.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
ЗАГАЛЬНІ РИСИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ XIX СТОЛІТТЯ 


ЗАГАЛЬНІ РИСИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ XIX СТОЛІТТЯ

В історію світової культури XIX ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики. Саме в цей час з'явились твори, які становлять до¬рогоцінне надбання духовної культури людства.
Аналізуючи розвиток культури за цей період, передусім варто зазначити , що на нього вплинули значні світоглядні та соціальні зміни. Поглиблювалась наукова революція, набирала оберти капіталізація суспільства, посилювались демократичні процеси в політичному житті. Висхідний розвиток більшості європейських країн сприяв поширенню прогресивних ідей. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого знаходились цивілізо-вані країни Заходу. Пріоритет західної, європейської культури не підлягав сумніву. Філософи та історики першої половини XIX ст. прагнули з'ясувати закономірності різних періодів світової історії, намагалися перекинути місток між минулим, сучасним і майбутнім, використати так звані об'єктивні закони історії для розбудови нового «досконало¬го» суспільства.
Світоглядні уявлення європейської людини цієї доби формувалися під безпосереднім впливом принципу істориз¬му, інтерес до історичних наук у першій половині століття надзвичайно зріс. Справді, коли протягом життя одного покоління людей руйнуються монархії, виникають нові держави, повністю перекроюється політична карта Європи, докорінно змінюється життя цілих народів, люди на влас¬ному досвіді переконуються в тому, що суспільство безпе¬рервно розвивається. Чому виникають соціальні катаклізми. чи очікують людство нові потрясіння, коли їх чекати? На всі ці питання шукали відповідь у книгах істориків. Загальне захоплення історією було таким же характерним для XIX ст., як захоплення філософією для XVIII або при-родничими науками для XVII ст. Майже в усіх європей¬ських країнах утворюються історичні товариства, заснову¬ються музеї, починають видаватися історичні журнали, формуються національні школи істориків. Мабуть, найва¬гомішою серед них була школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації (О. Тьєррі, О. Міньє, Ф. Гізо). Зокрема, Огюстен Тьєррі (1795—1856 рр.) вважав, що історична наука повинна бути ке «біографією влади», а «біографією маси». «...Рух народних мас до свободи, — писав він, — видався би нам більш величнішим, ніж походи завойовни¬ків, а їх бідування зворушили б нас більше, ніж нещастя королів, позбавлених престолу».
У XIX ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. На грунті наукового світогляду створюється нова культура, в якій експериментальна наука поступово захоп¬лює домінуючі позиції. Це виявилося вже на початку сто ліття, коли наука остаточно зайняла належне місце серед предметів викладання і стала незалежною від релігії та філософії. Вчений перестає називати себе філософом, як він це робив V XVIII ст. Його вже не цікавлять метафізичні причини буття, він цілком віддається практичному за¬стосуванню своїх знань.
Для вирішення техніко-економічних завдань, що стави¬лися перед наукою, вимагався новий, дослідний підхід до явищ природи. Треба було дослідним шляхом перевірити взаємозв'язки між формами руху, різноманітними хімічни¬ми речовинами, окремими видами рослин і тварин. Нагро¬мадженню природничих знань сприяли розвиток міжнарод¬ної торгівлі, дослідження та освоєння нових географічних регіонів. Картина природи ставала більш повною, вчені відкривали «недостаючі ланки» в системі просторових та часових взаємозв'язків природи.
На перший план висуваються фізика і хімія, які вивча¬ють взаємоперетворення і взаємозв'язок різних форм руху. Зокрема, розвиваються термодинаміка, електрофізика, елек¬трохімія, хімічна атойїістика. В геології утверджується іс¬торичний погляд на земну кору, в біології — еволюційна теорія, виникають палеонтологія та ембріологія. У приро¬дознавстві назрівала заміна метафізичного погляду на природу діалектичним. Особливо цьому сприяли три вели¬ких відкриття: створення клітинної теорії (чеський натура¬ліст Ян Пуркинє (1787—1869 рр.), німецький ботанік Ма-тіас Шлейден (1804—1881 рр.), німецький біолог Теодор Шванн (1810—1882 рр.); відкриття закону збереження та перетворення енергії (німецький прирорознавець Юліус Майєр (1814—1878 рр.); створення еволюційної теорії (анг¬лійський натураліст Чарлз Дарвін (1809—1882 рр.).
У філософському відношенні розвиток європейської культури XIX ст., особливо його першої половини, відбу¬вався під знаком гегелівської філософії. Видатний німець¬кий філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770— 1831 рр.) зробив спробу систематизації всього змісту ви-робленої людством культури. Глибокий історизм мислення дав змогу йому простежити у межах своєї системи відомі реальні історичні зв'язки. Всю історію людства філософ розглянув як єдиний процес, в якому кожна доба займає своє особливе місце і спричиняє вплив на наступні епохи. Вже в ранніх творах він трактував іудаїзм, античність, християнство як закономірні ступені розвитку духу. У «Фе¬номенології духу» (1807 р.) культура людства подана в її закономірному розвитку як поступове виявлення творчих сил «світового розуму». Свою епоху Гегель вважав перехід¬ною до нової формації, яка поступово визріває в надрах християнської культури і грунтується на буржуазних моральних та правових принципах. Вплив гегелівської філософії на громадську думку XIX ст. важко переоцінити. Роз¬винутий ним діалектичний метод став своєрідним резюме всієї попередньої історії людського пізнання, наукового та художньо-естетичного освоєння світу.
Показово, що своїм духовним батьком Гегель визнавав видатного німецького поета, мислителя, природознавця Иоганна-Вольфганга Гете (1749—1832 рр.). Чуттєво-поетичне сприйняття природи, притаманне багатьом творам поета, знайшло своєрідне відображення у філософській системі Гегеля. «Коли я оглядаюсь назад, на шлях, який я про¬йшов у духовному розвитку, — писав Гегель Гете в 1825 році, — я бачу, що Ви вплетені в кожний крок цього шля-ху, і я б дозволив собі назвати себе одним із Ваших синів. Моє мислення отримало від Вас силу протистояти абстрак¬ції, а Ваші видання були тими маяками, по яких я направ¬ляв свій рух». Відомо, що Гегель мав великий вплив на систему художнього мислення Бальзака, Меріме та інших письменників і діячів культури XIX ст.
У культурному житті XIX ст. можна побачити два взає¬мопов'язаних процеси — розвиток національних культур та виникнення культурних феноменів, які мали інтегруюче регіональне, а іноді — світове значення, як, скажімо, філософія Гегеля. Розвиток національних культур був зумов¬лений зміцненням національних держав. У свою чергу, утворення регіональних літератур та мистецтв було покликане до життя схожістю соціально-економічних умов, світо¬гляду, ідеології, поглибленням зв'язків між народами. Зро¬стання міжнародного культурного обміну відбувалось зав¬дяки стрімкому розвиткові світових економічних контактів, удосконаленню засобів комунікації. Саме в XIX ст. скли¬каються перші міжнародні конгреси, відкриваються перші міжнародні виставки, розширюється кількість перекладних видань, зростає кількість людей, які вивчають іноземні мови. Література і мистецтво Європи проникає в країни Азії та Африки, поширюється й зворотній культурний вплив. Так, Гете створює «Західно-східний диван», стверджуючи тим самим новий поетичний стиль, а «Східні мотиви» В. Гюго відкрили добу романтизму у французькій поезії. Без «Східних поем» важко собі уявити творчість видатного англійського поета Д. Байрона. Орієнталістські сюжети були притаманні німецьким романтикам (Шлегель, Гауф, Рюккерт, Платен), вплинули на формування французького романтичного живопису (Делакруа, Шассеріо).
У другій половині XIX ст. європейський та північноамериканський живопис зазнає впливу японського мистецтва, яке відіграло важливу роль у творчості Мане, Дега, Уістлера. Великий всесвітній обмін культурними цінностя¬ми, який мав місце і в попередні епохи, в XIX ст. розгор¬тається з особливою силою. Проте слід зазначити, що куль¬тура країн Європи, які випередили в науково-технічному відношенні Схід, була більш активною. В країнах Азії та Африки розпочинається процес «європеїзації», який мав суперечливі наслідки.
ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ В XX СТОЛІТТІ
Культура XX ст., як історичний феномен, знає поки що лише один, початковий рубіж свого розвитку. Незважаючи на те що до кінця століття, а разом з ним й другого тисячо¬ліття християнської доби, залишилось зовсім небагато часу, процеси в царині культури, породжені суперечностя¬ми сучасної епохи, ще не вичерпали себе. Іншими словами, для філософа та історика культура XX ст. ще не є чимось завершеним, тому важко розробити більш-менш струнку теорію культурного життя цього століття. Це — справа майбутнього. Проте, враховуючи унікальність XX ст., його технологічну, екологічну, соціально-політичну та духовну своєрідність, вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опини¬лося людство напередодні нового тисячоліття своєї історії.
На перший погляд здається, що расова, етнічна, лінг¬вістична, релігійна, соціально-економічна розмаїтість су¬часних народів земної кулі не дає підстав для вживання таких категорій, як «світова культура», або «світова циві¬лізація XX ст.». Проте за зовнішнім хаосом можна побачити цілісну картину з загальним сюжетом і навіть провідною ідеєю. Саме в нашому столітті на повний голос заявили про себе інтеграційні процеси. На планеті майже не залишилось культур, які б існували в ізоляції. Чинники зовнішнього впливу на культуру набули однакового загальнопланетарного змісту, що привело до появи універсальних процесів у галузі духовного життя. Безумовно, універсалістські тенденції виявляються в кожній національній куль¬турі залежно від конкретних факторів: історичного досвіду народу, його ментальності, соціального устрою та економіч¬ного укладу, що утворює в кожному окремому випадку особливу культурну ситуацію. Прикладом може бути куль¬тура сучасної України, яка на відміну від західних країн протягом майже усього століття перебувала під тиском ідеологічного та політичного тоталітаризму. Але в цій кон¬кретиці можна простежити як унікальне, так і універсаль¬не. Зокрема, в XX ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, криза духовності, яка характеризується пе¬редусім відчуженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псев¬докультури. З іншого боку, посилюється протилежний про¬цес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно духовним. В океані пароксизмів безкультур'я нашого століття — кровопролитних світових та регіональних війн, ядерної загрози, національно-етнічних та релігійних конфліктів, політич¬ного тоталітаризму, руйнування та знищення природи, зростаючої егоїзації індивідів тощо — багато хто починає сприймати культуру як землю обітовану, як панацею, єди¬ну рятівну силу, спроможну розв'язати п-роблеми сучасного людства.
Стосовно першої тенденції можна зазначити, що духов¬на криза різко загострилася після першої світової війни. В духовному відношенні наслідки цієї війни були, мабуть, більш руйнівними, ніж в матеріальному. Християнські цін¬ності, які протягом тисячоліття становили духовну підва¬лину європейської культури, зазнали серйозного тиску з боку примітивних націонал-шовіністичних ідей та емоцій. У перших філософських концепціях XX ст. — від Шпенг-лера до Тойнбі, від Бердяєва до Хайдеггера ця ситуація осмислювалась як всезагальна культурна криза, пов'язана з переходом до нової, бездуховної доби світової історії. Свою лепту в руйнування духовних засад культури внесли й революції, зокрема в Російській імперії. З одного боку, революції переборювали занепалі форми життя, з іншого — вони були пов'язані з пробудженням й посиленням культу тотального руйнування старого. З цього приводу видатний гуманіст нашого століття Микола Реріх (1874—1947 рр.) писав: «Ми повинні визнати, що за останні роки європей¬ська культура розтрощена. В гонитві за тим, що не суди-лося людству, зруйновані щабелі підйому, які зводилися світовою культурою тисячоліттями». За М. Реріхом, рево¬люції не лише знищують найцінніші культурні пам'ятки, але й поширюють дух здичавіння, адже кровопролиття зав¬жди розбуджує найтемніші інстинкти. «Якою працею та самовідданістю доведеться знову виправляти струси та злами культури. Визнаємо, що людство сильно здичавіло... Мало знання. Мало мистецтва. В житті мало таких засад, які могли б привести до золотого віку єдності» *, — зазна¬чав він.
Кульмінація «здичавіння» людства — друга світова вій¬на, винайдення та використання ядерної зброї та інших за¬собів масового знищення людей, міжетнічні війни кінця XX ст. Антикультурні наслідки другої світової війни та ядерного протистояння великих держав були посилені но¬вою ситуацією в галузі економіки та засобів виробництва. В повоєнну добу поглиблюється індустріалізація виробни¬цтва, швидкими темпами руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переміщуються в місто, що веде до зростання маргінальних кіл населення та поширення урба-нізованої космополітичної культури. Відомий англійський філософ та історик Арнольд Джозеф їойнбі (1889— 1975 рр.) зазначав, що всезагальне змішання, втрата по¬чуття культурного стилю «виявляються під час соціального розпаду в усіх царинах суспільного життя: релігії, літера¬турі, мові та мистецтві, а також у тій невизначеній царині, яку прийнято називати «манери та звички» *.
Людина втрачає свою індивідуальність, а разом з нею і потребу в духовному самовдосконаленні за допомогою культури. Внаслідок досконалої системи розподілу праці, коли відточується лише якась одна виробничо-професійна функція, індивід стає деталлю машини. На думку визнач¬ного мислителя, німецького соціолога та психолога Еріха Фромма (1900—1980 рр.), в сучасному світі виникає потре¬ба в людях, «...які можуть легко, без зривів, працювати разом..., в людях, які прагнуть споживати все більше і біль¬ше, в людях, чиї смаки нівельовані..., в людях, які вважа¬ють себе вільними і незалежними, не підкореними будь-якій владі або принципам совісті, але при цьому прагнуть отри¬мувати розпорядження, робити те, чого від них чекають;
в людях, добре прилаштованих до соціальної машини, яки¬ми можна керувати без примусу, яких можна вести без вождя, спонукати до дій без усякої мети, крім однієї: що-небудь виробляти, рухатись, функціонувати, кудись йти»**. Образ такої людини добре змалював інший мислитель— англійський письменник Олдос Хакслі (1894—1963 рр.) у своїй відомій антиутопії «Чудовий новий світ». За Хакслі, це сита, добре убрана, сексуально задоволена, але позбав¬лена власного «Я» людина, яка керується гаслом: «Не від¬кладай на завтра насолоди, які можна отримати сьогодні». Така людина прагне претворити культуру в «індустрію розваг».
Індустріалізація культури являє собою одну з законо¬мірностей нашого століття. Наслідки цього процесу супе¬речливі в духовному відношенні. З одного боку, розвинута техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії. З іншого — загально¬доступність творів мистецтва перетворює їх на предмет побуту, знецінює. Полегшеність та спрощеність сприйняття робить непотрібною внутрішню підготовку до спілкування з мистецтвом, що різко знижує його позитивний вплив на розвиток особистості. З технічними можливостями відтво¬рення мистецьких творів пов'язана й небезпека поширення «псевдокультури», морально та естетично шкідливої, різно¬манітного кічу, розрахованого на невимогливого масового споживача. На жаль, для більшості країн світу, в тому числі й для України, ця небезпека вже перетворилась у загрозливу реальність.
Протягом усього XX ст. відбувається поступовий зане¬пад традиційних релігійних засад культури в масовій сві¬домості. Передусім це виявляється у концептуальних хри¬стиянських моральних вимогах любові до Бога та любові до ближнього. Поняття любові підмінюється поняттям партнерства, яке дає змогу врятуватись від почуття самот¬ності. Людина укладає союз «двох» проти усього світу, і не помилково приймається за любов та близькість. Одно¬часно девальвується й релігійне почуття — любов до Бога. З цього приводу Е. Фромм стверджував: «Так само як не можуть автомати любити один одного, вони не можуть лю-бі;пі і Бога. Цей факт суперечить твердженням, що ми в кашу добу нібито є свідками релігійного відродження... Те, чому ми є свідками (дарма, що є деякі винятки), — це ре¬гресія, повернення до ідолошанобливого розуміння Бо¬га...» *. Осмислюючи трагедію XX ст. у світлі кризи релі¬гійних засад культури, український філософ Микола Шлем-кезич писав: «На переломі наших сторіч почув світ страш¬не слово глибокого філософа культури (Ф. Ніцше. — С. Ш.}: а я кажу вам, умер останній бог, хай живе над¬людина. Минуло чверть століття. Знову інший пророк культурного схилу, Освальд Шпенглер, кликав світові: а я вам кажу, умер дух, хай живе техніка. — І знову проми¬нуло чверть сторіччя. І тепер саме в половині його виразно бачимо: — коли вмер Бог і вмер дух — на наших очах вми-рйє людина. О, приятелі: рятуймо ж людину серед нас, ря¬туй .\ю людину в нас» **.
Прагнучи до порятунку, сучасна людина намагається відшукати втрачені вихідні моральні, релігійні, естетичні, інтелектуальні точки опори. Але для більшості цей пошук обмежується тугою за минулим з його непохитними життє¬вими устоями, які робили непотрібним щоденний болісний вибір: «що, як і для чого робити», «навіщо і як жити». Починається так звана втеча від свободи, людина прагне знайти «піклувальника», який би взяв на себе необхідність вибору та прийняття рішень. Рсе це безпосередньо відби¬вається на культурі. Людина-конформіст прагне не стільки творити, скільки споживати культуру. В суспільстві поши¬рюється «масова» культура, синоніми якої: «популярна культура», «індустрія розваг», «комерційна культура» то-що. На відміну від високої, елітарної культури, яка зав¬жди була орієнтована на інтелектуальну, думаючу публіку, масова культура свідомо орієнтується на «усереднений» рі¬вень масових споживачів. Головним каналом поширення масової культури є сучасні засоби комунікативної техніки (книгодрукування, преса, радіо, телебачення, кіно, відео-та звукозаписи). Маскульт створюється спеціалістами (ме¬неджерами, письменниками, режисерами, сценаристами, композиторами, музикантами, співаками, акторами тощо) іноді на високому професійному рівні, проте якість її тво¬рів визначається лише одним критерієм — комерційним успіхом. У другій половині XX ст. «законодавцем моди» в масовій культурі є Сполучені Штати Америки, які зосе¬редили потужні фінансові та технічні ресурси в галузі поп-культури. Багато хто з сучасних культурологів навіть засто¬совує щодо процесу поширення масової культури термін «американізація культури». Про небезпеку принад амери¬канської масової культури, яка має мало спільного із твор¬чістю таких видатних діячів культури світової слави як, скажімо, американські письменники Уїльям Фолкнер (1897—1962 рр.), Ернест Хемінгуей (1899—1961 рр.) або актор, кінорежисер та сценарист Чарлз Спенсер Чаплін (1889—1977 рр.), говорять англійці та французи, німці та японці, представники інших європейських і неєвропейських культур. Загострюється ця проблема і в нас, адже не може бути нічого страшнішого для культури, ніж втрата її на¬ціональної самобутності.
Ми зупинилися лише на деяких негативних процесах, які характеризують стан культури XX ст. Але на тлі кризо¬вих явищ вже вимальовується інша тенденція, яка, на дум¬ку багатьох філософів та культурологів, повинна стати про¬відною в XXI ст. — повернення людства до «лона» куль¬тури, його духовне оздоровлення. Усвідомлення того, що людство може врятуватися від самознищення лише шляхом звернення до культури, її тисячолітньої мудрості та краси, охоплює вже широкі кола громадськості.
У нас тривалий час превалювала думка, що ключ до ви¬рішення всіх суспільних проблем знаходиться в царині со¬ціально-економічній. Економічне мислення настільки глибоко вкорінене в свідомості людей, що вони ототожнюють духовне зубожіння суспільства з його економічною недо¬сконалістю. Проте, незважаючи на всю вагомість еконо¬мічних та й політичних чинників культури, уповати на те, що переведення економіки та політики на нові організа¬ційні принципи автоматично призведе до культурного рене¬сансу, мабуть, не варто. Як вважав відомий нідерландський культуролог Иохан Хейзінга (1872—1945 рр.), засади куль¬тури мають особливу природу, вони передусім залежать від духовного ЬаЬіІаз (стану) індивідуальних людей як творців і носіїв культури, а не від діяльності колективних суб'єктів, як-то держава, церква, школа,, партії, різні асо¬ціації тощо *. Колективні суб'єкти можуть лише сприяти або навпаки, заважати культуротворчій діяльності особис¬тості. Для відродження та поширення культури необхідним є оновлення індивідуального людського духу, його мораль¬не та естетичне оздоровлення, очищення від бруду влас¬ного егоїзму.
Подивимось на сучасний світ. Майже скрізь панує ду¬ховний розбрід та розгубленість. Скрізь заплутані вузли національних, територіальних, екологічних та інших про¬блем, вирішити які, не порушивши законних інтересів та прав тої чи іншої сторони, неможливо. Є лише два виходи зі вказаних ситуацій — збройне насилля або врегулювання конфліктів шляхом доброзичливості, відмови від обопільних обгрунтованих претензій, повага до прав та інтересів іншої сторони, тобто безкористя та справедливість. Йдеться не лише про міжнародний рівень, а й про міжособисті людські стосунки. Як свідчить практика, зокрема постсоціалістич-ного суспільства, ми зовсім не вміємо використовувати альтернативний шлях, та й не прагнемо до цього.
Прикметою носіїв нової, «очищеної» культури буде са¬мовладання і правильне визначення міри в усьому, їм буде притаманна самопожертва в ім'я того, що буде мислитись як найвища цінність. Проте такою цінністю, зазначав Й. Хейзінга, «...не може бути ні держава, ні народ, ні клас, ані власне існування. Блаженні будуть люди, для яких цей принцип носитиме лише ім'я того, хто сказав: «Я — дорога, і правда, і життя» (Євангеліє від Св. Івана, 14:6) **.
Поки що важко займатись культурологічним прогнозу¬ванням, з'ясовувати, коли, де, в якій формі розпочнеться активний процес духовного оновлення. Хотілося б, щоб Ук¬раїна не залишилась осторонь від нього, щоб і в нас ця тенденція скоріше набула своїх прихильників та провідників.

Search:
????????...

таблиця косинусів

Складання Литовських статутів

злочин і кара скорочено

Нормативи для 10 класу з фізичної культури

перетворення вкл у шляхетську республіку

скорочена форма умовного оператору

таблиця косинусів

твір зображення покріпачення україни в романі панаса мирного хіба ревуть воли, як ясла повни

Праця як базисний економічний інститут.

Натурфілософія і пантеїзм



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010