ЗМІСТ:

1. Поняття мови і мовлення......................................................................................3
2. Основні параметри мови і мовлення...................................................................4
3. Мислення як пізнавальний процес......................................................................6
4. Мислення і мозок..................................................................................................8
5. Процеси мислення...............................................................................................10
6. Про первинність між мовою і мовленням, мова і мислення...........................12
Список використаної літератури...........................................................................16


1. Поняття мови і мовлення

Усе те, що пересічні мовці розуміють під словом мова, насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мо¬ви і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лін¬гвістом Ф. де Соссюром — одним із найвідоміших теоре¬тиків мовознавства й основоположників сучасного етапу в мовознавстві.
Незаперечним фактом є те, що існує єдина українсь¬ка мова. Однак кожен із тих, для кого українська мова є рідною, користується нею по-своєму. Мовець бере з неї не все (всього він не зможе засвоїти за життя), а лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мов¬ним уподобанням. Іншими словами, кожного мовця ха¬рактеризує власне мовлення, яке є унікальним, непов¬торним.
Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціону¬вання.
Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і гра¬матика, які існують у потенції, в можливості.
Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.
До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мов¬лення окремої людини, про мовлення молоді, усне побу¬тове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови.
Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і мовленням, Ф. де Соссюр наводив аналогію з шахами. Ша¬хова дошка, шахові фігури та правила шахової гри — мо¬ва; конкретне розігрування шахової партії — мовлення.


2. Основні параметри мови і мовлення

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими пара¬метрами:
1.  Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачи¬ти і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосе¬редньо спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має справу з мовленням (вивчає звучне мовлення або тексти). Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову.
2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загаль¬ноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літера¬турна мова охоплює період від І. Котляревського до наших днів, її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та гра¬матичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні лю¬ди можуть припускатися помилок. Мову можна порівня¬ти з написаною композитором симфонією. Під час виконан¬ня симфонії (мовлення) хтось із музикантів помилково мо¬же "взяти" не ту ноту. Зрештою, і весь твір по-своєму мо¬же бути "прочитаний" і зінтерпретований диригентом.
Унікальність мовлення полягає у своєрідному вико¬ристанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (ви¬падкових) слів, словоформ, словосполучень тощо. На¬приклад, в одній поезії І. Драча є така фраза: Вагітна скрипка стане породіллю. Українська мова словосполу¬чення вагітна скрипка не допускає, однак в оказіональ¬ному поетичному мовленні І. Драча воно виявилося високохудожнім та ефективним (яскраво передає ситуацію очікування гри на скрипці, бажання скрипаля відтвори¬ти, а слухача почути її мелодійні звуки). Чи візьмемо єсенінське Отговорила роща золотая березовым веселым языком. У російські мові немає словосполучень роща от¬говорила, березовый язык, але в мовленні С. Єсеніна такі "порушення" мовних норм стають яскравим художнім засобом.
3.  Мова — явище психічне, а мовлення — психо¬фізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологі-чний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприй¬манням. Особливо помітний цей аспект при звуковій (аку¬стичній і фізіологічній) характеристиці мовлення. Мов¬лення можна характеризувати за темпом, тембром, три¬валістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.
4.  Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляють¬ся послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мов-лення, мова має ієрархічну будову.
Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню, як соціальне індивідуальному. Насправді і мова, і мов¬лення — явища соціальні, бо основна функція мови — бути засобом спілкування, і люди розмовляють (корис¬туються мовленням) не для того, щоб демонструвати своє вміння говорити, а щоб передати комусь якусь інфор¬мацію. Щоправда, мовлення має й індивідуальний ас¬пект. Воно є індивідуальним за виконанням, завжди на¬лежить конкретним людям. Індивідуальність мовлення проступає у відборі мовних елементів, в улюблених син¬таксичних конструкціях, у частотності вживання мов¬них засобів, у мимовільних чи навмисних порушеннях мовних норм тощо.

3. Мислення як пізнавальний процес

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: "Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу".   
Мислення - необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце". До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.   
Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.   
Що ж таке мислення з психологічної точки зору? Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.   
Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.   
Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.   
Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

4. Мислення і мозок

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж.Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.   
Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст.Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати.   
За вченням І.Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.
Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж.Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н.Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.   
Вчені-психологи, зокрема Дж.Брунер та А.Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.   
Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.   
Експериментальне дослідження природи асоціацій здійснив німецький психолог Г.Еббінгаус. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину, природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості:
Роса, немов розсипаний алмаз,
Дрижить на кожнім листі,
Трава - як ізмарагд, галуззя - як топаз,
В казковому намисті.
(Б. Лепкий)         
Асоціації за контрастом допомагають нам визначити відмінності, протилежні якості, які підкреслюють специфіку певного об'єкта,              
На двоє створено богом вино:
Розумним на радість, на згубу дурному;
Багатство - на двоє теж дано воно:
На добро милосердним, на згубу скупому.
(І. Франко)   
Ми встановлюємо зв'язки між предметами за їх суміжністю в часі та просторі:
Повіє вітер по долині...
Встануть сердеги працювать,
Корови підуть по діброві,
Дівчата вийдуть воду брать...
(Т.Шевченко)   
Отже, у психології асоціації є суб'єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв'язків між явищами і предметами об'єктивно реального світу.

5. Процеси мислення

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.
Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.   
Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.   
Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу фактично тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.   
Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: "Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати".
Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.   
Абстрагування - уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).   
Конкретизація - процес протилежний абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків.


6. Про первинність між мовою і мовленням, мова і мислення

З історичного погляду мовлення первинне, а мова вто¬ринна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З по¬гляду сучасності, навпаки, мовлення твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необ¬хідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові граматичними правилами.
Однак слід пам'ятати, що мова і мовлення тісно пов'я¬зані між собою: мова не тільки породжує мовлення, стри¬мує його неспинну стихію, а й живиться ним, змінюєть¬ся, розвивається під його впливом. У мовленні з'являєть¬ся нове, оказіональне, яке з часом може проникнути в мову, стати фактом мови.
Мовленнєву діяльність, а саме психічні закономірнос¬ті породження та сприйняття мовлення, механізми, які керують цими процесами і забезпечують оволодіння мо¬вою, а також мовну здатність людини в контексті її пси¬хічних та інтелектуальних здібностей вивчає психо-лінгвістика, яка виокремилася як лінгвістична дисциплі¬на в середині XX ст.
Мислення — узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві такі процеси, як абстрак¬ція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних за¬вдань і знаходження шляхів їх розв'язання, висунення гі¬потез тощо.
Щодо мови і мислення в науці існували два протилеж¬ні й неправильні погляди — ототожнення мови й мислен¬ня (Д. Шлейєрмахер, Й.-Г. Гаман) і відривання мови від мислення (Ф.-Е. Бенеке). Представники першої точки зо¬ру вважали, що мова — це всього лише форма мислення. А оскільки відомо, що кожне явище має форму і зміст, то мова й мислення разом становлять один об'єкт. Представ¬ники протилежного погляду стверджували, що мова й мис¬лення між собою абсолютно не пов'язані, мислення не за¬лежить від мови, воно здійснюється в інших формах.
Насправді мова й мислення тісно пов'язані між собою, але цей зв'язок не є простим, прямолінійним, тому єд¬ність мови та мислення не є їх тотожністю. З одного боку, немає слова, словосполучення, речення, які б не виража¬ли думки. Однак мова — це не мислення, а лише одне з найголовніших знарядь, інструментів мислення. З іншого боку, існують й інші форми мислення, які здійснюються невербально (несловесно).
Загалом існує три типи мислення: а) чуттєво-образне (наочно-образне); б) технічне (практично-дійове); в) понят¬тєве (словесно-логічне).
ЧУТТЄВО-ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ — мислення конкретними обра-зами, картинами (в мозку прокручується своєрідний фільм). Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам — собакам, кішкам, мавпам тощо. Уявіть собі таку картину. Увечері господиня залишила незакритою сметану на кухні. Вранці приходить на кухню приготувати сніданок і бачить, як кішка доїдає сметану. Розлютившись, господиня хапає кішку і вдаряє її. Наступного ранку, побачивши господиню на кухні, кішка стрибає зі столу й ховається за буфетом, хоч на цей раз вона нічого поганого не вчинила. Перед нею ви¬ник учорашній образ розлюченої господині.
Чуттєво-образне мислення властиве всім людям, а особ¬ливо представникам творчих професій (письменникам, ху¬дожникам, артистам, режисерам, балетмейстерам тощо). Існування цього типу мислення переконливо заперечує по¬ширену донедавна думку, що мислення протікає тільки в словесній формі. Коли художник-мариніст І. Айвазовсь-кий писав картину "Дев'ятий вал", він не обмірковував ЇЇ за допомогою слів, а переніс на полотно образ, який виз¬рів у його романтичній уяві: неосяжна велич й буйна мо¬гутність морської стихії, вогненні присмерки, грайливе на хвилях місячне світло, відвага людей, які мужньо бо¬рються з розбурханою стихією.
ТЕХНІЧНЕ (ПРАКТИЧНО-ДІЙОВЕ) МИСЛЕННЯ — здійснюється без участі мови. Воно, як і наочно-образне мислення, власти¬ве вищим тваринам і людині. Чи не першим на цей тип мислення звернув увагу німецький філософ Г.-В.-Ф. Ге¬гель, який, зокрема, вказав на те, що безпосередня трудо¬ва діяльність, скажімо праця каменяра, обов'язково ви-магає мислення. Трудові дії людини, як елементарні дії вищих тварин, осмислені. Так, наприклад, якщо високо підвісити банан, то мавпа, щоб його дістати, ставить ящик, бере в передні кінцівки палку, вилазить на ящик і збиває банан.
Практично-дійове мислення притаманне всім людям, але найбільшою мірою спеціалістам технічних професій. Інколи інженеру легше створити нову машину, ніж захи¬стити свій проект (важко підбирати потрібні слова та ви¬рази). А від тих, хто працює на комп'ютерах, можна по¬чути, що вони мислять машинною (комп'ютерною) мовою.
ПОНЯТТЄВЕ МИСЛЕННЯ — здійснюється за допомогою мо¬ви. Абстрактні поняття про любов і ненависть, життя і смерть, мову й мислення, науку й культуру, теорію від¬носності А. Ейнштейна чи гіпотезу вроджених граматич¬них структур Н. Хомського осмислити і передати без уча¬сті мови неможливо. Однак слід зауважити, що людина і в цьому випадку не завжди мислить вслух, тобто вимов¬ляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою внут-' рішнього мовлення ("про себе"), яке відрізняється від зо¬внішнього тим, що є згорнутим, зредукованим.
У людей усі типи мислення переплітаються, але пре¬валює поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є мова.
Про те, що мова і мислення не тотожні, засвідчують й інші факти. Так, зокрема, мислення не має властивостей матерії, воно є ідеальним, тоді як мова має ідеальний (се¬мантика) і матеріальний (звукова оболонка слів, матері¬ально виражені граматичні форми тощо) аспекти. Будова мови і будова мислення не збігаються. Мова і мислення оперують різними одиницями (фонема, морфема, слово, речення — поняття, судження, умовивід). Щоправда, ба¬гатовіковий процес оформлення й вираження думок за допомогою мови зумовив розвиток низки граматичних категорій, які частково збігаються з деякими категорія¬ми мислення (підмет — суб'єкт, присудок — предикат, додаток — об'єкт, означення — атрибут).
Нарешті, ще одним вагомим доказом того, що мова і мислення нетотожні явища, є їх неодночасне виникнення. Історично мислення виникло раніше, воно передує мові. Саме тому й функції мови щодо мислення змінювалися. Спершу мова лише включалася в процеси мислення, допов¬нювала практично-дійове і наочно-образне мислення. З ча¬сом вплив мови на мислення зростав і мова стала основним знаряддям мислення.


Список використаної літератури:

1.    Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. — С. 15—52.
2.    Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. — С. 24-43.
3.    Реформатский A.A. Введение в языковедение. — M., 1996. — С. 15-50
4.    4.  Головин   Б.   Введение   в  языкознание.   —   М.,   1983.   — С. 8—24.
5.    Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С. 7—32
6.    Мова і духовність нації. — К., 1992.
7.    Кодухов В.И.  Введение в языкознание. — М.,  1987. — С. 21-44.
8.    Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С. 4—8.