У деяких випадках можуть мати місце діян¬
ня, зовні схожі на злочин. Скажімо, громадянин, за¬
хищаючи своє життя, вбиває злочинця, який на
нього напав. Одначе закон не визнає такі дії злочина¬
ми, а навпаки — вважає суспільне корисними, що ви¬
ключає їхні суспільну небезпечність і кримінальну
протиправність. До них належать: необхідна оборона,
крайня необхідність, затримання злочинця.
Необхідною обороною відповідно до ст. 15 КК ви¬значаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспіль¬не небезпечного посягання, через завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Не є злочином застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслід¬ків, якщо воно здійснене для захисту від нападу оз¬броєної особи чи нападу групи осіб, відвернення про¬типравного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку чи сильного ду-

шевного хвилювання, викликаного суспільне небез¬печними діями, оцінити відповідність захисту ха¬рактерові посягання.
Перевищення меж необхідної оборони, тобто зав¬дання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не від¬повідає небезпечності посягання чи обставинам за¬хисту, тягне за собою відповідальність лише у ви¬падках, спеціально передбачених кримінальним законом.
Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання осо¬би, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до не¬обхідної оборони, якщо вони були необхідні для за-тримання і відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця.
Виходячи з законодавчого визначення необхідної оборони можна зробити такі висновки:
• діяння, здійснені в стані необхідної оборони, не є злочинними; такі діяння — суспільно корисні;
• внаслідок здійснення цих діянь особі, що пося¬гала, може бути заподіяно шкоду;
• необхідна оборона — суб'єктивне право кожного громадянина. Водночас захист державних, гро¬мадських інтересів, особи, її прав — його мо¬ральний обов'язок;
• правом на необхідну оборону громадяни можуть користуватися тільки у визначених законом ме¬жах. Заподіяння шкоди нападникові за необхід¬ної оборони має відповідати умовам правомір¬ності й виключати небезпечність і протиправ-ність діяння.
Таких умов, що належать до посягання і захисту від нього, є шість.
1. Посягання має бути суспільно небезпечним. Стаття 15 передбачає захист не від будь-якого проти-возаконного вчинку, а лише від суспільно небезпеч¬ного посягання. Частіше необхідність захисту вини¬кає внаслідок посягання з боку хуліганів, грабіжни-


ків, розбійників та інших злочинних елементів під час їхніх нападів.
Якщо ж характер посягання та ступінь суспільної небезпечності незначні, стану необхідної оборони не виникає. З огляду на це заподіяння шкоди в поряд¬ку захисту від таких посягань не є правомірним і має тягти кримінальну відповідальність.
2. Посягання повинно бути наявним, тобто відбу¬ватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і за¬кінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинено тим, хто посягає.
3. Посягання повинно бути дійсним, тобто існу¬ючим об'єктивно, в реальній дійсності, а не в уяві того, хто захищається.
4. Захист здійснюється завданням шкоди тому, хто посягає.
Дії людини, яка активно обороняється від сус-пільно небезпечного нападу, правомірні лише тоді, коли вони спрямовані на заподіяння шкоди самому нападникові, а не третім особам.
5. Оборона допускається, якщо треба захистити інтереси громадян, суспільства або держави.
6. Захист не повинен перевищувати меж необхід¬ності. Заподіяння шкоди визнається необхідним, а значить, правомірним, якщо воно відповідає небез¬печності посягання та обставинам захисту.
Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які виникають із конкрет¬них обставин справи.
Перевищенням меж необхідної оборони відповід¬но до закону (ч. 4 ст. 15 КК) є завдання нападникові шкоди, яка явно не відповідає рівню небезпечності посягання чи обставинам захисту.
До необхідної оборони прирівнюються дії потерпі¬лого та інших осіб безпосередньо після вчинення по¬сягання, якщо вони спрямовані на затримання осо¬би, яка вчинила напад, і передачу її відповідним ор¬ганам влади
Затримання нападника є правомірним за таких умов:
• особа вчинила діяння, що має ознаки злочину. Аналіз практики боротьби зі злочинністю дозво¬ляє зробити висновок, що кримінально-правові підстави для затримання можуть настати зазви¬чай після вчинення діянь, які характеризують¬ся підвищеним ступенем суспільної небезпеч¬ності, зокрема пов'язаних із застосуванням на¬сильства, і таких, у яких об'єктом посягання є життя, здоров'я чи статева недоторканність (крадіжок, грабежів, розбійних нападів, утеч за¬суджених, злочинів, пов'язаних із застосуван¬ням насильства до представників влади і т. ін.);
• особа, яка вчинила напад, ухиляється від за¬тримання;
• заподіяння шкоди може мати місце лише з ме¬тою затримання особи та передачі її органам влади. Застосовуючи фізичний вплив до напад¬ника, співробітник міліції або інша особа розу¬міють, що вони роблять це тільки з метою за-тримання. Вчинення таких дій з іншою метою, наприклад, для самочинної розправи, виключає їхній правомірний характер, а особи, які їх учи¬нили, притягаються до відповідальності;
• шкода, завдана особі, яка вчинила напад, має бути вимушеною. Це означає, що фізичний вплив під час затримання визнається правомір¬ним лише в тому разі, коли іншим способом за конкретних обставин здійснити затримання бу¬ло неможливо;
• дії з затримання, включно із заподіянням шко¬ди, відповідали небезпечності посягання та об¬ставинам затримання злочинця. Крайня необхідність визначається ст. 16 Кримі¬нального кодексу так: "Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримі¬нальним законом, але вчинена в стані крайньої необ-хідності, тобто для усунення небезпеки, що загро-
Глава XVIII
жує Інтересам держави, громадським інтересам, осо¬бі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усу¬нути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода".
Крайня необхідність — правомірне заподіяння шкоди для усунення небезпеки, яка загрожує дер¬жавним, громадським чи особистим інтересам, що охороняються законом, здійснене за обставин, коли ця небезпека не може бути усунута іншими засобами і заподіяна шкода менш значна, ніж відвернена. Дії, вчинені в стані крайньої необхідності, підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним за¬коном, одначе вони не є злочином і визнаються су-спільно корисними.
У стані крайньої необхідності можуть здійснюва¬тися найрізноманітніші дії. Приміром, водій, щоб уникнути аварії з серйозними наслідками, порушує Правила дорожнього руху, що приводить до менш значних наслідків; під час пожежі зноситься будів¬ля, яка знаходиться поряд із місцем горіння, щоб запобігти поширенню вогню на інші будівлі.
Із визначення поняття крайньої необхідності випливають шість умов її правомірності, які харак¬теризують небезпеку, що загрожує, та заходи з її ліквідації:
1) небезпека має становити загрозу інтересам дер¬жави, громадським інтересам, особі чи правам гро¬мадян. Джерелом небезпеки можуть бути природні явища, рухомі механізми, напад тварин, дії людини, що загрожують заподіяти шкоду яким-небудь охоро-нюваним законом інтересам, і т. д.;
2) небезпека має бути наявною, тобто створювати безпосередню загрозу завдання шкоди, або такою, що пов'язана з початком заподіяння шкоди. Май¬бутня небезпека і небезпека, що минула, не створю¬ють стану крайньої необхідності;
3) небезпека має бути дійсною, тобто реально
існуючою, а не уявною;     
4) у стані крайньої необхідності можуть захища¬
тися державні, громадські та індивідуальні (свої чи
інших громадян) інтереси;    ц
5) небезпека, що загрожує за цих обставин, не мо¬же бути усунута іншими засобами, як тільки заподі¬янням шкоди;
6) заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена. Питання про співвідношення заподіяної та відверненої шкоди вирішується з урахуванням об-ставин небезпеки, що загрожує, та заходів із її лік¬відації, насамперед характеру і значення порівнюва¬них інтересів.
Крайню необхідність слід відрізняти від необхід¬ної оборони. За необхідної оборони джерело небезпе¬ки — суспільне небезпечне посягання людини, за крайньої необхідності — стихійні сили природи, на¬пад тварин, механізми, що рухаються, і т. ін.
За необхідної оборони шкода завдається тому, хто посягає, а за крайньої необхідності — інтересам тре¬тіх осіб, юридичним особам, які непричетні до ви-никнення небезпеки.
За крайньої необхідності заподіяння шкоди до¬пускається в разі неможливості уникнути небезпеки в інший спосіб, а за необхідної оборони, якщо наяв¬ним є суспільне небезпечне посягання, не має зна¬чення та обставина, що в особи була можливість уря¬туватися від посягання втечею або звернутися за до¬помогою до представників влади.
За крайньої необхідності заподіяна шкода має бу¬ти менш значною, ніж відвернена, а за необхідної оборони вона може бути і значнішою.
Необхідна оборона здійснюється активними дія¬ми, а крайня необхідність може бути виражена без-діяльностю.