.: Menu :.

Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги



загрузка...

 
��������...
соціально-політичні конфлікти. війна - наявність політичних конфліктів в Україні 2010 


соціально-політичні конфлікти. війна

План

Вступ.................................................................................................3
1.    Соціально політичні конфлікти.................................................4
2. Види та форми перебігу конфліктів...........................................6
3. Війна країни, як прояв політичного конфлікту........................9
Висновок.........................................................................................11
Література.......................................................................................12

Вступ
Якщо вважати, що політика — це в основному боротьба за владу, то політичний конфлікт розглядається як протиборство соціальних або політичних груп за владні пріоритети чи з приводу влади. Але якщо вважати, що політика — це діяльність, спрямована на регулювання й збалансування інтересів і відносин між різними соціальними й політичними суб'єктами щодо життєво важливих питань, які торкаються їхніх корінних інтересів (власність, влада, гуманізм, справедливість тому, як ми і розуміємо політику), то й політичний конфлікт — це конфлікт двох чи більше протидіючих сторін з приводу життєво важливих політичних питань. Це можуть бути питання, пов'язані не тільки із суто владними відносинами, бо політика має широкий вихід у соціум та вплив на його розвиток.
На думку А. Здравомислова, необхідно розрізняти два рівні політичного конфлікту. По-перше, конфлікт у масштабах усього політичного простору, який виступає як конфлікт легітимності влади, її визнання, часткового визнання й часткового невизнання. В інтенсивнішій формі цей конфлікт виступає як підтримка або несприйняття владних структур.
Другий рівень цього поняття полягає в тому, що ним позначаються конфліктні стосунки усередині самих владних повноважень. Кожна зі сторін конфлікту веде боротьбу за розширення свого впливу в політичному просторі.
На нинішньому етапі свого розвитку Україна набуває нового історичного та культурного досвіду.  Політична сфера сучасної України є максимально динамічною системою, і саме цей динамізм “забезпечує” конфліктний потенціал політичної сфери українського суспільства.  Однією із форм потенційної конфліктності сучасного українського суспільства є етнічний потенціал.
Під поняттям політичного конфлікту як правило розуміють боротьбу за володіння політичною владою, яка уявляє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній групі людей розпоряджатися діяльністю інших.  Саме у цьому закладено головний конфлікт будь-якої системи.
1.    Соціально політичні конфлікти

Політичний конфлікт може відбуватися у двох макрополітичних вимірах: 1) між соціальними і політичними групами, які у даний момент позбавлені влади, але прагнуть її здобути, і групами, які владу контролюють; 2) всередині соціальних і політичних груп, наділених владою, але прагнучих більшого впливу на прийняття рішень і всеосяжного задоволення своїх інтересів.  У першому випадку політичний конфлікт може здійснюватися як передвиборча боротьба, протистояння ідеологічних позицій за здійснення впливу на громадську думку, як конфлікт інтерпретацій стратегічних аспектів розвитку суспільства (для наших умов слід додати також інтерпретацію минулого України). У другому випадку політичний конфлікт є формою боротьби за посадові позиції в політичній системі державних інститутів.
Ціннісно-нормативний компонент політичного конфлікту, тобто зіткнення цінностей і норм, проголошуваних учасниками політичної діяльності, є суттєвою причиною виникнення конфлікту.
Дії суб'єктів політичних відносин бувають зумовлені як матеріальними, так і духовними (ідеологічними) чинниками.  Останні можуть бути раціональними чи ірраціональними.  Кожен із суб'єктів політичної діяльності виносить на розсуд громадськості думці власну систему цінностей і норм суспільного устрою, тобто власну ідеологію. Конфлікти, що виникли внаслідок боротьби за розподіл чи контроль над матеріальними і фінансовими ресурсами, відносно легко вирішуються шляхом завчасної мобілізації сторін, зацікавлених в їхній нейтралізації.  Але конфлікти, в основі яких лежать зіткнення цінностей та ідеологічних норм, дуже важко нейтралізувати за допомогою переговорного процесу.  Сюди можна віднести міжконфесійну боротьбу з етнічною ворожнечею.  Подібні конфлікти часто набувають політичного (інколи й геополітичного) змісту (між протестантами і католиками у Північній Ірландії, між шиїтами та сунітами, арабами та ізраїльтянами тощо).
Вивчення конфліктів є одним із головних завдань політології, оскільки сучасна епоха розглядається багатьма політологами як період загострення (з тенденцією до наростання) конфліктів, а управління ними — як одна з найважливіших умов підтримки соціально-політичної стабільності всередині країни та на міжнародній арені.
Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, кла¬сові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні, регі¬ональні та інші відносини.
Помітне місце нині займає один із різновидів соціального кон¬флікту —  міжетнічний, пов'язаний із протиріччями, що виника¬ють між націями.
Кожний конфлікт можна вивчити з допомогою базових па¬раметрів, як-от: рівень, масштаби, гострота, сфера виникнення, динаміка розвитку, технологія врегулювання. Можна вирізнити певні етапи перебігу конфлікту, тобто його динаміку. Російсь¬кий вчений В. Смолянський пропонує такі стадії:
    потенційно¬го конфлікту (наявність конфліктної ситуації);
    переходу по¬тенційного конфлікту в реальний (усвідомлення зазіхання на свої інтереси);
    конфліктних дій;
    розв'язання конфлікту.
Є такі підходи рішення конфліктної ситуації:
Реалістичний підхід - роз¬глядається як вроджене прагнення людини до панування. Прихильники даного підходу розуміють, що миру не може бути ніколи, тільки перемир'я, що довготрива¬лої стабільності він не приносить.
Ідеалістичний підхід має місце, коли всі зацікавлені сто¬рони, незалежно від стану і статусу, встановлюють взаємовід¬носини, прийнятні для всіх, що відповідають індивідуальним поглядам кожного. За основу береться визнання того, що на даний момент усі сторони зазнають небажаних втрат, але зреш¬тою всі виграють.
Інтегративний спосіб передбачає, що кожна зі сторін, за¬буваючи про свої попередні цілі й цінності, знаходить нові вза¬ємоприйнятні

2. Види та форми перебігу конфліктів

Під час політичних конфліктів, які виникли на національному грунті, відбувається боротьба за принципи, цінності і норми, якими "не можна поступитися".  Компроміс при цьому досягається зі значними труднощами, адже у самосвідомості учасників конфлікту він пов'язаний зі зрадою "духу крові, справі предків" та "зникненням культурних традицій".  Носії ірраціональних ціннісно-нормативних установок майже не здатні сприймати аргументацію протилежної сторони, навіть тоді, коли існує можливість компромісу.  Утруднення в нейтралізації такого роду конфліктів викликані тим, що активізація таких складових політичної діяльності як релігійний фанатизм, етнічна нетерпимість і радикальний націоналізм не завжди безпосередньо детермінується погіршенням матеріального рівня життя.  Деструктивні цінності і конфліктний тип поведінки іноді можуть формуватися в свідомості тих представників політичної діяльності, які належать (у матеріальному відношенні) до благополучних соціальних груп.
Політичні конфлікти на грунті націоналізму – це найгостріша проблема для більшості держав – колишніх республік СРСР, і Україна серед них – не виняток.  Загроза націоналізму її не минула і було б необачним залишити поза увагою його конфліктогенний потенціал.
Для визначення ступеню загрози націоналізму як джерела конфліктів цікаво ознайомитися з гіпотезами Стефана ван Евера, які зводяться до наступних застережень.
Існують підстави виділяти наступні види націоналізму, що набули політичної форми: український, російський, русинський і кримськотатарський.  Вони якісно відрізняються один від одного своєю формою, історичними традиціями, умовами існування в громадсько-політичному житті, претензіями і, відповідно, своїм конфліктогенним потенціалом.
Безпосередні причини конфліктів
1.  Чим більше існує національностей, що не володіють атрибутами державності, тим більшим є ризик війни;
2.  Чим більше національностей переслідують мету возз'єднання зі своїми національними діаспорами і чим більше останні дотримуються анексіоністських стратегій для цього, тим більшим є ризик війни;
3.  Чим більш гедоністичними є цілі, що переслідують національності одна щодо іншої, тим більшим є ризик війни;
4.  Чим більш жорстоко пригноблюються національні меншини, що проживають в окремій країні, тим більшим є ризик війни.
Підгрунтя безпосередніх причин і умови їхньої реалізації визначаються наступними факторами.
Структурні фактори
1.  Національності, які не володіють атрибутами державності, представляють більший ризик, якщо їм притаманне стійке і правдоподібне прагнення до свободи, а центр силоміць перешкоджає цьому;
2. Чим густіше змішані національності, тим вищий ризик війни:
- ризики, пов'язані зі змішуванням, найвірогідніші при компактному проживанні ("дім до дому"), чим регіональні ("область до області");
- ризики, що виникають в разі змішування, більш ймовірні, якщо визволення співвітчизників діаспорою є важким, але можливим, і навпаки -якщо визволення неможливе або ж надзвичайно легкодоступне;
3. Чим більш захищені й легітимні політичні кордони та міцніші співвідношення між політичними й общинними кордонами, тим менший ризик війни:
- чим більш небезпечні і менш захищені кордони новостворених національних держав, тим більшим є ризик війни;
- чим більше міжнародна легітимність кордонів новостворених національних держав, тим меншим є ризик війни;
- чим. більше кордони новостворених національних держав відповідають етнічним кордонам, тим меншим є ризик війни.
Політичні фактори і ті, що пов'язані з навколишнім середовищем
Чим більше в минулому однією національністю скоєно злочинів щодо іншої, тим більшим є ризик війни:
- якщо більшість и,их злочинів пам'ятаються жертвами, тим вищим є ризик війни;
- чим більшу частку відповідальності за минулі злочини можна адресувати групам, які ще діють на громадсько-політичній сцені, тим більшим є ризик війни;
- чим менше покаяння і розкаяння демонструють групи, що завинили, тим більшим є ризик війни;
- чим жорсткіше національності притісняють меншини, які на даний час мешкають у країні, тим більшим є ризик війни.
Перспективні фактори
Чим більшою є розбіжність у віруваннях національностей у свою загальну історію та її сучасні умови, тим більшим є ризик війни:
- чим менш легітимними є уряд і лідери національних рухів, тим більшою є їхня схильність бути провідниками міфологічних національних вірувань, а відтак - більшим є ризик війни;
- чим більше держава вимагає від своїх громадян, тим більш вони схильні бути провідниками міфологічних національних вірувань, а відтак - більшим є ризик війни;
- якщо економічні умови погіршуються, громадська думка стає більш налаштованою до пошуків "цапа відбивайла", отже, війна стає більш вірогідною;
- якщо незалежні оцінювальні інститути недостатньо компетентні, такі міфи найчастіше превалюють у громадській думці, а відтак війна стає більш ймовірною.


3.    Війна країни, як прояв політичного конфлікту

Зростання конфліктності в сучасному світі та способи їх залагодження дають підстави для висновку, що в осяжний період ймовірною формою вирішення територіальних, соціальних, економічних, національно-етнічних, ідеологічних, релігійних, культурних та інших протиріч залишиться застосування військової сили.
Типологія – один з найважливіших засобів та прийомів теоретичного аналізу воєнного конфлікту. Сенс її полягає в тому, що, розглядаючи воєнний конфлікт багатосторонньо, у різних аспектах, вона дозволяє об’єктивно оцінити його, найповніше зрозуміти його специфіку. Водночас типологічний аналіз дає можливість окреслити загальні й істотні характеристики, ознаки, сторони воєнного конфлікту, визначити його місце і вплив на сучасний світ.
Класифікація (від лат. розряд, клас, роблю, розкладаю) – система субпідрядних понять будь-якої галузі знання чи діяльності людини, представлена у вигляді різного за формою подання (схеми, таблиці). Використовується як засіб встановлення зв’язків між цими поняттями чи класами об’єктів, а також для орієнтування різних понять чи відповідних об’єктів. Класифікація здійснюється на науковій основі і дозволяє прогнозувати невідомі ще факти та закономірності .
Типологічний і класифікаційний аналіз – поширені дослідницькі методи, що застосовуються вітчизняними і зарубіжними вченими для пізнання конфліктів. Головними розбіжностями в їхніх підходах є вибір різних критеріїв для аналізу. Типологічна процедура, як певне узагальнення, використовується у вигляді класифікації воєнних конфліктів.
США і НАТО звертають увагу насамперед на воєнно-стратегічні та воєнно-технічні аспекти, поділяючи війни за масштабами і засобами застосування на: загальні ядерні; загальні звичайні; ядерні війни на театрі воєнних дій; звичайні війни на театрі воєнних дій. При реалізації своєї стратегії глобального домінування, зіткнувшись із конфліктами нижчого рівня, ніж глобальні війни, американські вчені розробили концепцію воєнних конфліктів різної інтенсивності, в якій розглядається весь їх спектр – від „незначних” до глобальної війни. При цьому, війна з використанням ядерної та інших видів зброї масового ураження, а також загальна війна на театрі воєнних дій визначаються як воєнний конфлікт високої інтенсивності. Інші війни, що проводяться з обмеженими цілями, належать до конфліктів середньої інтенсивності. Решта акцій, від воєнних до психологічних, об’єднуються в конфлікти низької інтенсивності. Критерієм справедливості вважається прийняття рішення на ведення війни законною владою, якщо при цьому немає інших засобів досягнення політичних цілей. Вивчення воєнних конфліктів на основі їх інтенсивності дозволяє планувати необхідні заходи щодо своєчасного реагування на них ще на етапі їх зародження. При цьому втрачається зміст протиріччя, яке сторони прагнуть розв’язати, нівелюється інформація про цілі та інші характеристики, що складають соціально-політичні ознаки війни.
Для воєнного конфлікту найбільш загальною (й істотною) ознакою є, насамперед, протиріччя. Воно, з одного боку, визначає всі зв’язки і риси воєнного конфлікту, з іншого – певну систему відносин. Характер протиріччя залежить від сторін, що його утворюють.
Тип сторін визначається природою основних складових її суб’єктів. Ними, як відомо, виступають соціальна група, соціальна верства, держава, воєнно-політичний блок держав, суспільство.

Висновок

Найбільш конфліктогенною є кримськотатарська ситуація.  Вона породжує цілий "букет" невирішених проблем, а саме: проблему історичного плану (незрозуміле, хто нестиме відповідальність за депортацію кримських татар і як ставити питання про матеріальну та моральну компенсацію за понесені збитки); проблему розподілу ресурсів (відсутність матеріальних і фінансових ресурсів для забезпечення переселення та улаштування); проблему доступу кримських татар до власності і землі на півострові, тенденцію до анклавізації при розселенні кримськотатарської спільноти); комплекс проблем політичного характеру (певна закритість кримськотатарських громадсько-політичних організацій, негативне ставлення місцевого населення і влади до претензій з боку кримськотатарської спільноти).  Врешті-решт, на вирішення вищезазначених проблем негативно впливає загальна криміналізація Кримського півострова.
Необхідність пошуків засобів регулювання міжнародних конфліктів та управління ними випливає з усвідомлення нової конфліктологічної парадигми мислення: по-перше, належить визнати і вмо¬тивувати значення соціальних конфліктів як щоденного і при¬родного явища соціального життя, його невід'ємного атрибута; по-друге, слід визнати не тільки неминучість конфліктності в суспільстві, а й виявлену та підкреслену конструктивну роль конфліктів у суспільному розвитку; по-третє, маємо усвідоми¬ти, що конфлікт можна регулювати і управляти ним. Отож, більшість соціально-політичних конфліктів можуть бути оптимізовані на будь-якому рівні та стадії, а головне інструмен¬тальне завдання щодо конфлікту повинно бути визначено як управління ним.


Література:

1.    Аронсон Э., Уилъсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. -СПб., 2002.
2.    Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб., 2000.
3.    Дмитриев А. В. Конфликтология: Учеб. пособие. — М., 2000.
4.    ДонченкоЕ. А., Титаренко Т. Н. Личность: конфликт и гармония.— К, 1989.
5.    Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. — СПб., 2000.
6.    Костенко Т. Ф. Типи, види воєнних конфліктів та їх класифікація // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 2 / За заг. ред. Гуменюка Б. І.
7.    Костин Н. А. Общие основы теории информационной борьбы // Военная мысль, 1997, №3. С. 44 – 50.
8.    Пденс Е. Соціологія. — К., 1999.
9.    Пойченко А. Конфлікти у громадянському суспільстві / Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи. — К., 2001.
10.    Шаравов І. До питання про інформаційну війну та інформаційну зброю // ЗВО, 2000, №10. С. 2 – 5.

Бібліографічний опис статті:
1.    Шевченко О. Збройні конфлікти та шляхи їх врегулювання // Соціальна психологія. - 2005. - № 2 (10). - C.28-37
2.    СІПРІ 2000: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер. з англ. / Стокгольм. міжнар. ін-т дослідж. миру. Укр. центр екон. і політ. дослідж. ім. О. Разумкова: Редкол.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. - К.; Заповіт, 2001. – 668 с.

Search:

загрузка...


Украинская Баннерная Сеть
образ Мотрі в Кайдашевій сім'ї

історичні особи україни

продукти, що утворюються при згорянні природного газу

відмінності між опціоном і фючерсом

прислів"я про людські якості та вчинки

корнев коваленко социальная психология

карпенко-карий хазяїн скорочено

конспекти уроків з англійської скачати

реферат механічні ушкодження стовбура при звалюванні

Насичена і ненасичена пара реферат по фізики




Украинская Баннерная Сеть
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010