Норми синтаксисуТермін «синтаксис» походить від грецького sintaxis, що означає «складання», «впорядкування». Синтаксис як розділ граматики, що вивчає будову зв'язної мови, складається з двох частин: 1) вчення про словосполучення і 2) вчення про речення. Речення характеризується певними смисловими і структурними ознаками. Смислові ознаки – це передусім предикативні відношення між головними членами. До структурних ознак належать: характер побудови і інтонації різних типів речень, порядок слів і типи граматичного зв'язку слів у реченнях. У синтаксисі також вивчають окремі слова, але як компоненти словосполучення або члени речення, а не як лексичні або морфологічні одиниці. Визначення синтаксису як розділу граматики, що вивчає словосполучення і речення, в східнослов'янській граматичній традиції відоме вже давно. Принципи опису синтаксису як системи одиниць двох рівнів – словосполучення і речення – сформулював В.В.Виноградов. У мовознавстві XX ст. існують інші погляди на предмет синтаксису в описовій граматиці. Деякі лінгвісти розглядають синтаксис як вчення про словосполучення. Словосполученням вони вважають будь-яке об'єднання слів, У зв'язку з цим речення вважається різновидом словосполучення, а не окремою синтаксичною одиницею. На думку інших мовознавців, представників концепції, діаметрально протилежної попередній, у синтаксисі повинна вивчатися одиниця комунікативного рівня – речення, його типи, головні і другорядні члени і всі різновиди сполучень слів у реченні . За цією концепцією синтаксичні властивості слів як носіїв певних категоріальних значень, форм слів, закономірності їх сполучення виявляються в реченні і пояснюються його будовою, в результаті чого слово як одиниця морфології відривається від речення як одиниці синтаксису. У наш час набуває поширення актуальний синтаксис (від лат. actuаlis – діяльний), що вивчає реальне значення і функцію речення в конкретній ситуації висловлювання. Автор цієї теорії, чехословацький мовознавець В. Матезіус, вважає, що основними елементами актуального членування речення є основа висловлювання (відоме в даній ситуації) і ядро висловлювання (те, що повідомляється про основу висловлювання). Смислова структура речення залежить від ситуації мовлення. Наприклад, у реченні Коваль іде на колгоспне подвір'я міститься відоме (коваль), і про це повідомляється нове – іде на колгоспне подвір'я. Залежно від інтонації і порядку слів наведене речення може бути розчленоване інакше: Коваль іде (основа) на колгоспне подвір'я (ядро); На колгоспне подвір'я іде (основа) коваль (ядро). Представники теорії актуального синтаксису вважають об’єктом вивчення речення і аналізують його в двох аспектах, а саме: формальному (граматичному) й актуальному (смисловому). Вивченням питань актуального синтаксису в радянському мовознавстві займаються К. Г. Крушельницька, О. С. Мельничук, І. П. Распопов та ін. Однак принципи актуального членування речення в українській мові майже не вивчені. Синтаксис — це розділ граматики, що вивчає способи об'єднання слів у словосполученні і в реченні, типи речень, їх будову, інтонацію, порядок слів у реченнях, їх функції та умови вживання. Предметом синтаксису є не конкретний зміст речення, а його граматична форма (структура). Однак вивчення структури речення спирається на аналіз конкретних речень з метою виявлення в них спільного, тотожного, відтворюваного. Отже, будь-яке речення е водночас і конкретним реченням з індивідуальним змістом і зразком певного типу речення. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ Словосполучення – це синтаксично-семантична єдність, утворена за нормами мови з двох або більшої кількості повнозначних слів, що виражає у лексично членній формі назву предмета, поняття чи уявлення. Словосполучення є складною номінативною одиницею мови, що виникла внаслідок об'єднання двох або трьох і більше повнозначних слів. Компоненти словосполучення зв'язані за змістом, але граматично нерівноправні. Один із них підпорядковуючий (стрижневе слово),і другий залежний, наприклад: новий костюм, написати листа, надзвичайно швидко. Словосполучення є окремим об'єктом синтаксису. Ці мінімальні синтаксичні одиниці входять до комунікативних засобів мови тільки в складі речення як його безпосередні компоненти і виступають у ролі головних і другорядних членів. Словосполучення і речення – це різні синтаксичні категорії. На відміну від речення словосполучення не є самостійною одиницею мовного спілкування. Словосполучення є засобом називання (номінації) предметів, явищ, процесів тощо. Словосполученням не властива інтонація закінченості, вони не мають ні категорії особи, ні часу, ні модальності. Об'єктом тієї частини синтаксису, де вивчаються словосполучення, е вільні словосполучення. У цих словосполученнях зберігаються самостійні лексичні значення всіх повнозначних слів (будувати хату, нестерпна спека, часи радості, очистити води рік). У більшості випадків словосполучення творяться як засіб найменування і зберігають цю функцію і синтаксичну єдність у реченні. Слід відрізняти від словосполучень сполучення слів, що виникають у реченні, а саме: а) сполучення підмета і присудка – предикативне сполучення слів: Байдужа ніч за шибкою пливе; б) сполучення відокремлених членів речення з пояснюваним словом – напівпредикативні сполучення слів: Крига, гладенька й міцна, засклила насупроти школи болото; в) об'єднані сурядним зв'язком однорідні члени речення: Там було сонце, рух, люди; г) члени речення, з'єднані приєднувальним зв'язком: Схилився юнак над водою та й дивиться; Зробили ми вже багато, а недоліки є – і серйозні. Предикативні, напівпредикативні, сурядні і приєднувальні зв’язки починаються в синтаксисі речення. До словосполучень не можна відносити фразеологізми (бити байдики) та синтаксично нерозкладні_конструкції (два океани, жінка похилого віку) Основними типами синтаксичного зв'язку є сурядність і підрядність. Сурядність – це такий зв’язок, коли у словосполученні члени речення виступають як синтаксично рівноправні, незалежні один від одного: Вмерли в місті гомони і звуки, згасли думи і пісні старі. Підрядність – це такий зв'язок, коли один із синтаксично нерівноправних елементів (членів речення) залежить від іншого: ливарний цех, звичайний гамір, берег затоки, говорити фальцетом, не рівно гойдатися. В українській моїй розрізняють такі три типи підрядного зв'язку слів у словосполученні: узгодження, керування і прилягання. Узгодженням називається такий тип підрядного зв'язку, при якому форми словозміни залежного слова уподібнюються формам стрижневого слова, наприклад: новий будинок, крутий_беріг, щасливе життя. При зміні форми стрижневого слова набуває відповідної форми і залежне слово: раннє дитинство, раннього дитинства; спортивна арена, спортивні арени; партійне бюро, партійного бюро. Формальними показниками узгодження між компонентами словосполучення є флексії. Стрижневим словом при узгодженні може бути іменник, займенник, співвідносний з іменником, або субстантивоване слово, а залежним – прикметник, дієприкметник, займенник, співвідносний з прикметником, числівник (порядковий або кількісний) у непрямому відмінку: висока гора, наша школа, чотирьох днів, хлоп'ята одні, треті півні, щось велике, далеке минуле. Узгодження може бути повне й неповне. При повному узгодженні всі форми залежного слова підпорядковуються формам пояснюваного слова: чорної брами (узгодження в роді, відмінку й числі); біленькі сніжинки (узгодження у відмінку й числі); листи написані (узгодження в числі). При неповному узгодженні не всі форми залежного слова відповідають формам пояснюваного слова: Керуванням називається такий тип підрядного зв'язку, при я кому стрижневе слово вимагає від залежного певної відмінкової форми, що залишається незмінною при будь-якій зміні форм стрижневого слова, наприклад: зустрічати товариша, глибини океану, гаптований шовком. Стрижневим словом при керуванні може бути іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник, дієслово, категорія стану, а залежним – іменник, займенник або субстантивоване слово: наказ командування, окрилені перемогою, співаючи мені, дванадцяти морівt останній із них, йому весело, будувати електростанцію, вітати кожного, поруч з нами, хтось у білому, перший з чотирьох, міцний довірою, дерев'яний за проектом, тяжко від задухи. Слабким називається таке керування, коли стрижневим словом зумовлена можлива, але не обов'язкова наявність при ньому залежного слова в певному відмінку: подарунок на іменини, зупинитися під Полтавою. У цих словосполученнях стрижневе слово не вимагає від залежного обов'язково певної відмінкової форми. Наявність залежного слова з прийменником тут зумовлена семантикою словосполучення. Стрижневі слова сидіти, подарунок, зупинитися можуть сполучатися з іншими відмінковими формами залежних слів: сидіти біля лави, подарунок від брата, зупинитися в Полтаві, зупинитися за Полтавою. Приляганням називається такий тип підрядного зв'язку, при якому залежним виступає повнозначне слово, позбавлене форм словозміни. Стрижневими словами при такому зв'язку можуть буди дієслова, прислівники, категорія стану, іменники, прикметники. До них прилягають залежні слова, яким властиві незмінювані форми: прислівники, дієприслівники, інфінітиви та ідіоми, наприклад: тихо шумлять (осокори), давно відремонтований, дуже радий, надзвичайно сумлінно, робота вручну, ішов пішки, готовий працювати, максимально імовірний, дуже жаль, розмовляють ідучи. Рідко прилягають прислівники та інфінітиви до іменників віддієслівного творення: мурмотіння спросоння, квиток туди й назад, шлях додому, бажання вчитися. Трапляються випадки, коли стрижневе і залежне слово у реченні не стоять поряд: Уповноважений приїхав землю ділити; Дмитро був тут ні при чім, але сусідка кляла його на всі заставки На межі між узгодженням і приляганням стоїть особливий тип підрядного зв'язку, який дістав назву тяжіння. 1. Слабкокеровані словоформи, що входять у речення, звільняються від цього зв'язку і поширюють речення в цілому (вони називаються детермінантами). Наприклад: По всьому селу спалахували у вікнах вогники; В той же день конфісковані цінності було відправлено в Херсон і здано губернському казначею по акту. 2. Предикативні відношення між присудком і підметом у двоскладному реченні не передаються за допомогою субординативного зв'язку: зв'язок між ними не однобічний, а взаємний. Наприклад, у реченні Я читаю займенник я зумовлює форму дієслова читаю, а особова форма дієслова читаю зумовлює позицію займенника я. Такий взаємний зв'язок між присудком і підметом називають координацією. Цей зв'язок нагадує узгодження, але відрізняється: 1) узгодження – зв'язок однобічний; 2) узгодження відбувається у всій системі форм, а при координації об'єднуються лише дві певні словоформи; 3) при узгодженні використовуються лише форми слів, а при координації – ще й порядок слів та інтонація; 4) при узгодженні виникають атрибутивні відношення між словами, а при координації – предикативні. У тих випадках, коли присудок і підмет не уподібнюються один одному, зв'язок між ними формально не виражається, наприклад: Хмари без дощу. Такий зв'язок називається співположенням словоформ. 3. У деяких випадках між присудком і підметом буває особливий тип синтаксичною зв'язку, який дістав назву тяжіння. Іменна частина складеного присудка при такому зв'язку співвідноситься з підметом через посередництво зв'язки. Наприклад,: Ліс стояв трохи похмурий, непорушний і величний. 4. У реченні можливі також напівпредикативні відношення, які виникають при відокремленні. Наприклад: А вранці полк вийшов на відкрите узлісся і, вражений, зупинився в німому зачаруванні); За вечерею постоялець, розгомонівшись, неквапом розповідав про себе. 5. Словоформи об'єднуються одна з одною сурядним зв'язком тільки в реченні. Наприклад: Вийшов агроном і став посеред свого океану: кругом хліб. * Синтаксичні зв'язки між словами в слово засоби зв'язку слів сполученні виражаються за допомогою форм у словосполученнях слів, прийменників та порядку слів. 1. Форма слова – це найважливіший засіб вираження зв'язку між словами. Так, у словосполученнях галузь мистецтва, ковдра снігів, трудівники ланів, захоплення спортом, літня спека, сімнадцята весна виразниками зв'язку залежних слів із стрижневими є відмінкові закінчення. 2. Прийменники (службові слова) диференціюють значення відмінкових форм І ра юм з ними служать засобом вираження зв'язків між компонентами словосполучень: завдання на тиждень, розповідь про новатора, дружба між народами. 3. Показником синтаксичних відношень у словосполученні є порядок слів. Словосполучення характеризуються стійким порядком слів. Пор.: роботящі люди, старий вітряк, засніжений став (атрибутивні відношення). Форми слів з прийменниками або без них виступають засобом вираження синтаксичних відношень і в реченні, але через словосполучення Крім цього, прийменникові словоформи можуть виконувати функції членів речення поза словосполученням. На рівні словосполучення, крім окремих, лексично обмежених утворень. (годин шість, гриби мариновані), інверсія виключається, переміщення слів пов'язане з функціонуванням словосполученням в реченні, з пристосуванням компонентів словосполучення, його акцентологічного і актуального членування. Відношення, виражені сполучниками і частками, формуються п реченні. За кількісним складом словосполучення можна поділити на дві структурні моделі – прості й складні. Моделі словосполучень – це синтаксичні об'єднання з типовими для них формами підрядного зв'язку, які є характерними для якогось лексико-граматичного розряду слів, але індиферентними до конкретних виразників їх. Так, серед продуктивних у сучасній українській літературній мові моделей є модель «іменник у називному відмінку плюс іменник у родовому відмінку». Вона може бути виражена сполукою слів найрізноманітніших класів, наприклад: голос матері, порада друга, сіль землі, герой космосу і т. д. Просте словосполучення – де семантико-синтаксичне об'єднання двох повнозначних слів одне стрижневе, а друге залежне: комуністичне будівництво, покажчик літератури, малювати картину, вітер з Дніпра, говорити голосно. Складним називається словосполучення, утворене з трьох, чотирьох і більше повнозначних слів. Модель простого словосполучення є основою всякого складною словосполучення. Семантика простого словосполучення в складному словосполученні уточнюється одним або кількома словами. Відношення лексичного значення залежного слова до семантики стрижневого слова є семантичною основою будь-якого словосполучення. Наприклад: прославлені радянські артилеристи (прославлені артилеристи – радянські артилеристи), розповідь про подвиг земляки (розповідь про подвиг – подвиг земляка), молода дівчина з довгою косою (молода дівчина - дівчина з косою – з довгою косою), пам'ять про героїв громадянської війни (пам'ять про героїв – героїв війни – громадянські війни). Розширення словосполучень залежними компонентами може бути відносно необмеженим, а згортання має структурні обмеження, наприклад: в радісному захваті калатати тим важким дзвоником у тісному коридорі, хлопець з карими очима (пор. хлопець з очима}. Вживання залежного компонента в словосполученні залежить від семантики стрижневого слова і може бути обов'язковим або факультативним. Смислова неповнота стрижневого слова спричиняється до обов'язкової сполучуваності його із залежним. Залежно від того, до якої морфологічної лексично самостійної одиниці належить стрижневе слово, словосполучення поділяються на три групи моделей: дієслівні, іменні і прислівникові. Цей принцип поділу словосполучень (його називають формально-граматичним) конкретизує кількісний принцип. Кожен з цих структурних типів словосполучень розгалужується на види і підвиди. У дієслівних словосполученнях дієслово в ролі стрижневого слова сполучаться: 1) з іменником у непрямих відмінках без прийменника і з прийменником (виконати доручення, писати на адресуй, 2) з інфінітивом (просити приїхати, учитися малювати). 3) з прислівником (двічі нагородити, добре малювати), 4) із займенником без прийменника і :І прийменником (шані/вати його, червоніти за нього). В іменних словосполученнях виділяються такі підтипи: іменникові (субстантивні), прикметникові (ад'єктивні), займенникові і числівникові. У субстантивних словосполученнях стрижневим словом є іменник, який сполучається: 1) з іменником у непрямих відмінках без прийменника і з прийменником (тези доповіді, мрії про землю), 2) з прикметником (найвищі показники), 3) з порядковим числівником (перший день, двадцяте сторіччя), 4) з займенником, співвідносним з прикметником (моя книга, цей день), 5) з дієприкметником (замерзлий ставок, пожовкла трава), 6) з "прислівником (прогулянка втрьох, читання вголос), 7) з інфінітивом (уміння говорити, бажання вчитися). В ад’єктивних словосполученнях у ролі стрижневого слова виступає прикметник, який сполучається: 1) з іменником у непрямих відмінках з прийменником і без прийменника (повний снаги, запальний з дитинства), 2) з прислівником (дуже цікавий, надто гарячий), 3) з інфінітивом (готовий виконати, здатний працювати). У займенникових словосполученнях стрижневим словом є займенник, який сполучається: 1) з прикметником (щось нове, хтось у білому), 2) з іменником (хтось із студентів), .3) з займенником (хтось із вас, той із них). У числівникових словосполученнях стрижневим словом є числівник. Він сполучається: 1) з іменником (двадцятий за списком), 2) з числівником (перші два, один з чотирьох), 3) з прислівником (третій справа). В адвербіальних (від лат. adverbium – прислівник) словосполученнях стрижневим словом є прислівник. Він сполучається: 1) з прислівником (досить повільно), 2) з іменником (далеко на небосхилі, вгорі над головою), Закономірності поширення повнозначних частин мови та форми вираження засобів синтаксичного зв'язку між компонентами словосполучень в українській, російській і білоруській мовах однакові. Наприклад: світло для людей, хата без даху (українська мова); свет для людей, хата без крыши (російська мова); святло для людзей, хата без даху (білоруська мова). Однак у цих близько споріднених братніх мовах однакові семантичні структури у багатьох випадках виражаються різними слово-сполучними моделями. Об'єктні відношення виражають залежність предмета від дії, спрямованої, на нього, або від стану: захоплюватися шахами, зустрічатися з товаришем, змагання з ланкою. Обставинні відношення вказують на залежність пояснюючого слова, що виражає значення способу дії, місця і часу» причини, мети тощо, від стригкщішз;, голосно кричати, повернутися вночі, нагримати зопалу, сказати навмисно. Смислові відношення між компонентами словосполучень залежать не тільки від того, до яких частин мови вони належать, a з-під лексичних значень стрижневого і залежного слова, наприклад: пробити кулею, милуватися лугом (об'єктні відношення); вилетіти кулсіо, іти лугом (обстапиіші відношення). РЕЧЕННЯ ЯК ОСНОВНА ОДИНИЦЯ СИНТАКСИСУ Реченням називається мінімальна інтонаційно і граматично оформлена одиниця мовного спілкування, що формує і виражає окрему, відносно закінчену думку і відношення змісту цієї думки до дійсності. Будь-яке судження виражається у формі речення, однак не всяке речення виражає судження. Речення, що виражають питання або спонукання, містять не судження, а якісь інші форми думки. Втілюючи думку, речення разом з тим може виражати ріпи і емоції і волевиявлення. Наприклад: Де ти бродиш, моя_доле; Хай перетвориться на сад радянська наша земля Те, про що говориться в реченні, може бути виражене в плані ствердження, заперечення, вірогідності, невірогідності, непевності і тощо. Наприклад: На обрії вставало червоне сонце; Повік не забуде Вітчизна гвардійців своїх молодих; В ліщині, справді, були сліди недавнього бою. Однак основною функцією речення є функція комунікативна, тобто функція повідомлення про явища дійсності. Основними ознаками речення є смислова закінченість, предикативність, модальність, інтонаційна закінченість, наявність граматичного і смислового зв'язку всіх його компонентів, наявність головних членів (головного члена). Речення характеризується відносною закінченістю висловленої думки і в мовному потоці становить частину розгорнутого повідомлення. У ньому виявляються смислові ознаки, невластиві словам і словосполученням, із яких воно складається. Так, наприклад, у реченнях Над безлюдною околицею, мерехтіла зорі; У березнячку пересвистувались зелені синички, безшумно перелітали з дерева на дерево. Смислове значення чітко окреслене, потреби в словесному поповненні висловленої думки як у першому, так і в другому випадках немає. Кожне з цих речень може становити частину розгорнутого повідомлення, утворену з кількох комунікативних одиниць. Двоскладні речення співвідносні з логічними судженнями. Членам судження (суб'єктові й предикату) відповідають члени речення (підмет і присудок). У судженні зміст логічного суб'єкта розкриває предикат. У реченні зв'язок між підметом (предметом думки) ї присудком (ознакою предмета думки) виявляється в предикативних відношеннях. Однак предикативні відношення властиві лише тим реченням, які мають підмет і присудок, і невластиві тим, які мають один головний член (безособові, називні). Другою ознакою речення будь-якої будови є предикативність – співвідношення змісту речення з об'єктивною дійсністю (його реальність чи нереальність, можливість чи неможливість). Той, хто говорить, висловлюючи свої думки може водночас виражати своє ставлення до змісту повідомлення (його бажаність чи небажаність). Модальність виражається за допомогою категорії модальних слів і часток. Категорія модальності тісно пов'язана з предикативністю речення. Четвертою ознакою речення є інтонація (інтонація повідомлення, питання, спонукання та ін.). Інтонаційна єдність відповідає граматичній і смисловій єдності речення. Інтонація відмежовує речення від словосполучення, але не виступає засобом формування і вираження думки. П'ятою ознакою речення є наявність граматичного і смислового зв'язку у всіх його компонентів. Випадковий набір слів не становить речення. Шостою ознакою речення є наявність головних членів (головного члена) як організуючих центрів його структури Структурна основа речення – це мінімальна форма (предикативне сполучення слів), що утворює комунікативну одиницю певного граматичного типу. Структурну основу двоскладного речення становить предикативне сполучення обох головних членів – підмета і присудка. В односкладних реченнях структурною основою є головний член. До складу структурної основи можуть входити другорядні члени і частки, наприклад: Нам не до жартів. Речення має систему форм. Форми речення – це всі його видозміни, які, не порушуючи структурної основи, виражають часткові синтаксичні значення, а разом узяті – весь комплекс синтаксичних значень. ТИПИ РЕЧЕНЬ Речення класифікують за такими ознаками: 1) за функцією та емоційним забарвленням; 2) за структурою; 3) за характером вираженого ставлення до дійсності. За функцією речення поділяються на розповідні, питальні й спонукальні. Розповідними називаються речення, що містять у собі повідомлення про будь-який факт дійсності, явище, подію, відповідь на поставлене питання тощо: Розповідні речення piзноманітні за своїм змістом і структурою. Для оформлення питальних речень використовуються різні засоби, а саме: 1) Інтонація. Вона характеризується підвищенням топу на слові, з яким пов'язується зміст питання: 2) Переміщення слова, з яким пов'язане питання, на початок речення: Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі? 3) Питальні частки (чи, хіба, невже, що за), прислівники (де, куди, звідки, коли, доки, відколи), займенники (хто, що, який, чий, котрий, скільки): Чи совам зборкати орла? Чи правду кривді подолати?; Де на землі віє тільки південний вітер?); Хто ж од нас у світі дужчий? І з яких країн? . За характером питань питальні речення можна поділити на такі групи: Власне-питальні, що містять у собі питання, яке неодмінно вимагає відповіді: Риторично-питальні, що містять у собі твердження або заперечення і не вимагають відповіді: Питально-спонукальні, що містять у собі спонукання, виражене через питання: Чому з тобою нам не поєднати дружбу? Спонукальними називаються речення, що виражають наказ, просьбу, заклик, пораду та інші волевиявлення: Чуєш, не вмирай, пташко, живи і виводь свою пісню; Ти за орлиним летом стеж, пізнай в душі народу зміни. Спонукальні речення оформлюються за допомогою таких граматичних засобів: 1) Імперативною інтонацією. 2) Формою дієслова-присудка, що має спонукальні значення. Окличними називаються розповідні, питальні й спонукальні речення, що виражають емоційні реакції мовця і вимовляються з особливою окличною інтонацією. Окличні речення поділяються на такі три групи: а) розповідно-окличні; б) питально-окличні; в) спонукально-окличні. Для оформлення окличних речень вживаються такі граматичні засоби; інтонація – окличні речення вимовляються високим тоном з різким виділенням слова, що виражає емоцію. У кінці речення високий тон несподівано спадає: вигуки: Ой, верніться, літа мої, до мене, хоч в гості! окличні частки вигукового, займенникового та прислівникового походження За структурними ознаками речення поділяються на прості й складні. Просте речення містить у собі одну предикативну одиницю. Складне речення характеризується наявністю двох або кількох предикативних одиниць, що становлять смислову, граматичну та інтонаційну єдність. Кожна частина складного речення має свої граматичні центри. Наприклад, речення Автомобілі бігли по мосту, сміялись люди, цокотіли коні, округлі хмари танули на сонці (М. Р.) складається з чотирьох частин; у кожній частині е свої граматичні центри. Двоскладне речення має два граматичні центри – підмет і присудок (або групу підмета і групу присудка). Односкладне речення має один граматичний центр, тобто один головний член (поширений або непоширений), співвідносний або з підметом, або з присудком. Другорядні члени речення групуються навколо головних членів. Підмет разом із залежними від нього другорядними членами становить групу (або склад) підмета і відповідно присудок – групу (або склад) присудка. Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів – підмета і присудка (односкладне – з єдиного головного члена). Поширеним називається речення, в якому, поряд з головними (головним), є другорядні члени. Повним називається речення, в якому наявні всі члени, необхідні для даної структури. Речення, в якому немає формально необхідного головного або другорядного члена, що легко виявляється з контексту або підказується обстановкою мовлення, називається неповним, наприклад: На широкій лаві – сивовусий кобзар з бандурою. Поруч з ним хлопець років тринадцяти.
