Зміст
1.    Інтерференція   хвиль. Когерентні та некогерентні хвилі.
2.    Інтерференція світла.
3.    Використання явища інтерференції.
4.    Дифракція світла. Досліди Френеля.
5.    Дифракція на щілині. Дифракційна решітка.
6.    Дисперсія світла.
7.    Текст програмного коду.
•    Дослід Ньютона
•    Дослід Юнга
•    Дослід Френеля
8.    Висновок


1. Інтерференція   хвиль. Когерентні та некогерентні хвилі.
Цікаво спостерігати за утворенням і поширенням хвиль від одного нерухомого  чи рухомого  джерела. Набагато складніші явища спостерігаються при накладанні хвиль, утворених різними джерелами. Здійснити такий експеримент досить легко. Для цього слід взяти рогачик з відстанню d між його ріжками, опустити у воду вертикально обома кінцями і коливати з такою частотою v, щоб між його ріжками вклалось ціле число хвиль А, Відбудеться інтерференція— накладання хвиль від кожного з двох однакових джерел хвиль з утворенням інтерференційної картини, яка показана на рис. 1. На суцільних лініях Aa, Bb, Сс,... хвилі накладаються у фазі, горб однієї зустрічається з горбом другої й амплітуда результуючого коливання поверхні води подвоюється, утворюючи лінії максимальних коливань. На штрихових лініях 11', 22', ... хвилі зустрічаються у протифазі, горб хвилі джерела накладається на западину хвилі від джерела 2 і поверхня води взагалі не коливається, зберігаючи таке положення, яке вона має за відсутності обох джерел коливань. Справа від зображення інтерференційної картини на рис. 1 накреслено графік розподілу результуючої амплітуди додавання двох хвиль на поверхні води по лінії NN'. У точках максимуму — це А + А = 2А, у точках мінімуму —А-А =0, у проміжних точках амплітуда коливань від 0 до 2А. Отже, при інтерференції відбувається перерозподіл енергії коливань у просторі. Рівномірний розподіл при випромінюванні хвиль замінюється одним джерелом нерівномірним, як показано на рис. 1. В окремих місцях простору енергії стає вчетверо більше (енергія коливань пропорційна квадрату амплітуди), ніж було від одного джерела, в інших — вона відсутня зовсім. Це означає, що інтерференція відкриває можливість керувати хвилями, формувати бажаний розподіл енергії у просторі, як це роблять нерухомі антени радіолокаторів, випромінюючи швидкорухомий пучок радіохвиль. Не менше значення інтерференції в оптиці, особливо після створення когерентних джерел світла — лазерів.
Термін когерентність вимагає ґрунтовного пояснення. Це латинське слово означає зчеплення, зв'язок, а у випадку теорії хвиль термін когерентні хвилі означає узгоджені хвилі, які мають незмінну у часі різницю фаз. Це можливо тоді, коли частоти джерел однакові, а їхні коливання узгоджені. За таких умов додавання хвиль у певній точці простору не змінюється у часі. При цьому утворюється стійка картина інтерференції, яка показана на рисунку. Якщо джерела утворюють некогерентні хвилі, то інтерференція відбувається, але про стійкість її картини не може бути й мови, бо вона безперервно змінюється в усьому просторі. Великі сумарні коливання у певній точці за мить змінюються малими, додавання хаотичне і не становить практичного інтересу.

2. Інтерференція світла.
Мала довжина хвилі світла утруднює інтерференційні досліди порівняно з механічними хвилями. Є ще одна перешкода: некогерентність світлових хвиль, утворених тепловими чи іншими (за винятком лазерів) джерелами світла. Випромінювання квантів різними атомами вольфрамової спіралі електролампочки розжарення цілком незалежне, тому на навколишні предмети одночасно падають численні кванти, інтерферуючи на їхній поверхні. На рис. 2 показано миттєвий стан додавання всього двох фотонів з тих, що потрапляють на поверхню паперу, коли ми читаємо книгу. Протягом однієї стомільйонної частки секунди вони утворюють стійку картину інтерференції (максимуми поля Е в одних місцях, мінімуми — в інших). За секунду ця картина змінюється мільйони разів. Наше око сприймає усереднене освітлення паперу, від надто короткочасної інтерференції не лишається жодного сліду.
До створення лазерів був лише один спосіб обійти вказане утруднення — примусити квант (фотон) інтерферувати самому з собою, розділивши його хвилю на дві. Першим експериментальне здійснив цю ідею англієць Т. Юнг в умовах, які показано на рис. 3. За допомогою фільтра з білого світла потужного джерела виділялись промені одного кольору з приблизно однаковими довжинами хвиль (світло одного кольору називають монохроматичним). Перша вузька щілина 50 утворює хвильове поле вказаної форми, де коливання точок вказаних суцільними лініями фронтів хвиль відбуваються у фазі. Тому два джерела у вигляді двох паралельних щілин S1, і S2 утворюють когерентні хвилі, інтерференція яких на екрані СС1 приводить до перерозподілу енергії фотонів з утворенням світлих смуг (максимумів) і темних (мінімумів). Дослід Юнга та інші інтерференційні досліди незаперечне доводили хвильову природу видимого світла.
Якщо відстань між щілинами d, a шлях г2 променів від 2 до точки спостереження М на ∆ більший  від їхнього шляху r1 від джерела 1  (величину ∆ називають різницею ходу), то результат додавання хвиль у точці М залежить від співвідношення між ∆ і довжиною хвилі λ. Можливі такі випадки:
максимум  коливань з подвійною амплітудою,
мінімум коливань з А = 0,
дробове число  —проміжні коливання з амплітудою, яка може мати значення від 0 до 2А.
Тут k — ціле число, яке може набувати значень 0, ±1, ±2, ... і визначати порядок інтерференційної смуги максимуму чи мінімуму. Навпроти точки середини відстані d між джерелами S1 і S2 завжди буде максимум нульового порядку (k = 0), бо відстань руху хвиль однакова і вони приходять у фазі. Максимуми першого порядку (k=±1) розміщені симетрично відносно точки О і відповідають різниці ходу в одну довжину хвилі. Між цими максимумами і точкою О лежать два мінімуми, де хвилі гасять одна одну, бо приходять у протифазі.
Дослід Т. Юнга має істотний недолік: крізь щілини проходить мало світла, і для спостереження смуг інтерференції необхідна темрява. Тому цікавішими для демонстрації явища інтерференції виявилися досліди французького фізика Ж. Френеля (рис. 4) з біпризмою — подвійною призмою з малим заломлюючим кутом та бідзеркалами — двома дзеркалами, кут між якими близький до 180°. В обох випадках фотони розділяються на дві частини, які потім зводяться, разом для інтерференції. Джерело 5 може бути як завгодно яскравим, адже заломлення утворює два пучки, неначе випромінені двома когерентними джерелами S1 і S2. Якщо S випромінює монохроматичне світло, то у зоні екрана утворяться одноколірні світлі і темні смуги. Якщо джерело S випромінює біле світло, то смуги будуть різнобарвними. Ідея перетворення одного джерела світла у два уявних використана в інших пристроях для демонстрації інтерференції: дзеркалі Ллойда, на клині, на тонкій плівці.

3. Використання явища інтерференції.
Ньютон помітив, що навколо точки дотику з поверхнею скла опуклості лінзи великим радіусом викривлення R (рис. 4) утворюються якщо це місце освітлювати зверху монохроматичним світлом і дивитись на нього зверху у вказаному напрямі.
Центральна точка О видається темною, бо світло проходить вниз, навколо неї утворюється світле кільце, бо хвиля 1, яка відбивається від поверхні лінзи, підсилюється хвилею 2, утвореною при відбиванні від поверхні скла. При обчисленні враховують те, що умови відбивання різні: промінь 1 — від межі скло—повітря, промінь 2 від межі повітря — скло, тому між ними різниця фаз 180° (λ/2) від самих лише умов відбивання. За рисунком можна обчислити радіуси світлих і темних кілець Ньютона. Якщо b — товщина повітряного клина, то різниця ходу ∆ вказаних променів дорівнює 2b + λ/2. Якщо r — радіус кільця Ньютона, то за теоремою Піфагора  . Нехтуючи малою величиною  , дістанемо з останньої рівності формулу для b = r2/2R і запишемо різницю ходу променів так: ∆= (r2/R) + 0,5λ. За умовами максимуму і мінімуму  знаходимо радіуси світлих кілець:
(k= 1, 2, ...).
Для радіусів темних кілець  . Вимірюючи радіуси кілець Ньютона за відомою довжиною хвилі світла і вказаними формулами, можна обчислити радіус R викривлення поверхні лінзи і контролювати цим її виготовлення. Найменша нерегулярність чи не концентричність кілець свідчить про неякісну шліфовку поверхні лінзи. Це дає змогу помічати виступи чи западини, висота і глибина яких значно менша за довжину світлової хвилі. У наш час точність доведена до 1/500 довжини хвилі світла, тому інтерференційні методи контролю належать до найточніших. Аналогічно можна контролювати якість обробки поверхонь різних тіл, точно вимірювати довжини тощо.
Інтерференція на тонких плівках часто зустрічається у природі: різнобарвні смуги на плівці бензину на мокрому асфальті, ніжні кольори перлів чи уламків мушлі наших річкових перлівниць утворюються внаслідок інтерференції світла, відбитого від шаруватих поверхонь. Важливе практичне застосування цього явища полягає не тільки у виготовленні значків, іграшок тощо, а й у збільшенні прозорості лінз та об'єктивів для світла певної довжини хвилі.
Розглянемо лінзи об'єктива. У відбитому світлі поверхня скла видається фіолетовою, а крізь лінзи білі предмети не мають ніякого кольору. Такий об'єктив пропускає практично усі зелені промені, відбиваючи сині та фіолетові, які непотрібні для створення зображання (фотоплівка надто чутлива до них). Механізм цього явища зрозумілий з рис. 6. Показник заломлення n0 плівки та її товщину h підбирають так, щоб відбитий від поверхні плівки промінь 1 був погашений променем 2 від поверхні скла. Для цього різниця фаз між ними має бути 180°, а різниця ходу 2hn0 — має дорівнювати половині довжини хвилі зеленого с світла: λ/2 =2hn0. Отже, товщина плівки задовольняє рівність  .
На вказаній товщині відбувається посилення відбитих синіх і фіолетових променів, що й пояснює колір об'єктивів у відбитому світлі. Оскільки на кожній межі скла і повітря втрачається кілька процентів світла, то застосування розглянутих тонких плівок у багатолінзових об'єктивах підвищує їх прозорість для зеленого світла на десятки процентів.

4. Дифракція світла. Досліди Френеля.
Процес поширення світла належить до хвильових процесів. Тому для нього застосовний принцип Гюгенса. Рух світла крізь малі отвори і огинання ними перешкод супроводжується дифракцією — відхиленнями від прямолінійного поширення променів, їхнім проникненням у зону геометричної тіні, розширенням пучків тощо. Явище дифракції було помічено ще у середині XVII ст. італійським вченим Ф. Грімальді, а його вичерпна теорія з урахуванням не тільки принципу Гюйгенса, а й інтерференції хвиль від усіх точок фронту світла, створена на початку XIX ст. французьким вченим О. Ж. Френелем, автором кількох сенсаційних дослідів, які у той час видавалися неможливими.
Схему першого досліду показано на рис. 7. Точкове джерело А випромінює монохроматичне когерентне світло з довжиною хвилі λ. Між точкою сприймання світла В і джерелом розміщено екран С з отвором, діаметр якого можна плавно змінювати від нуля до значення  . Різні значення радіуса отвору показано на рис. 7 рядом отворів r1, г2, г3... вправо від екрана С, але насправді положення екрана не змінюється, а збільшується тільки отвір у ньому. За корпускулярною теорією світла освітленість точки В не залежить від розміру отвору на екрані, що відповідає графіку на рис. 8, який показаний лінією 1. За принципом Гюйгенса чим більша площа отвору, тим більше точок хвильового фронту посилають світло у точку В, тим вище освітленість, що відповідає на рисунку лінії 2. Метод Френеля вимагає урахування зсуву фаз між хвилями, які приходять у точку В від усіх точок фронту світла у отворі, тобто освітленість там визначається інтерференцією безлічі хвиль. Результат показано на рисунку лінією 3. Ніхто не вірив передбаченню Френеля, доки він дослідами не довів, що дійсності відповідає саме «дивний» графік на рис. 8.
Теорію Френеля пояснюють так: спочатку при збільшенні отвору хвилі від різних точок отвору підсилюють одна одну і так продовжується доти, доки радіус отвору r1 стане таким, що відстань OВ буде на λ /2 меншою за відстань від краю отвору до точки В. Тоді хвилі від краю отвору гасять хвилі від центра отвору і графік (суцільна лінія) від максимального значення освітленості Е1 опускається вниз до освітленості Е2, яка не дуже відрізняється від нуля. Отвір радіуса r1 називають першою зоною Френеля, кільце між радіусами r2 і r1 — другою зоною Френеля, потім йде третя зона Френеля, хвилі якої підсилюють випромінення з першої зони (різниця ходу між ними ∆13= λ), далі четверта, п'ята... . Поступове додавання нових зон пояснює коливання освітленості при збільшенні розмірів отвору, а збільшення відстані від них до екрана — зменшення їхнього впливу. При відсутності екрана відкриті усі зони Френеля і результуюча освітленість точки В виявляється вдвічі меншою від освітленості Е1, яку створює одна перша зона Френеля.
Експеримент підтверджує не тільки цей висновок з теорії Френеля. Із сказаного випливає, що зафарбувавши усі парні зони Френеля (половина екрана непрозора), у багато разів збільшимо освітленість у точці В, така пластинка з концентричними кільцями буде збиральною системою, яка концентрує світло у напрямі точки В. Це явище знайшло застосування у системах освітлення маяків, величезні плоскі лінзи яких виготовлено з урахуванням розмірів зон Френеля. Вершиною тріумфу теорії Френеля для дифракції на круглому диску було передбачення світлої цятки навпроти центра непрозорого диска, тобто у центрі його повної тіні мала бути світла цятка. Цей дослід здійснив Д. Араго, чим остаточно довів справедливість теорії зон Френеля. Отже, явище дифракції вимагає послідовного і точного обчислення результату інтерференції безлічі хвиль від різних точок хвильового фронту.
5. Дифракція на щілині. Дифракційна решітка.
Важливу роль має дифракція на отворі та на щілині. На рис. 9 показано, що спостерігається на екрані СС1, який розміщено у фокальній площині довго-фокусної лінзи Л. Вона фокусує на екран промені світла від щілини завширшки а. Максимальну освітленість спостерігають навпроти центра щілини. Цей максимум переходить у два симетричні мінімуми, потім йдуть менші максимуми першого порядку (порівняйте з рис. 1), далі почергово максимуми і мінімуми. Цей розподіл освітленості на екрані є зображенням щілини. Краї зображення спотворено дифракцією тим дужче, чим менше відношення а/λ. Це явище враховують при оцінці оптичних можливостей ока, мікроскопа, телескопа та інших оптичних приладів, де дифракція на вхідному отворі спотворює зображення дуже дрібних деталей.
Систему з великої кількості щілин, які мають ширину а, розділених непрозорими проміжками завширшки b, називають дифракційною решіткою (суму d=а+b називають періодом решітки), її можливості видаються фантастичними, хоча насправді пояснюються інтерференцією променів, які утворюються окремими щілинами. Решітка тим краща, чим більше штрихів і чим менша відстань d, паралельність щілин має бути абсолютною.
Хід променів від решітки через лінзу до екрана і результат інтерференції показано на рис. 10. Обчислимо умову максимуму (умову Підсилення одним вторинним променем іншого). Для цього розглянемо Пучок паралельних променів, які поширюються від решітки під кутом φ до напряму руху світла перед решіткою. Різниця ходу між променями пучка, які утворюються відповідними точками щілин А, A1, A2..., кратна довжині відрізка  . Оскільки лінза не додає різниці фаз для променів, які рухаються крізь неї, то посилення світла На екрані (максимум) відбувається тоді, коли для певного кута φk виконується умова:
(k=0, +-1, +-2….)   
За цією формулою можна обчислити кути φk, під якими розміщено головні максимуми для даної довжини хвилі λ .Якщо світло складається з двох хвиль λ1 λ2, то максимуми для них потрапляють на різні точки екрана, отже, решітка дозволяє аналізувати частотний склад світла, розкладаючи його у спектр. Цього можна досягти проходженням світла крізь призму, але оптичні можливості решітки, крізь яку може пройти потужний потік світла, незрівнянно вищі, ніж призми. Багатопроменева інтерференція утворює надзвичайно різкі та яскраві максимуми, розділені практично чорними проміжками, і дає змогу виконувати найточніші оптичні вимірювання, її можливості додатково розширено застосуванням лазерів — джерел потужного когерентного світла. Хороша решітка дозволяє легко розрізнити дві хвилі λ1 і λ2, у яких  ∆λ становить 1/500000 λ1 чи λ2.
6. Дисперсія світла.
Дисперсією світла називають залежність показника заломлення речовини n від частоти ν (чи довжини хвилі λ) світла, яке поширюється у цій речовині. Ця залежність зумовлює різну швидкість поширення світла з різною довжиною хвилі, але у повітрі ця різниця незначна і ми її не помічаємо.
Із закону заломлення   випливає висновок:  , тобто кут заломлення променів різної довжини хвилі, які мають однаковий кут падіння α, виявляється різним, і фотони від межі середовища розходяться за різними траєкторіями. Це відкриття належить І. Ньютону. Він здійснив простий і надзвичайно ефектний дослід (рис. 11). Вузький яскравий промінь сонячного світла від щілини падав на поверхню скляної призми і розходився на кольорові пучки, які на білій стіні давали яскраву кольорову смужку — спектр сонячного проміння. Цей дослід доводить, що біле світло є сумішшю різних кольорів. Воно має фотони з різною довжиною хвилі, а призма розводить їх так, що вони потрапляють у різні точки екрана.
Подальші дослідження спектрів показали, що в «неосвітленій» частині спектра за червоними променями відбувається помітне нагрівання екрана хвилями великої довжини, які називають інфрачервоними, або тепловими (ІЧ). Такі хвилі випромінюють нагріті тіла, зокрема тіло людини (максимум випромінювання на довжині хвилі близько 10 000 нм, майже у 20 разів більше довжини хвиль зеленого світла). Проходження сонячного світла через призму з кварцу виявило існування невидимого короткохвильового випромінювання з меншою від фіолетових і голубих променів довжиною хвилі. Ці промені називаються ультрафіолетовими (УФ). їхні фотони мають велику енергію і при поглинанні можуть шкодити клітинам людського тіла. Від їхнього негативного впливу наш організм захищається утворенням темного шару під шкірою, який називаємо засмагою. Слід дотримуватись порад лікаря, бо незаперечна користь від малих доз м'якого ультрафіолету може швидко перейти у безсумнівну шкоду від надмірної дози опромінення (опіки, гіпервітаміноз тощо).
Розкладання світла у спектр (рис. 11) за допомогою призм є основою численних приладів для визначення хімічного складу найрізноманітніших тіл. Його називають спектральним аналізом .
Дослід Ньютона є основою наукового пояснення незліченного розмаїття кольорів природи, адже можливі найрізноманітніші комбінації з різних фотонів. Голубий колір чистого неба пояснюється тим, що лише фотони найменшої довжини хвилі помітно розсіюються на молекулах газів та їх випадкових скупченнях, синій колір матерії — тим, що ЇЇ фарбують речовиною, яка поглинає більшість фотонів білого світла, відбиваючи переважно сині, тощо. Червоне скельце пропускає лише червоні фотони, поглинаючи усі інші (насамперед сині та фіолетові). Синє небо крізь червоний фільтр видається чорним і вправні фотографи вдень роблять «нічні» знімки крізь червоний світлофільтр. Фотографування поверхні Землі з космосу крізь різноманітні фільтри надзвичайно розширює інформативність такого способу дослідження стану рослинності, розподілу шкідливих викидів тощо.
7.Текст програмного коду пропонованої програми.
•    Дослід Н’ютона
Private Sub Form_Load()
DrawWidth = 3
form4.Line (5940, 2500)-(5000, 4380), &HFFFFFF
form4.Line (5940, 2500)-(6880, 4380), &HFFFFFF
form4.Line (6880, 4380)-(5000, 4380), &HFFFFFF
DrawWidth = 5
form4.Line (0, 7000)-(5450, 3440), &HC0FFFF
DrawWidth = 20
form4.Line (11800, 7000)-(11800, 3440), &HFFFFFF
DrawWidth = 4
For X = 6300 To 6500
Y = 2500 + 2 * (X - 5940)
c = &HFF&
If X > 6328 Then c = &H80FF&
If X > 6357 Then c = &HFFFF&
If X > 6385 Then c = &HFF00&
If X > 6413 Then c = &HFFFF00
If X > 6441 Then c = &HFF0000
If X > 6469 Then c = &HFF00FF
form4.Line (5450, 3440)-(X, Y), c
form4.Line (X, Y)-(11700, Y * 5 - 12000), c
Next X
form4.Line (5940, 2500)-(6880, 4380), &HFFFFFF
End Sub
Private Sub Êîììàíäà2_Click()
form2.Show
End Sub
Private Sub Êîììàíäà3_Click()
End
End Sub
•    Дослід Юнга
Private Sub dd_Change()
'âèáèðຠêîë³ð
If rr.Value = 1 Then c = &H800080
If rr.Value = 2 Then c = &HFF0000
If rr.Value = 3 Then c = &HFFFF00
If rr.Value = 4 Then c = &HFF00&
If rr.Value = 5 Then c = &HFFFF&
If rr.Value = 6 Then c = &H80FF&
If rr.Value = 7 Then c = &HFF&
DrawWidth = 2
For X = 1500 To 3000 Step 20
Y = X + 500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 3000), &H0&
Next X
'Ìàëþº äèðêè
DrawWidth = 2
X = 2250 + dd.Value * 2
Y = X + 1000
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 2000), &HFFFFFF
X = 2250 - dd.Value * 2
Y = X + 1000
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 2000), &HFFFFFF
DrawWidth = 2
Line (3000, 1000)-(12000, 9000), &H808000, BF
l = ll.Value
p = 3500 + l * 60
For X = p To p + 2000 Step 20
Y = X - p + 1500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &H0&
Next X
'Ìàëþº ìàêñèìóìè
r = rr.Value
l = ll.Value
d = dd.Value
For k = -2 To 2
X = p + 1000 + Round(k * (r / 4 + 2) * l * 10 / d)
m = p + 1000 + Round((2 * k + 1) * (r / 4 + 2) / 2 * l * 10 / d)
DrawWidth = Round((m - X) / 20) + 1
Y = X - p + 1500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), c
Next k
End Sub

Private Sub Form_Load()
'Ìàëþº øèðìó ç äèðêàìè
DrawWidth = 2
For X = 1500 To 3000 Step 20
Y = X + 500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 3000), &H0&
Next X
'Ìàëþº äèðêè
DrawWidth = 2
X = 2250 + dd.Value * 2
Y = X + 1000
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 2000), &HFFFFFF
X = 2250 - dd.Value * 2
Y = X + 1000
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 2000), &HFFFFFF
'Ìàëþº åêðàí
DrawWidth = 2
l = ll.Value
p = 3500 + l * 60
For X = p To p + 2000 Step 20
Y = X - p + 1500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &H0&
Next X
'Ìàëþº ìàêñèìóìè
r = rr.Value
l = ll.Value
d = dd.Value
DrawWidth = 2
For k = -2 To 2
X = p + 1000 + Round(k * (r / 4 + 2) * l * 10 / d)
m = p + 1000 + Round((2 * k + 1) * (r / 4 + 2) / 2 * l * 10 / d)
DrawWidth = Round((m - X) / 20) + 1
Y = X - p + 1500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &HFFFF00
Next k
End Sub

Private Sub ll_Change()

DrawWidth = 2
Line (3000, 1000)-(12000, 9000), &H808000, BF
l = ll.Value
p = 3500 + l * 60
For X = p To p + 2000 Step 20
Y = X - p + 1500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &H0&
Next X
'Ìàëþº ìàêñèìóìè
r = rr.Value
If r = 1 Then c = &H800080
If r = 2 Then c = &HFF0000
If r = 3 Then c = &HFFFF00
If r = 4 Then c = &HFF00&
If r = 5 Then c = &HFFFF&
If r = 6 Then c = &H80FF&
If r = 7 Then c = &HFF&
l = ll.Value
d = dd.Value
DrawWidth = 2
For k = -2 To 2
X = p + 1000 + Round(k * (r / 4 + 2) * l * 10 / d)
m = p + 1000 + Round((2 * k + 1) * (r / 4 + 2) / 2 * l * 10 / d)
DrawWidth = Round((m - X) / 20) + 1
Y = X - p + 1500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), c
Next k
End Sub

Private Sub rr_Change()
If rr.Value = 1 Then c = &H800080
If rr.Value = 2 Then c = &HFF0000
If rr.Value = 3 Then c = &HFFFF00
If rr.Value = 4 Then c = &HFF00&
If rr.Value = 5 Then c = &HFFFF&
If rr.Value = 6 Then c = &H80FF&
If rr.Value = 7 Then c = &HFF&
Shape1.FillColor = c
DrawWidth = 2
Line (3000, 1000)-(12000, 9000), &H808000, BF
l = ll.Value
p = 3500 + l * 60
For X = p To p + 2000 Step 20
Y = X - p + 1500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &H0&
Next X
'Ìàëþº ìàêñèìóìè
l = ll.Value
d = dd.Value
r = rr.Value
For k = -2 To 2
X = p + 1000 + Round(k * (r / 4 + 2) * l * 10 / d)
m = p + 1000 + Round((2 * k + 1) * (r / 4 + 2) / 2 * l * 10 / d)
DrawWidth = Round((m - X) / 20) + 1
Y = X - p + 1500
form5.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), c
Next k
End Sub

Private Sub Êîììàíäà2_Click()
form2.Show
End Sub
Private Sub Êîììàíäà3_Click()
End
End Sub
•    Дослід Френеля
Private Sub dd_Change()
'âèáèðຠêîë³ð
If rr.Value = 1 Then c = &H800080
If rr.Value = 2 Then c = &HFF0000
If rr.Value = 3 Then c = &HFFFF00
If rr.Value = 4 Then c = &HFF00&
If rr.Value = 5 Then c = &HFFFF&
If rr.Value = 6 Then c = &H80FF&
If rr.Value = 7 Then c = &HFF&
DrawWidth = 2
For X = 1500 To 3000 Step 20
Y = X + 500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 3000), &H0&
Next X
''Ìàëþº äèðêy
X = 2250
Y = X + 1000
DrawWidth = Round(dd.Value / 3)
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 2000), &HFFFFFF
DrawWidth = 2
Line (3000, 1000)-(12000, 9000), &H808000, BF
l = ll.Value
p = 3500 + l * 60
For X = p To p + 2000 Step 20
Y = X - p + 1500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &H0&
Next X
'Ìàëþº ìàêñèìóìè
r = rr.Value
l = ll.Value
d = dd.Value
For k = -2 To 2
X = p + 1000 + Round(k * (r / 4 + 2) * l * 2 / d)
m = p + 1000 + Round((2 * k + 1) * (r / 4 + 2) * l / d)
DrawWidth = Round((m - X) / 20) + 1
Y = X - p + 1500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), c
Next k
End Sub

Private Sub Form_Load()
'Ìàëþº øèðìó ç äèðêàìè
DrawWidth = 2
For X = 1500 To 3000 Step 20
Y = X + 500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 3000), &H0&
Next X
'Ìàëþº äèðêy
X = 2250
Y = X + 1000
DrawWidth = Round(dd.Value / 3)
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 2000), &HFFFFFF
'Ìàëþº åêðàí
DrawWidth = 2
l = ll.Value
p = 3500 + l * 60
For X = p To p + 2000 Step 20
Y = X - p + 1500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &H0&
Next X
'Ìàëþº ìàêñèìóìè
r = rr.Value
l = ll.Value
d = dd.Value
DrawWidth = 2
For k = -2 To 2
X = p + 1000 + Round(k * (r / 4 + 2) * l * 2 / d)
m = p + 1000 + Round((2 * k + 1) * (r / 4 + 2) * l / d)
DrawWidth = Round((m - X) / 20) + 1
Y = X - p + 1500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &HFFFF00
Next k
End Sub

Private Sub ll_Change()
DrawWidth = 2
Line (3000, 1000)-(12000, 9000), &H808000, BF
l = ll.Value
p = 3500 + l * 60
For X = p To p + 2000 Step 20
Y = X - p + 1500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &H0&
Next X
'Ìàëþº ìàêñèìóìè
r = rr.Value
If r = 1 Then c = &H800080
If r = 2 Then c = &HFF0000
If r = 3 Then c = &HFFFF00
If r = 4 Then c = &HFF00&
If r = 5 Then c = &HFFFF&
If r = 6 Then c = &H80FF&
If r = 7 Then c = &HFF&
l = ll.Value
d = dd.Value
DrawWidth = 2
For k = -2 To 2
X = p + 1000 + Round(k * (r / 4 + 2) * l * 2 / d)
m = p + 1000 + Round((2 * k + 1) * (r / 4 + 2) * l / d)
DrawWidth = Round((m - X) / 20) + 1
Y = X - p + 1500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), c
Next k
End Sub

Private Sub rr_Change()
If rr.Value = 1 Then c = &H800080
If rr.Value = 2 Then c = &HFF0000
If rr.Value = 3 Then c = &HFFFF00
If rr.Value = 4 Then c = &HFF00&
If rr.Value = 5 Then c = &HFFFF&
If rr.Value = 6 Then c = &H80FF&
If rr.Value = 7 Then c = &HFF&
Shape1.FillColor = c
DrawWidth = 2
Line (3000, 1000)-(12000, 9000), &H808000, BF
l = ll.Value
p = 3500 + l * 60
For X = p To p + 2000 Step 20
Y = X - p + 1500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), &H0&
Next X
'Ìàëþº ìàêñèìóìè
l = ll.Value
d = dd.Value
r = rr.Value
For k = -2 To 2
X = p + 1000 + Round(k * (r / 4 + 2) * l * 2 / d)
m = p + 1000 + Round((2 * k + 1) * (r / 4 + 2) * l / d)
DrawWidth = Round((m - X) / 20) + 1
Y = X - p + 1500
form6.Line (X, Y)-(X, Y + 4000), c
Next k
End Sub

Private Sub Êîììàíäà2_Click()
form2.Show
End Sub
Private Sub Êîììàíäà3_Click()
End
End Sub
Висновок
У цій курсові роботі я розробив демонстраційну програму з теми „Хвильова оптика” для учнів 11 класів або студентів молодших курсів. У цій програмі були враховані такі хвильові явища як інтерференція, дифракція, і дисперсія які були показані на дослідах Юнга, Френзеля, і Ньютона відповідно.
Розробка програми велася у середовищі VISUAL BASIC 6.0. При демонструванні явища інтерференції є можливість зміни, за допомогою повзунка, таких параметрів як λ – довжина хвилі, d – відстань між щілинами, L – відстань від завіси до екрана, а дифракції λ – довжина хвилі, d – ширина щілини, L – відстань від завіси до екрана. При зміні цих параметрів змінюється інтерференційна картинка на екрані. Що дає учневі краще зрозуміти всі взаємозв’язки між величинами що фігурують в даних фізичних процесах.
Під час використання даної програми на уроках фізики я рекомендував би учням охарактеризувати залежність величини інтерференційної картинки від даних параметрів. І ще потрібно пояснити чому інтерференційна картинка не з’являється коли отвір в досліді Френеля дуже великий.

Література
1.    Годжаєв Н.М. Оптика. М.:, Высшая школа, 1997.- 432 с.
2.    Кучерук І. М., Дущенко В. П. Загальна Фізика. Оптика, Квантова фізика. К.: Вища школа, 1997. – 463 С.
3.    Ландсберг Г. С. Оптика. М.: Наука, 1976, - 928 С.
4.    Корсак К.В. Фізика: 25 повторювальних лекцій: навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994. -  431с.
5.    Visual Basic 6.0: - переклад з англійської – СПб.: БХВ – Санкт-Петербург, 1999.
6.    Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні  технології. За ред. О.І. Пушкаря. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 696 с.
7.    Фриш С.Э., Тиморева А.В. Курс общей физики, том 3 Л, Физматгиз, 1962 г., 644 с.
8.    Черепенин Н.Д., Усанов Ю.Я. Дифракция лазерных пучков. Прямоугольные апертуры // Оптика и спектроскопия. – 1991. – Т.70, вып. 5. – с. 1122-1125.
9.    Турсунов А.Т., Эмкибилов Н.Б., Акилов Р., Корниенко В.В. Лазерный фотоионизационный спектрометр // Оптика и спектроскопия. – 1986. – Т.61, вып. 6. – с. 1284-1287.
10.    Сомохин С.П., Чернова Н.И. Аппаратная функция лазерного гетеродинного спектрометра с дифракционной решеткой // Оптика и спектроскопия. – 1988. – Т.64, вып. 2. – с. 460-461.
11.    Резников Л.И. Физическая оптика в средней школе. М: Просвещение, 1971.
12.    Основы методики преподавания физики в средней школе. Библиотека учителя физики. Под ред. А.В. Перышкина, В.Г. Разулеовского. – М.: Просвещение, 1984.