Зміст

Вступ    3
Форма ведення записів прочитаного    5
Висновки    10
Список використаної літератури:    12


Вступ

Успішне навчання школярів неможливе без оволодіння  раціональними прийомами роботи з книгою, що є основою для самостійного здобуття знань.  Державною програмою освіти передбачається, що учень початкових класів повинен повноцінно сприймати художні і науково-пізнавальні тексти.  Однак специфічні уміння, пов'язані зі сприйняттям пізнавальної літератури, на відміну від художньої, фактично відсутні у програмі класного читання.  У позакласному читанні  виділено роботу з  науково-художніми творами і довідковою літературою, однак специфічні уміння не зазначені, подано лише зауваження загального плану щодо аналізу науково-художніх творів, який повинен враховувати нерозривний зв'язок художньої і пізнавальної основи.
У середній і старшій ланці, де вивчаються основи наук, кількість часу, відведеного на роботу з науковим текстом, істотно зростає, оскільки змінюється об'єкт читання, збільшується обсяг матеріалу, ускладнюється його структура.  Водночас техніка читання учнів та уміння змістової переробки прочитаного залишаються практично незмінними.
Внаслідок цього,  учні відчувають ряд труднощів, пов'язаних із якісним освоєнням навчального матеріалу за допомогою книги. Тільки 0,3% учнів середньої школи володіють прийомами роботи з книгою.
Одна з основних причин такого стану полягає в тому, що різному матеріалу читання і різним цілям пізнання відповідають різні типи читання, які виражаються через специфічні структури навику читання як системи визначених прийомів, ефективних у  кожному конкретномувипадку. А цілеспрямована, систематична робота з текстом у середній школі ведеться, головним чином, на уроках літератури, де вивчається власне художній твір методом літературознавчого аналізу.  На інших предметних уроках від школярів  вимагається уміння володіти “вивчаючим”, або “пізнавальним” способом читання: якісно вилучати інформацію з тексту, класифікувати, запам'ятовувати і відтворювати її.  Учні, які не володіють прийомами роботи з науковим текстом,   переносять основне навантаження на пам'ять або використовують прийоми, необхідні для вивчення художнього твору. Потрібна спеціальна робота зі сприймання наукового, навчального тексту для формування повноцінної навички читання.
Отримавши ті чи інші джерела інформації, дослідник починає з ними працювати. При цьому робота дослідника зводиться, як правило, до двох дій: ознайомлюючого читання джерела і творчого дослідження його змісту. На першому етапі дослідник занотовує назву джерела, авторський склад, назву видавництва і рік видання, знайомиться з анотацією, змістом і передмовою автора (якщо така є в книзі). Варто звернути увагу й на те, чи є в книзі довідково-бібліографічний апарат тощо. Досвідченому досліднику інколи достатньо такого загального ознайомлення, щоб зробити висновок: варто читати книгу чи ні.


Форма ведення записів прочитаного

Змістова сторона виділення опор із тексту - послідовний пошук відповідей на питання:1) про кого або про що довідалися з твору?  (персонажі твору); 2) що саме дізналися про нього або про неї (зовнішній вигляд, особливості життєдіяльності тощо). Частка самостійної роботи поступово збільшується: від практичного використання виділених учителем опор,  зразка вчителя, до спільного виділення опор учителем і учнями, їх використання, до самостійного виділення і використання опор учнями.
Спосіб запису опор:  стовпчики слів і картинки, стовпчики слів,  таблиці,  схеми.
Після аналітичної роботи  створюється текст довідкового характеру на основі використання виділених слів-опор.
Види вправ-трансформацій:
-    підстановка відсутніх відомостей у текст-шаблон; 
-    створення власного тексту за аналогією, за зразком; 
-    побудова тексту з використанням запитального плану.
Окремим видом самостійної роботи є розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, вміще¬них у підручнику. Щоб така самостійна робота мала ос¬мислений характер, учням пропонують пов'язувати роз¬гляд і аналіз із текстом підручника та знаннями, здобути¬ми на уроках.
Для успішної роботи з підручником учнів слід навчи¬ти різним формам занотовування опрацьованого матеріа¬лу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні за¬писи тощо). План — логічно послідовні заголовки, що є основними питаннями тексту. Конспект — короткий пись-мовий запис змісту прочитаного. Тези — запис стисло сформульованих думок, які передають основні положення прочитаного. Цитата — дослівний запис окремих думок автора. Графічний запис — складання схем, діаграм, гра¬фіків за текстом підручника.
Учитель повинен вдаватися до різноманітних форм ро¬боти з підручником на різних етапах уроку. Зокрема, у процесі вивчення нового матеріалу доцільно використову¬вати: попереднє ознайомлення з темою майбутнього уро¬ку, що має на меті відновлення в пам'яті учнів раніше за-своєних знань, на які спиратиметься вивчення нового ма¬теріалу, або введення учнів у коло питань, які вивчатимуться на уроці; самостійне вивчення за підручником ок¬ремих питань програми; складання простих і розгорнутих планів, виписування з підручника прикладів, цитат, скла-дання порівняльних характеристик виучуваних явищ, процесів та ін.; читання художньої і науково-популярної літератури, хрестоматій, документів тощо; підготовка по¬відомлень, рефератів і доповідей з окремих питань виучу¬ваної теми в класі та вдома.
Під час закріплення матеріалу також слід дбати про урізноманітнення форм самостійної роботи з підручником: читання й складання простих і розгорнутих планів з ок¬ремих параграфів чи розділів підручника; читання підруч¬ника й підготовка відповідей за планом викладання нового матеріалу вчителем; підготовка відповідей і розгорнутих виступів за спеціальним завданням учителя; виконання практичних завдань і вправ за підручником або навчаль¬ним посібником.
Узагальнювальне повторення потребує таких форм самостійної роботи учнів з підручником: повторення важ¬ливих частин і розділів підручника; конспектування йо¬го узагальнювальних розділів; підготовка відповідей за ос¬новними запитаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних характеристик, схем, таблиць; підготовка доповідей, рефератів.
Якщо прийнято рішення читати, то робити це доцільно двічі. Перший раз прочитати задля того, щоб зрозуміти зміст, основні ідеї та систему аргументів, що наводяться з метою обґрунтування основних ідей. При першому читанні варто якимось чином відмічати ті найважливіші висловлювання, категорії, висновки, до яких дослідник має намір повернутися. Водночас тут доцільно фіксувати свої думки, які спонтанно виникли як реакція (контраргумент, антитеза) на прочитане. Все це можна робити на полях джерела інформації, якщо це останнє належить досліднику. Якщо джерело інформації чуже, то можна скористатися закладками з паперу і на них робити нотатки.
Дехто може подумати, що читати джерело інформації двічі - це марна трата дорогоцінного часу, адже можна відразу або погодитись з тією чи іншою тезою автора джерела інформації, або ж заперечити її. Проте, як свідчить досвід, той, хто діє подібним чином, як правило, не застрахований від поспішних оцінок прочитаного.
Інакше кажучи, досвід підтверджує, що варто читати двічі. Друге читання виступає основним, оскільки саме воно є процесом творчим, дослідницьким. Його мета зрозуміти логіку джерела інформації, виокремити всі найбільш важливі положення, встановити зв'язки і взаємозалежності між ними і цим самим збагатити знання дослідника про досліджуваний об'єкт (предмет). При другому читанні запис є обов'язковим. Щоправда, здійснюватися він може по-різному. В залежності від рівня фахової підготовки, досвіду, важливості джерела інформації, біологічних особливостей дослідника формами запису можуть бути: план, тези, резюме, конспект.
План - це фактично послідовне перерахування тих питань, що розглядаються в джерелі інформації. Він розкриває логіку джерела і може бути простим та розширеним, тобто більш детальним. Складання плану вимагає від дослідника вміння стисло і послідовно викладати свої думки.
Тези - це форма відображення основних ідей висновків, узагальнень, що містяться в кількох опрацьованих джерелах інформації. Тези складають, як правило, досвідчені дослідники. Причому робиться це переважно з метою підготовки доповіді чи статті.
Резюме - становить собою коротку оцінку опрацьованого джерела інформації, зокрема характеристику мети, основного змісту, логіки, новизни та практичного значення висновків. Резюме як форма запису прочитаного використовується тоді, коли дослідник у своїй подальшій діяльності має намір давати лише загальну оцінку опрацьованого джерела інформації.
Найбільш повною, універсальною формою запису опрацьованого джерела інформації є конспект. Він містить в собі усі вище означені форми запису і становить собою короткий виклад найбільш важливих питань, що відображені у джерелі інформації. При конспектуванні дослідник має можливість (і навіть зобов'язаний) робити на полях або і в тексті свої власні судження та аргументи з приводу тих чи інших положень джерела інформації. Універсальний характер конспекту як форми запису опрацьованого джерела полягає не тільки в тому, що він охоплює всі інші форми - план, тези, резюме, айв тому, що виступає базою для всіх видів наукової творчості - підготовки курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт, написання дисертацій, монографій тощо.
Зрозуміло, що структура та обсяг кожної із означених робіт дещо різняться між собою, а тому й вимагають різного обсягу інформації про опрацьоване джерело інформації. Проте в кожній з них, на думку вчених, повинні бути такі основні елементи: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається дослідник, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячене означене дослідження; формулювання цілей дослідження, тобто постановка завдання; виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.
Щоб можна було забезпечити усі ці елементи, скажімо, в монографії чи дисертації, певна річ, потрібно мати не план або тези опрацьованого джерела інформації, а конспект. Сказане, зовсім не означає, що конспект як форма нагромадження матеріалу для дослідження обов'язково має бути великим за обсягом. Головне для нього - містити осмислення прочитаного джерела інформації і служити реалізації завдання, що поставив перед собою дослідник.
Отримавши ті чи інші джерела інформації, дослідник починає з ними працювати. При цьому робота дослідника зводиться, як правило, до двох дій: ознайомлюючого читання джерела і творчого дослідження його змісту. На першому етапі дослідник занотовує назву джерела, авторський склад, назву видавництва і рік видання, знайомиться з анотацією, змістом і передмовою автора (якщо така є в книзі). Варто звернути увагу й на те, чи є в книзі довідково-бібліографічний апарат тощо. Досвідченому досліднику інколи достатньо такого загального ознайомлення, щоб зробити висновок: варто читати книгу чи ні.


Висновки

Наукове дослідження завжди передбачає пошук і відбір теоретико-інформаційних джерел інформації та їх опрацювання, а також оформлення результатів дослідження. Першим етапом, звичайно, є пошук інформації". Проте, оскільки цей останній взаємозв'язаний з відбором, то прийнято говорити, що першим етапом є пошук і відбір інформації. Справа в тому, що дослідник шукає не будь-яку інформацію, не будь-які відомості, факти, ідеї, а тільки ті, які є найбільш цінними та актуальними в даний момент.
Інформацію, з якою працює дослідник, прийнято поділяти на первинну і вторинну. Первинна інформація включає в себе розтиражовані видання, тобто монографії, наукові збірники, матеріали наукових конференцій та семінарів, офіційні видання нормативного, статистичного і виробничого характеру тощо, а також нерозтиражовані джерела, зокрема такі як дисертації, депоновані рукописи, звітні документи про науково-технічну та виробничу діяльність, документи громадських організацій тощо. До вторинної інформації виноситься та, яка вже піддавалася аналітико-синтетичному і логічному осмисленню. Вона може бути розтиражована і нерозтиражована. Таким чином, вторинна інформація охоплює різноманітні інформаційні видання (наприклад, реферативні журнали, реферативні та аналітичні огляди), довідкову літературу - енциклопедії, словники, довідники, - каталоги і картотеки, бібліографічні видання.
Якщо взяти до уваги, що в наш час щоденно виходять у світ тисячі різноманітних інформативних матеріалів, то можна дійти висновку, що успіх наукового дослідження в значиш мірі залежить від того, чи вміє дослідник швидко і з найменшими затратами сил шукати, відбирати і опрацьовувати необхідну йому інформацію. Зрозуміло, що крім цього, він повинен мати уяву про існуючу в країні чи регіоні систему науково-технічної інформації.

Отримавши ті чи інші джерела інформації, дослідник починає з ними працювати. При цьому робота дослідника зводиться, як правило, до двох дій: ознайомлюючого читання джерела і творчого дослідження його змісту. На першому етапі дослідник занотовує назву джерела, авторський склад, назву видавництва і рік видання, знайомиться з анотацією, змістом і передмовою автора (якщо така є в книзі). Варто звернути увагу й на те, чи є в книзі довідково-бібліографічний апарат тощо. Досвідченому досліднику інколи достатньо такого загального ознайомлення, щоб зробити висновок: варто читати книгу чи ні.

Список використаної літератури:

1.    Трансформация текста как вид работы над научно-художественными произведениями // Материалы УІ Междунар. науч.-практ. конф. учителей, Харьков, 17 апреля 1999 г.  – Х.: Народная Украинская Академия, 1999. – С.47-49.
2.    Уроки читання і види мовної діяльності // Початкова школа. - 1994. -  №7 – С.16-22. - У співавт.  (О.В.Джежелей, О.М.Коваленко).
3.    Уроки читання і види мовної діяльності // Початкова школа. - 1994. -  №8. – С.9-13.