Ефективність засвоєння навчального матеріалу великою мірою залежить від рівня розвитку емоційної сфери учнів.
Емоції, як процес, є діяльність, яка оцінюється інформацією про внутрішній і зовнішній світ, яка надходить в мозок. Емоції оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до відома організму на мові.
Емоційний процес включає в себе три основних компоненти.
Перший – це емоційний збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. У всіх випадках, коли виникає явище, яке має значення для індивіда, а така подія констатується у формі емоційного процесу, виникає зростання збудження, швидкості і інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів.
Другий компонент – знак емоцій: позитивна емоція виникає тоді, коли явище оцінюється як позитивне, негативна – коли воно оцінюється, як негативне. Позитивні емоції збуджують дії підтримки позитивного, негативні – збуджують дії спрямовані на усунення контакту з негативним.
Третій компонент – ступінь контролю емоцій.
Форма емоційного процесу залежить від особливостей, які викликали її. Джерелом емоцій є характер протікання процесів регуляції і виконання діяльності. Успішно проходячи процеси сприймання, рішення задач, дій служать джерелом позитивних емоцій і задоволення [42, с. 108].
Під впливом емоцій протікання всіх пізнавальних процесів може змінитися. Людина, яка знаходиться в емоційно нейтральному стані, реагує на предмети залежно від їх значимості, при цьому чим важливіший для нього той чи інший фактор, тим краще він сприймається.
Емоції помірної і високої ступені інтенсивності викликають вже помітні зміни в пізнавальних процесах, особливо з’являється велика тенденція до сприймання, запам’ятовування тільки того, що відповідає домінуючій емоції. При цьому зміст матеріалу, який сприймається, посилює емоцію, що, в свою чергу, закріплює тенденцію до сконцентрування на змісті, який викликав цю емоцію. Тому на уроках потрібно викликати емоції дітей, щоб не було нейтральних або щоб їх кількість була все меншою. Згадуючи свої емоції на уроці, діти пригадують матеріал, який був з ними пов’язаний.
Одним з головних факторів, який визначає, чи буде дана людина більше чи менше під впливом емоції на її пізнавальні процеси, є ступінь ваги цих процесів. Тому дитина більш підвладна впливу емоцій ніж дорослий.
Емоційне збудження збільшує виконання більш легких завдань і утруднює більш важких. Але при цьому позитивні емоції, пов’язані з досягненням успіху, зазвичай, сприяють збільшенню виконання діяльності, навчанню. Позитивні емоції сприяють кращому, а негативні – гіршому виконанню діяльності, в результаті якої ці емоції виникли.
Емоції і мислення мають одні і ті ж витоки і тісно переплітаються у своєму функціонуванні. Однак особливістю свідомого учня є те, що емоції не визначають його поведінки. Формування рішення про ту чи іншу дію приймається таким учнем в процесі зважування всіх обставин і мотивів. Цей процес, зазвичай, починається з емоційної оцінки і завершується нею, але в самому процесі домінує думка. Та якщо дії чи вчинки виконуються на основі одних лише холодних доведень розуму, то вони значно менш успішні, ніж у тому випадку, коли такі дії підтримуються емоціями [42, c.114].
Емоційні переживання (радість, смуток, страх, здивування, жалість, незадоволення тощо) викликають, перш за все, спеціальним підбором змісту навчального матеріалу. І чим частіше учні будуть переживати радість перемог від вірно даної відповіді чи вірно вирішеної задачі, колективно дискутувати на цікаву тему, захищаючи свої переконання, тим більше в них буде формуватися емоційна чутливість.
Звичайно не тільки самі по собі приклади, цікаві задачі будуть визначати інтенсивність емоційного розвитку, але й емоційна подача цього учителем впливає на емоційний розвиток дитини.
Для розвитку почуттів важливо підтримувати виявлення відвертості, відкритості у вчинках учнів та висловлювання на уроках. В класі повинна бути створена атмосфера емоційного комфорту, захищеності учнів від несправедливості,  насмішок по відношенню до їх емоційних переживань.
До розвитку емоцій учнів багато дає вміння учителя фізики показати точність протікання фізичних процесів, гармонію фізичних викладень, креслень, моделей.
Особливого педагогічного підходу потребує розвиток почуттів старшокласників, де велике місце займають дружні погляди, усвідомлення ідеалу і намагання його досягти, збільшена самооцінка і збільшений самоаналіз. Тут педагогу потрібно вміло підбирати зміст уроків, бути впевненим в своїх судженнях.
Емоційному розвитку учнів ефективно сприяє індивідуальний підхід до тих, хто постійно виявляє пасивність до навчання. Особливо важливо в процесі індивідуальної роботи залучати їх до створення емоційних ситуацій, з якими вони не часто зустрічаються в процесі навчання. Наприклад, для слабо встигаючих учнів потрібно створювати спеціальні ситуації успіху шляхом підбору таких завдань, які вони в даний момент можуть виконати, і активного  заохочення їх першого успіху. Радість, яка переживається ними при цьому, стимулює учнів на нові зусилля, щоб знову пережити це відчуття.
При підході до учнів, які мають підвищенні здібності, також добре створювати емоційні ситуації. В них потрібно збуджувати радість проходження особливих труднощів при рішенні задач збільшеної важкості. І навпаки, деколи ставити у стан переживання фактів зниження інтенсивності навчання. Дуже важливо ставити їх в ситуацію переживання співчуття до товариша [35].
Сучасна дидактика надає великого значення розвитку в процесі засвоєння самостійності і творчої активності школярів. В ході уроку необхідно знаходити можливості для збільшення самостійної роботи учнів (самостійне проведення дослідів, спостережень, рішення задач). Дуже важливо заохочувати самостійні приклади, намагатися, щоб учні не механічно запам’ятали матеріал, який розповів учитель, а намагалися самі знайти відповіді на поставлені вчителем запитання. Цьому сприяє проведення нестандартних уроків, в яких надається більше активності учням, де вільно висловлюються і уважно вислуховуються самі найдивовижніші думки. Розвиток цієї якості буде сприяти виключенню з практики навчання надмірної опіки учнів, швидких підказок, надання можливості учням самим найти вихід із навчальних затруднень, які виникають.
У процесі засвоєння необхідно використовувати спеціальні засоби розвитку творчого мислення. Цьому сприяють вправи із знаходження оригінальних варіантів рішення задач, проведення дослідів самими учнями. Під час уроку і дома корисним для розвитку творчого мислення є завдання з написання віршів, казок на дане фізичне явище. Це і збуджує активність, і розвиває творчість учнів. Так як у підлітків, в силу особливого віку, увага нестійка, розсіяна, то це потребує різноманітних і часто нетрадиційних форм і видів навчальної роботи, які дозволяють створювати позитивний емоційний фон уроку і тим самим керувати увагою учнів, збільшувати їх працездатність [38]. З цією метою і застосовуються описані вище фізичні явища у вигляді коротких оповідей чи казок, також формулюючи умову задачі.
Такі прийоми звичайно оживляють урок, активізують пізнавальну діяльність учнів, сприяють закріпленню отриманих знань, розвивають творчість і також дозволяють вчити учнів гарно і виразно виражати свої думки, а сприймаючи літературний текст, осмислювати з наукової точки зору описані в ньому явища. Наприклад, при формуванні уявлення про молекулярну будову речовини і його агрегатного стану можна використати „Казку про країну маленьких чоловічків”. Її зміст такий: в одній дивній країні є три міста: Твердоград, Рідиноград і Газоград. У них живуть надзвичайно маленькі чоловічки, які звуться молекулами. У кожному місті свої порядки, яких чоловічки ніколи не порушують. Заглянемо у кожне з цих міст.
У Твердограді всі хатинки побудовані суворими рівними рядами, і чоловічки там живуть за правилом: „один за всіх і всі за одного”. В Твердограді усі люблять порядок і дисципліну. Кожен твердоградець настільки прив’язаний до свого постійного місця проживання, що майже ніколи його не залишає. Тому в цьому місті подорожують надзвичайно рідко і при особливих обставинах. Зі своїми найближчими сусідами твердонрадці підтримують тісні зв’язки. Все це робить Твердоград у випадку різних війн дуже стійким містом.
У Рідинограді життя зовсім інше. Хоча тут чоловічки теж дуже прив’язані один до одного, вони більш комунікабельні і рухливі, ніж жителі Твердограда. Їм хочеться подорожувати, знайомитися з новими друзями. Тому в один прекрасний момент один із жителів Рідинограда залишає своє звичне місце і відправляється в похід, на пошуки пригод.
Особливо в цьому місті люблять, коли настають теплі дні. Багатьом починає здаватися, що вони вміють літати. І тут виникає диво: чоловічки розбігаються і злітають у небо, і літають там, як пташки. Спочатку це робиться лише самим сильним і енергійним рідиноградцем, та коли в цьому місті стає все тепліше і тепліше, все більше і більше чоловічків злітають над містом, а залишаються самі ліниві.
Вітер підхвачує тих, хто літає, допомагає злетіти тим, хто ще не злетів, і несе їх все далі від міста.
Але що це? Стало холодно! Час повертатися додому. Чоловічки збираються в групки-краплі і здійснюють посадку в своєму рідному Рідинограді.
Заглянемо тепер на хвилинку в Газоград. О! Тут всі кудись біжать, кудись поспішають. Газоградці – дуже дивний народ. Кожен сам по собі. Ось два чоловічки біжать назустріч один одному. Може вони хочуть зупинитися і поговорити! Але ні. Вони зупинилися лише на хвилину, зіткнулися, і знову побігли у різні боки. Ось де немає наякого порядку. Дуже метушливий народ ці газоградці.
Трьома містами керує стара чаклунка Температура. За своїм бажанням вона може перетворювати міста одне в одне. Тоді виникає дивне явище...
Коли настрій у чаклунки гарний, вона стає доброю, високою і позитивною. Від неї так і віє теплом, і при цьому в містах порушується всякий порядок. Навіть у Твердограді чоловічки починають бігати, веселитися і забувають про дисципліну. Накінець він стає зовсім схожим на Рідиноград, так що їх відрізнити зовсім неможливо.
Але деколи чаклунка Температура буває хмурою, холодною і від’ємною. В такі моменти життя в містах стихає, рух призупиняється, а чоловічки знаходяться в своїх хатках і трясуться від холоду і страху. Але вони знають, що їх повелителька стане доброю, холоди пройдуть і всі вони з надією чекають змін до кращого”.
Цю і подібні казки можна використовувати по-різному; на етапі закріплення, наприклад так. Задаються такі запитання: „Які фізичні явища описані в казці? Які описані стани речовини? Який фізичний процес розуміється  під перетворенням одного „міста” в „інше”? Відповіді учнів уточнюються і доповнюються. А можна запропонувати учням вигадати казку і описати, наприклад, перетворення Рідинограду в Газоград. Кращі варіанти „довидумок” прослуховуються, разом обговорюються, чи вірно відображений в них фізичний зміст описаних явищ та процесів.
Нестандартним зарекомендувало себе і складання умов фізичних задач у формі коротких розповідей. У цьому випадку задачу намагаються вирішити навіть ті, в яких цікавість до предмету з різних причин знижена. В якості героя таких розповідей може виступати будь-який з школярів. Наприклад: „Вчора прийшов до мене мій друг Боря. Я, як чоловік ввічливий, запропонував йому випити чаю. Поставивши на стіл 2 однакові чашки, я поклав в них різні ложечки – стальну і алюмінієву, після чого налив кип’яток І тут Боря мене запитав: „А як ти думаєш, якщо ложечки з чашок не виймати, в кого чай вистигне скоріше?” Я, недовго думаючи відповів: ... ”
Хто скаже, що відповів хлопчик?
„Якось жаркого літнього дня, пішли ми з Борею купатися. Йдемо босоніж по піску, а він такий гарячий, що важко ступати. Тоді ми підійшли до річки і стали плескати по воді. Вода була тепла, але значно прохолодніша піску, йти по ній – одне задоволення. І тут Боря сказав: „Цікаво, а чому вода прохолодніша піску, сонце гріє їх однаково?”
Ми обидва задумались і прийшли до висновку... Якого?
Такий гуманітарний аспект навчання ефективний при вивченні фізики. Використання на уроках розповідей і казок фізичного змісту робить заняття більш цікавим і емоційним і не викликає втоми.
Для створення емоційної ситуації під час уроку велике значення має художність, яскравість, емоційність мови вчителя. Без всього цього мова вчителя залишається інформаційною, не реалізовує функцію активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
В життя дітей світ входить поступово. Спочатку дитина пізнає те, що оточує її в сім’ї, в дитячому садку. З часом її життєвий досвід збагачується. Важливу роль при цьому відіграють щоденні враження від спілкування з людьми. Світосприйняття дитини визначається ще і тією інформацією, яку вона отримує по радіо і телебаченню. Безпосередній контакт дитини зі світом речей дає змогу глибше його пізнати, що породжує у дитини безліч запитань. Отже, світ породжує у школяра допитливість, залучити її до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.
Чому діти так люблять гру? Чим вона їх так приваблює? Звідки беруть вони енергію, щоб без упину бігати з м’ячем, годинами будувати замки й мости, бавитися з ляльками?
Сухомлинський називав гру величезним світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ [46]. Гра для дитини – справжнє життя зі своїми радощами і прикрощами, переживаннями і досягненнями. Водночас вона для нього вільна діяльність, адже грає дитина без примусу, із задоволенням. Найперша цінність гри у тому, що в ній дитина легко засвоює те, на що в інших умовах довелося б докладати значних зусиль. Тому і беруть гру на озброєння вчителі, вихователі, батьки. Вільно, без натиску дорослих, дитина засвоює у ній різноманітні знання, набуває вмінь, готується до життя.
Гра готує дитину до навчання і праці. Яка дитина у грі, така вона і в праці, - вважав А.С. Макаренко. Він доводив, що тільки та гра хороша, в якій дитина активна, самостійно мислить, долає труднощі [25].
Широке використання ігрового матеріалу, а саме різних видів дидактичних ігор, в навчанні і вихованні в порівнянні з іншими методами (наприклад, словесними, наочними) має ряд переваг. За дослідженнями багатьох вчених гра займає значне місце як в житті дітей молодшого шкільного віку, так і старшокласників [6, 32, 44]. Вона є звичайним станом, потребою дитячого організму. Гра створює той позитивний емоційний фон, на якому всі психічні процеси протікають найбільш активно.
Спостерігаючи за іграми дітей, їх поведінкою в процесі гри, педагог може виявити їх індивідуальні особливості, визначити найбільш ефективні шляхи впливу на особистість дитини.
Гра не тільки виявляє індивідуальні здібності, особистісні якості дитини, але й формує певні якості особистості. Ігровий метод дає найбільший ефект при умілому поєднанні гри і навчання. Важливе значення має зміст дидактичної гри. Структура дидактичної гри включає в себе, крім дидактичного завдання, ігрові правила і дії, дозволяє ускладнювати їх по мірі розвитку у дітей психічних процесів: волі, пам’яті, довільної уваги тощо.
Теоретиками й практиками доведено, що ігри мають велике значення в розумовому, фізичному, естетичному вихованні дітей. Вона дає можливість вирішувати різноманітні педагогічні завдання в ігровій формі, найбільш доступній та привабливій для дітей.
Дидактичні ігри дають можливість встановити наступність між вихованням дитини в дошкільному віці в дитячому садку або сім’ї, де значне місце в її діяльності займає гра, та вихованням і навчанням дитини в школі.
В школі основною формою діяльності стає урок. Включення в урок дидактичної гри або ігрових прийомів, що витікають із завдань навчання і виховання, і носить навчальний характер, наближає нову діяльність дитини до звичайної і робить менш помітним перехід до серйозної навчальної праці.
У процесі ігрової діяльності здійснюється всебічний розвиток учня, розвиваються всі аспекти психіки дитини, бо гра сприяє розвитку процесів аналізу і узагальнення, у грі з’являється внутрішній план дії, формується спілкування тощо [9].
Аналіз загальної психолого-педагогічної літератури дозволяє дати позитивну оцінку використанню дидактичних ігор з метою закріплення, поглиблення, розширення знань, умінь і навичок з усіх предметів, зокрема фізики, виявити основні підходи до систематизації ігор, висвітлити їх корекційну та розвивальну сутність.
Гра як метод навчання зосереджує в собі різноманітність навчально-розвивальних функцій: вона стимулює дитину до діяльності, навчає, організовує, розвиває певні пізнавальні здібності, виховує особистість та її колективістські якості.
Отже, використання дидактичної гри, як одного з методів навчання, сприяє створенню позитивного емоційного фону, на якому всі психічні процеси протікають найбільш активно.
Гра давно привертає увагу не тільки психологів і педагогів, але й філософів, етнографів.
Суть гри визначається як образне, діяльне відображення життя.
В педагогічній літературі розуміння гри як відображення дійсності життя вперше було висловлено великим педагогом К.Д. Ушинським. Навколишнє середовище, говорить він, має великий вплив на гру: „Вона дає для неї матеріал більш різноманітний і дійсні ший за той, який пропонується іграшковим магазином”. К.Д. Ушинський цікаво описує ігри свого часу, причому показує, що у дітей різних соціальних груп були різні ігри. „В однієї дівчинки лялька шиє, миє, гладить; в іншої – валяється на дивані, приймає гостей, поспішає до театру; у третьої – б’є людей, рахує гроші...”
Ці висловлювання підтверджуються даними фізіології І.М. Сєченов говорить про природжені властивості нервово-психічної організації людини – несвідому прагнення розуміти оточуюче [43]. У дитини це виражається у питаннях, з якими вона звертається до дорослих, а також в іграх. До гри дитину пробуджує і схильність до наслідування.
А.С. Макаренко  розглядав гру, як засіб всебічного розвитку дитини: гра – спосіб пізнання навколишнього і в той же час вона закріплює фізичні сили дитини, розвиває організаторські здібності, творчість, об’єднує дитячий колектив.
А.С. Макаренко в своїх статтях розкриває питання про зв’язок гри з працею. Він доводить, що в хорошій грі є робоче зусилля і зусилля думки. Макаренко  дав глибокий аналіз психології гри, показав, що гра – осмислена діяльність, а радість гри – „радість творча”, „радість перемоги” [25].
Таким чином, гра пов’язана з усіма сторонами виховання і навчання дітей. В ній відображаються і розвиваються знання і вміння, отримані на заняття, закріплюються правила поведінки, до яких привчають дітей в житті.
Російські педагоги бачили в грі джерело розвитку дитячих здібностей. Вони вважали, що гра має вплив, в першу чергу, на розвиток зовнішніх почуттів зору і слуху. В грі отримують розвиток такі інтелектуальні процеси, як пам’ять, мислення, уява.
Гра розглядається як засіб збагачення знань, розширення кругозору, уточнення понять. Розширюючи сферу гри, дитина розширює і сферу свого мислення; в грі вона відкриває нові властивості речей та явищ та отримує про них більш вірні поняття. В педагогіці гра розглядається як метод поряд з іншими методами і прийомами.
Для більшої ефективності навчання дітей повинно бути побудовано яскравіше і емоційніше. Увагу дітей потрібно постійно активізувати, і заняття, що мають характер гри, можуть успішно слугувати цій меті.
Особливо високо цінуються ігри з яскравим матеріалом, іграшками, малюнками...
Велике значення надається дидактичним іграм та прийомам при повторенні. Це пояснюється тим, що з великою неохотою запам’ятовують навчальний матеріал і швидко його забувають. Проте повторення проходить за умов різноманітності форм, на різноманітному матеріалі і краще за все на ігровому.
В даний час у школах дидактичні ігри широко використовуються на уроках вчителів фізики, бо гра організовує легко збудливих, сприяє формуванню впевненості в собі. Вона являє собою багатопланове, складне педагогічне явище: вона є і ігровим методом навчання дітей, і формою навчання, і самостійною ігровою діяльністю, і засобом виховання особистості дитини.
Дидактична гра виступає як умова всебічного виховання особистості дитини. Зміст дидактичних ігор відповідає шкільній програмі і тому дозволяє розширити та закріпити знання дітей з різних предметів, формує у дітей вірне відношення до явищ суспільного життя, природи, предметів навколишнього середовища, систематизує знання про людей різних професій.
Дидактична гра створює позитивний емоційний підйом, викликане гарне самопочуття і разом з тим вимагає певного напруження нервової системи. Перед дітьми ставляться ті чи інші завдання, вирішення яких потребує уваги, вміння обдумати правила, послідовність дій, переборювати труднощі. Вони сприяють розвитку у дітей почуттів і сприймань, формування уявлень, засвоєння знань. Ігри дають можливість навчати дітей вирішувати ті чи інші завдання більш раціонально. В цьому полягає їх розвиваюча роль.
Таким чином, дидактичні ігри, як колись, так і тепер, широко використовують на уроках вчителі фізики, бо гра організовує легко збудливих, сприяє формуванню впевненості в собі. Вона являє собою багатопланове, складне педагогічне явище: є ігровим методом навчання дітей, самостійною ігровою діяльністю, засобом виховання дитини і виступає як умова всебічного виховання особистості дитини.
Методи формування зацікавленості: приклади яскравості, цікавості, здивування, хвилювання викликають емоційну піднесеність, яка викликає позитивне відношення до навчання і служить першим кроком на шляху до формування пізнавальної активності [35].