.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Просвітницька ідеологія, варіанти її поширення, основні художні напрями (класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм) - просвітницька філософія руссо 


Просвітницька ідеологія, варіанти її поширення, основні художні напрями (класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм)

На зміну феодальній ідеології прийшла доба просвітителів — (філософів, соціологів, економістів, літераторів Просвітництва. Літера¬тура, музика, театр досягають тієї художньої зрілості, яка характе¬ризує живопис у XVI—XVII ст. Це романи Прево, Філдінга, Смолета, Стерна, "Кандід" Вольтера і "Страждання молодого Вертера" Гете. Це музика Баха, Моцарта, Глюка, Гайдна.
Демократичний характер філософських учень був зумовлений домінуючим світосприйняттям тієї епохи. Ставлення до старого режиму, неспроможність якого була все більш очевидною, вимога рівності, оцінки людини за заслугами особистості, а не за становими привілеями, християнська етика об'єднали мислячих людей Франції. Так і в Франції, слідом за Англією, почалась епоха Просвітництва, певні моральні, етичні й естетичні принципи якого спрямовували мистецтво у нове русло.
Усвідомлення залежності звичаїв від соціального середовища, а також віра в те, що вихованням народу можна досягти ідеального суспільного ладу, були фундаментом нових ідей. В естетичних учен¬нях мистецтво розглядалось як можлива підойма історичних перс-корень. Вже у Монтеск'є є висновок, що музика, яку греки вважали ^хователькою моралі, і справді "протидіяла жорстокому впливу ^Убої установи і в галузі виховання відводила для душі місце, якого У Неї без цього не було б".
Виховання, і насамперед естетичне (сам термін "естетика" вперше ввів німецький просвітитель Александр Баумгартен — так він вазвав науку про чуттєве пізнання), розуміли вже не просто як на-^ання мистецтва або підготовку до його сприйняття — його трактували як засіб прилучення до культури взагалі, відновлення цілісності людини, як спосіб уникнення розколу особистості і суспільства.
Гельвецій вважав, що геніальність притаманна всім людям, і хідно тільки її пробудити. І це може зробити мистецтво, бо воно пробуджувати яскраві і сильні відчуття. А втім, розвиваючи да^_ думку, Гельвецій робив висновок, що мистецтво — це ілюзорна щастя, універсальний замінник того задоволення, якого позбавлена в реальному житті.
Видатний філософ і письменник Жан-Жак Руссо (1712—1778,i не поділяв такого тлумачення культури. Руссо — автор учення народну державу, рівних і вільних людей — вважав, що естет підпорядковується етичному, що "прекрасне" і "доброчесне" заі зв'язані між собою, але найвищим критерієм у питаннях мисте є доброчесність. Виходячи з такого погляду, який здебільшого по рює "Республіку" і "Закони" Платона, Руссо суворо критикував і часне йому мистецтво як частину порочної, розбещеної цивілізаі У знаменитому "Міркуванні про мистецтва і науки" Руссо на запитання, чи корисні людині мистецтва і науки, відповів однозначно: ні.
Плебейський тон його полеміки проти мистецтва як надмірно< розкошів був своєрідним запереченням буржуазної цивілізації ("JI до д'Аламбера про видовища"), він ставив природу вище мистецтва...людина за природою добра. Джерело нашого потягу до всьго порядного і відраза до зла в нас самих, а не у п'єсах... Любов до п красного — таке саме природне почуття для серця людського, любов до себе...".
Демократичні погляди проголосив Руссо і в своєму педагогічі му романі "Еміль, або Про виховання". Тут він заперечував уявлення про хороший смак як про думку освіченої меншості. Руссо реК мендував Емілю вивчати поезію, читати книги. Але істинні взір; доброго смаку існують не в мистецтві, а в природі: чим далі ми йд мо від природи, тим більше спотворюються наші смаки. Надзвичайно важливою для ідейного життя епохи була "Сповідь" Руссо, в якій показана висока цінність не великої людини, не генія, а неповторне унікальної особистості.
Парадоксальна критика Руссо виявила ілюзії, властиві просвіті телям, і величезною мірою вплинула на світогляд усього XVIII ст'.
Високий пафос ідеї виховного значення мистецтва проймає ви визначні твори Дені Дідро (1713—1784 pp.), і насамперед його "О* лони". Цей твір Дідро був першою формою критичної літератури І питань мистецтва, яка проголосила підпорядкованість мистецтву моралі. Щодо цього Дідро безпосередньо продовжував ідеї старшої свого сучасника Вольтера, який твердив: "Істинна трагедія є школ доброчесності. Різниця між трагедією і виховними книгами полягає дядіе в тому, що у трагедії повчання пропонується дією...".
Утвердження просвітительських ідей велося від імені третього стану, який вийшов на арену суспільного життя. Це підтвердила Велика французька буржуазна революція. Дискусія про просвітитель¬ство у Національних і Законодавчих зборах виявила спільну турбо¬ту всіх ораторів — проблему всебічного й гармонійного розвитку людини. Ідеї утворення і виховання тлумачилися в дусі проголоше¬них гасел свободи, рівності та братерства. Твердилося, що саме освіта робить людей практично рівними перед законом і забезпечує реаль¬ну політичну рівність. Саме вона дає людині справжню свободу, звіль¬няючи її від забобонів, невігластва, дикості й озброюючи знаннями.
Метою суспільного виховання проголошується створення люди¬ни-митця, бо "мистецтво" мало в той час широке значення і включа¬ло також поняття ремесла, мореплавства, лікування та ін. Мистецтво символізувало найвищий ступінь досконалості. Щодо власне мистец¬тва та естетичного виховання у сучасному значенні, то його роль визначалася насамперед служінням мистецтва національному бла¬гу. "Хто ж не знає, — запитував Талейран, — що уява, яка запалюється при вигляді мистецтва, неухильно навіває почуття наслідування ве¬ликих ідеалів?.." Йому вторив Мірабо: "Згадаймо, що найвільніші і найщасливіші нації — це ті, які щедріше заохочують таланти. Енту¬зіазм у мистецтві живить ентузіазм патріотизму...".
Розумове життя XVIII ст. допомагає краще збагнути творчість представника німецького Просвітництва Й.-Й. Вінкельмана. Історик давньогрецького мистецтва, автор знаменитої "Історії мистецтва давни¬ни", він змальовує ідеальний образ людини, яка немовби проглядає через усі твори греків і є взірцем для Нового часу. Ідеал Вінкельма¬на — це ідеал "середнього стану", "золотої середини", він передбачає усунення всіх крайнощів людської природи, підпорядкування пове¬дінки людини принципу міри.
В ідеалі "благородної простоти і спокійної величі" Вінкельмана дістав відображення один з полюсів буржуазної свідомості, один з мо¬ментів тієї колізії між почуттям і обов'язком, ідеалом і життям, яка була характерна для ідеології XVIII ст. Ідеал Вінкельмана — це немов¬би образ непідкупного громадянина, що зберігає спокійну велич серед усіх тривог реального життя. У ньому проглядає ідеалізований буржуа тієї епохи, коли бентамівський принцип "вигідно — невигідно" не став ще віссю свідомості. Вільна життєдіяльність людської особистості — така центральна ідея вінкельманівського вчення про виховання.
Найвищим пунктом у розвитку німецького Просвітництва' тетика видатного драматурга і мислителя Готгольда-Єфраїма Ле< (1729—1781 pp.).
Насамперед Лессінг виступив проти врівноваженого Вінкельмана. Його не задовольняв ідеал спокійної величі, що жував і сковував усю багатогранність людської природи. Ідеал сінга — це вільний розвиток людини, а в мистецтві — принцип р„, розвитку, пристрасті, боротьби. На обгрунтування цих ідей був'-і писаний "Лаокоон, або Про межі живопису і поезії". Лессінг висував переконання, ніби мистецтво — це яскрава забавка, приналеж. розвага народу. "Геній, — писав Лессінг у "Гамбурзькій драматург, — має на увазі більш глибокі і піднесені цілі: навчити нас, що повинні робити і чого не повинні; ознайомити нас з істинною суі добра і зла, пристойного і смішного; показати нам красу першої усіх його сполученнях і наслідках... і з'ясувати, навпаки, неподс останнього... і постійно показувати ці предмети в їх справжі світлі, щоб ми не захоплювалися фальшивим блиском".
Виражаючи основний дух просвітительської естетики. Лес доводив високе призначення мистецтва, здатного виховати вільну < бистість. Характеризуючи вплив мистецтва на людину, він вислой здогад про вплив його на естетичну чуттєвість, на розвиток універса них форм чуттєвого сприйняття. Цим Лессінг певною мірою перед чив ідеї класичної німецької естетики — естетики Гете і Шіллй,
У 70-ті pp. XVIII ст. з'являються перші симптоми кризи просвії тельської естетики у Німеччині. Виникає цілий естетико-літераї^ ний рух, який за назвою драми одного з письменників цього nepiojN йменується "Буря і натиск" ("Sturm und Drang"). До руху придмикають такі художники і мислителі, як Гаманн, Ленц, молодий Ге Гердер та ін.
В Англію завоювання буржуазної революції прийшли на столи раніше від Франції. У 1642 p. англійський народ на чолі з револі, ційною буржуазією скинув короля Карла І. Англія стала буржуазно^ республікою, очолюваною "залізним" Кромвелем. Але в результат становлення буржуазно-конституційної монархії, яка проголоси. верховенство парламенту, в Англії утворився союз буржуазії з дворянством, що не могло не позначитися на духовному житті англЇ ського суспільства: англійська культура, естетичні смаки несуть а собі риси поміркованої демократизації.
З кінця XVI ст. в Англії бурхливо розвиваються науки, особлі філософія. Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк були філософа д^еріалістами, які виступили проти релігійної схоластики і розчис¬ляли шлях для майбутньої науки від Ісаака Ньютона до Чарлза Дарвіна.
Англійська філософія фактично проклала дорогу французькому Просвітництву щодо ідей, які французькі філософи XVIII ст. Вольтер, Руссо, Дідро, д'Аламбер та інші зробили такими популярними: ці ідеї первісно зароджувалися в Англії.
Не можна не згадати з огляду на це твори лорда Шефтсбері — "Характеристика людей, звичаїв, думок та епох" і діалог "Моралісти". у першому з них Щефтсбері виступив проти етики Томаса Гобса — першого філософа, який критикував християнську схоластику з по¬зицій раціоналізму і твердив, що природжений егоїзм та принцип "війни всіх проти всіх" лежать в основі людської природи. Щефтсбері немовби повернувся до античного ідеалу "калокагатоса" — "пре¬красно-доброї людини". "Калокагатос" XVIII ст. — це "віртуоз", лю¬дина, наділена різноманітними чеснотами і здібностями, це символ внутрішніх завоювань людської особистості — витонченої, але прос¬тої й природної.
Філософський оптимізм Шефтсбері, який грунтувався на наївній вірі в те, що, задовольняючи свої природні інтереси, людина мимо¬волі працює в інтересах усього суспільства і, навпаки, дбаючи про загальне благо, вона цілком природно задовольняє і розвиває свої потреби, критикувавсь як з позицій християнської етики, так і з де-мократичних позицій. Письменник і лікар Бернард де Мандевіль у своїй "Байці про бджіл" висував таку ідею: рушієм історичного прогресу є не краса і добро, а, навпаки, фізичне і моральне зло. Зго¬дом цю думку розвинув Г. Гегель: зло, яке треба знищити, активізує сили добра. Загалом оптимізм Шефтсбері не типовий для СВІТОГЛЯ¬ДУ XVII ст.
Починаючи з XVI ст. завдяки Шекспіру і плеяді драматургів до 'га після нього Англія — перша країна в галузі літератури, драматургії і театру.
Цікавим "документом" епохи став роман "Робінзон Крузо" Даніеля Дефо (близько 1660—1731 pp.). У ньому письменник виступив ти¬повим ідеологом буржуазії, бо обстоював найголовнішу цінність буржуазної свідомості — образ людини, яка "всім завдячує самій собі". Треба було висадити Робінзона, корабель якого зазнав аварії, на без-Дюдний острів і примусити його почати в буквальному розумінні з ^ля, щоб досягти максимального ефекту і день за днем, крок за кро-ї^ом спостерігати його успіхи у пошуках, прирощуванні майна і життєвого комфорту, в гарантуванні безпеки. Самітницький piat нового типу людини-буржуа виник якраз своєчасно, в епоху капіталізму та експансіоністсько-колоніальних апетитів. Роб іде в море, щоб розбагатіти, і книга закінчується здійсненням^ про золото. Звичайно, це робить Робінзона виразником загальних прагнень XVIII ст., але багато що в книзі, безперечно, виході рамки епохи. Її ідеал самодостатності, боротьба самотньої людини з природою — це вічні теми. Роман люблять і досі, хоча слабка культура його автора очевидна.
Сучасник Дефо — Джонатан Свіфт (1677—1745 pp.), хоч і рясу священика, не визнавав жодних релігійних забобонів (п свідчить його книга про церковників "Казка бочки"). Будучи цінітелем найбільшого собору в Ірландії, Свіфт займався не стільки і ковними справами, скільки політикою. Але ім'я його прославив роман "Мандри Гулівера". У влучній, часом алегоричній формі CBJ висміяв усе в сучасній йому англійській дійсності: політичні порі ки, ворогуючі релігійні табори і партії, "чисту науку", здичавілих і жадібності і користолюбства людей.
На відміну від стилю Дефо, у Свіфта наявні різноманітність cri ричних прийомів, чудова фантазія, бездоганна мова.
В середині XVIII ст. виступив ще один видатний майстер ангі ського роману — Генрі Філдінг (1707—1754 pp.). Високоосвічі людина, він писав гострі політичні п'єси ("Суддя у пастці", "Дон Kü в Англії") — саме через його п'єси в Англії було запроваджено су ру театральну цензуру. Найпопулярніший його твір — роман "Іс рія Тома Джонса, знайди".
XVIII століття в англійській поезії — це шотландський поет  берт Берне, життєрадісний, дотепний, часом пустотливий. У теаі панує комедія нравів, "весела комедія".
Школа "веселої комедії" підготувала прихід найвидатнішого а глійського драматурга XVIII ст. Річарда Брінслі Шерідана (1751-і 1816 pp.). Всі його комедії зажили успіху, та найбільше — "Шкоі лихослів'я". В ній викрито головний моральний порок тогочасної англійського суспільства — лицемірство.
В образотворчому мистецтві цього століття домінує тенденція :
криття нюансів почуттів і настроїв, ліризму і водночас аналітик спостережливості (часом нещадної). Звичайно, це збагатило мож вості мистецтва, але при цьому була втрачена універсальна повне зображення духовного життя, як це бачимо у Рубенса, Веласкесі Рембрандта. Розвиток образотворчого мистецтва в Англії довго стримувався
„дальними війнами та Реформацією. Пуританський рух XVII ст. його іконоборчими ідеями аж ніяк не сприяв формуванню власної художньої традиції.
Англійське Просвітництво, як уже говорилося, йшло першим за часом, його гуманістичні ідеї (хоч і не такі революційні, як у Франції), вплинули на культуру, починаючи з 40-х pp. XVIII століття. Розквіт національної школи живопису зв'язаний з ім'ям худож¬ника Уїльяма Хогарта (1697—1764 pp.). Його гравюри зображали сучасне йому життя Англії, висміюючи всі його негативні сторони: розпусту, продажність суду, розклад-армії тощо. Цілі серії живопис¬них полотен на ці теми створив митець: "Історія повії" (6 картин), "Історія розпусника" ("Кар'єра марнотрата"), "Модний шлюб". Біо¬графія сільської дівчини Мерно, яка стала багатою утриманкою і по¬мерла у в'язниці, перегукується з долею героїні роману Дефо "Молль флендерс". Композиція творів Хогарта нагадує драматургію. Деталі картини зв'язують її з попередньою і наступними. Картини Хогарта повчальні як недільна проповідь. Вони близькі до англійської сен¬тиментальної літератури, до тих самих романів Дефо.
Хогарт створив ряд портретів — групових, так званих розмовних ("Родина Вудз Роджерс", "Родина Строуд"), портретів парадних ("Єпископ Хоудан"), зображень людей світу мистецтва ("Девід Гаррік з дру¬жиною"), власних портретів ("Автопортрет з собакою"). Найбільшої слави зажила "Дівчина з креветками", чудовий живопис якої, за визначенням дослідника, вільно існує в нашому столітті не як скарбниця минулого, а як велика удача сьогоднішнього майстра.
Хогарт був єдиним художником англійського Просвітництва і першим живописцем-просвітителем в Європі. Він багато зробив для впровадження у практику художніх виставок (перша публічна ви¬ставка 1760 p.).
Головне досягнення англійського живопису XVIII ст. — портрет¬ний жанр. Цей жанр посідає одне з головних місць і в стінах Коро¬лівської Академії мистецтва — національної художньої школи, від¬критої в 1768 p. і більш незалежної (як первісток буржуазної культу -Ри), ніж європейські академії на континенті.
Першим президентом Академії був Джошуа Рейнолдс (1723— ^799 pp.), живописець і теоретик, який обстоював класицизм, хоча в Роботах тонко реагував на віяння часу, захоплювався колоритом Тиціана і Рубенса, багато чого в них навчився. Чимало робіт створив Sa історичні і міфологічні сюжети ("Немовля Геркулес, який душить змія" — картина замовлена у 80-х pp. Катериною II, після перемоги Росії).
Художник Просвітництва, Рейнолдс наголошував у персоц на його майновому стані, а на особистих якостях, духовному Внутрішня динаміка картин досягається певним кольоровим;
дом: напруженим, звичайно золотаво-червоним, золотаво-брунв колоритом з вкрапленням плям інтенсивно-синього, зеленого та ясно-гарячого кольорів.
Рейнолдсу англійський живопис завдячує світовою славою. му сприяли і громадська просвітительська діяльність, і його ар теорії естетики.
Другий великий портретист Англії XVIII ст. — Томас Гейнс (17.27—1788 pp.). Якщо Рейнолдс показав раціоналістичну сто просвітительської естетики, то Гейнсборо — емоційну. Тонке в^ тя природи, музикальність художника визначили одухотворив мрійливість, тиху замисленість його персонажів. Гама сіро-гол} зеленкуватих відтінків стає визначальною рисою його живопися не підкреслює суспільної ролі героя (портрет Сари Сіддонс). Від репрезентативних портретах є інтимність і меланхолія. Лірич}| обдаруванню Гейнсборо близький сентименталізм, який в цей^ формувався в англійській літературі, але, як і кожний великий, ц стер, він не вміщується в рамки одного стилю.
У портретах Гейнсборо дуже важливий пейзаж. Це пагорби лини, могутні дуби його рідного краю ("Містер Ендрюс з дружина що надає ліризму його портретам. Парковий пейзаж так само  і витончений, як і душевно тонкі, поетичні, інтелектуальні ("Блакитний хлопчик", "Місіс Грехем", "Сквайр Халлет з дружинс "Ранкова прогулянка"). Живописна техніка Гейнсборо — мазкий густоти і форми синьо-блакитних, зеленкуватих, сріблястих — наче створена для передачі вологого повітря, в якому розчинюються обриси пагорбів і котеджів, — усієї поезії старої Англії.
Зростання незаперечного впливу буржуазії викликало інте], голландського реалізму. І художник Жан-Батіст Сімеон Шарден (Ібї 1779 pp.), працюючи вже в руслі нових естетичних ідей, створи,! суті нову систему живопису.
Почав він з натюрморту із здобиччю у голландському або флам| ському стилі, але потім знайшов свою тему: предмети куховд начиння — казани, каструлі, бачки ("Мідний казан"), які живуть с "тихим життям". Ці предмети позбавлені у нього будь-якої пре зійності і сповнені живописної майстерності. У жанровому живопису — на противагу аристократичним тіантяим святам і пастушим ідиліям — Шарден, виражаючи сма-^урдеуазії, відтворив поміркованість, порядок, затишок ранньобур-„зного побуту ("Молитва перед обідом", "Праля", "Жінка, яка миє аструлі")- ^° "У'1'1 В1Н прославив добропорядність, працьовитість, юність домашньому вогнищу — справді бюргерські цінності. Ці „артини стали маленькими шедеврами.
у ЗКана Батіста Греза (1725—1805 pp.) — теж співця скромного побуту третього стану — дещо інший підхід. Він близький до сенти¬ментальної драми, яка саме виникла в цей період. "Оце справді мій художник!" — проголошував Дідро, присвятивши Грезу не одну сторінку своїх "Салонів". Як і сентиментальна міщанська драма, творчість художника зазнала величезного впливу руссоїстських ідей, проповіді патріархальної ідилії. Це віяння поширилося по всій Європі. Але у Греза немає шарденівських міри і смаку, і його "моральний живопис" ("Читання Біблії", де батько сімейства роз'яснює дітям Біблію; "Сільські заручини"; "Паралітик", якого доглядає дружина, має іншу назву — "Плоди доброго виховання", а "Розпещене дитя" — "Плоди поганого виховання") — це живописна дидактика. Такі прославлені й упо¬добані міщанством дівочі "голівки Греза" з піднесеними догори очима, розбитим люстерком, мертвим пташеням тощо, досить банальні.
Теорії і практиці бароко у XVII ст. протистояла доктрина класицизму. Цей художньо-естетичний напрям має трьохсотрічну історію з XVI до 30-х років XIX ст., але розквіт класицизму припадає саме на XVII ст. Термін «класицизм» походить від латинського слова  — зразковий. Однією з його визначальних рис було звернення до зразків і форм античного мистецтва як до ідеального естетичного еталона. Естетика класицизму почала складатися ще в добу Пізнього Відродження в Італії, але як цілісна художня система він сформувався і найповніше виявився у Франції XVII ст. в період зміцнення і розквіту абсолютизму. Новий політичний період дав потужний поштовх до пожвавлення громадського життя та розквіту мистецтв. Поширення класицизму у Франції у XVII ст. було пов'язане із літературно-драматургічною твоочістю П'є-ра Корнеля (1606—1684 рр.), Жана Расіна (1639— 1699 рр.), Мольєра (1622—1673 рр.). Цей стиль знайшов втілення в поемах і сатирах Нікола Буало (1636—1711 р.р.), байках Жана де Лафонтена (1621—1695 рр.), прозі Фран-суа де Ларошфуко (1613—1680 рр.) та Жана де Лабрюйе-ра Л645—1696 рр.), архітектурі версальськнх палаців Жюля Ардуен-Мансара (1646—1708 рр.), малярстві Ніко¬ла Пуссена (1594—1665 рр.), Лоррена. (Клода Желе; 1600—1682 рр.) тощо. Одним з перших представників класицизму був поет та мовознавець Франсуа Малерб (1555— 1628 рр.), який сприяв виробленню норм французької лі¬тературної мови. Проведена ним реформа мови була за¬кріплена французькою Академією, на яку покладався обо¬в'язок розповсюдження загальнообов'язкових мовного та літературного канонів. Теоретичне обгрунтування естетич¬ні принципи класицизму знайшли ,в працях Нікола Буало, передусім у трактаті «Поетичне мистецтво» (1674 р.). Не¬одмінною умовою високої поетики є, на його думку, дотри¬мання непорушних правил античної естетики (Арістотель, Горацій). Саме вони визначають закони художньої форми, що перетворює життєвий матеріал у логічно злагоджений твір мистецтва. Завдання мистецтва — виявити ідеальну закономірність Всесвіту, часто приховану за зовнішнім хаосом та безладдям дійсності. Розум, який пізнає ідеаль¬ну закономірність, виступає як горде начало справжнього мистецтва. Для класицизму загалом притаманні раціоналізм, нормативність творчості, прагнення до завершених гармонійних форм, монументальності та зрівноваженості композиції. Естетичну цінність для класицизму має лише непересічне, непідвладне часові. У кожному явищі класицизм прагне знайти і закарбувати суттєві, стійкі ознаки. Класи-чний образ тяжіє до зразка, він є торжеством розуму ті порядку над хаосом. Принцип раціоналізму виконував водночас і суспільно-виховну функцію, якій класицизм на¬давав велике значення.
Важливою ознакою класицизму була строга ієрархія жанрів. Вони розподілялися на «високі» — трагедія, епопея, ода, сферою яких було державне життя, історичні події, міфологія, а геоями — монархи, полководці, міфологічні персонажі, релігійні подвижники, а також «низькі» — комедія, сатира, байка, які змальовують приватне, буденне життя звичайних людей. На перше місце в системі мистецтва висувались драматургія та театр, центр уваги яких зосереджується на проблемі взаємодії людини та суспільства.
Як архітектурний стиль, класицизм дістав своє найяскравіше втілення у резиденції французьких королів у Вер-салі — єдиному ансамблі палаців, павільйонів, алей, каналів, ставків, фонтанів, статуй. Основні споруди Версаля нагадували своїми формами давньоримські будівлі з ве¬личними колонами, портиками, скульптурами. Над його спорудженням працювали видатні архітектори Луї Лево (1612—1670 рр.), Жюль Ардуен-Мансар, Жак Анж Габрі-єль (1698—1782 рр.) та ін.
В живописі XVII ст. ідеї класицизму найповніше втілились у творчості Нікола Пуссена та Клода Лоррена.
Незважаючи на відмінності, у бароко і класицизмі є й спільне, враховуючи те, що ті системи прийшли на зміну Ренесансу й були своєрідною реакцією на кризу гуманістичних ідей Відродження. Митці бароко і класицизму відкидали ідею гармонії, яка становила підвалину гуманістичної ренесансної концепції. Замість гармонії між людиною і суспільством мистецтво XVII ст. висунуло ідею складної взаємодії особистості та соціального середовища, замість гармонії розуму і почуття — ідею підкорення при¬страстей велінню розуму.
Гуманізм культури XVII ст. виходив не з визнання гармонії духовного і природного начал, розуму і почуттів, а з їх протистояння. Це гуманізм, який на перший план висував інтелект, розум. З іншого боку, не відмовляючись від ідеї свободи, автономності індивіда, мислителі XVII ст. -більш песимістично оцінювали людську вдачу, заперечуючії її одвічну доброзичливість, прагнули дослідити особис¬тість у її зв'язках з оточуючим середовищем, суспільством. Можливості для реалізації гуманістичних ідеалів представники культурних течій XVII ст. бачили вже не лише у доб¬рій волі та енергії людини, а пов'язували їх зі станом самого суспільства, закладаючи тим самим підвалини для наступного типу культури — просвітницького гуманізму XVIII ст.
5. Ідеї Просвітництва в східнослов’янських культурах
Культурне життя початку XVII ст. пов'язане з так званими «смутними часами», коли виникла загроза розпаду державності. Необхідність захисту рідної землі від зазіхань з боку іноземців на російський престол («самозванці») сприяла масовому патріотичному руху різних верств російського суспільства.
У XVII ст. культура Росії переживає перехідний період звільнення від панування канонів і догматів релігійного культу й рухається у напрямі секуляризації науки, освіти, художньої творчості. Розпочинається впровадження грамоти серед дворян, а також посадських людей. Поширенню грамотності сприяв випуск букваря В. Бурцева (1634 р.) та підручника слов'янської граматики українського письменника М. Смотрицького (1648 р.). Зросло загальне число друкованих видань. Якщо у XVI ст. Московський друкарський двір видав 18 книжок, то у XVII ст. — вже 483.
У 1649 р. боярин Ртищев запросив з Києва до Москви тридцять вчених монахів і створив школу в Андріївському монастирі.
У 1664 р. до Москви приїздить білоруський сус¬пільний та церковний діяч Симеон Полоцький (1629— 1680 рр.), який став вихователем царських дітей, а також викладачем створеної для нього монастирської школи. Симеон Полоцький брав участь у складанні проекту першого у Росії вищого навчального закладу — Слов'яно-греко-латинської академії (відкрита у 1687 р.). Викладачами до неї запрошувалися вчені Києво-Могилянської академії.
Ще наприкінці XVI ст. у Росію через Україну та Білорусію почали проникати перекладені наукові трактати з історії, астрономії, медицини, військової справи. В останню третину XVII ст. в Росії набуває популярності підручник з історії східних слов'ян «Синопсис», створений у стінах Києво-Могилянської академії. Він витримав близько ЗО видань, щоразу поповнюючись новими подіями. До часу створення М. Ломоносовим та М. Карамзіним книг з давньої російської історії «Синопсис» був найбільш популяр¬ним у народі твором про історичне минуле.
У художній культурі також відчутними стають світські мотиви. В архітектурі поряд з культовими зводять¬ся житлові та громадські споруди — «Монетний двір», будинок Приказів, Сухарева башта та ін. У живописі поглиблюються реалістичні мотиви. Зокрема, складається пер¬ший світський жанр живопису — парсунний (від «персона»), відомим майстром якого був Симон Ушаков (1626— 1686 рр.). У літературі відчутний відхід від образу героя-мученика на користь сучасника, посилюється інтерес до внутрішнього світу особи («Повість про Флора Скобеєва», «Повість про Карпа Сутулова»). З'являються сатиричні по¬вісті, у яких відображені реальні суспільні процеси («По¬вість про селянського сина», «Повість про Єрша Єршовича», «Шем'якін суд». Визначним твором епохи стало «Житіє», створене у 1672—1675 рр. протопопом Аввакумом (1620—1682 рр.). Твір зумовлений подіями церковного роз¬колу внаслідок запровадження патріархом Никоном змін у традиційний релігійний культ та порядок богослужіння. Страждання автора за стару віру (старообрядництво), не¬скореність його духу відтворені з великою художньою силою.
У XVII ст. завершується етап культурного, зокрема художнього, розвитку, який звичайно визначають як давньо¬руське мистецтво, загальною, домінуючою рисою якого є епічні форми творчості. Провідними у змісті культури були ідеї благородства і героїзму людини при захисті рідної землі. «...У російському мистецтві, — стверджує відомий мистецтвознавець М. В. Алпатов, — як у жодному іншому мистецтві Європи того часу, відображена патріотична ідея єднання».
Приходить XVIII ст., стрімко змінюється загальна ат¬мосфера духовного життя, зростає інтерес до пізнання сві¬ту, розвиваються історія, фізика, математика, географія тощо, складається нова система цінностей, спрямована на утвердження авторитету освіти, науки, мистецтва.
У 1724 р. засновано Петербурзьку академію наук, у діяльності якої велику роль відіграв видатний російський вчений-енциклопедист М. В. Ломоносов (1711—1765 рр.). Чималий його внесок у становлення і розвиток багатьох наук у Росії — фізики, хімії, мінералогії, гірничої справи, історії, мовознавства. З його ініціативи в середині XVIII ст. був відкритий університет у Москві, який згодом дістав його ім'я.
Демократизація суспільного життя зумовила станов¬лення у- XVIII ст. національної інтелігенції. Частина її підтримувала реформаторську діяльність уряду. Реформи Петра І проводилися при активній допомозі «вченої дру-жини». Одним з її лідерів був визначний український фі¬лософ і письменник Ф. Прокопович (1681—1736 рр.). До-слідники зазначають, що у XVIII ст. склалась також «позаурядова» інтелігенція — діячі культури, науки, що не перебували на урядовій службі, а з покликання, .власної потреби і громадянського сумління, брали особисту участь у культурному устрої країни через служіння суспільству, а не урядові.
На грунті природничо-наукових знань у цей час відбу¬вається становлення філософії як науки. Поряд з релігій¬но-теологічною традицією філософствування утворюються два відгалуження в філософському матеріалізмі, зумовлені ідеями Просвітництва: матеріалізм у галузі природознав¬ства і матеріалізм, що обґрунтовує російський визвольний рух.
Широке проникнення у Росію філософських просвіт¬ницьких ідей Західної Європи, творів Коперніка, Галілея, Декарта, Гоббса, Лейбніца сприяло збагаченню природ¬ничо-наукових знань про світ та його закони.
Особливого значення в російській філософії з другої по¬ловини XVIII ст. набуває соціальна проблематика, пов'я¬зана з ідеалами визвольного руху. Етапне значення мали твори видатного російського письменника і просвітителя, філософа-матеріаліста О. М. Радищева (1749—1802 рр.) — ода «Вольність», книга «Подорож з Петербурга в Москву», трактат «Про людину, про її смертність і безсмертя», які справили відчутний вплив на філософію П. Я. Чаадаєва та декабристів.
Художня культура розвивалася на грунті ідеалів Про¬світництва та класицизму, в яких обстоювалась ідея «осві¬ченого абсолютизму» (А. Д. Кантемір (1708—1744 рр.), В. К. Тредіаковський (1703—1768 рр.), Д. І. Фонвізін (1744—1792 рр.), М. І. Новіков (1744—1818 рр.), І. А. Крилов (1769—1844 рр.)).
В архітектурі російського бароко ідеал освіченого аб¬солютизму відтворив себе як святково-радісний, особливо у творчості В. В. Растреллі (1700—1771 рр.). З другої поло¬вини XVIII ст. бароко змінюється на раціонально виваже¬не розуміння краси, характерне для класицизму. Найбільш відомими представниками його були М. Ф. Казаков (1738— 1812 рр.), В. І. Баженов (1737—1799 рр.), І. Є Старов (1745—1808 рр.), Дж. Кваренгі (1744—1817 рр.), Ч. Камерон (30-ті роки XVIII ст. — 1812 рр.).
Розквіт образотворчого мистецтва, зокрема скульптури і живопису, зумовлений інтересом до духовного життя осо¬би, також припадає на другу половину XVIII ст. У живописі домінував портретний жанр, у якому творили Д. Г. Левицький (1735—1822 рр.), В. Л. Боровиковський (1757— 1825 рр.), обидва родом з України, Ф. С. Рокотов (1732-— 1808 рр.). В монументальній скульптурі знайшли відображення героїзовані образи визначних діячів російської істо¬рії. Це, насамперед, пам'ятник К. Мініну і Д. Пожарському у Москві скульптора І. П. Мартоса (1754—1835 рр., на¬родився в Україні), пам'ятник Петру І («Мідний вершник») у Петербурзі скульптора Е.-М. Фальконе (1716—1791 рр.).
Громадянські ідеали епохи зумовили становлення вели¬ких музичних форм— опер на теми античності та вітчиз¬няної історії. Російський професійний театр виростав у XVIII ст. з театральних труп — драматичних, оперних, ба¬летних при маєтках великих магнатів. З кріпаків вийшов визначний російський актор, основоположник реалізму в російському і українському театральному мистецтві М. С. Щепкін (1788—1863 рр.).

Search:
????????...

реферат про життя єгипетськіх селян

конфлікт між батьками та дітьми в повісті "кайдашева сімя"

зброєні сили періоду козаччини

правила чергування голосних і приголосних звуків

конфлікт між батьками та дітьми "кайдашева сімя"

конфлікт між батьками та дітьми "кайдашева сімя"

горобець польовий інформація

початок визволення україни у 1943 році

методи сучасної психології

батьки і діти "кайдашева сімя"



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010