Зміст:
1. Організація циклу «Дослідження – виробництво» в об’єднаннях підприємств та наукових установах.............3

1.1. Форми організації інноваційного процесу.................3

1.2 Внутрішньофірмові форми організації
інноваційного процесу.....................................................8





1. Організація циклу «Дослідження – виробництво» в об’єднаннях підприємств та наукових установах

1.1.    Форми організації інноваційного процесу

Сукупність процесів, що відбуваються на підприємствах, мож¬на умовно поділити на дві групи — традиційні та інноваційні. Тра¬диційні процеси характеризують звичайне функціонування підпри¬ємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні.
У загальному розумінні інноваційний процес є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі й просторі в будь-якій складній виробничо-господарській системі.
Інноваційний процес можна тлумачити як процес нагромаджен¬ня та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, ціліс¬ну циклічну систему «наука — техніка — виробництво», що охоп¬лює кілька стадій:
•    фундаментальні теоретичні дослідження;
•    прикладні науково-дослідні роботи;   
•    дослідно-конструкторські розробки;
•    освоєння нововведень;
•    впровадження нововведень у виробництво;
•    комерціалізація нововведень.
Інноваційні процеси започатковуються в певних галузях науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змі¬нам останнього. Первинними імпульсами запровадження нововве¬день на підприємствах є не тільки суспільні потреби й результати наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогресивного досвіду в технології та організації виробництва, запровадженні су¬часних форм господарювання.
У світовій практиці господарювання виділяють три базові фор¬ми організації інноваційного процесу:
•    адміністративно-господарська;
•    програмно-цільова;
•    ініціативна.
Адміністративно-господарська форма припускає наявність науково-виробничого центру, який являє собою велику або середню корпорацію. Такі корпорації об'єднують під загальним керівниц¬твом наукові дослідження й розробки, виробництво й збут нової продукції. За даної форми значна кількість фірм, які виконують нау¬кові дослідження й дослідно-конструкторські розробки, функціону¬ють безпосередньо в промисловості.
У розвинених індустріальних країнах останнім часом підвищу¬ється роль маркетингу в науково-технічному розвитку підприємств. Віце-президент фірми з маркетингу нерідко керує організацією нау¬ково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, а також перспек¬тивним плануванням виробництва нової продукції.
Адміністративно-відомча форма державного регулювання поля¬гає в прямому дотаційному фінансуванні, яке здійснюється згідно із спеціальними законами щодо інновацій (Закони України «Про інвес¬тиційну діяльність», «Про інноваційну діяльність»), або в непрямо¬му фінансуванні шляхом застосування податкових пільг (Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Проміжною формою між адміністративно-господарським та про¬грамно-цільовим управлінням інноваційними процесами є тимчасові центри для вирішення складних технічних проблем. Після реалізації поставленого завдання центр реорганізується.
Програмно-цільова форма організації науково-дослідних і до¬слідно-конструкторських робіт (НДДКР) має на меті вирішення про¬блеми науково-технологічного прориву, особливо в таких прогре¬сивних галузях, як електроніка, біотехнологія, робототехніка тощо. Координаційна форма управління цільовими науково-технічними програмами передбачає роботу учасників програм у своїх установах, закладах, на підприємствах та узгодження їхньої діяльності із центра управління програмою. Однак більш ефективним способом реалізації вищезазначених завдань є формування нових організацій для розв'язання важливих науково-технічних проблем.
Щоб зміцнити зв'язок між науковими дослідженнями, проекту¬ванням і розробкою різних принципово нових видів техніки, продук¬ції, систем, у промисловості СІЛА почали широко впроваджуватися інженерні центри. Роботою останніх керують ради, які розробляють плани досліджень, а також організують впровадження НДДКР у практичну діяльність.
Комплексною формою організації взаємозв'язків між фундамен¬тальною наукою та виробництвом є науково-промисловим парк. У нау¬ково-промисловому парку функціонують науково-технічні підрозділи великих корпорацій, державні лабораторії, дослідні підприємства, різні науково-дослідні й дослідно-конструкторські центри, які реалізують різні етапи інноваційних процесів і різні функції з їх обслуговування.
Програмно-цільова форма державного регулювання передбачає контрактне фінансування цільових програм. Прямі заходи держави щодо створення консорціумів, інженерних центрів, наукових і тех¬нологічних парків та інших формувань, де реалізуються складні ін¬новаційні ідеї, — яскравий приклад ефективності функціонування таких структур.
Непрямі заходи держави є засобом стимулювання інноваційних процесів та створення умов для інноваційної діяльності. Лібераліза¬ція податкового й амортизаційного законодавств сприяє інновацій¬ній діяльності підприємств.
Ініціативна форма організації НДДКР передбачає фінансуван¬ня, науково-технічну, консультативно-управлінську та адміністра¬тивну допомогу винахідникам, ініціативним групам, малим фірмам, які створюються для освоєння нововведень.
Важливість подібних економічних та організаційних механізмів витікає із специфіки самого інноваційного процесу, особливо на ранніх стадіях, коли ступінь ризику є високим.
Світова практика засвідчила високу ефективність ініціативної форми. Дослідження, проведені в США, показали, що малі інноваційні фірми, які спеціалізуються на створенні й випуску нової продукції, дають у 24 рази більше нововведень на кожний долар, вкладений у НДДКР, ніж великі корпорації. Великі кор¬порації з метою активізації інноваційного процесу створюють організаційно-економічні умови для тих працівників, які вияви¬ли себе як здібні ініціатори й здатні реалізовувати нововведення на практиці.

1.2 Внутрішньофірмові форми організації
інноваційного процесу

У розвинених корпоративних структурах формування спеціаль¬них інноваційних підрозділів відбувається на двох рівнях:
1)    рівень простої організації (фірмовий рівень), який не включає у свою структуру інші організації;
2)    рівень корпорації (корпоративний рівень) включає інші органі¬зації, якими керує спеціальна холдингова компанія.
Корпорація створює навколо себе мережу малих інноваційних фірм, керівники яких набувають необхідного досвіду в спеціальних «інкубаторних програмах». Такі організації мають організаційну форму «фірми-інкубатора». «Фірму-інкубатор» організовують вели¬кі корпорації з метою створення нових підприємств.
Розповсюдження нової складної промислової продукції і тех¬нологій іноді відбувається в організаційній формі франчайзингу або лізингу.
Франчанзинг — це угода між великими корпораціями та неве¬ликими фірмами або окремими підприємствами. Фірма-франчайзер передає своєму партнерові (франчайзі) право на здійснення окремо¬го виду діяльності з використанням своєї технології, ліцензії, ноу-хау тощо.
Бригадне новаторство й тимчасові творчі колективи — необхідний елемент організації інноваційного процесу. Постійне наро¬щування темпів нововведень призвело до скорочення часу на проек¬тування й життєвий цикл продукції. За таких обставин технічні роз¬робники   повинні   бути   одночасно   ще   й  дослідниками   ринкової кон'юнктури, тобто однієї компетентності в технічних питаннях уже недостатньо. На успіх за таких умов може розраховувати лише нова¬торська і вміла бригада, кожний член якої ознайомлений з основами суміжних дисциплін.
Бутлегерство — підпільне, контрабандне винахідництво, таєм¬на робота над позаплановими проектами. Підтримка й заохочення бутлегерства сприяє активізації діяльності творчих працівників. Із цією метою керівництво корпорації дозволяє творчим працівникам 15-20 % свого робочого часу використовувати для роботи над поза¬плановими проектами.
Ризикові підрозділи — створюються у великих корпораціях з метою освоєння новітніх технологій і являють собою невеликі авто¬номні спеціалізовані виробництва.
Нові фірми в рамках старих корпорацій — прогресивний елемент створення молодих компаній. Звичайний засіб створення молодих компаній такий: материнська корпорація бере на себе всі фінансові питання і стає власником 80 % акцій нової фірми. У бух¬галтерській звітності нова внутрішня фірма має статус філіалу, але фактично є окремою компанією зі своєю радою директорів. Збитки від діяльності таких компаній (що характерно для почат¬кового періоду їх розвитку) включаються в бухгалтерську звіт¬ність материнської корпорації. При цьому материнська компанія не може отримати 100 % прибутку нової фірми, бо остання не на¬лежить їй повністю. Деякі корпорації, що створили всередині сво¬єї структури нову фірму, роблять останню своєю 100%-ю власні¬стю. У даному варіанті співробітники, засновники молодої фірми, одержують право придбати акції за пільговими цінами протягом кількох років.