.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Т.Гоббс - гоббс про політичний устрій 


Т.Гоббс

Свої політичні погляди Т.Гоббс виклав у працях «Про громадянина», «Левіафан, форма і влада держави церковної і громадянської», які включають слідуючи ідеї:
–    у природному стані, де люди були рівні, йде війна всіх проти всіх;
–    перехід від природного стану до держави відбувається через укладання «суспільного договору»;
–    уклавши договір, індивіди переходять у громадський стан, виражаючи попередні права, в тому числі право змінювати форму влади;
–    держава гарантує підданим свободу, яка дозволяє робити все, що не заборонено правом;
–    коли суверен не забезпечує підданим безпеки, вони використовують «право самозахисту»».

Роль політичної науки, яка базувалась на психології і дедуктивному методі, Т.Гоббс вбачав у тому, щоб розкривати не те, чим урядування є насправді, а те чим воно мусить бути, що успішно контролювати істоти чиї спонуки є спонуками людської натури.
Класичне відображення ідеології ранніх буржуазних революцій знайшло у працях Джона Локка.
Джон Локк (1632-1704рр) народився у сім’ї дрібного судового чиновника. Після закінчення коледжу Христової церкви Оксфордського університету, був прийнятий до університету. У 1656 році у Оксфорді отримав ступінь бакалавра, а в 1658 році – магістра. У 1668 році Локк став дійсним членом Лондонського Королівського товариства (по суті Британської академії наук). У праці «Два трактати про державне управління» (1679р.), Локк розкриває політичну розбудову держави виходячи з матеріалістичної теорії пізнання. Основною вихідною логічною одиницею, з якої мислитель вибудовує свою політичну теорію є поняття правосвідомості. Це дало змогу:
по-перше, утвердити адекватну його методові емпіризму нормовану систему усвідомленості свого соціально-політичного буття;
по-друге, така нормативна свідомість покладається в основу розуміння поняття приватної власності як необхідної передумови розподільчої справедливості;
по-третє, саме на основі правосвідомості утверджується як соціально-політичне явище (а не чисто природне) договірна інтерпретація повноважень державної влади;
по-четверте, правосвідомість виступає регулюючою основою поведінки людини в громадському суспільстві та суб’єктів політичної влади в державі, що загалом сприяє становленню відносин терпимості щодо інтересів, намірів та дій приватного характеру.
Усе це разом є теоретичним підґрунтям у формуванні лібералістичних концепцій політики, яка у Локка базувалася на наступному:
–    держава виступає гарантом природних прав. Вона не може бути могутнішою від людей. Суверенітет залишається за народом;
–    гарантія втілення свободи – рівний для всіх, обов’язковий і постійний закон;
–    суспільство і держава – не одне і теж. Тому руйнація держави не означає розпаду суспільства. Суспільство може створити іншу, досконалішу владу;
–    необхідний розподіл повноважень між законодавчою та виконавчою владою, щоб запобігти зловживанню короля.

Таким чином, Джон Локк сформулював політичні принципи, які пізніше стали основою буржуазної державності.
Розвиток політичної теорії XVIII століття пов’язаний з Просвітництвом, яке зародилося у Франції і трансформувалося у філософсько-політичні, правові доктрини мислителів тогочасної Європи.
Просвітництво – ідейно-політична течія переходу суспільства від феодалізму до капіталізму.
Основними ідеями Просвітництва були:
1.    Критика феодального ладу, абсолютної монархії.
2.    Виступали проти кріпацтва.
3.    Обґрунтування необхідності встановлення нових суспільних порядків, які б сприяли поліпшенню життєвих умов народних мас.
4.    Загальне право на освіту і культуру.
5.    Критика релігійних догматів, схоластики, обстоювання світського характеру суспільного життя.
6.    Віра в людину, її розум і високе покликання.
7.    Боротьба за встановлення царства розуму заснованою на «природних правах», рівності людей.

Політичних теоретиків французького Просвітництва можна зарахувати до трьох основних шкіл, що змагалися між собою:
–    реалістів на чолі з Вольтером;
–    парламенталістів, очолюваних Шарлем Луї Монтеск’є;
–    республіканців під проводом Жан-Жака Руссо

Франсуа-Марі Аруе (1694-1778рр) (псевдонім Вольтер), народився в сім’ї нотаріуса. В 10 років Франсуа-Марі був зарахований до престижного єзуїтського коледжу Людовика Великого, де навчався на відмінно, у молоді роки він два рази зазнав репресій за свої вільнодумні твори.
У 1717  і 1725 рр. навіть ув’язнювався у Бастилію. Відбувши у Бастилії повторне покарання, Вольтер поїхав до Англії, де остаточно сформувалися його погляди. Повернувшись з Англії у 1733 о. він написав «Філософські листи», в яких пропагував передові англійські вчення, зокрема Джона Локка, а також державний устрій Англії. У своїй праці «Есей про звичаї та дух народів» (1756-1769рр.) він вводить термін «філософія історії» - де історію людства представляв як історію боротьби людини за прогрес і просвіту. Але в основі прогресу лежить, на думку Вольтера, розвиток розуму, за марксисти називали його ідеалістом.
Головні принципи політичної доктрини Вольтера:
1.    Принцип рівності. Але рівність не є спростуванням субординації. «Ми всі рівною мірою люди, але ми не рівні, як члени суспільства, ми відіграємо в суспільстві різні ролі» (цитата за Орач.Є.М. Історія політичних і правових вчень: Навчальний посібник – К.; Атіка, 2005р. – с.215). Мислитель вважав, що поділ суспільства на два класи – багатих і бідних – випливає з природи речей.
2.    Принцип власності. Вольтер вважав, що у найбільш справедливому суспільному порядку лежить не тільки свобода і рівність, а власність. Власність, на його думку, є необхідною умовою упорядкування суспільства. Тільки власники повинні наділятися політичними правами, і управляти державою повинні тільки власники.
3.    Принцип сильної державної влади, яка на його думку, є засобом захисту власників від «люті черні». Виступав проти революційних методів боротьби.

Одним з найвидатніших представників французького Просвітництва був Шарль-Луї Монтеск’є.
Шарль-Луї де Секунда (1689-1755рр.) (Прізвище Монтеск’є він прийняв від свого дядька, який заповів йому своє багатство). Народився поблизу м. Бордо. Вивчав юридичні науки спершу у Бордо, а пізніше у Парижі. Після закінчення навчання Шарль-Луї Монтеск’є працював у судових і політичних установах. Розчарувавшись у державній службі, він подорожує по країнах Європи (Італія, Швейцарія, Німеччина, Голландія, Англія). У 1721 році він видає свою першу знамениту працю «Перські листи», в якій критикує державну систему Людовика IV, прирівнюючи її до деспотизму. У 1728 році Монтеск’є обирається до Французької академії. У 1734 році видає книжку «Міркування про причини величі і падіння римлян». Де, на прикладі римської держави, доводить, що світом править не фортуна, а причини як морального так і фізичного порядку. У 60-річному віці він видає свою працю «Про дух законів» (1748), яка започаткувала нову епоху в історії європейської політичної думки. Монтеск’є поєднав політичну теорію італійського мислителя Нікало Макіавеллі (1469-1527рр.) з історичними, політичними, фізичними, географічними, моральними чинниками, які на його думку, впливають на людські вчинки і події людського буття.
У вченні Монтеск’є весь політико правовий матеріал постає як повна цілісність, елементи якої перебувають у тісній взаємодії. З точки зору філософії історії він започаткував новий погляд на сутність політичної науки, методологічною основою якої стають:
– принцип історизму, заперечення теологічної картини світу. Закономірності соціального світу отримали у Монтеск’є концентрований вираз у категорії «Спільний дух нації кожного історично визначеного суспільства», яке є результатом взаємодії фізичних і моральних причин, що визначають його розвиток, велич, падіння тощо. Він був переконаний, що без знання минулого неможливо зрозуміти сучасників і ґрунтовно міркувати про майбутнє народів.
 гносеологічний підхід; Монтеск’є вірив у можливість пізнання суспільних явищ, передумови яких вбачав у наслідках  діяльності людини.
Основними політичними ідеями є :
1.    Забезпечення політичних та громадянських свобод можливе тоді, коли в державі існують незалежно одна від одної гілки влади: законодавча, виконавча, судова.
2.    Загроза свободам є тоді, коли різні влади очолюють представники одного стану, тобто однієї партії.
3.    Виступив одним із засновників теорії правової держави, в основу характеру правової системи держави поставив «Клімат», який визначає характер і вдачу народу.
4.    Принцип правління визначається почуттям, яким керуються люди. Для республіки – це доброчесність, для монархії – честь, для деспотії – страх.

Представником революційно-демократичного крила просвітницького руху у Франції був Жан-Жак Руссо.
Жан-Жак Руссо (1712-1778рр.), народився у м. Женева (Швейцарія) у родині ремісника-годиникаря. У шістнадцятирічному віці Жан-Жак залишає Женеву і мандрує по Швейцарії і Франції. У французькому містечку Ле Шарме (поблизу Шамбері) він займається своєю освітою. Особливу увагу приділяв творам Міхаеля Монтеня, Рені Декарта, Гучо Гриція.
У 1741 році Ж.Ж.Руссо переїжджає у Париж, де подружився з письменником, філософом, видавцем «Енциклопедії» Дідро (1713-1784). У 1754 році Руссо оприлюднив трактат «Про причини нерівності», а через десять років – три книги: «Юлія, або Нова Елоїда», «Про суспільний договір», «Емісь, або про виховання». Дві останніх праці за вироком суду були спалені у Парижі. Автор змушений був шукати притулку в Англії. Повернувшись на континент він посилився у приміському маєтку, одного із своїх прихильників, Ерменонвіль. Там він і помер 2 липня 1778 року від сонячного удару.
Для політичної науки особливу цінність становлять напрацювання Руссо із соціальної філософії, погляди на взаємодію людини і політики, вчення про суспільний стан, суспільний договір, обґрунтування політичного ідеалу.
Політична доктрина філософа знайшла відображення у творах: «Про суспільний договір або Принципи політичного права», Міркування про походження і нерівності між людьми», «Судження про вічний мир».
Основними ідеями Руссо є:
1.    Розвиток цивілізації пов’язаний з виникненням і ростом суспільної нерівності (з регресом свободи).
2.    Щоб зберегти майно, було створено публічну владу. Це породило політичну нерівність.
3.    Оскільки попередній суспільний договір був «приманкою багатих» для пригноблення бідних, уявлення про договірне влади в Руссо пов’язана не так з минулим, як з майбутнім.
4.    Перехід до стану свободи передбачає укладення справжнього суспільного договору, за яким суверенітет у державі повинен належати народові.
5.    Суверенітет народу проявляється у здійснені ним законодавчої влади.
6.    Свобода полягає у тому, що громадяни перебувають під захистом законів і самі їх приймають.
7.    Оскільки народ є єдиним сувереном, немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу.
8.    Політична рівність громадян неможлива, поки існує майнова і соціальна нерівність.

Вплив ідей Руссо на інтелектуальне, духовне, політичне життя Франції було надзвичайно могутнім. Якобінці вважали його своїм учителем, виправдовуючи свою кандидатуру його вченням про народний суверенітет і спільну волю.



ІІ.    Нагромадження політичних знань тривало, як ми бачимо, кілька тисячоліть, але процес формування та становлення, власне, політології як наукової дисципліни розпочинається з І-ІІ половини ХІХ століття. А тому прив’язка її народження до якої-небудь конкретної дати в тій чи іншій країні можливо тільки умовно.
Становлення політології у Європейських країнах відбувався неоднаково через нетотожність соціально-історичної ситуації, несхожість напрямків та тенденцій розвитку суспільної думки і таке інше. В основі формування політології в окремих країнах спочатку лежали переважно традиційні дисципліни: в Німеччині – політична філософія, у Франції – конституційне право і т. п..
Уже на початку ХІХ століття в Німеччині відкривається правова школа Staafslehre. Її метою було вивчення держави в її рідних аспектах. Основи цієї школи були закладені у працях Канта і Геселя. Немалу роль тут відіграли відомі німецькі правознавці і державознавці Л.Штейн, О.Гнейст, Р.Гірке, Р.Еллінек та інші.
Особливістю вказаної німецької правової школи було те, що в ній політичні дослідження зводилися до ідеї держави, які інтерпретувалися як комплекс формальних конституційних норм. Потім поступово проходить розподіл між державознавством і, власне, політичною наукою, яка досягає політичних успіхів у ІІ половині ХІХ- початку ХХ століть. Великий внесок у розробку категорій і концепцій світу політичного внесли такі представники німецької науки як К.Маркс, Ф.Енгєльс, Л Фейєрбах, М.Вебер, К.Шмідт та інші.
У Франції перші спроби ввести вивчення «політичних і моральних наук» було здійснено під час Великої Французької революції. Але фактично зародження політології можна пов’язати з заснуванням в 1871 році Е.Бутлі Вільної школи політичних наук. Основи французької школи політології були закладені у працях П.Жане «Історія політичної науки в її зв’язку з мораллю» (1870р.), Р.Шеф’єра «Елементи політичної науки» (1871р.), Е.Акола «Філософія політичної науки» (1877р.), Е.Де Пар’є «Принцип політичної науки» (1870р.), А.Ерсана та А.Мішле «Ідея держави» (1896р.).
Становлення і формування Британської політичної науки пов’язують з заснуванням у 1895 році при Лондонському університеті Лондонської школи економіки та політичних наук. Згодом, політологічні дослідження і навчання студентів із цієї спеціальності були запроваджені в Оксфордському, Кембріджському, Манчестерському, Ліверпульському  університетах. При цьому політична наука концентрувала увагу на державному управлінні і політичних інститутах, англійському конституційному і адміністративному праві, політичній філософії і теорії, міжнародних відносинах і колоніальній адміністрації.
Процес формування політичної науки у США зайняв тривалий час. У 1857 році в Колумбійському коледжі, пізніше перейменованого в університет, було засновано кафедру політології. В 1880 році при Колумбійському університеті була відкрита «Школа (коледж) політичної науки». Засновником систематичного дослідження історії політики в Америці став професор історії і політичної економіки Ф.Лібер.
З 1886 року розпочав виходити журнал «Щоквартальник політичної науки». У 1889 році почала роботу Академія політичних і соціологічних наук, яка стала координаційним центром усіх суміжних суспільних наук у США.
У 1903 році була створена Американська асоціація політичних наук, що означало остаточне визнання політології як самостійної наукової дисципліни. У вказаний період основні пошуки були спрямовані на зв’язок держави і суспільства, на емпіричний підхід до аналізу діяльності державних, урядових та інших політичних інститутів.
Отже, в кінці ХІХ на початку ХХ століть сформувався в основному інтелектуальний базис політології, що створив ґрунт для подальшого її розвитку.


Література:

Джордж Г.Себайн, Томас Л.Торсон Історія політичної думки. Перевод з англійського К. Основи,1997р.
Кирилюк Ф.М. Історія політології. Підручник для ВНЗ – К.: Знання України, 2002 р.
Політологія. Навчально-методичний комплекс. К, 2005 р.
Кирилюк Ф.М. Політологія нової доби К. «Академі, 2003
Орач Є.М. Історія політичних і правових вчень. К. Атіка, 2001 р.
Джон Локк. Сочинения В З Т., М., 1988р. ТЗ.
Монтеск’є Ш.-Л. Избранные произведения, М. 1955 г.
Гоббс Т. Избранные произведения ВЗТ. М., 1964 г. Т.2
Руссо Ж.Ж. Трактаты, М., 1989 г.
Дворцов А.Г.   Ж.Ж. Руссо, М., 1980 г.
Політичний енциклопедичний словник за редакцією Ю.С.Шемшученка, Бабкіна В.Д., К., 1997 р.
Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского.
Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре или Принципы политического права. О политической экономии.

Search:
????????...

проблеми в сфері формування міжнародно-правового статусу і режиму використання вод відкритого моря

Не судилось критика

внутрішній світ Гобсека

Що таке Головне меню ОС Windows?Основні пункти Головного

мінус ходить гарбуз по городу

ХИБА РЕВУТЬ ВОЛИ ЯК СТЕГНА ПОВНИ

Панас Мирний Не судилось

характеристика чіпка варениченко

старі назви

фізика лабораторна робота вивчення руху по колу



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010