Школа та освіта в Київській Русі у XI-XII стПлан. 1. Створення шкіл та поширення освіти в І половині ХІ ст. у Київській Русі. 2. Школа та освіта в Київській державі за Ярослава Мудрого. 3. Найдавніші пам’ятки педагогічної літератури. 4. Освітні погляди Володимира Мономаха. 5. Перші школи на Поділлі. 6. Передумови створення української народності та виникнення назви “Україна”. Література. 1. Руська Правда / За хрестоматією Істор. Пед. Вітчизн. 2. Изборник Святослава. 3. Поучение Володимира Мономаха детям. 4. Істор. Пед. за ред. Гриценка М.П. Створення шкіл та поширення освіти в І половині ХІ ст. у Київській Русі. Крім форм виховання у східних слов’ян в цілому, так і в Київській Русі зокрема, як Будинки молоді, ініціації, союзи ровесників, дитяче побратимство існувала така форма виховання як наставники-пестуни. Згадка про них ми знаходимо в Остромировій євангелії (1056-1057рр.) Пестун – означає вихователь. Наставники-пестуни доглядали малолітніх дітей, турбувалися про їх розвиток, допомагали дітям засвоювати знання і навички, ознайомлювали з обрядами та ритуалами. Навчання підлітків трудових навичок здійснювалось двома шляхами: а). Перший – уточнення, направлення трудових дій з боку дорослих дій отроків під час виконання трудових практичних завдань; б). Другий – організація спеціальних занять у так званих будинках молоді. Суспільний поділ праці і відділення від землеробства ремесла спричинив виникненню ремісничого учнівства, яке передбачало індивідуальне керівництво і навчання спеціальне окремими молодими людьми… Досить поширеним вихованням і навчанням у Київській Русі було кормління, яке генетично було пов’язане з давнім звичаєм віддавання свого сина на виховання в іншу сім’ю. Наприклад: Ольга же была в Киеве с сыном своим ребенком Святославом, а кормилец его был Асмуд… (Антология педагогической мысли Др. Руси и Русского государства ХIV-XVIII в. М., 1985 г. с.97) Юні княжичі відряджалися в інше місто до годувальника, який виконував дві основні функції: 1). Був наставником; 2). Був розпорядником прав в дорученій йому іпостасі від імені свого вихованця, якого навчав практичними знаннями і навичками готував до походів, до здійснення функції державного діяча. Відомо, що один з юних княжичів брав участь у поході на древлян, Ігор Святославич у восьмирічному віці був присутній на князівському з’їзді… Які ж все-таки були школи в Київській державі в ХІ-ХІІст.? В Київській державі існували такі школи: 1. Школи елементарної грамотності в яких навчали дітей майстри грамоти читати, писати, лічити, закону Божому, церковному співу. Заняття проводились в будинках майстрів грамоти або ж в сім’ї трудящих. 2. школи книжного учіння або училища, де збирали дітей знаті. Навчальні групи тут складались з 8-10 дітей і більше. Ці школи часто створювались за вказівкою князів. Так, за вказівкою князя Володимира, як пишеться в літописі “Повесть Временых лет…” князь нача поимати нарочито чада и даяти нача на учение книжное…(Полное собр. Русских летописей. М. 1962 Т.1 – с. 118). Як навчальні книги використовувались літературні переклади, оригінальні книги давніх руських авторів. Навчання проводились так: учитель читав і коментував текст, пояснював терміни, ставив учням запитання… Оскільки розвиток освіти в Київській державі був тісно зв’язаний з поширення християнства важливого значення набувають: 3. Монастирські школи Зміст, спрямованість, методи навчання в них знайшли своє відображення в “Києво-Печерському патерику” – збірці оповідань про подвиги печерських монахів у ХІ-ХІІ ст. Києво-Печерський монастир був не лише центром літописання, а й школою підготовки проповідників-місіонерів, які поширювали в Русі християнство. Найбільш освідчення і здібні монахи-ченці були зобов’язані навчати дітей читати, організовувати самостійну роботу учнів над книгою, колективне обговорення богословських тем, вели дискусію. Києво-Печерський монастир став центром громадсько-політичного життя давньоруського суспільства. В цьому монастирі виховались історик Нестор, письменники-богослови Никон, Іаков, Полікарп, Симон, та ін. Ото ж основними шляхами здобування освітив Київській державі були: - кормління; - коли книжного учіння (училища); - школи елементарної грамоти; - ремісниче учнівство; - монастирські школи; - домашнє навчання. Другим важливим джерелом освіти була ідеологія християнської церкви. Третім – традиції язичеської культури. Створення шкіл в Київській державі. Після хрещення Русі князь Володимир став брати дітей знатних осіб, головним чином своїх дружинників – і “даяти на учение книжное”. Літопис 1028 р. відмічає, що Князь Ярослав у Новгороді “собра от старост и попов 300 детей и нача учить книгам”. Смоленський князь Осмомисл (ХІІІ ст.) відкриває школи при монастирях і наказав ігуменам вчити дітей. На підставі цих відомостей можна вважати, що в Київській державі в Х-ХІІІ ст. при церквах монастирях заснувались школи для підготовки духовенства і писемних людей, які потрібні були для управління державою. Приділялась освіта не лише чоловікам а й жінкам. Так, історики Татіщев і Костомаров писали, що в києві наприкінці ХІ ст. в жіночому монастирі було створено училище, де 300 дівчаток навчались грамоти – читати, писати, рахувати, співати релігійні пісні, шити… В Суздалі княгиня Єфросіня заснувала жіноче училище. У Київській Русі у великій пошані була грамота, шанувалась книга, та писемні люди були в шані. Діти трудового народу виховувались в дома в сім’ї, а деякі навчались у майстрів грамоти. Процес навчання грамоти в школах був тяжкий, оскільки: 1. не було спеціально підготовлених вчителів, ними були церковнослужителі; 2. не було спеціальних підручників, ними були церковні книги – різний почерк, відсутність розділових знаків, великої букви, помилки; 3. не було розробленої методики навчання, а кожен вчив як міг… 4. все навчання ґрунтувалось на зубрячці, пам’яті, догматично… 5. існувала сувора палична дисципліна: Розга уму научает и беса проганяет… писали на воскових дощечках-табличках загостреною паличкою-штилем. Пізніше писали – гусячим пером на пергаменті – чорнилом… Писали штилем також на корі берези – берестяні грамоти. Історичні документи зберегли деякі дані про методи навчання в школах Київської Русі. Книжник Іоан (автор Ізборніка Святослава) в творі “Слово книжного калагура” вперше подає методичні вказівки, як працювати з книгою: читай не поспішаючи, не поспішай переходити до наступного розділу, обмірковуй те, що прочитане, постаратися зрозуміти зміст текст (“поразумей, что глаголют книги”). У школах та в індивідуальному учнівстві використовувались такі прийоми роботи, як читання і коментування тексту, “слово”, що було прообразом викладу матеріалу, бесіда, показ конкретних дій (написання букв “писало”, послідовність трудових операцій), інструкція, показ, коментування тощо та інші методи орієнтували на заучування тексту напам’ять, засвоєння елементарних трудових навичок учіння. Великого значення надавалось самостійному читанню книг. Вчені підкреслюють, що навчання в школах Київської Русі було більш сприятливим порівнюючи із Західною Європою, бо навчання проводилось на зрозумілій церковнослов’янській мові, на відміну від Заходу, де панівною мовою була латинська. Однак у школах широко застосовувалось і на Русі, і на Заході тілесні покарання і там. І там. “Хвала різці оспівується в усіх азбуковниках…” різка була на Русі основним засобом стимуляції дітей у шкільній практиці. Культура Київської Русі за своїм рівнем не поступалася перед країнами Західної Європи. А в окремих параметрах була навіть, нерідко вищою у ХІ-ХІІІ ст. Багато руських князів були освіченими людьми свого часу. Зокрема, високоосвіченим був князь Ярослав. Ярослав Мудрий (1019-1054рр.) після смерті Володимира Великого-хрестителя серед його синів розпочалися сварки і боротьба за Київський престол. (все це ви знаєте вивчали на лекціях історії України). Ця боротьба завершилась тим, що Ярослав (один зсинів Володимира) перемагає і очолює престол і об’єднує навкола Києва руські землі під своїм керівництвом. Ярослав був прозваний Мудрим за свою освіченість та любов до книг. Хоча зовні він був не досить вродливим – слабкого здоров’я, фізично слабкий, кульгав на ногу. Та це не завадило йому стати добрим полководцем і мудрим князем. Ярослав продовжував політику батька Володимира Великого. Він здійснив ряд вдалих походів проти поляків та литовців і загалом під владою опинилася вся спадщина батька Володимира. Русь була страшенно розорена братовбивчою війною. Ярославу довелось зосередити зусилля на відбудові країни, захисті її кордонів. На місці рішучої перемоги над печенігами було збудовано у 1037 р. церкву святої Софії – Софіївський собор, яка була зразком досконалості архітектурних форм… Ярослав Мудрий укріплює Київ – він будує золоті ворота, споруджує укріплення навколо Києва земляні вали висотою понад 25 метрів, на яких стояли міцні дубові стіни і могутні башти. В них були прорізані вражаючі уяву ворота: Золоті, Софійські, печерські тощо. Високого рівня досягла давньоруська писемність за Ярослава Мудрого. При Київському соборі було засновано книгосховище – бібліотеку та майстерню по виготовленню та ремонту книг. Тут переписування книги та переклади здійснювали з грецької на давньоруську. У літописі “Повість минулих літ” про це писалось: “И собра Ярослав писце многий и перекладаше от грек тна слав’янское писмо. И спиша книги многы… написав положи в Святой Софии, юже создать самь…” Ото ж, створена Ярославом Мудрим бібліотека – перша – в Русі – нараховувала 500 книг… Бібліотека Ярослава Мудрого, її організація при Софіївському соборі – важлива культурно-історична подія, яка свідчить нагромадження в той час значної кількості книг. У книгосховищі бібліотеки збереглися головним чином літургійні книги, необхідні при відкриті нових епіскопій та побудові храмів. У бібліотеці були також і книги для світського читання, подібних до відомих ізборніков. Книги для світського читання з текстами повчального характеру – Ізборнік Святослава 1073 р. Та Ізборнік 1076 р. “слово некого ченця книг…” Тут також збереглися різні державні документи, договори, князівські грамоти. За часів Ярослава Мудрого був складений збірник правових норм при розгляді різних конфліктів – “Руську Правду”. Дочка Ярослава – Анна, яка вийшла за французького короля, була освіченою жінкою, вона читала і писала руською і латинською мовами, а її чоловік – король Франції був неписьменним. Представники культури Київської Русі: філософ Ілароін – перший митрополит в Русі. Нестор – історик-літописець. Феодосій – заснував Києво-Печерську лавру. Мова “Руської правди” (писаний збірник законів) була чіткою і підкорялась граматичному строєві. У монастирях великих міст та соборах (Києва, Новгорода) переписувались книги, організовувались книгосховища-біблотеки… Писемні люди були не тільки серед князів, але й серед заможних громадян, купців, ремісників. Ремесло в Київській Русі досягло високої досконалості. З ім’ям Ярослава Мудрого пов’язаний розквіт давньоруської культури й наукових знань. Його можна назвати з повним правом фундатором, засновником книжної вченості в Русі Київській. Літописець Нестор пише, що Ярослав Мудрий “до книжок виявив завзяття часто читав їх вночі і вдень. Він засівав книжними словами серця віруючих людей”. Найдавніші пам’ятки педагогічної літератури. Педагогічні ідеї руського народу знайшли свій вияв у народній педагогіці, зміст якої розкривається у творах фольклору з педагогічним змістом. Згодом з’являються в київській державі пам’ятки педагогічних літ, то були рукописні книги – збірники педагогічного змісту, в яких розповідається про сімейне життя і виховання дітей. В ХІ-ХІІ ст. появляються рукописні книги – збірники педагогічних статей педагогічного змісту та релігійно-моральних статей. До перших пам’яток педагогічної педагогічної літератури належать: “Златаус”, “Измарагд”, (Ізомруд), “Ізборник Святослава” (1076р.), збірник “Пчела”, “Поучение Владимира Мономаха детям”. Ізборнік Святослава У 1076 р. диякон Іоан написав книжку з посвятою князю Святославу під назвою “ізборнік 1073р.” або Ізборнік Святослава – це рукописна книжка. У вступі зазначається, що укладач хотів дати роз’яснення незрозумілих місць з книжок князівської бібліотеки і дібрати відповідні висловлювання відомих на той час мислителів. У збірнику понад 380 статей 25 авторів з IV по Х ст. н.е. Уже це свідчить про характер твору. Окрім тлумачення християнських догм, Ізборнік містить матеріали з філософії, історії, етики, граматики, природознавства, медицини, математики. Саме за свій енциклопедичний зміст Ізборнік Святослава набув великої популярності. Він захоплював своїм художнім оформленням, заставками, орнаментом. Ізборнік – унікальна пам’ятка літератури загальнослов’янського і світового значення. В “Изборнику Святослава” (1076р.) подаються поради, як краще вчити дітей читати: читати не поспішати, а роздумувати про те, що пишеться в книжці, що означає кожне слово, перечитувати ще раз окремі її розділи…поважати книгу… “Златаус” – педагогічна пам’ятка – являла собою збірка окремих висловів отців церкви. “Пчела” – педагогічна пам’ятка, що складалась з окремих афоризмів, висловів із святого письма, отців церкви, стародавніх філософів – Сократа, Платона, Аристотеля. Ці збірки були улюбленим читанням руських людей, заучувались на пам’ять, були вчителями життя і моралі. Деякі з цих афоризмів стали прислів’ями і висловлювали глибоке моральне ставлення до людини: “при славе будь смирен, а при печали - мудр”. Є і такі думки. Що стосуються безпосередньо питань виховання і навчання. В збірці “Пчела” – ми знаходимо такі дидактичні поради: “Уча учи нравом. А не словом; иже слово мудр, а дела его не свершена (тобто не відповідають словам). То хром есть”. Володимир Мономах про виховання (1053-1125рр.) великий князь Київський Володимир Мономах (роки правління 113-1125) був видатним державним діячем, письменником. Він прагнув припинити князівські міжусобиці і війни, закликав до об’єднання князівських військ в боротьбі з нападниками… У 1096р. Володимир Мономах написав педагогічну пам’ятку “Повчання Володимира Мономаха дітям” або просто “Повчання…”, яка була вміщена в Лаврентіївському літописі і так дійшла до нас. “Повчання” адресується не лише дітям Мономаха, але і усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише сам Володимир Мономах “…не осуждайте меня, дети мои, или кто другой это прочитав…” Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: “Не забывайте того хорошего, что вы умеете, а чего не умеете, тому учитесь…” Володимир Мономах вважав виховувати дітей слід на позитивних зразках батьків, дідів. Саме тому за зразок вихованості він бере свого батька Всеволода, який вивчив 5 мов сидячи дома, тобто навчаючись у двірцевій школі… Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь Володимир радить своїм дітям: любити батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, бути чуйним і жаліти дітей сиріт, поважати жінок… Щоб викликати у дітей інтерес до постійної діяльності, або як каже князь Володимир до постійного “деланья” Володимир Мономах свої установи підтверджує прикладами взятими із ратних походів та ризикованих ловів, доповнюючи їх розповідницями про постійні господарські турботи. “Много трудился я на охоте, по сто туров я убивал за лето, взяв диких коней своими руками по десять, двадцать… Медведь прокусил попону у самого колена. Зверь выскочил на меня и прокинул коня подо мной – но Бог сохранил меня… Что нужно делать отрокам моим, то я делал сам и на войне, и на охоте…” Мономах радить дітям: жаліти вдів і бідних людей, як це пише про себе князь: “Не давал я в обиду убогой вдовице и бедного пахаря, сам заботился о церковной службе… Больше всего не забывайте убогих, кормите их, сколько можете. Одарите сироту. Не убивайте ни правого, ни виноватого… не клянитесь по напрасну, а давши клятву, соблюдайте её строго… Уважайте духовенство, оно молится за нас, некогда не забывайте господа Бога. К Богу надо угождать не постом, не отшельничеством, а добрыми делами. Все мы смертны, – сегодня живы, а завтра в гроб…” Мономах радить дітям трудитися. Він робить висновок, що участь дітей у трудовій діяльності запобігає появі у них лінощів і неробства. Це перегукується з народними афоризмами “лінь – мати всіх нещасть… Пусть не застанет вас солнце в постели… трудитесь.” Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… В свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. Повчання Володимира Мономаха стало одним із перших педагогічних творів у середньовічній Європі. Володимир Мономах радить дітям учитися, посилаючись на свого батька Всеволода Ярославича, який знав 5 мов… За справедливим зауваженням одного французького дослідника що в усій західноєвропейській літературі ХІ-ХІІ ст. не було педагогічного твору, рівного щодо гуманності, дбайливого ставлення до людей та інших моральних вказівок ніж це було “Поучение Владимира Мономаха детям” Однак, розвиток культури, який так високо стояв в Київській державі, до ХІІІ ст. дещо загальмувався внаслідок феодальної роздрібненості і міжусобних війн, які ослабили Київську державу. Не витримавши натиску монголо-татарської навали, Київська держава була підкорена кочовими полчищами, які за своїм культурним рівнем були набагато нижчі від Русі. Це було причиною того що протягом XIII-XVст. Настає період тимчасового занепаду культури в країні. Шапка Мономаха Одна з регалій руських князів, а пізніше російських царів. Назву одержала в зв’язку з легендою, що князівські регалії були прислані з Візантії, які одержав Володимир Мономах від свого діда по матері Анні – імператора Костянтина Мономаха царські регалії і корону. Але шапка Мономаха не грецького походження, а східного. Виготовлена у XIVст. Шапка Мономаха – це золотий філігранний гострокінцевий головний убір, увінчаний золотим хрестом і оточений хутром соболя та коштовним камінням. Перші школи на Поділлі Поява шкіл та писемності в Київській Русі ще в дохристиянський період характерним було і для нашого краю як складовою частиною руської держави. Про це свідчать археологічні відкриття на території Поділля. Так, археологічні розкопки професора КПДПІ І.І.Винокура у Подністров’ї у Бакоті, Вороновиці свідчать, що на посуді доби Черняховської культури виявлено давньоруські букви. Археолог Т.І.Тиханова виявила також на уламках кераміки IVст. при розкопках у селі Лепесівка (Білогірський район) на Хмельниччині, а також жбан, на якому був написаний чертами і резами сільськогосподарський календар. У Меджибожі і Бужську (Хмельницька область) тепер на цьому місці с.Городище, в яких в різні часи були резиденції Київських та Галицьких князів. Саме вони влаштовували тут базари, ярмарки, підтримували діяльність ремісників. В таких умовах не могло бути, щоб князі, купці і ремісники обходились без шкіл. Цей висновок підтверджують, знайдені археологом з КПДПІ В.І.Якубовським скупчення писал ХІІІст., який він виявив у с.Городище, на місці якого було м.Бужеськ (Деражнянський район). На берегах річки Дністер найдавнішими в подільському краї були скельні монастирі у Бакоті, Мукшії, Маліївцях, Соколі, Студениці, Субичі, Черчі та ін. Місцеве населення і досі називає місце їх розташування монастириськами. Так, Бакотський монастирь існував ще з ХІІст. При обстежені монастиря археологами на стіні келії знайдені написи, зображення святих. При монастирі була школа – монастирська школа. В Полонському монастирі, як свідчать розповіді князя Войшела (записано у літописі, який постригся у кінці і посилився в цьому монастирі і знаходився там 3 роки, що він князь-монах навчався слов’янської грамоти саме в Полонському монастирі, де була школа. Всі ці та інші факти свідчать що на Поділлі знали письмо ще в дохристиянський період і добу прийняття християнства. В нашому краї існували школи в давніх містах про що свідчать знайденні знаряддя для письма писала. Передумови створення української народності Виникнення назви Україна. Гензес і подальша еволюції етнічної спільності українців відбувалися в історичних умовах загального розвитку феодальної суспільно-економічної формації. Її закономірності визначали найголовніші періоди всіх етнічних процесів в Україні. Приблизно в ХІІ-ХІІІ ст. стали вирізнятися первісні ознаки української народності, що стосувалися території, мови, культури, економіки, побуту та звичаїв. Хронологічно це збіглося з феодальною роздробленістю Київської Русі своєрідним етапом у розвитку натурального виробництва. На той час іноземні загарбники, скориставшись ослабленням київських князівств і децентралізацією державної влади, поступово захоплюють східнослов’янські землі, що ще більше роз’єднує їх. Природнім осередком стало Середнє Подніпров’я, а суспільно-політичним і культурним центром регіону – Київ. У цей час і з’являється назва “Україна”. Першу згадку про неї ми знаходимо в Київському літописі 1187р. Вона була пов’язана з Переяславським князівством. Говорячи про смерть у Переяславі Володимира Глібовича – захисника краю від половців, літописець зазначав: “И плакашася по нем все переяславци…, о нем же Оукраїна много постона…” (Ипатевская летопись, пол. Собр. Руских летописей. – М., 1962. – т.2 653). У літописах назва “Україна” неодноразово вживається з терміном “Русь” і “Руська земля”. У наступні кілька століть вона застосовувалась переважно для визначення території Середнього Придніпров’я, а пізніше поширилась на всі південно-західні руські землі, в тому числі Південну Буковину і Закарпаття. Термін “Україна”, як назва походить від слів край, країна. З середини ХІІІ ст. особливо у роки визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі (1648-1654рр.), полінонім “Україна” утверджується на більшості земель, де проживали українці, визначає межі розселення місцевого етносу. Виникнувши як народне поняття назва “Україна” поступово набуває нового значення, закріплюється у свідомості народу, його фольклорів, а також у офіційних документах. У джерелах XIV-XVIII ст. одночасно панувала третя назва – Малая Русь, яка вживалась щодо Галицько-Волинської землі, а згодом і для Придніпров’я. Проте воно набуло масового поширення.
