План:

Вступ. За світ без смертної кари......................................................................................3
Приватний погляд на смертну кару.................................................................................4
Висновки. Рішення Конституційного Суду України у справі про смертну кару......11
Список використаної літератури....................................................................................13




Вступ. За світ без смертної кари

30 листопада спільнота Українського Католицького Університету приєдналася до всесвітньої акції «За світ без смертної кари». Разом з спільнотою Святого Егідія УКУ провів конференцію, що стосувалася проблематики смертної кари та дискусій щодо її застосування чи відміни у різних країнах.
Референт спільноти Святого Егідія у Львові Лариса Шидловська розповіла про діяльність спільноти, метою якої є поширення культури миру в світі. 10 років тому спільнота розпочала акцію формування громадської думки та збирання підписів для всесвітнього мораторію на смертну кару. Зовсім недавно, 26 листопада, вони могли святкувати маленьку перемогу – після представлення п’яти мільйонів підписів до ООН, з’явилася резолюція про мораторій, яка має бути затверджена на Генеральній Асамблеї. За останні 10 років 35 країн відмінили смертну кару. Спільнота Святого Егідія працює не лише над правовим вирішенням питання смертної кари, але також зміни ставлення громадськості до засуджених людей. З 1997 року існує традиція листування з засудженими на смерть і звичайними молодими людьми в різних країнах світу, які вчаться бути друзями приреченим та допомагати повертати гідність та сенс життя. За 10 років – це тисячі листів та людських доль.
«Практика смертної кари довела неспроможність чинити стримувальний ефект на злочинців, а тому свідчить про відсталість правової свідомості. Головний принцип правосуддя – змусити людину переосмислити вчинене, і саме він абсолютно відсутній у практиці смертної кари», - зазначив перший проректор УКУ Мирослав Маринович, який також звернувся до проблеми посткомуністичних суспільств, у якому страти більшовизму призвели не тільки до знецінення людського життя, але й також до зневаги людської гідності загалом.
Учасники конференції також звернулися до розуміння смертної кари у вченні Католицької Церкви. Випускник Львівської духовної семінарії Святого Духа магістрант морального богослов’я Тарас Костик у своїй доповіді зазначив, що Церква пройшла еволюцію у ставленні до покарання злочинців: смертна кара вважається винятковим засобом покарання, адже людське життя священне.
Приватний погляд на смертну кару

Наприкінці жовтня 1995 року, вступаючи до Ради Європи, Україна була змушена розглядати питання, яке раніше ніколи не опинялося в центрі уваги громадськості - питання про смертну кару. Однією з передумов членства у Раді є відповідність законодавства країни-вступника міжнародним нормам. Відміна ж смертної кари також була однією з передумов вступу до цієї організації. На вимогу Ради Європи, Україна повинна остаточно відмінити смертну кару впродовж трьох років.
Коли 1994 року Президія Верховного Суду України прийняла резолюцію про суворіші вироки, мало хто міг передбачити, що вже в недалекому майбутньому на порядку денному постане питання про відміну смертної кари.
У виступі Президента Леоніда Кучми перед представниками правоохоронних органів та Служби Безпеки йшлося про боротьбу зі злочинністю та розширення переліку злочинів, покаранням за які має бути вища міра - смерть. Однак 17 жовтня 1995 року, новопризначений Міністр юстиції України Сергій Головатий, виступаючи перед представниками неурядових організацій та делегацією Комісії з питань законності та прав людини Парламентської Асамблеї Ради Європи, оголосив про тимчасове припинення виконання смертних вироків в Україні, зазначивши, що "таке рішення було прийнято керівництвом держави". Тим часом, віце-прем'єр-міністр Василь Дурдинець, до чиєї компетенції належить керівництво органами правопорядку, заявив, що запровадження мораторію на смертну кару буде можливим лише через два-три роки. Він навів статистику по Україні: впродовж дев'яти місяців 1995 року скоєно 472 000 злочинів, заарештовано членів 660 злочинних угрупувань. Ці цифри свідчать про зростання злочинності на 13%, порівняно з відповідним періодом 1994 року. Впродовж 1995 року кількість злочинів, скоєних із застосуванням зброї, зросла на 100%, крадіжок - на 61,6%, вбивств - на 84,6%.
Генеральний прокурор країни Григорій Ворсінов також не поділяв оптимізму міністра Головатого. На прес-конференції в Дніпропетровську 27 жовтня 1995 року, він заявив, що Україна не готова до відміни смертної кари і кваліфікував цю вимогу Ради Європи як спробу "диктату". Посилаючись на зростання рівня злочинності в Україні, він висловився за необхідність збереження смертної кари. 30 жовтня Сергій Головатий виступив із офіційною критикою позиції генерального прокурора. Останній відповів на неї і державні особи включилися в тривалий обмін риторичними "люб'язностями". Головатий звинуватив нового генерального прокурора в недостатній компетентності, низькому рівні політичної культури, перевищенні повноважень та "ударі в спину" напередодні 9 листопада, коли Парламентська Асамблея Ради Європи мала приймати остаточне рішення про прийняття України до своїх лав. Григорій Ворсінов також не був у захваті від поглядів міністра юстиції. Не виключаючи можливості оголошення мораторію перед остаточним скасуванням смертної кари, він наголосив на тому, що парламенту не слід поспішати з мораторієм. На його думку, конфлікт становить собою спробу втягти генерального прокурора у політичні ігри. Пізніше, коли у конфлікт втрутився президент, пан Головатий заявив, що він посилався на слова міністра внутрішніх справ України, котрий буцімто пообіцяв представникам Ради Європи, мовляв виконання смертних вироків буде призупинено.
Володимир Стретович, голова комісії Верховної Ради України з питань правової політики і судово-правової реформи, висловив свою точку зору на цю проблему: "Призупинення чи відміна смертної кари є виключною прерогативою парламенту. Коли ми подавали заяву на вступ до Ради Європи, ми підписали меморандум про відміну смертної кари. Однак це не означає, що її треба відмінити негайно". За словами Стретовича, окремі країни-члени Ради Європи, продовжують застосовувати вищу міру покарання. Він також додав, що його комісія не веде активної роботи в напрямку відміни смертної кари. "Слова Міністра юстиції не мають законної сили", - заявив він.
Прямі чи непрямі вимоги стосовно відміни смертної кари містяться у низці міжнародних документів, включаючи Статті 3 та 5 Загальної Декларації Прав Людини та статті 6, 14 і 15 Міжнародної Угоди про Громадянські Права та Права Людини. Не заперечуючи негуманність вищої міри покарання, критики закликів до якнайшвидшої відміни смертної кари посилаються на існуючий рівень культури суспільства, різке зростання рівня злочинності та її жорстокості, а також на недосконалість системи правоохоронних органів. Вони заявляють, що Україна має й надалі застосовувати смертну кару. При цьому часто не звертають уваги на те, що, згідно статистичних даних, наявність чи відсутність у країні смертної кари сама по собі не визначає рівня злочинності. За даними "Міжнародної Амністії", 35 країн відмінили смертну кару, а ще 18 країн залишили її для покарання найнебезпечніших, переважно військових, злочинів. Ще 27 країн не мають відповідного законодавства, але їх суди більше не виносять смертних вироків. Однак ці країни становлять мізерну меншість порівняно з тими, хто вважають, що наявність статті про смертну кару в кримінальному кодексі країни обмежує зростання злочинності.
Серед демократичних промислово розвинутих країн смертні вироки застосовують лише США та Японія. З 1976 року, коли було знову запроваджено відмінену 1972 року смертну кару, до середини 1995 року, в США було страчено 272 засуджених до смерті. Смертні вироки виносяться в 38 із 50 штатів. 32% усіх страт відбуваються у штаті Техас, за ним слідують Флорида, Вірджинія, Луізіана та Джорджия. Смертні вироки не виносяться у традиційно ліберальних штатах Північного сходу та Середнього заходу. Немає закону про застосування смертної кари у штатах Вермонт, Мен, Массачусетс, Род-Айленд, Мічіган, Вісконсін, Айова, Північна Дакота, Міннесота та Західна Вірджинія. Аляска та Гавайї також віддають перевагу довічному ув'язненню. Із 38 штатів, де існує смертна кара, в 11 вироки виконуються найбільш варварським способом - на електричному стільці. Ще 24 штати віддають перевагу смертельній ін'єкції. У п'яти штатах засудженим пропонується "на вибір" газова камера. В Каліфорнії газова камера це єдиний спосіб страти. У штатах Вашингтон та Делавар застосовується страта через повішення. У штаті Юта навіть застосовується розстріл. З часу її відновлення, динаміка застосування смертної кари у США набирає обертів. 1988 року було дозволено страчувати 16-літніх засуджених. 1989 року застосування смертної кари було поширено на розумово відсталих. 1992 року класова й расова війна на вулицях Лос-Анжелеса була розбурхана відновленням смертної кари в Каліфорнії. Законопроект "Про злочинність" Білла Клінтона передбачає невизначену кількість федеральних кримінальних порушень - від 57 до 70 - які підпадають під смертну кару.
З точки зору експертів, стаття 93 Кримінального Кодексу України цілком відповідає міжнародним нормам. Смертний вирок не може бути винесений особам віком до 18 років і вагітним жінкам. Він застосовується лише для покарання особливо тяжких злочинів. Крім того, засуджені мають право апеляції до суду вищого рівня. В колишньому Радянському Союзі було кілька спроб відмінити смертну кару: 1917-го, 1920-го та в 1947-1950 роках. Однак усі ці спроби було облишено невдовзі після оголошення. З 1921 по 1954 рік було виконано 642 000 смертних вироків. У 1962-1989 роках в Радянському Союзі було страчено 21 075 осіб. Це становило третину смертних вироків у світі й було в 22 рази більше, ніж у США. Засуджені на смерть мали право подавати прохання про помилування до Президії Верховної Ради СРСР чи Президії Верховної Ради союзної республіки. В разі помилування смертний вирок замінявся на 20 років каторжної праці в таборі особливо суворого режиму. В березні 1989 року Верховна Рада СРСР скоротила перелік злочинів, що передбачали вищу міру покарання, до шести пунктів: державна зрада, шпигунство, терористичні акти, саботаж, зумисне вбивство за обтяжуючих обставин та згвалтування неповнолітніх. Смертна кара перестала застосовуватися до жінок, а також чоловіків віком до 18 років на час скоєння злочину та понад 60 років на час винесення вироку. На тлі масових смертних вироків "ворогам народу", коли смертна кара застосовувалася частіше, аби ліквідувати політичних опонентів, ніж власне заради боротьби зі злочинністю, нинішні масштаби застосування смертної кари в Україні виглядають як прояв демократії. Однак це не змінює її суть як санкціонованого і виконаного державою вбивства. Нині Україна користується Кримінальним Кодексом, прийнятим у грудні 1990 року. Попри чисельні зміни, його важко вважати вповні демократичним. Україна навряд чи може пишатися 5 місцем в світі за кількістю смертних вироків - після Китаю, Іраку, Ірану та Нігерії. Серед країн СНД вона ставиться до своїх громадян найсуворіше. З точки зору статистики, Україна чи не найспокійніша з колишніх радянських республік. Хоча рівень злочинності в Росії майже на 300% вищий, ніж в Україні, за 1995 рік там було оголошено близько 20 смертних вироків. В Україні ж, за словами Сергія Головатого, 1994 року було оголошено 143 смертних вироки, а за 6 місяців 1995 року - 74. Втім, з вересня 1995 року смертні вироки практично не виконувалися. Критика на адресу "держави, яка вбиває" з боку правозахисних організацій викликає гострі заперечення посадових осіб. Пан Олександр Панєвін, керівник відділу судової статистики та аналізу Верховного Суду України, заявив, що серед засуджених до смерті 1995 року більше половини скоювали злочини раніше, а 18 осіб були засуджені 3 і більше разів. У 32 випадках від їх рук загинуло двоє чи більше осіб. Загальна чисельність засуджених до смерті становила 103 осіб. Кожен четвертий з них раніше здійснював "особливо жорстокі" вбивства. Кожен шостий вбив, намагаючись приховати інший злочин. Кожен десятий згвалтував і вбив свою неповнолітню жертву. 34 злочинці були засуджені за групові розбійницькі напади. Переважна більшість із засуджених до смерті здійснили групові, заздалегідь сплановані чи "замовлені" вбивства. Смертні вироки в Україні оголошуються лише за навмисне вбивство, обтяжене наступними обставинами: вбивство заради власних інтересів, вбивство працівника міліції, вбивство двох і більше людей, вбивство вагітної жінки, вбивство з особливою жорстокістю, чи з загрозою для життя багатьох людей, як спроба приховати інший злочин, зі згвалтуванням, або вбивство, вчинене рецидивістом чи особою, котра вчинила зумисне вбивство раніше. Хоча смертна кара офіційно не є державною таємницею, працівники міністерства юстиції вважають за краще не висловлюватися про процес виконання смертного вироку. Страти відбуваються у в'язниці особливо суворого режиму в Дніпропетровську. Засуджених розстрілюють у камерах, і після виконання вироку тіло не видається рідним, а вся інформація залишається закритою. Одна із основних проблем відміни смертної кари полягає в тому, що держава не просто знищує злочинців. Вона намагається обгрунтувати "виховну" цінність смертної кари, на їх прикладі застерігаючи інших. Смертну кару навряд чи можна вважати адекватним засобом боротьби зі злочинністю. У Західній Європі, де смертну кару скасовано в переважній більшості країн, рівень злочинності не вищий, ніж в Америці. Крім того, якщо вже ставитися до смертної кари як до засобу виховання, було б логічно запровадити публічні страти в середньовічному стилі. Такі заходи завдали б суспільству значно більшої шкоди, ніж існування самих злочинців. А напівтаємна страта засуджених у закритій в'язниці сама по собі є зумисним вбивством, якому передує тривалий час страждання і страху в очікуванні виконання вироку. Результати опитування громадської думки свідчать, що зростання рівня злочинності займає друге місце серед проблем, які тривожать населення. До 92% громадян України висловлюються проти скасування смертної кари. Такої ж думки дотримуються до 90% суддів та адвокатів. Прихильники смертної кари розповідають про жахливі звірячі вбивства і закликають до помсти заради суспільства. Одним із основних аргументів є те, що інакше на злочинця чекають "лише" 15 років в'язниці. Міністр внутрішніх справ Україну Юрій Кравченко не заперечує проти іншого способу розв'язання проблеми - запровадження довічного ув'язнення для захисту суспільства від потенційних рецидивістів. Виступаючи перед студентами юридичного факультету Київського Університету, пан Кравченко заявив, що в разі заміни смертної кари довічним ув'язненням доведеться побудувати дві нові в'язниці для 3-4 тисяч "клієнтів", оскільки щороку смертний вирок виноситься 120-140 злочинцям. Прихильники збереження смертної кари посилаються ще на одну проблему. За словами Сергія Синченка, члена парламентської комісії з боротьби із корупцією та організованою злочинністю, утримання одного ув'язненого обходиться Україні 4,4 мільйона карбованців на місяць. Дедалі частіше на користь збереження смертної кари лунають економічні аргументи. Крім того, в країні відсутнє відповідне законодавство, схвалення якого потребує тривалого часу. За словами головного судді України пана Білоусенка, заміна смертної кари на довічне ув'язнення потребуватиме будівництва нової в'язниці кожні п'ять років. Українські законодавці шукають шляхів виконання вимоги Ради Європи. Проект нової Конституції Україну, підготовлений робочою групою спільної парламентсько-президентської комісії, природно, взагалі уникає терміну "смертна кара". Натомість, у Статті 22 проекту Конституції наголошується: "Кожна людина має право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя". Таким чином, Конституція робиться прийнятнішою для прихильників жорстких методів боротьби зі злочинністю. Напевне, автори проекту вважають, що смертний вирок виноситься судом не "самочинно" і тому якщо людину позбавляють життя за вироком суду це не є порушенням її конституційного права на життя. Україна була однією з держав, котра у грудні 1989 року підписала Другий Факультативний Протокол до Угоди про громадянські та політичні права в якому наголошувалося, що кроки в напрямку скасування смертної кари повинні вважатися досягненням у галузі забезпечення прав людини. В одній зі статей наголошувалося, що "кожна країна-учасниця Протоколу вживе всіх необхідних заходів у межах її юрисдикції для скасування смертної кари". Протокол набув чинності 11 липня 1991 року, однак Україна й досі його не ратифікувала. У своїх "Роздумах перед Гільйотиною", Альбер Камю писав: "Засудити людину на смерть означає позбавити її будь-якої можливості спокутувати свою провину. Немає абсолютного суду... ми всі чинимо зло... Право на життя збігається з можливістю покути і є природним правом кожної людини, навіть найгіршої. ...Ніхто не має права втрачати віру в людину аж до її смерті. Не в нашій владі піддавати людину найвищому суду до її смерті. Той, хто виносить остаточний вирок, засуджує самого себе".


Висновки. Рішення Конституційного Суду України у справі про смертну кару
Вісім років новітньої історії незалежної української держави стали роками жвавої дискусії про доцільність існування смертної кари, як виду кримінального покарання у вітчизняній правовій системі. Попри проголошувані на найвищих державних рівнях гасла про необхідність "європейської інтеграції", "пріоритети прав людини" тощо, законодавчо підтверджувати свої благородні наміри вдавалося не так легко, як говорити про них.
Існування смертної кари в українському Кримінальному Кодексі було однією з основних претензій Ради Європи до нашої країни. Тож, стративши за роки незалежності понад 600 своїх громадян, Україна опинилася на вістрі жорстокої критики як держава, що не надто переймається проблемою виконання міжнародних зобов'язань, добровільно прийнятих на себе. Чергові слухання, присвячені дотриманню прав людини в Україні, які мали відбутися як раз наприкінці січня в Страсбурзі, могли виявитися останніми для української парламентської делегації в Раді Європи, про що неодноразово попереджали Україну.
І ось 30 грудня нарешті було проголошено рішення Конституційного Суду України за конституційним поданням 51 народного депутата України, яким смертну кару визнано такою, що суперечить Конституції України. Це рішення вже встигли назвати "історичним", і безумовно така оцінка є справедливою, оскільки скасування смертної кари в усіх країнах традиційно є історичним рубежем реального визнання суспільством нового високого стандарту - пріоритету прав людини над суспільними інтересами. Півроку тривало конституційне провадження у "справі про смертну кару", в результаті Конституційний Суд повністю унеможливив застосування смертної кари, визнавши неконституційними не тільки статті Кримінального Кодексу, за якими смертну кару можна було призначити за окремі злочини, скоєні в мирний час, про що клопотали народні депутати - автори конституційного подання, але відповідно до пункту 2 свого Рішення негайно припинив дію в Україні статті 24 Загальної частини Кримінального Кодексу, де йдеться про смертну кару як вид кримінального покарання. Таким чином відтепер застосування смертної кари в Україні заборонене і в мирний і у воєнний час, чи за злочини, вчинені в бойовій обстановці.
Що ж тепер чекає понад чотириста засуджених до смертної кари українців, яких було засуджено до страти за навмисні вбивства, скоєні за обтяжуючих обставин? Логічним було б замінити таким особам смертну кару на довічне ув'язнення, але виявляється, що тепер зробити це буде неможливо.
Суть проблеми полягає в тому, що наразі не прийняті зміни до Кримінального Кодексу України, якими передбачалося б довічне ув'язнення. Відтак найсуворішим терміном покарання залишається 15 років позбавлення волі, цю норму закону тепер і застосують по відношенню до засуджених. Парадоксальним виглядає також такий факт: тим засудженим до смертної кари, яких помилував Президент України, вирок, згідно із законом, було замінено на 20 років позбавлення волі, але поза як тепер йдеться не про помилування, а про скасування норми закону, двадцятирічний термін не буде застосовуватися до решти засуджених. Навіть, якщо Верховна Рада оперативно прийме рішення про запровадження довічного ув'язнення, ця норма не буде діяти по відношенню до осіб, що вже засуджені і були помилувані. Це пов'язане із тим, що Закон не має зворотної сили у часі, якщо йдеться про посилення відповідальності, або покарання, а очевидно, що довічне ув'язнення є більш жорстоким покаранням, ніж п'ятнадцять років позбавлення волі.
Так, далеко не всі чотириста вбивць, які отримали від Конституційного Суду України підтвердження їхнього права на життя, вийдуть на волю через 12-13 років. Умови утримання в українських в'язницях залишаються одними із найжорстокіших у світі, але беручи до уваги середній вік засуджених в 25-28 років, маємо з великою тривогою вдивлятися в історичну перспективу побачити на вулицях наших селищ і міст кілька сотень вбивць із п'ятнадцятирічним стажем "відсидки".
Здається, правового вирішення цієї проблеми не існує. Що ж, мабуть українському суспільству залишається серйозно придивитися до того, наскільки ефективною є вітчизняна система перевиховання злочинців.
Список використаної літератури

1.    Газета: Закон & Бізнес. №6 (786) 10.02.07 - 16.02.07
2.    Газета: Закон & Бізнес. №41 (821) 13.10.07 - 19.10.07
3.    РЕЗОЛЮЦІЯ № 1044 (1994)  про скасування смертної кари Док. 7154, сторінки 5-11. Парламентська Асамблея Ради Європи
4.    РЕКОМЕНДАЦІЯ 1302 (1996)., Парламентська Асамблея Ради Європи., Звичайна сесія, 1996 рік
5.    Конституція України вiд 28 червня 1996 // Відомості ВР України № 30, 1996.
6.    М.Г.Коваль,  В.О.Євченко  "Конституція України: вивчаємо Основний Закон" // Миколаїв, 1997