Державна влада реалізує свої функції через створені відповідні органи державного управління. Своєю чергою, ці органи здійснюють надані їм державою повноваження через використання системи різноманітних форм. Під формою треба розуміти окремий варіант відображення змісту певного виду діяльності. Стосовно до виконавчої влади форма є способом вираження змісту виконавчо-розпорядчої діяльності однієї з гілок державної влади. Отже, орган виконавчої влади або його представник (посадова особа) наділені відповідною компетенцією, згідно з якою виконують свої функції запровадженням певних правил поведінки (актів управління), виданням конкретних приписів, проведенням перевірок і ревізій, організацією інструктивних нарад. Усі форми взаємопов'язані, і жодна з них не може заступити іншу. Тільки вміле поєднання форм управління може забезпечити неперервну діяльність органів виконавчої влади.
Форми державного управління мають як внутрішнє, так і зовнішнє спрямування. Зміст зовнішньої діяльності органу державного управління полягає в безпосередньому впливі того чи того органу ви-

конавчої влади на відповідний об'єкт, що перебуває в його підпорядкуванні. В іншому разі мета управління взагалі не досягається. До внутрішньої специфіки необхідно віднести управлінські дії, що мають внутріорганізаційний характер і забезпечують порядок роботи окремого виконавчого органу. Прикладом форм державного управління, що мають зовнішнє спрямування, може бути діяльність Кабінету Міністрів України стосовно до місцевих державних адміністрацій. Своєю чергою, щоденні управлінські дії, здійснювані в інтересах забезпечення роботи самого Кабінету Міністрів, мають внутрішнє спрямування.
Отже, під формами державного управління слід розуміти зовнішнє вираження змісту конкретних однорідних дій, що неперервно виконуються органами державного управління та їхніми представниками (посадовими особами) з метою реалізації функцій державного управління.
Форми управлінської діяльності залежно від їхнього змісту поділяються на види, зокрема на юридичне визначені й такі, що не несуть безпосередніх правових наслідків. Це означає, що на практиці форми управлінської діяльності проявляються як виданням юридичних актів, так і проведенням організаційної роботи й матеріально-технічних операцій. Перший вид реалізується в актах державного управління, будучи правовою формою виконавчої та розпорядчої діяльності органів управління. Правові форми завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. У другому випадку форми управлінської діяльності зводяться до вчинення певних управлінських дій, що не пов'язані з виданням актів управління. Отже, у першому і другому випадках форми пов'язані з реалізацією та виконанням державно-владних повноважень.
Отож, в управлінській діяльності застосовуються через взаємодію як правові, так і не правові форми. При цьому використання не правових (організацій-

них) форм розширюється. Це можна пояснити тим, що відбувається посилення організаційної роботи, інструктування та здійснення контролю за підлеглими об'єктами, узагальнення передового досвіду тощо. Сучасна система форм державного управління складається з таких видів:
• видання правових актів управління (норматив-
них та індивідуальних);   
• здійснення організаційних дій;   
• проведення матеріально-технічних операцій
• здійснення юридичне значимих дій.    Правові акти управління є найважливішою формою управлінської діяльності, їх видання необхідне для забезпечення юридичних наслідків конкретних управлінських дій. Наприклад, функція добору, розміщення, готування кадрів реалізується через такі форми управлінської діяльності, як призначення (обрання на посаду), заміщення посади за конкурсом, за контрактом, проведення атестації службовців тощо. Як бачимо, реалізація функції щодо забезпечення органу виконавчої влади кадрами реалізується через таку форму управлінської діяльності, як видання юридичного акта управління.
Організаційні дії — найвагоміша'частина неперервної роботи апарату органів управління. Це — розроблення, обговорення та узгодження проектів правових актів, напрацювання рекомендацій, надання практичної допомоги підлеглим органам. До організаційних дій слід віднести колективне обговорення найважливіших питань управлінської діяльності, проведення перевірок, ревізій, вивчення досвіду і впровадження кращих досягнень, науково-практичні конференції тощо. Організаційні дії покращують стиль управління, підвищують ефективність виконавської діяльності.
Матеріально-технічні операції необхідні для обслуговування всіх стадій управлінського процесу. До них належать: складання інформаційних довідок, звітів; готування та узагальнення матеріалів для


розроблення проектів актів управління; обробка статистичної інформації; діловодство, доведення управлінських рішень до виконавців.
Юридичне значимі дії знаходять вияв у правовому оформленні державними нотаріусами різноманітних угод, посвідчень документів і фактів, провадження органами ЗАГС реєстрації актів громадянського стану, видачі громадянам відповідними підрозділами державних адміністрацій та іншими органами довідок, установлених законодавством. Наприклад, видача посвідчень, що встановляє особу, сімейний та майновий стан. Формою діяльності органів виконавчої влади є також виконання їхніми посадовими особами загальнообов'язкових правил паспортного, військового обліку, правил благоустрою, громадського порядку. Ця діяльність не є провідною для кожного органу, але є обов'язковою, оскільки регламентується законодавством про управлінські органи.
Набуло поширення і укладання адміністративних угод. У процесі функціонування органів державної влади інколи виникають договірні зв'язки між окремими суб'єктами управління, скажімо, між директором науково-дослідної установи та адміністрацією виробничого об'єднання стосовно проведення дослідницьких робіт. А втім, договірні стосунки поки що не отримали належного розуміння у сфері державного управління і тому часто мають допоміжний характер.
Виконавча влада здійснює управління не тільки через певні форми, а й відповідними методами. У загальному розумінні метод означає спосіб практичної реалізації будь-чого. Що ж до його перенесення на виконавчу діяльність, то необхідно розуміти якраз ужиття певних заходів із реалізації завдань і функцій виконавчої влади в особі органів державного управління (посадових осіб) через наділення їх компетенцією у певних межах і відповідних формах.

У методах управління відображаються воля дер
жави та юридично-владні повноваження органів
управління.   
Отже, під методами державного управління слід розуміти спосіб реалізації завдань і функцій виконавчої влади органами державного управління (по-, садовими особами) через вплив їх на волю і свідо* мість підпорядкованих органів, а також громадян.
У літературі не існує єдиної загальноприйнятої, класифікації методів управління. Доцільно погодитись із думкою тих науковців, які вважають, що основу методів управління складає оптимальне співвідношення заходів переконання і примусу. Зазна-. чені методи властиві будь-якій формі управління. Вони являють собою єдине ціле, тобто виступають механізмом забезпечення належної поведінки та правопорядку.
Метод переконання є провідним в управлінській діяльності. З допомогою цього методу здійснюється вплив на свідомість людей та дотримання з їхнього боку певної поведінки. Він формує у громадян правосвідомість, внутрішню готовність сприймати і виконувати загальнообов'язкові правила поведінки. Метод переконання найперше стимулює належну поведінку учасників управлінських відносин. Необхідно зазначити, що інтереси тих, хто управляє, і тих, хто підпорядковується, в адміністративно-правових відносинах, а також завдання, що стоять перед ними, є спільними. Тому, виконання законів, приписів, планових завдань здійснюється на добровільній основі через високу організованість і дисципліну учасників управлінських відносин. Для досягнення поставлених завдань використовуються різноманітні засоби переконання, а саме: роз'яснення, виховання, поширення передового досвіду, моральне та матеріальне стимулювання.
Метод примусу — спосіб впливу на суб'єкти Управління (громадян), нездатних керувати власною поведінкою відповідно до волі держави. Заходи при-


мусу застосовуються тоді, коли вичерпано засоби переконання до тих осіб, які не дотримуються чи порушують вимоги законів та інших нормативних актів, дисципліну.
Крім переконання та примусу, вирізняють адміністративний та економічний методи.
Адміністративний метод полягає в тому, що органи управління безпосередньо встановлюють підпорядкованим суб'єктам (органам, колективам, громадянам) певну поведінку. Вплив на суб'єкти, що управляються, здійснюється через запровадження для них правил поведінки, обов'язків і завдань, у разі порушення яких може бути вжито заходів адміністративного примусу.
Економічний метод не передбачає адміністративних заходів, а здійснює вплив на суб'єкти управління через застосування до них різноманітних форм економічного стимулювання, зокрема цінового й тарифного регулювання, прибутку, вартості, матеріальних санкцій, кредитів, субсидій, монетарної й цінової політики преміювання тощо. Наявність цих стимулів дає можливість суб'єктам самим обирати форми діяльності для якісного виконання кінцевих виробничих завдань.
Поєднання цих методів дозволяє впливати на по
ведінку суб'єктів управління і домагатися від них
більшої ефективності в реалізації завдань і функцій
виконавчої влади