Життя та розвиток творчості К.Д. УшинськогоЗміст ВСТУП………………………………1 1. Життя та розвиток творчості К.Д. Ушинського………….….3 2. ВКЛАД Н. ТОЛСТОГО В РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ПЕДАГОГІКИ....8 1.1Особистість Л. М. Толстого. 1.2 Педагогічні ідеї Л. М. Толстого. 3.ВИСНОВОК……………….16 Список літератури……………17 ЗМІСТ.………..18 Вступ. Навчальны книги Ушинського і Толстого є досить актуальною і в наш час. Адже Ушинський і Толстой – видатні люди в українській педагогіці. Їх імена широко відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Ідеї видатних педагогів ввійшли до скарбниці світової педагогічної майстерності. Вони є – авторами багатьох монографії, статей, оповідань та казок для дітей. Їх найважливіші монографії стали настільними книгами тисяч і тисяч вихователів, дійовими помічниками педагогів -практиків. Основні теоретичні положення, які сформульовані Ушинським і Толстим є хоч і трішки застарілими в часі, проте не втратили своєї актуальності в наш час. Вони обстоюючи наукову педагогіку, в практичній діяльності використовували досвід С.Шацького, П.Блонського, А.Макаренка та інших видатних педагогів. У змістовних, майстерно написаних, емоційних творах написантх цими людьми порушуються і розв'язуються важливі проблеми виховання й навчання підростаючого покоління, даються перевірені тривалим власним досвідом відповіді на питання, які хвилюють сучасних педагогів. Головне з них – як виховувати дітей, підлітків, юнаків і дівчат, щоб вони стали людьми з великої літери, активними громадянами держави,, патріотами Батьківщини, широко освіченими особистостями. Актуальність даної теми полягає в тому, що в сучасній школі постає проблематика застосування диактичних принципів в зв’язку з новою концепцією освіти. Тому дуже важливим є використання диактичних принципів які пропонували Ушинський і Толстой. В даній роботі я зіткнулася з дуже великою кількістю літератури. Проте готуючи матеріал я в основному користувалася джерелами, які як найповніше аналізують педагогічну систему. Мета даної рефератної роботи полягала в ґрунтовному дослідженні педагогічної системи і виявлення шляхів активного впровадження і застосування даної системи в практиці сучасної школи. Перед мною постало завдання не просто опрацювати матеріали даного дослідження, а і зробити всебічний і ґрунтовний аналіз щодо праць Ушинського і Толстого. В Ушинський і Толстой були вдумливими дослідниками дитячої душі, які увібрали у себе найкращі риси своїх попередників. Ознайомлення з їх життєвим шляхом, глибоке вивчення та практичне використання його педагогічної спадщини - моральний і професійний обов'язок кожної людини, яка причетна до виховання. Основними методами дослідження були пошук, аналіз і синтез різноманітних джерел для якомога більш ґрунтовного і повного аналізу педагогічної системи та книг Ушинського і Толстого. 1. Життя та розвиток творчості К.Д. Ушинського К.Д. Ушинський народився 2 березня 1824 р. в м. Тулі, у сім'ї дрібнопомісного дворянина. Його батько — Дмитро Григорович Ушинський — багато років перебував на військовій службі, ветеран Вітчизняної війни 1812 р., за станом здоров'я в чині підполковника пішов у відставку й працював службовцем у різних установах. Мати — Любов Степанівна Гулак-Капніст, українка, походила з родини відомого українського письменника Василя Васильовича Капніста, який народився і жив у с. Обухівка Миргородського повіту Полтавської губернії. Дитячі й ранні юнацькі роки К. Ушинський провів в Україні, у маєтку батька, в урочищі Покровидина, на мальовничому березі ріки Десни, поблизу міста Новгорода-Сіверського Чернігівської губернії. Україна увійшла в розум, плоть, душу та серце майбутнього педагога із сім'ї, природи, від сусідів — українців, українських дітей — ровесників, з якими грався, під впливом української народної педагогіки, разом з українською мовою, яку добре знав і щиро любив, охоче спілкувався нею. У цьому першорядну роль відіграла, звичайно, його мати, яка сама керувала початковим навчанням сина, ввела його у світ українства, пробудила в нього допитливість, інтерес до читання, прищепила любов до України. Вона померла, коли хлопцеві було 11 років. Про неї він зберіг на все життя щонайтепліші спогади. І хоча К. Ушинський писав свої праці російською мовою, бо так склалися обставини його життя, та й українська мова була під суворою царською забороною, але він належить до плеяди славетних українських педагогів, належить Україні, з якою завжди був кровно і духовно зв'язаний. Та й по суті він мав таку ж тернисту особисту долю, як і Україна, зазнаючи наруг і свавілля з боку царських сатрапів. В умовах чорної реакції, що панувала тоді в Росії, його майбутня діяльність стала справжнім громадянським подвигом в ім'я волі України і всіх уярмлених народів. Міцний фундамент знань і шанобливе ставлення до науки дало К. Ушинському навчання в Новгород-Сіверській гімназії (першій гімназії в Лівобережній Україні), особливо під впливом директора гімназії процесора Фітимківського, відомого вченого, одного із засновників Харківського університету. У 1840 р. К. Ушинський вступив до Московського університету на юридичний факультет. Але щоліта, під час студентських канікул, залюбки приїжджав оздоровлюватися додому, до родини, в Україну. Товариш по університету Ю.С. Рехневський так характеризує 17-річного студента Ушинського: "Уже під час вступних екзаменів і перших лекцій в університеті ми всі звернули увагу на Ушинського, який був тоді вельми молодою людиною, майже хлопчиком, з чорними виразними очима, з розумним і надзвичайно симпатичним лицем, жива і жвава мова якого, з ледь помітним малоросійським акцентом, оригінальні й різкі судження з приводу університетських лекцій, тогочасних літературних і театральних явищ і всього того, що цікавило наш університетський світ, мимоволі збуджували загальне співчуття, яке викликає видка непересічна молода людина". У 1844 р., блискуче закінчивши Московський університет, К. Ушинський був залишений там на два роки для підготовки до професорської діяльності. З 1846 р. працював на посаді професора Ярославського юридичного ліцею, звідки 1849 р. був звільнений за демократичний напрям лекцій. Довгий час Ушинський був змушений служити урядовцем у Міністерстві внутрішніх справ, виконуючи роботу, яка не задовольняла його ні морально, ні матеріально. Влітку 1851 р., перебуваючи в службовому відрядженні у Чернігівській губернії, він одружився з подругою свого дитинства Надією Семенівною Дорошенко, яка походила зі славного українського роду Дорошенків і була дочкою українського дворянина, їй належав хутір Богданка в Глухівському повіті Чернігівської губернії (тепер хутір Богданка Шосткинського району Сумської обл.). У 1854 р. К. Ушинський влаштувався на посаду вчителя, а потім інспектора Гатчинського сирітського інституту, де значно поліпшив навчально-виховну роботу. З 1852 р. співпрацював у педагогічних часописах "Журнал для воспитания" та "Русский педагогический вестник". У першому з них він у 1857 р. опублікував свої статті "Про користь педагогічної літератури", "Про народність у громадському вихованні", "Три елементи школи", "Шкільна реформа в Північній Америці" та ін. Наприкінці 1859 р. К. Ушинського було призначено на посаду інспектора класів Смольного інституту шляхетних дівчат, де панували мертвотна атмосфера і страшенна зашкарублість. Долаючи великі перешкоди можновладців, Ушинський перетворив його в пристойний навчально-виховний заклад, запропонувавши новий навчальний план, додатковий дворічний педагогічний клас, залучивши до роботи талановитих педагогів. Одночасно він продовжував вести активну літературну й громадську діяльність. Склав хрестоматію "Дитячий світ" (1861 р.), редагував "Журнал Министерства народного просвещения", опублікувавши в ньому К. Ушинський справедливо вважав надане йому відрядження за кордон замаскованим засланням. Видатний педагог-патріот тяжко переживав розлуку з батьківщиною. В одному з листів 11 листопада 1863 р. він писав: "Страшно стає, як подумаю, що через рік чи два й останні тоненькі зв'язки мої з Руссю порвуться, і я залишусь десь у Ніцці чи Женеві, як острівець, загублений серед океану". Здоров'я з кожним днем все погіршувалось. Незважаючи на це, учений-патріот і на чужині проводив напружену наукову роботу. Склав книжку для читання "Рідне слово" (1864 р.), написав статтю "Педагогічна подорож до Швейцарії", підготував до друку два томи фундаментальної праці "Людина як предмет виховання" (1868 р.), зібрав матеріал до третього тому цього унікального твору тощо. Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, й повинен її мати. З'ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць — "Про народність у громадському вихованні" (1857 р.). "Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, — зазначає К. Ушинський, — на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю..."1 Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічними, природними умовами. Це "поля батьківщини, її мова, її перекази і життя"2, тобто те самобутнє, найтиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування і розвиток. Виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним. Народна педагогіка, як і вся народна виховна мудрість, одержала в трактуванні Н.Ушинського найвищу оцінку. Він перший поставив на п'єдестал почестей народну педагогіку. Він же й перший увів поняття "народна педагогіка" в широкий обіг, обґрунтувавши правомірність цього терміна в педагогічній науці, теоретично й практично довів, що народна педагогіка, є золотим фондом педагогіки наукової, закликав до ґрунтовного й всебічного вивчення виховного досвіду народу. К. Ушинський писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу"1. За його справедливим твердженням, "тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку"2. А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості. Педагогічна спадщина К. Ушинського — вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джерелом його творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Наприклад, у першій частині "Рідного слова" вміщено понад 75 відсотків фольклору щодо загальної кількості матеріалу, а в другій — половину. У "Рідному слові" Ушинський використав 366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 баєчку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, у тому числі й своїх, близьких за змістом і формою до народних. Ушинському належить розробка наукових засад національного виховання. Національним він вважав виховання, яке історично склалося на історичному грунтів певної конкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутній природі дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку, засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних цінностей, формуванню довершеної особистості, національне свідомого представника свого народу. Стаття К. Ушинського "Про необхідність зробити російські школи російськими" (1867 р.) через "переважне, посилене вивчення батьківщини" своїм змістом і логікою закликає одночасно до того, щоб зробити українські школи українськими на основі інтенсивного вивчення України й українознавства. Будучи українцем, К. Ушинський пишався своєю національною належністю, написав фундаментальну працю з українознавства, яку, на жаль, ще не надруковано. Видатний український педагог обстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. Він критикував зросійщення українських дітей, обстоював необхідність навчання їх українською мовою. У висновках статті "Рідне слово" сформульовані основні вимоги педагогічне обґрунтованої системи вивчення іноземних мов у співвідношенні з мовою рідною. "Вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того, коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини... тим ретельніше вивчають з дітьми іноземну мову, тим ретельніше мають вивчати з ними водночас рідну..."2, — радив К. Ушинський. Дидактика К. Ушинського глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі врахування національних, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей, наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтував дидактичні принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань. Вагоме місце в дидактичній системі К.Д. Ушинського займає висвітлення проблем оптимізації пізнавальної активності школярів, емоційності навчання, розвитку мислення і мовлення учнів, забезпечення наступності в навчанні, належної організації самостійної роботи й творчості школярів, шкільного краєзнавства. Надзвичайно важливо те, що він не просто проповідував свою дидактику, а дав їй глибоке наукове обґрунтування та класичний взірець втілення на практиці. У цьому відношенні неординарними за своїм дидактичним змістом і методикою є його підручники для початкового навчання "Дитячий світ" (1861 р.), "Рідне слово" (1864 р.), статті "Три елементи школи" (1867 р.), "Недільні школи" (1861 р.), "Про початкове викладання російської мови" (1864 р.). Духовно-моральне виховання, на думку Ушинського, має розвивати в дитини гуманність, почуття національної і власної гідності у поєднанні зі скромністю, чесність і правдивість, патріотизм, працьовитість, дисциплінованість. Завдання і зміст духовно-морального виховання він визначив з огляду вселюдських, народних і національних культурних цінностей, виходячи з вимог народних чеснот і норм християнської моралі, дбаючи, щоб воно розвивало в дитині твердий характер і волю, стійкість, почуття громадянського обов'язку. Сюди ним включається усунення в національному характері рис від'ємних й утвердження прикмет позитивних. Основа духовно-морального виховання — протиставлення: Бога — дияволу, Добра — злу, Світла — темряві, Правди — брехні, Милосердя — жорстокості, Розуму — невігластву, Честі — ганьбі, Працьовитості — неробству, Краси — потворству. "Духовний розвиток, духовне виховання людини зокрема і на народу взагалі — зазначив К. Ушинський, — здійснюється не лише школою, а кількома великими вихователями: природою, життям, наукою, і релігією"1. Прищеплення християнської релігійності він вважав невід'ємним компонентом духовно-морального виховання молоді. "Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, що його дає нам християнство. Усе, чим людина, як людина, може і повинна бути, виражено цілком у божественному вченні, і вихованню залишається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства"2, — писав К.Д. Ушинський. Господарсько-трудове виховання в педагогічній системі К.Д. Ушинського виступає як основа всіх напрямів виховання. Психолого-педагогічний механізм його з усією достеменністю розкрито у фундаментальній статті "Праця в її психічному й виховному значенні" (1860 р). Працю він вважає головним "джерелом людської гідності, і щастя". Фізичне виховання, як виклав К. Ушинський у книзі "Дитячий світ" (розділ "Про людину") та в третьому томі "Педагогічної антропології" (розділ "Загальні зауваження про фізичне виховання"), має на меті зміцнення здоров'я, сили, досягнення правильного тілесного розвитку й утвердження здорового способу життя, вироблення навичок санітарно-гігієнічної культури учнів. Всі напрямки виховання К. Д. Ушинський розглядав як єдину нероздільну цілість, у гармонії родинно-громадсько-шкільного впливу на виховання. "Громадське виховання є для народу його сімейне виховання. У сім'ї природа підготовляє в організмі дітей можливість повторення і дальшого розвитку характеру батьків"1, — зазначав видатний український педагог. , За висновком К.Д. Ушинського, повне досягнення навчальної й виховної мети можливе, коли її втілює висококваліфікований вчитель, вихователь. Звичайно, справжній учитель, на думку К.Д. Ушинського, — це той, хто постійно сам вчиться, займається самоосвітою, знайомиться з найновішою педагогічною літературою, підвищує й удосконалює свою кваліфікацію. Саме ця думка пронизує його статтю "Про користь педагогічної літератури". Найістотнішим недоліком у справі тодішньої народної освіти К. Ушинський вважав нестачу "хороших наставників, спеціально підготовлених до виконання своїх обов'язків". Свої докладні міркування про підготовку кваліфікованих учительських кадрів для молодших класів він вклав у статті "Проект учительської семінарії" (1861 р.). Разом із цим К. Ушинський обстоював гостру необхідність відкриття й функціонування обширних педагогічних факультетів при університетах, "фактичне значення такого педагогічного або взагалі антропологічного факультету було б велике. Педагогів кількісно потрібно не менше, а навіть ще більше, ніж медиків, і якщо медикам ми ввіряємо наше здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з цим і майбутнє нашої вітчизни". Значення К.Д. Ушинського в розвитку педагогічної думки колосальне. Він став основоположником, творцем глибокої, стрункої педагогічної системи, забезпечивши таким чином високий науковий злет і світову славу української педагогіки в усіх її основних напрямках — у галузі новітньої дидактики й теорії виховання, школознавства й підручникознавства, педагогічної антропології, українознавства, підготовки учительських кадрів. Послідовниками Ушинського в Україні були Т. Лубенець, Б. Грінченко, X. Алчевська, Ю. Федькович, С. Русова, Г. Ващенко та багато інших. Педагогічні ідеї великого педагога нині успішно втілюються під час розбудови самостійної Української держави, у відродженні й розвитку національної школи, освіти, української системи виховання, української педагогіки. 2. Вклад М. ТОЛСТОГО В РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ПЕДАГОГІКИ 1.1Особистість .м. Толстого Свідоме життя Толстого - якщо вважати, що вона почалася з 18 років - підрозділяється на дві рівні половини по 32 роки, з яких друга відрізняється від першої як день від ночі. Мова йде про зміні, яка є одночасно духовним проясненням, - про радикальну зміну етичних основ життя. У творі “В чому моя віра?” Толстой пише: “Те, що раніше здавалося мені добре, показалося погано, і те, що раніше здавалося погано, показалося добре. Зі мною трапилося те, що трапляється з людиною, яка вийшла за справою і раптом дорогою вирішив, що справа це йому зовсім не потрібно, - і повернув додому. І все, що було справа,-стало зліва, і все, що було зліва,-стало справа”. Перша половина життя Льва Толстого, по всіх загальноприйнятих критеріях, склалася дуже вдало, щасливо. Граф по народженню, він отримав хороше виховання і багатий спадок. У життя він вступив як типовий представник вищої знаті. У нього була буйна розгульна молодість. У 1851-1854 роках служив на Кавказі, в 1854-1855 роках брав участь в обороні Севастополя. Проте його основним заняттям стала письменницька діяльність. Хоча повісті і розповіді приносили славу Толстому, а великі гонорари укріплювали стан, проте його письменницька віра почала підриватися. Він побачив, що письменники грають не свою власну роль: вони учать, не знаючи, чому учити, і безперервно сперечаються між собою про те, чия правда вища, в праці своєму вони рухомі корисливими мотивами більшою мірою, чим звичайні люди, що не претендують на роль наставників суспільства. Не відмовившись від писання, він залишив письменницьке середовище і після піврічної закордонної подорожі (1857) зайнявся педагогічною діяльністю серед селян (1858-1863). Протягом року (1861-1862) служив світовим посередником в спорах між селянами і поміщиками. Толстой написав одинадцять статей, в яких показав помилковість системи народної освіти в царській Росії і в буржуазних країнах Західної Європи, одночасно виклавши свої педагогічні погляди. Він переконливо довів, що правлячі класи ні в Росії, ні в зарубіжних країнах не піклуються про справжню освіту дітей з народу, що школи не відповідають інтересам народу. Толстой писав тоді, що «насущна потреба російського народу є народна освіта... Утворення цього немає». Письменник задумав створити «Суспільство народної освіти», метою якої повинне було з'явитися «Розповсюдження освіти в народі». Але царський уряд не дав на це дозволу, і тоді Толстой написав, що він хоч би і один, але складатиме «таємне суспільство народної освіти». Педагогічну творчість письменника можна розділити на два великі періоди: - перший охоплює 50-70-і рр. ( створення Яснополянськой школи, видання журналу «Ясна поляна», складання навчальних посібників - «Азбуки» і «Нової азбуки»); - другий - включає останні 30 років життя, коли кристалізується релігійно-етичне віровчення і робляться спроби його адаптації до освітніх процесів. «Азбука» графа Л.Н.Толстого - комплекс учбових матеріалів з чотирьох книг. Це своєрідна енциклопедія, що пояснює дітям навколишній світ. Художньо збагачуючи, вона розкривала основні поняття фізики, хімії, ботаніки, зоології, розповідала про життя рослин, зовнішні відчуття людини і тварин, явища магнетизму, електрики і багато чому іншому. У своїх педагогічних статтях Л. Н. Толстой приділяє велику увагу обгрунтуванню принципу свободи у виховно-освітньому процесі. Толстой не випадково так багато займався цією проблемою. Вільне виховання в розумінні Толстого багато в чому обумовлене його політичними і філософськими поглядами. Ідеї слов'янофілів і російських філософів другої половини 19 століть про процес виховання і навчання в початковій школі на народно-релігійних початках надали помітну дію на спрямованість педагогічних поглядів Л.Н. Толстого (1828-1910). Як філософ Л.Н. Толстой випробував сильний вплив А. Шопенгауера - природа людини складає цілісний образ, наповнений духом і волею божою і Ж.-Ж. Руссо, чиї ідеї сенсуалистического пізнання світу відбилися в методах навчання селянських дітей (1859г.) Необхідно відзначити, що переконання Толстого зазнавали зміни разом з еволюцією його філософських поглядів і цивільної позиції. У ранніх педагогічних статтях Толстой розумів під традиційним вихованням умисне і примусове формування свідомості учнів. У своїй роботі “Виховання і освіту він пише: “Виховання є примусова, насильницька дія однієї особи на інше з метою утворити таку людину, яка нам здається хорошою”. (П З 242) Він різко протиставляв виховання освіті: “...Образование є вільне відношення людей, що має своєю підставою потреба одного набувати відомостей, а іншого - повідомляти вже придбане їм”. (242) Суть освіти він бачив в елементарному засвоєнні дітьми фактичних знань, що повідомляються в школі. Вільне виховання Толстой розумів в 60-х роках як процес мимовільного розкриття високих етичних якостей, спочатку властивих дітям, процес збагачення їх свідомості при обережній допомозі педагога, який не має права “примусово” впливати на формування поглядів дітей. “Крітеріум свободи” виражав в педагогіці Л. Н. Толстого новий тип спілкування і підходу до особи дитини. Якщо один вчитель бачить своє завдання тільки в тому, щоб навчити учня вирішувати завдання, другого, - щоб навчити дітей правопису і синтаксису і т. д., то незабаром школа, суспільство, сім'я пожинатиме сумні плоди зневаги етичною ідеєю навчання. Толстого перш за все цікавить особа людини, його етична зовнішність і місце на землі, “в людстві і всесвіті”, формування всієї особи дитини, а не окремих його рис розуму і характеру. 1.2 Педагогічні ідеї Л.М. Толстого Оригінальні педагогічні ідеї висував Л.Н. Толстой, який в своєму маєтку Ясна Поляна організував початкову школу для дітей селян, де реалізовував свої думки про навчання і виховання. Велику увагу він звертав на формування творчої самостійності дітей, прагнув до розвитку теорії «вільного виховання». Сам Лев Миколайович викладав в старшій групі математику, фізику, історію, деякі інші предмети. Частіше за все знання по основах науці він висловлював у формі розповіді. Ні за поведінку, ні за погану успішність дітей не засуджували. Лев Толстой видавав спеціальний педагогічний журнал «Ясна Поляна». Програма його включала опис нових прийомів навчання, нових принципів адміністративної діяльності, розповсюдження книг серед народу, аналіз вільно виникаючих шкіл. Він запрошував до співпраці в журналі вчителів, що «дивляться на своє заняття не тільки як на засіб існування, не тільки як на обов'язок навчання дітей, але як на область випробування для науки педагогіки». Толстой опублікував в журналі багато свої статті. Толстой цілком присвятив себе роботі в школі і виданню педагогічного журналу «Ясна Поляна».З 1861 року школа була реорганізована, і в її основу був покладений принцип вільної творчості дітей, що реалізовується за допомогою викладачів. На початку 60-х років починає виходити педагогічний журнал «Ясна поляна» і Толстой виступає з критикою традиційної школи. Його твердження: вчителі не мають права примусово виховувати дітей у дусі прийнятих принципів; у основу освіти повинна бути покладена свобода вибору що вчаться - чому і як вони хочуть вчитися. справа вчителя - слідувати і розвивати природу дитини. Ці положення знайшли віддзеркалення в педагогічних статтях Толстого «Про народну освіту», в підручниках для початкової школи - «Азбука», «Нова Азбука» і 4 книги для читання - 70-і г.г. «Дитина утілює в собі ідеал етичної чистоти і не зіпсованості, а тому і неприпустимо грубе втручання дорослих в духовний світ особи дитини. У статті «Про етичну освіту» він рішуче відстоював право народу створювати таку систему освіти, яка відповідає його життєвим потребам і інтересам. У яснополянской школі, яка грунтувалася на пошані особи дитини, розвитку його активності і самостійності, застосовувалася наступна форма занять - вільна бесіда вчителя з учнем. Відомості по природознавству, географія і історії Л.Н. Толстой повідомляв дітям у формі художніх розповідей. Учні ділилися на 3 класи: 1) молодший; 2)средний; 3)старший. Домашні завдання не практикувалися, оскільки все виконувалося в школі. Основний метод навчання - живе слово вчителя (розповідь, бесіда). Особлива увага в питаннях дидактики Толстой приділяв активізації учбового процесу. На основі експериментів в Яснополянськой школі, вивчення роботи шкіл в Росії і за кордоном Толстой переконався, що традиційно використовуваний набір методів і прийомів навчання часто неадекватний віковим і психічним особливостям дітей, у зв'язку з чим активність дітей падає, виникає нерозуміння і боязнь, скутість і байдужість по відношенню до вчителя і учбового матеріалу. У свою чергу, Лев Миколайович розробив цілу систему різних методів і прийомів, що стимулюючих активність учнів, їх творчу діяльність, створюють розкуту і сприятливу для учення атмосферу на уроці. Охарактеризуємо деякі методи які Л.Н. Толстой використовував в сучасній педагогічній практиці. Могутнім засобом досягнення свідомих і міцних знань Толстой вважав наочність. У це поняття він вкладав дуже широкий сенс. Це засіб, що забезпечує дитині плотсько-образне сприйняття дійсності. Наочність в навчанні повинна бути така застосована, щоб забезпечити яскраве емоційне запам'ятовування дитиною живих образів, порушити дитячу уяву, творчу фантазію, прагнення до глибокого пізнання речей, явищ. Тому Толстой визнавав майже єдино правомірними засобами наочності самі реальні предмети, дійсність, що оточує дитину, і поповнення вражень про неї через повсякденне спостереження в побуті, праці, дитячих іграх, прогулянках, і, звичайно ж, цілеспрямовано, через шкільні досліди, експерименти, екскурсії. стій визнавав майже єдино правомірними засобами наочності самі реальні предмети, дійсність, що оточує дитину, і поповнення вражень про неї через повсякденне спостереження в побуті, праці, дитячих іграх, прогулянках, і, звичайно ж, цілеспрямовано, через шкільні досліди, експерименти, екскурсії. Використання засобів наочності повинне здійснюватися при дотриманні міри, місця, поступового ускладнення і різноманітності форм. Відчуття міри і місця розумілося Товстим, як неприпустимість перевантаження уроку штучними формами наочності, тобто картинами, зображеннями речей і навіть самими речами, вирваними з їх природної обстановки. Він різко негативно відносився до досвіду зарубіжної школи, де практично кожне слово, пояснення на уроці супроводжувалося показом відповідної картинки, причому не бралося до уваги те, чи знайома дитина з реальним предметом, явищем чи ні. Толстой вважав необхідною умовою для нормального інтелектуального розвитку дитини систематична апеляція педагога до вражень і образів реальної дійсності, що склалися в процесі його життєвого досвіду, до так званої внутрішньої наочності. Марно на певному рівні розвитку дитини пред'являти йому зображення предмету, з яким він ніколи не зустрічався і не має ніякого відношення. Толстой різко виступав проти наочних уроків, рахуючи їх чисто формалістичними методами застосування наочності, що не спиралися на внутрішню систему і тому що не мали ніякого позитивного впливу на учнів. Наочність, якщо підходити до її застосування формально, не врятує учнів від зубріння, від незнання дійсного стани речей і явищ, навіть від розумового отупіння. Вчитель, справедливо відмітив Товстою, знайомить учнів тільки з тією наочністю, яка дає можливість виробити у них нові сприйняття, просунутися в своєму розвитку. Інакше діти не будуть активними, і на уроці пануватиме нудьга. Значне місце серед методів навчання, активізуючих учбовий процес, займає “розповідь-розповідь”. Л. Н. Толстой будував розповідь по цікавому сюжету, образно описував переживання і вчинки героїв, що діяли, захоплюючи дітей і примушуючи їх співпереживати героям творів. Виразність мови, глибоке враження від змісту, сила моральної дії на учнях - такі характерні особливості толстовських розповідей. Толстой писав: “Коли йде нова розповідь - всі завмерли, слухають. Коли повторення - тут і там лунають самолюбні голоси, що не можуть витримати, щоб не підказати вчителеві”[15 с. 163]. Ця емоційна підведена на уроці досягалася за рахунок педагогічної майстерності Толстого, його письменницького таланту і винятковою любов'ю до дітей. Безумовно, що не кожен педагог, навіть досвідчений педагог-майстер може здійснити даний метод на уроці описуючи активність учнів, Толстой відзначав, що кожному хотілося вставити своє слово, кожен жадібно стежив за розповідачем, не пропускаючи ні єдиної помилки. “Запитаєте його, і він розповість пристрасно, і те, що він розповість, назавжди вріжеться в його пам'яті”[13 с. 81]. Коли закінчувалася розповідь, вчителі і учні, збираючись в групи, часто переказували зміст один одному. Ті, що слухають поправляли розповідачів, коли вони що-небудь упускали. У “Азбуці” Толстой рекомендував вчителям примушувати дітей не тільки розповідати зміст, але і робити виводи, які витікають з байки, притчі, займати певну етичну позицію. Вчитель повинен прагнути до того, щоб в результаті розповіді у дітей виникали питання, таким чином, розвивалася критичність розуму, здатність висловлювати і відстоювати власну точку зору У активізації учбового процесу виключно велике значення мали розповіді, написані самим Толстим, або ж твори інших письменників, перероблені їм. Дитячі розповіді Толстого, що відрізняються простотою і яскравістю уяви і художньою досконалістю, хвилюють хлоп'ят, їх герої і проблеми близькі хлоп'ятам і залишають глибоке і незгладиме враження. Методика емоційних дій Толстим створена ціла методика різноманітних емоційних дій на учнях, яка широко використовувалася ним для пробудження інтересу до історії і активізації розумової діяльності школярів. В цьому відношенні характерний урок про війну 1812 року, описаний в статті “Яснополянськая школа за листопаді грудень місяці”: “Я почав з Олександра 1, розповів про французьку революцію, про успіхи Наполеона, про заволодіння ним владою і про війну, що закінчилася миром Тільзітським. Як тільки справа дійшла до нас, з усіх боків почулися звуки і слова живої участі... Відступ наших військ мучив слухачів, так що з усіх боків питали пояснень: навіщо? і лаяли Кутузова і Барклая... Коли прийшла Бородінськая битва, і коли в кінці її я повинен був сказати, що всі ми все-таки не переможці, мені жалко було їх; видно було, що я страшного удару завдаю всім”[15 с. 210]. Розповідь вчителя про події війни тривала до пізнього вечора. Історичні події Толстой умів перетворювати на казкові події, які затягували дітей, роблячи їх не просто глядачами або слухачами, але співучасниками, співчуваючими. Мистецтво живого образної, виразної розповіді, задушевне спілкування з дітьми приковували до уроку вся увага дітей, всі їх думки і відчуття. Про це свідчить опис емоційного стану дітей: “слова живої участі”, “всі виразили схвалення”, “всі завмерли від хвилювання”, “все загуркотіло від свідомості непокірності”, “вся кімната застогнала від гордого захоплення”. Такі уроки надовго залишалися в пам'яті учнів. Емоційне збудження хлоп'ят Лев Миколайович уміло направляв в русло пізнавальної діяльності. Пожвавлення учнів підтримувалося на всьому протязі уроку. Л. Н. Толстой писав: “Завдання вчителя, яке майже кожен виконує несвідомо, полягає в тому, щоб постійно давати їжу цьому пожвавленню і поступово відпускати поводи йому”[15 с. 200]. Толстой добивався активізації учбового процесу і у викладанні малювання. Він писав, що часто малював навмисне неправильно, щоб переконатися, наскільки у учнів виробилася вірна думка про співвідношення і правильність ліній. Малюючи фігуру, Толстой звертався до учнів з питаннями, які додавання, зміни, на їх думку, слід внести до малюнка. Нерідко він пропонував учням самим викреслити ту або іншу фігуру, контролювати малюнки, що виконуються товаришами по класу. Такий прийом в навчанні заохочував учнів, стимулював їх активність. Ситуація утруднення Іноді Толстой в процесі навчання створював “ситуацію утруднення” як засіб активізації розумової діяльності що вчаться, причому створювалися такі умови, при яких шляхом комбінування відомого передбачалося знаходження нового. Толстой був прав, коли вимагав гнучкості застосування методів навчання. Всякий метод, заявляв він, можна перекрутити, якщо підійти до нього формально, не зрозумівши його істоти, не відчувши живу душу. У цьому виводи Толстого повністю співпадали з висловами німецького педагога А. Дістервега, який стверджував, що всякий метод поганий, якщо привчає учнів до простій сприйнятливості або пасивності, і хороший, якщо порушує в них самостійність. У “Загальних зауваженнях для вчителя” Лев Миколайович рекомендував давати учневі якомога більше відомостей і створювати умови для більшого числа спостережень по всіх предметах; прагнути викликати ці спостереження. Разом з цим він радив менше повідомляти учня загальних виводів, визначень і всяких термінів, тобто видавати готові знання. Повідомлення виводів можливе тільки тоді, коли учень, спираючись на здобуті знання, може сам перевірити їх. Тільки в цьому випадку виводи і визначення не утрудняють учення, а, навпаки, стимулюють його. Недобре, коли вчитель дуже довго і складно пояснює те, що вже зрозуміло і відомо учневі. Через це урок стає неприємним і нецікавим, знижується мотивація учнів. Індивідуальний підхід до учнів Відомо, що в активізації учбової роботи велике значення має індивідуальний підхід до учнів. Л. Н. Толстой постійно вивчав особливості своїх вихованців, розрізняв кожну межу індивідуальності учня.В цьому відношенні особливий інтерес представляє його розповідь про двох школярів - Марфутке і Савіне. Марфутка була дуже сором'язливою, а Савін, не дивлячись на свої математичні здібності, не умів розповідати. Ці недоліки Толстой пояснював страхом перед вчителем, недовір'ям до себе, ображеною самолюбністю. Індивідуальний підхід до учениці Марфутке і учня Савіну, правильно проведена діагностика привели до того, що діти були виведені із стану затурканості і мовчання. Толстой володів винятковим талантом педагогічної спостережливості. Він чуйно прислухався до помилок дітей в рідній мові, в арифметиці, встановлював психолого-педагогические причини їх помилок, проникав в інтимні переживання школярів. Він дивовижно точно розкрив такі своєрідні риси в психології дітей, як безпосередність, образність, конкретність їх мислення, безпосередність і щирість у виразі думок і відчуттів. От як писав про цей талант П. Анненков в 1869 році в “Санкт-петербурзьких відомостях”: “Ні суспільство, ні література ніколи не забудуть великих педагогічних заслуг Толстого по відкриттю цілого світу багатого внутрішнього життя дітей, світу, існування якого тільки передчували до нього небагато. Він проник в самі приховані куточки цього світу і, ймовірно, не один раз доведеться всякому вчителеві і наставникові, що розуміє своє покликання, справлятися з відкриттями Толстого для того, щоб перевірити свої плани освіти, з'ясувати багато загадкових проявів дитячої волі і душі”[11 с. 43]. Висновки Я сподіваюсь, що в найближчому майбутньому зможу перевірити свої переконання при втіленні їх у моїй педагогічній діяльності. На мою думку кожному вчителю було б варто включити в свою педагогічну діяльність ідеї, книг Ушинського і Толстого оскільки ці ідеї будуть дуже корисними у процесі виховання учнів. Основні теоретичні положення, які сформулювали ці педагоги є хоч і трішки застарілими в часі, проте не втратили своєї актуальності в наш час. Водночас вони мали і власний самобутній творчий почерк. У змістовних, майстерно написаних, емоційних творах порушуються і розв'язуються важливі проблеми виховання й навчання підростаючого покоління, даються перевірені тривалим власним досвідом відповіді на питання, які хвилюють сучасних педагогів. Головне з них – як виховувати дітей, підлітків, юнаків і дівчат, щоб вони стали людьми з великої літери, активними громадянами держави, патріотами Батьківщини, широко освіченими особистостями. Я вважаю, що мета моєї роботи - ґрунтовне дослідження праці такких видатних людей як Ушинський та Толстой, і виявлення шляхів активного впровадження і застосування їх книг в практиці сучасної школи була досягнута в повній мірі. Список літератури 1. Кудрявая Н. В. Лев Толстой о гуманизации наук // Педагогика.- 2004.- № 3. 2. Кудрявая Н. В. Педагогические искания Л. Н. Толстого // Сов. Педагогика.- 2001. - № 9. 3. Істор. Пед. за ред. Гриценка М.П.
