Джерела адміністративного права — це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.
Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає і різні джерела адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, устави, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську діяльність.
Необхідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої особливості, що обумовлюються спрямованістю норм, їхнім змістом, а також юридичною силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов'язковими для виконання всіма органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи.


Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні.
Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчими за ієрархією органами виконавчої влади.
З огляду на численність джерел адміністративної го права доцільно розділити їх на такі види;
1. Конституція України. Вона веде перед у систе-І мі джерел адміністративного права, є Основним За-! коном України. Закріплені в ній норми мають пря] му адміністративне-правову спрямованість. Вони ви-| значають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження мі> центральними й місцевими органами влади, закріп-]1 люють права і свободи громадян щодо здійсненню ними державного управління, участь громадськш організацій  в  управлінні  державними  та  громадськими справами тощо.
2. Адміністративно-правові норми закріплюються в законодавчих актах, що їх приймає Верховна Рада України. До найбільш актуальних законодавчих актів необхідно віднести Закони України "Про об'єднання громадян", "Про державну службу", "Про міс-. цеве самоврядування" та ін.
3. Постанови Верховної Ради України, які охоп-І люють адміністративно-правові норми організацій-* ного характеру.
4. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління.
5. Нормативні постанови й розпорядження Кабі
нету Міністрів України, а також затверджені ним
положення, устави, правила, інструкції та інші ко
дифіковані акти. Нормативні постанови прийнято
Кабінетом Міністрів України спільно з профспілко
вими організаціями.   

6. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому масштабах виступають нормативні акти, що їх приймають міністерства, державні комітети і служби України.
7. Нормативні накази керівників міністерств, державних комітетів і служб. До цієї групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками згаданих вище інституцій.
8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань та організацій (чи акти їхніх колективних органів). Дії норм зазначених актів обмежено конкретним формуванням.
9. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і виконавських органів місцевого самоврядування (наприклад, рішення районної ради народних депутатів, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному місці).
10. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані державними органами і містять правила, що регулюють будь-які аспекти адміністративного управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону).
Отож, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який криє в собі адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.
Адміністративне право належить до найменш систематизованих галузей правової системи України. З одного боку, такий стан речей пояснюється багатоманітністю предмета регулювання суспільних відносин адміністративним правом, а з іншого — відсутністю належного впорядкування наявних адміністративно-правових норм. Тому зараз однією з актуальних є проблема прискорення роботи з систематизації та кодифікації наявних адміністративно-правових матеріалів.

Кодифікація є одним із важливих напрямків систематизації адміністративного права. Вона має на меті впорядкування і вдосконалення чинного нормативно-правового матеріалу через його обробку й викладення за певною системою у вигляді збірників актів чи у формі об'єднаних кодифікованих актів. Завдяки кодифікації з'являються нові комплексні акти — кодекси, устави, положення; водночас перестають існувати норми, що діяли до цього. Кодифікація має офіційний характер, і її здійснюють державні органи, наділені відповідною компетенцією.
В Україні було проведено копітку роботу з кодифікації адміністративно-правових актів; наслідком її стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (набрав чинності з 1 червня 1985 р.).