.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Давньописемна традиція української мови 


Давньописемна традиція української мови

План:

Вступ.......................................................................................3
Зародження української мови та писемності......................5
Писемність в Київській Русі.................................................9
Перші словники...................................................................12
Висновки..............................................................................13
Список використаної літератури.......................................15

Вступ.

Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо – одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна й досі остаточно ще не розв’язана. Складність її розв’язання насамперед зумовлюється тим, що в розпорядженні науки немає найдавніших пам’яток слов’янської писемності. Те, що пам’яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев’яних дощечках або на бересті – матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.
Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачем писемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов’язується з так званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила) і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов’янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов’янську Євангелія та Псалтиря.
Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов’язують створення слов’янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названа кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов’янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді Чорноризця Храбра, який писав, що Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.
Поряд з кирилицею в слов’янській писемності відома й інша азбука – глаголиця. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.
На питання про те, яка з цих двох азбук виникла раніше, в науці досі немає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці ІХ ст. І автором її був Климентій, учень Кирила.
Останнім часом на користь цього погляду висуваються нові аргументи, зокрема в зв’язку з віднайденням на стінах у Київському Софіївському соборі азбуки, що має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ). На підставі складу софіївської азбуки можна зробити висновок, що вона являє собою один з варіантів грецько - слов’янського письма.



Зародження української мови та писемності

... На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму.
У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди.

Тарас Шевченко


Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам'яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський та ін.
Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні. Наприклад, український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка "А ми просо сіяли" існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. Невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про створення світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби.
Багато наукових дискусій викликає також питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письмо - певної відповіді дослідження поки що не дали.
Свою писемність мали племена трипільської, катакомбної культури бронзової доби, зарубинецької та черняхівської культур. Стародавні автори свідчать, що це було грецьке або руське письмо. Так іранський письменник Марваруді констатує, що у "хозар є також письмо, що походить від руського", і що воно схоже на грецьке.
Дослідженнями найдавніших систем письма в Україні займалися Микола Суслопаров, Валентин Даниленко та ін. Проте ще не встановлений зв'язок між трипільськими і скіфо-сарматськими та ранніми слов'янськими знаковими системами.
Висловлюються припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор'я користувалося абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо-сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена.
Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев'яних дощечках або на бересті - матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.
Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов'язують створення слов'янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названо кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов'янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді ченця Храбра, який писав, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесі Таврійському Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 pp. Якщо це вже була сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.
Коротку історію досліджень цієї проблеми подає Михайло Брайчевський у праці "Походження слов'янської писемності".
Збереглося "Житіє Кирила", написане, як вважають, його братом Мефодієм. З нього дізнаємося, що просвітницька місія Кирила полягала насамперед у проповіді християнства серед слов'ян. Це були часи, коли християнство вже відчувало теологічні суперечності між Римом і Констянтинополем.
Діяльність місіонерів, які проповідували християнство латинською мовою, успіху не мала. Тоді Моравський князь Ростислав звернувся до Констянтинопольського патріарха з проханням надіслати проповідників, котрі б знали слов'янські мови. В цей час Кирило повернувся з хозарської місії, де намовив кагана охрестити всіх бажаючих. Такий успіх, а також знання слов'янських мов стали вирішальними при виборі кандидатури Кирила для проповіді християнства серед слов'ян, а також перекладу для них богослужебних книжок.
Після кількох походів Аскольда на греків у Київській Русі було вже чимало християн. Тому й не дивно, що Кирило знайшов і християнські книги, написані по-руськи. Якою ж абеткою вони писалися?
Якщо поглянути навіть на сучасну українську абетку, то очевидно, що більшість її літер схожі на грецькі, але є кілька цілком слов'янських. Може, це їх додав Кирило до грецької абетки? Але ж у "Житії" повідомляється про створення ним абсолютно нового алфавіту. Слід зауважити, що поряд з кирилицею і одночасно з нею існувала інша абетка, яка відома під назвою глаголиці і мала незвичайний характер завитків. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.
Отже, дослідники (Іван Огієнко, Михайло Брайчевський, Олександр Мельничук та інші) вважають, що Кирило створив саме глаголицю - штучний алфавіт, який проіснував недовго, бо не знайшов загального визнання через свою ускладненість. Назва ж "кирилиця" закріпилась за нашою та деякими іншими слов'янськими абетками (напр. болгарською) ще з давніх часів через плутанину, або просто для уславлення видатного місіонера.
Існування ж цієї абетки ще до Кирила доведено знахідками графіто на стінах Софії Київської; літери визнано протокирилицею. Дослідженнями цих написів займається Сергій Висоцький, який, крім текстів, відкрив саму абетку, записану, мабуть, давнім книжником для пам'яті. Адже йому, напевно, доводилось працювати зі стародавніми книгами з Ярославової книгозбірні, які були написані такою азбукою.
Чим же відрізнялася ця абетка від пізнішого варіанту кирилиці? Вона простіша - мас 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов'янські (Б, Ж, Ш, Щ). Моравська ж кирилиця у своєму ранньому варіанті мала 38 літер, а в пізнішому - 43. Частина цих букв просто дублювала вже наявні, тому в пізніших руських книгах такі знаки як юси, глухі голосні, омега та інші поступово зникали як зайві.
Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови створило саме запровадження церковнослов'янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вже безнадійне, як це здається на перший погляд. Орфографія, а часом і лексика стародавніх книжок може ще подарувати сумлінним дослідникам стільки цікавих відхилень від норм церковно-слов'янської мови! І саме такі помилки літописців чи писарів можуть бути безцінними перлинами, витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок.

Писемність в Київській Русі.

Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв'язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов'язана з історією українського народу.
Довгий час серед мовознавців точилася гостра полеміка щодо періодизації історії української мови. Чимало запропонованих схем періодизації виявилися спірними, адже вони ґрунтувалися на принципі зміни суспільних формацій: мова феодалізму, мова капіталізму, мова соціалізму. Така схема, звичайно, не могла відобразити всіх етапів розвитку української літературної мови, оскільки сама по собі зміна формацій не відбилась ні на звуковій системі, ні на граматичній будові української мови. Українська літературна мова розвивається і збагачується насамперед за допомогою нової лексики, вироблення чітких граматичних і правописних правил, розширення літературних стилів, засобів вираження думки тощо.
Нині потребує перегляду і така ортодоксальна формула, як єдина "давньоруська" мова, спільна для "трьох братніх народів".
Ця ідеологічна догма нав'язувалася всім, без винятку, науковим інститутам саме за радянської доби і мала слугувати імперським інтересам СРСР. Наукові факти, досліджені неупередженими вченими ще на початку цієї доби, ігнорувалися або проголошувалися шкідливими. Так, академіки Олексій Шахматов та Агатангел Кримський писали: "Спільноруська прамова розпалася на окремі наріччя ще за доби передісторичної, наприкінці VІІІ чи на початку ІХ віку".
Олексій Шахматов - один з небагатьох російських вчених, який відстоював права української мови ще у 1905 р. У 1916 p. він присвятив дослідженню української мови працю "Короткий нарис історії малоруської (української) мови". Агатангел Кримський - український енциклопедист, мовознавець, дослідник української та східних культур, поет, переслідуваний і відлучений від наукової праці в 30-х роках і вивезений в ешелоні заарештованих у 1942 р. до Казахстану, де й помер. Його праці з українського мовознавства цінні для нас, сучасних українців, котрі будують свою незалежну державу, насамперед своєю правдивістю, науковою виваженістю та сумлінністю.
У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" (1922)4 Агатангел Кримський дослідив українські мовні риси Х-ХІ ст. (Ізборник Святослава, 1073 p.), простежив розвиток південноруської мови XIV ст., яка вже була близькою до сучасної української мови, а також мову літературних творів ХV-ХІХ ст. в її розвитку. Вчений також вказав на необхідність об'єднання обох літературних мов (наддніпрянської та наддністрянської) на основі української мови центральної України.
Риси української мови чітко помітні у давньоруських пам'ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, ліпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повінь, баня (рос. "купол" церкви) та ін.
Для уважного читача давньоруських пам'яток відкривається ряд фонетичних рис української мови: німая, сім'я, стіни (пор. з рос. немая, семья, стены); перехід Е в О після шиплячих: жона, чоловік, нічого, замість жена, человек, ничего; кінцева літера В у дієсловах там, де в російській мові Л; ходив, косив, брав. Ці явища академік А. Кримський знайшов у збірнику Святослава 1073 p. Досить часто в пам'ятках староруського письменства зустрічаються такі суто українські мовні явища як чергування приголосних Г-З, К-Ц, Х-С в давальному відмінку: дорозі, дівці, кожусі (пор. рос. дороге, девке, кожухе). Або споконвічні українські форми займенників: тобі, собі (рос. тебе, себе) тощо.
Багатий матеріал для дослідників дає така граматична категорія як дієслово. Тут знаходимо стільки українських форм, що самий лише перелік їх переконливо засвідчує: південноруські пам'ятки писалися літописцями українського походження. Це м'яке закінчення 3-ої особи: носить, косить (пор. рос. носит, косит) або зникнення флексії -ть: є (замість есть), бере (замість береть), буде (замість будеть). Цікаво, що в українській мові збереглась більш архаїчна форма майбутнього часу порівняно з російською: знатиму, читатиму, робитиму (пор. буду знать). У давнину ця форма мала такий вигляд: знати + имамь (де имамъ - допоміжне слово, яке загубило початкове и і видозмінилося в сучасну українську форму). Дуже давня також кінцівка -мо в дієсловах: знаємо, ходимо (пор. рос. знаем, ходим).
Агатангел Кримський стверджує: "...порівняльно-історичні міркування показують, що оце -мо далеко старіше навіть від доби Київської держави". У своїй праці "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" він робить висновок: "Мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості". Про сучасну російську мову він писав: "Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня".


Перші словники

Для вивчення історії мови велике значення має лексикографія - галузь мовознавства, яка займається укладанням словників та вивченням їхньої історії. Перші лексикографічні спроби були вже за часів Київської Русі. Так, "Повість врем'яних літ" мас кілька місць, які можна назвати тлумаченням імен: пояснення імені Феодосій, назви міста Переяслав. У Збірнику Святослава є цілий розділ, де подано пояснення незрозумілих слів з Євангелія та інших книг. На сторінках церковних книг трапляється чимало так званих "проізвольників" - записів, зроблених тими, хто, читаючи, сам вписував на полях пояснення слів, незрозумілих іншим читачам. Все це свідчить про те, що потреба у словниках існувала ще за часів Київської Русі.
У Новгородському списку Кормчої книги зберігся словник "РЪчь жидовскаго языка преложена на роускоую, неразоумно на разоумъ", де так пояснювалися давньоєврейські імена: Сара - приди, Ревекка - радость, Рахиль - присЪщеніє; а також деякі географічні назви та деякі грецькі імена. Всього тут пояснено 174 слова, а в ХV ст. переписувачі додали ще 350 слів. Другим відомим в Україні словником був словник 1431 p. під назвою "ТлЪкованіе неудобъ познаваемомъ въ писаныхъ речемъ...", в якому пояснювались слова грецької, сербської, болгарської та словенської мов.


Висновки.

За літописом, початок шкільній (книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. Так було покладено початок підготовці книжних людей, а з середини – другої половини ХІ ст. – і перших пам’яток руської книжності, що походили з церковного середовища. Водночас графіті на стінах Софійського собору в Києві, новгородські берестяні грамоти, написи й клейма на будівельних плитах і зброї свідчать, що тоді ж, у ХІ ст., письменність набула поширення і серед інших верств населення.
Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови створило саме запровадження церковнослов'янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вже безнадійне, як це здається на перший погляд. Орфографія, а часом і лексика стародавніх книжок може ще подарувати сумлінним дослідникам стільки цікавих відхилень від норм церковнослов’янської мови! І саме такі помилки літописців, витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок.
Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв’язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов’язана з Істрією українського народу.
Українська мова становить величезну культурну цінність, що створювалася протягом ряду століть багатьма поколіннями українського народу в особі кращих його представників – передових письменників, вчених і культурних діячів.
Українська мова – національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни.
Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти  народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:
"Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?"


Список використаної літератури:

1.    Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – Київ, 1980. – 318 с.
2.    Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – Київ, 1993. – 640 с.
3.    Русанивский В.М. Походження і розвиток східнослов’янських мов. - Київ, 1980. – 61 с.
4.    Огієнко І. Слов'янське письмо перед Костянтином // Збірник Історико-філологічного відділу. - К., 1928. - № 76.
5.    Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини ХІ-ХVІІІ вв. - 1924. - С. 36.
6.    Плющ П. Історія української літературної мови. - К., 1971.- C. 148.
7.    Шевчук В. Дорога в тисячу років. - К., 1990. - С. 10.
8.    Житецький П. Нарис літературної історії української мови в ХVІІ ст. - Львів, 1941. - С. 3.
9.    Кримський А. Нарис історії українського правопису до 1927 року // Твори: У 5 т. - К., 1973. - Т. 3. - С. 283-301.
10.    Огієнко І. Українська культура. - К., 1918. - С. 244.
11.    Шубравський В. Шевченко в оцінці Бєлінського: припущення і дійсність // УМЛШ.- 1988. - № 3.
12.    Велехова Н. Укрощение языка // Сов. культура. - 1989. - 14 січня.
13.    Кадомцева Л., Білодід О. Мова, екологія, етнодидактика // Мова і духовність нації: Тези доповідей регіональної наукової конференції. - Львів, 1989. - С. 4.
14.    Мовчан П. Мова - явище космічне // Літ. Україна. - 1989. - № 43-48.

Search:
????????...

Держава і право,держава і економіка

лікувальні властивості пергі

діалог між двома особами приклад

діалог між двома особами приклад

чому міфи Давньої Греції залишаються цікавими для людей XXI століття

твір ,,Слово з ділом розходиться,,.

як гобсек ставився до своєї рідні

твір на тему"чіпка борець за справедливість чи злочинець"

Картинки фортеці, замки України в XVI-XVII столітті

Домашні досліди з фізики



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010