І. Нечуй-Левицький перекладав Біблію наприкінці 90-х років. Як випускник Київської духовної академії зі ступенем магістра богословія він, звичайно, був добре обізна¬ний зі Святим письмом. Письменникові насамперед був цікавий сам процес перекладу, відшукання вагомого, точного відповідника оригіналу, бажання якнайшвидше донести до українського народу Слово Боже рідною мовою.
Відомо, що Біблію перекладали П. Куліш і П. Морачевський, який інтерпретував українською мовою «Новий завіт», але за його життя переклад не друкувався. Вперше частково був опублікований 1906 р. А в 1860–1862 pp. переклад Біблії здійснили професори чотирьох духовних академій – Київської, Петербурзької, Московської і Казанської. Тоді ж над перекладом Святого Письма працювали П. Куліш та І. Пулюй.
Б. Грінченко в листі до І. С. Нечуй-Левицького (від 8.03.1901 р.) запитував: «Саме тепер я виготовую до друку (коли то він буде!) копію перекладу Біблії, і мені дуже треба знати: з якого саме тексту перекладали Біблію Ви, високоповажний добродію. Чи се був текст, близький до російського, синодального видання і яко¬го: великоруського чи з слов'янського?». Письменник тоді ж відповів: перекладав він Біблію з німецького тексту, але дотримувався російського синодального видання, бо в німецькому випуску Біблії трапляються зайві слова, чого не було в російському перекладі. Про це ж він розповідав у листі від 14.05.1901 р. до І. Пулюя, який редагував ці переклади, уточнюючи, що над четвертою частиною Біблії, яку не переклав Куліш, довелось йому працювати півтора року. У публікації М. Возняка «До зносин Ів. Нечуя-Левицького з галичанами (Десять його листів до Ів. Пулюя)» також зазначається, що «над перекладом біблійних книг сидів Левицький півтора року» («Літературний архів».– 1931.– № І–II).
За словами І. Левицького, він переклав з Біблії 1 і 2 книги «Параліпоменон», 1 і 2 книги Ездри, книги «Руф», Неемії, «Іудиф», «Товія», «Есфір», послання Єремії Варуха, книгу пророцтв Даниїла, 1–3 книги Маккавеїв та ін. Проте до віденського видання 1903 р. «Святе письмо Старого завіту» накладом Британського біблійного товариства увійшли лише такі переклади І. Нечуя-Левицького: книга «Руф», 1, 2 кни¬ги «Параліпоменон», книги Ездри, Неемії, «Есфір» і книга пророка Даниїла. Сюди не ввійшли книга премудростей Соломона, над перекладом якої так намучився перекладач, та інші неканонічні книги Біблії. Про це він розповів у численних листах до знайомих і приятелів.
Спочатку Нечуй-Левицький просив І. Пулюя влаштувати друкування цих пере¬кладів. В іншому листі до нього письменник знову висловлює сумнів щодо публі¬кації своїх перекладів: «Цікаво, яку-то одповідь дасть наш синод на прохання розповсюднювати «Святе письмо». Я добре тому відомий, що завсіди культура й наука йшла поза синодами і проз їх, що починаючи з візантійського періоду, коли була знехтувана й одкинута наука, як якась непотріб... Але... як каже приказка, «купити – не купити, а торгувати можна» ... Може, у владик вже змінились погляди на перекладання Біблії на усякі людські мови і підмови, бо й владики змінюються, як і все на світі змінюється».
У посланні до цього самого адресата він знову наголошує: «Біблія» йде таки просто поза синодами святих владик. Ви, добродію, пишете, що Ваш молитовник, переложений на народну мову, спалив колись крилошанин протоерей Малиновський. Було і в нас те саме, як ще в шістдесятих роках послали в святий синод український переклад життя святої Варвари. Синод звелів спалити цей переклад, неначе якусь непотріб. І свята Варвара перетерпіла раз муки від свого навісного татуня Діоскора, а це вже в новіші часи... святого російського синоду. Оце недавно Петербурзька академія наук одіслала в св[ятий] синод переклад «Нового завіту». Не знаємо, що то скаже святий синод».
Ще в статті «Органи російських партій» (див. «Основа», Львів, – 1871. – № 28 та ін.) він обурювався: мовляв, хто ж любитиме того, хто зв'язує нам руки, суне нам свою мову, виганяє з України нашу національність, забороняє любити свій народ, дбати про його освіту. Хто подякує за те, що Євангеліє, перекладене Морачевським українською мовою, лежить у синоді десятки років і не діждеться
ст.86
права йти на Україну благовістити нашому народові слово Христове. Тільки єзуїти в се¬редні віки забороняли перекладати Святе письмо з латинської на живі народні мови...
1904 р. Британське біблійне товариство видало «Біблію» в перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя. Коли переклад українською мовою вийшов у світ, в листі до І. Пулюя перекладач (І. Нечуй) сповіщав, що сумнівається; чи пропустить цензура цей переклад «Біблії» в Росію, бо книги духовного змісту перевірялися також духовною цензурою, ще більш консервативною, за словами письменника, від світської.
На запитання цього ж адресата у листі 9.04.1905 р. І. Нечуй пригадував, що П. Куліш перекладав Біблію з німецької мови: він брав уроки єврейської мови в одного варшавського равина і заохочував до цього й Нечуя-Левицького. «Але я держався й перекладу церковнослов'янського й синодального російського, бо все-таки мав на увазі, що як не тепер, то колись синод мусе пустити й українсь¬кий переклад, а синод, само по собі, рівняв би його до свого, російського, вже санкціонованіруваного, а не якогось іншого... Сказати по правді, між німецьким та російським перекладом я не бачив ніякої одлички навіть в маленьких дрібнотах».
Свій гонорар за переклад Біблії Іван Семенович передав на виплату стипендій бідним студентам і звертався з пропозицією, щоб так вчинила й дружина П. Куліша Ганна Барвінок, яка одержала набагато більше грошей за частину Біблії, перекладену свого часу П. Кулішем (3000 крб.).
Як відомо, І. С. Нечуй-Левицький дбав про точний переклад термінів та звичайних слів. У листі (25.11.1904 р.) він висловлює І. Пулюю своє невдоволення незадовільним редагуванням перекладу деяких висловлювань, зазначаючи, що туди вставлено багато незрозумілих місцевих (галицьких) слів, а також русизми, вжиті без потреби.
Є відомості про роботу Івана Семеновича і над перекладом інших богослу¬жебних книг. Так, він сповіщав М. Лободовського 28.04.1908 p., що працює над перекладом українською мовою Євангелія: «Кам'янецький єпіскоп (тепер Тульський) бачився зі мною в Києві і просив переложить «Діяння святих апостолів» по-українській. Я оце працюю над перекладом». 7.06. 1908 р. він знову пише цьому адресату: «Я два місяці сидів над роботою: перекладав «Діяння святих апостолів» українською мовою і оце вчора тільки що скінчив і хапаюсь одіслать їх перед своїм виїздом з Києва на село».
І. С. Нечуй-Левицький до останніх днів своїх не залишав пера. Вже будучи смертельно хворим, він допомагав перекладати іншим. М. Грінченко в своїх спогадах про І. Нечуя-Левицького розповідала: «Потім ще знайшлася Ів. Семеновичу на¬гальна робота. Тоді єпіскоп Олексій перекладав молитовник і попрохав Ів. Семе¬новича допомогти йому. І як же радів старенький з тієї роботи. Який був щасливий. Раз у раз говорив про неї, радився про слова, про вислови...».
Отже, як видно з листування, І. С. Нечуй-Левицький справді надавав великої ваги перекладам Святого Письма українською і доклав чимало зусиль, аби його народ мав змогу звертатися до Бога материнською мовою.