Минає XX століття. Кілька років тому світова наукова спільнота відзначила, а в цьому році ще відзначатиме, столітні ювілеї епохальних відкрить людства. Серед них чи не найвизначнішим є відкриття невидимих Х-променів. Сьогодні ці промені здобули найширшого визнання і повсюдно застосовуються для комп'ютерної томографії і X-променеграфії, Х-мікроскопії, Х-спектроскопії тощо. У будь-якому фізичному словнику чи енциклопедії можна прочитати, що Х-промені – це електромагнітне йонізівне променювання, яке міститься у спектральній смузі між гама- і ультрафіолетовим променюванням у межах довжин хвиль від 10-4 до 103 А (від 10-12 до 10-5 см). Його джерелом є спеціальна рурка, в якій пришвидшені електричним полем електрони бомбардують металевий анод, у результаті чого утворюються промені, здатні протинати непрозоре тіло так, що ними можна просвітлювати, наприклад, людський організм тощо.
І хоча сьогодні ці промені носять ім'я знаменитого Рентґена, їхнє відкриття пов'язане ще не з одним іменем, і серед них ім'я видатного українського фізика Івана Пулюя (Пульгуя).
Серед українських вчених, що сягнули вершин європейської та світової науки, одне з почесних місць належить нашому землякові Іванові Пулюєві, котрий своєю науковою, технічною та громадською діяльністю здобув широке міжнародне визнання, але залишився майже невідомим в Україні. Про причини такого забуття останнім часом написано багато. З праць дослідників життя та творчості Івана Пулюя, останній постає як вчений-новатор, умілий та вдумливий фізик-експериментатор, оригінальний конструктор та винахідник, блискучий лектор, письменник-перекладач, політолог, публіцист та громадський діяч, що боровся за національне відродження українського народу, за його політичні права, за піднесення української культури до рівня цивілізованих народів світу, – такий надзвичайно широкий діапазон творчості цієї видатної особистості.
Вагомий внесок Івана Пулюя , розвиток медичної науки, адже саме він стояв біля колиски епохального відкриття невідомих досі променів, котрі називають рентгенівськими. Не вдаючись де полеміки щодо пріоритету відкриття ікс-променів, який деюре належить німецькому фізику Вільгельму Конраду Рентгену, незаперечним є факт, що саме Іван Павлович Пулюй ще у 1877 році опублікував у „Віснику” Віденської академії наук власну концепцію катодної трубки, а у 1881 році за винахід та конструкцію вакуумної трубки, яку назвали трубкою Пулюя, отримав премію на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі. Трубка (рурка) Пулюя фактично була першою в світі «рентгенівською» трубкою, яка була сконструйована на 14 років раніше відкриття В.Рентґена, і це факт також незаперечний. У трубці Пулюя вперше був застосований похилий антикатод, що забезпечувало більш чітке фокусування променів і кращу якість світлин. Саме трубка Пулюя за своєю конструкцією найбільше наближена до сучасних рентгенівських трубок. Після повідомлення В.Рентґена про відкриття ним променів, які сам Рентґен назвав ікс-променями, І.Пулюй опублікував більше сотні сторінок наукових досліджень, присвячених цим променям, світлини морської свинки, скелета мертвонародженої дитини. І саме світлини І.Пулюя, котрі були неперевершеними в той час за технікою виконання, друкувались у європейських виданнях, таких як «Космос» і «Ля Натура» (Франція), «Фотогрем» (Англія). Так, можливо саме тому в англо- та франкомовній літературі до теперішнього часу невидимі промені так і називають ікс-променями, і лише у німецькій та російській літературі ці промені називають іменем Рентгена. Очевидно, що у державах, котрі на той час мали більш об'єктивну інформацію, були підстави для цього.
Висновки також напрошуються у формі фактів, а саме: висновок перший – наш земляк Іван Павлович Пулюй був видатним ученим Австро-Угорської імперії кінця 19 та початку 20 століть. Він стояв біля витоків геніального відкриття – відкриття невидимого випромінювання, яке суттєво вплинуло на розвиток людства. І ми мусимо пишатися цим.
Чому ж сьогодні весь світ знає ім'я Конрада Рентґена і таке невідоме ім'я Івана Пулюя? Адже їхні шляхи до наукових вершин були такими близькими і в часі, і в просторі.
Народилися обидва одного й того ж року, а зустрілися вперше через тридцять років у Страсбурзькому університеті у німецького фізика Авґуста Кундта, який увійшов в історію науки як видатний експериментатор та блискучий педагог.
Народився Іван Павлович Пульгуй 2 лютого 1845 р. в містечку Гримайлові, що на Тернопільщині, в родині греко-католиків. (З 1881 року Іван прибрав собі прізвище Пулюй). Хлопець був надзвичайно талановитим і його цікавило майже все. В шестирічному віці батьки віддали його до школи, де він швидко опанував латинський і готичний шрифти. І вже у 1856 р. батьки його вписують до класичної гімназії у Тернополі. Перебуваючи в гімназії, Іван почав замислюватися над долею українського народу, долею України. Адже, починаючи з Петра І (1720), один за одним йшли страшні царські укази на заборону української мови, переслідування українських письменників, нищення здобутків української культури. У 1864 р. тут з'явилася таємна молодіжна організація "Громада" (до організації якої Іван Пулюй був безпосередньо причетним), головним кредом кожного члена організації було: "Нічого і нікого не зрадить та що на ціле життє буде працювати для свого народу".
Закінчив гімназію у 1864 р. з відзнакою. За наполяганням своїх батьків він з рекомендацією місцевого пароха рушив пішки до столиці Австро-Угорщини, де вписався на теологічний факультет Віденського університету. Водночас, як вільний слухач, відвідував лекції з фізики, математики, астрономії на філософському факультеті. Теологічний факультет закінчив з відзнакою 1869 р., але на священика не висвятився. Потяг до пізнання таємниць світу, до науки переміг і того ж року Іван Пулюй записався на філософський факультет на фізико-математичну кафедру (хоча цей крок йому кош¬ував зречення батьків його як сина). Закінчив університет в 1873 році і почав працювати асистентом у професора В.Лянґа, який згодом доручив йому читати лекції з теорії теплоти.

Потяг до дослідчої праці приводить Пулюя 1875 р. до Страсбурзького університету, де у професора Кундта він 1877 р. захищає з відзнакою докторську дисертацію і отримує ступінь доктора філософії. Тут він познайомився з талановитим сербом Ніколою Теслою та невідомим тоді ще світові Рентгеном. Виготовлений власноруч у цей час Пулюєм прилад для визначення механічного еквіваленту теплоти був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці у Парижі у 1878 р. Зазначимо, що 29 листопада 1891 р. Ґ.Ґ. де Метц, виступаючи на засіданні Новоросійського товариства дослідників природи з доповіддю, продемонстрував прилад Пулюя і відзначив високу точність вимірювання за його допомогою. Механічний еквівалент теплоти було визначено в межах від 425.2 до 426.6 кгм/ккал. Згодом в підручниках з історії фізики стверджувалось, що найточніше значення механічного еквіваленту теплоти в XIX ст. було отримано американським фізиком Г.Ровлендом в 1879-80 рр. і дорівнювало 426.2 кгм/ккал. Але ж цей результат Іван Пулюй отримав значно раніше.
Незважаючи на чудові перспективи наукової кар'єри в Страсбургу, Іван Пулюй повертається до своєї альма-матер (царський уряд не дозволяв мати працю в Україні) на посаду приват-доцента фізико-математичної катедри університету (знову до професора В. фон Лянґа). Тут до 1883 р. викладає механічну теорію теплоти й кінетичну теорію газів – цілком нові на той час дисципліни. У фізичній лабораторії проф. Лянґа ґрунтовно досліджує природу газорозрядних процесів під впливом катодних променів у вакуумних рурках, якими він почав займатися в 1877 р., будучи ще у Страсбурґу.
У Відні, продовжуючи експерименти у пошуках "холодного світла", винайшов рурку, відому як "Пулюєва лампа", які вже з 1881 р. він виготовляв серійно. Саме Пулюй, а не Рентґен робив ще у 1882 р. рурку, яка мала основні риси сучасних рурок, а саме окремий від аноду антикатод, похило розташований відносно вісі променевого жмута, що падає на нього. З цією лампою професор Пулюй, поруч з Круксом, Гітторфом і Ленардом, увійшов до аналів світової техніки. В технічному музеї Відня стоїть на цоколі дивовижна лампа. В ній втоплено шайбоподібного катода, а навскоси під ним на віддалі кількох сантиметрів розташований лощаковий екран, що перетинає всю лампу. Це і є "лампа Пулюя", особлива властивість якої полягає у тому, що невидимі промені, якими він досліджував так звані "рідкісні землі", інколи давали якесь мерехтіння. Якого роду були ці промені, тоді .Іван Пулюй ще не знав.
Іван Пулюй, аналізуючи результати своїх попередників (Гітторфа, Крукса, Гольштайна, Відемана, Герца, Ленарда), проводячи власні ориґінальні досліди, у своїх висновках дуже бдизько підходить до променів, а саме: "Матерія, яка заповнює темний простір, складається з механічно відірваних частинок електродів, вони заряджені негативною електрикою і рухаються прямолінійно з великою швидкістю". Ці частинки підтримують протікання струму між двома електродами й скляними стінками. Коли ці частинки стикаються зі стінками чи іншими твердими тілами, то відбувається збудження етерної оболонки молекули. Кожне уражене місце скляної стінки чи екрану стає вихідним  для етерних хвиль. Зокрема, під впливом цих хвиль, що поширюються у просторі, вкритий сіркокальцієм екран починає світитися. Крім видимих променів фосфоресценції утворюються і невидимі з іншим періодом
коливань.
Пояснення природи цих невидимих променів Пулюя є точне і глибоке. Йому належать фундаментальні результати як технічного характеру (власноручне виготовлення рурок своєї конструкції), так і вивчення фізичних властивостей невидимих променів. Результати досліджень опубліковано Пулюєм у Записках Імператорської Академії наук 1880-83 рр., а згодом, у дещо відмінній редакції, окремою книгою, яку Лондонське Королівське товариство визнало за одне з найвидатніших досягнень світової фізики і видало англійський переклад в одному томі з працями Гітторфа у серії "Physical Memoirs" (1889).
Іван Пулюй вже тоді встановив, що місцем утворення променів у трубці є катод, стверджуючи, що оці катодні промені – неґативно заряджені частинки (він практично наблизився до встановлення такого поняття як електрон). Це надзвичайно є важливим, адже такі вчені як Гольдштайн, Герц, Леонард ще до середини дев'яностих років дотримувалися думки, що катодні промені – то є своєрідні електромагнітні хвилі і їхнє поширення не пов'язане з перенесенням електричних зарядів. А Рентген протягом десяти років, як згадує А.Йоффе, після відкриття електрона 29 березня 1897 року Дж. Томсоном не вірив у його існування.
По суті, Пулюй обґрунтував принцип дії так званої вентильної трубки (одностороннього напрямку струму), який з часом став основою для створення йонних і електронних вентилів, що покладені в основу конструкції рентгенівської трубки та подальшої її еволюції.
"Гітторф у 1868 р. і пізніше Пулюй в 1883 р. показали, що електричному розряду у вакуумі перешкоджає електричний заряд скляної стінки, розташованої досить близько від катода. Трубка Пулюя легко дозволяла струму протікати в одному напрямку, а в зворотньому напрямі струм проходив з великими труднощами. В рентґеновому апараті вентильна трубка вперше була застосована у 1898 р. Віллардом, який видозмінив її конструкцію”. Так писали сучасники, відзначаючи 40-річчя відкриття Х-променя.
А сьогодні ще з більшою впевненістю можна стверджувати, що саме Іван Пулюй був першим відкривачем невидимих променів. Добре відомо, що професор Пулюй був у дружніх відносинах з професором Іваном Горбачевським, теж світової слави вченим. Звісно, Іван Пулюй ділився своїми науковими результатами зі своїм другом, а той при кожній – пресову конференцію і оголосити світові про свій колосальний винахід. Згодом, уже 1895 року за кілька місяців перед оголошенням В.Рентгена, Іван Пулюй подарував кілька високоякісних знімків Іванові Горбачевському (чи не про ці часом світлини згадує у своїй статті доктор Люфтль), які він зробив власною лампою. Доля цих світлин довгий час була невідомою, як, зрештою, й чи справді так воно було. Про цей факт автор розповів Богданові Зелінському, працюючи над створенням фільму "Іван Пулюй. Повернення". Нещодавно Богдан Зелінський надіслав листа, в якому була стаття інженера Володимира Хилецького "Попередники Рентгена, про яких забувають.
Аналізуючи праці Рентгена і Пулюя, рівно ж праці Ленарда, можна бачити хронологію з'яви статей і їхні наукові результати. Незаперечні факти свідчать, що проф. д-р К.Рентґен та проф. д-р Іван Пулюй відкрили промені, які Рентґен назвав Х-променями («Все-мирная иллюстрация», №2,1408, від 20 січня 1896). Лише в Пулюєвих йшлося про «катодні промені», Рентґен перший назвав ці промені Х-променями. «Якби Рентґен не мав трубки Пулюя, то до «одного з найбільших відкриттів усіх часів» не дійшло б, тому що лише лампа, сконструйована Пулюєм і відома під його ім'ям, продукувала ці промені, а інші, які мав Рентґен, – ні.
«І жоден випадок не був би корисним, коли б у тій університетській лабораторії у Вюрцбурґу не застосовувалася електронна рурка», бо йдеться про одну, а не про кілька і не так, як пише Рентґен у своєму повідомленні: «Якщо пропускати розряд великої котушки Румкорфа через трубку Гітторфа, Крукса, Ленарда або інший подібний прилад, то «... Мова йде про «одну», але він не пише точно, яку саме було ним узято. Коли взято Круксову рурку (за описом Ленарда у Нобелевій лекції на засіданні Шведської Королівської Академії наук у Стокгольмі 28 травня 1906 р.), то тоді не можна продукувати Х-променів, бо тут ці промені точно потрапляють на хрестовину, не проникають крізь неї, а відкидають тінь на протилежну стінку рурки. «Тінь зміщується, коли вносити магнета: рисунок свідчить, що катодні промені цілком інакше ніж промені звичайного світла викривляються в магнетному полі» (!) отже, жодних Х-променів. Катодні промені – так, але не Х-промені. Це встановив і Рентґен у своїй статті «Про новий рід променів». Отож, за допомогою Круксової рурки можна отримати катодні промені, а от Х-промені аж ніяк.
Стосовно рурки Ленарда, то, як описує сам Ленард, її було зроблено так, аби спрямувати катодні промені назовні (у «вільний простір»). Тому і було зроблено отвір у рурці, котрий і «спрямовував» промені, проте недалеко – лише на 8 см, ніж могли пройти Х-промені у повітрі. Однак (за описом Рентґена) промені могли сягнути й 2 м, і це за допомогою Ленардової рурки (?). Рентґен також не міг цього досягти, тому й не отримав Х-променів. Отож, залишається єдине з фрази Рентґена: «...або подібний прилад». На той час не дуже було багато апаратів для дослідження газорозрядних процесів у рурках: була ще Пулюєва рурка, котра отримала відзнаку на Паризькій виставці й достеменно продукувала промені. . Рентґен міг її також згадати (а те, що вона у нього була, сумнівів не викликає. Пулюй йому подарував, і вони вже продукувалися серійно, але чомусь не згадав). І лише з цією руркою він міг побачити свою руку, кістяк руки. Спокуса була велика, тут була можливість стати знаменитим і опиратися цьому він не мав сил». А те, як він описує експеримент у своїй публікації, не відповідає «подіям» з виявлення X-променів, бо якби не було в лабораторії Пулюєвої рурки, то й експеримент не вдалося би провести. І ті промені, котрі він назвав Х-променями, так і залишилися би невідомими. І те фото руки, яке він зняв, і інше (напис, вигравуваний на дулі мисливської рушниці) не стали би відомі науковій громадськості зразками експериментального мистецтва (як пише А.Йоффе).
Читаючи далі, як проводив експеримент Рентґен доходимо висновку, що дуже важливим є: «..накриємо рурку доволі тісно прилеглим кожухом з тонкого чорного картону». Це означає, що лампу було накрито, і бачити, котра це саме з наведених «рурок» або «подібний апарат», було неможливим. А далі стає зрозумілим, як дійшов до свого відкриття Рентґен і як проходило 23 січня 1896 року засідання у Вюрцбурґу, де на закінчення виступу він запропонував сфотографувати руку найвідомішого з гостей – радника з анатомії А.фон Келлінера у невидимих променях, що було зроблено, а фотографії було зразу ж проявлено. Після того той і запропонував назвати ці промені іменем їхнього відкривача. «Чорний кожух» не заважав, промені проходили крізь нього і його існування можна було би пояснити тим, що його було вжито для того, аби кожен міг пересвідчитися, що немає жодного видимого проміння, жодного світла. Проте на Пулюєвому показі лампу не було накрито, а отримали те ж саме. На Рентґеновому показі покриття було необхідне – очевидно чому.
Доказами, що професор Пулюй розумівся на цих променях, є два числа тижневика «Всемирная иллюстрация» (№1408,20 січня 1896; №1409,27 січня 1896). У першому повідомляється про відкриття Рентгена, а в наступному числі, тижнем пізніше, в повідомленні з Праги йдеться про експерименти професора Пулюя. Цього не могло бути, коли б він не знав нічого про ці промені раніше. Це повідомлення могло бути написане щонайменше за тиждень до того і незалежно від Рентґена.
«Платон – мій друг, але істина дорожча». Отож, Рентґен мій друг, але заради справедливости було би дуже важливим знати, як дійшов до свого відкриття. Адже на той час, коли було зроблено відкриття, були живі ще і Гітторф, Крукс, Ленард, проте жоден з них не пробував видобути на своїх рурках невідомі X - промені.«Коли тато, - згадує син І.Пулюя Олександер,– попросив Рентґена сповістити, чи він експериментував з його рурками, то довго не отримував жодної відповіді. Багато пізніше я знайшов серед батькових паперів одного короткого листа від Рентґена, який був для мене цілковито незрозумілим». Він відповів, що користувався іншою лампою і, крім того, зауважив, що він є ...дуже зайнятий.
Аналіз праць Пулюя і Рентґена призводить до такого висновку професора Л.Даценка («Поверхность», №6, с.5, 1996): «Найбільш вагомий результат згаданої праці І.Пулюя (мова йде про працю І.Пулюя «Про виникнення рентгенівських променів та їх фотографічну дію») полягає навіть не в тому, що насамкінець публікації повідомляється про вияв іонізівної дії рентґенових променів (це явище згадується Рентґеном у його другій праці, надрукованій місяцем пізніше 9 березня 1896 р.), а в поданні фізичного механізму виникнення невидимого променювання. Вчений писав, що неґативно заряджені частинки з електродів лампи або частинок газу, стикаючись з молекулами твердого тіла, збуджують «етерні оболонки молекул», які, вирівнюючи після зіткнення свої електричні заряди, випускають, окрім видимих променів фосфоресценції, ще й невидимі промені іншої частоти коливань, і самі ці невидимі промені є тими, що відкрив В.Рентґен. Вони, ці промені, як говориться на завершення роботи, «можливо не є поперечними коливаннями (первісна точка зору Рентґена, яку він змінив у своїй третій праці 10.05.1897р.), як фосфоресцентне світло, а можуть бути поздовжніми, хоча поки що немає незаперечних підстав для цього припущення». Як бачимо, І.Пулюй запропонував майже сучасну модель появи характеристичних рентґенових променів, лише сформульовану за термінологією кінця минулого століття (етерні оболонки молекул)».
Д-р Алоїз Лаунер із Зальцбурга пише у своїй статті «Відкриття Рентґенових променів» (1897): «Професор Пулюй відкрив, що в його раніше запровадженій лампі з лощакової платівки не лише променювалося інтенсивне світло, але й що чим сильніше висилалося Рентґенове проміння, тим кращі зображення за короткий час виходили за його допомогою. Професор виготовив й інші за формою лампи, що за відомих умов були зручніші в користуванні. ...За допомогою таких ламп було виготовлено фотосвітлини, які власноручно отримав пан професор д-р Пулюй у фізичній лабораторії Німецької політехніки у Празі й котрі найлюб'язнішим чином надав вірним читачам журналу «Jugend-heimat».
Професор Вісконсінської обсерваторії США Фрост свідчить: «Коли я прочитав про відкриття Рентґена, то відразу подивився всі Круксові рурки і серед них знайшов таку, що виділяла значні Х-промені. Детально оглянувши її, я констатував, що це рурка конструкції Пулюя... Ця рурка виділяє сильні промені... З нею я поводився дуже обережно, бо усвідомився, що в ті часи ця рурка була однією з найкращих ламп в Америці. Тепер вона зберігається в Дермонтському музеї США».
У 1950 році Пулюя згадав Ґ.Ковалевський у своїй книзі «Сталість і змінність» (вид-во Ольденбурґ, Мюнхен), де він говорить, що «ще до Рентґена досліджував Х-промені...» і що «якогось дня в його лабораторії з'явився австрійський ерцгерцог, щоб подивитися досліди, і був надзвичайно вражений». Він навіть звернувся до міністра культури з проханням негайно надати Пулюєві кафедру, аби той міг спокійно проводити свої досліди. Але це сталося значно пізніше аж у 1884 році. Рентген випередив його своєю публікацією. Пулюй, як стверджує Ковалевський часто говорив йому про це своє розчарування та казав, що рятівний ангел у вигляді ерцгерцога мав би з'явитися принаймні роком раніше.
З наведеного, а також з відомих нам інших наукових публікацій стає зрозумілим, що видатний український учений Іван Пулюй наполегливою працею зробив важливий внесок у вивчення невидимих променів. Йому належить пріоритет дослідження X-променів прецінь у таких аспектах, як:
а) пояснення природи та мікроскопічного механізму їхнього виникнення;
б) першим виявив, що Х-промені викликають провідність газів, тобто їхню іонізацію;
в) дослідив просторовий розподіл Х-променів за допомогою своєї рурки, сконструйованої 14 років раніше фосфоресцентної лампи як джерела нових променів що стало можливим тому, що в Пулюєвій лампі вперше у світовій практиці використано антикатод, бомбування якого катодними променями призводило до появи нових променів великої інтенсивности.
Згадаємо ще тут слова Олександра Барвінського (Український медичний вісник, Прага, 1924, грудень): «Коли вільно французам нагадувати про першість Ленарда, чому ж ми не можемо цього зробити і спростувати твердження німцім, що «перший знімок цілого людського кістяка зробив Зендер», як це видно на зовнішній стіні Рентенівського кабінету в 26 залі німецького музею в Мюнхені (Maximilianstrasse, 26).
Таким чином, ми маємо повне право вважати Івана Пулюя засновником науки про Х-промені, а його ім'я має посісти належне місце серед вчених-українців, які своїми відкриттями внесли помітний вклад до світової наукової скарбниці.
Чомусь у вітчизняній літературі з фізики для середніх та вищих навчальних закладів наводиться інформація, що винахідником радіо був Олександр Попов, а не Г.Марконі, який, зокрема, ще 1901 року висувався кандидатом на отримання Нобелевої премії (отримав за третім разом 1909 року). Прізвище О.Попова жодного разу не фігурувало в списках претендентів на здобуття Нобелевої премії, то чому ж ми, маючи всі підстави вважати одним з відкривачів Х-проміння Івана Пулюя, не пропагуємо його імені і не повертаємо до нашої свідомости належним чином? Невже сподіваємося, що хтось інший нам це зробить?
На завершення виникає питання і не одне. Чому ж все-таки за українським ученим не визнали бодай співавторства у винаході Х-проміння? Чому Рентген у жодній зі своїх праць не згадав про дослідження у цій ділянці фізики нашого земляка? Чому ж Рентґен заповів усі незакінчені свої праці, в тому числі його наукове та особисте листування, знищити (спалити) після його смерті, що і було виконано? Чому Рентген ніколи не виступав з доповідями, навіть під час вручення йому Нобелевої премії? Чому після смерті Рентґена так приховувалась інформація про доробок у відкритті X-проміння Івана Пулюя, наприклад, учнем Рентґена А.Йоффе? Чому було зроблено обшук на початку 1948 року у помешканні зятя Івана Пулюя Василя Барвінського і знищено (?) архів ученого? Чому пізніше (1971), коли вийшла друком у Англії книга Юрія Гривняка «Іван Пулюй — винахідник проміння «X», у Празі було проведено трус і вилучено сигнальні примірники книги (знищено), а автора спасла від Сибіру лише випадковість? Чому вже в 1983 році, друкуючи друге видання УРЕ, гасло Пулюй вилучається? Чому і сьогодні багато хто з працівників Національної Академії наук не підтримують ідеї про запровадження іменної медалі Івана Пулюя, якою би відзначалися вчені світу за особливі наукові досягнення у царині фізики та електротехніки? Чому, насамкінець, уже сьогодні в оглядовій статті «Двойной юбилей: 150-летие со дня рождения Вильгельма Конрада Рентгена (1995 г.) и 100-летие со дня публикации статьи об открытии рентгеновских лучей (1996 г.)» («Физика твердого тела», т.38, в.9, с.2609-2630, 1996), Віктор Френкель, як він зізнається, вивчив наукову біографію Рентгена вздовж і впоперек, жодним словом не обмовився про нашого земляка, який у свій час з відзнакою захистив докторську дисертацію у того ж славнозвісного вченого А.Кундта?
Хто може дати відповідь на ці питання?
Наш великий вчений справді був скромною і невибагливої вдачі людиною. Головна причина була в іншому, і гадаю, що сам Іван Пулюй це добре усвідомлював. Заважало головне почуття «меншо-вартости», яке є типове для людей, що довгий час живуть в умовах національного поневолення, коли людина психологічно не може уявити себе вільною. Іван Пулюй, певно, вважав, що він і так багато зробив в умовах чужої держави. З іншого боку, було зроблено все синами Авраама з величезним галасом, щоб чутка про епохальне відкриття Рентгена розлетілася по всьому світові, щоб ім'я Івана Пулюя не з'являлося в науковій періодиці й було забуте назавжди.
Чи можна було б собі уявити, що щось подібне мало місце, якби наш науковець працював в умовах самостійної держави? Певно, багатьом добре відома ситуація, що для визнання того чи іншого винаходу іноді потрібним є певне «підпертя» з боку наукових установ чи навіть урядового чину. Нічого подібного українець Іван Пулюй, як і Іван Горбачевський, як і Іван Франко, як ... не мали.
Завершуючи цю розвідку, можна твердити одне, внесок Івана Пулюя до скарбниці світової науки надзвичайно великий. Він має визначні заслуги в матеріальному і культурному прогресі людства. І сьогодні, коли є соборна незалежна Україна, коли цього року виповнюється 100 років з часу відкриття електрона (до відкриття якого такий близький був наш учений), ми, українці, маємо згадати слова з прощальної промови ректора політехніки про Івана Пулюя, в якій понад тридцять років працював наш земляк: «Ти був людиною сильних переконань і гостро викарбованою особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірности народові, з якого ти вийшов, і немає більшої вірности, ніж вірність власному народові».