У педагогічній практиці образотворче мистецтво сприяє розвитку образного мислення, асоціативної пам’яті, художньої уяви. Воно, певною мірою, впливає на внутрішній світ дитини, залучає її до сфери людських емоцій, виховує здатність орієнтуватися в навколишньому світі, пробуджує сприйняття прекрасного.
Отже, завдання образотворчого мистецтва в сучасній школі полягають у:
•    розвитку усвідомлення явищ художньої культури та їх ролі в житті людини, суспільства;
•    вихованні активного естетичного ставлення до явищ дійсності та мистецтва;
•    систематичному та цілеспрямованому розвитку візуального та естетичного сприймання;
•    формуванні практичних навичок та умінь у різних видах образотворчої діяльності;
•    виявленні та удосконаленні художньо-творчих здібностей;
•    послідовному формуванні естетичної культури особистості.
На думку С.В.Коновець, найбільш бажаними можна вважати такі уроки образотворчого мистецтва:
а)    уроки ознайомлення з мистецькими творами (учні ознайомлюються з окремими творами різних видів чи жанрів образотворчого мистецтва або цілими серіями цих творів);
б)     уроки вивчення творчості художників (проводяться бесіди, лекції про творчий шлях одного або кількох митців);
в)    уроки сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва (сприймання, аналіз та оцінка певного художнього твору або творів);
г)    уроки оволодіння образотворчою грамотою (заняття з композиції, малювання з натури, за темами, оволодіння різними художніми техніками тощо);
д)    уроки створення самостійних творчих робіт (втілення задуму учнів в оригінальних творчих роботах).
За структурою сучасні уроки образотворчого мистецтва здебільшого мають комбінований характер, дещо схожі між собою, але й відрізняються відповідно до певної теми або типу.1
Основні типи уроків:
а)    теоретичний (бесіда про види та жанри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва і творчість окремих митців);
________________________________________________________________________________________________________________________________1Твори українського образотворчого мистецтва на уроках у школі: Методичні рекомендації для вчителів образотворчого мистецтва шкіл різного типу навчання / Авт.-укл. С.В.Коновець. –К.: ІЗМН, 1997. –64 с.
б)    комбінований (пояснення нового матеріалу з практичним закріпленням отриманих знань).
в)    практичний (продовження практичного закріплення знань, набутих на інших уроках мистецтва)
г)     екскурсія (відвідування музеїв, картинних галерей та виставок сучасних мистецтв).
д)     милування (вихід на природу з метою спостереження краси оточуючого світу, запам’ятовування форм дерев, квітів та інших компонентів довкілля з подальшою практичною реалізацією побаченого у творчих малюнках).
Художній розвиток школярів спостерігається за допомогою формування основних аспектів образотворчої діяльності:
-    художніх знань;
-    практичних умінь та навичок;
-    оцінюючого ставлення до творів мистецтва;
-    зацікавленості мистецтвом.
Структура уроку з образотворчого мистецтва містить такі компоненти:
І. Тема уроку.
ІІ. Мета уроку. Мета поєднує три основних аспекти:
а) ОСВІТНІЙ – формування образотворчих знань, умінь та навичок, які супроводжуються розповідями про художників, їх картинок, композиційні та технічні засоби малювання, конструювання, ліплення та аплікації; поповнення словника специфічними термінами та ін.
б) ВИХОВНИЙ – формування духовних і моральних загальнолюдських цінностей засобами образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва: любові до людини, батьків, оточуючого світу; чистоти помислів; поваги до старших, людей похилого віку; гордості за національних героїв, майстрів народного та образотворчого мистецтва; бажання допомогти один одному та ін.
в) ХУДОЖНЬО-ТВОРЧИЙ – формування творчої фантазії, нестандартного мислення, індивідуальних якостей, які дозволяють дитині не сліпо наслідувати вказівкам вчителя, а проявляти особисті здібності і талант.
ІІІ. Обладнання та матеріали: – для вчителя:
а) образотворчий ряд (наочність, педагогічний малюнок на дошці, ТЗН, запис словникового мінімуму термінів і понять);
б) літературний ряд (вірші, прислів’я, приказки, скоромовки, загадки, ребуси, кросворди);
в) музичний ряд (музика відповідно до теми).
–для учнів: відповідно до теми.
Очікуваний результат: (Це визначення змістовно-образного результату, який вчитель передбачає отримати від кожного учня в кінці уроку на певному етапі художньо-творчого завдання).
VІ. Хід уроку.
Підготовчий етап
1.    Активізація уваги дітей (у разі сприймання – установка на сприймання).
2.    Оголошення теми і завдань уроку.
3.    Підготовча частина. (Актуалізація знань, встановлення зв’язків між старим та новим матеріалом).
Основний етап
1.    Пояснення нового матеріалу.
-    педагогічний малюнок на дошці (наочність).
2.    Практична діяльність.
Заключний етап
1.    Аналіз (обговорення) робіт учнів.
- порівняльний аналіз учнівських робіт;
- оцінка діяльності учнів на уроці.
2.    Пояснення домашнього завдання (усне).
3.    Приведення у порядок робочого місця.
4.    Створення установки на відпочинок.
5.    Проголошення уроку закінченим.
Далі наводимо приклади художніх технік у школі (с.8-57), які подані у навчально-методичному посібнику Є.А.Антоновича, В.І.Проців, С.П.Свида “Художні техніки у школі: навч.-метод. посібник. для студентів художньо-графічних факультетів вищих навчальних закладів”. –К., ІЗМН, 1997.
МАЛЮНОК ОЛІВЦЕМ
Олівець... Хто не знає його! Уже дитина-дошкільник користуєть¬ся олівцем. Дехто думає, що він існує споконвіку. Але ж це зовсім не так. Був час, коли не було олівця, адже не було й паперу, то ж ні на чому було писати і малювати. Лише у ХІІІ ст. створено перший олівець, який насправді не був ще сучасним олівцем, а його далеким предком. Це був штифт, що складався з серцевини і футлярчика, подібного на рейсфедер. Серцевину виготовляли зі свинцю. Свинець – метал м’який, ним можна робити слід на папері. І ним писали. У XVI ст. звертаються до графіту, з якого роблять графітну паличку для писання. Перший олівець у дерев’яній оправі виготовив французький вчений Н.Конте 1790 р. Його можна було навіть підстругувати. З графіту робив олівці й М.Ломоносов.
Нині стрижні для олівців виготовляють із розмолотого графіту з домішками вугілля, глини або фарби в порошку (для кольорових олівців), запресованих до потрібної твердості.
Олівці бувають різні: прості (графітні), кольорові, вугільні (ретуш), хімічні, сангіна, негро.
Дехто вважає, що олівець – малоцікава техніка. Сірий колір штрихів на папері, звичайно, не може рівнятися з привабливістю кольорів акварелі. Але і цим скромним інструментом можна досягти доброго результату, а в руках майстра олівець стає знаряддям, яким створюються шедеври.
Найпростіші елементи зображення у техніці олівця є лінія і штрих. Лінія – це протяжний рух олівця на папері, яка інколи буває однакової товщини протягом усієї довжини. Тоді лінія впевнена, спокійна, у малюнку не передає бурхливого стану почуттів, однома¬нітна, менш цікава і скупа у вираженні.
Однак часто лінія буває інша, в одному місці тонка, в другому товща, з натиском, із несподіваним переходом від однієї товщини до другої, часто раптово обірвана. Така лінія неспокійна, різноманіт¬на, але завжди жило і цікава. Лінія – більш самостійний елемент. Вона визначає межі форми, її контур. Вона створює малюнок.
Штрих – це короткий рух олівця на папері. Він теж може бути рівномірної товщини, але найчастіше штрих вельми різно¬манітний: він може мати потовщення і на початку, і всередині, на кінці, він може бути прямий і дугоподібний.
Роль штриха, його функція дещо інша, ніж лінії. Він менш самостійний, як лінія, і один штрих не може створити хоч би наймен¬шого малюнка. Зате група штрихів прекрасно передає тон, пляму і (як говорять художники) “колір” малюнка.
Штрих часто заповнює малюнок, виконаний лінією. Але бувають і малюнки майже виключно побудовані на коротких штрихах.
Щоб правильно оволодіти технікою олівця, треба часто тренува¬тись у проведенні ліній і штрихів; заповнювати площі прямими і непрямими лініями та штрихами: тонкими, потовщеними, з перехо¬дом від тонких до товстих, перехресними, паралельними і т.п.
Ніколи не слід у малюнку вести олівцем лінії й штрихи з притис¬ком, як це роблять у кресленні і технічному малюнку. Лінію і штрихи треба малювати швидко. Штрих має бути легкий, але кинутий на папір впевнено, рішуче і, де треба, з притиском, часом треба його перервати чи підсилити, або навіть кілька разів повторити. Якби ми хотіли зробити порівняння штрихів, ліній і папе¬ру з поняттями звуковими, то сказали б, що штрихи та лінії – це голос, звук, а паперовий фон – тиша, мовчання. І ось серед тиші, мовчання раптом чується якийсь голос: ніжний, легкий, або сильний, вольовий, могутній – це ми на білій чистій гладіні паперу накрес¬лили кілька штрихів і мовчазний папір “заговорив”. Біла гладінь паперу і чорний штрих – два основні контрасти і на них будуємо наші композиції. Треба пам’ятати, що, коли протиставимо в малюнку, наприклад, групу чорних штрихів і білу пляму паперу, малюнок “заговорить” сильніше, ніж, коли б ми всю композицію побудували в однаковому сірому тоні.
Але й самі штрихи можуть бути між собою контрастними. Вико¬наємо увесь малюнок однаковими штрихами, і він буде нецікавий. Але протиставимо легким, тонким штрихам більш насичені, широкі штрихи і малюнок “заговорить” або, як кажуть художники, “зазвучить”. Контрастними можуть бути не лише якісно різні штрихи або фон паперу, а й напрями штрихів. Наприклад, при малюванні пейза¬жу легко можна використати горизонтальні штрихи, якими намальо¬вана вода, і вертикальні, котрими передане зображення дерев й похи¬лі стебла очерету.
Не можна надто сильно натискувати на олівець, бо тоді видав¬люється папір і малюнок виглядає погано. Є й інший спосіб, щоб досягти темної плями на малюнку: треба штрихи скупчувати, малю¬вати їх густо один біля одного або ж перший шар штрихів легко заштрихувати другий раз у протилежному напрямку, ніби сіточкою.
Необхідно пам’ятати, що як і сірий, безбарвний малюнок своєю одноманітністю не вражає глядача, так і надто перечорнений малю¬нок, із згущеними штрихами на всій площині не буде приємно діяти на нього. Не можна, отже, надто зачорнювати роботи, якщо цього не вимагає задум.
Під час роботи олівцем художники-початківці часто допускають одну типову помилку. Бажаючи, щоб малюнок виглядав як найкраще, без помилкових штрихів, від початку роботи починають витирати неправильно намальовані ліній й штрихи, а що у початківця їх завжди багато, то й малюнок з кожним використанням гумки набирає гіршо¬го вигляду. Папір стирається, і нові штрихи уже не виглядають так свіжо і чисто, як на папері, не протертому гумкою. У результаті виходить “замучений”, затертий малюнок.
Буває й так, що папір добрий і гумка його не пошкодила під час виправлення малюнка, проте така “підчищена” вигладжена робо¬та виглядає неначе засушена, красива, але мертва квітка. Виконуючи малюнок якогось предмета, треба залишати усі лінії й штрихи, які наносяться на папір. Вони показують, як виникав малюнок, як уточ¬нювалася побудова, пропорції, як художник шукав правильну форму, отже, показують шлях утворення зображення. Дивлячись на такий малюнок, ми ніби читаємо кожну риску, вона розповідає про творен¬ня образу.
Ще більше, ніж глядачеві, потрібні усі ці лінії й штрихи авторові-художнику. За ними він орієнтується, наскільки правильно або неправильно працює, до цих ліній він прирівнює нові лінії й бачить, як побудовано малюнок. Ці лінії – той місточок, який веде худож¬ника до істини, вони – його творча дорога і усувати її не слід.
Малюнок на папері, якого не торкалася гумка, завжди буває чистий, живий і свіжий.
Друга помилка, яку припускають початківці, – це розмазування пальцем або паперовим валиком (розтушовкою) штрихів м’якого олівця. Слід олівця повинен бути видний на папері. У цьому краса малюнка. Розтирання, розтушовування штрихів з метою отримати темну пляму – свідчення того, що художник недостатньо володіє технікою малюнка олівцем. Такий прийом можна віднести до роботи вуглем або особливими сортами олівців, але ніколи до роботи звичай¬ним олівцем.
Третя помилка юних художників – манера обводити виконаний малюнок сильнішою лінією контуру. Художнику-початківцю здається, що коли контур форми чіткий, то малюнок красивіший. Це помил¬кова думка. Адже жоден предмет не має насправді такої лінії, яка б його обконтурювала. І тому малюнок олівцем із контуром, сильніше показаним навколо форми предмета, – неправдивий. Він показує, що художник не знає інших засобів передати правдиво і цікаво форму. Дехто скаже, що бачив роботи відомих художників, які були обведені контурною лінією по всіх деталях. Справді, такі малюнки бувають тоді, коли художник стилізує форми, хоче виділити деталі малюнка, до деякої міри переосмислює зміст малюнка або користується такою технікою, яка вимагає контуру.
Для роботи олівцем придатні сірі графітні олівці різної м’якості. На олівцях є помітка 2М, 3М, 5М – це знак м’якості олівця. Чим більша цифра перед буковою М, тим олівець м’якший. Якщо олівець застругати гостро, він даватиме тонкий штриховий слід. Але нам іноді потрібні широкі м’які лінії. Тоді кінець олівця застругуємо широко і похило (під кутом) або креслимо ним штрихи на папері, поки витреться широка похила площина на кінці графітного стрижня. Таким олівцем можна виконувати широкі лінії й штрихи. Папір для роботи олівцем має бути трохи шорсткий, можна використовувати і папір для креслення. Для роботи олівцем ніколи не слід брати гладкий білий блискучий папір. Олівець на ньому ковзає і не дає чіткого чорного сліду, робота на такому папері виглядає блідо і несвіжо.

МАЛЮВАННЯ КОЛЬОРОВИМИ ОЛІВЦЯМИ
Техніка роботи кольоровими олівцями така сама, як і техніка роботи простим графітним олівцем.
Кольорові олівці є різні, але найпоширеніші чорні й коричневі. Вони мають спеціальні назви: італійський олівець, ретуш, негро, сангіна, соус. Деякі з них виготовляються у дерев’яній оправі (ретуш), як звичайні олівці, а найчастіше у вигляді кольорових паличок, обгорнутих у папір або тонку металеву пластинку (соус, сангіна, негро). Малювання цими олівцями дає приємний малюнок на білому папері.
Італійський олівець виготовляється з порошку паленої кості й рослинного клею. Він має красивий чорний колір і не дає блиску, який є великим недоліком графітних олівців. Якщо графітним олів¬цем промальовувати двічі-тричі одне місце (з метою притемнити його), то у цьому місці з’являється блиск, який знецінює малюнок. Італійський олівець позбавлений вказаної неприємної якості, й це значно підвищує його цінність як матеріалу для малюнка.
Олівець ретуш, подібно до італійського, має глибокий чорний колір і оксамитову матову поверхню штриха, що цінується художни¬ками. Він дає глибокий тон без блиску. Проте має один недолік: дуже темні лінії важко витерти. Якщо вони неправильні, то завжди залишають слід. Отже, нам треба малювати без гумки.
Олівець негро своєю силою тону і кольором нагадує італійський олівець, але він дає штрих трохи блискучий і жирний. Ним можна досягти глибоких відтінків. Особливо гарно штрих олівця лягає на злегка шорсткому папері. Олівці негро є й коричневого відтінку.
Соус має вигляд товстих циліндричних паличок. Він виготов¬ляється з пресованого дрібного і м’якого порошку – деревної або вугільної сажі з додаванням клею. Можна використовувати як олі¬вець і як фарбу так званий мокрий соус. Для цього його розводять у воді, й тоді малюнок виконується пензлем. Інколи його без води розтушовують на папері за допомогою клаптика тканини або розту¬шовки, це називається сухим соусом.
Сангіна – олівці у вигляді товстих паличок без дерев’яної опра¬ви. Слово “сангіна” походить від лат. запечи, що означає кров. Сангі¬на має колір різних відтінків, від червоного до червоно-коричневого або червоно-брунатного. Сангіна може бути натуральна (мінеральна) та виготовлена штучно з глинистих речовин, які додатково забар-влюють оксидами заліза.
У мистецтві, як матеріал для малювання, сангіна застосовується ще з епохи Відродження. Сангіною можна виконувати штрихові ма¬люнки, тобто зображення наносити штрихами, або можна і розту¬шовувати, оскільки сангіна легко розтирається. Проте найкращі малюнки будуть тоді, коли досягнемо чистого, не затертого малюнка, а це найбільш можливо при штриховому малюнку.
Олівці-крейдки, тобто палички (без дерев’яної оправи) бруднять руки. Ними треба користуватись уміло, бо гумка при цій техніці неприпустима. Вона лише розмазує колір і робить на папері неприєм¬ні плями.
Є також кольорові олівці у дерев’яній оправі або механічні (цан¬гові) кольорові стрижні у пластмасовій оправі. Кольоровими олівцями можна виконувати різноманітні роботи: ескізи, начерки і тривалі малюнки, але всі вони не можуть мати надто великих розмірів.
Олівці необхідні художнику в дорозі. Вони не вимагають багато “реквізитів”, вистачить похідного блокнота з папером для ескізів і олівців, їх використовують для швидких начерків із натури, а також малюють людей, тварин, природу, будівлі тощо.

МАЛЮНОК ПЕРОМ
Усе, про що йшлось у розділі “Малюнок олівцем” про лінії і штрихи, їх роль і функції у виконанні малюнка належить і до роботи пером. Проте тут матеріали трохи інші. Найперше змінюється інстру¬мент: у руках художника тепер перо, а не олівець. Для пера потрібне і чорнило. Найчастіше перо буває стальним. Головна якість пера, яка вимагається для роботи художника, – його гнучкість і пружність. Перо повинно легко йти по паперу, давати тонкий і потовщений слід, отже, у міру прогинатись.
Спеціальних пер для роботи художника не випускають. У прода¬жу є шкільні (канцелярські), креслярські й плакатні пера. Нас ціка¬витиме шкільне перо, як найдоступніше. Отже, для виконання малюнка можна з успіхом використовувати шкільне перо № 11 (на пері є позначка Я). Перо № 86 також підходить для цієї роботи. Є ще перо № 23, яке у малюнку дає рівну лінію без потовщень, або воно буває з невеликими можливостями потовщувати лінію. Проте це не є недоліком, адже можна виконувати штрихові малюнки і різноманітними (з потовщеннями) і одноманітними (рівними, без потовщень) лініями. Усе залежить від нашого задуму. Наприклад, художник Г.Гавриленко часто виконує малюнки рівним штрихом пера. У художника А.Матісса є чимало малюнків, виконаних рівною, гнучкою, мов нитка, лінією (А.Матісс. Жіночий портрет. У книжці Лаптєва “Малюнок пером”, с.77). Для малювання худож¬ники часто використовують гусячі (або інших птахів) пера. У давни¬ну, коли ще не було сталевих пер, художники вживали лише гусячі пера. Вони досить гнучкі, легко роблять потовщення, а також тонкі штрихи. Для малювання беруть великі гусячі пера з крил, знімають пір’я, а кінець зрізають гострим ножем на зразок стального пера. Кінчик прирізують і розрізають по вертикалі на дві частини (на 3-4 мм), щоб вія легше прогинався і туш спливала рівномірніше.
Пером можна малювати на будь-якому папері, але для гарного малюнка найкраще використовувати гладкий папір, так званий бристоль. Інші сорти паперу мають більш або менш зернисту повер¬хню, і це заважає у роботі. На зернистому папері ліня може вийти нерівною, перо не ковзає гладко і легко по поверхні, з’являються подряпини, нерівності. Для малюнка пером використовують як білий, так і тонований папір. Найчастіше для роботи пером вживають туш, але штрихові малюнки можна виконувати чорним або темно-синім чорнилом. Туш і чорнило мають легко і рівно сходити з пера. Якщо на кінчику пера утворюються згустки засохлої туші, їх треба зчиту¬вати клаптиком тканини. Ще краще кінчик пера вколоти у картоп¬лину, тоді туш вільно сходить із пера.
Виконуючи малюнок пером, необхідно враховувати його розмір. Для малюнка більших розмірів краще підійде перо, яке може дати товстий штрих, а для паперу малого розміру добирати перо, що дає тоненькі штрихи. Художники часто працюють двома-трьома перами різної товщини.
Найчастіше малюнок пером виконують для газетних і книжкових ілюстрацій, але він може бути і самостійним художнім твором. Усі визначні художники світу надавали великого значення перовим малюнкам, ним виконували ескізи і начерки для майбутніх і композицій, малюнки з натури, підготовчі роботи для гравюр. Ма¬люнки пером залишили Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Дюрер, Шевченко, Рєпін, Самокиш і багато інших. Малюнок пером можна виконувати після попереднього начерку олівцем або відразу малювати пером. Тоді треба добре продумати композицію, бо жодний зайвий чи неправильний штрих не можна виправити. Роботу починають або з найлегших, найсвітліших місць, або навпаки, з темних плям, для яких штрихи треба згущувати чи накладати другий раз у тому самому чи протилежному напрямі. Не можна припускати, щоб штрихи злива¬лись у плями і псували папір: мокрий (від більшої кількості туші) папір легко псується під впливом продряпування пером. А тепер починайте роботу: оберіть тему, обдумайте композицію, розмір малюнка, матеріал. Не забудьте про напрям штрихів на зображенні, щоб він був контрастним, розмістіть темні й світлі місця, аби вони чергувались і служили виявленню головного. Пам’ятайте, що штрихи повинні підкреслювати форму предмета.
Малювання пером посильне як учням початкових, так і старших класів.

МАЛЮНОК ПЕНЗЛИКОМ І ТУШШЮ
Робота пером і тушшю за своєю технікою дещо наближається до роботи олівцем. Але в роботі можна використати і пензлик. Мазок тоді соковитіший, м’якший, ним можна робити більші, ніж пером, темні місця – плями, не зіпсувавши при цьому поверхні паперу. Малюнок пензликом і тушшю гарно виглядає на білому і тонованому (однотонному) папері, але його можна виконувати й безпосередньо на акварельному малюнку. Колір тоді служить фоном (небо, земля, трава, річка, озеро), на якому чорною тушшю намальовані предмети (дерева, будинки, люди, тварини).
Певна річ, що акварельний малюнок тоді не роблять з тінями. Роль тіней виконує малюнок тушшю.

ФЛОМАСТЕР
Ви напевно зустрічали у поясненні під малюнком слово “фломас¬тер”. Фломастером можна користуватись так, як ручкою і пером. Це і є ручка, лише спеціального типу. У ній немає пера (як у авторучці), ні ампули з пастою (як у кульковій ручці), а натомість є гніт, наси¬чений спеціальним чорнилом.
Чорнило надходить у гніт з балончика. Для фломастера воно спеціальне, тон глибокий, яскравий і на папері відразу ж висихає. Гніт фломастера роблять з фетру. Фломастером легко класти штрихи на папері в усіх напрямах. Штрих його рівний, чіткий, красивий. Папір для фломастера може бути будь-який: гладкий і шорсткий.
Гніт буває різної товщини і дає різний за шириною слід: вузень¬кий (тонкий) і широкий (товстий). Для малювання можна викорис¬товувати водночас два-три фломастери, які дають різні штрихи: тоді широким фломастером малюватимемо місця, де треба більше притем¬нювати площину, бо саме ширина штриха допоможе швидше запов-нити темну пляму малюнка. А там, де необхідна більш тонка робота, треба виводити дрібні, але виразні деталі, там, очевидно, краще підій¬де фломастер із тонкою лінією.
Фломастер, як олівці й ручки, займає мало місця, тому є неза¬мінним у поході.
Фломастери випускають чорні й кольорові. Ними із задоволен¬ням працюють як дошкільнята, так і учні початкових, старших класів.

ТЕХНІКА МАЛЮВАННЯ ОЧЕРЕТИНОЮ
Штриховий малюнок очеретиною схожий на малюнок пером або дещо подібний до штрихових малюнків пензликом, але має свої особливості й переваги. Якщо порівняти малюнки, виконані металевим пером і очеретиною, то в першому випадку лінії малюнка виглядають значно строгішими і сухішими, лінії й штрихи, виконані очеретиною, значно вільніші, різної товщини і профілю, соковитіші й значно живописніші.
Цією технікою можна виконувати різноманітні малюнки, ілюс¬трації, штрихові оформлення та інші роботи.
Для виготовлення пера беруть звичайну дозрілу і вистояну оче¬ретину. Це краще робити восени або взимку. Гарний міцний очерет розрізняють ще й за кольором, коричневий, коричнево-жовтий і блискучий відтінок – ознака доброї якості. Для виготовлення пер із нижньої частини рослини (там вона значно твердіша і міцніша) нарі¬зають очеретини різної товщини. Щоб очеретини могли довше збері¬гатись, краще зрізати трохи вище від колінця – 2-3 міжкоління.
Застругувати пера можна за власною манерою малюнка. Якщо подобається м’який і плавний штрих чи лінія, тоді перо треба зроби¬ти довгим і тонким, якщо більше до вподоби тверді й міцні лінії, тоді перо роблять значно коротшим, якщо потрібне перо з широким штрихом, тоді кінчик пера зрізають на необхідну ширину. Якщо врахувати нахил руки при письмі чи малюнку, тоді й кінчик пера можна зрізати під певним кутом, але й тут треба враховувати силу натискування на перо, подібно до того, як про це розповідалось.
Звертаємо увагу на послідовність виготовлення пера і різні профі¬лі пер залежно від ширини штриха й манери малюнка. Залишається додати, що внутрішній м’який шар краще зрізати ножиком чи лезом безпечної бритви.
Для малювання очеретиною можна користуватись різним папером. Малюють звичайним чорнилом і тушшю. Якщо доглядати за пером, то воно без повторного застругування слугуватиме близько місяця. Для цього після роботи його треба промити і легенько витер¬ти ватою.
Звичайно заготовляють кілька різних пер залежно від потреби у різних штрихах і лініях. Щоб туш не загусала на кінці пера і краще “чіплялася” до паперу, в невеликих перервах між роботою його краще встромити у шматочок звичайної сирої картоплини.
Ця техніка посильна як молодшим, так і старшим школярам.

МАЛЮВАННЯ ОЛІВЦЕМ РЕТУШ
Техніка малювання олівцем ретуш майже не відрізняється від техніки малювання звичайним м’яким графітовим олівцем, хоча має свої особливості. Олівець ретуш не можна застругати так гостро, як звичайний. Грифель олівця ретуш значно товщий, а за насиченістю ліній подібний на вугіль. Олівцем ретуш можна досягти соковитих жирних ліній, які, однак, виготовляють рваними по краях. Це надає їм певної свіжості.
Малювати таким олівцем можна на різному папері, але краще на шорсткому, зернистому.
Порівняймо два малюнки: виконаний графітним олівцем і олів¬цем ретуш. Малюнок олівцем ретуш не тримається так міцно на папері, дещо брудниться. Щоб уникнути цього, закінчений малюнок можна закріпити за допомогою будь-якого лаку, яким користуються живописці, розвівши лак скипидаром або розчинником №1 у пропорції 1:1, а потім збризкати поверхню малюнка через пульвери¬затор. Замість лаку можна використати звичайне знежирене молоко, до склянки якого додають білок з одного курячого яйця, старанно розмішуючи. Закріплювач можна приготувати й самому, розвівши у скипидарі або у спирті потовчену каніфоль (живці). На 100 г скипидару 3-5 г каніфолі. Щоб краще розчинялась живиця, можна злегка підігріти скипидар.
Закріплену і висушену роботу оформлюють у паспарту. Ця техні¬ка посильна для учнів молодших класів і підлітків.
МАЛЮВАННЯ ОЛІВЦЕМ СКЛОГРАФОМ
Мабуть, доводилось бачити й олівець-склограф у крамницях культтоварів. Сама назва говорить про те, що цим олівцем можна писати чи малювати на склі. Переважно олівці склограф чорного або червоного кольору. Склограф дає жирну соковиту чорну лінію, добре “чіпляється” як до блискучого, так і шорсткого паперу.
Грифель олівця грубий і м’який, тому його важко тоненько застругати, отже, це треба враховувати при виконанні малюнка і уникати дрібних, маловиразних деталей. Слід застерегти, що лінії від олівця склограф важко витираються гумкою, тому краще, коли малю¬нок ведеться впевнено і сміливо, без зайвих виправлень. Малюнок краще заздалегідь підготувати звичайним графітовим олівцем, легень¬ко зробити його побудову, а потім остаточно проробити і завершити склографом.
Якщо малюнок виконати на крейдяному або фотопапері, тоді додатково можна продряпувати у темних місцях світлі лінії ножиком, скальпелем чи спеціально для цього загостреним шкребком. Продря¬пувати можна лінії різної товщини, це додатково розширить графічні можливості світлотонованої передачі. Непоганий результат отримують на фотопапері (матовому й тисненому), тиснення “В”.
Якщо малювати на тисненому фотопапері “В” олівцем склограф, то замальовані будуть лише випуклі місця, а заглибини залишуться білими. Такий малюнок буде протилежним до заливання тушшю і висвітлення випуклих поверхонь видряпуванням, де туш залишиться у заглибинах. Поєднання чорних випуклих, заглиблених, суцільних чорних і білих місць створює чіткий соковитий графічний малюнок зі світлотоновою передачею.
До речі, з малюнків, виконаних цією технікою, можна робити добрі знімки, щоб потім виготовити поліграфічне штрихове кліше для друкування малюнків у книжках і журналах. Звичайно, не всякий малюнок вартий того, щоб його надрукували, але може статися так, що саме ваш малюнок буде використаний для оформлення книги.
Технікою малювання олівцем склограф у поєднанні з пером і пензликом можна виконувати найрізноманітніші малюнки, оформля¬ти газети, альбоми й виконувати самостійні композиції. Ці техніки посильні для учнів 4-7-х класів.
Звичайно, фотопапір для цієї мети слід підготувати заздалегідь. Це робиться так: беруть потрібний папір і закріплюють його без проявлення при червоному світлі так, як закріплюють звичайні знімки, потім промивають і просушують. Можна попередньо 1-2 хв проявити, якщо достатньо затемнена кімната, а потім закріпити, промити і висушити.
СКЛОГРАФ, ПЕРО І ПЕНЗЛИК
Цікавих результатів досягають, поєднуючи техніку малювання олівцем склограф зі пером штриховим чи лінійним малюнком, очеретиною чи пензликом на фотопапері тиснення “В” чорною тушшю.
Папір готують так, як було сказано попередньо. Тиснений і матовий папір значно розширює графічні можливості згаданих матеріалів. Треба досягти суцільного заливання тушшю, продряпати окремі місця скальпелем, ножем чи шкребком, тоді туш буде знята лише з випук¬лих поверхонь тиснення, а в заглибинах залишиться. Цим досягають передачі затінених місць.

МАЛЮВАННЯ ВУГЛЕМ
Техніка малювання вуглем прийшла до нас із сивої давнини. Уже на початку свого розвитку людина намагалась за допомогою графічного письма, жестів і мови передати свої враження та пере¬живання, думки й помисли. У цьому їй допомагали найдоступніші матеріали – кольорова глина і вугіль.
Вугіль використовується як для ескізування й начерків до інших технік (олія, гуаш, темпера, вітраж), так і в самостійному значенні. Цією технікою можна виконувати портрети, пейзажі й жанрові сцени.
Техніка малювання вуглем дає змогу передавати м’які тонові відношення й різкі світлотіньові контрасти.
Для малювання вуглем найпридатніший папір, який має шорстку фактуру – білий, сірий, коричневий, кремовий та різні сорти тоно¬ваного і білого картону досить значного формату.
Вугільні палички можна дістати у крамницях товарів для худож¬ників. Для цієї мети також використовують активований вугіль, який продається в аптеках, а якщо такої можливості немає, тоді вугільні палички можна приготувати самому. Для цього обпалюють березові палички без доступу повітря. Щоб дістати вугіль, придатний для малювання, беруть березові гілочки діаметром 10-15 мм, нарізають потрібної довжини і накладають їх у високу консервну банку. Слід завчасно підготувати дві однакові банки, в одній з них верхні краї трохи загинають до середини, а в іншій відгинають назовні, усе це роблять так, щоб одна банка тісно могла увійти в іншу. Наклавши березових паличок в одну із приготовлених банок, іншою міцно закривають або забивають молотком, а ще краще киянкою, кладуть у пічку чи багаття. Кисень, який міститься всередині банки, швидко вигорить, а доступу більше не буде, отже, забезпечено потріб¬ний режим обпалення. Коли вогонь згасне, можна відкривати банку і отримаємо чудові вугільні палички.
Березові чи липові палички у банці можна засипати піском повністю, щоб не було доступу повітря, банку закрити і протримати у вогні (або жевріючих вуглинах) 1 год. Коли банка прохолоне, її відкривають і вибирають вугільні палички. Якщо палички легко кришаться, значить треба менше тримати у вогні, а якщо дряпають папір – їх треба довше обпалювати. При засипанні піском потрібно не дві банки, а лише одна.
Для того, щоб під час роботи не бруднити пальці вуглем, заверніть один кінець вугільної палички папером і заклейте. У міру того, як вугіль списується у роботі, папір обдирають.
Малюючи вуглем, можна досягти широкої гами світлопередачі від світлих і світло-сірих тонів до густих темних тіней. Спочатку малюють легкими вільними рухами, окреслюють загальні компоненти композиції, потім грунтовно і старанно проробляють, заштриховують. Зайві лінії витирають чистою фланеллю або клаптиком старого чисто випраного м’якого полотна. Треба стежити, щоб ганчірка не була вологою, аби не зіпсувати малюнок. Ще краще знімати зайві лінії чи плями хлібною скоринкою з м’якушем, але для цього беруть не свіжий, а трохи зачерствілий хліб. Закриваючи вуглем певні місця на папері, слід пам’ятати про гармонійну рівновагу між фоном паперу і темними місцями та лініями малюнка. Добрий результат можна отримати у малюнках вуглем на тонованому папері або картоні, виді¬ляючи окремі світлі місця чи плями пастеллю, кольоровою крейдою. Таким чином, розширюємо можливості пластично-тонової передачі. Тонований картон також бере безпосередню участь у формуванні образу, в об’ємно просторовій передачі.
Очевидно стає зрозумілим, що при малюванні вугільними палич¬ками рухи мають бути м’якими і вільними, але впевненими і сміли¬вими, при зайвому натискуванні може поламатись вугільна паличка. Для того, щоб уникнути забруднення вугільного малюнка і зберег¬ти його тривалий час, закінчену роботу закріплюють так, як ми радили це робити при закріпленні робіт, виконаних олівцем ретуш.
Для закріплення доцільно скористатися й іншими рецептами: розбавити білок курячого яйця у воді (на півсклянки води один білок), можна розвести 3-5 г каніфолі на 100 г спирту або звичайному одеколоні. Закріплення найкраще робити за допо¬могою пульверизатора, набризкуючи на вугільний малюнок розчин із певної відстані. Якість набризкування краще випробувати спочатку на іншому аркуші паперу. Набризкування проводити кількома прийо¬мами, щоб закріплювач не стікав і не збирався плямами, бо це зашкодить малюнку.
Із технікою малювання вугільними паличками можна знайомити дітей як молодшого, так і середнього шкільного віку.

МАЛЮВАННЯ КОЛЬОРОВОЮ КРЕЙДОЮ
Кольорову крейду звичайно використовують учителі для пояс¬нень на дошці, виділення окремих слів, складів чи певних ліній у малюнках і кресленнях. З успіхом таку крейду можна використовувати і для малювання пейзажів, жанрових сцен, натюрмортів тощо.
Малювати крейдою краще на шорсткому, зернистому або ворсис¬тому папері й картоні. Слід застерегти, що крейдою не можна досягти таких тонких, чітких і соковитих ліній, як це, скажімо, роблять олів¬цями чи пензликами. У композиційному задумі потрібні узагальнення й простота форм. При певному досвіді роботи палички крейди можна використовувати по-різному: робити різні повороти і нахили. Отже, паличку треба відповідно обтесувати для порівняно тонких ліній та деталей.
Для реалізації композиційних задумів краще вибирати папір чи картон оптимального формату. Невеликий формат обмежує можли¬вості малювання крейдою.
Гарний результат отримуємо, малюючи на ворсистому кольоро¬вому папері, особливо створюючи декоративно-орнаментальні композиції.
Побудову малюнка робимо звичайними або кольоровими олів¬цями, злегка натискуючи, потім роботу продовжують і завершують кольоровою крейдою. Можна безпосередньо будувати малюнки кольоровою крейдою легкими, сміливими і плавними лініями. При необхідності зайві лінії чи штрихи витирають клаптиком чистої полотняної чи вовняної тканини, пористою гумою або м’якушем хліба, але не дуже свіжого і вологого.
Намічений олівцем малюнок проробляють різнокольо¬ровою крейдою, доводячи його до завершеності. Закінчений малюнок закріплюють так само, як ми радили закріплювати вугільні малюнки. Закріплену й висушену роботу оформляють у паспарту.
Техніка малювання кольоровою крейдою посильна учням усіх класів, від початкових до старших, а відносно широка доступність цієї техніки може зацікавити усіх, хто любить малювати.

ПАСТЕЛЬ
Особливою формою кольорових олівців є пастель. Слово “пастель” походить від італійського слова раstello, що означає тісто. Це м’які кольорові палички у вигляді олівців без дерев’яної оправи, загорнуті в папір. Пастель виготовляється з “тіста”, зробленого із тонкотертих порошкоподібних барвників з домішками скріплюючих (клей) і розбілюючих (крейда, гіпс, тальк) речовин. Завдяки тому, що до барвників додають розбілюючі речовини, пастель має ніжні кольори і це надає пастельним малюнкам особливого відтінку. Пастеллю малюють здавна. Вона відома ще з XVI ст., а розквіту досягла у ХVIII ст. у Франції. У XIX ст. широко використовувалась у Західній Європі. Пастеллю працював наш земляк, видатний художник В.Боровиковський. В Україні у техніці пастельній плідно працював Мурашко. Серед українських художників до пастелі зверталися такі відомі живописці як О.Шовкуненко, Й.Бокшай та ін. Пастель¬ними олівцями малюють переважно на папері, але основою для цієї техніки також може служити картон, тоноване полотно і навіть замш. Пастель кладуть на площину штрихами, але деколи використовують здатність пастелі до розтушовування для того, щоб досягти тонких і плавних переходів від одного кольору до іншого або різних ступенів інтенсивності одного кольору. Розтушовування виконується за допо¬могою спеціальної розтушовки чи пальців (за умови, що пальці не будуть вологі). Твір, виконаний пастеллю, має оксамитову матову поверхню. Гарно виглядає пастель на темному фоні, тому для пастельних робіт вибирають часто кольоровий (тонований) папір, особливо чорний, темно-коричневий. При всіх своїх позитивних якостях пастель має один суттєвий недолік: кольоровий шар на папе¬рі тримається слабо і легко осипається, отже, твір може швидко попсуватись. Щоб цього запобігти, його фіксують (закріплюють), тобто на малюнок набризкують закріплювач за допомогою пульверизатора. Проте частково втрачається оксамитовість поверхні й кольори темніють. Найкраще пастельну роботу не фіксу¬вати, а прикрити відповідним шматком скла і окантувати (обклеїти) папером, як це робиться інколи з гравюрами чи акварелями.
Якщо ми вибрали для роботи темний фон, тоді чітко виділяти¬муться світлі кольори крейдяних пастельних олівців. На світлому тлі (особливо на тонованому папері) зображення предметів не завжди добре виглядають. У такому випадку художники часто роблять контур чорним або коричневим кольором і малюнок відразу стає чітким, виразним. Малюючи пастеллю, треба завжди впевнено і сміливо ставити штрихи, але продумати їх варто наперед, бо виправити (витерти) тут нічого не можна.
Тепер починаємо роботу. Оберемо тему, наприклад, зображення весняних квітів (букет тюльпанів). Жовті й рожеві квіти красиво вигляда¬тимуть на чорному тлі. Якщо є чорний конверт від фотопаперу вели¬кого формату, він буде придатний для цієї мети. Але можна і самому підготувати папір чорного кольору. У посудині треба розвести достат¬ню кількість чорної фарби середньої густоти (якщо фарба надто рідка, то папір вийде сірий). Пензель слід брати великий, товстий. Фарбу треба набирати так, щоб її було багато між ворсинками пензля. Густим мазком наносимо фарбу на папір рухом руки зліва-направо і відразу кладемо другий мазок, поки перший ще не висох, щоб фарба другого мазка вливалася у перший. Кожний наступний мазок має додавати нову фарбу до попередньої, ще мокрої. Положення паперу (папір на дошці, прикріплений кнопками угорі і знизу) з дошкою мусить бути трохи нахилене (під невеликим кутом). Лише за умови, що папір буде під нахилом, і кожен наступний мазок влива¬тиме фарбу в попередній, можна досягти рівномірно шару фарби, без плям. Якщо пензель маленький, і фарба кожного наступного мазка не зливається з попередньою, якщо малюємо повільно і даємо можливість попередньому мазку висохнути, якщо розвели мало фарби і доводиться розводити нову фарбу і давати її до попередньої, аркуш паперу вийде з плямами. Один раз поклавши фарбу на папір, не слід її по кілька разів виправляти, бо після цього завжди з’являться плями. Покритий фарбою папір треба потримати до повного висихан¬ня на дошці. Кнопки можна зняти лише із сухого паперу, інакше він покоробиться. А тепер на чорновому папері намалюємо букет тюльпанів.
Цей чорновий малюнок буде допоміжним для виконання роботи на чистовику. Якщо хтось вправно володіє олівцем, рука й око у нього точні, то, дивлячись на цей ескіз, можна відразу малювати пастеллю на підготовленому тонованому папері. При цьому штрихи мусять бути чіткими, покладеними впевненим рухом. Коли рука невправна і не може покласти правильний штрих (витирати гумкою пастель не слід), краще ледь помітно зробити олівцем легенький малюнок на зафарбованому папері, окреслюючи лише основні напря¬ми малюнка.
На чорному матовому папері слід олівця буде помітним, він слабо блищатиме. По ньому можна промальовувати пастеллю. Для малюнка тлом буде тонований чорний папір.

МАЛЮНОК СВІЧКОЮ
Не кожний здогадається, що і свічку можна використати як мате¬ріал для малювання, проте і вона може зіграти роль олівця. Якщо звичайною стеариновою або восковою свічкою зробимо на папері риску, а потім фарбою закриємо папір у тому місці, де була риска і навколо неї, то на місці, де свічка торкнулася паперу, побачимо білий колір. Стеарин не допускає фарбу з водою до паперу, а довко¬ла, де був папір без свічки, він зафарбується.
Отже, свічкою можна виконати малюнок, закрити його фарбою і він ніби “проявиться” з-під фарби на поверхню.
Для малювання свічкою придатний аркуш білого паперу. Легень¬ко торкаючись олівцем (не використовуючи гумки), виконуємо бажа¬не зображення. Рисочки олівцем мають бути такі легенькі, щоб їх не було видно на малюнку. За цими рисочками малюємо свічкою. Стеарином можна суцільно закривати більшу чи меншу площину. Наприклад, хочемо зобразити зимовий пейзаж, отже, там, де на має бути сніг, закриваємо папір свічкою. Сніг на землі повинен бути білий, але там, де доріжка, проводимо лише кілька ліній та рисок, щоб між ними залишився папір, не покритий стеа¬рином. Якщо усю доріжку закриємо свічкою, вона стане білою, як і навколишній сніг, і не буде помітно. Стіна будинку повинна бути трохи темніша, ніж сніг на даху. Отже, тут свічкою виконуємо легенькі штрихи (старанно минаючи вікна), щоб між ними були проміжки чистого паперу. Коли зафарбуємо малюнок, то вікна вийдуть темними, а стіна складатиметься з темних і білих плям (штрихів). Отже, загальний її тон буде середній між білим дахом і темними вікнами. Дерева легко промалюємо свічкою, і вони вигля¬датимуть, неначе вкриті снігом. Неба не будемо торкатись свічкою, і воно усе покриється фарбою. На небі можна намалювати білі хмаринки, з одного боку темніші (менше замалюємо свічкою), з іншого ясніші (там густіше заштрихуємо). Свічкою не треба сильно натискувати, бо тоді від неї відриваються дрібненькі частинки (ніби крихти) і засмічують малюнок, їх треба постійно здмухувати з аркуша. Ні в якому разі не слід зсувати (згортати) рукою чи клаптиком ткани¬ни, бо при цьому вони розтираються і лишають слід, який потім “виходить” з-під фарби і псує малюнок.
При малюванні свічкою треба уважно стежити за роботою, бо на білому папері прозорий слід від стеарину слабо видніється. Отже, увесь час перевіряємо малюнок, дивлячись на нього “під світло”. Слід від свічки тоді виступає чіткіше, і ми бачимо, де ще не дороб¬лено, або треба підправити. Готовий малюнок відкладаємо і розво-димо акварельну фарбу. Треба підготувати її достатню кількість, щоб вистачило на цілий малюнок. Коли фарби буде мало, у процесі зафарбовування доведеться “доробляти” її, а за той час висохне та фарба, яка була накладена на малюнок. Коли закінчуватимемо роботу, на місці “зустрічі” нової фарби зі старою на папері буде слід або пляма. Крім цього, майже ніколи не вдається розвести другий раз фарбу такої самої концентрації, як була перша. Краще нехай залишиться трохи фарби, аніж через нестачу зіпсується увесь малюнок. Для цієї роботи треба підготувати великий пензель, щоб ним можна було набирати багато фарби. Малюнок, прикріплений кнопками до дошки, розмі¬щуємо під невеликим кутом. Пензлем набираємо чимало фарби і рухом руки зліва-направо замальовуємо увесь аркуш паперу з малюн¬ком від верхнього краю донизу. Роботу виконуємо швидко, щоб перший мазок фарби не висох, а другим вливаємо нову фарбу до попередньої. Необхідно стежити, щоб фарба зливалась і поступово спливала вниз. При швидкій роботі не буде плям, фарба ляже рівно¬мірним шаром, а стеариновий малюнок залишиться білим. На вели¬ких білих площах (сніг) можуть з’явитись невеликі темні краплинки. Їх знімаємо видавленим від води пензлем. Залишається легенький слід, який додає оригінальності малюнку. Для цієї роботи фарбу треба підготувати досить темну, бо при світлому кольорі малюнок не буде чітко виділятися. Найкраще виглядають роботи, виконані у чорному, синьому, синьо-зеленому, коричневому, коричнево-червоному, фіо-летовому, фіолетово-синьому та інших темних кольорах.
Цікаво виглядає робота, виконана не білою, а кольоровою свічкою. Передусім кольоровою свічкою легше малювати, бо слід її краще видно на білому папері, водночас, як при білій свічці постійно змушені піднімати аркуш паперу “під світло” і придивлятись, що ще не домальовано. Крім цього, після заливання фарбою малюнок вийде не білий, а з вельми слабим кольором. Отже, добираючи відповідно колір фону до кольору свічки, досягають цікавих ефектів. Ще краще виглядатиме такий малюнок, коли застосуємо дві свічки: білу і кольо¬рову. Наприклад, малюємо червоною свічкою основне зображення, а білою обводимо контур кожної деталі на малюнку і заливаємо малюнок чорною або фіолетово-синьою фарбою. Треба пам’ятати, що кольорова свічка не дає яскравого сліду на папері, а надто блідий. Отже, малюючи червоною свічкою, отримаємо світлий рожевий колір. Проте робота, виконана поєднанням таких світлих кольорів із білим, на темному тлі виглядає гарно. Малюнок свічкою можемо урізнома-нітнювати, змінюючи колір фону. З цією метою заготовляємо не один колір фарби, а два-три. Наприклад, виконуємо малюнок на тему “Човник на морі”. Отже, малюємо море і човен на ньому, який має біле вітрило. На воді видно білі відблиски – відбиття вітрила у воді. Де-не-де на поверхні води також трапляються білі відблис¬ки – відбиття світла на хвилях. Далеко на обрії бачимо берег і на ньому ледь помітно дерева чи будинки.
Намалювавши пейзаж олівцем і свічкою, розводимо фарбу: синю, синьо-зелену і синьо-фіолетову. Починаємо малювати зверху паперу (небо) синьою фарбою. Коли вже фарба доходить до горизонту (тобто там, де починається море), вливаємо синьо-зелену фарбу, а згодом додаємо синьо-фіолетову. Фарба своїм кольором ніби підкреслюва¬тиме колір неба і води (у двох відтінках). Звичайно, такий декора¬тивний малюнок вийде цікавішим, аніж аналогічний, але виконаний в одному кольорі.

МАЛЮВАННЯ ВОСКОВИМИ КРЕЙДАМИ
Крім сухої кольорової крейди та кольорових олівців є ще крейда, виготовлена на основі воску або стеарину. Такі крейди також є у продажу. Вони виглядають як маленькі, тоненькі різнокольорові свічечки, лише без гнотика. Проте мають деяку перевагу над кольоровими свічками: набагато сильніше забарвлені, ніж свічки, тому лишають на папері чіткий слід, як і кольоровий олівець.
Цими восковими крейдами можна малювати так само, як олів¬цями і свічкою. Наприклад, малюємо стилізований букет квітів.
Олівцем малюємо легко. Площину квіток замальовуємо акуратно, рівномірно натискаючи кольорову крейду. Намагаємось, щоб кольори були чисті, не забруднені. Кожну деталь малюнка обводимо білою крейдою. Малюнки не слід робити контурними, пелюстки, листочки і стебла суцільно замальовують різними кольорами, а контур зали-шається білий. Готову роботу зафарбовуємо аквареллю темного кольору, наприклад, синього. Якщо намалюємо у квітів пелюстки довші й тонші лише білою крейдою, а серединки жовті, тоді вийде красивий букет ромашок. Він однаково гарно виглядатиме і на темно-синьому, і на темно-червоному, і на синьо-фіолетовому тлі. Для малюнка, виконаного різнокольоровими крейдами, слід добирати однотонний, темний фон.

АКВАРЕЛЬ
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ АКВАРЕЛІ Й ГОЛОВНІ ВИМОГИ ДО РОБОТИ АКВАРЕЛЬНИМИ ФАРБАМИ
Найпоширенішою технікою малярства і графіки в умовах школи є акварель. Аквареллю можуть малювати і першокласники, і старші учні. Навіть у дитячих садках дошкільнят привчають користуватися цими фарбами.
Слово “акварель” походить від латинського слова “асqua”, що означає “вода”. Отже, акварель – це фарби, які розводяться водою. Прозорість – головна ознака акварелі. Саме прозорість надає аква¬рельним роботам характерної легкості, повітряності, за які так цінується акварель.
Колір акварелі залежить великою мірою від паперу і саме прозо¬рість фарб забезпечує просвічування паперу через шар фарби. Коли ми хочемо мати ясний колір, беремо менше фарби і більше води, тоді через тонкий шар фарби більше просвічує білизна паперу.
Акварельні фарби перед роботою треба злегка намочити пензлем із чистою водою. Це робиться для того, щоб фарба трохи розбухла і легко набиралася на пензель. Колір і насиченість фарби пробують на палітрі. Палітра може бути лише білого кольору, щоб усі барви на ній виглядали так, як на папері. У продажу окремих палітр для акварелі немає, хіба що у наборі фарб у спеціальній коробці. Отже, палітру треба чимось замінити, наприклад, білою фарфоровою таріл¬кою, керамічною або пластмасовою .плиткою, аркушем цупкого паперу. Непроклеєний папір (газетний, обгортковий) для цієї мети непри¬датний.
Малюємо завжди рідко розведеною фарбою, тобто такою, щоб через шар фарби було видно середньої сили штрих олівця на папери Якщо шар фарби зовсім закриває штрих олівця, вона вже стає непро¬зорою, криючою, як гуаш. Такою фарбою малювати не слід. Часто початківцю здається, що густо накладена фарба красивіше, яскравіше виглядає на малюнку. Але це так буває доти, поки фарба не висохне. Разом з вологістю зникне свіжість і яскравість фарб; робота вигля¬датиме брудною, “сумною”.
Головна якість акварелі – прозорість – при такій роботі втрачається.
Малюючи аквареллю, пензель добре змочують. Немає нічого гіршого, ніж малювати напівсухим пензлем. Ворсинки пензля розді¬ляються, між ними немає фарби, а отже, немає і повного красивого мазка, він нерівний, сухий. Якщо пензель набирає велику кількість фарби, вона заповнює увесь простір між ворсинками і ніби зв’язує їх. Тоді мазок лягає рівно й повно. У лексиконі художників він нази¬вається “соковитим”. Малюнок, виконаний соковитим мазком, буде красивим, м’яким, позбавленим неприємної сухості.
Найкращі акварельні малюнки виходять тоді, коли малювати чистими, не забрудненими фарбами. Отже, про це завжди треба пам’ятати, а щоб набрати фарбу, треба щоразу промивати пензель. Для цього художники користуються великою посудиною з водою. Лише для покриття великої площини одним тоном можна розводити фарбу в маленькій мисочці. Для полоскання пензля беруть більшу посудину. Інколи використовують навіть дві: одну для полоскання пензля, а в іншій залишають чисту воду і з неї набирають чистим пензлем воду для розведення фарб. Тоді кольори на папері будуть свіжі й чисті.
Кількість кольорів у наборі акварельних фарб порівняно невели¬ка, але за допомогою змішування кольорів можемо отримати чималу гаму різних відтінків. Найкраще змішувати фарби на палітрі й на папір класти уже готовий колір, а не експериментувати на малюнку, який виконуємо. У такому разі найчастіше маємо протилежний ефект: малюнок стане забруднений, бо фарба покриється кількома шарами, а це призведе до неприємного “замученого” вигляду ма¬люнка.
На майбутньому акварельному малюнку негативно позначається використання гумки. Тому попередній малюнок олівцем не можна малювати, сильно натискуючи ним: лінії й штрихи будуть надто темні, щоб їх закрила фарба. На потертий гумкою папір погано лягає фарба, малюнок виглядає “замученим”, зникає свіжість і чистота кольору.
Для акварелі беруть чистий, білий, не м’ятий папір. Його слід носити у папках або обережно згортати в трубку. Найкращим є цупкий малювальний папір з легкозернистою поверхнею типу ватману. Можна користуватись і напівватманом або будь-яким іншим цупким зернистим папером для малювання. Часто папір, який є у продажу в папках для креслення не підходить для акварелі, хоча добрий для роботи олівцем. Однак деякі сорти креслярського паперу будуть придатні й для акварелі.
Їх необхідно самому випробувати. Деякі сорти паперу бувають покриті речовиною, яка діє як жир: вода на такому папері збирається краплинами і мазок тоді завжди нерівномірний, а отже, і контури форм на малюнку нерівні.
Папір для малювання треба підготувати. Якщо сорт паперу добрий, а малюнок має бути невеликий, і ми працюємо в закритому приміщенні – досить папір прикріпити до малювальної дошки кнопками. Якщо ми збираємось робити етюди на природі, найкраще підготувати папір так, щоб кілька аркушів по краях були склеєні разом, і усі вони тримались, утворюючи так званий “блок”. Тоді лише верхній аркуш буде вільний і на ньому можна малювати. Це доцільно під час роботи на відкритій місцевості, вітер не зірве папір. Коли аркуш прикріпити до дошки тільки кнопками, вітер його зрива¬тиме.
Папір можемо повністю наклеїти на картон (кожен аркуш зокре¬ма), але робити це треба, змазуючи клеєм усю поверхню паперу, уважно стежити, щоб не було сухих непроклеєних місць. Змазування клеєм лише країв паперу не досягає мети. У такому разі папір на картоні тримається, але між ними є шар повітря. Під впливом фарби поверхня паперу розширюється і утворюються пагор¬бки й западини, тобто він коробиться. З пагорбків фарба спливає у западини і після висихання там, де було підвищення, буде світла пляма, а де заглибина – темніша. Наклеївши папір на картон, уни¬каємо короблення паперу від вологи. Папір на картоні лежить неру¬хомо, і коли працюємо на відкритому повітрі, вітер не заважатиме у роботі.
Ми зазначали, що на деяких сортах малювального паперу погано тримається вода, ніби папір жирний. У такому разі його треба зволо¬жити мокрою ватою або товстим пензлем, але дуже легко і акуратно. Увесь аркуш паперу має бути мокрий. Часто художники-початківці при зволоженні паперу псують його, тобто сильно труть пензлем, від чого папір розмокає і стирається. Дрібні ворсинки паперу збираються під пензлем у маленькі грудочки. Після просихання поверхня паперу стає така, як після сильного витирання гумкою. Папір зволожуємо після того, як на нього нанесено малюнок олівцем. Якщо заздалегідь зволожити папір, тоді погано “чіпляється” олівець. Буває, що одна сторона паперу приймає воду, а друга ні. Отже, перед малюванням корисно олівцем зробити на краєчку паперу мазок пензлем чистою водою, щоб перевірити, на якій стороні добре лягає вода. На тій стороні починаємо виконувати малюнок олівцем, а пізніше фарбами. Зволожений папір повинен просохнути.

ПЕНЗЕЛЬ
Основними інструментами для роботи аквареллю є м’які аква¬рельні пензлі, їх виготовляють з шерсті білки, борсука, але найкращі пензлі – колонкові. Колонок – невеликий хижий звір із родини куницевих. Його хутро пухнасте й густе, шерсть (рудого або бурого кольору) міцна і пружна, особливо на хвості. Саме із шерсті, яка покриває хвіст, виготовляють пензлі для акварелі.
Акварельні пензлі переважно круглої форми і позначені номера¬ми, наприклад, 2, 6, 10, 15. Чим більша цифра номера, тим більший розмір пензля. Як дізнатися, чи добрий пензель? Для цього найкраще замочити його і злегка струснути воду: у доброго пензля усі ворсинки збираються в гострий кінчик. Якщо змочений пензель має розділені, розтріпані ворсинки – він поганий.
Який пензель вибирати для роботи – товстий чи тонкий? Недос¬відчені вважають, що тонкий: мовляв, товстим не виведеш дрібних деталей. Це помилкова думка. Найкраще, коли є два-три пензлі різної товщини, але якщо їх немає, то краще мати товстий пензель. Ним можна легко покрити фарбою велику площину паперу, набрати воду для розведення фарби. Його тонким кінчиком навіть художник-початківець виведе дрібні деталі. Натомість тоненьким пензликом ніколи не зможемо покрити велику площину паперу, він придатний лише для виконання дрібних деталей.
Як користуватися пензлем? Набираючи фарбу, завжди повертає¬мо його боком, виконуючи рухи в одному напрямі, тримаючи похило ручку пензля. Не можна розтріпувати ворсинки і крутити пензлем із притиском у вертикальному положенні. Зайву фарбу обережно віддав¬люємо об бортик посудини з водою. Під час малювання пензель пересуваємо по папері швидко і легко, не натискаючи на нього. Особливо стежимо, щоб металева обгортка біля пучка шерсті не торкалась паперу, бо це залишає слід і псує малюнок.
Після роботи пензель треба промити й витерти чистим клапти¬ком тканини. При витиранні не рекомендується відтягувати пальцями (або чимось іншим) воду, бо при цьому витягуються окремі ворсинки. Отже, пензель треба лише “промокати” клаптиком тканини.

МЕТОДИ РОБОТИ АКВАРЕЛЛЮ
ЛЕСУВАННЯ
Художники по-різному використовують акварельні фарби. Проте існують два головні методи роботи: лесування та “аllа рrіmа” (ала прима).
Метод лесування – це метод накладання одного кольору на інший. При цьому спочатку роблять підмальовок, а пізніше накла¬дають подальші шари фарби, поступово притемнюючи окремі місця і досягаючи глибини кольору й потрібної насиченості тону. Наприк¬лад, намалюємо натюрморт “Овочі”.
Намалювавши натюрморт олівцем, уважно, акуратно і легкими штрихами намічаємо відблиски, тіні й позначаємо місця для кожного кольору. Спочатку наносимо найблідіший колір на позначених місцях. Коли малюнок просохне, наносимо на нього темніший відті¬нок і чекаємо, поки уся робота знову просохне. Далі притемнюємо малюнок. Кожного разу залишаємо частику малюнка, де має бути світле місце, а замальовуємо лише ті частини, котрі треба притем¬нювати. Так, накладаючи один шар фарби на інший, досягаємо оста¬точного насичення тону, тобто завершуємо роботу. Однак лесування має і свої недоліки: накладання одного шару фарби на інший завжди трохи притемнює колір, тому слід обережно користуватись нашаровуванням кольорів, заздалегідь передбачати, який повинен вийти остаточний кольоровий результат, щоб не “пере¬мучити” паперу, бо тоді малюнок виглядає тьмяний, йому бракує свіжості. Характерною рисою лесування є нанесення прозорого шару фарби на попередній сухий і вже закріплений шар.
При лесуванні доводиться накладати шар фарби на інший того самого кольору (коли хочемо досягти глибини одного кольору) або шар фарби одного кольору на попередній іншого кольору (коли нама¬гаємось отримати новий відтінок, наприклад, жовтий колір поєднати із зеленим, коли потрібен жовто-зелений).

МЕТОД РОБОТИ “АLLА РRІMА”
Як ми зазначали, нашаровування акварелі веде до потемніння кольору. Тому художники часто малюють аквареллю методом “аllа рrіmа”, тобто не накладаючи фарби шарами один на одний, а беручи кольоровий тон відразу на повну силу і закінчуючи кожну деталь за один прийом. При цьому кожна деталь мусить бути закінчена з першого разу. Треба розпочати якусь деталь малюнка підібраним кольором і тоном, поклавши фарбу один раз, а тоді перейти до другої деталі й знову відразу закінчити її, за один прийом. Далі не повер¬таючи вже ні до першої, ні до другої деталі, перейти до інших частин малюнка і так само їх закінчувати без підсилення, поклавши потріб¬ний тон відразу і лише один раз. Щоб правильно передати колір, треба фарбу розвести на палітрі до такої сили (інтенсивності, наси¬ченості), яка потрібна для певної частини малюнка. Наприклад, намалюємо натюрморт “Гілочка дерева у керамічній вазочці”.
Спочатку починаємо малювати фон. Припустимо, що у натюр¬морті фон – це тканина, опущена м’якими хвилястими складками. Для передавання фону необхідна жовта фарба у трьох відтінках: світло-жовта для місць, де складки творять опуклість, жовто-корич¬нева для рівних місць на тканині й жовто-коричнева із зеленкуватим темним відтінком для заглиблень між складками. Розводимо усі три кольори і сміливими вертикальними мазками замальовуємо тло-тканину, кладучи кожний колір у потрібному місці. У деяких місцях кольори можуть зливатися, а в деяких лише дотикатися або між ними може бути невелика смуга білого незамальованого паперу, так званий просвіт.
Такі просвіти характерні для акварельної техніки. Намалювали фон, тепер готуємо фарбу для малювання вазочки. Вона оранжево-коричнева у верхній частині й зелена у нижній. Розводимо кілька відтінків оранжево-коричневої фарби (для світлих, напівзатіненмх місць), а також синюватий колір для рефлексів. Найсвітліший колір кладемо з лівого боку на вазочці, навколо відблисків, залишаючи їх білими. Біля краю, зліва і справа від покладених мазків кладемо фарбу трохи темнішу, далі справа – найтемнішу фарбу, а біля краю справа, за найтемнішим місцем кладемо синювату фарбу для рефлексу. Подібно передаємо у кольорі й нижню зелену частину вазочки.
Тепер, коли малюнок вазочки завершено, не будемо на неї накла¬дати жодних фарб. Переходимо до виконання гілочки, яку малюємо таким самим способом, тобто окремо світліші місця, окремо темніші, кожен колір беремо відразу на повну силу, без накладання одного кольору на інший.
Чому художники так цінують техніку акварелі аllа рrіmа? При методі малювання за один прийом кольором на повну силу на папір кладемо фарбу лише один раз. Цим досягаємо свіжості кольорів, уникаємо “замучуваня” паперу. Малюнок, виконаний за один прийом, прозорий, кольори насичені, немає забруднення, чорноти.

ПРИЙОМИ РОБОТИ АКВАРЕЛЛЮ
Ми розглянули два головні методи роботи аквареллю. Проте у роботі акварельними фарбами є багато різних прийомів, які допома¬гають художникові досягати відповідно різноманітних ефектів і результатів.
Часто у природі зустрічаємо предмети, на котрих немає чітко визначених меж кольорів, а один колір поступово переходить в інший. Таке природне змішування кольорів можемо спостерігати на овочах, фруктах, листках рослин, квітах тощо. Кожен, напевно, бачив яблуко, з одного боку жовте, а з другого червоне. Але кольори не розмежовані різко, а злиті, й ми не можемо точно сказати, де закін¬чується жовтий і починається червоний колір. На огірках можна побачити жовтий із зеленим чи зелений з оранжево-коричневим кольорові поєднання.
На осінніх листках можна бачити поєднання двох або трьох кольорів. Призахідне небо має також ніжні переходи кольорів. Як зробити, щоб і на малюнку було видно цей непомітний перелив кольорів? Техніка акварелі – ідеальна для передачі поступового плавного переходу одного кольору в інший, адже акварель розво¬диться водою, а за допомогою води прекрасно може розчиняти і зміщувати фарби. Секрет у тому, щоб один колір вливати в інший, коли перший ще не засох. Намалюймо олівцем найпростіший пейзаж, на якому буде зображено небо і вода, в якій відбивається небо. Спробуємо передати передвечірній настрій, коли сонце уже сховалось, але на небі ще видно рожеві й оранжеві відблиски його останніх променів. Розведемо трохи синьої (кобальт), рожевої (краплак ясний) та жовто-оранжевої фарби.
Небо намалюємо синім кольором. На пензель набираємо трохи розчиненої сильної фарби (тут найкраще працювати великим пензлем). Мазки кладемо соковиті й швидко проводимо пензлем зліва направо. Стежимо, щоб фарба не засихала. Не допускаємо, щоб на пензлі не було зовсім фарби, тобто, щоб він став напівсухий. Тому часто вмокаємо його у розчин і набираємо фарбу. Намалювавши верхню синю частину неба, швидко прополіскуємо пензель і наби¬раємо рожевої фарби. Поки синя фарба мокра (не напівмокра), додаємо до неї рожевої так, щоб вони разом злились і далі малюємо рожевим кольором. Недалеко від лінії горизонту у такий самий спосіб вливаємо у рожеву фарбу. Розчин жовто-оранжевої, доводимо до гори¬зонту і напівсухим пензлем (витерти клаптиком тканини від фарби) збираємо зайву фарбу. При такому вливанні одного кольору в інший, вони рівномірно змішуються і непомітно переходять один в одний. Процесові змішування кольорів допомагає злегка похилена дошка. Перша фарба, спливаючи по похилій поверхні, натрапляє на другу і вже змішані спливають нижче. Потім, коли перша фарба закінчиться, залишається лише друга. Вона, спливаючи так само, змішується із третім кольором.
Рівномірно стікаючи, фарби поступово змішуються. При цьому не слід поправляти верхні шари фарби, коли вони за час роботи злегка підсохли. Тоді кожен новий дотик пензля даватиме пляму.
Деякі художники використовують прийом так званого промиван¬ня фарб. Наприклад, якщо під час малювання листків дерев із натури помітно тонкі світлі прожилки на темному фоні (або будь-які інші дрібні світлі плями на темному фоні), які важко обминути, роблять увесь листок так: замальовують, не залишаючи білих місць, а коли фарба висохне, кінчиком пензля, намоченого у чистій воді, легко дотикають тих місць, які мають бути ясні. Фарба від води розмокає і тоді її можна легко пензликом промити. При цьому треба мати під рукою клаптик тканини і промокальний папір, бо часто потрібно витирати пензель. Таким способом промивають не дуже різкі, тьмяні відблиски (на напівблискучих поверхнях).
Необхідно пам’ятати, що як би обережно ми не промивали, поруч розташовані місця трохи розмажуться і дадуть небажане змішання фарб. Промите місце ніколи не буде білим, а завжди неба¬гато забарвленим, бо папір уже увібрав частину барвників.
Прийом промивання близький до прийому розмивання, який художники інколи застосовують з метою загладжування слідів від мазків. Коли малювати соковитими мазками (тобто набираючи багато води на пензель), то на малюнку після висихання видно сліди окремих мазків. Велика кількість розведеної фарби має у собі розчинену значну кількість клею, яка є у кожній фарбі. Коли такий повний мазок висихає, по краях утворюється неначе темніша лінія-пружок, так звана кромка, це слід від клею. Крім цього, соковитий мазок більше розмиває клей, яким просочений папір.
Він теж залишає слід у вигляді пружка. Таким чином, кожен мазок ніби відділений тоненькими лініями. Деякі художники не люблять цього, хочуть, щоб фарба лягала гладко, плавно й м’яко. Тоді вони звертаються до розмивання цих видимих меж окремих мазків. Легко намоченим пензлем вони розмивають чіткі краї мазків. Усі роботи, виконані таким способом (із змитими слідами мазків), виглядають загладженими, акуратними, з м’якими переходами тонів. Але водночас вони подібні одна до одної, як кольорові фотографії, бо у них втрачаються індивідуальні, характерні риси художника автора.

АКВАРЕЛЬ “ПО МОКРОМУ”
Досі ми говорили про малювання аквареллю по сухому папері. Хоча перед малюванням художники часто змивають папір, щоб усу¬нути забруднення, залишки графіту від малюнку олівцем і шару клею, який є на його поверхні, проте для роботи фарбами папір повинен бути просушений. Такий спосіб роботи називають малярством “по сухому”.
Назва “акварель” (водяна фарба) говорить про використання під час роботи води. Малярство “по мокрому” засноване на властивості води розчиняти у собі фарби і досягти їх великої “рухливості”.
Під час роботи “по мокрому” папір має бути мокрим. Отже, перед початком роботи аркуш паперу разом з малюнком, виконаним олівцем, злегка зволожуємо водою. Це можна робити великим пензлем або тампоном із вати. Зволожуємо обережно, ледь торкаючись тампо¬ном аркуша, щоб не пошкодити поверхні паперу. При невеликому форматі малюнка папір досить промити і, знявши зайву воду, почати малювати аквареллю. Але при великих розмірах малюнка може трапи¬тись, що ми в одному кінці малюємо по мокрому, а в іншому папір уже висох і фарба не розходитиметься. Отже, треба забезпечити воло¬гість паперу протягом тривалого часу. Робимо це так: на малювальну дошку натягуємо полотно так, щоб ніде не було складок. Полотно рівномірно змочуємо водою. На нього накладаємо папір малюнком униз і змочуємо увесь аркуш зліва. Тоді обережно повертаємо його мокрим боком на полотно і другий бік з малюнком теж акуратно змиваємо. Таким чином, папір буде промочений рівномірно з обох сторін і лежатиме на мокрому полотні. Це забезпечить тривалу затримку вологи. Замість тканини можна взяти газетний або промокальний папір, зрозуміло, що він буде придатний на один раз. Тепер можемо малювати, не боячись, що папір підсохне. Якщо папір надмірно воло¬гий, то фарба розпливатеметься у різні сторони, заважатиме надати кольоровій плямі бажаної форми. Для малювання по мокрому папір має бути вологий, але не залитий водою і не надто просушений, бо фарба тоді не розтікатиметься по краях плями. Погано, якщо папір змочений неохайно так, що є то сухі, то напівмокрі й мокрі місця. Буває так, що під папір (або полотно) заходить повітря. Такі повіт¬ряні пухирці шкодять малюнкові. У місцях пухирців папір стає сухі¬ший, повітря піднімає його угору. Отже, утворюється пагорбок, з якого спливає фарба. Треба пильно стежити за такими повітряними острівцями і відтягувати їх, погладжуючи рукою від центра дошки до країв, щоб повітря вийшло з-під паперу. Якщо повітря є під тканиною, то це легко зробити, бо погладжуванням не зіпсуємо її. Але, коли повітря є під самим папером, на якому маємо малювати, то погладжування його може пошкодити поверхню паперу. У такому випадку найкраще накласти другий аркуш сухого паперу і через нього “відганяти” повітря. Очевидно, пізніше треба ще раз рівномір¬но зволожити основний аркуш паперу. Акварель для малювання “по мокрому” розводять трохи густіше, ніж для роботи “по сухому”, бо частина води вже є в папері. Якщо фарба надто рідка, то кольорові плями, мазки розпливуться. Особливо, якщо треба малювати дрібні деталі, наприклад, гілочки дерев, тоді необхідно брати густішу фарбу на кінчик пензля і нею легко дотикатися потрібних місць. Буває так, що нахил дошки негативно впливає на малюнок, тобто фарба надто спливає і деформує потрібні форми. Тоді найкраще покласти дошку горизонтально без нахилу. Інколи кольорові затікання надають ори¬гінальності й неповторності акварельному малюнку.  Отже,  нахил дошки регулює сам художник.
Чим приваблює техніка акварелі “по мокрому”? Малярство, виконане по мокрому, дає можливість передавати ніжні, неповторні кольорові переходи. Краї кольорових плям завжди м’які, розпливчас¬ті, колір однієї плями плавно переходить в інший. Уся робота вигля¬дає повітряно-легкою і прозорою, а окремі оригінальні, самобутні затікання притаманні лише цій техніці або манері художника.

КОЛЬОРОВИЙ КОНТУР
Використання контуру дає змогу чіткіше виділити певні якості форми. Цю особливість художники використовують для виконання акварельних малюнків (як по сухому, так і мокрому). Контур може бути темнішій або світліший від зображення предмета. Найкраще застосовувати оконтурений малюнок при стилізованих формах, коли кожне зображення предмета є спрощене й узагальнене. Намалюймо пейзаж зі стилізованими деревами.
Нехай це буде береза або верба на невеликому пагорбку, чи ялинка, а вдалині інші дерева. Дерева намалюємо площинно, без передачі об’єму, тобто уся поверхня крон дерев буде замальована рівномірним шаром фарби. Усі інші частини малюнка також вико¬наємо без тіней. Для пейзажу ми вибрали ясні, весняні кольори. Але дерева на першому плані не можуть бути такого самого кольору, як на дальніх планах, й трава на пагорбку і поза ним буде різних зелених відтінків: зелено-жовта, зелено-коричнева, зелено-синя тощо. Коли малюнок висохне, розведемо синю фарбу, наприклад, ультрамарин і нею обведемо контури кожного дерева, куща, окремих травинок на пагорбку, тобто усіх деталей. Малюнок стане цікавіший, оригіналь¬ніший.

БІЛІ СИЛУЕТИ З КОНТУРОМ
Намалюймо зимовий пейзаж. Дерева матимуть узагальнені крони. Але ми не замальовуватимемо їх фарбою. Вони залишаться білими. Коли малюватимемо небо, то силуети крон обминемо фарбою. Після просихання неба підготуємо фарбу для контурів. Для зимового пейза¬жу найкраще підходить синій або фіолетовий кольори. Обведемо ним контури дерев і намалюємо стовбури. Білі силуети дерев справляти¬муть враження покритих снігом. Таким способом оконтурюючи зображену форму і залишаючи її білою на кольоровому фоні можемо малювати квіти, дерева, тварин і навіть людей. Наприклад, гарно виглядатимуть оконтурені білі силуети голубів на блакитному небі, лебедів на зеленкуватій воді. На будь-якому тлі можна малювати білим силуетом деякі тварини: кішку, козеня, коника або сніговика. Якщо добре подумати, то можна знайти чимало тем для силуетного вирішення малюнка.

ЧОРНИЙ СИЛУЕТ НА КОЛЬОРОВОМУ ФОНІ
Силует може бути різного кольору, але найчастіше його вико¬нують чорним. Слово “силует” французького походження. У Франції У XVIII ст. жив державний діяч, який називався Е. де Сілует. Одного разу на нього було зроблено карикатуру у вигляді тіньового профілю. І відтоді площинне, однотонне зображення людини, твари¬ни або предмета, подібне до їхньої тіні, стали називати силуетом. Силует звичайно має чіткий і виразний контур, у ньому можна передати тонкі вигини форми. Силует увесь однотонний, причому тон повинен бути в усіх місцях рівномірний, без тіней і виділення темні¬шим кольором деталей предмета. Найчастіше людей і тварин малюють у профільному положенні, бо профіль може бути точний і навіть передати характерні риси обличчя, якщо хочемо зобразити портрет людини. Проте інколи художники, бажаючи детальніше зобразити предмет і показати його точніше, силует предмета вико¬нують не суцільною плямою, а з білими проміжками між окремими частинами, наприклад, прожилки на листку або білі проміжки між пелюстками квітки. У країнах Сходу, зокрема у Китаї, художники часто звертались до силуетів при зображенні різних тем. У Західній Європі силует нерідко використовували для виконання профільних портретів і нескладних композицій, часто декоративного характеру, наприклад стилізовані чорні квіти на білому або білі на чорному тлі. З українських художників мистецтвом силуета захоплювалися Г.Нарбут і М.Жук. Г.Нарбут виконав багато робіт з вико¬ристанням силуета. Прикладом для, нього були твори невідомих українських художників-кріпаків, картини яких збереглась у числен¬них панських садибах в Україні. За допомогою силуетів Нарбут вико¬нав численні ілюстрації до казок Андерсена, оформив багато книжок і створив окремі самостійні композиції, наприклад “Родина худож¬ника”.
Використовуючи такий оригінальний художній засіб як силует, і збагачуючи його кольоровим фоном, можна виконати цікаві роботи як за змістом, так і за технікою. Звичайно, кольоровий фон повинен бути досить чіткий, бо тоді на ньому силует виділятиметься виразніше. Найчастіше фон для силуетів роблять одним кольором (синім, сірим, фіолетовим, червоним та ін.), але силуети можна малювати й на фоні двох-трьох кольорів, коли один з них поступово переходить в інший. Намалюймо силуетний декоративний пейзаж, наприклад, осінні дере¬ва без листя, похилені вітром на тлі надвечірнього неба.
Небо спочатку намалюємо синім, але з наближенням до гори¬зонту почнемо міняти фарбу на рожеву (краплак або кармін), далі додамо оранжевих і жовтих відтінків. Треба пам’ятати, що перехід одного кольору в інший роблять тоді, коли фарби ще вологі. Силуети дерев намалюємо тушшю або чорною фарбою, коли фон остаточно просохне. Якщо бажаємо мати чіткий силует, мусимо терпляче поче¬кати до повного висихання фону і лише по сухому малювати силуети.

ЧОРНИЙ СИЛУЕТ “ПО МОКРОМУ”
Буває так, що чіткий силуетний контур заважає передачі настрою чи задуму. Наприклад, художник хоче зобразити вечір, ніч, коли усі предмети мають нечіткі, розпливчасті контури. У цьому разі він звертається до техніки “по мокрому”. Якщо намалювати чорною фарбою або тушшю силуети на зволоженому папері, тоді контур злегка розпливатиметься і буде своєю м’якістю підкреслювати стан природи чи час (туман, сутінки, темряву тощо).
Намалюймо вечірній пейзаж. Гілки верб переплітаються на тлі неба і місяця. Низький горизонт, отже, багато неба. Це робиться для того, щоб було добре видно стовбури верб із гілками. Папір із малюн¬ком змиваємо з обох сторін і кладемо на намочене, натягнуте на дошку полотно або мокру газету. Даємо йому трохи просохнути, щоб папір був не мокрий, а вологий. Процес малювання “по мокрому” описаний у розділі “Акварель “по мокрому”.
Для чорних силуетів потрібний рівномірний шар фарби.

ПОЄДНАННЯ АКВАРЕЛЬНОГО Й ШТРИХОВОГО МАЛЮНКА ПЕРОМ І ТУШШЮ
Акварель і графіка – дві різні художні техніки, і тому прийоми роботи у них теж різні. Акварель використовує кольорову пляму, а графіка найчастіше чорно-білий штрих (хоча може бути і кольорова графіка). Проте нерідко художники прагнуть в одній роботі використати і барвистість кольору акварелі, і чіткість штриха пером. Тоді поєднують ці дві техніки. Що ж приваблює художників у такому поєднанні двох різних, досить протилежних технік? Якщо в акварельному малюнку обвести чорними штрихами усі деталі, кольори здаватимуться весе¬лішими, як кажуть художники, вони “заграють”.
Виконуючи акварельний малюнок із чорними штриховими допов¬неннями, художники звичайно не передають тіней в акварельному малюнку, а виконують його площинно, замальовуючи кожну деталь рівномірним шаром акварельної фарби. На цьому етапі роботи слід звернути увагу на гармонійні поєднання кольорів.
Пером і тушшю працюємо по сухому малюнку. Робота тушшю і пером полягає не лише в оконтурюванні усіх частин малюнка, а й у нанесенні певних штрихів на поверхню кожної частини малюнка. Ці штрихи можуть підкреслювати форму зображеного предмета, позначати тіні, надавати декоративного трактування формам, підкрес¬лювати манеру художника, його стиль. Для прикладу розглянемо основні випадки зображення однієї композиції, але з різним вирі¬шенням малюнка пером:
1)    пером виконано лише контури малюнка без тіней (контур – суцільна лінія);
2)    пером нанесено ряд різноманітних штрихів, які частково підкреслюють форму предмета і його тіні. Розгляд цих випадків зображення переконує, які різноманітні бувають способи нанесення чорного штрихування пером на кольо¬ровий акварельний малюнок і як від способу виконання штрихів змінюється вигляд малюнка і його естетична цінність.

МОКРА АКВАРЕЛЬ І ШТРИХОВИЙ МАЛЮНОК ПЕРОМ
Цікаво і оригінально виглядають роботи, коли акварель виконає¬мо “по мокрому”, а вже штрихи пером нанесено “по сухому”. Той, хто малював аквареллю “по мокрому”, знає, що кольорова пляма завжди буде нечіткою, розпливчастою.
Як же визначити місце закінчення плями, щоб можна було нанести контурний штрих? Де закінчується один колір, а починається другий, де покласти штрих, який розділяє два кольори?
Звичайно, це можна зробити на середині між двома кольорами, тобто .так, що по одну сторону чорного контуру буде трохи одного кольору, а по другу видно буде небагато іншого. Це найпростіший вихід. Але можна зробити інакше: контур класти поза кольоровою плямою, яка оконтурюється. Тоді деталь ніби збільшується і завжди матиме довкола неначе слабкий кольоровий контур від того кольору, який зливається по краях з означеною плямою. Протилежний прийом – коли штрих кладемо перед закінченням кольорової плями, тобто там, де колір не зливається з іншим. Тоді оконтурена форма буде трохи менша. Кожний із трьох способів придатний, їх вико-ристовують однаковою мірою, але не слід їх змішувати, бо тоді робота не матиме своєї виразності.
Чи можна пером і тушшю виконувати штрихи “по мокрому”? Звичайно, можна. Штрих по мокрому буває вельми цікавий. Оче¬видно, він уже не буде справжнім штрихом, бо туш теж розплива¬тиметься, хоча буде видно, що вона нанесена пером. Треба пам’ятати, що працювати штрихом “по мокрому” надто важко, слід добре проду¬мати усі місця, де наноситимуться штрихи. Не можна класти їх дуже густо, а тим більше сіточкою, бо вийде суцільна пляма. Штрих мати¬ме розходження фарби по обидві сторони: середина у такого “мокро¬го штриха” найтемніша, а вліво і вправо колір щоразу більше послаб¬люється і розходиться, ніби пушок від нитки. Це двосторонній штрих. Під час роботи на перо треба набирати лише невелику кількість туші, щоб вона не спливала раптовими каплями, бо тоді штрих буде пору¬шений, круглі плями різної величини чергуватимуться з вузькою смужкою мокрого штриха. Для обережності ліпше частіше набирати туш, ніж ризикувати, набравши її повне перо, яка, напевно, не спливе з пера рівномірно.

ПРОДРЯПУВАННЯ
Прийомів роботи аквареллю є чимало, вони різноманітні, цікаві й оригінальні. Треба пам’ятати, що кожний прийом має певну мету і повинен по-новому розкривати задум автора.
Коли хочемо показати різке біле світло на темному тлі – найкраще це місце залишити білим. Але буває так, що нам треба показати не одну пляму, а цілу сіточку білих плям чи ліній, які іноді переплітаються між собою. Наприклад, місячні відблиски на гілках дерев. Тоді нам незручно малювати темною фарбою між цим мере¬живом гілок. Значно легше замалювати увесь папір, а коли він висох¬не, на місцях, де повинні бути білі плями, продряпати верхній шар фарби до білого паперу гострим і тонким інструментом: голкою, шпилькою, шилом, ножем, скальпелем, лезом тощо. Інструмент добираємо відповідно до потреби: дуже тонкі лінії продряпуємо голкою, ширші плями – ножем.
Інструмент мусить бути гострий і зручний для користування, найкраще, коли він має дерев’яну ручку. Голка тонка і гостра, але нею незручно користуватись, вона маленька. Краще придбати канце¬лярське шило і тонко його підточити бруском або наждачним папером. Гарним інструментом є лезо безпечної бритви, воно тонке і ним можна легко робити продряпини. Але воно незручне, гнеться, ламається, ним легко поранити руку. Доцільно малий і тонкий шматок леза прилаштувати у розщеплений патичок і сильно замотати міцною ниткою. Цей нехитрий “дряпачок” знадобиться вам у техніці продряпування. Папір для цього мусить бути товстий і цупкий, щоб не продірявився і не зім’явся. На тонкому папері ця техніка немож¬лива.
А тепер берімось до праці. Припустимо, наша робота називається “Літній дощик”. Такий раптовий короткий дощик, коли одна поло¬вина неба вкрита темними хмарами, тінь від яких огортає дерева, будинки і землю, а в другому кінці світить сонечко і краплини дощу перетворюються на коштовні перлини, які, падаючи на землю, утво-рюють блискучі смужки. Намалюйте групу дерев, під ними хату, хмари на небі. Використайте сині, фіолетові, сірі, синьо-зелені кольо¬ри у темних відтінках. Не підкреслюйте дрібних деталей, а намагай¬тесь за допомогою кольорів передати настрій скороминущого, але зливного дощу. Фарба для малювання не повинна бути бліда і надто розріджена. За бажання можете малювати по сирому або сухому. На малюнку передано лише пейзаж, але дощу ще не намальовано. Відкладаємо роботу, щоб вона повністю просохла (найкраще на 2-3 год. або до наступного дня). На сухій поверхні малюнка легенько намалюємо простим олівцем напрям дощових крапель (ліній). Вони можуть падати вертикально або похило під більшим чи меншим кутом. Пам’ятайте, що лінії повинні йти паралельно, але відстані між ними будуть не однакові, одні довші, інші коротші, деякі товщі, інші знову тоненькі, можуть бути суцільні або й переривчасті (але не рівномірно пунктирні). Олівцем треба легенько робити позначки. Якщо лінії зроблені, беремо потрібний інструмент і обережно продря¬пуємо малюнок за позначеними лініями, намагаючись подряпини робити не однакові (за товщиною, розміром чи суцільністю), а за позначенням олівця. Необхідно працювати так, щоб не розірвати паперу чи деформувати накреслених ліній.
Техніка продряпування малюнка може бути використана не лише як доповнююча, а і як основна, коли ми увесь малюнок виконуємо таким способом. Наприклад, замальовуємо аркуш паперу одним темним кольором (синім, коричневим, чорним). По просохлій фарбі малюємо олівцем зображення (на матовій поверхні паперу малюнок олівцем злегка блищатиме), а далі продряпуємо його по позначених олівцем лініях. Якщо вміло виконати роботу, малюнок вийде цікавий, оригінальний. При бажанні мати глибокий чорний колір паперу, можемо замість акварелі використати чорну туш.
Зображення, виконане у техніці продряпування, завжди буває біле на темному тлі. Але можна зробити і кольорове зображення, для цього треба лише змінити білий папір на кольоровий. Проте не кожний кольоровий папір придатний для цього. Якщо папір кольо¬ровий лише на поверхні – він непридатний, бо поверхня паперу здряпується. Але, якщо папір увесь кольоровий, то продряпаний контур завжди буде кольоровий. У продажу є також тонкий кольоровий картон, який підходить для техніки продряпування, бо він досить товстий і цупкий і має забарвлення на всю товщину. Про те, чи папір кольоровий лише на поверхні, легко переконатись, надір¬вавши його в одному кутку: якщо на місці проривання видно білий папір – очевидно колір є лише на поверхні. Для продряпування найкраще брати ясний кольоровий папір і замальовувати темною фарбою, щоб був кращий контраст.

ПРОДРЯПУВАННЯ НА ВОСКОВАНІЙ (СТЕАРИНОВІЙ) ПОВЕРХНІ
Кольоровий продряпаний малюнок можна отримати, спеціально зафарбувавши для цього папір. Але тоді треба звернутись за допо¬могою до інших матеріалів, а саме до воску чи стеарину. Правда, це трохи складніша техніка, бо при виконанні кольорового продряпа¬ного малюнка мусимо тричі обробляти папір: аквареллю, стеарином і тушшю.
Товстий білий папір покриваємо прозорою аквареллю “по мокро¬му” у 2-3-4-х кольорах. Колір можемо класти у вигляді смужок (поздовжніх чи поперечних), круглих або неправильних, довіль¬ної форми плям. Зафарбований папір просушуємо (до повного виси¬хання). Сухий папір натираємо воском або стеарином (свічкою). Щоб стеарин лягав рівномірним шаром на папір, свічку в горизонтальному положенні кладемо на папір (паралельно до горизонтального боку паперу) і, натискаючи, рухаємо її від верхнього до нижнього краю (свічка не повинна “котитись” по папері, бо тоді стеарин не перейде на нього). Так проходимо кілька разів. На свічці від протирання має утворитись плоска поверхня у тому місці, де вона торкалась паперу. Так само робимо, поклавши свічку паралельно до вертикального боку паперу, і рухаючи її від лівого до правого краю аркуша. Нарешті свічку поміщаємо посередині вертикалі паперу і, тримаючи її пальця¬ми у центрі, виконуємо кругові рухи, один раз у верхній частині паперу, а другий – у нижній. Це робиться для того, щоб стеарин пильно закрив усю поверхню аркуша. При недостатній щільності туш потраплятиме на папір і закриє кольорове розфарбування. Переко¬навшись, що робота зі стеарином добре й якісно виконана, беремо крейду і ножем настругуємо крейдяний порошок на стеарин, а пізні¬ше тушшю покриваємо увесь аркуш паперу зверху по шару стеарину з крейдою. Стежимо, щоб туші багато не наливати. Крейдою можна не користуватись, лише туш пензликом розтирати з милом і цим покривати стеарин. Після цього туш треба добре просушити.
Зображення продряпуємо трохи інакше, ніж на невоскованому папері. Там ми продряпували поверхневий шар зафарбованого папе¬ру, бажаючи дістатись до його білої частини. Тепер здряпуємо лише шар воску (стеарину) з тушшю, прагнучи відкрити кольорову повер¬хню паперу. Знаряддя для продряпування може бути таке саме: голка, шило, ніж, Лезо. Можемо користуватись й іншими інструментами. Штрих від голки чи шила буде тоненький, а коли треба товщу лінію, використовуємо цвях. Для цієї роботи може бути придатне перо: ним знімаємо стеарин, як різцем лінолеум при лінориті. Необхідно лише вкласти перо у ручку не так, як для письма, а протилежним гострим кінцем, тим, що пише. Тоді жолобок пера легко знімає стеарині з тушшю. Технікою кольорового продряпування виконують ілюстрації до дитячих творів, які можна трактувати декоративно, надаючи усім предметам (людям, тваринам, рослинам) площинних стилізованих форм. Продряпування на воскованій поверхні дає можливість вико-ристовувати тонкі штрихи, яких ніколи не досягнемо роботою на папері (наприклад, при малюванні тварин: собаки, кішки, ведме¬дя та ін.).
Ця техніка посильна як для учнів початкових класів, так для підліт¬ків. Вона цікава і для дорослих.

ГУАШ
Крім прозорих акварельних фарб художники використовують ще непрозорі, так звані криючі фарби. До таких належать клейові та олійні фарби, темпера, гуаш. І темпера, і гуаш – це, по суті, теж клейові фарби, але їх виготовляють на спеціальних клеях, таких, як вишневий клей, гуміарабік, трагант, декстрин, казеїн, водночас, як звичайні клейові фарби можна приготувати на простому столяр¬ному клею.
Гуаш виготовляється на рослинних клеях (вишневий, гуміарабік, трагант), а для темпери переважно вживають казеїн або яйце.
Гуашеві фарби відомі з давнього часу. Назва “гуаш” походить під французького слова gouashe, що означає водяна фарба.
Гуашшю малюють на папері, картоні, дереві, тканинах, її можна змішувати і, таким чином, отримувати нові кольори й відтінки.
Щоб отримати світліші кольори, використовують білила, оскільки вони криючі (непрозорі), і папір через них не просвічує. У наборах гуашевих фарб завжди є біла фарба.
Гуашшю малюємо подібно, як аквареллю, тобто розводимо її водою. Мазки наносимо на папір корпусно (тоді фарба має бути густіша, приблизно густоти сметани) і тонким шаром, але не вико¬ристовуємо її для лесування через те, що вона непрозора. Зате гуаш можна наносити один шар на одний для виправлення помилок: верхній мазок закриває нижній. Дуже густих і товстих мазків не слід використовувати, бо вони легко розтріскуються і відпадають.
Після висихання гуаш трохи світліє, і художнику треба про це пам’ятати. Пензлі для гуаші можуть бути щетинні, такі, як для олійних фарб, але можна використовувати і пензлі для акварелі, особливо колонкові (бо вони пружні), а за формою – плоскі й круглі.
Після закінчення, робота, виконана гуашшю, має матову повер¬хню, не блищить, і тому її завжди добре видно з будь-якої точки зору (для експозиції це має важливе значення).
Як у техніці акварелі, так і в гуаші, малюнок можна оконтурювати. Контур даємо досить широкий і контрастний. Гарно виглядають малюнки з ультрамариновим, коричнево-червоним, синьо-фіолетовим та іншим контуром.
Техніка гуаші дає можливість користуватись різноманітними прийомами: класти мазки по формі або лише горизонтально, чи пунктирно, комбінувати тонкий і товстий (пастозний) мазок тощо.
Наприклад, при малюванні пейзажу небо можна нанести тонким (рідким) шаром фарби, а дерева (особливо без листя) корпусно. Це надасть додаткового ефекту рельєфності зображення.

ГУАШ І АКВАРЕЛЬ
У наборах гуашевих фарб зазвичай буває 12 кольорів. Але коли користуємось фарбами не з набору, а окремо взяти, тоді часто якогось кольору немає. Тоді можемо взяти потрібний колір з акварельних фарб. Проте не малюємо чистою акварельною фарбою, а домішуємо її до якогось кольору гуаші, найчастіше до білого. Взагалі можна не мати кольорових гуашевих фарб, а лише одну білу і коробку аква¬рельних фарб. Для малювання набираємо трохи білої гуаші на палітру і підфарбовуємо її то червоною, то зеленою, то синьою (при потребі) і малюємо. Необхідно пам’ятати, щоб перед кожним набиранням фарби (гуаші чи акварелі) треба завжди прополіскувати пензель, бо інакше біла гуаш швидко стане брудною, замазаною різними кольо¬рами, а акварельні фарби будуть розбілені гуашшю. Для малюнків, виконаних білою гуашшю з аквареллю, найчастіше використовуємо папір, але можна з успіхом малювати і на білому папері.

ЗАМІННИК БІЛОЇ ГУАШІ
Для малювання з підфарбовуванням завжди треба багато білої гуашевої фарби. Цим замінником може бути зубна паста. Добираємо чисто білу зубну пасту (без жовтуватого або зеленкуватого забарвлен¬ня), Вона непридатна, бо не дає білого кольору і малюємо нею точно так, як білою гуашшю з підфарбовуванням аквареллю.
Правда, зубна паста трохи слабше тримається на папері, ніж гуаш, бо в ній немає клею, і лише клей від акварельної фарби частково її зв’язує. Цю проблему можна вирішити так. У баночку з водою для прополіскування пензля додаємо 10-15 краплин клею і розмішуємо його з водою.
Під час малювання розводимо фарбу і пасту підготовленою клеє¬вою водою, і вона дещо закріплює і зв’язує пасту.
Для цієї мети найбільше придатний клей ПВА або звичайний столярний клей, чи картопляний крохмал (він прозорий і не забар¬влює пасти). Можна також користуватись силікатними клеями. Малюнки, котрі виконані зубною пастою, нічим не відрізняються від робіт, зроблених гуашшю, хіба лише тим, що кольори звичайно бувають розбілені, світлі, пастельні. Це надає їм особливого своєрід¬ного вигляду.

АПЛІКАЦІЯ
Латинське слово “аррliсаtio” означає прикладання. Аплікація – художня техніка, яка полягає у тому, що зображення, вирізані з одно¬го матеріалу, накладаємо на фон з того або іншого матеріалу. Він може бути різноманітний: папір, картон, фольга, тканина, фетр, шкіра; природні матеріали: дерево, кора, листя, мох, стебла, солома, лусочки шишок та ін. Як бачимо, аплікацію можна виконувати, накладаючи два однорідні матеріали, наприклад, папір на папір, тканину на тканину. Але можна поєднувати два різні матеріали. Для прикладу, цікаво виглядає робота з тканини, накладеної на папір.
Солому чи кору поєднаємо з деревом, різнокольоровий папір можемо наклеїти на картон. Від того, який ми вибрали матеріал, залежить й інструмент, яким працюватимемо. Зрозуміло, що для паперу, тканини, картону найкращим інструментом будуть ножиці, для кори, соломи можна використовувати гострий ніж, лезо, але й ножицями ці матеріали добре ріжуться. А чим же скріплювати ці матеріали? Тут усе залежить від матеріалу, але найчастіше для цієї мети використовуємо клей: з картопляного або пшеничного борошна, столярний, БФ-2 тощо.
Тканину з тканиною можна з’єднувати за допомогою ниток, тобто шиття, а дерево до дерева або фольгу до дерева прикріплюємо цвяшками, але така аплікація виконується рідко.
Аплікація (як і будь-яка техніка) має свої особливості, властиві лише їй. Аплікацією не слід підмінювати інші техніки. Так, неможливо аплікацією передати тонкі переливи кольору, як це харак¬терно для акварелі, чи використовувати довгі й тонкі штрихи, як роблять у гравюрі. Аплікація вимагає спрощених, узагальнених лако-нічних форм і площинного їх трактування. При аплікації ми не дотримуємось правил перспективи, об’ємного світлотіньового зобра¬ження предметів. Натомість більше уваги звернемо на цікаву компо¬зицію, гармонійний добір кольорів, оригінальне вирішення теми.
Дехто думає, що у техніці аплікації не можна виконати цікавого, високохудожнього твору, що аплікація – заняття для дітей молод¬шого шкільного віку. Одначе це не так. Є багато художників, які з успіхом використовують аплікацію для створення оригінальних зобра¬жень, що мають високу художню цінність. До таких майстрів аплі¬кації належить художник Саєнко, який зі звичайної соломки, іноді підфарбованої, уміє створювати чудові й оригінальні твори мистецтва. Серед його робіт на увагу заслуговують такі, як “Богдан Хмельниць¬кий”, “Козак Мамай” та ін. Із соломкою працюють й інші художники: І.Марчук (“Три брати”), В.Смілянець (“Заморські гості”).
Аплікацією з оксамитового паперу займається художник Я.Білас. Його неповторні композиції надзвичайно барвисті, казково кольорові, приваблюють до себе своєю оригінальністю й своєрідністю. Роботи згаданих майстрів – наочний приклад, як за допомогою аплікації у художній формі можна виразити глибокий задум, передати поетичний образ світу.

АПЛІКАЦІЯ З ПАПЕРУ І КАРТОНУ
Для аплікації придатний будь-який папір, за винятком надто тонкого (типу цигаркового). Папір може бути білий і кольоровий, матовий і блискучий, гладкий і фактурний, простий і оксамитовий. Папір легко наклеюється на інший папір (цупкий) або картон. Найкращим клеєм для паперу є клейстер з картопляного або пшеничного борошна. Такий клей не плямить, швидко сохне, проте не настільки швидко, щоб не можна було зробити виправлення, якщо неправильно приклеїти деталь. Він легко змивається з рук. Недолік цього клею – швидко псується, і тому найкраще завжди виготовляти його невелику кількість, саме таку, щоб вистачило на один раз для роботи.
З нашої розповіді вже достатньо знаємо про аплікацію, отже, час почати роботу. Спочатку виберемо тему, обдумаємо композицію. Це може бути, наприклад, декоративна квітка або пейзаж. Зробимо кілька ескізів композиції. Формою і кольором треба якнайкраще виразити свій задум. Велика кількість деталей лише заважатиме у роботі.
Композиція вибрана, ескіз зроблений на аркуші потрібного розміру. Треба його втілити у техніці аплікації. Підготуємо папір, який слугуватиме основою. На ньому наклеюватиметься зображення. Через копіювальний папір переводимо форми окремих деталей композиції на кольоровий папір і вирізаємо їх ножицями. Якщо дуже дрібні деталі, використовуємо маленькі мініатюрні ножиці. Вирізані деталі накладаємо на папір – основу, і перевіряємо, чи деталі підіг¬нані одна до одної точно (інколи в процесі вирізання порушується контур) і якщо є певні неточності – виправляємо. Треба пам’ятати, що, коли переводимо форму на зворотний (білий) бік кольорового паперу, а не на лицьовий (забарвлений), то зображення вийде обер¬нене дзеркально (те, що є з лівого боку, буде з правого). Якщо композиція симетрична (наприклад, орнамент), то це не має значен¬ня, але у всіх інших випадках треба про це пам’ятати і переводити форму через копіювальний папір на лицьовий бік кольорового па¬перу.
Наклеювання деталей – відповідальний момент роботи. Клей намазуємо на вирізану форму зліва. Намазувати треба щіточкою або ватним квачиком обережно, тонким шаром, акуратно по краях форми, щоб клей дійшов до краю паперу, але не перейшов на лицьо¬вий бік вирізаної деталі, бо там відразу з’явиться пляма, а іноді фарба з кольорового паперу може розмазатись на руки і на папір – основу. Наклеєний папір прикладаємо обережно і швидко, пам’ятаючи, що-зволожений клеєм папір може збільшити свій об’єм і не вкластись у намічену форму на малюнку.
Наклеєну деталь пригладжуємо чистим клаптиком тканини і накладаємо на неї прес: чистий папір і товсту книгу. Висихаючи, папір стягується, і тому на основу треба брати цупкий папір, бо тонкий завжди покоробиться. Готову аплікацію потримаємо 2-3 год під пресом, щоб просохла.
Ще краще виглядатиме робота, коли клеїти зображення на картон. Він цупкий, добре тримається, не коробиться, не вигинається, його легко оправити у рамочку.
Картон – дуже гарний матеріал. Заготовляйте різні сорти карто¬ну. Згодом у вашій збірці з’являться шматочки різнокольорового картону. Там і фактура буде різна: в одних гладенька, в інших шорстка або з переплетенням, як полотно. Придумайте цікаву тему для аплікації з картону. Приміром, “Пастух пасе вівці”. А як цікаво у техніці аплікації з картону виглядатиме тема “Наше місто!”. Великі, багатоповерхові будівлі, дерева на набережній – все у білих, голубих і сіро-зелених тонах. Лише тут і там якась темніша чи яскравіша деталь – може, червона машина вдалині? Може, постать дівчини у синій сукні біля юнака у темному спортивному костюмі? Подумайте над цими темами, але не обмежуйте себе ними, бо найкраща та тема, яку оберете самі.

АПЛІКАЦІЯ З ФЕТРУ І ШКІРИ
Фетр і шкіру треба збирати по шматочках певний час, поки буде достатньо матеріалу для аплікації. Де знаходити ці матеріали? Напев¬но, вдома знайдуться старі фетрові капелюхи. Шкіру можна викорис¬тати зі старих поясків, рукавичок, сумок тощо. Шкіра може бути натуральна, замшева, підійдуть і замінники шкіри. Коли назбираємо багато шматочків різного кольору і різної фактури, тоді придумаємо якусь тему на зразок тих, що пропонувались у попередньому розділі.
Якщо у запасі вже є чимало шматочків фетру чи шкіри різних кольорів, спробуйте зробити якусь композицію.
Наклеювати фетр і шкіру можна клеєм БФ-2. Необхідно пам’ятати, що кожен шматочок матеріалу придавлюємо пресом, поки клей не просохне. Якщо цього не зробити, матеріал може відстати або покоробитись і тоді всю роботу мусите переробляти знову. Не намагайтесь за одну-дві години зробити усю композицію, бо це практично неможливо.

АПЛІКАЦІЯ ІЗ ОКСАМИТОВОГО ПАПЕРУ
Оксамитовий папір – це папір з невеликим ворсом. Його ще називають велюровим або замшевим. Оксамитовий папір має матову (неблискучу) поверхню, але іноді де-не-де на ворсинці засвітиться малесенька блискітка, і це поєднання матовості й блиску надає особливої привабливості роботам, виконаним з цього паперу. Оксамитовий папір цупкий і твердий, але його легко можна різати ножицями та ножиком. Необхідно пам’ятати, що він примхливий щодо наклеювання. Доцільно намазувати усю поверхню паперу, а не лише її краї. Шар клею мусить бути тонкий, але рівномірний. Приклавши деталь до основи, треба спочатку злегка, а тоді сильніше натиснути пальця¬ми на всю поверхню деталі, щоб у всіх місцях вона добре прилипла до основи. Якщо хоч в одному місці між папером і основою зали¬шиться трохи повітря, то при висиханні з цього місця почне відтріскуватись і відклеюватись папір. Наклеєну деталь притискуємо чимось важким до повного висихання. Якщо у процесі роботи нам потрібно поряд наклеїти іншу деталь, можна обережно, щоб не порушити першої деталі, зняти тягар, наклеїти другу деталь і відразу обидві деталі знову притиснути. Оксамитовий папір буває різних кольорів, але іноді ми не можемо одержати потрібного відтінку. Тоді папір треба підфарбовувати. Так, жовтий папір дає найбільше можливості для підфарбовування, бо він світлий. З жовтого можна зробити колір вохри, коричневі, оранжеві, червоні, зелені кольори. Із синіх світлих матимемо синьо-зелені, темно-сині, фіолетові, синьо-сірі.
Для підфарбовування беремо акварель, розводимо в посудиш у достатній кількості потрібну фарбу і спочатку на малому клаптику пробуємо, як зміниться колір після підфарбовування. Треба почекати, щоб проба просохла, бо суха фарба трохи світлішає. Якщо колір задовольняє – малюємо ним зверху по ворсовій частині паперу, намагаючись рівномірно накладати фарбу. Мокрий ворсовий папір не слід різати, треба почекати, щоб він повністю висох Якщо аркуш зафарбованого паперу буде напівсухий, вкладаємо його між двома газетами і притискуємо пресом (книжкою). Це робиться для того, щоб при остаточному висиханні папір не покоробився, бо тоді ним погано користуватись у роботі, а при наклеюванні вирізані з нього деталі добре не приставатимуть до основи.

АПЛІКАЦІЯ З ТКАНИНИ
Барвисті клаптики тканини: різнокольорові, з квітчастими візе¬рунками, з поперечними чи поздовжніми смужечками – їх, напевно, знайдеться чимало у кожного. Є господині, які полюбляють збирати ці залишки: а може для чогось знадобляться!
З таких клаптиків можна зробити аплікацію.
Ми зазначали, що тканину до тканини прикріплюють за допо¬могою шиття. Такий спосіб використовуємо, коли бажаємо апліка¬цією прикрасити одяг, дитячий килимок, подушечку, тюлеві занавіс¬ки чи накидки. На тканину-основу приметуємо нитками вирізану з іншої тканини прикрасу (листок, квітку, рибку, вишеньки), а далі одним із оздоблювальних швів пришиваємо.
Тут ми говоритимемо про аплікацію на папері, картоні або дере¬ві. До аплікації тканину треба підготувати. Найкраще придатні ті тканини, які легко крохмаляться: ситець, штапель, байка, але може бути й шовк, легенька шерсть. Якщо клаптики тканини забруднені, їх треба випрати. Заварюємо крохмал: ложку картопляного борошна розмішуємо у півсклянці холодної води. Увесь час помішуючи, вливаємо у цю суміш кип’яток, поки маса не стане прозорою. У таз набираємо води, додаємо крохмал. Добре розмішуємо, щоб не було грудочок і згустків. У крохмальну воду опускаємо намочені раніше у холодній воді клаптики тканини. Волога тканина рівномірно накрохмалиться. Тканину трохи помішаємо, а далі виберемо і злегка відтиснемо. На підлозі розстелемо кілька газет і порозкладаємо накрохмалені клаптики тканини. Не слід допустити до того, щоб тканина пересохла. Ще трохи вологу тканину прасуємо гарячою праскою. Під праскою тканина повинна стати твердою, як цупкий папір, і гладкою. Тоді з неї добре вирізувати різні потрібні для аплі¬кації деталі. Хто хоче довше займатися аплікацією з тканини, а не зробити одну лише роботу, той повинен тканину порозкладати за кольорами. Для цього найкраще придбати кілька картонних папок, які зав’язуються і бортиками загинаються до середини. З таких папок клаптики тканини не випадуть. Із газет або обгорткового паперу можна зробити великі конверти і в кожному з них зберігати інший колір тканини. Важливо, щоб потрібну тканину завжди можна було легко знайти і щоб вона не губилася.
Використовуємо не лише тканини, зафарбовані в один колір, а й тканини з візерунками. Це надає такому видові аплікації певної особливості, своєрідності. Усю композицію необхідно вирішувати виключно у декоративному плані. Усі предмети і персонажі повинні зображатись умовно. Дерева на аплікації можуть бути з візерунком, з листочками, квіточками. Чим більше фантастичності, казковості, барвистості, тим аплікація цікавіше виглядає.
Аплікацію з тканини найкраще робити на основі з цупкого паперу або картону. Вибравши тему, на чернетці можна легко намітити майбутню композицію. На чистовику не треба перезнімати зображен¬ня і малювати олівцем на тканині. Форми для зображення слід вільно вирізати ножицями прямо з тканини і класти їх на основу. Коли усі деталі вирізані, перевіряємо, чи красиво виглядає композиція, склавши її в цілому. Після такої перевірки можна відразу братися за наклеювання. Для наклеювання тканини на папір і картон найпридатніший клей з картопляного або пшеничного борошна. Клей старанно намазують щетинним пензликом по всій площині тканини, рівномірним нетовстим шаром. Необхідно пам’ятати, що намазана тканина втрачає свою привабливість, розмокає і вирізана деталь може деформуватися при наклеюванні, якщо ми необережно натягатимемо її то в один, то в інший бік. Наклеєну аплікацію треба обов’язково покласти під прес, інакше вона при висиханні покоробиться. Якщо аплікація виготовлена на папері, то для виставки її треба буде оформити: накласти зверху картонну рамочку-паспарту або наклеїти папір на картон.
Аплікація з тканини – техніка, посильна для роботи з дітьми молодшого шкільного віку.

РВАНА АПЛІКАЦІЯ З ПАПЕРУ
Найкращий інструмент для аплікації – ножиці. Але можемо обійтися і без них, взагалі без будь-якого інструменту. Папір можемо розривати шматочками певної форми, які потрібні для .створення наміченої композиції. Розірваний папір має краї не такі рівні, гладкі, як при вирізуванні, а неначе з невеликим ворсом. Одержані форми наклеюємо на папір або картон темного чи світлого кольорів.

АПЛІКАЦІЯ СОЛОМКОЮ
Колоситься на полі золота пшениця. Вигляд схвильованого колоссям поля надихав не одного художника на створення поетичних картин, які стали гімном праці людини. Так, український співець рідної природи М.Бурачек у своїх картинах показав безмежжя пшеничних ланів, розповів про працю людини, втілену в лан золотих колосків.
Красиво виглядають пшеничні й житні стеблинки, похилені під масою зерна. Але не лише зерно приваблює людину. Колос завершує стебло, воно порожнисте з повними колінцями на певних відстанях, струнке і тоненьке. Здається, що може мати спільного соломка з мистецтвом? Проте цей матеріал теж приваблює художників. Уже сам золотисто-жовтий колір соломки привертає увагу кмітливого ока. Соломка має і певну гнучкість. Якщо її розрізати уздовж, то утво¬риться красива золотиста смужка. З цієї маленької смужки можна за допомогою наклеювання робити декоративні композиції у техніці аплікації.
Заготівля соломки досить проста: нарізати шматочки пшеничного стебла від колінця до колінця і пов’язати у сніпки. Далі робимо так: соломку намочуємо у теплій воді. Розм’якшені соломинки кладемо на газету, щоб стекла вода. Потім розрізаємо їх уздовж і прасуємо гарячою праскою. Трубочка соломки розгорнеться і під впливом праски закріпиться у площинному вигляді (як смужечка). Ось і уся заготовка матеріалу. Заготовляти соломку можна різних відтінків від золотистої до темно-коричневого. Як отримати темніші відтінки? Це залежить від того, як довго триматимемо праску на соломі: пропрасуємо швидко – залишиться світлий колір, потримаємо праску довше – колір стане темніший, припалиться, а ще довше прасуватимемо – зовсім стане коричневий. Соломку, як і тканину, можна тримати в окремих папках чи конвертах.
Соломку наклеюють на дерев’яну основу або дуже товстий картон. Дошка (чи картон) мусить бути рівна, гладка, не викривлена, без подряпин. Дошку готуємо спочатку так, як для мозаїки, тобто чистимо наждачним папером (спочатку грубо, а далі тонкозернис¬тим) і зафарбовуємо. Якщо композиція має бути з темної соломки, то дошка може бути не зафарбована або зафарбована у вельми світлий колір. Коли колір дошки уже підібраний, і вона вже висохла, усю її поверхню покриваємо столярним клеєм. Про підготовку столярного клею написано у розділі “Мозаїка на основі з піску та клею”. Однак для соломки клей треба підготувати трохи густіший. Проте не слід робити надто густий, бо тоді при намазуванні на дошку утворюватимуться невеликі грудочки і її поверхня стане нерівною. Клеєм намазуємо дошку за допомогою широкого плоского щетинного пензля (так званого флейца), але лише по сухій поверхні.
Намазану клеєм дошку відкладаємо для просихання. Бажану композицію (наприклад, “Соняшники”) малюємо на папері, величи¬ни підготовленої дошки. Звертаємо увагу, що це композиція для соломки, отже, треба виконувати її прямими лініями.
Виконану композицію, намальовану на папері чіткими і прямими лініями, переносимо на дошку (після того, як клей на ній висохне) за допомогою білого (жовтого) копіювального паперу. Тепер наби¬раємо у тарілочку води, ставимо перед собою, готуємо чистий білий клаптик тканини (або серветковий папір), гострий і тонкий ніж, шматок гладенької дощечки чи картону і соломку.
Беремо жмуток соломки, приміряємо довжину до тієї деталі, яку хочемо наклеїти. Олівцем робимо на соломі позначку, кладемо її на невелику дощечку чи картон і обережно ножем прирізуємо у місці позначки олівцем. Тепер намочуємо соломку у воді й акуратно прикладаємо на те місце, де вона має лежати (де ми приміряли). Клаптиком тканини притримуємо соломку, щоб вона приклеїлась до дошки. Тепер зрозуміло, чому дошку треба було намазувати клеєм. Одні деталі у композиції можна повністю заклеїти соломкою, інші обклеїти лише по контуру. Наприклад, половина листка соняшника може бути із соломки, а друга половина лише по контуру малюнка. Можна зробити інакше: обидві половинки листка соняшника заклеїти соломкою, тільки одна половинка – ясною, а друга – темною, припаленою соломкою. Після закінчення роботи усю дошку з викладеною композицією покрити прозорішим лаком. Лак закріплює соломку на дошці, надає роботі блиску. Але якщо це поганий лак, то він потемніє і робота виглядатиме негарно. Отже, вибирати треба лише добрі, чисті, прозо¬рі лаки. Роботу можна і не закривати лаком, природна соломка дуже гарно виглядає, інколи краще, як із лаком.

АПЛІКАЦІЯ З БЕРЕСТИ (БЕРЕЗОВОЇ КОРИ)
Скрізь по нашій землі росте береза, струнка, біла, як вродлива дівчина. Народ складає про неї пісні, поети пишуть вірші, художники малюють березові гаї й окремі берізки. У художника Грабаря, вихідця із Закарпатської області, ми бачимо її на картині “Берізка в зимі”. Деревину берези використовують для різьби, а з кори можна робити аплікацію. Кора берези називається береста. Вона кремового, інколи з рожевим відтінком кольору, з невеликими корич¬невими рисочками. Верхній шар покритий шматками засохлої плівки, яка легко знімається. Кора гнучка, вона складається з кількох (іноді й кільканадцяти) тоненьких як папір шарів.
Кора добре ріжеться ножем і ножицями, приклеюється столяр¬ним клеєм або БФ-2. Її заготовляють у травні, червні, липні й серпні. Дерева треба вибирати з товстими стовбурами, бо там можна знайти більші шматки чистої кори. Треба пам’ятати про те, що не можна нищити дерева. Адже відомо, що коли з дерева знімеш кору навколо стовбура хоча б на 0,5 см, дерево загине.
Отже, кору знімають не до самої деревини, а лише її верхній шар. Вибравши деревце з гладким стовбуром, без наростів і пошкод¬жень, робимо у корі на стовбурі ножем неглибокий (на 1-2 мм) вертикальний наріз. Обережно всовуємо під верхній шар кори лезо ножа, намагаючись, щоб кора не розривалась. Піднятий шар кори беремо руками і відтягуємо від стовбура. Знімаємо лише верхній шар на 1-2 мм, а світло-зелена нижня частина кори має залишитись, щоб дерево не загинуло. Знята кора сама звивається у трубочку. Далі кору розвиваємо, випрямляємо, очищаємо від верхньої плівки, яка часто відстає від основного шару, і накриваємо газетою, потім карто¬ном чи дошкою, придавлюємо важким пресом. Якщо кора товща (2 мм), то перед пресуванням розділяємо її на два або три шари. Треба знайти місце поділу кори між шарами (щоб кожний шар мав по 0,5 мм або трохи менше) і обережно (іноді ножем) відділяємо шар від шару. Після того обидва шари слід покласти під прес. Іноді з якихось причин ви не встигли упорядкувати свіжу кору, і вона залишиться згорнена у трубках і так засохне. Отже, спочатку кору треба розм’якшити, тобто покласти у воду і підігріти до кипіння, але не кип’ятити (можна до температури 80°). Щипцями (або палич¬ками) трубки кори вибрати на кілька складених газет і далі робити те саме, що й зі свіжою корою. Найкраще збирати кору зі зрубаних дерев. Проте треба пам’ятати, що із сухих дерев кора знімається гірше.
Випрямлену і почищену кору перекладаємо між газетами у папці з картону, потім нею можна користуватись. Колір кори не однаковий. Верхній шар буде світліший, він покритий білим нальотом, що надає поверхні кори особливої краси, нижній трохи темніший. Цю особ¬ливість берести з успіхом можна використовувати у роботі, наклеюю¬чи одні деталі композиції світлішою корою, а інші темнішого кольо¬ру. Якщо вдумливо підійти до композиції, то результат роботи буде ефектний у художньому плані.
Аплікацію з берести виконуємо на основі з дошки. Дошку чисти¬мо і вигладжуємо наждачним папером різної зернистості, а далі фарбуємо і покриваємо безбарвним лаком. На підготовлену суху дошку переносимо малюнок із паперу за допомогою світлого копію¬вального паперу. Шматочки берести звичайно бувають невеликі за розміром і тому мусимо так будувати свою композицію, щоб у ній не було надто великих площин, бо з’єднувати непомітно два шматки кори важко. Якщо вже треба надточувати якусь деталь, то найкраще робити це у найвужчому місці форми так, щоб ширина з’єднувального розрізу була не більше ніж 1-1,5 см.
На кору наносимо деталі композиції, які треба вирізати і наклеї¬ти, за допомогою чорного, синього, фіолетового, тобто темного копіювального паперу. Роботу ускладнюють коричневі рисочки, які є на бересті. Мусимо звертати пильну увагу на те, в який бік на деталі йдуть ці рисочки. Тут можуть бути два способи у роботі над наклеюванням деталей:
1)    наклеюємо деталь так, щоб рисочки усі йшли в горизонталь¬ному напрямку, як це є в природі, на стовбурах березових дерев. Тоді виходить, неначе уся робота виконана з одного шматка берести. Це справляє гарне враження і додає виконаному творові певної художньої цінності;
2)    наклеюємо шматочки так, щоб рисочки на бересті підкрес¬лювали напрям деталі предмета.
Кожен з цих способів добрий. Іноді не маємо стільки матеріалу (берести), щоб вибрати з нього усі частини з горизонтальними рисками. Тоді звертаємось до іншого способу. Проте мусимо пам’ятати, що у такому разі до всіх деталей треба застосовувати це правило. Не можна допустити, щоб лише у 1-2-х деталях було підкреслено напрям, а в інших ні, тобто не можна поєднувати цих два способи наклеювання. Не рекомендується наклеювати хаотично, даючи рисочки куди прийдеться лише тому, що такий шматок берести був під руками. Деталь вирізуємо ножицями, а якщо форми мають прямо¬лінійні сторони, то гострим ножем (можна і до лінійки). Часто треба використовувати маленькі ножиці, особливо там, де малі, тонкі й заокруглені форми деталей.
Вирізану частину рівномірно намазуємо столярним (не надто рідким) клеєм або БФ-2, уважно кладемо на те місце малюнку на дошці, якому вона відповідає, і притискуємо тягарем (дошка, мета¬лева плитка чи кілька книг). Тягар треба класти обережно, щоб не пересунути деталі з призначеного місця. Робота під тягарем повинна лежати до наступного дня.
Кора берези найкраще виглядає на темному тлі. Отже, дошку треба фарбувати у темні кольори: чорний, темно-синій, коричневий, червоно-коричневий. Ці два останні найбільш підходять до кольору кори. Роботи на дошках, зафарбованих у темно-коричневий або червоно-коричневий колір, завжди колоритні. Треба пам’ятати, що при аплікації корою маємо незначну кольорову гаму, по суті лише два кольори: кори і фону. Отож слід добре продумувати композицію, щоб цією небагатою гамою кольорів передати і розкрити задум композиції. У цьому плані аплікація з берести наближається до чорно-білої графіки. Але графіка має багатшу мову ліній і рисок, чого позбавлена аплікація з берести.
Тут потрібне максимальне узагальнення і спрощення форм, лако¬нізм художньої мови, тому й чимало вимог до композиції малюнка.

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС
Початок свого розвитку петриківський розпис бере з настінного малювання, яке було поширене в Україні з давніх часів.
Здебільшого декоративна композиція виконувалась з уяви без попередніх начерків, тому це вимагало достатньої вправності, чіткості ліній, їх плавності, гармонії й симетрії. Окремі майстри, які володіли досконалою технікою та наділені художнім смаком були у великій пошані, отримували замовлення не лише від родичів і односельців, а й запрошувалися в інші села. Звичайно, технічна досконалість дося¬галася у практиці. Пізніше, коли розписи почали робити на папері, майстриня зберігала окремі зразки, які підказували певні вирішення задуму, але це не було репродукування.
Отже, щоб оволодіти петриківським розписом, необхідно засвоювати певні навички, виконувати вправи, розвивати зорову культуру. Звичайно, дітям хочеться, засвоївши якийсь елемент, відразу спробу¬вати створити “свій” мотив розпису чи простеньку композицію. Учитель може підказати і пояснити можливі варіанти. Прагнення дітей до наслідування створює сприятливі педагогічні умови для успішного засвоєння навичок. Якщо учнів 3-4-х класів можна довше затримати на вправах із розвитку навичок, то учнів 1-2-х класів доцільно орієнтувати на зображення простих мотивів із засвоєних елементів. При цьому слід пояснювати, що певний мотив чи композиція чіткіше виглядатимуть, коли необхідні елементи будуть настільки ні, щоб їх виконувати не задумуючись. Ось чому старшим пропонують багаторазове повторення окремих вправ і мотивів, процесі розпису може з’явитись необхідність використання як пензлів різного розміру, так і різного профілю мазка пензлика. Найкращі пензлі виготовляють із шерсті кота. Акварельні пензлі, що їх можна придбати у крамницях культтоварів, придатні для зобра¬ження різних листочків, пелюсток квітів. Учнів можна навчити самос¬тійно робити пензлики з котячої шерсті. Звичайно, краще показати етапи процесу виготовлення пензлика. Насамперед слід приготувати ручку-держачок. Для цього знадобиться алюмінієвий дріт електро¬проводки з хлорвініловою ізоляцією. Відрізають шматок дроту потріб¬ної довжини, а з кінця, де буде прилаштовано котячу шерсть, для пензлика оголюють дріт від ізоляції на 1 см. Далі беруть у пучки пальців шерстку кота посеред спинки і акуратно відрізають ножиця¬ми. Як правило, одного зрізу вистачає на пензлик, якщо ж хочуть більшого пензля, тоді можна зробити ще один зріз. Заздалегідь треба приготувати держачок, голку, нитку завдовжки 30-40 см і баночку з водою. Тримаючи у пучках пальців лівої руки зрізану шерстку, правою рукою беруть голку і виймають із пучки шерстки дрібненький пушок, порухами голки від середини пучка і вище зрізу. Далі правою рукою втикають приготовлений держачок, притримуючи оголений кінчик дроту пучками пальців лівої руки, що тримають пучок шерсті. Потім примотують ниткою шерстку до держачка разів 8-12 і зав’язують. Щоб сформувати красивий профіль пензлика, його вмочують у воду і зайві ворсинки, що не вписуються у форму пензли¬ка, висмикують пальцями чи пінцетом. Сформувавши потрібний профіль пензлика, раз-у-раз старанно примотують ниткою шерсть до держачка. Через якийсь час, коли пензлик зовсім висохне, частину шерстки, примотаної ниткою, акуратно покривають клеєм ПВА (тоненькою паличкою). Коли клей остаточно висохне, пензлик гото¬вий. Якщо десь витикаються окремі шерстинки, їх висмикують.
ВПРАВА 1: “зернятко” – це простий мазок, профіль якого зале¬жить від пензлика. До проведеної олівцем вертикальної лінії (відсту¬пивши кінчиком пензлика на 1-2 мм) примокують і отримують відбиток мазка. Далі відступають вниз і повторюють мазок. Повто¬рюючи багато разів, треба дотримувати проміжної відстані між мазка-ми на око. Це сприяє розвитку окоміру і ритму в зображенні. Крім того, в усіх вправах вивчаються пластичні можливості пензлика. Далі наносять мазки пензлика під кутом до вертикальної лінії (зліва напра¬во, вниз), а потім так само з другого боку лінії (справа наліво, вниз). Як і в першому прикладі, треба дотримувати проміжної відстані між мазками пензлика.
ВПРАВА 2: “колосок”, “кривеньке зернятко”. На основі засвоєння елементу “зернятко” і його повторення треба створити “колосок” відносно вертикальної, а потім дугоподібної лінії, дотримуючи рівно¬мірності розміщення елементів з обох боків. Наступним завданням є “кривеньке зернятко” – досить поширений елемент, за допомогою якого утворюють “пуп’янки”, пелюстки квіток, “пірчасте листя”. Виконується це так: притуливши кінчик пензлика до паперу, його протягують із поворотом ліворуч чи праворуч, завершують притискуванням “п’ятки” пензлика до паперу. Можливий незначний поворот пензлика у пальцях. Спочатку намагаються розмістити “кривеньке зернятко” відносно вертикальної лінії, так, як це було у вправі із “зернятком”. Далі виконують пелюстки квіток, спрямовані у різні боки. Коли будуть достатньо засвоєні навички зображення “кривенького зернятка”, треба спробувати виконати пелюстки квітки без повороту аркуша паперу. Звичайно, краса профілю “кривенького зернятка” досягається багаторазовим повторенням.
ВПРАВА 3: “пірчасте листя”. Цей елемент розпису походить із “кривеньких зерняток” різної довжини. Відносно вертикальної лінії розміщують “пелюстки” листя (“кривенькі зернятка”). Роблять це так: перше, верхнє “кривеньке зернятко” протягують, згинаючи найдовше, а друге, третє і четверте, кожне з них поступово вкоро¬чують. Проводять “кривенькі зернятка” з обох боків вертикальної лінії. Коли будуть засвоєні навички зображення “пірчастого листя” щодо вертикальної лінії, можна переходити до його зображення щодо дугоподібної лінії. Рекомендації щодо проведення “кривенького зернятка” допоможуть у зображенні “пірчастого листя”, а багатора-зові повторення дадуть змогу дотримувати рівноваги щодо просвітів між “кривенькими зернятками” та загальним профілем листя.
ВПРАВА 4: “пуп’янки”, пелюстки, листочки (поєднання “зерня¬ток” з “кривенькими зернятками”). Повторення засвоєних елементів у пелюстках квіток, листочках. Створення мотивів розпису. Квітка з пелюсток у вигляді “зерняток”, “кривеньких зерняток”, орнаменталь¬на смужка з квіток, “пірчастого листя” і т.п. Власна композиція мотивів розпису із засвоєних елементів. Кольорове вирішення заду¬маного мотиву, гармонія форми, рівновага зображення та простору.
ВПРАВА 5: зображення листя. Орнаментальна смужка з листочків (звичайних і пірчастих). Поглиблення навичок роботи пензлем. Організація та рівновага зображення елементів розпису в орнаментальній смужці. Власна композиція мотиву розпису із засвоєних елементів (у кольорі). Зображення листочків звичайними акварельними пензлями (з ворсу білки) й пензлями для петриківського розпису (з ворсу кота).
ВПРАВА 6: поглиблення навичок зображення різних листочків, поєднання “зернятка”,   “кривенького   зернятка”,  вільних плавних ліній, мазків  пензля.   Зображення ягідок  примокуванням  пучкою мізинного пальця. В окремих листочках треба намагатися отримати “зернятко” та “кривеньке зернятко” кінцевою частиною пензлика, Користуючись “п’яткою” пензлика. Щоб досягти заокруглення, використовують незначні порухи середньою частиною в обидва боки від основної осі елемента, в окремих випадках серединку листочків можна зафарбувати (попередньо) іншим світлішим кольором і після висихання малювати основним кольором. Запам’ятайте, що перед виконанням певної вправи треба обов’язково повторювати основні елементи, щоб виконання їх у певному мотиві було доведено до автоматизму, їх слід виконувати не задумуючись, як і елементи письма.
ВПРАВА 7: зображення орнаментальної смужки з квітів і листочків обабіч дугоподібної середньої лінії. На першому етапі виконують зображення основи квітки й пелюсток із “зерняток” і “кривеньких зерняток”. На наступному етапі треба намітити олівцем розміщення квітів (їх чашечки), провести дугоподібну лінію (середня лінія орна¬ментальної смужки). Далі слід виконувати чашечки квіток і пелюстки (“зернятка” і “кривенькі зернятка”) та листочки з обох сторін дуго¬подібної середньої лінії.
ВПРАВА 8: орнаментальна смужка з “горошків” і листочків. Як і в попередній вправі орнаментальний мотив виконується на основі елементів “зернятка”, “кривенького зернятка” та листочків обабіч середньої лінії. Олівцем можна легенько провести вертикальну лінію, намітити місце “горошків”. Далі треба пензликом проводити дугопо-дібну середню лінію. Смужку треба завершити зображенням листочка.
Вправа 9: повторення тих самих елементів і прийомів зображення орнаментальної смужки з трьома “горошками”.
ВПРАВА 10: зображення нерозкритого “пуп’янка” квітки. У ма¬люнку використовуються засвоєні раніше елементи. Треба звернути увагу на боки “пуп’янка”, бажано пелюстки з одною боку “пуп’янка” зробити довшими ніж з іншого. У цій вправі поглиблюються навички виконання “кривенького зернятка” і перехід його у зігнуті пелюстки.
ВПРАВА 11: орнаментальна смужка з квітів і листочків. Як і в попередніх вправах (8, 9) олівцем або мазком мізинного пальця легенько намічають центри квіток, пелюстки або загальне коло квітки, дугоподібну середню лінію орнаментальної смужки, а потім пензликом із фарбою виконують пелюстки квіток і листочки. Стежать за рівновагою величини пелюсток і просвітів між ними. При достатніх навичках може відпасти необхідність начерку олівцем загального кола квітки.
ВПРАВА 12: орнаментальна смужка з трипелюсткових квіток, лис¬точків і нерозкритих пуп’янків. Порядок організації смужки схожий із попередніми вправами. Розмітити місце для квітів, пуп’янків, провести дугоподібну лінію, що об’єднує елементи розпису, та приступити до зображення орнаментальної смужки.
ВПРАВА 13: малювання листочків різної форми, багатозубчасте, овально-видовженої форми, кленове. Перші листки малюють на основі видовженого мазка, який і буде його верхівкою, а вісь – середина усього листка. У початкових вправах середню лінію можна легенько пронести олівцем. Кожний бічний мазок буде зубчи¬ком листочка. Дещо складнішими є кленові листочки, які складають¬ся з трьох схожих частин – центральної і двох бічних. Починають малювати з центральної частини, з середнього зубчика, довгенький мазок якого буде серединкою листочка. Потім роблять так само бічні сторони листка. Після висихання провести темнішою фарбою прожилки листочка. У цій вправі можна використати й “перехідний мазок”. На пензлик набирають фарбу, витримують пензлик “п’яткою” до низу кілька секунд (фарба стікає у “п’ятку”), потім кінцем пензля набирають темнішу фарбу. Протягують кінчиком пензля, отримують темний колір. Поступово пригинають серединку пензлика, завершують “п’яткою” і отримують поступовий гармоній¬ний перехід темного кольору в світліший чи навпаки.
ВПРАВА 14: поглиблення навичок виконання стрічкового орна¬менту. Новинкою у цій вправі є шестипелюсткова квітка, яка вико¬нується на основі мазків “зернятко” і “кривеньке зернятко”. Спершу намічають місце пуп’янків із поворотом відносно осі, малюють пуп’янки, квіти, проводять вигнуте стебельце, далі листочки.
ВПРАВА 15: стрічковий орнамент зі спарених пуп’янків. Вико¬нується аналогічно до попередньої. У цій вправі можна запропону¬вати орнаментальну смужку з трьома горішками.
ВПРАВА 16: орнаментальна смужка з 5-6-8-й пелюстковими квітами. Виконання вправи розпочинають з розмітки центрів квітів. Потім виконують пелюстки квітів за уявним поділом кола. Завер¬шивши зображення квітів, об’єднують їх дугоподібним стебельцем і доповнюють смужку листочками. При розвинених навичках поділ кола на 6 чи 8 пелюсток не викликає труднощів. Гармонійне розмі¬щення пелюсток створює у центрі красиву зірочку просвітів між пелюстками.
ВПРАВА 17: малювання листочків клену, калини, винограду. Сере¬динку листка малюють видовженим мазком, інші мазки розміщують під гострим кутом до серединки – це зубчики листка (вусики мазка). Ці листки складаються з трьох схожих частин зубчастої верхівки і двох бічних. Починають малювати з центральної частини, з серед¬нього зубчика, видовжений мазок якого буде основною лінією усього листка. Так само малюють сусідні бічні зубчики. Потім малюють середню, бічну частину листка, знову починаючи із середнього зубчи¬ка. Вісь середньої частини листка розміщена під гострим кутом до його основної осі. Ця нижня, третя частина розміщується під прямим або й тупим кутом до осі листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі або виділити прожилки темними тонами.
ВПРАВА 18: малювання листка папороті. Починають малювати так само, з центрального мазка, а потім під гострим кутом кладуть бічні мазки. Прожилки листка можна виділити темнішим кольором, коли зображення висохне. Можна робити прожилки по-іншому. Тонень¬кою паличкою прогортають ще по вологому зображенню місця прожилок. Паличка забере на себе фарбу і проведений нею прожилок посвітліє.
ВПРАВА 19: поглиблення навичок зображення листочків за допо¬могою простих мазків – “зерняток” із різнобічним спрямуванням до середини листочка. Зображення листочків із зубчиками (мазок – “зернятко” п’яткою до середини). Інші листочки з хвилястою лінією контуру – маленькі мазки – “зернятка” вусиками до середини. “Зернятка” майже однакові, дещо зміщені щодо середини листочка.
ВПРАВА 20: “перехідний мазок”. Часто у петриківському розписі можна зустріти неповторний ефект плавного переходу одного наси¬ченого кольору у світліший чи навпаки. Це досягається “перехідним мазком” пензля. Щоб навчитися робити “перехідний мазок”, треба на пензлик набрати темну фарбу, наприклад, коричневу, потім потри-мати пензлик ручкою донизу 10-15 сек, щоб дати можливість фарбі стекти у “п’ятку” пензлика. Потім верхівкою чи кінцем пензлика набирають фарбу світлішого тону (жовту). Роблять перший мазок: тягнуть світлий вусик і поступово з’являється темніший відтінок, який у “п’ятці” набуває повної сили темної фарби, що набиралася першою. Далі пензель повертають на 120° і проводять другий мазок, потім ще раз повертають на 120° і кладуть третій мазок. Загальна насиченість третього мазка у світлішій частині звичайно буде дещо поступатися насиченості першого мазка. Щоб вирівняти насиченість пензля, знову повторюють набирання фарби. Багаторазове повторен¬ня дасть змогу визначити необхідну розрідженість фарб, скільки набирати фарби на пензель та досягти якості “перехідного мазка” при повторі.
ВПРАВА 21: виконання “цибульки” та інших квітів “перехідним мазком”. У цій вправі поглиблюються навички зображення “перехід¬ним мазком”. Як і в попередній вправі, набирають на пензель певний колір фарби (візьмемо оранжевий), бажано не дуже розрідженої. Потім, давши можливість фарбі стекти, у “п’ятку” пензлика наби¬рають фарбу темно-червоного кольору на його кінчик. Виконують 3-4 мазки і знову набирають фарбу. Техніку “перехідного мазка” можна зустріти у багатьох зразках петриківського розпису.
ВПРАВА 22: виконання квітів, листочків “перехідним мазком” тем¬перними, гуашевими фарбами. Основу ніжного тону голубої, рожевої фарби, ослабленої білилом, набирають на пензель першою. Потім на кінчик пензля набирають темну фарбу. Темпера чіткіше виявляє поступовий перехід кольору. Зображення стає рельєфнішим. Бажано порівнювати зображення темперою, гуашшю, аквареллю.
ВПРАВА 23: малювання квітів, листочків із використанням “зерняток”, “кривеньких зерняток”, “перехідного мазка”. Поглиблення навичок і використання засвоєних елементів у композиціях за власним задумом. Наслідування зразків майстрів.
ВПРАВА 24: завдання подібне до попереднього. Застосування умінь і навичок у створенні власного розпису з використанням запропонованих зразків квітів. Бажано використати “перехідний мазок”.
ВПРАВА 25: поєднання у роботі двох пензлів, звичайного та “петриківського” (з котячої шерсті). Малювання квітів за пропоно¬ваним зразком. Ознайомлення з традиційним розчинником для петриківського розпису. Готують його так: розбивши верхівку яйця, зливають окремо білок; потім у півсклянку води вливають жовток, старанно розколочують і додають 5-7 крапель оцту. Користуються приготовленим розчинником так само, як і звичайною водою, хіба що не вимивають пензлі від фарби, щоб не забруднити його. Вими¬вають пензлі в іншій посудині з водою.
ВПРАВА 26: виконання квітів із висвітленням і виділенням окремих деталей. Бажано з використанням жовткового розчинника. Необхідні висвітлення в окремих місцях роблять паличкою, ручкою пензлика або сірником із намотаною ваткою, прогортаючи фарбу по мокрому зображенні. Додаткові вкраплення, кружельця роблять по сухому зображенні штампиками, звичайними хлорвініловими стрижнями для ручок тощо.
ВПРАВА 27: композиція розпису за пропонованими схемами. Квіти, листочки за власним вибором. Запропоновані зразки – це мотиви розпису від “дерева життя”, “вазону” до “букету”, який пере¬важає у декоративному розписі. Вільне, плавне і чітке виконання є свідченням набутих умінь і навичок.
ВПРАВА 28: композиція розпису з 4-5 квітами, пуп’янками, листочками за пропонованими схемами. Деталі композиції за власним вибором. Так само передбачається можливе відхилення від пропоно¬ваних схем.
ВПРАВА 29: підсумкове завдання.  Власна композиція на теми: “Зозуля на калині”, “Декоративний птах”, “Святковий букет”. Застосування в композиції засвоєних умінь і навичок. Виконання зразка на виставку учнівських робіт.
ВПРАВА 30: підсумкове завдання. Власна композиція. Тема за власним вибором (літо, осінні барви, декоративний птах, жоржини, мальви, чорнобривці тощо). Стилізація форм, декоративність і кольорова гармонія. Виконання зразка на виставку учнівських робіт.
Після засвоєння основ петриківського розпису, наступне поглиблення техніки виконання та композиційних пошуків підвищить інтерес до творчості народних майстрів, з’явиться бажання зробити окремі копії їхніх творів. Таке наслідування сприятиме збагаченню технічних прийомів, що згодом виявиться у самостійній творчості. До речі, сам художній рівень зразків розпису, що його вибирають для наслі¬дування, передбачає застосування відповідної техніки виконання, виявляє прагнення до самовдосконалення. А потім у самостійній успішній творчості виявиться самоствердження.
Нижче наводяться приклади написання конспектів уроків з образотворчого мистецтва з використанням різних типів уроків.
Тема: Фарби. Правила роботи з фарбами.
Мета:
ОСВІТНЯ: формувати образотворчі знання, які супроводжуються розповідями про основні види образотворчого мистецтва: поповнення словника специфічними термінами: “акварель”, “гуаш”, “палітра”, “пензель”, “фарби”; ознайомити із способами роботи різними пензлями;
ВИХОВНА: виховувати естетичне ставлення до навколишнього світу, любов до рідної землі, формування естетичних оцінок, смаків і потреб; виховувати повагу до людей праці; почуття високої моралі та милосердя. Формувати творчі уявлення та фантазії, нестандартне мислення, уміння спостерігати і робити висновки, асоціативну пам’ять і уяву, образне сприйняття і логічне мислення;
ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА: засвоїти правила роботи з фарбами, навчити розрізняти мистецькі твори за жанрами або різновидами в рамках одного виду; мати уявлення про особливості та специфіку роботи різними фарбами, розуміти зміст термінів та понять, зазначених у програмі.
Тип уроку: Теоретичний.
Обладнання та матеріали: – для вчителя:
1.    образотворчий ряд – книга;
2.    літературний ряд – вірш В.Тищенка “Кольоромузика”, кросворд, загадки;
– для учнів: кулькова ручка, словничок.
Очікуваний результат: малюнок фарбами з урахуванням різних жанрів живопису (за бажанням).
Хід уроку
1.    Активізація уваги дітей
–    Добрий день! Чи всі присутні на сьогоднішньому уроці, чи всі готові до уроку?
2.    Оголошення теми і завдань уроку.
–    Сьогодні у нас з вами незвичний урок – ми не будемо малювати, як це робимо завжди, а познайомимось докладніше з тим, за допомогою чого ми малюємо. Про це ви дізнаєтесь, якщо відгадаєте загадку:
Намалювати можна нею
Будинки, хмари і поля.
Зелену, затишну алею,
Високі гори і моря.
Зачарувати можна нею –
Така вона чудова й гарна!
Ти знаєш як зовуть цю фею?
Її зовуть, звичайно, …… (фарба)
Отже, тема нашого уроку: “Фарби. Правила роботи з фарбами”.
3.    Підготовча частина (актуалізація знань, встановлення зв’язків між старим і новим матеріалом).
    Послухайте віршик і скажіть, про що він?
Любить пензлик мій до свята
Собі чубчик фарбувати.
Він у райдугу пірнає,
Кожний колір називає:
“Це червоний, жар неначе,
Це оранжевий, гарячий,
Жовтий, як пшениця в полі,
Мов трава – зелений колір,
Голубий – як у краплині,
А наступний колір – синій,
Синій колір, ніби річка,
Фіолетовий, мов нічка.”
–    Отже, про що розповідає віршик? (Про кольори)
–    А скажіть-но, що таке колір? Згадаємо: колір – це барва, забарвлення, тон будь-чого.
–    А зараз подумайте, чи є зв’язок між словами барва, колір, фарба?
–    Для відповіді на це запитання ви повинні знати, що означає слово “барва”?
Послухайте підказку: барва, барвник, барвистий, барвний, барвити, забарвлення. Справжня чарівниця ця барва: це вона може райдугою звеселити, одягти в різні кольори білий будинок і сіру хмарку над ним, золоте поле і зелений гай, розфарбувати високі гори та глибокі моря.
Отже, барва – це фарба і колір. Тобто слова: барва і колір – родичі. Залишилася ще одна загадка слова барва. Яка?
Для того, щоб отримати ту чи іншу барву, ми з вами візьмемо …. Що? (фарбу) Барва = фарба + колір
–    А що таке фарба, які вони бувають і з чого їх виготовляють, ми дізнаємось на сьогоднішньому уроці.
Основний етап
4.    Пояснення нового матеріалу
а) поняття фарби, класифікація фарб
Отже, фарба – це сполука, яка надає предметам того чи іншого кольору. Фарби бувають різні. Розпочнем наше знайомство із акварельних фарб:
Кольорові ми сестрички,
Ми сумуєм без водички.
Хочемо все прикрашати,
Аквареллю малювати.
Кожному із вас відомі акварельні фарби. Чудова коробочка з різнокольоровими плиточками або круглими баночками. Акварельні фарби прозорі, ніжні, соковиті. Але можуть вони бути і яскравими, глибокими. Аквареллю можна намалювати все: і пейзаж, і портрет, і натюрморт. Однак все не так просто. Щоб по-справжньому оволодіти технікою акварелі, потрібно багато знань, довго вчитися. Майстерність малюнка, відчуття кольору, окомір – без цього не обійдеться жоден художник-аквареліст, який пише аквареллю. Аквареллю пишуть у живописі, а живопис – живо-пишу. Отже, ти не малюєш, а пишеш.
Пишуть…. Вслухайтесь у слово – пишуть. Не малюють, а саме пишуть: охайно, обережно, поступово, мазок за мазком. Один шар фарби кладуть на другий, який уже підсох. Потім старанно передають деталі. Це дуже важко – точно показати форму й колір предметів. А виправити те, що намальовано неправильно, майже неможливо. Важливо, щоб колір, на якому ви будете малювати, був білий, чистий, із “зернистою” поверхнею. А для роботи спробуйте знайти пензлик із хвоста білки. Основна особливість акварельних фарб – їх потрібно розчиняти у воді. Отже, акварель – це клейові фарби, в які при малюванні додають багато води.
ГУАШ – це водяна фарба, як і акварель, вона клейова, але з домінуванням білила (білої фарби). Гуашшю часто малюють на папері, картоні, полотні. Основна властивість: вона лягає густо, не даючи тієї прозорості, легкості зображення, яку має акварель. Після висихання фарби швидко світліють, тому потрібен певний досвід, щоб передбачити ступінь їх тону та кольору. Цю фарбу використовують для підготовки ескізів, для ілюстрацій, декорації тощо).
КЛЕЙОВІ ФАРБИ – це сухі фарби, які випускають у порошках. Зміцнює їх художник за допомогою клейової води. Використовуються для оформлення репродукцій, театральних декорацій.
ОЛІЙНІ ФАРБИ – це барвники, змішані з рослиною олією: лляною, горіховою або маковою. Ці фарби під дією світла і повітря мають здатність твердіти. Основу для них беруть таку: картон, дерево (ікони), тканина, полотно.
ТЕМПЕРНІ ФАРБИ – це водяно-клейові фарби, виготовлені із сухих порошків. Виготовляють їх із жовтка і розводять клейовою водою. Зараз виготовляють напіврідкі фарби, розфасовані в тюбики і приготовлені з жовтка або емульсії рослиної олії з яйцем і клеєм.
Темперними фарбами пишуть густо і рідко. Сохнуть повільніше гуаші. Недолік – в різниці самих відмінків сирої і висохлої фарби.
б) демонстрація наочності.
Демонструю учням малюнки, які створені різними фарбами. Вказую конкретно, на класифікацію фарб, знаходимо різницю між ними.
в) запис у словнику основних термінів і понять.
Учні під диктовку записують значення таких термінів, як гуаш, акварель, барва, колір, фарба.
5.    Відгадування кросворду, загадок.
Відгадавши кросворд, ви повинні не лише дізнатись, яке слово заштриховане у ньому, але й дати його визначення.

1)    Водяна фарба має великі покривні властивості після висихання швидко світліє? (гуаш)
2)    Барва, забарвлення, тон чого-небудь? (колір)
3)    Що одержимо, коли з’єднаємо колір і фарбу? (барва)
4)    Фарби, в які при малюванні додають багато води? (акварель)
–    Діти, яке слово в нас склалося у вертикальній смузі? (ФАРБА)
ЗАГАДКИ
Хвиля б’є у береги,
В небі – дивні батоги.
Сім веселих кольорів
Піднялось з-за берегів
То ж у кого їм аж сім
Чи відомо вам усім?
(Веселка)
Невелика деревина,
Із графіту середина,
Всім потрібна, щоб писати,
Щоб картини малювати.
(Олівець)
Заключний етап
6.    Пояснення домашнього завдання.
–    На наступний урок ви повинні вивчити назви фарб, усі терміни, які ми сьогодні засвоїли. Намалюйте будь-якими фарбами малюнок на вільну тему.
7.    Приведення в порядок робочого місця.
–    Діти, приберіть, будь ласка, за собою оснащення.
8.    Створення установки на відпочинок. Це цікаво знати:
КОЛЬОРОМУЗИКА
Мі салатове – не темне!
Фа – це сонця жовтий зайчик.
Соль оранжеве, як м’ячик.
Ля таке, як мак, червоне.
Сі рожевим цвітом повне.
У барвистій гамі звуки,
Як музичні мильні кульки
Володимир Тищенко
Проголошення уроку закінченим
Тема: Казкові герої.
Мета:
ОСВІТНЯ: формувати духовні і моральні цінності засобами образотворчого мистецтва, виробляти навички малювання фарбами, удосконалювати поняття щодо явищ “освітлення” і “колір”, груп “холодних” і “теплих” кольорів; різних відтінків одного кольору;
ВИХОВНА: виховувати впевненість в оволодінні відтворення навколишнього світу шляхом засвоєння техніки зображення і техніки прочитування зображення; охайність, працелюбність; любов до оточуючого світу, бажання допомогти один одному;
ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА: розвивати творчу уяву, розвивати предметне та образне мислення, різні види пам’яті (розумову, логічно-смислову, уявну тощо); увагу до навколишнього середовища, фантазію, індивідуальні якості особистості кожного школяра; вміння виконувати казкових героїв різнокольоровими фарбами за розміром; засвоїти основні образотворчі засоби, властивості доступних матеріалів, виконання робіт з обмеженням кольорів на палітрі; відображення кольором емоційного ставлення до об’єкта зображення; гармонійно заповнювати поверхню аркуша, усуваючи “пустоти” або зайве, та виправляючи випадкові “змішання” зображення, зображення фігур людини з урахуванням основних пропорцій.
Обладнання та матеріали: – для вчителя:
3.    образотворчий ряд – ілюстрації до казок; репродукції картин;
4.    літературний ряд – уривки з казок: “Івасик Телесик”, “Вовк і семеро козенят”, “Колобок”, “Рукавичка”.
5.    музичний ряд: платівка “Вовк і семеро козенят” (музика С.Ребнікова) і касета (аудіо) “Рукавичка” (музика А.Мигай).
– для учнів: альбом, простий олівець, гумка, фарби, пензлик, посуд для води, ганчірка.
Тип уроку: Комбінований.
Очікуваний результат: Малюнок на тему “Казкові герої”, виконаний фарбами.
Хід уроку
Підготовчий етап
1.    Активізація уваги дітей
-    Добрий день, діти!
-    Чи всі сьогодні присутні?
-    Усі готові до уроку?
2.    Оголошення теми, мети і завдань уроку
-    Діти, чи ви всі любите читати і слухати казки?
-    А які казки ви знаєте?
-    На сьогоднішньому уроці ми будемо малювати казкових героїв. Ви можете малювати, кого забажаєте, хто вам найбільше запам’ятався чи сподобався.
3. Підготовча частина
Актуалізація знань, встановлення зв’язків між старим і новим матеріалом
-    Діти, давайте пригадаємо, чим ми займались на попередньому уроці? А чим ми будемо займатись на сьогоднішньому?
-    А зараз ми проведемо гру “З якої казки?” Я буду зачитувати уривки, а ви будете відгадувати, з якої це казки.
Жили собі дід та баба. І не дав Бог їм дітей. От баба і просить діда: “Зроби мені колисочку, а я покладу у неї поліно, та й буду колисати”. (“Івасик -Телесик”)
-    Молодці, відгадали. А тепер я буду вмикати музику і зачитувати уривок із казки, а ви повинні за допомогою музики і слів утворити або згадати образи казкових героїв.
Вмикаю платівку. Звучить музика Ребнікова до казки “Вовк та семеро козенят” і зачитую уривок:
Жила-була коза. І було в неї семеро діток – семеро козенят. Кожного дня ходила вона по молоко і суворо наказувала діткам нікому чужому не відкривати.
Вмикаю аудіо касету. Звучить музика М.Лисенка “Коза-Дереза”. Зачитую уривок: Жили собі дід та баба і була у них Коза. Кожного дня водив дід Козу на “пасовисько.”
Звучить музика А.Мигай на платівці до казки “Рукавичка”. Зачитую: “Іде вовк по лісу, бачить – лежить рукавичка і хтось в ній ворушиться.
-    А хто – хто в цій рукавичці живе?
-    Ой, які ви молодці. Правильно відгадали казки.
-    А тепер розкажіть, які казки вам подобаються найбільше?
Пропоную прослухати музику до казок, які діти знають, згадати головних героїв і намалювати їх у своїй уяві.
-    Отже, сьогодні ми будемо малювати казкових героїв.
Основний етап
4. Пояснення нового матеріалу
-    Діти, ви повинні постаратися правильно розмістити своїх героїв на альбомному аркуші: вони мають бути розміщені посередині аркуша і щоб вони не були дуже маленькі чи великі.
Подивіться, будь ласка, на дошку (малюю педагогічний малюнок на дошці)
-    А зараз погляньте на репродукції картин, які художники малювали до казок (Прикріплюю їх на дошку). Також ви можете передивитись із ілюстраціями до казки у книгах (Роздаю дітям книги, після перегляду роздатковий матеріал збирається).
5. Практична діяльність
-    Діти, малюйте спочатку простим олівцем, а потім, якщо впевнені, що помилок немає і все точно, починайте роботу в кольорі.
-    Не забувайте про паспорту. Всім усе зрозуміло?
-    А зараз починайте роботу (Під час практичної діяльності вчитель ходить і допомагає учням. Під час роботи звучить музика).
Заключний етап
6. Аналіз (обговорення) робіт учнів
    Я бачу, що більшість з вас уже закінчили малюнки. Найкраще намалювали такі учні…
Подивіться на їх роботи. Виконані вони акуратно і вміло. (Учні аналізують роботи). Вчитель зазначає, що роботи заслуговують високої оцінки.
7. Оцінка діяльності учнів на уроці
Ці роботи оцінимо найвищими балами.
-    Досить непогані роботи у … Вони теж отримують хороші оцінки.
Решта учнів теж здайте роботи, щоб їх оцінити.
8.Пояснення домашнього завдання.
Створити свого власного казкового героя і намалювати його так, як ви це робили сьогодні.
    Діти, наступного разу ми будемо малювати кольоровими олівцями, тому, візьміть їх, альбоми для малювання, прості олівці, гумки.
9.    Приведення в порядок робочого місця.
    А зараз приведіть у порядок свої робочі місця, вилийте воду, помийте пензлі, витріть парти ганчірками.
10.    Створення установки на відпочинок.
Діти, увага!!! Це цікаво знати: 400 років тому в Італії та Англії почали застосовувати графітові стержні, від яких походить сучасний олівець у дерев’яній оболонці.
Відома англійська дослідниця Мері Лікі відкрила на гірському плато в Африці наскельні малюнки, яким приблизно Х тисяч років. Автори зображень тварин і мисливських сцен – люди кам’яного віку. Мері Лікі назвала їх “винахідниками перших олівців” і знайшла в землі 186 “доісторичних огризків”. Вміли тоді виготовляти й кольорові олівці: з сажею – чорний, зі сполуками заліза – червоний і оранжевий, з марганцем – коричневий. Ось такий сивенький дідусь – наш олівець!
Проголошення уроку закінченим
Тема: Овочі і фрукти у “Крапковій” техніці.
Мета:
ОСВІТНЯ: поглиблювати знання та уявлення учнів у галузі образотворчого та інтегрованих з ним видів мистецтва, розвивати спостережливість, зорову пам’ять, просторові уявлення, тактильні та кінетичні відчуття, композиційні навички;
ВИХОВНА: розвивати в учнів образне мислення, творчу активність, естетичне ставлення до явищ мистецтва та дійсності. Формувати в учнів творчу уяву, фантазію; поглиблювати поняття про кольорову гаму;
ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА: вчити учнів зображувати предмети круглої, овальної, трикутної та прямокутної форм, розміщуючи їх у ряд на одній горизонтальній лінії, формувати вміння правильно користуватися олівцем та пензлем; вчити порівнювати реальні просторові форми із їх відтворенням у площинному зображенні, знаходити схожість та відмінність типових площинних і просторових форм (коло – куля, квадрат – куб…)
Обладнання та матеріали: – для вчителя:
1.    образотворчий ряд – картини (В.Голованов “Овочі” (гарбузи), І.Хруцький “Натюрморт”), педагогічний малюнок на дошці;
2.    літературний ряд – загадки про овочі і фрукти;
3.    музичний ряд – пісня “Ходить гарбуз по городу” (обробка Ф.Колесси);
– для учнів: папір, посуд для води, фарби, пензлик, ганчірка, прості олівці, гума, наждачний папір (для заточення олівців).
Тип уроку: Практичний.
Очікуваний результат: Натюрморт на тему “Овочі і фрукти”, виконаний у техніці “Крапкова” акварельними фарбами.
Хід уроку
Підготовчий етап
1.    Активізація уваги дітей.
-    Доброго дня, діти. Розпочнемо урок малювання. Хто з учнів сьогодні відсутній? (Учитель перевіряє наявність в учнів оснащення).
2.    Оголошення теми і завдань уроку.
Тема нашого уроку “Малювання фарбами натюрморту “Овочів і фруктів” у “Крапковій” техніці”. На попередньому уроці ми виконали кілька етапів створення натюрморту. Сьогодні перед нами стоїть завдання – завершити натюрморт (малюнок), виконавши його у “Крапковій” техніці акварельними фарбами.
3.    Підготовча частина.
-    Пригадайте, чим ми займалися на минулому уроці?
-    А як це допоможе у роботі на сьогоднішньому уроці?
-    Згадайте, що таке натюрморт?
-    Що означає цей термін?
-    Які етапи малювання натюрморту?
-    У чому суть 1, 2, 3 етапів?
Основний етап
4.    Пояснення нового матеріалу.
Отже, як уже було сказано, ми сьогодні завершимо натюрморт і виконаємо його у “Крапковій” техніці.
-    То що ж таке натюрморт?
-    Що означає слово натюрморт?
А тепер кілька слів про техніку, яка називається “Крапкова”. В цій техніці малюють крапочками, які наносять на картинну площину, враховуючи задум та кольорове вирішення композиції. Крапочки ми будемо наносити на наші малюнки тримаючи пензлі перпендикулярно до картинної площини. Крапочки робимо маленькі, тільки ледь-ледь торкаючись кінчиком пензля до паперу.
    Погляньте на малюнки. Усі вони виконані у “Крапковій” техніці (демонстрація).
5.    Практична діяльність.
-    А тепер починайте роботу. Під час праці згадайте все, про що ми говорили сьогодні на уроці.
(Під час роботи дітей учитель ходить між рядами і допомагає учням у виконанні їхньої роботи. В цей час звучить пісня “Ходить гарбуз по городу” (Обробка Ф.Колесси)).
Заключний етап
6. Аналіз (обговорення) робіт учнів.
Учитель збирає найкращі роботи учнів, демонструє їх і робить аналіз.
-    Дітки, погляньте на ці роботи. Вони гарні. І взагалі, всі роботи заслуговують високої оцінки. Ви гарно працювали на уроці, добре засвоїли теоретичний матеріал попереднього уроків і сьогоднішнього. Я задоволений вашими успіхами, вашою роботою.
7. Пояснення домашнього завдання.
-    Діти, на наступний урок принесіть олівці та фарби (учні записують завдання у щоденники).
8. Приведення у порядок робочого місця
-    А зараз приберіть свої робочі місця. Вилийте воду та повитирайте парти ганчіркою.
9. Створення установки на відпочинок.
-    Дітки, сядьте, заспокойтеся… та послухайте уважно, бо це цікаво знати.
– Звідки беруться чудові кольори та відтінки ясного неба? Це сонячний промінь забарвлює повітря високо над нашою головою! Сонце посилає на Землю свої промені, але їм доводиться пробиватися через товстий шар повітря, що огортає Землю. А сонячний промінь, як ми тепер з вами знаємо, багатокольоровий, адже він складається з червоного, оранжевого, жовтого, зеленого, блакитного, синього та фіолетового кольорів. Коли цей багатокольоровий промінь проходить крізь товщу повітря, частини повітря розсіюють у всі кольори сонячного спектра, але більш за все – його блакитну частину, і тому небо забарвлюється блакитним кольором.
Колір неба – це блакитні бризки різнокольорового сонячного променя!
Проголошення уроку закінченим
Тема: Творчість Ісаака Левітана.
Мета:
ОСВІТНЯ: ознайомити дітей з видатним російським живописцем Ісааком Іллічем Левітаном, його творчим шляхом, відомими картинами (“Зарослый пруд”, “Осень. Дорога в деревне”, “Осень. Мельница. Плес”, “Весной в лесу”, “Вечер на Волге”, “Вечерний звон”, “Березовая роща”, “После дождя”, “Владимирка”, “Озеро. Русь”, “Уборка сена”, “Март”…).
ВИХОВНА: формувати естетичне ставлення до природи, виховувати бажання бути для неї мудрим другом, оберігати її, формувати уміння бачити красу навколишньої дійсності, розвивати естетичні смаки, підвищувати художню культуру дітей шляхом ознайомлення їх із творами мистецтва.
ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА: розвивати художнє мислення і смак учнів, розширювати і поглиблювати аналогічне мислення, творчу уяву, фантазію, спостережливість, пам’ять, удосконалювати зорову систему.
Обладнання та матеріали: – для вчителя:
-    образотворчий ряд: репродукції картин І.І.Левітана;
-    літературний ряд: вірші, загадки;
-    музичний ряд: А.П.Чайковський “Пори року”
Тип уроку: Екскурсія.
Очікуваний результат: Поглиблення знань дітей про живопис як вид образотворчого мистецтва, ознайомлення з картинами І.І.Левітана.
Хід уроку
Підготовчий етап
1.    Активізація уваги дітей
-    Добрий ранок, діти. Який у нас зараз урок?
-    Вірно, але цей урок буде трішечки незвичайним. А чим саме незвичайним, я вам зараз розповім.
2.    Оголошення теми і завдань уроку
-    Сьогодні на уроці ми ознайомимось із творчістю видатного живописця І.І.Левітана та відвідаємо виставку репродукцій його картин. Репродукція – це копія з оригіналу тієї чи іншої картини.
3.    Підготовча частина
-    Перш за все давайте згадаємо, що ж таке живопис.
-    Живопис – це вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері тощо). Зорове втілення задуму (теми, сюжету) здійснюється в живописі за допомогою композиції та рисунка. Колір є найважливішим зображальним та емоційним засобом живопису. Живопис є монументальний, станковий, театрально-декоративний та мініатюру. За тематикою він поділяється на побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний. (Діти записують у словнички).
-    А тепер давайте разом пригадаємо жанри живопису.
Якщо бачиш на картині
Цвіт вишневого садка,
Чи ялинку й білий іній,
Або млин біля ставка,
Або снігову рівнину,
Або поле та шалаш,
То запам’ятай, картина
Називається …
(пейзаж)
Якщо бачиш, що з картини
Мовчки дивиться на нас
Принц в одежі старовинній,
Або в робі верхолаз,
Льотчик або балерина,
Або з вусами корнет,
То запам’ятай, картина
Називається …
(портрет)
Якщо бачиш на картині
Чашку кави на столі,
Чи графин зелено-синій,
Чи троянду в кришталі,
Або керамічну вазу,
Або грушу, або торт,
Або всі предмети разом,
Знай, ти бачиш…
(натюрморт)
Після цього етапу уроку учні йдуть у картинну галерею, де розпочинається основний етап уроку.
Основний етап
4.    Пояснення нового матеріалу
Перш, ніж розпочати огляд картин, хочу розповісти вам про художника творчість якого вивчається. Народився Ісаак Ілліч Левітан у 1860 році в Ковенскій губернії. Сім’я Левітанів часто переїжджала з одного місця в інше. Батько шукав шлях до кращого життя, якого так і не знайшов.
У Ісаака був старший брат та дві сестри. Батьки вирішують, що дітям потрібна школа, культура великого міста і переїжджають у Москву.
Коли хлопчику минуло тринадцять років, він попросив віддати його в училище живопису, де вже вчився його брат. Батьки Левітана швидко помирають, спочатку мати, а за нею – батько. В Ісаака немає грошей, щоб продовжувати навчання в училищі, і тільки завдяки наполегливій праці та досягненню відмінних успіхів його звільняють від оплати.
Пізніше Левітан розпочинає займатися в пейзажній майстерні училища, керівником якої був Саврасов, бере участь у виставках.
Більш за все юнак любив природу. Лише вона давала душевний спокій, не бачила його злиднів, перед нею всі були рівні. Ця любов відображається у творах молодого художника.
За наказом про виселення євреїв з Москви Левітан оселяється в підмосковному селі і змушений їздити в училище поїздом.
Після навчання Ісаак пише етюди з човна, чи ховаючись серед дерев.
Одного разу юнак намалював картину, на якій був зображений момент, коли до платформи підходить поїзд. Продавши її, він віддав борги та зняв кімнату. Пізніше пише картину “Осінній день. Сокольники”, яку купує Третяков у свою галерею. Це був справжній успіх: у дев’ятнадцять років картина художника потрапила в галерею.
У 1886 році Левітан отримав диплом, з яким і вийшов у життя. Він їздить по різних місцевостях, малює картини, кожна з них – це відображення душі митця, кожна приносить успіх. Побував художник із своїми творами за кордоном – в Італії, Швейцарії та інших країнах.
У 1897 році отримує звання академіка. У цьому ж році його обирають дійсним членом мюнхенської художньої спілки “Secssion”. Бере участь у виставках журналу “Світ мистецтва”. У Російському відділі Всесвітньої виставки в Парижі були представлені картини: “Осінь”, “Ранішня весна”, “Весна”, “Місячна ніч”.
Одного разу Левітан провів цілий день у лісі, ходив по болотах, змерз і простудився. Хвороба одразу ж прийняла важкий характер. Ранком 4 серпня 1900 року зупинилося серце художника.
5.    Практична діяльність
(Діти розглядають картини І.І.Левітана).
Картина “Осенний день. Сокольники”.
-    Діти, цю картину Левітан написав, коли йому було лише 19 років і вона потрапила до Третьяковської галереї. Зверніть увагу, нескінченна алея ніби втягує нас в осінній парк з повнотілим листям кленів. Сум похмурого дня доповнюється фігурою сумної жінки, що тихо йде на глядача.
Картина “Вечер на пашне”
-    Ця картина написана в Савинській слободі, куди Левітан їздив з приятелем.
Величезне зоране поле, безкрає небо надвечірньою порою і самотній чоловік, який йде за плугом.
Згорблена працею фігура орача, намальована силуетом на світлій хмарі, символізує тяжке життя селянина. Співчуття до його долі направляє думки і пензель художника. Левітан ніби задає питання: “Хто довів людину до такої нещасної долі?”. Вдалині видніється дзвіниця церкви. Храм ніби освячує катування людини. Художник говорить своїм пензлем: дивіться, які величезні дари природи навколо, і яким жебраком серед цих дарів живе людина.
Картина “Озеро”
-    “Озеро” – найбільше недописане Левітанівське полотно. Цією яскравою картиною художник ніби прощається з життям. У ній відображається відчуття художника, природи рідного краю і засудження жебрацтва людського життя. Для себе він назвав картину “Русь” , для всіх підписав – “Озеро”.
Писав художник картину довго, але вважав незакінченою. Ми не бачимо зусиль майстра. Він же хотів піднятися після хвороби і написати все заново.
Хмари, ніби піна, пливуть по небу і таким самим легким відображенням надають воді загадкового відтінку. Відчувається прозорий осінній день, коли повітря пружне й чисте. Ви бачите, як швидка тінь торкається пагорба біля озера.
Всі картини, малюнки, етюди, які залишилось у майстерні, музеях, – це дарунок людству.
Заключний етап
6.    Аналіз (обговорення) теоретичного блоку
-    Учні, дайте мені, будь ласка, відповіді на такі запитання:
–    Що таке живопис?
–    Які жанри живопису ви знаєте?
–    Що таке пейзаж?
–    Що таке портрет?
–    Що таке натюрморт?
–    Яких відомих художників ви можете назвати?
–    Назвіть відомі вам твори мистецтва?
–    Творчість якого художника ми вивчали сьогодні?
–    Що ви запам’ятали з його біографії?
–    Які картини вам запам’ятались?
–    Яка картина сподобалась найбільше?
–    До якого жанру живопису належать картини Левітана?
–    Чим подобаються вам його картини?
7.    Пояснення домашнього завдання
-    Вдома напишіть свої враження про відвідування виставки репродукцій картин І.І.Левітана. Спробуйте намалювати свій пейзаж.
-    після відвідування картинної галереї, коли діти прийшли до класу, проводиться установка на відпочинок.
8.    Створення установки на відпочинок.
-    Закрийте очі і спробуйте відтворити у своїй пам’яті картину І.І.Левітана, яка вам найбільше сподобалась, найбільше запам’яталась.
Проголошення уроку закінченим
Тема: Осінь-художниця.
Мета:
ОСВІТНЯ: формування образотворчих знань, поповнення словника термінами, встановлення зв’язків між вивченим і новим матеріалом, підготовка до виконання техніки колаж;
ВИХОВНА: провести бесіди з учнями про освітні ознаки осені, поглибити їхні знання про засоби вираження власних почуттів за допомогою живопису, музики, літератури, ознайомити дітей із технікою колаж, розвивати творчу уяву, спостережливість, фантазію;
ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА: відгукуватися на прояви прекрасного в навколишній дійсності, в мистецтві, самостійно спостерігати навколишній світ, бачити і відчувати його красу, порівнювати і визначати спільні та відмінні ознаки предметів і явищ, розрізняти різноманітність кольорів у природі.
Обладнання та матеріали: – для вчителя:
-    образотворчий ряд: репродукції картин С.Шишко “Листопад”, Ф.Коновалюк “Осінь”, І.Левітана “Золота осінь”, С.Шишко “Осінній мотив”, С.Григор’єва “Осичняк”, фотографії по темі.
-    літературний ряд: загадки, вірші про осінь: поезія З.Федоровська, Я.Щоголь, Н.Забіла.
Тип уроку: Милування.
Очікуваний результат: Засвоєння образотворчих знань, заготівля матеріалів.
Хід уроку
Підготовчий етап
1.    Актуалізація уваги дітей.
– Добрий день, діти. Чи підготувалися ви до уроку?
2.    Оголошення теми і завдань для уроку.
-    У нас сьогодні незвичний урок малювання, тому що ми не малювати будемо, а уважно спостерігати за цікавою художницею. А як її звати, ви дізнаєтесь із цього віршика.
В зеленім лісі побував
Якийсь художник – і поволі
Дерева перефарбував
У золотисто-жовтий колір
– Ти хто такий? – я здивувавсь,
Чому тебе не бачив досі?
– То придивися, – хтось озвавсь, –
І ти тоді побачиш …
(осінь)
-    Так, діти, ця художниця – осінь. Отже, “художниця – осінь” і є темою нашого уроку. Сьогодні ми з вами поведемо мову про зміни в природі, які відбулися з приходом осені, будемо спостерігати за деревами, збирати природній матеріал, який буде необхідний нам на наступних уроках малювання.
3.    Підготовча частина
-    Діти, придивіться уважно, що нового ви помітили з приходом осені?
-    Які барви переважають у природі восени?
-    Як змінилася погода?
Основний етап
1.    Пояснення нового матеріалу.
-    Учні, як ви розумієте тему нашого уроку “Осінь-художниця”.
-    А якими ще словами її називають? (чарівниця, золота, щедра) А чому? (дерева розфарбувала, подарувала їм золотисте вбрання, подарувала щедрі дарунки – фрукти, овочі, гриби).
-    Так, з настанням осені все змінюється в природі. Золота осінь поступається місцем похмурій бабусі-осені. Особливо так буває після осіннього рівнодення (23 вересня). Сонце дедалі нижче ходить над обрієм, ніби з’їжджає з небесної гори. Дні коротшають, ночі довшають. Ви помітили, збираючись до школи, доводиться вмикати світло. Ласкавих погожих днів у другій половині жовтня не густо. Різномовні мелодії в лісах, дібровах стихають так само раптово, як і з’являлися, і залягає тиша, як перед дощем чи снігом. Але й у такі дні природа живе повноцінним життям, бо для неї немає поганої погоди, кожна погода – блаженна для когось або для чогось.
-    Подивіться уважно на дерева, спробуйте описати їх. (Клен – багрянолистий, берізка, верба – золотокоса, дуб – крислатий, каштан – жовто-багряний).
-    А тепер порівняйте свої словесні описи з відомими репродукціями картин про осінь.
-    Якою ще може бути осінь? Про це ви дізнаєтесь, послухавши вірші, що їх написали різні поети.
ОСІНЬ
Осінь на узліссі
Фарби розбавляла
Пензликом легенько
Листя фарбувала
Вже руда ліщина,
Пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім
Тільки дуб зелений
Утішає ясен:
– Не сумуй за літом!
Геть усі діброви
– В золото одіто.
З.Федоровська
ОСІНЬ
Висне небо синє,
Синє, та не те!
Світить та не гріє
Сонце золоте.
Темная діброва
стихла і мовчить;
листя пожовтіле
з дерева летить
Хоч би де замріла
квіточка одна;
тільки й червоніє,
що горобина.
Здалека під небом
в вирій летючи,
голосно курличуть
журавлів ключі.
Я.Щоголів   
-    Чудові рядки поезій! Мабуть вони усім сподобались.
-    До яких картинок більше всього підходять ці віршики? Чому так думаєте?
-    Сьогодні ми будемо збирати листочки, гілочки, квіточки. Це нам необхідно, щоб створити техніку колаж.
Отже, запишемо, діти, в словнички, що ж це за така цікава техніка “Колаж” (Запис відбувається в аудиторії після прогулянки у парку).
Колаж – (від французького collage – наклеювання) це технічний прийом в образотворчому мистецтві; наклеювання на певну основу різних матеріалів, які відрізняються від неї кольором і фактурою. Колажем називають також твір, виконаний цим прийомом. Застосовується переважно в графіці для посилення емоційної виразності фактури твору, несподіваного поєднання різнорідних матеріалів.
-    Чи замислилися ви над тим, коли ж починаються зміни в природі? З чого? Де? Хто ці зміни приносить? А може, вони самі відбуваються? Тільки щирий друг природи може все це знати, той, хто її любить і береже. Таких людей називають природолюбами. Кожне деревце віти до них схиляє, кожен кущик тягнеться гілочками, немов просить: візьми моїх ягідок, не обійди мене. Ось зараз і дізнаємось, хто з вас природолюб, для цього потрібно відгадати загадки:
Спустіли поля,
Мокне земля,
Дощ поливає,
Коли це буває?
(Восени)   
Невидимка ходить в гаї
Всі дерева роздягає.
(Осінь)
У садках, гаях блукає,
Жовті шати одягає,
Золотисту стелить постіль,
Жде сестрицю білу в гості.
(Осінь)
Жовте листячко летить,
Під ногами шелестить,
Сонце вже не припікає,
Коли, діти, це буває?
(Восени)
Під час бесіди діти збирають природній матеріал (листочки, гілочки, квіти тощо).
Заключний етап
1.    Обговорення теоретичного блоку питань:
-    Молодці, я бачу ви всі природолюби. А тепер повторимо, все, про що ми з вами говорили.
-    Які зміни відбуваються в живій і неживій природі з приходом осені?
-    Хто допомагає їй у цьому?
-    Якого кольору осіннє небо?
-    Якого кольору дерева?
-    Які птахи відлітають у вирій?
-    Які птахи залишаються зимувати?
-    Які осінні прикмети ви знаєте?
-    Який період осені називають “бабиним літом?” Чи доводилося вам бачити “бабине літо”?
-    Що таке техніка колаж?
2.    Пояснення домашнього завдання.
-    Усі природні матеріали, які ми зібрали, потрібно засушити. Вдома покладіть листочки між сторінками старого журналу або газети. І обов’язково покладіть під прес. Крім того візьмете оранжеву фарбу. Згадаєте, що ви бачили в парку! Та намалюєте свій осінній парк. Малюйте собі на здоров’я!
3.    Створення установки на відпочинок.
Сьогодні ми познайомились з тим, як описують осінь художники, поети, музиканти, а зараз послухаємо як гарно описувала осінь Наталя Забіла в своїй збірці “У широкий світ”.
ЖОВТЕНЬ
Подивись: на видноколі мов змінилися ліси,
Хто це їх у жовтий колір так барвисто покрасив?
Ось край річки жовті клени і берези золоті.
Лиш ялиночки зелені залишились в самоті.
І пишаються дерева золотим своїм вбранням.
– Це якийсь маляр, напевно, догодити хоче нам.
– А маляр цей – місяць Жовтень – у відерцях чарівних
Жовту фарбу перебовтав і розбризкує по них.
Н.Забіла
Проголошення уроку закінченим.