Охорона праці жінокПлан Вступ 1. Поняття “охорона праці” за трудовим правом. 1.1. Законодавчі акти з охорони праці. 1.2. Застосування заходів по охороні праці. 1.3. Відповідність умов праці чинному законодавству. 2. Пільги та переваги, передбачені законодавством “про працю” для жінок. 2.1 Залучення праці жінок за трудовим законодавством. 2.2 Положення законодавства про охорону праці жінок. 2.3 Пільги, які поширені на вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 3-х років. 3. Обмеження встановлені законодавством при використанні жіночої праці. 3.1 Заборона застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими умовами праці, на підземних роботах. 3.2 Перелік посад, пов’язаних з підземними роботами, на яких у виключному порядку, дозволяється застосування жіночої праці. 3.3 Граничні норми підіймання та переміщення вантажу встановлені для жінок. 3.4 Заборони і винятки залучення жінок до нічних та надурочних робіт. Висновок. Література. Додатки. ВСТУП Науково-технічний прогрес, як правило, супроводжується поліпшенням умов праці, ліквідацією на багатьох виробництвах тяжкої ручної праці, виведенням працівника з зони шкідливого виробництва, широким впровадженням ефективних засобів забезпечення безпеки праці. Разом з тим, науково-технічний прогрес поряд з численними перевагами приніс людству, на жаль, і численні лиха. Людина – творець науково-технічного прогресу стала його заручником. Тільки в нашій країні щорічно на виробництві травмується біля 120 тис. чоловік, з них близько 2,5 тис. одержують травми зі смертельним наслідком, більше 5 тис. чоловік отримують професійні захворювання. Допускаються серйозні виробничі аварії з груповими нещасними випадками. Звичайно, держава разом з профспілками вишукують найбільш ефективні шляхи розв’язань цієї гострої проблеми. Уже у 1990 році була розроблена Концепція удосконалення управління охороною праці в державі. Враховуючи, що стан охорони праці відбивається практично на всіх показниках життя суспільства (тривалості життя людей, стану їх здоров’я, генофонду, збереження національного багатства), при розробці Концепції враховані такі основні принципи: — обов’язкового забезпечення безпеки людини, пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, установи, організації; — плати за ризик. В багатьох країнах економічні пільги і санкції є важливими елементами державної політики в галузі охорони праці. Проведені розрахунки показують, що нещасні випадки коштують в декілька разів дорожче ніж вартість заходів по їх попередженню. Не випадково в багатьох розвинених країнах інвестування в заходи по охороні праці вважаються вигідним бізнесом; — добровільності й прийнятності ризику. Він означає, що ніхто немає права посилати людину на ризик без її згоди; — правового регулювання ризику, тобто наявність державних законів, які встановлюють системи заборон і норм, попередження нещасних випадків і профзахворювань, а також обов’язкову відповідальність за порушення цих законів; — доступності і відкритості інформації з питань охорони праці. Цю Концепцію розглянула і схвалила Комісія Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці. На основі висновків Комісії Президії Верховної Ради України прийняла постанову, якою зобов’язала Кабінет Міністрів розробити Закон “Про охорону праці”. Активну участь в розробці цього проекту приймали профспілки. І вже 14 жовтня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про охорону праці”. Цей Закон визначив пріоритетні напрями реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, вперше проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці, серед яких: пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства; повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов виробництва; соціальний захист працівників; повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; використання екологічних методів управління охороною праці. Не можна сказати, що до прийняття цього Закону трудящі нашої країни не були захищені в галузі охорони праці. Однак діюче законодавство, особливо в умовах зародження ринкових відносин, не могло повністю забезпечувати реальних прав людини на здорову та безпечну працю. Я вважаю, що в останній час чимало зроблено для реалізації основних принципів державної політики в галузі охорони, передбачених Законом “Про охорону праці”. Створено Національну Раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, яка розробляє та здійснює заходи щодо створення системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організує контроль за виконанням відповідних законодавчих актів і рішень Уряду, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем. Оскільки СРСР був єдиною в світі країною, де державні функції по нагляду за охороною праці виконували громадські організації-профсоюзи, то тепер в Україні на виконання Закону створено Комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за додержанням законодавства про охорону життя і здоров’я працівників в усьому народному господарстві, доручено управління охороною праці на державному рівні. Комітет включено до складу Міністерства праці та соціальної політики, що буде сприяти комплексному розв’язанню складних завдань, пов’язаних з працею і соціальним захистом людини праці. Відповідно до Закону “Про охорону праці” в 1994-1995 р.р. були розроблені і в основному виконанні перші національні, галузеві, регіональні і виробничі програми поліпшення стану умов безпеки праці і виробничого середовища. Створено Національний науково-дослідний інститут охорони праці. В обласних, районних і міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці, які в межах своїх територій забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці. 1. ПОНЯТТЯ “ОХОРОНИ ПРАЦІ” ЗА ТРУДОВИМ ПРАВОМ Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів спрямованих на забезпечення здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Як видно з визначення, охорона праці являє собою (сукупність) державних законодавчих актів, а також повний комплекс різних заходів та засобів, що спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності працюючих при виконанні ними технологічних операцій трудового процесу в умовах виробництва. Законодавчими актами, що визначають основні положення з охорони праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти, які приймаються або затверджуються державними органами і Кабінетом Міністрів України, Державним комітетом України по нагляду за охороною праці, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством енергетики України та іншими відомствами. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України “Про охорону праці”. Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці. Це Державні стандартні системи стандартів безпеки праці, будівельні норми та правила, санітарні норми, правила будови електроустановок споживачів, правила технічної експлуатації електроустановок споживачів, правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів, норми радіаційної безпеки, основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань, правила будови та безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, правила будови та безпечної експлуатації ліфтів, правила безпеки при використанні газів, правила будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском, правила будови та безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води, правила будови та безпечної експлуатації стаціонарних компресорних установ повітроводів та газопроводів, правила будови та безпечної експлуатації парових та водогрійних котлів та інші нормативні документи. Соціально-економічними заходами передбачаються економічні методи управління охороною праці: — створення державних, регіональних та галузевих фондів охорони праці та фонду охорони праці на підприємстві; — обов'язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків та професійних захворювань; збереження середнього заробітку за працюючими за період простою у випадку відмовлення працюючого від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я його самого або для людей, які його оточують, чи навколишнього природного середовища, виплата вихідної допомоги при розриві трудового договору за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці безплатне забезпечування лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці; — безплатна видача працівникам спеціального одягу спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту змиваючих та знешкоджуючих засобів на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням, або здійснюваних у «сприятливих температурних умовах; — відшкодувань власником шкоди у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (або його сім’ї у випадку смерті потерпілого), пов’язане з виконанням трудових обов'язків, а також моральної шкоди. Організаційно-технічні заходи та засоби, повинні забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні (інженерні) рішення з охорони праці для усього технологічного процесу, окремого обладнання та інструментів, які виявляли б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також включали б або зменшували до допустимих нормативних значень вплив на робітників шкідливих виробничих факторів. Небезпечним є виробничий фактор, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травми або іншого раптового різного погіршення здоров’я. Шкідливим виробничим фактором є такий виробничий фактор, вплив якого в певних умовах призводить до захворювання або зменшення працездатності. Організаційними заходами охорони праці є: Правильна навченість працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці; наявність розробленого у відповідності з умовами охорони праці проведення робіт та технологічних карт, правильне планування робочих місць; правильне утримання проходів та проїздів; дотримання правил проведення робіт та допуску до роботи; правильний нагляд за працівниками; правильна організація праці; зручна робоча поза; чергування роботи та відпочинку; відсутність фізичного перенапруження; застосування безпечних способів праці; дотримання встановленого ходу технологічного процесу; справний стан засобів колективного та індивідуального захисту; наявність відповідних знаків безпеки та інше. Технологічними (інженерними) заходами та засобами охорони праці є: застосування технологічно досконалого та справного обладнання інструментів і пристроїв транспортних засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокувань, сигналізації, систем дистанційного управління, спеціальних засобів - заземлення, занулення та інше), використання за призначанням досконалих засобів індивідуального захисту (ізолюючих костюмів, спецодягу, спецвзуття, засобів захисту органів дихання, рук, голови обличчя, очей .органів слуху, засобів захисту від падіння з висоти та інше) тощо. Санітарно-гігієнічні заходи передбачають дослідження впливу виробничих факторів на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення фактичних значень конкретних параметрів виробничих факторів на робочих місцях, а також визначення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів. Обладнана робочих місць та умови праці на цих місцях повинні відповідати вимогам нормативних документів: розміри та обладнання виробничих приміщень повинні відповідати вимогам СН 245-71 (Санітарні норми проектування промислових підприємств) і ОНТП - 24-86 (Загальносоюзні норми технологічного проектування), а допоміжних - СНіП 2.09.04-82 (Будівельні норми та правила), наприклад об’єм виробничого приміщення на одного працівника повинен становити не менше 15м.куб, а площа - 4,5 м.кв., робочі місця повинні організовуватись у відповідності з ГОСТ 12.2.032-78, ГОСТ 12.2.033-78 та інші; метереологічні умови (температура, відносні вологість та рухливість повітря) в робочій зоні повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005-88; концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро-, або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимої концентрації, встановлені ГОСТ 12.1.005-88; параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість, показники освітленості та коефіцієнт пульсації при штучному освітленні)повинні відповідати вимогам СНіП П-4-79; рівні шуму та вібрації не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.003-83 і Санітарними нормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях-для шуму та ГОСТ 12.1.012-78 для вібрації; рівні звукового тиску ультразвуку не повинні перевищувати допустимих значень по ГОСТ 12.1.001-83,аінфразвуку-СН 22-74-80; напруженості постійних електричних та магнітних полів на робочих місцях не повинні перевищувати допустимих значень відповідно до Санітарно-гігієнічних норм допустимої напруженості електростатичного поля N1757-77 та гранично допустимих рівнів впливу постійних магнітних полів при роботі з магнітними пристроями та магнітними матеріалами, N1742-77; напруженості електричних та магнітних полів частотою 50 Гц не повинні перевищувати гранично допустимих напруженостей по ГОСТ 12.1.002-75 - для електричних полів та гранично допустимих рівнів впливу магнітних полів частотою 50Гц-для магнітних полів; параметри електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону (напруженостей електричної та магнітної складових у діапазоні частот 60 кГц....300мГц та поверхневої щільності потоку енергії у діапазоні частот 300 мГц.....300ГГц) не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.006-84 та Санітарними нормами і правилами при роботі з джерелами електромагнітних полів високих, ультрависоких та надвисоких частот N 848-70; щільності потоку енергії інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12,1.005-88 і Санітарними нормами мікроклімату виробничих приміщень-для інфрачервоних випромінювань та Гігієнічними вимогами до конструювання й експлуатації установок з штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання для люмінесцентного контролю якості промислових виробів – для ультрафіолетових випромінювань; рівні лазерних випромінювань не повинні перевищувати гранично допустимі значення по СНіП2392-81, еквівалентні дози зовнішнього та внутрішнього іонізуючих випромінювань не повинні перевищувати значень гранично допустимих доз або меж доз, встановлених Нормами радіаційної безпеки (НРБ-76/87); потужності експозиційних доз невикористованного рентгенівського випромінювання не повинні перевищувати норм, встановлених ГОСТ 12.2.006-83 та Санітарними правилами роботи з джерелами невикористовуванного рентгенівського випромінювання. Лікувально-профілактичні заходи передбачають відповідні попередній та періодичні огляди працівників, переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я, безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими та шкідливими умовами праці, відшкодування потерпілому працівнику витрат на лікування, протезування .придбання транспортних засобів, по догляду за ним та інші види медичної допомоги, особливі вимоги по охороні праці жінок неповнолітніх та інвалідів. 2. ПІЛЬГИ ТА ПЕРЕВАГИ, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОДАВСТВОМ “ПРО ПРАЦЮ” ДЛЯ ЖІНОК В усіх сферах суспільного виробництва в Україні зайнято понад 11 млн. жінок, що становить 50% загальної кількості працюючого населення. При цьому в базових галузях трудиться понад 765 тис. жінок, а це майже 50% від загальної кількості працюючих. В сільськогосподарському та лісогосподарському виробництвах (включаючи особисті підсобні господарства) зайнято 40% жінок, а в таких галузях ,як охорона здоров’я, освіта, культура, торгівля та побутове обслуговування, жінок-більшість. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 515 тис. жінок. Особливу стурбованість викликає високій рівень зайнятості жінок важкою фізичною працею. На немеханізованих трудових процесах працює майже половина робітниць промисловості, дві третини – на будівництві що становить близько 80% усіх зайнятих на важких фізичних підсобно-допоміжних роботах близько 800 тис. жінок працюють у нічних змінах. Встановлено, що в Україні профпатологія реєструється у працівників більш як 250 професій при середньому стажі роботи 14-20 років. Кількість випадків профзахворювань у жінок становить 30-40% від загальної кількості профзахворювань, в тому числі: в хімічній промисловості – 42,1%, легкій – 66,7%, промисловості будматеріалів – 43,2%, машинобудуванні – 21% і в агропромисловому комплексі – 28%. Законодавство України встановлює ряд додаткових пільг для жінок. Конституція України надає жінкам рівні права з чоловіками на працю, оплату праці, відпочинок, соціального страхування. Щоб забезпечити фактичне право жінок в галузі трудових відносин законодавство про працю передбачає додаткові гарантії і пільги враховуючи особливості жіночого організм, участь жінок в веденні домашнього господарства та особлива необхідність охорони інтересів материнства і дитинства. Виконання спеціальних мір по охороні праці та здоров’я жінок закріплено в статті 24 Конституції України. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жінкам поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства та дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, які будуть розглядатися нижче. Крім пільг та переваг на жінок поширюються всі положення законодавства про охорону праці, а саме: нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: 1. Для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу. 2. Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – не більше як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, роботи в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством. Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів, та інших). Скорочена тривалість робочого часу не може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину – інваліда. Для працівників установлюється п’ятиденний робочий день з двома вихідним днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної-роботи (зміни) визначається правилами трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджується власниками або уповноваженим органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня. На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 години при тижневій нормі 24 години. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється, власником або уповноваженим органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів. Напередодні святкових та неробочих днів: 1 січня – Новий рік 7 січня – Різдво христове 8 березня – Міжнародний жіночій день 1,2 травня – День міжнародної солідарності трудящих 9 травня – День Перемоги 24 серпня – День Незалежності України один день (неділя) – Пасха (Великдень) один день (неділя) – Трійця тривалість роботи працівників, крім працівників яким встановлена скорочена тривалість робочого часу скорочують на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. З угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом – неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання вагітної жінки, жінки яка має дитину віком до 14 років або дитину –інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд. При укладенні трудового договору громадянин має бути проінформований власником або уповноваженим ним органом під розписку при умові праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором роз’яснити працівникові його права і обов’язки, ознайомити з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами, проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. Усі працівники, які приймаються на роботу, проходять на підприємстві, в установі, організації навчання інструктаж з питань охорони праці, подання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється. Хто і як часто проводить з Вами інструктажі з безпеки праці, з цим питанням редакція журналу “Охорона праці” через своїх власкорів звернулася до робітників нащо вони відповіли: “майстер” – 54,8% робітників; “начальник цеху” (дільниці) – 19,2%; “інженер з охорони праці” – 13, 7%; “виконроб, начальник зміни, головний інженер” – 12,3% Як часто? Один раз на півріччя – 1,6%, один раз на квартал – 65, 6%, один раз на місяць – 21, 3%, щотижня – 3,3%,щодня – 8, 2%. Радує, що жоден з тих ,що відповідав, не сказав, що його взагалі не інструктують. Згідно зі Ст.19 Закону України "Про охорону праці” та Ст. 169 Кодексу законів про працю України власник зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення передбачені Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994р №45. Відповідно до цього Положення організацію і проведення медичних оглядів забезпечують власник підприємства, установи чи організації, органи і заклади Міністерства охорони здоров’я України. Попередні медичні огляди проводяться з метою установлення фізичної та психофізичної придатності осіб до роботи за конкретно визначеною професією, спеціальністю, посадою. Періодичні медичні огляди проводяться для осіб, котрі зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, відповідно до Переліку шкідливих речовин, несприятливих виробничих факторів і робіт, для виконання яких обов'язкові медичні огляди працівників. Власник разом з санітарно-епідеміологічною станцією, профспілковим комітетом визначає контингент осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, знайомить особу, яка приймається на роботу, з властивими конкретній професії умовами праці та направляє її для проходження попереднього медичного огляду. Лікувально-профілактичний заклад щорічно видає наказ про створення комісії для проведення медоглядів, погоджує план-графік їх проведення з власником, проводить медогляд і робить висновок про стан здоров’я кожного працівника. Санітарно-епідеміологічний заклад визначає один раз на два роки, а в сільському господарстві щорічно, контингент осіб, які підлягають. медоглядам, погоджує поіменні списки. Медичні профілактичні огляди працівників підприємств та організацій за їх ініціативою, крім працівників бюджетних установ, яким такі огляди визначені законодавством як обов’язкові, проводяться державними закладами охорони здоров’я за плату. Регулювання розміру цін на платні послуги, що надаються державними закладами охорони здоров’я, регламентуються Основами законодавства України про охорону здоров’я та Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 1995р №109. Ціни на платні послуги, що надаються закладами охорони здоров’я, які повністю або частково фінансуються з бюджету, затверджуються керівником закладу за погодженням з органом охорони здоров’я за підпорядкуванням (органом, уповноваженим управляти майном, що перебуває у власності держави). Я вважаю, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. За наявністю виробничої ситуації, що загрожує життю чи здоров’ю працівника також у випадку порушень вимог Закону України “Про охорону праці”, інших нормативних актів, умов колективного договору з питань охорони праці працівник має право вимагати розірвання трудового договору. Власник зобов’язаний задовольнити прохання працівника і звільнити його у строк, зазначений працівником (Ст.38 КЗпП України). Працівник в даному випадку має право на одержання вихідної допомоги, розмір якої визначається в колективному договорі ,але не може бути нижчім від тримісячного середнього заробітку. Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 8 лютого 1995р №100 (ЗП, №4, ст.111), виходячи з виплат за 2 останні календарні місяці роботи, що передують звільненню. В наказі про звільнення працівника та його трудовій книжці має бути зазначено, що він звільнений за власним бажанням у зв’язку з порушенням власником законодавства про охорону праці, оскільки, як відомо, при звільнені за власним бажанням з поважних причин і без поважних причин настають різні правові наслідки (збереження безперервного стажу, відкладання виплати допомоги по безробіттю та інше). У разі доли працівник за станом здоров’я не може виконувати роботу, на яку наймається, він має бути переведений на легшу роботу відповідно до медичного висновку. Медичний висновок лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) є обов'язковим для власника (п. 7 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992р №83-ЗПД993р,№3.68.). Проте переведення працівника на іншу (легшу) тимчасову чи постійну роботу може мати місце лише за його згодою (Ст.32 КЗпП України). Працівникам, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, передбачено видачу молока. Починаючи з 1968р перелік робіт і професій, що дають право на одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів у зв’язку з шкідливими умовами праці, визначається керівниками підприємств. Основна мета видачі молока – підвищення опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби. До засобів індивідуального захисту відносяться: костюми ізолюючі, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби дерматологічні захисні, засоби комплексні. Власник або уповноважений ним орган, при видачі працівникам таких засобів індивідуального захисту, як респіратори, протигази, саморятівники, запобіжні пояси, сітки від комах, каски та інші, повинен проводити інструктаж роботи робочих та службовців щодо правил користування та засобів перевірки справного стану цих засобів. Вище розглянуті загальні закони, які захищають, як жінку так і чоловіка. Далі розглянемо закони, що захищають жінку, гарантії для жінок у зв’язку з материнством. Відповідно до Ст.178 Кодексу законів про працю України вагітні жінки згідно з медичним висновком повинні бути переведені на легшу роботу, яка включає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Для вирішення питань працевлаштування вагітних жінок Міністерством охорони здоров’я СРСР розроблені Гігієнічні рекомендації до раціонального працевлаштування вагітних жінок. Згідно з цими рекомендаціями умови раціонального працевлаштування жінок передбачають оптимальну величину навантаження (фізичного, нервово-емоційного, та оптимальні умови виробничого середовища, тобто такі умови, які з практично здорових жінок не відкликають відхилень у стані здоров’я та суттєвих функціональних змін в організмі на період вагітності і не відбиваються негативно на ході пологів. Вагітних жінок не слід залучати до робіт на висоті, робіт, що пов’язані із статичним напруженням м’язів ніг чи черевного преса, робіт, пов’язаних із незручною робочою позою, упирання животом чи грудьми. Вагітні жінки не повинні залучатись до робіт, пов’язаних з підійманням засобів праці вище рівня плечового поля, а також підіймати засоби праці з підлоги. З моменту встановлення вагітності жінки не повинні залучатися до робіт, що вимагають значного нервово-емоційного напруження, особливо пов’язаних із небезпекою вибуху, аварії і таке інше із ризиком для свого життя та життя інших людей. Вагітні жінки і жінки, що мають дітей віком до 3-х років, не допускаються до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Не допускаються також направлення у відрядження. Встановлена Законом заборона залучення вагітних жінок до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направлення їх у відрядження поширюються на жінок з дня встановлення вагітності медичною установою, яка видає жінці довідку про вагітність. Правові норми, що регулюють працю жінок, які мають дітей віком до 3-х років, і наданням їм пільг, поширюються також на жінок, що мають усиновлених дітей відповідного віку. Жінки (крім вагітних і тих, що мають дітей віком до 3-х років) можуть залучатися до нічних робіт у тих галузях народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Не заборонена робота жінок у нічний час на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї. Вагітні жінки і жінки, що мають дітей віком до 3-х років, не допускаються до роботи у вихідні дні. Жінки, що мають дітей віком від 3-х до 14-ти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди. Вагітні жінки, матері, що мають дітей віком до 12-ті років, не повинні залучатися до чергувань на підприємствах установах і організаціях після робочого дня, в нічний час, у вихідні і святкові дні. Вагітним жінкам, згідно з медичним висновком, знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив негативних виробничих факторів із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. До надання вагітній жінці іншої роботи, яка є більш легкою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації. Жінки, які мають дітей віком до 3-х років, у разі неможливості виконання ними попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3-х років. Жінкам, що мають дітей віком до 1,5 року надаються ,крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години, а їх тривалість не може бути менша 30 хвилин кожне. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше однієї години. Строк і порядок надання перерви установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації із урахуванням побажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Якщо характер виконування роботи включає можливість регулярного годування дитини та її догляду, жінка, за її заявою, повинна бути переведена на легшу роботу, де є можливість надання перерви для годування дитини. Забороняється відмовляти жінці у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3-х років, а одиноким матерям у зв’язку з наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку. Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей вікон до 3-х років (до 6-ти років, якщо дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених категорій жінок передбачено також у випадках їх після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше 3-х місяців від дня закінчення чинності строкового трудового договору. Жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю 70 календарних днів до родів і 56 (у разі ненормальних родів або народження двох і більше дітей – 70) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, і, за їх бажанням, частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3-х років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню. Крім зазначених відпусток, у раз і, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці за її заявою, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку. Підприємства і організації можуть надавати жінкам за рахунок власних коштів частково оплачувану відпуску та відпуску без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. При наданні жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю і родам власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за їх заявою приєднати до неї щорічну відпустку незалежно від тривалості роботи жінки на даному підприємстві, в установі, організації. Частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3-х років надається за заявою жінки повністю або частинами в межах встановленого строку і оформлюється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягненням нею віку 3-х років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати, коли дитина потребує домашнього догляду, зараховується як у загальній, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. В стаж роботи для щорічної оплачуваної відпусток по догляду за дитиною не зараховується. Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-го віку мають працюючі жінки, жінки, що навчаються з відривом від виробництва, жінки, звільнені з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, і жінки, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. Жінкам, що усиновили новонароджених дітей, надається відпустка з виплатою допомоги по родах за період із дня усиновлення і до закінчення 56 днів народження дитини. Відпустки по догляду надаються жінкам, що усиновили дітей, на умовах і в порядку встановлених для різних матерів. На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, садки, кімнат й для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок. 3. ОБМЕЖЕННЯ ВСТАНОВЛЕНІ ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ЖІНОЧОЇ ПРАЦІ Раціональна організація праці жінок в промисловості та сільськогосподарському виробництві, охорона їхнього здоров’я-запорука здоров’я наступних поколінь. Тому залучаючи жінок до суспільного виробництва, необхідно, на глибоке переконання спеціалістів, одночасно і навіть з випередженням вирішувати питання охорони їхньої праці. Аналіз професійної захворюваності про те, що професійна патологія у жінок називається переважно в молодому віці, при менш тривалому періоді роботи в несприятливих умовах праці. Це один з доказів вищої чутливості жіночого організму до несприятливих умов праці. Законодавством України встановлені обмеження при використанні жіночої праці, які розглядаються в даному запитанні. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Перелік важких робіт та робіт із шкідливими небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я від 29 грудня 1993р. №256 та зареєстровано в Міністерстві юстиції 30 березня 1994р за№51/260. При розробці цього переліку взято за основу раніше діючий “Список виробництв, професій і робіт з тяжкими та шкідливим умовами праці, на які забороняється використання праці жінок”. До переліку, з урахуванням анатомічної та фізіологічної особливостей жінок включено окремим розділом 2 ряди професій робота на яких дозволяється до прийняття окремого рішення Міністерства охорони здоров’я України. Це роботи, які проводяться в металообробній промисловості: на ливарних роботах – землероб, машиніст крана, мостового ливарного цеху на гарячих дільницях, наждачних, стрижневих ручного формування, формувальник ручного формування. , В гірничій металургії: на загальних професіях – машиніст крана металургійного виробництва, зайнятий на гарячих дільницях робіт, машиніст-транспортувальник гарячого металу, обробник поверхневих дефектів металу, зайнятий на вогневій зачистці, різальник гарячого металу, робітники, безпосередньо зайняті на роботах по плавці та розливу рідкого металу, шихтувальник, шлаківник. В доменному виробництві - бункеровник доменних печей, гранулювальник. У трубному виробництві – вантажник, зайнятий перенесенням холодних труб і балонів вручну, різальник труб і заготовок, зайнятих різанням холодних труб і балонів вручну. Переробка гуми: загальні професії виробництва гумових сумішей та їх переробки. Вальцювальник гумових сумішей, зайнятий на вальцях. На лісозаготівельних роботах: обрубувач сучків, здирник. При виробництві меблів: облицювальник деталей меблів, який виконує роботу за допомогою механізованого інструменту та вручну, пресувальник виробів із деревини, який працює на гарячих пресах. При виробництві скла і виробів із скла: видувальник скловиробів, набирач скломаси, зварювальник скляних виробів. В сільському господарстві: водій автомобіля, який працює на автомобілях вантажопідйомністю понад 1 тону на перевезеннях у сільській місцевості, працівники зайняті на вирощуванні, збиранні, транспортуванні та первинній обробці тютюну, тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, який працює на тракторах. Необхідно мати на увазі що якщо якась робота чи професія вказана у переліку у певній галузі народного господарства, то в усіх інших галузях жінки не допускаються до цієї роботи чи професії. Не дозволяється використання праці жінок на підземних роботах в гірнодобувній промисловості та на будівництві підземних споруд, за винятком: 1. жінок, які займають керівні пости і не виконують фізичної роботи; 2. жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням; 3. жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних частинах підприємства; 4. жінок, які повинні спускатися час від часу у підземні частини підприємств для виконання нефізичних робіт. Перелік посад, пов’язаних із підземними роботами, на яких дозволяється, у виключному порядку застосування жіночої праці (затверджений постановою Державного комітету Ради Міністрів з питань праці та заробітної плати від 30 серпня 1957р.): — начальники (директори), головні інженери (технаруки) шахт та рудників по добуванню вугілля, рудних і нерудних копалин підземним способом, на будівництві метрополітену, тунелів, шахтобудівних управлінь; — начальники, головні інженери гірничих цехів і ділянок, їх заступники та помічники; — старші інженери, інженери, техніки та інші керівні, інженерно-технічні працівники, які не виконують фізичної роботи; — інженери, техніки, лаборанти та інші інженерно-технічні працівники, які не виконують фізичної праці та з непостійним перебуванням під землею; — головні, старші на дільниці, маркшейдери, — геологи, гідрогеологи та гідрологи; — працівники науково-дослідних та нормативних організацій і установ; — працівники навчальних пунктів; — працівники, які проходять курс навчання і допущенні до стажування у підземних частинах підприємств; — лікарі, середній та молодший медичний персонал та інші працівники, які зайняті санітарним обслуговуванням; — буфетниці, робітниці, щодо приготування питної води, лоточниці та інші працівники, які зайняті побутовим обслуговуванням; — чергові, які обслуговують стаціонарні механізми, що мають автоматичний пуск і зупинку, та не виконують інших робіт, пов’язаних із фізичною працею. Забороняється також залучення жінок до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 10 грудня 1993р. №241 і погоджено з Держнаглядохоронпраці України, Міністерством праці України, Федерацій профспілок. Характер робіт Гранично допустима вага вантажу, кг Підіймання та переміщення вантажів при чергуванні із іншою роботою (до 2 разів на годину) 10 Підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: 7 З робочої поверхні 350 З підлоги 175 Примітка: 1. У вагу вантажу, що переміщується, включається вага тари і упаковки; 2. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладне зусилля не повинно перевищувати 10 кг; 3. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень контейнера, стола, верстата, тощо згідно з ГОСТами 12.2,032-78 та 12.2.033-78. При організації виробництва надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановленому тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках: 1) При проведенні робіт необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; 2) При проведенні громадське необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку-для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування; 3) При необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може привести до псування або загибелі державного або громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів, або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих; 4) При необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення; 5) Для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступав, коли роботи не допускає перерви, в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником. Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації. До надурочних робіт згідно Ст.62 КЗпП України забороняється залучати: 1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років; 2) осіб, молодшим вісімнадцяти років; 3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять. Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від 3-х до 14-ті років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям. Проводилось дослідження на деяких підприємствах легкої промисловості, приладобудування, теплових електростанціях де високий процент зайнятості жінок у нічний час. Жодна, наприклад, з тисячі опитаних жінок не виявила бажання працювати в нічну зміну. Чому? Серед основних причин вони називали: порушення режиму сну та неспання, швидка втомлюваність, розходження вихідних днів із загальновстановленими, важко поєднувати навантаження на виробництві і в побуті. 3’ясувалося,що денний сон після нічної зміни становить в середньому одну-дві години у 10,2% робітниць, а три-п’ять годин - у 58% опитаних. Як що під час роботи в першу зміну втома починає відчуватися з п’ятої години, то в нічну – вже з третьої-четвертої. Вибіркові дослідження показали, що за однакової тривалості робочого дня вільного часу у працюючих жінок значно менше, ніж у чоловіків, бо 60-70% основних видів домашньої роботи виконують жінки. Догляд за дітьми, особливо молодшого віку, входить також в коло основних обов’язків жінок. Результати досліджень показали, що 50,1% жінок витрачають на домашню роботу 3-4 години, а 49,9% працівниць – весь свій вільний час. Близько 20 хвилин на добу вдається викраяти на догляд за дітьми 60% жінок, які працюють у нічну зміну, стільки ж – на виховання. Цікавою є проблема стосунків між подружжям. Як добрі їх оцінили 43,2-58% опитаних текстильниць, цілком задовільні – 37,8-43,5%, поганими їх вважають 15,6-19,9% робітниць. Основна причинам о впливає на стосунки в сім’ї – незадоволення одного з подружжя працею іншого за змінним графіком. В таких сім’ях після 30-річного віку значно зростає кількість розлучень. Біологічна та соціальна десинхронізація в житті тих, хто працює в нічну зміну, за певних умов призводить до порушення здоров’я. Найчастіше змінні робітники скаржаться на суб'єктивні відчуття перенапруження, порушення сну, апетиту, нездужання. Спостерігаються неврастенічні розлади, гострити, виразка шлунку. Рівень захворюваності жінок, які тривалий час працювали в три зміни, на 10-30% вищій порівняно з тими, хто працював в одну зміну. Але найбільше тривожить те, що значна кількість жінок, зайнятих зміною працею з роботою в ночі, дітородного віку (20-39 років). На жаль, ми про це забуваємо. Високі виробничі та психоемоційні навантаження дуже позначаються не тільки на здоров’ї матері, але й на нащадках. Чи будуть після цього повноцінними матерями дочки, а сини – батьками? На жаль, практика використання праці жінок у нічний час в Україні досить поширена. Найбільша кількість їх зайнята у вугільній промисловості, чорній металургії, харчовій та хімічній промисловості, машинобудуванні, на залізничному транспорті. Серед тих, хто працює в три-чотири зміни в промисловості, жінки становлять 31,5% (у промисловості країн є ЕС -15%). Анкетування свідчить, що серед привабливих сторін роботи в нічний час жінки на перше місце висувають матеріальну зацікавленість (близько 80%), маючи на увазі відносно високий заробіток з доплатами, можливість одержати додаткові дні щорічної відпустки. Жінки, які мають дітей та онуків дошкільного та шкільного віку, відзначили вигідність нічної зміни як можливість догляду та контролю за дітьми денної пори. Якщо взяти до уваги, що проблема жіночого безробіття стає далі гострішою, то цілком зрозумілим стає задоволення тим, що вони взагалі мають роботу (76,5%). Побоювання втратити роботу, до речі утримує їх від претензій до керівників з приводу умов та режиму праці. Згідно з чинним законодавством України (Ст.175 КЗпП) залучення жінок до праці у нічний час не допускається за винятком тих галузей, де це викликано особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт з визначенням максимальних строків використання праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Але біда в тому, що законодавство не дає чіткого визначення поняття “особлива необхідність” та обставин, за яких останніх виникає. Тому таке визначення треба чітко сформулювати та узаконити. Міжнародний досвід говорить про те, що працю жінок у нічний час треба заборонити (конвенції, рекомендації, протоколи Міжнародної Організації Праці). Однак це положення у ряді країн піддається критиці як дискримінаційне. Багато міжнародних документів останнього часу рекомендують не забороняти, а швидше керуватися при цьому думками і бажанням самої жінки у кожному конкретному випадку за додержанням обов'язкових випадків. Можна сказати, що наше трудове законодавство з питань роботи жінок у нічний час відтворює окремі положення документів МОП. Деякі з них вимагають доповнень, а той змін у законодавстві. Але з упевненістю можна говорити про те, що Ст.175 КЗпП в її нинішній редакції як законодавча норма діє. То що ж, немає альтернативи? Є. Нині, коли економічні можливості держави щодо створення нових робочих місць обмежені, коли з цієї ж причини неможливо забезпечити жінкам компенсаційні виплати на рівні, які б відповідали б необхідному рівню життя в період відсутності альтернативи нічній праці використання роботи жінок у нічний час все ж може допускатися. Але з урахуванням їх бажання і за обов’язкового створення відповідних умов праці та побутового обслуговування. На мою думку враховуючи особливу роль жінки-матері і з метою обмеження необґрунтованого використання праці жінок у нічний час, питання про виникнення такої необхідності повинні вирішувати в кожному конкретному випадку компетентні органи влади з урахуванням мотивів та інтересів адміністрації підприємств, установ, організацій та трудящих або їхніх представників. Література 1. Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992р. (із змінами від 15 травня 1996р.) 2. Трудове право України. Львів, 1996р. під реалізацією Пилипенко П.Д. 3. Сачков Л.С., Медвідь М.П. Охорона праці, законодавчі і нормативні акти, порядок реалізації і коментарі до них. Київ “ОКО”, 1995р. 4. Конституція України. 5. Кодекс законів про працю України, 1999р. 6. Ярхо А.В. “Законодательство об охране труда”, – М., 1988. 7. Науково-практичний коментар до закону України “Про охорону праці”, Київ, 1996р. 8. Журнали “Охорона праці” за 1997-1998рр. 9. Трудове право України, Київ, 2001р., за редакцією Н.Б. Болотіної, Г.І. Малишевої. 10. Голошапов С.А. Правові питання охорони праці в СССР – М., 1982р. 11. Севастьянов П.М., Штефанов Б.І. Охорона праці. Праця жінок. Праця молоді. М., 1990р.
