Репресовані культові споруди м. Кам’янця-Подільського другої половини ХVІ – 30-х років ХХ століттяВступ Яка застиглість і суворість форм, Яка довершеність пропорцій, норм. Поема, вирізьблена із граніту. Але заглянь у темні очі веж: Там жах Середньовіччя, тьми і гніту, І кров, і гвалт, і заграви пожеж. Михайло Драй-Хмара”Кам`янець”. Пам`ятки минулого – це історія, слава і гордість народу. По них вивчаємо боротьбу наших предків за краще майбутнє, їхню самобутню культуру, стійкість і героїзм при захисті Вкраїни. Водночас вони уособлювали народну мудрість і талант. На Поділлі місто Кам`янець-Подільський виступає чи не найбагатшим на пам`ятки древності. В епоху Середньовіччя та Нові часи Кам`янець в історії України та Східної Європи відігравав неабияку роль. Він виступав торгівельним, ремісничим, оборонним, культурним, адміністративним та релігійним центром Подільського воєводства. Так склалося історично, що за своєю величчю Кам`янець-Подільський у ХVІ-ХVІІ ст. посідав третє місце в Україні після Львова і Києва. Деякі з цих пам`яток стають в ряди першокласних споруд, займаючи особливе місце в історії української архітектури. Пам`ятки архітектури Кам`янця, як і інших міст України умовно дослідники ділять на ряд типів, серед яких виділяють оборонну архітектуру, житлову, культову.1 Мою увагу привернули пам`ятки культової архітектури міст, оскільки їх тут чимало. Храми – це безцінні скарби, що втілюють в собі творчу думку, працю і мистецький хист багатьох поколінь. Вони відображають дух епохи, життя народу, його естетичні смаки. В 30-х роках ХХст. атеїстична партійно-державна влада розпочала наступ на всі релігійні конфесії. Від більшовицького терору не врятувалися ні католики, ні православні. Атеїстичний наступ передбачав нищення релігії як такої. Тому на Поділлі 30-ті роки помічені масовим закриттям церков і костьолів, а найцінніші з них просто знищувалися. Тоді у Кам`янці-Подільському були знищенні найкращі церкви і собори: кафедральний собор Божої Матері, собор Олександра Невського та вірменський Михайлівський собор (1935р.). Нищаться такі старовинні церкви м.Кам`янця як Іоанно-Предтеченська (деякі історики вважають, що колись вона іменувалась як церква Параскеви П`ятниці), Свято-Троїцька, Покровська, Михайлівська та інші. Наприкінці 30-х років у місті не залишилося жодного діючого храму. Старовинний Петропавлівський кафедральний костьол уник цієї участі лише тому, що перед тим, у 1930 році, був перетворений на музей.2 Саме репресованим культовим спорудам міста Кам`янця і присвячена моя робота. Оскільки проблема в історіографії досліджувалась недостатньо, вона і привернула мою увагу. В останні роки в Україні помітно зріс інтерес широкої громадськості до історії репресованих християнських храмів. Це зумовлено новим ставленням держави до релігії, легалізацією раніше заборонених конфесій, надіями людей, що відродження церкви сприятиме оздоровленню морального клімату в суспільстві. Нижня хронологічна межа дослідження (друга половина ХVІст.) обумовлена тим, що найбільш вірогідні писемні джерела засвідчують про зведення кам`янини цих храмів саме в цьому столітті. Верхня ж хронологічна межа пояснюється більшовицькими репресіями (30-ті роки ХХст.). Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі праць істориків та різнотипових джерел простежити час виникнення, історію та особливості архітектури храмів; з`ясувати їх місце в культурній спадщині Кам`янця-Подільського і Поділля в цілому. У відповідності до поставленої мети, я спробувала визначити основні дослідницькі завдання: 1. розкрити стан наукової розробки проблеми; 2. дослідити писемні, графічні, картографічні джерела та фотодокументи з історії репресованих храмів Кам`янця-Подільського; 3. з`ясувати конкретні дати виникнення храмів і дослідити соціальну топографію їх; 4. простежити історичний розвиток досліджуваних церков і проаналізувати їхні архітектурні особливості; 5. з`ясувати місце культових споруд в історії міста. Наукова новизна дослідження полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного та об`єктивного висвітлення в історичній науці. Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали, основні положення і висновки можуть бути використані для спеціальних курсів з історичного краєзнавства, а також релігієзнавства. Звертаючись до історіографії теми, варто зауважити, що проблема історії репресованих культових споруд Кам`янця-Подільського спеціально не вивчалась, хоча окремі її аспекти привертали увагу багатьох істориків. Зокрема у другій половині ХІХст. історія та архітектура кам`янецьких храмів привернули увагу Ю.Сіцінського.1 Працюючи над виданням історії храмів Подільської губернії загалом, автор подав короткий нарис кожної церкви, а також простежив вплив візантійсько-атонської архітектури на будівництво мурованих церков на Поділлі. Ю.Сіцінський виокремлює в Кам`янці 3 старовинні православні муровані церкви: Троїцька монастирська, Іоанно-Предтеченська (або Старий собор) і Петропавлівська. З початком функціонування Подільського історико-статистичного комітету та “Подільських Єпархіальних відомостей”, майже кожна церква знайшла свою характеристику в історико-статистичних нарисах. Щодо соціальної топографії храмів вагомою є праця Винокура І.С. і Петрова М.Б.2 Свою точку зору щодо “християнських святинь Кам`янця “ дає дослідниця Пламеницька Є.,3 хача праця архітекторші дещо позбавлена історичної об`єктивності. Джерельну базу роботи становить комплекс архівних матеріалів. Багато інформації щодо теми наукової роботи містяться у працях Гульдмана В.К.,4 Синицького Д.,5 Брайчевського М.Ю.,6 Григоряна В.К.,7 Троїцького8 та інші. Розділ І Топографія культових споруд в міських кварталах Кам`янця та їх соціальний зміст. Найдавніші Кам’янецькі храми: Іоанна Предтечі та Святої Трійці. Їх місце в релігійному та історико-архітектурному житті міста. 1.1. Топографія культових споруд “Міста принесли велич маленькому континенту “, - влучно зауважив про Європу Ф. Бродель. Точніше і лаконічніше визначити роль міст у розвитку сучасної цивілізації просто неможливо. Саме міста на рубежі Середньовіччя і Нового часу, концентруючи на обмежених площах значні маси населення, створили нові соціальні системи, які не тільки підпорядковували собі території цілих країн, але й стали одним із каталізаторів всесвітнього історичного процесу. Соціотопографічний метод вперше у 1921 році використав для середньовічної урбаністики німецький дослідник Ф.Роріг. Застосування цього методу дозволяє встановити вплив не тільки рельєфу, але й соціальних інститутів на процес формування території міста.1 Місто Кам`янець-Подільський унікальний за природньою топографією, прадавньою історією, насиченістю пам`ятками культури. Спочатку місто іменувалось просто Кам`янцем, в імені своєму утверджуючи свою сутність. І якщо наша велика поетеса Леся Українка назвала Поділля окрасою України, то Кам`янець сміливо можна назвати окрасою Поділля. Справедливість цього твердження засвідчать літературно-історичні джерела, починаючи від літописів і нотаток середньовічних мандрівників, які донесли до нашого часу багато точних описів і захоплених висловлювань про це красиве і неприступне місто – твердиню на Смотричі. І тепер воно викликає у кожного подив і захоплення. На стрімких кам`янистих берегах висотою 20-30 метрів, ніби виростаючи з них, здіймаються могутні мури і башти Старого міста. А далеко внизу під нами виблискує течія річки. Органічно вросло місто в рідну землю та історію нашого народу.1 Специфіка соціально-територіальної еволюції міста полягала в тому, що в його межах перебувало три общини. “В городе Каменце троякий народ людей и троякий обычай права. Поляки имеют первенство и судятся правом Магдебургским; Русь судится правом и обычаями русскими и имеет своего войта”.2 Кожній общині належала відповідна частина території міста. Руська община займала найбільшу територію і розміщувалась в північній, східній і південно-східній частині півострова, а також в каньйоні Смотрича від Польських до Руських воріт. Польська община локалізувалась в центрі міста, домінуючому по рельєфу, а вірменська – в південній частині міста. Основу адміністративного поділу середньовічного міста до кінця ХVІІІст. становила така адміністративно-територіальна одиниця, як церковна парафія (або прихід).3 Відмітимо, що в межах руської общини знаходились невеликі локально-топографічні утворення, до яких відносяться церкви з погостами, число яких на початку 70-х років ХVІІст. досягло 8. Тарифи 1530 – 1542 років свідчать про існування в Кам`янці 12 попів.1 Старовинний поділ на парафії мав ряд особливостей порівняно з новітнім районуванням. Під парафією ХVІ – ХVІІІст. слід розуміти не лише кілька десятків кварталів житлової забудови, що оточували ту чи іншу прихідську церкву, а й населення ( парафіян ), мешканців цієї ділянки міста, “ приписаних “ до конкретного храму.2 Поняття “ церковна парафія “ мало у ті часи набагато глибший духовний зміст, ніж міський квартал.Члени однієї парафії становили ніби окрему громаду у соціальному міському організмі, об`єднану певними обов`язками та інтересами. Парафіяни спільно щонеділі відвідували храмові служби, ходили до сповіді та причастя (для контролю за виконання кожним із членів церковної общини цих “таїнств” священники вели спеціальні “сповідальні розписи “), брали участь у релігійних святах ( у тому числі і в “ храмових празниках “), ховали померлих на одному церковному цвинтарі, навчали дітей в одній парафіяльній школі, а хворих лікували у церковному шпиталі. До настоятеля храму звертались за допомогою під час родинних чвар як до “ мирового судді “. Очолював парафію ( “мирян “) церковний староста ( клитор), якого обирали з числа найшанованіших і найбагатших прихожан. Староста збирав грошові пожертви на утримання храму та його причту, школи та шпиталю, допомагав священнику під час служби. Часто старости та найзаможніші члени парафії власним коштом лагодили церкву та дарували “на храм” богослужбові книги, коштовний посуд, ікони, напрестольні хрести. Крім того, парафіяни у часи гонінь на православ`я з боку уніатської та католицької церков створювали при церквах братства, які дбали про збереження православної віри, рідної мови, культури та традицій, морально і матеріально підтримували духовенство. При церквах створювались і ремісничі братства з ремісників однієї спеціальності (одного цеху), які також опікувались долею церкви. Головними архітектурними домінантами кожної парафії були храми, які виступали в ролі орієнтирів у тогочасних документах: стосовно них зазначалось розташування окремих будинків, садиб, вулиць та провулків.1 Церкви, як правило, займали чітко визначене місце в соціальній топографічній системі общини і формували окрему зону або квартал міста. М.Г. Рабінович вважав, що таке членування було характерним для всіх міст Росії, де кожен кінець ( а всередині нього – сотня і вулиця ) мав свою патрональну церкву або монастир.2 Церкви в Кам`янці-Подільському спочатку були переважно дерев`яні, тому і швидко руйнувались. На початку ХVст. була впроваджена Галицька православна єпархія і новообраний святитель Макарій Тучапський прийняв титул єпископа Галицького, Львівського і Кам`янець-Подільського. Але не всі священники підкорилися новому єпископу ( може тому, що в попередні часи звикли визнавати своїм архипастирем київського митрополита ), і 11 жовтня 1544 року король Сигізмунд забороняє руським обивателям тримати попів, які не корилися владі Макарія Тучапського.3 Свідчення про те, які церкви існували в ХVІІст., дає нам перспективний план Томашевича 1672 року. На цьому плані показані 7 церков, про які згадує паломник Трифон Коробейников, і крім того, ще 4 церкви. Гравюра Томашевича, відома в історіографії, послужила зразком для інших видань планів Кам`янця. Сам Томашевич був цивільним інженером з фаху землемір, а тому його гравюра 1672 року, накреслена невдовзі після того, як турки в серпні 1672 року взяли Кам`янець, являє собою певний документ в топографічних вказівках. Руські церкви в Кам`янці в 1672 році були всі православні, не уніатські, так як унія була заведена лише на початку ХVІІІст., коли після турків поляки почали заново встановлювати свої порядки на Поділлі.1 На гравюрі Томашевича зазначено такі церкви: руські (Троїцька, Іванівська, Петропавлівська, Вознесенська, Миколаївська, Руська церква Діви Марії, Михайлівська, Хрестовоздвиженська, Спаська, Онуфрієвська, Хресторождественська церкви); римо-католицькі костели і кляштори (кафедральний Петропавлівський костел, Домініканський кляштор, Францісканський кляштор, Ієзуїтська колегія, костел Катерини зі шпиталем, костел св. Михайла конвенту монахинь ордену св.Домініка, шпиталь св.Лазаря, костел св.Станіслава в Старому Замку ); вірменські храми ( Миколаївський, Діви Марії, Георгієвський, Мурований дім ).2 Є відомості, що в Кам`янці в ХVІІст. були ще вірменські храми Успенський і Степанівський, але ці будинки не показано на гравюрі Томашевича. Ю. Сіцінський припускає, що, можливо, в 1672 році їх не було. Таким чином, на гравюрі Томашевича зазначено всіх культових будинків і установ 24: руських православних 11, польських римо-католицьких 9, вірменських 4. Це досить багато для тих часів, якщо зважити на те, що Кам`янець “ займав тільки виспу, кругом якої тече річка Смотрич, та долину, що оперезує ту виспу разом з річкою.”3 Дуже пунктуально Томашевич зазначив Кам`янецькі релігійні будинки – храми трьох існувавших тут національних громад руські, польські й вірменські. Деякі з цих будинків накреслено так, що можна навіть дещо помічати відносно архітектурного стилю. Найдавнішими храмами м.Кам’янця були: Іоанно-Предтеченський та Свято-Троїцький. Архітектура стародавніх мурованих церков на Поділлі мало досліджена істориками мистецтва. Муровані церкви Поділля не мають в більшості одного якогось виразного стилю або типу, і на них дуже мало звертали увагу дослідники мистецтва. Троїцька монастирська церква та Іоанно-Предтеченська (або Старий собор) мають зовнішній вигляд і план однакового характеру. В кожній з них із західного боку, при вході над притвором є збудована дзвіниця у вигляді чотирьохгранної вежі з вікнами на верху. Ширина вежі така, як ширина середньої частини церкви, через що вежа виглядає важкою. Покриття на дзвіницях на вигляд невисокої восьмигранної або круглої бані, а зверху на бані Троїцької церкви високий шпиль, а на Предтеченській – головка з ліхтарем. Від сходу, де знаходиться олтар, кожна церква має заокруглення або абсиду такої ширини, як ширина церкви, а біля олтарної абсиди з півночі і півдня виступають менші абсиди. Таким чином, плани цих церков однакові: це продовгастий чотирикутник, заокруглений на сході двома меншими заокругленнями по боках, через це план у тій своїй частині має вигляд хреста з заокругленими кінцями, або, як кажуть деякі, виглядає як листок конюшини. Такі церкви, що мають три перехресні закривлення, називають триконховими (конха – черепашка).1 Про ці кам`яні церкви часом можна чути, що вони своїми масивними вежами, внутрішнім виглядом і склепінням, подібні до римо-католицьких костелів і, що архітектура цих церков має західну орієнтацію. Хоч в дійсності це не так.2 1.2. Іоанно-Предтеченська церква. Іоанно-Предтеченська церква, або так званий Старий Собор, не має хронологічної дати свого збудування. Дехто з істориків вважає, що вона збудована в ХІVст. при князях Коріатовичах і що з початку вона існувала під назвою П`ятницької церкви. Стверджують, що церква Параскеви П`ятниці переіменована в Предтеченську близько ХVІІст. Але про це немає ніяких ні усних, ні письмових свідчень, а лише вказаний документ протоієрея П.Троїцького ( на який посилається архітектор Є.Пламеницька, стверджуючи, що Іоанно-Предтеченська церква – це колишня церква Параскеви П`ятниці ). По існуючим документам видно, що на початку ХVІІст. Іоанно-Предтеченська церква існувала під цією ж назвою. Найдавніша згадка про цю церкву знайдена в записках паломника Коробейникова: “ В Литовской земле, в Каменце Подольском к церкви Рождества Ивана Предтечи протопопу Василию дано Государевы заздравной милостыни 2 золотых, да у той же церкви нищим золотой, да церковным дьячкам 5 алтын 5 денег”.1 Іоанно-Предтеченська церква знаходилася в південно-східній частині Старого міста, навпроти колишньої Губернаторської, або Миколаївської, площі. Головним її фундатором був Василій Ластовецький, власник сусіднього з Кам`янцем села Ластовець. Ця церква була кафедральним собором з часів приєднання Поділля до Росії (тобто з 1793 року по 1878 рік, коли був освячений новий кафедральний собор на честь Казанської ікони Божої Матері). В Іоанно-Предтеченській церкві містилося дві старовинні цінні ікони – одна храмова ікона св.Іоанна Хрестителя, а друга – св.Миколая Мирликійського, що знаходилася в середній частині храму, з лівого боку.2 Слід зазначити, що в 1606 році Василій Ластовецький купив садибу в Ціолковських, суміжну з Предтеченською церквою, і подарував її цій церкві і її братству. Ластовецькі – це православно-руський дворянський рід на Поділлі, в ХVІ-ХVІІст. їм належали декілька сіл Поділля і Галичини. Ластовецькі були в близьких родинних зв`язках з Володієвськими (з роду яких, як відомо, Юрій загинув в кам`янецькому замку в 1672р.), а також Грабовецькими (Микола Грабовецький був похований в Предтеченській церкві). Сам же Василій Ластовецький був одружений з дочкою Івана Світельницького, Анною. Всі ці давньоруські дворянські роди були в ХVІст. Православними родами південно-західної і західної Русі зрадили своїй вірі і перейшли у католицтво і в унію. Під час панування в Кам`янці мусульман Предтеченська церква була перетворена на мечеть великого візира (про що свідчить гравюра 1672р.), а після виходу турків з міста вона першою була передана уніатам, і знаходилася в унії до 1795р. В руках уніатів ця церква набула зовсім іншого вигляду з середини – католицького, - з боковими олтариками і католицькими престолами. В ХVІІст. біля Предтеченської церкви існувала руська ратуша в так званому Киріачинському будинку, а в другій половині ХVІІІст. на фронтовій частині церковного погосту був влаштований двохетажний будинок для уніатської капітули і семінарії. Під час приєднання уніатів і створення брацлавсько-подільської кафедри в 1795р., в цих будівлях капітули і семінарії мали збудувати жіночий монастир, але цей будинок став місцем зібрання депутатів подільського дворянства, потім був театром і, нарешті, за розпорядженням вищого керівництва, переданий в духовне відомство, а з 1805 по 1865 рік тут була розміщена православна Подільська духовна семінарія. Крім того, в одному з будинків, збудованих на погості Предтеченської церкви, до 1834 року розміщувалась православна консисторія.1 Щодо архітектури цієї церкви, то слід зазначити, що олтарна частина церкви має абсиду, а по боках, з півдня і півночі, менші півкружжя (конхи); західна частина церкви (бабинець) планом квадратна, відділена від середньої частини аркою. На квадраті стоїть дзвіниця. Довжина церкви в середині (без притвору) 21.8м. Ширина (без конх) 7м . Склепіння над західним квадратом хрестове, а середня частина і олтар мають півциліндрове склепіння, помережане пругами. Зовні церква має два контрфорси від півдня і півночі проти тієї арки, що відділяє середню частину церкви від бабинця. В одному контрфорсі зроблено східці на дзвіницю. Найбільші зміни в архітектурі Предтеченської церкви почалися в ХІХст. Як видно з описів “візит“, в ХVІІІст. на верху церкви не було ніякої бані, а був двоспадний дах і на західній стороні вежа-дзвіниця. В 1826р. ця вежа була підвищена ще на 7 аршин і прикрашена цегляними пілястрами й карнизами; з трьох боків в горі зроблені великі вікна з балконами на кам`яних тесових консолях і на вежі побудовано восьмигранну баню. Тоді ж прибудовано до вівтаря з південного боку ризницю, а з північного – невелику пономарню з виходом на цвинтар. В 1846 – 1848 рр. дах на церкві понижений і покритий бляхою замість гонт, а над вівтарем побудовано дерев`яну невеличку баню (главку). В 1890 – 1895 рр. було збільшено вікна у вівтарній абсиді й у двох бокових; збільшення зроблено, власне, внизу. Вхід до церкви був з півночі в бабинці, але тепер двері ті замуровані (мається на увазі до репресій 30-х років ХХст.).2 В Предтеченській церкві на стінах і підлозі було декілька надмогильних написів. Сама рання за часом знаходилася на кам`яній плиті, що містилася в підлозі вівтаря перед святим престолом. Слов`янські букви, вирізані на камені в`язью, місцями дуже згладились; в середині було помітно місце колишнього герба; можна прочитати, що це надмогилля Миколи Грабовецького 1609р. Далі, в північній вівтарній стіні, на висоті людського росту, знаходилася невелика плита з рельєфними літерами, яка свідчила про те, що в 1612р. якийсь молдавський міністр фінансів, пан Симеон Стрий, поховав в Предтеченському храмі свого сина Іоанашка, і на тому місці поклав камінь з написом. На лівому кліросі в західну стіну вставлена чорна кам`яна плита над прахом Іоанна Кантакузена; зверху над нею зображений рельєфний герб Кантакузенів, навколо якого – арабески в стилі ХVІІІст.; посередині плити вирізаний латинський напис. Похований в 1791р. Іоан Кантакузен був потомком Візантійського імператора і сином Валашського князя Стефана ( 1714р.).1 Крім того, в Предтеченській церкві було два надмогильних написи ХVІІІст. над прахом двох обивателів з роду Опоченків 1765р. і 1794р. В цій церкві похований також перший Подільський архипастир Іоанникій ( 7 лютого 1819р.). Над його прахом на правому кліросі в стіні знаходилася бронзова дошка з написом і з зображенням вверху речей архієрейського сану. Уніатськими священниками Іоанно-Предтеченської церкви в ХVІІІст. ( з 1701р.) було троє священників з роду Чижевських : Іоан ( 1701 – 1724 ), Петро ( 1724 – 1752 ) і Павло Чижевський ( 1752 – 1756). Останнім уніатським настоятелем був Михайло Радевіч ( 1790р.), архіпресвітер і генеральний офіціал.2 Після перетворення церкви в православну, настоятелями були кафедральні протоієреї. На кінець ХІХст. Іоанно-Предтеченська церква володіла 22 десятинами орної землі, які дісталися їй від колишньої Миколаївської церкви; ця земля знаходиться в районі міських земель, за міським кладовищем.1 При церкві було засновано Кам`янецьке Іоанно-Предтеченське братство, відкрите в 1863р. для християнсько-благодійної і просвітницької діяльності, що містило в кінці ХІХст. дитячий притулок на 40 дітей з церковно-приходською школою і ремісничими класами при ній для навчання учнів різним ремеслам. В 1899р. це братство відкрили в Кам`янці іконну і книжкову лавку. В Іоанівській церкві зберігалися братська хоругва і виносна ікона із зображенням св.Іоанна Хрестителя. 2В приході храму діяло міське училище №5, відкрите в 1897р. Вже зазначалося вище, що за час, коли Предтеченська церква була кафедральним собором, настоятелями в ній були протоієреї. А з того часу, як вона стала самостійною, настоятелями в ній були наступні особи: - Корнилій Пуницький ( 1880 – 1881 ) – священник з вихованців Холмської духовної семінарії; - Симеон Оболенський ( 1884 – 1890 ) – протоієрей, колишній соборний священник 1859 – 1869рр.; - Константин Тимковський ( 1884 – 1890 ) – священник, кандидат богослів`я, родом з Херсонської губернії, виховувався в Одеській духовній семінарії і Київській духовній академії; - Єфимій Сіцінський ( 1890р.) – соборний священник; - Іоан Шипович ( 1890 – 1892 ) – священник, кандидат богослів`я, вчитель Вінницького прихідського училища; - Іоан Городецький – з 1892р. член Подільської духовної консисторії.3 В 30-х роках ХХ століття Іоанно-Предтеченська церква була піддана жорстоким репресіям, які здійснювала більшовицька верхівка. 1.3. Свято-Троїцький храм Троїцьку монастирську церкву вважають найстарішою між іншими стародавніми храмами Кам`янця. Монастир утворився при цій церкві близько 1723р., а до цього ця церква була міською парафіяльною. В ХVІ – ХVІІст. її називали соборною, або навіть кафедральною, хоч у Кам`янці тоді не було єпископської кафедри. При церкві були намісники Львівського православного єпископа, якому були підвладні парафії та церкви західного Поділля. Деякі місцеві історики гадали, що кам`янецька Троїцька церква побудована ще при подільських князях Коріатовичах у ХІVст. Але це тільки здогадки. Грунтовних підстав для такого твердження немає. Певні ж відомості про цю церкву починаються з другої половини ХVІст. Першу відомість дає документ 1582р. Цього року кам`янецька міщанка Гапка Табкова, вдова Грицька Табковича, записала Троїцькій церкві садибу, що розміщувалася по Троїцькій вулиці. В 1593р. московський паломник-купець Трифон Коробейников переїздив через Кам`янець із Палестини і давав кам`янецьким церквам і духовенству “ государевой заздравной милостыни “ від царя Федора Івановича з приводу народження царівни Феодосії, - і дав він “ к соборной церкви живоначальные Троицы попу Климентию два золотых да диякону Михаилу золотой.” Існує легенда, яку тісно пов`язують із заснуванням Свято-Троїцької церкви. Легенда говорить, що на тому місці, де тепер м.Кам`янець, стояв колись дрімучий ліс. Колись пішли туди на полювання три брати-князі і під час полювання заблукали. Довго вони блукали, але виходу не було. Віддавшись на волю Божу, вони йшли, не знаючи куди, і дали обітницю збудувати храм Господу на тому місці, де буде вказаний шлях до порятунку. Незабаром вони побачили відкриту поляну і вихід з фортеці. На тому місці вони збудували кафедральний костел. Ця легенда відноситься до міста і Свято-Троїцької кафедри. Проте все це припущення, які не мають за собою історичної основи. Немає нічого певного про першопочатки історії цієї церкви, тому на початку ХVІІІст. базиліани прагнули довести, ніби в православній Свято-Троїцькій церкві завжди жили монахи ордену св.Василія.1 Щодо архітектури Троїцької церкви, варто відзначити, що саме трьохкупольність її символізує Присвяту Трійцю. Трьохкупольна церква – це сама типічна загальнопоширена форма південно-руського храму. Але існують більш прості і більш складні форми таких церков: однокупольні, п`ятикупольні і дев`яти-купольні. В однокупольній церкві план залишається трьохскладовий, але зверху відсутні два бокових куполи. П`ятикупольна церква складається з двох трьохкупольних, покладених навхрест так, що середня частина співпадають.2 План Свято-Троїцької кам`янецької церкви трьохконховий. Західна частина відділена від середньої аркою і в плані являє собою квадрат, на якому стоїть дзвіниця. Довжина всієї церкви (без притвору) в середині 23,5 м, ширина (без конх ) 7,1 м. Склепіння над західною частиною хрестове, а в середній частині півциліндром (бочкове), перерізане проти бокових конх меншими півциліндрами; в олтарі півциліндрове склепіння закінчується незначною аркою і далі в абсиді півциліндр переходить в чвертькулю (конху ). В першій половині ХVІІІст. базиліани надбудували дзвіницю (1749р.). В 1854р. перероблена дерев`яна баня над середньою частиною церкви: збільшена і покрита бляхою замість гонт. В 1859р., щоб дати церкві більше світла, були збільшені вікна. Тодіж до вівтаря прибудовано з півночі – невелику ризницю, а з півдня – пономарку з виходом до помешкання монахів. У західній частині церкви, що під дзвіницею, були колись двері на північ; в ХІХст вони були замуровані, але в середині залишалася ниша. Прибудована пономарка і ризниці служать для стін вівтарної частини за підпори контрфорси.1 Але крім того є ще окремі контрфорси – по два коло кожного бокового півкружжя (конхи). Під церквою є склепи, де колись ховали значних покійників, та згодом ці склепи засипали.2 Слід зробити деякі роз`яснення про вище сказане. Абсида ( від грец. apsidos ) – дуга, склепіння ) – це виступ в будинках півкруглої, півовальної, багатокутної форми у плані, перекритий півкуполом або замкнутим півсклепінням.3 Контрфорс (від франц. contre-force – протидіюча сила) – це вертикальна допоміжна підпірна конструкція, призначена для посилення стін при сприйнятті ними розпору та інших горизонтальних сил.4 В Свято-Троїцькому монастирі було дві церкви : одна – холодна, друга – тепла. Холодна кам`яна церква мала вигляд продовгастої з півкруглим олтарем. Всередині церква поділена на три частини арками. Місця для кліросів півкруглі з напівкруглими кам`яними зводами. Вівтар півкругом; на стіні позначене місце ліпними пілястрами, що зведені в два ряди дугою під вікном і прикрашені капітелями і орнаментами. Там розміщувалась ікона Божої Матері з дитиною на руках, писана по дереву. Суцільною плитою влаштований жертовник, який щільно прилягав до стіни. Над жертовником містилася ікона Спасителя, що несе хрест. Іконостас чотирьохярусний, дерев`яний, різьби рококо 5(стильовий напрям в європейському мистецтві першої половини ХVІІІст., пов`язаний з придворно-аристократичною культурою пізнього абсолютизму). В архітектурі знайшов відображення переважно в спорядженні та декорі інтер`єрів – використання багаточисленних дзеркал та панно, зігнуті лінії, що нагадують окреслення черепашок, складне плетіння різьблених та ліпних орнаментів, завитки, розірвані картуші тощо).1 Всі ікони на ньому грецького письма. В першому ярусі, по праву сторону іконостасу – місцеві ікони: благословляючий Спаситель, за південними дверима слідує ікона Пресвятої Трійці і образ Успення Божої Матері. По ліву сторону – Божа Матір з дитям; за північними дверима – образ Спасителя, Миколая і Покрова Божої Матері. На другому ярусі – дванадцять святкових ікон. В третьому ярусі – ікони восьми апостолів у весь ріст, а по середині – таємна вечеря. В четвертому ярусі по середині розміщувався Спаситель, а по праву і ліву сторону – зображення чотирьох апостолів. По боках третього і четвертого ярусів було зображення дванадцяти пророків на чотирьох круглих дошках, а в самому верху – зображення Господа. Зверху на іконі – хрест.2 За нестачі документів, неможна вказати, хто були настоятелі Св.-Троїцької церкви і єпископські намісники з найдавніших часів; імена деяких з них стають відомими лише з 1582р. В цьому році в царственній записі згадується руський кам`янецький офіціал, отець Василій. З 1603 – 1611рр. єпископським вікарієм був Климент Попона. В 1641р. в акті зібрання Львівського архієпископа Арсенія Жемиборського намісником Кам`янця-Подільського названий о.Феодор. Під 1675р. згадується про о.Стефана Краковецького, але хто був намісником – невідомо. В 1701р. в контракті про продаж будинку, що належав єпископу Шумлянському, згадується намісник кам’нецької кафедральної церкви Святої Трійці Ігнатій Олешкевич, і підписаний так :” Ignacy Oleszkewiecz Namiesnik Kathedry Kamienieckey”. Після смерті, а може й вигнання, його намісництво при кафедральній Троїцькій церкві припиняється, і останнім священником при цій церкві був Стефан Краковецький. А в 1722р. А.Шептицький, архимандрит галицький, викликав базиліан з перемишльської дісцезії і помістив їх при Св.-Троїцькій кафедрі. З цього часу офіціали слідували в такій послідовності: Машкевич, Загачевський і Юркевич, Іосафат Пруницький, Домеціан Яновський, Марціан Алексевич, Іосафат Янчицький, Іосиф Дзіоковський, Силестр Защевський, Феофілат Орищац (лектор богослів`я), Орест Нахиломський, Анастасій Петровський; ректори і професори богослів`я: Сильвестр Григорович, Іоан Комарницький, Севастіан Янковський, Гераклій Бількевич, Андріан Шубович, Амвросій Ридошевський і Онуфрій Тучапський.1 З часів приєднання кам`янецького монастиря до православ`я, він був включений в розряд першокласних. Настоятельство тут було до 1866р., причому з 1806р. настоятелі монастиря були водночас і ректорами Подільської дузовної семінарії. З часів заснування в Подільській єпархії Балтського вікаріатства ( 9 листопада 1866р.) монастирем керували вікарії. До великої головної церкви з південного боку прилягав двохетажний будинок на подобі літери “ Г “. Найближча до церкви частина будинку була збудована цієї будівлі, де поміщена тепла церква і покої для пресвятого вікарія, збудована в 1838р. при настоятелі монастиря архімандриті Нафанаїлі. Крім цих будівель монастир мав два кам`яних флігеля, що виходили на Троїцьку вулицю, і на ринковій площі, на Новому Плані, 108 кв. саж. Землі, що дало місто замість частини монастирського погосту, яка відійшла під міську Троїцьку площу, розширену після відкриття Нового мосту, - на цій ( ринковій ) землі в 1890р. була розпочата будівля лавок.2 Розділ ІІ Церква Святого Миколи – визначна пам’ятка архітектури вірменської громади міста. Храм Олександра Невського та його місце в релігійному житті Кам’янця. 2.1. Церква св. Миколи Поява вірменської колонії в Кам`янці-Подільському належить найдавнішому періоду в історії. Існує думка, що вірмени перебували тут ще до монгольського нашестя, а в період Коріатовичів, коли почався підйом суспільного життя міста, відігравали досить значну роль.1 В 1496р. вірмени в Кам`янці отримали право юридичної автономії і власне самоуправління. Саме з цього часу почався розквіт колонії, який охопив ХVІ – ХVІІст.2 Привілей 1496р. в подальшому неодноразово підтверджувався (1502, 1507 і 1548 роках). В наступні роки вірменам вдалося добитися ряду додаткових, більш приватних прав і привілеїв. В ХVІст. В Кам`янці нараховувалося близько 300 сімей, а до ХVІІст. це число досягло 1 тис.3 Таким чином, наряду з українцями ( русинами ) і поляками, вірмени складали одну з трьох основних етнічних груп міського населення. Кам`янець-Подільський зберіг значну частину своєї середньовічної забудови до наших днів (в теперішній час, не дивлячись на неодноразові руйнування, тут нараховується більше 100 будівель ХІV – ХVІІІст.). Великий інтерес серед них представляють вцілілі пам`ятники вірменської колонії, цінні як в історико-мемуарному, так і в художньому відношеннях. Миколаївська церква розміщувалася поблизу Вірменського кварталу, навпроти його південно-східного кута. Це мініатюрна однонефна церква дуже проста і лаконічна по своєму плану і конструкції, являється ледве не найдавнішою з тих, що збереглися в Кам`янці.1 Можливо, вона була збудована ще в ХІІІст., за легендою – навіть ще до монгольського нашестя. На жаль, точних даних про час збудування церкви немає. Перша згадка про неї в писемних джерелах припадає на ХVІІст. (тоді при ній існував вірменський жіночий монастир), однак архітектура і будівнича техніка будівлі не залишають сумнівів відносно її глибокої старості.2 Незважаючи на велике історичне значення та художню цінність, Миколаївський храм до сьогоднішнього дня глибоко не вивчався. Певна інформація про історію храму міститься у працях істориків ХІХст. (М.Бжишкян, М.Доронович, А.Ролле, Ю.Сіцінський, О.Прусевич ), а також ХХст.(В.Григорян, М.Брайчевський). Але роботи цих авторів неможливо вважати закінченими історико-архітектурними дослідженнями. У своїй основі це невеликі історичні довідки. Разом з існуючими писемними джерелами вони є базою для вивчення цієї пам`ятки.3 Важко судити, наскільки вдалося історикам відмежувати свідчення, які збереглися про дві одноіменні церкви. Але автори хроніки не знали, що одна з них первинно носила ім`я св. Миколая.4 Вони писали, що церква “була збудована в ім`я Благовіщення св.Богородиці.” В кінцевому результаті В.Григорян приходить до висновку, що спочатку була зведена церква св.Миколая (збудована Синаном Хутлубеєм в ХІVст.), а потім вже велика церква св. Миколая,5 яка і є предметом мого дослідження. Внаслідок пожежі 1602 року Миколаївська церква зазнала значної руйнації. Але вже у 1603 році суддя Міхно виділив свої гроші на реконструкцію одного з куполів храму, який оздобили золотом. Було розширено притвор, зведено навколо церкви кам`яну огорожу.1 В.Григорян повідомляє свідчення про будівництво дзвіниці Миколаївської церкви. Документ говорить про те, що зібралися судді і весь народ, вирішили збудувати дзвіницю для цього храму, допомагаючи хто грошима, хто кіньми чи волами. Але дата зведення дзвіниці не вказана. В.Григорян вважає, що вона була збудована до 1565 року, тому що ця подія пов’язана, з якимось вірменином Затіком Григором, який її зводив, а Затік помер у 1565 році. У 1633 році в дзвіниці була влаштована церква св.Степаноса.2 Археологічно-архітектурне вивчення вірменського храму починались декілька разів. У 1972 р. Проводились архітектурні обміри. Були закладені шурфи у південній та північній галереях храму, розчищалася ніша перед фасадом церкви, в якій було знайдено поховання. Архітектурні дослідження західної галереї допомогли відкрити у її північно-західному кутку півметрове підвищення, розмірами 5 х 4м, втрамбоване сухою глиною і вимошене кам’яними плитами. Візитний опис 50-х років ХІХст. Засвідчує, що саме на такому підвищенні у західній галереї, по кутках знаходились великі посудини з гіпсу попелястого кольору, де зберігалася свячена вода. На фасадній стіні галереї із східного боку, перед посудиною із свяченою водою, висіла ікона святого. Аналогічне підвищення функціонувало і у південно-західному кутку галереї, однак воно не збереглося. Вдалося тут виявити лише залишки поховання персидського купця Ованеса, про яке стверджував дослідник О.Прусевич ще на початку ХХст.3 Під час турецького панування будівля храму занепала, і на початку ХVІІІст. Вірменин Богдан Латинович на власні кошти відновив храм, тут була поміщена повернена зі Львова чудотворна вірменська ікона Божої Матері і залишалася в храмі до 1767 р. Цього ж року був освячений головний храм вірмено-католиків і сюди була перенесена ікона. В церкві знаходилася ікона святого Миколая, написана на холсті, вишиною 2 ? арш. і шириною 1 ? арш. В середній частині храму, з лівого боку, був зроблений горельєф із каменю – лежача фігура святителя в мітрі, майже в натуральну величину. Цей горельєф – надмогильний пам’ятник ечміадзинського патріарха Мелхіседека, в результаті Львівського вірменського єпископа, що помер в Кам’янці 27 березня 1627 року.1 Згідно стратиграфії виявилось можливим з’ясувати, що мощення храму в різних місцях складалось з різних матеріалів: каміння, цегли та полив’яних плиток. Причому, найбільша частина підлоги була викладена цеглою. Це підтверджують і письмові джерела. Візита Миколаївського храму за 1850 – 1856 роки розповідає, що в той час „ підлога в костелі була цегляною і знаходилася в поганому стані.” Під храмом розкопано і склеп. Він досягав довжини 15, а ширини 6м. Одне з поховань відкрито в центральній частині, зразу ж по закінченні східної стіни склепу. Поховання знаходилися на глибині 1,2м, в глибині якою була засипана апсида в середині фундаментів. Кістяк зберігся непорушеним. Розташовувався він по лінії „ схід – захід”. Речей біля нього не виявлено ніяких, а труна погнила.2 В кінцевому результаті, багаторічне дослідження руїн храму Святого Миколи дозволило повністю відкрити і реконструювати його план, розміри та план галерей, розташування північного і південного дворів, з’ясувати значення храму і всього комплексу його споруд в архітектурному ансамблі міста протягом ХVІ – ХХст. 2.2. Храм Олександра Невського Після урочистого відкриття Новопланівського мосту 19 січня 1874 року, почав інтенсивно розвиватися Новий план. Його громадським центром стала Велика торгова площа з основною спорудою – собором Олександра Невського, який збудували у 1893 році.1 Перша закладка Олександро-Невської церкви була здійснена 2 травня 1891 року пресвятим Димитрієм, Подільським і Брацлавським єпископом, в співучасті з пресятим Акакієм (єпископ Балтський); участь в забудові храму приймало багато чоловік духовенства, в тому числі майже всі благочинні Подільської єпархії (так як в той час в Кам’янці був призначений єпархіальним начальством з’їзд благочинних). Церква будувалася на добровільні пожертви; в результаті вартість храму була вирахувана в 74,208 крб. 47 коп. В 1893 році закінчено будівництво стін і зведено головний купол. Храм Олександра Невського візантійського стилю, з великим головним куполом і з чотирьма півкуполами з кожної сторони; над західним входом збудовано невелику візантійську звонницю. Довжина церкви становила близько 18 сажнів, і така ж сама висота. Цей храм був вельми схожий на церкву Божої Матері, що будувалася на той час в Петербурзі, на Галерейній гавані. Головний престол кам’янецької церкви був присвячений св.Олександру Невському, відомому покровителю російського імператора Олександра Олександровича, за царювання якого виповнилося століття після возз’єднання Поділля з Росією. Планувалося один престол присвятити св. Великомучениці Катерині на честь імператриці Катерини ІІ.2 Отже, будівництво храму тривало шість років. 24 листопада 1897 року в присутності губернської влади і духовенства, представників війська, дворянства, населення всіх верств і станів урочисто була відкрита і освячена Олександро-Невська церква. Те, що храм Олександра Невського відігравав значну роль у житті дореволюційного Кам’янця-Подільського свідчить і те, що при ньому існувало братство, в підпорядкуванні якого перебувала народна читальня з бібліотекою, а в церковному приході діяло дві церковні школи грамоти. У 1935 році місцева влада порушила клопотання перед республіканськими органами про закриття Олександро-Невської церкви. Велична споруда храму була зруйнована, а на його місці – розбито квітник. У 1990-х роках почалося відродження українського народу. У Кам’янці-Подільському створювались релігійні громади. Міська влада надавала їм культові будинки, місця для будівництва храмів. У 1994 р. Створилася громада і Олександро-Невської церкви, яка встановила на місці зруйнованої церкви дерев’яний хрест. Його освячення відбулося 16 жовтня цього ж року. Очолила громаду енергійна, доброзичлива віруюча – Марія Іванівна Корчевна. У вересні 1995 року священника отця Віктора Михайловича Гончарука було призначено настоятелем цієї, наміченої для відбудови, церкви. Міська влада у 1995 році надала громаді лише те місце, на якому була побудована ця церква і дозволила відкопувати церкву, а в 1997 році – всю територію, згідно з архівними документами.1 Великого резонансу набрала подія, що сталася на Великдень 1906 року. У соборі Олександра Невського архієрей Парфеній читав Євангеліє українською мовою, чим справив на присутніх, у тому числі і росіян, незабутнє враження. Висновки В ході написання моєї наукової роботи було здійснено спробу відтворити історію репресованих храмів, проаналізувати їхні архітектурні особливості. Хоча потрібна буде праця багатьох поколінь дослідників, аби день за днем перегорнути довгий літопис з історії кожної кам’янецької церкви, розповісти про світлі і темні сторінки з історії храмів. У своїй роботі я зосередила свою увагу на Свято-Троїцькій, Іоанно-Предтеченській, вірменській Миколаївській та Олександро-Невській церквах. На грунті архівних даних, статей, монографій дослідників я спробувала глибше дослідити історію цих храмів. У даній науковій роботі містяться відомості про час збудування кам’янецьких храмів, про перші писемні згадки про них, а також короткий топографічний огляд культових споруд в міських кварталах Кам’янця. Храми виступали в епоху Середньовіччя та Нові часи в ролі орієнтирів у тогочасних документах: стосовно них зазначалось розташування окремих будинків, садиб, вулиць та провулків. Всі зазначені храми об’єднує той факт, що в 30-х роках ХХ ст. більшовицька партійно-атеїстична верхівка здійснила напад на всі релігійні конфесії, не залишивши жодної діючої церкви: ні православної, ні католицької. Не зважаючи на таку трагічну долю, кам’янецькі храми мали досить великий вплив на культурну спадщину не лише міста, а й усього Подільського краю. На сьогоднішній день проводиться відбудова архітектурних пам’яток Кам’янця-Подільського, в тому числі і культових. На основі археологічних розкопок, архівних матеріалів і плідної роботи багатьох архітекторів ці величні споруди з подихом віків зможуть пережити друге своє існування. Звичайно, історія репресованих культових споруд міста Кам’янця-Подільського відчула на собі відбиток часу. Дати оцінку історичним подіям справа складна і, зрозуміло, кожна людина має моральне право бачити певну подію так чи інакше. Я сподіваюся, що в недалекому майбутньому я зможу дослідити дану проблему значно глибше. Загалом, зміст, що вкладається в образи архітектури, змінювався протягом всієї історії культури. Відповідно, в ХVІ – ХVІІ ст. “головні будівлі міста сприймалися вже не лише в міфоетичній та релігійній символіці. Вони служили матеріальною основою і символами конфліктних соціальних сил, які домінували в міському житті: замок – опора світської влади; собор – втілення влади духовенства; ратуша – оплот самоуправління міщан. Храми ж чітко вирізнялись в системі міста; їх протистояння, очевидне в силуеті і панорамах, саме по собі символічне.” Список використаної літератури 1. Архітектура. Короткий словник-довідник/ За ред. А.П.Мардера.-К.: Будівельник, 1995. 2. Архив Юго-Западной России.-Ч.VІІ.-Т.І.-1876. 3. АЮЗР.-Ч.VІІ.-Т.І.-1876. 4. Брайчевський М.Ю. Кам’янець-Подільський – місто-музей// УІЖ.-1967.-№2. 5. Брайчевський М.Ю. Архитектурные памятники армянской колонии в городе Каменце-Подольском// ИСД.-Вып.ІІІ.-Ереван, 1971. 6. Винокур І.С., Петров М.Б. Історична топографія Кам’янця-Подільського з найдавніших часів до к. ХVІІІст.(Методична розробка).-Хм.,1983. 7. Винокур І.С., Хотюн Г.М. Кам’янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник.-Л.,1981. 8. Владимирский-Буданов М.Ф. Население Юго-Западной России от пол. ХVІв. до Люблинской унии(1569г.)// АЮЗР.-Ч.VІ.-Т.ІІ.-К.,1980. 9. Григорян В.П. История армянских колоний Украины и Польши.-Ереван: Издательство АН Арм.ССР, 1980. 10. Гульдман В.К. Памятники старины в Подольской губернии.-К-П,1901. 11. Дашкевич Я.Р. Розселення вірменів на Україні в ХІ – ХVІІІст.// Український історико-географічний збірник.-Вип.1.-К.,1971. 12. Вірменські колонії на Україні// Радянська енциклопедія з історії України.-Т.І.-К.,1969. 13. Дашкевич Я.Р. Русь і Вірменія. Конфесійні та культурні контакти ІХ- першої пол. ХІІІст.// Записки Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка.-Л.,1993.-Т.ССХХV. 14. Иконников А.В. Функция. Форма, образ в архитектуре.-М.,1986. 15. Завальнюк О.М., Комарницький О.Б. Кам’янець-Подільський: Історико-популярний нарис.-К-П., 2001. 16. Климовський С.І. Соціальна топографія Києва ХVІ – середини ХVІІст.-К.:Стилос, 2002. 17. Кирилюк І. Дорога до храму// Край Кам’янецький.- 1997.- 18 лютого. 18. Люстрація Кам’янецького староства 1565р.// АЮЗР.-Ч.VІІ.-Т.ІІ.-К.,1890. 19. Петров М.Б. Вірмени на Поділлі.-К-П.,1995. 20. Подольские Епархиальные ведомости.-К-П.,1868. 21. Православная Подолия. Еженедельник Подольской епархии.- №7-8.-1907. 22. Попельницька О. Соціально-історична топографія Києва ХVІ – ХVІІІст.// Київська старовина.-К.,1999.-№4. 23. Пламеницька Є.А. Християнські святині Кам’янця на Поділлі.-К.:Техніка, 2001. 24. Попович М., Смолінський В. Релігієзнавство. Навчальний посібник.-К-П.,1997. 25. Сецинский Е. Город Каменец-Подольский. Историческое описание.-К.,1895. 26. Сіцінський Ю. Нариси з історичної топографії міста Кам’янець-Подільського та його околиць.-К-П.,1994. 27. Сецинский Е. Исторические сведения о поселениях Каменецкого уезда.-К.-П., 1895. 28. Сіцінський Ю. Муровані церкви на Поділлі. Вплив візантійсько-атонської архітектури на будівництво мурованих церков на Поділлі.-Л.,1925. 29. Сецинский Е. Исторические местности Подолии и их достопримечательности. Каменецкий уезд.-К-П.,1911. 30. Сецинский Е. Древнейшие православные церкви в Подолии.-К-П.,1890. 31. Сецинский Е. Характерные черты древних церквей Подолии// Православная Подолия.-К-П.,1912.-№36. 32. Троицкий Каменецкий Кафедральный Свято-Иоанно-Предтеченский собор// ПЕВ.-№2.-1862. 33. Труды Подольского историко-статистического комитета.-К-П.,1891.-Вып.5. 34. Труды ПИСК.-К-П.,1895.-Вып.7. 35. Труды ПИСК.-К-П.,1901.-Вып.9. 36. Радянське Поділля.-1969.- 26 січня. 37. Радянське Поділля.-1983.- 21 травня. 38. Рабинович М.Г. Очерки этнографии русского феодального города.-М.: Наука, 1978.
