Ковальчук І.П. Реґіональний еколого–геоморфологічний аналіз. — львів: Інститут українознавства, 1997. — 440 с.
3. Комплексное использование и охрана водных ресурсов / О.М. Юшманов, В.В. Шабанов, И.Г. Галямина и др. — М.: Агропромиздат, 1985. — 303 с.
4. Кукурудза С.І. Гідрологічні проблеми суходолу: навчальний посібник / За ред. проф. В. Хільчевського. — Львів, 1999. — 232 с.
5. Кучерявий В.П. Екологія. — Львів: Світ, 2000. — 500 с.
6. Лосев К.С. Вода. — Л.: Гидрометеоиздат, 1989. — 272 с.
7. Малі річки України:Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; За ред. А.В. Яцика. — К.: Урожай, 1991. — 296 с.
8. Михайлов В.Н., Добровольський А.Д. Общая гидрология. — М.: Высшая школа, 1991. — 368 с.
9. Основи екологічних знань. Навчальні матеріали / За ред. В.І. Поліщука, Л.П. Царика. — Тернопіль: видавництво “Тернопіль”, 1994. — 175 с.
10. Основи соціоекології: навчальний посібник / Г.О. Бачинський, Н.В. Беренда, В.Д. Бондаренко та ін.; За ред. Г.О. Бачинського. — К.: Вища школа, 1995. — 238 с.
11. Охрана окружающей среды / С.В. Белов, Ф.А. Барбинов, А.Ф. Козьяков и др. Под ред. С.В. Белова. — М.: Высшая школа, 1991. — 319 с.
12. Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. — К.: Урожай, 1997. — 304 с.
13. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования. — Одесса: Астропринт, 1996. — 392 с.