.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


загрузка...

 
��������...
Соціальна драматургія Михайла Старицького - Драма 


Соціальна драматургія Михайла Старицького

Період 70—90-х років XIX ст. спра¬ведливо   вважається  епохою   най¬вищого розквіту української дра¬матургії.
«Новітня драма кінця віку,— писала Леся Українка,— промовила справді нове слово, пробила нову стежку в «літератур¬нім гаю» літературних форм. У кінці XIX ст. роман кінчав уже втомлений шлях, так бадьоро початий в початку століття; поезія розпачливо побивалась, бажаючи змінити старі та давні теми в «нові, новіт¬ні, найновітніші». новела почала тратити свіжість барв, але саме тоді драма роз¬била, нарешті, кайдани мертвої рутини...» ' Драматурги розширили тісні рамки побу¬тової тематики, створили п'єси з життя ро¬бітничого класу, прогресивної інтелігенції. «Гідним уваги,— зазначав академік О. І. Білецький,— е те. що найвидатнішими українськими драматургами тієї епохи були (за винятком Івана Франка) організатори театральних колективів, актори і режисери. Це надало такої сценічності українським драмам, що багато з них і досі не тільки тримаються на сцені, а й користуються ус-піхом у глядачів... Це ж сприяло вироб-
'Українка   Леся.   Твори: У  12 т.— К-, 1930.—Т. 12.—С. 207.
72
ленню дійства, своєрідності і синкретичнос¬ті театрального дійства, що з'єднало діа¬лог з хоровим і сольним співом, музикою, танцем» -.
Російська прогресивна критика змушена була констатувати, що «російський театр і драма за дуже не багатьма винятками (на зразок «Гіркої долі Псемського і «Влади пітьми» Л. Толстого) не створили нічого, що можна було б зіставити з українським народним театром М. Старицького, М. Кррпивницького та Івана Тобілевича. До цих імен приєдналося згодом ім'я Івана Франка головним чином як автора п'єси «Укра¬дене щастя», яка тепер обійшла трохи не весь слов'янський світ» J.
Об'єктом уваги соціальної драматургії 70—90-х років XIX ст. стає якісно новий тип експлуататора — куркуль-глитай, який дедалі більше обплутував "селян тенетами економічної залежності: Микита Гальчук і Самрось Жлудь («Дай серцю волю...», «Дві сім'ї» Кропивницького), Шкандибиха («Лимерівна» Панаса Мирного), Хома й Коломийчиха («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «У темряві» Старицького), Ге-
- Білецький Олександр. Твори: У 5 т.—К., 1965.—Т. 2.—С. 40—41.
3 Див.: Білецький Олександр. Твори: У 5 т.-К., 1965.-Т. 2.~ С 4L
73
расим Калитка й Терентій Пузир («Сто тисяч» та «Хазяїн» Карпенка-Карого).                
Особливу групу персонажів нової драми-літургії становлять позитивні герої із селян, м які активно виступають проти гнобителів. с, Це сміливі борці за народну правду — Степан Петраш («У темряві» М. П. Старицького), Омелян Ткач («Учитель» І. Франка); разом з ними назвемо і страждаючих, але нескорених героїнь, які своєю смертю с; кидають виклик суспільству: Зінька («Дві сім'ї» Кропивницького), Наталка («Лимерівна» Панаса Мирного), Катря («Не судилось» Старицького), Харитина («Наймичка» Карпенка-Карого). Представники української соціальної драматургії в своїх кращих творах залишалися вірними високим н принципам реалізму й народності своїх попередників. Прекрасні знавці народного життя, вони успішно освоювали творчий к досвід класиків української й російської \ драматургії — Пушкіна, Гоголя, Остров-ського, Котляревського, Шевченка, Квітки-Основ'яненка.                                                        І
У когорті талановитих українських драматургів  переджовтневої доби почесне місце належить М. П. Старицькому.   Ось   як     І митець розумів завдання театру свого часу: «Сцена  єсть школа,  имеющая великое об¬щественное значение. Это раскрытая книга, понятная   для   всякого   малограмотного и даже  неграмотного...   Жрецы   ее   должны воспламеняться    огнем,   создавая    великие произведения, они должны  быть просвети¬телями общества и особенно простого  на¬рода. Они должны вносить луч света в цар¬ство тьмы  и освещать путь униженным и оскорбленным   для   борьбы   с  вековой   не¬правдой» 4.
Починав він свою діяльність у царині драматурги з переробок відомих прозових творів інших авторів, а закінчив оригіналь¬ними високохудожніми соціальними дра¬мами.
Тематично     соціальна  драматургія  Ста¬рицького поділяється на кілька груп: п'єси про  класове  розшарування  пореформеного села   («Не судилось», «У темряві», «Ой не ходи,  Грицю, та й на вечорниці»); драми про долю демократичної   сільської   інтелі¬генції в умовах самодержавної Росії  («Не судилось», «В темряві»); про трагічну ДОлю людини  мистецтва  в  буржуазному су¬спільстві   («Талан»);  про участь передовоі робітничої  інтелігенції в класовій боротьбі в умовах підготовки до першої російської революції  1905—1907 pp. («Хрест життя *>). Прихід  «чумазого»  в  українське  життя, переростання сільського куркуля в капіталіста-мільйонера    змальовані    в    багатьох творах української літератури кінця XIX ст. Та найповніше цей тип представлений в ук¬раїнській    соціальній     драматургії.      Іван Франко писав: «Постать сільського глитая-лихваря. що постала на Україні незабаром по знесенню кріпацтва навзір великорусько¬го кулака, сама  собою  напрошувалась до драматичного оброблення»5. Процес художнього освоєння цього типу
4 С т а о и ц ь к и й Михайло. Твори: У 8 т.— К., 1965.— Т. 8.— С. 596
Б Франк о Іван. Нариси історії україно-руської літератури.—Л., 1910.— С. 274.
М. Старицьким відбувався поступово і охопив значний відрізок творчого шляху видатного драматурга. В творчих пошуках митця чималу роль відіграла щедрінська сатира, причому не як джерело сюжетів і образів, а як зразок глибокого проникнен¬ня в соціальну суть нового суспільного явища.
Здатність схоплювати в потоці життя суттєве, художньо досліджувати соціально-економічні явища в їх розвитку, відгукува¬тися на пекучі проблеми сучасності вияви¬лася з особливою гостротою в драмах Ста¬рицького, присвячених зображенню руйнів¬ної сили капіталістичних відносин. Драма¬турга «чумазий» цікавить передовсім у пла¬ні соціальному, а вже потім — у психоло¬гічному й побутовому.
Новим етапом у творчості М. Стариць¬кого стала драма «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1885), яка була постав¬лена на українській сцені 1887 року. По¬пулярна народна пісня «Ой не ходи, Гри¬цю», яку. за давньою легендою, склала на¬родна поетеса часів Хмельницького Маруся Чурай, неодноразово використовувалася письменниками, зокрема драматургами, як тема чи один з головних мотивів п'єси.
В українській драматургії на тему цієї пісні відомі твори: «Чари» Тополі, «Не ходи, Грицю, на вечорниці» Александрова. «Ма¬руся Чураївна» Самійленка, «Маруся Чу¬рай» Бораківського. Хоч сюжет п'єси Ста¬рицького й побудований на побутовій мо¬рально-етичній основі, а економічні взаєми¬ни людей, власне, не показані, проте основ¬ний конфлікт її — непримиренний антаго-нізм між сільською біднотою та багатіями. «чумазими». зумовлений соціальними супе-речностями, розвитком капіталістичних від¬носин пореформеного села.
Образ Хоми в п'єсі Старицького був но¬вим для української літератури. Незважаю¬чи на наявність в ньому мелодраматичних рис, він типовий  представник багатої вер¬хівки українського села в перші пореформені роки.  Старицький психологічно тонко й художньо переконливо розкрив характер Хоми, сільського багатія, який уже відчув себе  господарем  села.  Він  не знає  інших інтересів, крім своїх власних. В трактуван¬ні  образу  Хоми  виявляється   реалістичний ;     підхід  письменника  до  розв'язання   основного  драматичного  конфлікту:   Хома  злиться на Гриця передусім тому, що той—       бідняк,   «обшарпанець» — сміє   стати   йому на  перешкоді.  В  поведінці й моралі Хоми вже відчувається розтлінний вплив грошей. М. Старицький у драмі «Ой не ходи, Гри-^     цю...» створив захоплююче й  правдиве те¬атральне видовище, яке спиралося не тіль¬ки  на  головних  героїв,  а  н  на  майстерно виписані масові сцени. Український народ з його    буднями    і   святами,   радощами    її стражданнями,    нескореною    вдачею — ось хто  головний  "спой  письменника     НЬОМУ й  була  причина  блискучого сценічного  ус¬піху п'єс Старицького. Ось як відгукнулася місцева газета на гастрольну виставу в Ростові-на-Дону   1890  року:  «...Публіка  була буквально приголомшена, і театр сповнив-я:     ся істеричними криками і риданнями дам, які не витримали великого душевного зворушення.    Чимало    чоловіків     заливались 4.     слізьми. Завісу опустили, і пролунав такий
74
крім оплесків, такий гучний вияв захоплен¬ня, якого ростовська публіка не пам'ятає»8. Улюбленим жанром Старицького-драматурга була драма. Саме в ній він мав змо¬гу глибоко розкрити тогочасні соціальні суперечності, реалістично показати тяжкі умови життя і праці сільської бідноти й пе¬редової інтелігенції. Розв'язанню цих проб¬лем він присвятив кілька своїх п'єс: «Не су¬дилось» (1881), «У темряві» (1892), «Та¬лан» (1893), «Хрест життя» (1901). Та со-ціальна гострота, з якою драматург висту¬пав проти залишків кріпосництва, поясню¬ється благотворним впливом на нього про¬гресивної російської літературної критики, зокрема ідей Добролюбова. У статті «Риси для характеристики російського простолю¬ду» видатний критик писав: «Тепер справа літератури — переслідувати рештки кріпос¬ництва в суспільному житті і добивати по¬роджені ним поняття, зводячи їх до корін¬ного їх начала» 7.
Одна з найкращих п'єс Старицького — «Не судилось», над створенням якої він працював під час нового революційного піднесення. Сам письменник говорив: «Дра¬ма эта была задумана мною еще в 1876 году, и в том же году не только подробный план, но и два первых действия были окон¬чены; но, в следствии запрета малорусской сцены, работу свою я бросил тогда, не видя в ближайшем будущем цели ее примене¬ния» 8.
Первісна назва драми — «Панське боло¬то». Завершуючи роботу над нею 1881 року, автор змінив її на «Не судилось». Під цією назвою твір було вперше надруковано 1883 року в альманасі «Рада». Тоді ж автор на¬діслав п'єсу до цензури, сподіваючись от¬римати дозвіл на її постановку. Проте до сцени вона допущена не була.
Основний конфлікт драми носить яскра¬во виражений соціальний характер — непри¬миренні суперечності між поміщиками і се¬лянством. Актуальна проблематика, психо¬логічна достовірність кожного характеру, гострота конфлікту, сценічність — усе це ставить драму «Не судилось» на чільне мі¬сце в українській драматургії. Автор ви¬криває не тільки «панське болото», а й фальшивий лібералізм, який не має нічого спільного із справжнім демократизмом. Письменник доходить висновку, що у пред¬ставників «панського болота» немає і не може бути майбутнього, що вони приречені. Постановка п'єси, в якій пропагувалася ідея перетворення існуючого укладу життя на користь народу, мала етапне значення в творчості Старицького. Без перебільшення можна сказати, що вона стала вершиною критичного реалізму Старицького. Саме тому п'єса відразу дістала високу оцінку в українській критиці. Борис Грінченко, який у 1897 році заперечував будь-яке зна¬чення драматичної творчості Михайла Ста¬рицького, був змушений визнати, що «тіль¬ки одно з них має літературну вартість,
8 Ростовський-на-Дону листок.— 1890.— № 88.— С. 3.
7 Добролюбов M. O. Літературно-критич¬ні статті.—К., 1961.—С. 220.
8Старицький Михайло. Твори.— Т. 8.-С 470.
се;справді драма *Не судилось»9. Шею дра¬мою був захоплений і М. Костомаров. У ре¬цензії на п'єсу він писав: «По чистій со¬вісті не можемо не визнати новий само¬бутній твір пера цього письменника одним з кращих у своєму роді і вартих уваги явищ у небагатій щодо книг малоруській літе¬ратурі. Автор зачепив найчутливіші струни сучасного суспільного життя, розкрив не¬дугу, яка відчувається всюди в наш час, і зобразив її в таких рисах, в яких вона про-являється в сучасному малоруському су¬спільстві» І0.
17 листопада 1890 р. драма «Не суди¬лось» була поставлена у Львівському га¬лицько-українському театрі (зал «Фрозін»). «Вибір п'єси для першої вистави був гід-звичайно вдалий,— відзначав І. Франко.— Вперше у Львові йшла драма Старицького «Не судилось», яку критика визнала одним з найкращих творів нової української літе¬ратури» ".
В драмі «У темряві» М. Старицький та¬кож художньо досліджує сучасне йому ка¬піталізоване село. В основу сюжету покла¬дено соціальний конфлікт між багатою вдовою Тетяною Коломийчихою, її прихильниками і однодумцями — старшиною Тягнивусом, писарем Лобчинським, шинка¬рем Шмігелем, з одного боку, і сільською біднотою, яку очолює Степан Петраш, з другого.
Оповите темрявою, визискуване і заля¬кане селянство поступилося отруйному впливові багатіїв і залишилося пасивним, коли старшина та її посіпаки чинили роз¬праву над Степаном Петрашем — борцем проти соціальної кривди. Безневинно засу¬джений, закутий у кайдани, він помирає нескореним. Перед смертю, звертаючись до селян, він сказав: «В темряві бродите, і вас, як сліпців, напасники куди хотять пхають, здирають останню сорочку, одпасають черева з вашої крові та поту, тума¬нять бідний ваш розум страхами, дурниця¬ми, а найпаче горілкою. І нема у вас ні братерства, ні правди, а тільки кривда па¬нує» І2.
Високо оцінив драму відомий літерату¬рознавець 3. П. Мороз: «У драмі «В темря¬ві» («Без світла») М. Старицький з такою силою, як і М. Кропивницький у «Глитаї», намалював картини розорення трудящих селян куркульством, сільськими чиновника¬ми і торговцями. Поспіль з цим він ство¬рив у цій п'єсі образ бунтівника Степана Петраша, що закликав селян до протесту й боротьби проти сваволі глитаїв. У цьо¬му творі письменник піднісся до викриття всього самодержавного ладу, що обороняв інтереси сільських багатіїв» І3.
У 70—90-х роках XIX ст, на суспільну арену виходить нова, народжена процесом
9  Зоря.— К.— 1897.— С.  380.
10  К о с т о м а р о в    М.   «Не    судилось». Драма Старицького // Киевская старина.— К.,  1883.—Вересень.—С 297.
11  Франко   Іван.   Про театр і драма¬тургію.—К.— 1957.—С. 201.
12 Старицький     Михайло.     Твори: у 2 т.—К.—1984.—С. 273.
13 М о р о з 3. П. Украинская классиче¬ская драматургия.—М.,—Л., 1951.—С. 27.
75
- .класової' диференціації народно-демократична інтелігенція. Старицький присвятив їй драми «Розбите серце», «Талан», «Хрест життя», представники цієї інтелігенції ви¬ступають і в уже згадуваних п'єсах драма¬турга «Не судилось», «У темряві».
Так, у п'єсі «Не судилось» виведений ко¬лоритний образ Павла Чубаня. Це людина з твердими демократичними переконання¬ми, дійова, рішуча. Чубань з когорти на¬родників, які з'явилися на арені суспільно¬го життя в другій половині XIX ст. І в українській драматургії М. Старицький був їх першовідкривачем. Зі сторінок його драм постали мужні, сильні характери, здатні на свідому активну протидію соціальній не¬справедливості. Таким чином автор наголо¬сив на важливій ролі інтелігенції в боро¬тьбі за краще майбутнє трудящих мас. 1893 року М. Старицький створив на мате¬ріалі життя й діяльності українських ар¬тистів ліричну драму «Талан», яку присвя¬тив Марії Заньковецькій. У листі до неї 13 жовтня 1891 р. драматург писав: «Хо¬телось бы мне очень поработать и создать для Вас, дорогая Марья Константиновна, много ролей, да таких, чтобы зрителей Вы привели в трепет, чтобы занемела от ве¬ликого восторга зала и разразилась бы ис¬ступленными криками... Чтобы вся Европа даже раскрыла широко перед великим та¬лантом изумленные очи» 14.
Драма «Талан» виразно перегукується з відомою п'єсою О. М. Островського «Та¬ланты и поклонники», зокрема в тракту¬ванні проблеми становища талановитих лю¬дей у буржуазному суспільстві, в змалю¬ванні образу головної героїні, в показі згубного впливу буржуазного середовища на театр.
П'єса «Талан» була новим явищем в іс¬торії української драматургії. Творчо роз¬виваючи традиції О. М. Островського, А. П. Чехова в зображенні життя акторів
14 Старицький Михайло. Твори: у 8 т.—К., 1965,—Т 8.—С. 496.
провінційного театру, М. Старицький у сво¬їй драмі робить крок уперед на шляху ху¬дожньої розробки проблеми інтелігенція і народ.
Найвища мета служителів мистецтва — віддавати народові свій талант — такого висновку доходить драматург у ліричній драмі «Талан».
Під кінець свого життя М. П. Старицький написав російською мовою драму «Крест жизни», в якій реалістично показав жор¬стокість і моральну потворність промисло¬вої буржуазії, виявив глибоке співчуття до експлуатованих робітників. П'єса не була допущена царською цензурою до сце¬ни.
Це гостра соціальна драма з життя схід¬ноукраїнської інтелігенції. Головний конф¬лікт твору — боротьба між передовою інте¬лігенцією і тією її частиною, яка віддано служила капіталу, зраджуючи інтереси на¬роду. Філософський смисл твору вираже¬ний у самому заголовку і полемічно спря¬мований проти занепадництва. Ось чому устами незламного борця Во¬лодимира Наумова М. Старицький вислов¬лює впевненість, що саме революціонери, які борються проти насильства і кривди,— справжні друзі народу, його оборонці й провідники.
«П'єса Старицького «Крест жизни»,— пи¬сала О. Пчілка,— написана вже виключно із життя інтелігенції. У самій техніці побудо¬ви драми Старицький виступає автором дуже вмілим: п'єса його відзначається ці¬кавим розвитком дії, різноманітністю сцен, а також великою жвавістю діалогу...» 13.
Соціальна драматургія М. Старицького— видатне досягнення української літератури й театру дожовтневої доби. Вона відіграла значну освітню й пропагандистську роль у класових і національних змаганнях україн¬ського народу.

Search:
загрузка...

Поведінка-це дзеркало в якому показує своє обличчя

гетьман іван мазепа(негативні риси)

Рівність громадян перед законом і органом, що веде процес проблематика

гносеологічні ідеї

михайло старицький не судилось образи героїв

вірш про бабусь і дідусів

конспект уроку з англійської мови і охорони навколишнього середовища

цікаві назви команд

українське мова позакласного заходу

вірші про сестер



Украинская Баннерная Сеть
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010