.: Menu :.
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


????????...

 
��������...
Формування світоглядних засад культури Нового часу і доби Просвітництва 


Формування світоглядних засад культури Нового часу і доби Просвітництва

НАУКОВА РЕВОЛЮЦІЯ XVII СТОЛІТТЯ ТА ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДНИХ ЗАСАД КУЛЬТУРИ НОВОГО ЧАСУ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ  КУЛЬТУРИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА.
У XVII ст. протистояння нових капіталістичних і традиційних феодальних відносин набрало форм революції та громадянської війни. Майже півстоліття охоплює революційний процес в Англії (1640—1688 рр.), завершується національно-визвольна війна проти іспанського абсолютизму в Нідерландах (1566—1609 рр.), антифеодальні повстання супроводжують фронду — суспільний рух у Франції проти абсолютної монархії (1648—1653 рр.).
Проте поширення капіталізму, з притаманними йому елементами демократизму в політичному і культурному житті, лише набирає оберти, позиції абсолютизму та фео¬далізму в більшості європейських країн залишаються досить сильними, в духовній сфері традиційно панує релігія. Водночас виробництво стає більш, раціоналізованим, зростає роль механізмів, а разом з ними точних прикладних наук. Уряди держав, що прагнуть до економічної та військово-політичної експансії, надають науковим дослідженням усе більшого значення. В Європі виникають перші природничо-наукові товариства. Зокрема, на початку 60-х років остаточно оформлюється славетне Лондонське королівське наукове товариство, до якого належало багато блис¬кучих вчених, у тому числі великий англійський фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон (1643—1727 рр.). В 1666 р. офіційно оформлюється Паризька природничо-наукова Академія, членами якої, крім французьких вчених, були й іноземці. Найвідоміший з них — нідерландський механік, фізик і математик, перший президент Академії Хрістіан Гюйгенс (1629—1695 рр.).
Спільними зусиллями європейських вчених створювались наукові підвалини нового світогляду, а, таким чином, і нової секуляризованої культури. У XVII ст. відбувається світоглядна революція, руйнується традиційна картина Всесвіту. В 1610 р. великий італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564—1642 рр.) сконструював зорову трубу і за її допомогою побачив новий неосяжний Всесвіт. Він відкрив чотири супутники Юпітера, гори на Місяці, плями на Сонці, фази Венерн тощо. В трактаті «Зоряний вісник» вчений пізніше напише: «Я відкрив міріадіт зірок, які ніколи раніше не бачили, дійсну природу Чумацького Шляху. Століттями люди спостерігали його світіння, але ніколи не розуміли, чим воно викликано... Чумацький Шлях, або Галактика, складається з міріадів зірок... їх об'єднане світло спричиняє світіння в небі». Таким чином, традиційному геоцентризмові, започаткованому ще в античну добу Арістотелем та Птоломеєм, було завдано нищівного удару. Геліоцентричність Всесвіту, обгрунтована Коперником, дістала «практичне» підтвердження. Молодший сучасник Галілея німецький астроном Йоганн Кеплер (1571—1630 рр.) узагальнив астрономічні спостереження в математичних формулах, відкрив три закони руху планет, які отримали назву законів Кеплера.
Важливі відкриття, які змушували переглядати тради¬ційні уявлення про будову світу та його природу, були зроблені в хімії, ботаніці, медицині. Так, англійський лікар і природознавець Уїльям Гарвей (1578—1657 рр.), не відмовляючись від традиційних уявлень про «життєву силу» (д\-х) організму, зосередив увагу на порівняльній анатомії, відкрив систему кровообігу й довів, що серце є його центром. «Я прагну вивчати і вчити анатомії не з книг, а з анатомування, не з суджень філософів, а з механізму природи». — зазначав він.
Принципове значення для з'ясування світоглядних засад культури Нового часу. яка формувалась у XVII ст., мала проблема методів наукового пізнання. Важливу роль у її вирішенні відіграв видатний англійський філософ та дер¬жавний діяч Френсіс Бекон (1561—1626 рр.), який протиставив догматичній дедукції схоластів новий, індуктивний метод наукового .пізнання, що грунтується на раціональ¬ному аналізі дослідних даних. «Для наук, — писав він, — варто очікувати добра лише тоді, коли ми будемо підні¬матися дійсними сходами... від частковостей до менших ак¬сіом, згодом до середніх... і, нарешті, до найзагальніших». Вчений зробив спробу поєднати емпіричний та раціоналістичний шляхи пізнання, вбачаючи мету науки у «збільшенні влади людини над природою».
У розробці наукових підвалин Нового часу, поширенії! математичного природознавства важливе місце належить французькому філософу, фізику і математику Рене Декарту (1596—1650 рр.), який відповідно до вчення Бекона розглядав науку як найважливіше знаряддя панування людини над силами природи. За Декартом практична користь — кінцева мета справжньої науки. Корисними можуть бути лише вірогідні знання. Поява нового знання починається зі сумнівів у вірогідності існуючих «істин», саме сумніви дають поштовх думці. Декартові належить славетне гасло: «мислю, отже, існую». Підсумком у науковій революції XVII ст. є відкриття великого англійського фізика, астронома І математика Ісаака Ньютона. Вершиною наукової творчості І. Ньютона є праця «Математичні початки натуральної філософії», в якій узагальнено дослідження попередників і його власні у галузі астроно¬мії й фізики. Йому належать видатні відкриття законів все¬світнього тяжіння, дисперсії світла, він розробив метод диференціального та інтегрального числення. Вихідні прин¬ципи нового наукового світогляду за Ньютоном можна сформулювати таким чином:
1)    час і простір мають абсо¬лютний характер, вони існують самі по собі, незалежно від матерії;
2) рух має всезагальний характер;
3)всі явища в світі перебувають у причинно-наслідковому зв'язку.
Проте, мабуть, найголовнішим загальнокультурним наслідком наукової революції XVII ст. було перетворення схоластичного природознавства на дослідне і математичне. Був відкритий шлях до нагромадження нових наукових знань, до перетворення науки на вагомий змістовний компонент культури, до прискорення процесу становлення цивілізації.
Водночас поглибилось розмежування між наукою і релігією. Предметом науки стала природа, під якою тепер розумілося все існуюче разом з людиною, все, що можна вивчати емпіричним методом і пояснювати, керуючись аргументами розуму. Все, що відносилось до так званих «кінцевих причин», які не могли бути об'єктом емпіричного пізнання, виводилося за межі науки. Остання зосереджувала свою увагу на кількісних характеристиках речей, процесів, рухів. Починалась доба панування механістичного детермінізму, принципи якого розповсюджувались не лише на фізичну природу, а навіть на людину і суспільство загалом.
Природничо-наукові відкриття впливали на уми людей. спрямовували їх до критичного переосмислення засад релігійного світогляду. Прагнення до секуляризації культури, максимального розвитку в ній мирських начал, незалежних від церкви, стає одним з напрямів духовного життя XVII ст. Це знаходить відображення у боротьбі за віротерпимість, свободу совісті, за право людини на вибір релігії. Показово, що найпередовіша за своїм соціально-економічним укладом країна Європи того часу — Нідерланди характеризувалась і найбільшою віротерпимістю. Не випадково, що протягом XVII ст. саме у Нідерландах знаходили притулок вигнанці з інших країн Європи.
Водночас релігія залишалася провідною духовною засадою не тільки масової традиційної народної культури, але й науки. Про Бога згадують майже в усіх філософських трактатах того часу. Поширюється, як і в добу Відродження, концепція «двох істин», розвивається і зміцнюється деїзм, філософи зосереджують увагу на інтелектуальному змісті ідеї Бога, підкреслюють розумність його природи. На думку деїстів XVII ст., зокрема англійського фізика, хіміка і філософа Роберта Бойля (1627—1691 рр.), «космічний механізм», без сумніву, повинен мати свого надприродного та наймудрішого майстра, який створив його та привів до руху. Для видатного голландського філософа, метафізичного матеріаліста XVII ст. Бенедикта Спінозп (1632—1677 рр.) Бог — діюча причина всіх речей, але він діє лише за законами власної природи. Більше того, Бог, за Спінозою, — це сама Природа, адже «крім Бога не може бути іншої субстанції». Слід зазначити, що серед провідних філософів та науковців XVII ст. не було відвертих атеїстів, таких, які б заперечували саму ідею Бога.
З позицій емпіричного, раціоналістичного світогляду діячі культури намагались вирішити і проблему людини. Відбувалася переорієнтація суспільних ідеалів, вони ставали більш прагматичними, позбавлялися героїко-романтичного забарвлення. Для масової свідомості ідеал підприємливої людини, кунця, допитливого вченого стає більш привабливим, аніж ідеал лицаря чи ченця-аскета.
Здобутки науки, техніки, торгівлі, мореплавства свідчили про великі можливості розкріпаченого людського розуму, але вже в цю добу стають помітними деякі суперечливі наслідки науково-технічного прогресу та прагматичного світогляду. Однак слід зазначити, що XVII ст. було надто складним за своїми соціальними та духовними процесами й надії на швидку реалізацію гуманістичних ідеалів філософів не було. В Європі не припинялись масові кровопролиття. На зміну релігійним війнам, які супроводжували Реформацію XVI ст., прийшла не менш кривава і руйнівна Тридцятилітня війна (1618—1648 рр.), масовими вбивствами супроводжувались революційні події в Нідерландах, Англії. У реальному житті людина доби становлення капіталістичних відносин демонструвала не стільки шляхетні, скільки «темні» прояви своєї вдачі, керувалася не стільки розумом, скільки егоїстичними інстинктами. Де та межа, за якою необхідна для творчості та нормального людського існування свобода перетворюється у свавілля агресивних егоїстів, чи можна лише за допомогою розуму приборкати пристрасті та побудувати гуманне суспільство — усі ці питання постають перед мислителями XVII ст. і вирішуються неоднозначне. Якщо, скажімо, Декарт дивився у майбутнє людства з оптимізмом, то Гоббс або Спіноза були протилежної думки.
Так званий трагічний гуманізм, втілений у творчості Шекспіра або Сервантеса, які розуміли весь трагізм існування моральної, розумної людини в антигуманному світі, знаходить у XVII ст. своїх послідовників. Одним з них був видатний французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль (1623—1662 рр.). Вже в шістнадцять років він написав математичний трактат «Досвід теорії конічних пе¬рерізів», який отримав високу оцінку наукової громадськості. Він плідно займався дослідженнями в галузі тео¬рії чисел, алгебри, теорії імовірностей, гідростатики. Проте, розчарувавшись в можливостях точних наук, Паскаль звертається до релігійно-філософської проблематики, стає чен¬цем абатства Пор-Рояль, де працює над своїм славетним філософським твором «Мислі». У ньому науковець звертається до трагедії людини, покинутої у безмежному космосі. «Це вічне мовчання безбрежних просторів жахає мене», — писав він. Розмірковуючи про непостійність, неспокій, слабкість і, водночас, велич людини, Паскаль звертається до образу «мислячого .очерету». Щоб зламати, вбити людину, «...зовсім не потрібно зусиль усього Всесвіту; досить подиху вітру, краплини води». Проте якщо у «...просторі Всесвіт обіймає та поглинає мене, як точку, в думці я осягаю його», — зазначає філософ. Паскаль з усією гостротою поставив питання про межі науковості, вказав на «докази серця», які відрізняються від «доказів розуму», визначив наперед в умовах панування раціоналізму ірраціоналістич-ну тенденцію в філософії. На його думку, не наука, а релігія є засобом для ефективного вирішення суперечностей людського існування. Щоб не впасти у відчай, людині потрібен Бог.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ  КУЛЬТУРИ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА
Під Просвітництвом прийнято розуміти прогресивну ідейну течію епохи становлення капіталізму, пов'язану з боротьбою проти феодальних порядків. Вона мала такий величезний вплив на всі сфери духовного життя суспільства, що й саму епоху називають епохою Просвітництва. За часом — це приблизно друга половина XVII—XVIII ст.
Період характеризується подальшим зростанням і зміцненням національних держав Європи, докорінними еконо¬мічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами.
Із становленням у Західній Європі буржуазного суспільства ідеї Просвітництва розвиваються спочатку в Англії, потім V Франції, пізніше в Німеччині. Італії та в інших країнах.
Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності та інших принципів, що, на їх думку, випливають з самої природи, з невід'ємних «природних прав» людини. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Вони прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяли їх політичному розкріпаченню. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.
Просвітництво в різних країнах мало й специфічні відмінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн в добу Просвітництва, художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причи¬ною того, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим в культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.

Search:
????????...

кнопка керуванням показу в powepoint

інтерес образотворче мистецтво

Системний характер соціології

кнопка керуванням показу в powepoint

Талан тема

Талан тема

прислівя про здоровя

Фразеологічні єдності

план конспект малювання 1 класс новий рік

Конспекти занять з економічного виховання Перші кроки в економіку



?????????? ????????? ????
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010