План:


Вступ......................................................................................................3
Регулювання тренувальних і змагальних навантажень....................5
Дозування навантаження.....................................................................6
Засоби відновлення..............................................................................10
Висновок...............................................................................................11



В с т у п

Тренувальні навантаження розглядаються як важливий компонент тренування. Це кількісна міра тренувальних впливів на спортсменів у процесі тренувальних занять. Під навантаженням у тренуванні слід розуміти вплив фізичних вправ на організм спортсмена, що викликає активну реакцію йо¬го функціональних систем.
Виділяють зовнішнє, внутрішнє та психологічне навантаження, котрі складають сумарний обсяг роботи, вплив на організм і психічну сферу спортсмена
Психологічне навантаження у тренуванні спортсменів характеризу-ється вольовим та моральним напруженням, емоційністю тренувальних зав-дань, особливо під час протиборства з суперником, сенсорним напруженням, переживаннями та іншими чинниками. Це навантаження пов'язане з зовніш-нім та внутрішнім навантаженням, що впливає на організм баскетболіста.
Зовнішніми показниками навантаження керується тренер під час планування та контролю; внутрішні показники — дають можливість визначити їх¬ню відповідність можливостям організму і їхній вплив на розвиток тренованості. Величи¬на зрушень залежить від рівня підготовленості та спортивної кваліфікації баскетболістів: одне й те саме за характером навантаження викликає меншу реакцію і більш швидке відновлення у майстрів порівняно з початківцями.
Тренувальне навантаження дає тренувальний ефект, який оцінюють за величиною змін стану баскетболістів. У спорті виділяють:
Терміновий тренувальний ефект — це реакція організму на вплив од-ного тренувального завдання, вправи;
Поточний тренувальний ефект — це зміна стану спортсмена після тре-нувального заняття, тобто сумарного комплексу тренувальних завдань та вправ;
Кумулятивний тренувальний ефект — це результат послідовного нако-пичення організмом усіх тренувальних ефектів системи тренувальних занять. Таким чином, у кожному тренувальному занятті навантаження повин¬не забезпечити відповідний ефект, бути логічно пов'язано з тренувальними ефектами попередніх та наступних занять.
Тренувальні навантаження мають визначені характеристики з урахуванням впливу на організм спортсменів і досягнення тренувальних ефектів від використаних засобів. Виділяють такі характеристики.

Регулювання тренувальних і змагальних навантажень

Тренер має вміти регулювати навантаження та планувати процес тренування. Якщо на одних заняттях фізичне навантаження дуже велике, то на інших заняттях його треба трохи зменшити, особливо, коли заняття відбуваються щодня. Мета дозування — дати можливість гравцям відновити стан організму після фізичного навантаження, щоб на наступних заняттях або змаганнях можна було його збільшити.
Тренер має планувати навантаження на заняттях таким чином, щоб во¬но поступово збільшувалось і досягло максимуму у змагальний період.
Збільшити чи зменшити фізичне навантаження можна шляхом регулювання інтенсивності виконання вправ.
Збільшити фізичне навантаження можна шляхом збільшення тривалос¬ті та кількості повторень вправ, підвищення темпу виконання, зміни умов виконання. На заняттях навантаження слід поступово збільшувати і поступово зменшувати. На початку заняття при виконанні спеціальних вправ фізичне навантаження повинно бути не дуже великим і тривалим, оскільки гравці можуть втомитися і у наступній частині уроку не виконають повноцінно вправи.
Для того щоб правильно дозувати фізичне навантаження у занятті, слід контролювати ЧСС гравців. Виконання кожної фізичної вправи тісно пов'язане з роботою центральної нервової, серцево-судинної, дихальної систем, м'язів. Тренер, спостерігаючи за ЧСС, зміною артеріального тис¬ку у гравців на початку, усередині та наприкінці заняття, може скласти фізіологічну криву уроку, котра й буде відображати вплив фізичного навантаження під час заняття. Чим менше фізичне навантаження, тим нижчою буде крива і, навпаки, чим більше навантаження, тим вона буде вищою.
Дозування фізичного навантаження під час занять дуже важливе для підвищення рівня функціональних можливостей організму гравців і для досягнення ними високої тренованості, тому необхідно:
1)    навчальний матеріал добирати з урахуванням підготовленості гравців;
2)    складати навчальний матеріал так, щоб фізичне навантаження постійно збільшувалося;
3)    вводити у заняття перерви (у вигляді бесід), малоінтенсивні вправи;
4)    зменшувати фізичне навантаження під час гри за рахунок коротких
перерв, для методичних вказівок, полегшувати умови гри, збільшувати кількість гравців тощо.
Тренер, добре знаючи гравців та їхні індивідуальні особливості, може визначити вплив вправна організм не тільки за фізіологічною кривою, але й за зовнішніми об'єктивними ознаками:
•    зміною настрою спортсменів;
•    пасивною участю у виконанні вправ;
•    утомленому виразу обличчя і т. ін.
Для оцінки змагальних навантажень слід ураховувати кількість змагань, інтенсивність та умови (місце проведення змагання, час змагання і т. ін.).

Дозування навантаження

Значне навантаження розглядають не тільки як умову досягнення високого рівня ру¬хової підготовленості, а в першу чергу, як результат ставлення учнів до фізичної культури й умову формування потреби до систематичних за¬нять. Належні навантаження викликають позитивні емоційні переживання учнів, інтерес до занять і задоволення ними, допомагають учителю спрямо¬вувати їх на подальше фізичне самовдосконалення.
Фізичне навантаження — це певна міра впливу фізичних вправ на організм учнів. Як відомо, фізичні навантаження характеризуються певним обсягом та інтенсивністю. Обсяг навантаження визначається кількістю виконаних вправ, вагою вантажів, довжиною подоланої дистанції тощо. Інтенсивність навантаження характеризується часом виконання конкретної роботи. Названі ха¬рактеристики — це зовнішні прояви навантаження. Вони визначаються під час підготовки вчителя до уроку у вигляді конкретних кількісних величин і мо¬жуть уточнюватися (збільшуватись, або зменшуватись) у процесі його проведення. Виконання роботи без відповідної інтенсивності та інтенсивність без достатньо¬го обсягу навантаження не ведуть до адаптації та фізичного розвитку.
Зовнішнє (фізичне) навантаження визначається:
    показниками загального обсягу у годинах (у річному циклі, середніх та мікроциклах);
    співвідношенням часу на види підготовки (технічну, тактичну, фізич¬ну, інтегральну);
    кількістю тренувальних занять;
    кількістю тренувальних завдань різнобічних напрямів (кількість пов¬торень прийомів гри і тактичних дій);
    величиною та характером навантажень, відстанню і швидкістю подолання дистанцій, кількістю стрибків і т. ін.);
    кількістю інтенсивної роботи (її частиною у %) у загальному її обсязі тощо.
Внутрішнє (фізіологічне) навантаження у тренуванні характеризується реакцією організму на виконану роботу (фізіологічні, біо¬хімічні та інші зрушення). Визначається показниками ЧСС, систолічним об'ємом, частотою дихання, споживанням кисню, кисневим боргом, швид¬кістю накопичення і кількістю накопиченого лактату крові тощо.
Отже, дозувати навантаження — це змінювати його обсяг та інтенсивність. Внутрішнім проявом навантаження є реакція організму як відповідь на виконану роботу. Таких реакцій багато. Інтегральним показником стану організму, як відомо з фізіології, є частота серцевих скорочень (ЧСС). Дослід¬ження виявили, що за максимального фізичного напруження в 10-річних дітей пульс досягає 220-230 уд/хв, у 20-річних — біля 200 уд/хв, а у 60-річних — приблизно 160 уд/хв.
У кожному занятті рекомендовано передбачити 2-3 коротких "піки навантаження" тривалістю до 2 хв. У процесі заняття, передусім тренувального, для формування витривалості, швидкості, сили урок вважається корисним для учнів, якщо вони виконували навантаження з пульсом 150—170 уд/хв про¬тягом тривалого часу (10-15 хв. і більше). Учитель повинен контролювати ЧСС.
Будьте уважними й до перших зовнішніх ознак втоми.
За звичайної втоми спостерігається незначне почервоніння шкіри обличчя, потовиділення, часте, але рівне дихання, чітке виконання команд і розпоряджень, відсутні скарги на нездужання.
Середня втома характеризується значним почервонінням обличчя, великою пітливістю (особливо лиця), значно прискореним диханням, порушенням координації рухів, болем у м'язах, серцебиттям, скаргами на втому.
За перевтоми спостерігається різке почервоніння, блідість або "синюшність" шкіри обличчя, значна пітливість і виділення солі на шкірі, різке, поверхове, аритмічне дихання, порушення координації рухів, скарги на шум у вухах, біль голови, нудота.
Інформативність зовнішніх ознак втоми можна вважати достатньою для регулювання навантаження на уроках. Особливо уважно (з відомих причин) контролюйте хід занять і стан підлітків 12-15 років та учнів, що мають відхилення від нормального стану здоров'я. За перших ознак перевтоми треба негайно знизити навантаження, дати уч¬ням змогу відпочити. У практиці користуються відповідними прийома¬ми його регулювання:
•    кількість повторень вправи;
•    амплітуда виконання вправ;
•    зміна ваги вантажу, який підіймає учень;
•    умови виконання вправ;
•    швидкість виконання вправ;
•    час виконання вправ;
•    тривалість перерв і зміна їхнього характеру перед виконанням
наступного завдання;
•    ускладнення вправ шляхом їхнього поєднання з іншими вправами;
•    часткова зміна способу виконання вправ;
•    темп виконання вправ;
•    вихідне положення.
Пам'ятайте: регулюючи навантаження, можна одночасно користуватися двома-трьома прийомами. Наприклад, змінювати вихідне положення можна з одночасною зміною темпу і обтяження.
Учитель повинен прагнути не просто до збільшення, а до педагогічно виправданого збільшення навантаження.

Засоби відновлення
Після виконання фізичних вправ в організмі розгортаються різні реакції відновлення. При цьому швидкість відновлення працездатності на різних етапах післядії навантаження не однакова. Спочатку відновлення протікає швидко, потім уповільнюється, а далі затягується і протікає хвилеподібно. Порад з цим існує й інша закономірність: різні функції мають власні динаміки відновлення. У дітей та підлітків спостерігається велика неузгодженість відновлення окремих функцій.
Тривалість відновлення залежить від величини та характеру навантаженні. Якщо тренувальні впливи систематична перевищують потенційні можливості організму, то витрачені енергоресурси всі встигають поновлюватись, і наступає виснаженість організму.
Одержати необхідні тренувальні впливи і сприяти вирішений конкретних педагогічних завдань дозволяє також визначення правильної тривалості та характеру відпочинку між повтореннями вправ в занятті
Відповідно до динаміки відновлення після навантаження за тривалістю розрізняють такі різновиди інтервалів відпочинку за тривалістю: "жорсткий" (І), відносно повний (П), екстремальний (Ш), повний (IV) (Рис. 11).
Екстремальний інтервал відпочинку передбачає наступне навантаження на фазі суперкомпенсації (ЧСС 110-90 уд/хв). Його тривалість від 2-3 до 6-8 м (відчуття суб'єктивної готовності до наступного виконання вправи). Для досягнення стану суперкомпенсації завдання виконують серіями. В одній серії роблять 3-4 повторення вправ. Кількість серій залежить від рівня тренованості людини. Між серіями інтервал відпочинку — повний. Застосовують експериментальні інтервали відпочинку при вдосконаленні силових, швидкісних, швидкісно-силових і координаційних можливостей учнів.
Якщо відпочинок триває 2-4 хв., то ефективнішим є активний. При тривалих паузах більш ефективним є пасивний і комбінований відпочинок. Оптимальною формулою організації комбінованого відпочинку є така: З0% — активного; 50% — пасивного; 25% — активного. Рухові дії в заключній частині комбінованого відпочинку повинні бути подібними до гоенувальних вправ за формою і змістом.

В и с н о в о к
У процесі занять інтенсивність роботи гравців змінюється. Щоб правильно регулювати фізичне навантаження, тренер повинен добре знати індивідуальні особливості усіх гравців.
Дуже велике фізичне навантаження у тренувальному занятті може призвести до перевтоми гравців, а дуже мале — не дає ефективних результатів для досягнення доброї тренованості і затягує процес навчання та вдосконалення.
Специфічність тренувального навантаження відображає ступінь відповідності тренувальних вправ головним параметрам техніко-тактичних змагальних дій. За цією ознакою усі вправи можна розподілити на головні та допоміжні. У ширшому розумінні специфічність навантаження відображе¬на у його відповідності головним змаганням. Специфічність пов'язана зі складністю вправ, котра визначається ступенем їх наближення до ігрових умов, а також умовами, у котрих баскетболісти мають виконувати технічні прийоми та тактичні дії (темп, переключення, кількість і складність ігрових дій тощо), а також різні вправи зі спеціальної фізичної підготовки. З віком та підвищенням спортивної майстерності баскетболістів складність вправ зростає, збільшується їх частка у тренувальних засобах, які застосовують¬ся у навчально-тренувальному процесі.
Кількість спортсменів, які виконують певну вправу, також впливає на характер навантаження: групові вправи, вправи у парах, вправи у чи¬сельній меншості.
Особливо важливо враховувати зміст і наповнен¬ня ігрових змагальних моментів та моделювання цих параметрів у тренуванні. Тривалість залежить від завдань, що ставлять на тренувальному занятті з використанням цих вправ. Варіювання тривалості виконання вправ приводить до їхнього забезпечення різними енергетичними механізмами.
Різні вели¬чини інтенсивності мобілізують певні функції енергозабезпечення, що на¬самкінець дає можливість активно впливати на головні параметри засобів гри. Інтенсивність навантаження характеризу¬ється силою тренувальних впливів або роботою, виконаною за одиницю ча¬су при серійних
Характер відпочинку та його тривалість визначають величину та характер зсувів в організмі під впливом вправ. Однакові параметри навантаження, але з різними інтервалами відпочинку справляють різні ефекти тре¬нувальних впливів. Характер відпочинку між виконанням вправ і між тренувальними заняттями впливає на відновлювальні процеси, і в остаточному підсумку — на характер зрушень, які проходять в організмі. Залежно від завдань визначається тривалість та характер відпочинку.
Особливе значення має характер чергування активних і пасивних фаз у структурі змагальної діяльності.
У практиці спорту застосовують різні засоби відновлення. їх прийнято розподіляти на три групи: педагогічні, медико-біологічні та психологічні. До педагогічних засобів відновлення відносять варіювання інтервалів відпочинку між повтореннями окремих вправ, їх серій, тренувальних за¬нять і т. ін.
Педагогічні засоби відновлення є основними тому, що визначають ре-жим спортсменів, правильне чергування навантажень та відпочинку. Вони містять:
•    раціональне планування тренування відповідно до функціональних
можливостей організму спортсмена;
•    правильне сполучення загальних і спеціальних засобів; оптимальну
побудову тренувальних і змагальних мікроциклів;
•    чітку організацію роботи та відпочинку;
•    варіювання інтервалів відпочинку між виконанням окремих вправ і
тренувальними заняттями;
•    розробку методики фізичних вправ, спрямованих на прискорення
відновлення працездатності, вдосконалення рухових якостей.
Особливе місце серед засобів відновлення відводиться медико-біологічним засобам. До них відносяться: раціональне харчування; фармакологічні препарати і вітаміни; білкові препарати; спортивні напої; гідропроцедури; різноманітні види масажу (ручний гідромасаж); сауна; відновлювальні ван¬ни, тощо.
Прагнучи до забезпечення високого освіт¬нього, оздоровчого і виховного ефекту, вчитель повинен уважно стежити за індивідуальними реакціями кожного учня на фізичне навантаження, залежно від них добирати вправи, визначати інтенсивність і тривалість їх виконання, кількість повторень, інтервали відпочинку і його характер. Отже, для уроку фізичної культури характерною с сувора індивідуальна регламентація діяль¬ності учнів і дозування навантаження. Чітка регламентація та дозування потрібні і для досягнення освітніх результатів уроку (засвоєння кожної впра¬ви вимагає певної кількості повторень).