I.    Вступ
Біля витоків майже всіх соціальних рухів стояла меншість, яка впливала на більшість, а іноді і сама в кінці кінців ставала нею. „Вся історія, - пише Ральф-Вальд Емерсон, - є літопис могутності меншості, в тому числі меншості, яка складається з однієї людини.” Згадаймо про Коперника і Галілея, про Мартіна Лютера, про Наполеона. Особистість керівника безумовно має велике значення. В 1910 році норвежці і англійці брали участь в історичному підкорені Південного полюсу. Норвежці, якими ефективно керував Руаль Амундсен, відкрили Південний полюс. Англійці, яких вів некомпетентний Роберт Фокон Скотт, запізнилися, до того ж сам Скотт і три учасники експедиції загинули. Деякі тренери переходять з команди в команду, щоразу перетворюючи аутсайдерів в переможців.
На лідера впливає також і група, іноді вожаки просто-напросто відчувають, куди їх стадо готується направитись. Ще в VI столітті до н.е. Лао Цзи говорив, що „щоб вести народ за собою треба йти за ним”. Лідер, який дуже відхиляється від групових стандартів, може бути відштовхнутим.
На сьогоднішній день, в час бурхливого розвитку нових економічних відносин – ринкових, постійно збільшується потреба в керівниках, менеджерах. Лідери відіграють немалу роль у житті малих і великих груп, у прийняті групових рішень, важливих для кожного її члена.
Тому проблема лідерства є сьогодні актуальною, потрібно вивчати стиль керівництва групою, його вплив на прийняття групових рішень, якості, якими повинен володіти лідер.
Великий внесок у вивчення проблеми лідерства зробив А.Петровсткий . У його працях показано історію розвитку теорій походження лідерства, визначено чотири стилі керівництва групою, функції лідера. Праця „Особистість. Діяльність. Колектив.” є однією з найкращих у цьому плані, навіть не дивлячись на те, що писалася у період „холодної війни” і містить ряд ідеологізмів.
Б.Паригін у своїй праці „Основи соціально-психологічної теорії” найкраще дає визначення поняттю лідерства у вітчизняній психологічній школі, виділяє типи лідерів враховуючи три ознаки: зміст діяльності, стиль керівництва групою і характер діяльності лідера.
На особливості сприймання лідера в учнівській групі та зв’язок лідерства з успішністю звернув увагу Н.Обозов у світі „Психології міжособистісних відносин”. Р.Крічевській, Є.Дубовська, автори „Психології малої групи”, проводили дослідження в спортивних групах виявленню норм – якостей, якими повинен володіти лідер (як інструментальний так і емоційний лідер).
Т.Бендас  займається дослідженням особливостей сприймання жінки-лідера у групі і порівнянням її з чоловіком-лідером. Д.Кайдалов і Е.Суіменко розробили кілька підходів до типології методів і стилів керівництва групою і опублікували їх у книзі „Психологія єдиноначалля і колегіальності”.
Об’єкт дослідження – міжособистісні відносини в групі.
Предмет дослідження – сприймання лідера групою та особливості цього сприймання.
Мета дослідження – виявити вплив лідера на групове життя, визначити якості, які групи приписує своєму лідеру (емоційному і діловому), порівняти їх.
Методи дослідження – спостереження, соціометрія, анкет0ування.
Гіпотеза дослідження –  емоційним лідером стає той член групи, який має найкращі моральні якості.
Завданням дослідження є: узагальнити матеріал в галузі соціальної психології стосовно проблеми лідерства, визначити поняття лідерства і типи лідерів. Вплив стилю керівництва групою на прийняття групових рішень, дослідити взаємозв’язок між лідерством і моральними якостями особистості.

Розділ I. Походження і психологічні характеристики лідерства.
1.1.Те, що люди, які входять в групу не можуть там знаходитися на однакових позиціях по відношенню до того, чим зайнята група (до мети її діяльності), і один до одного, мабуть, можна розглядати в якості постулату соціальної психології. Питання в тому, як розуміти і характеризувати це протистояння людей, яке закріплюється в поняттях „лідер”, „керівник”, „авторитет”, „підпорядковані” і т.д. і знаходять відображення в їх особистих характеристиках.
Кожен член групи у відповідності зі своїми діловими і особистими якостями, своїм статусом, тобто закріпленими за ним правами і обов’язками, престижем, який відображає міру його заслуг і вкладу у загальну справу, займає певне місце в системі групової організації. З цієї точки зору групова структура являє собою своєрідну ієрархію престижу і статусу членів групи. Вершину цієї ієрархічної драбини займає лідер групи, який отримує право брати на себе вирішення найвідповідальніших питань, які зачіпають інтереси всіх членів групи.
Під лідерством прийнято розуміти один з процесів організації і управління малою соціальною групою, якій сприяє досягненню групових цілей за оптимальний термін і з оптимальним ефектом, детермінований пануючими в суспільстві соціальним и відносинами.
Лідер – це член групи, який спо6нтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної і, як правило, досить значної ситуації, щоб забезпечити організацію спільної, колективної діяльності людей для найбільш швидкого і успішного досягнення спільної мети .
В характеристиці самого поняття лідера групової діяльності слід підкреслити кілька обставин: по-перше, лідер не висувається групою на відповідальну посаду, а спонтанно займає лідерську позицію з відкритої чи прихованої згоди групи; по-друге, лідер висувається на роль неофіційного керівника, а відповідно, з його особистістю ідентифікується специфічно і не вичерпується системою офіційно загальноприйнятих значень системи групових норм і цінностей; по-третє, лідер висувається на відповідну роль в умовах не лише специфічної, але і завжди і досить значної для життєдіяльності групи ситуації .
Лідер може бути, а може і не бути офіційним керівником групи і що найкращим є випадок співпадання лідера і керівника в одній особі. Якщо ж такого спів падання немає, то ефективність діяльності групи залежить від того,   як складуться відносини між офіційним керівником і неофіційним лідером або лідерами.
1.2. Першою теорією походження лідерства була „теорія рис лідера”, яка базувалася на уявленні про те, що лідери є носіями певних якостей і умінь, які притаманні їм і лише їм, мають вроджений характер і виникають незалежно від особливості ситуації або групи. Але ця теорія дискредитувала себе.
На початку 50-х років ХХ століття виникає „теорія лідерства як функції групи”(Г.Хомманс та ін.), в якій лідер розуміється як особа, яка найбільш відповідає соціальним очікуванням групи і найбільш послідовно притримується її норм і цінностей. Лідер є індивід з найбільшим статусом і престижем, що, звичайно, свідчить про те, що він як лідер відповідає нормам і цінностям, які група приписує лідеру.
Найбільш загальноприйнятою в соціології є „теорія лідерства як функції ситуації” (Р.Бейлс, Т.Ньюком, А.Хейр). Спостерігаючи, як одні і ті ж люди в різних групах можуть займати різне становище, грати в них різні ролі (вчитель може бути „лідером” в школі і позбавлятися цього становища в сім’ї), її автори зробили висновок, що лідерство є не стільки функцією особистості чи групи, скільки результатом складного і багатопланового впливу різних факторів при входженні в різні ситуації. Так найкраща кандидатура на посаду керівника технічної групи може не підходити для комерційного відділу .
Згідно вище вказаної теорії, в кожній групі існує найменше два типи лідерів (Ф.Фідлер): емоційний (забезпечує регулювання міжособистісних відносин) та інструментальний (захоплює ініціативу в специфічних видах діяльності і координує спільні спільні зусилля по досягненню мети). Розуміння лідерства як „функції ситуації” породжує уявлення про множинність лідерів (або лідерських функцій) в групі, які беруть на себе відповідальність за організацією тих чи інших справ або окремих сторін спільної діяльності. Серед лідерських функцій слід відмітити слідуючи: 1) адміністративна; 2) стратегічна; 3) експертно-консультативна; 4) комунікативно-регулююча; 5) функція представництва групи в зовнішньому середовищі; 6) дисциплінарна; 7) виховна; 8) психотерапевтична . Можна припускати, що кожна ситуація спілкування в групі здатна висунути свого „ситуативного” лідера і в принципі лідерів стільки, скільки членів у групі. В той же час визначається можливість появи універсального, або абсолютного, лідера, який одноособово забезпечить багатопланову групову діяльність. Відповідна типологія лідерства враховує насамперед цю позицію, йде мова чи про об’єм діяльності (універсальний або ситуативний лідер) чи про зміст діяльності (лідер-генератор ідей, лідер-виконавець і т.д.). Потрібно сказати ще про одну типологію лідерства, в основі класифікації якої покладено стиль керівництва. В теорії і практиці управлінської діяльності в останні роки склалось кілька підходів до типології стилів керівництва:
–    по характеру контактності, по степені використання формальних і не формальних способів впливу на групу або на особистість: директивний („формалістичний”), товариський („авторитетний”) і попустительський („свійський”) стилі;
–    по переважанню однакових або групових способів впливу на виробничий процес: автократичний (авторитарний), демократичний і пасивний (ліберальний) стилі .
Як правило, в багатьох працях соціальних психологів підкреслюються небажані наслідки активності авторитарного лідера і оптимальність дій лідера демократичного. Багато експериментів показують, що демократичне лідерство благоприємне і в моральному відношенні. Члени групи почувають себе більш задоволеними, коли приймають участь в прийнятті рішень. Якщо робітник самостійно контролює виконання свого завдання, в нього підвищується мотивація до досягнення кінцевого результату .
Б. Паригін  виділяє такі степені диференціації лідерства:
1) За змістом діяльності: а) лідер-натхненник, який пропонує програму поведінки; б) лідер-виконавець, організатор вже заданої програми; в) лідер, який є одночасно як натхненником, так і організатором.
2) За стилем керівництва: а) авторитарний; б) демократичний; в) лідер, який втілює в собі елементи того й іншого стилів.
3)  За характером діяльності: а) універсальний, тобто той, що постійно проявляє свої якості лідера; б) ситуативний, тобто той, що проявляє якості лідера в певній, спеціалізованій ситуації.
Це в свою чергу дозволяє гіпотетично припустити існування слідуючи типів лідерів:
1.    лідер-натхненник (програміст) – авторитарний – універсальний;
2.    лідер-програміст – авторитарний – ситуативний;
3.    лідер-програміст – демократичний – універсальний;
4.    лідер-програміст – демократичний – ситуативний;
5.    лідер-організатор (виконавець) – авторитарний – універсальний;
6.    лідер-організатор авторитарний – ситуативний;
7.    лідер-організатор – демократичний – універсальний;
8.    лідер-програміст – демократичний – ситуативний .
В 70-80-і роки американський психологи, насамперед Ф.Фідлер, спробували побудувати „операційну” модель лідерства, в якій були б переборені спрощення інтерпретації лідерства як функції різноманітних проблемних групових ситуацій. Запропонована Ф.Фідлером „можлива модель ефективності лідера” передбачає, що ефективність групової діяльності залежить від того, наскільки стиль лідера відповідає даній ситуації. Ефективність лідера визначається ступенем свободи, яку допускає групова ситуація і яка дає лідеру можливість здійснювати вплив.
Виділені Ф.Фідлером змінні (стиль лідерства, ситуації його реалізації) досить переконливо характеризують становище лідера в групі, але вчений не взяв до уваги третьої важливої змінної – рівень розвитку групи (діяльнісна опосередкованість міжособистісних відносин). Найбільш здібні лідери-організатори адекватно відображають рівень, той чи інший етап розвитку групи, стимулюють лідерство своєї групи і перехід її на слідуючий етап, що в групах більш високого рівня розвитку лідерів більше кількісно і вони різноманітніші якісно. В групах низького рівня розвитку кількісно-якісний ріст лідерства можливий лише як ситуативний, в групах типу кооперації – переважно діловий, а в колективах лідерство – найбільш стійке і найбільш якісно різноманітне . Один і той самий „стиль керівництва” в одній і тій же ситуації буде ефективним або не ефективним в залежності від того, як поведінка лідера буде опосередкованим змістом діяльності.
Модель американського психолога виходить з уявлення про конфлікт між лідером і групою. Орієнтований на завдання лідер, намагаючись забезпечити успіх його вирішення групою, постійно йде на ризик погіршення міжоосбистісних відносин з групою. Ця ситуація характерна для груп низького рівня розвитку.
Методика АСО – assumed similarity of opposites (можливістна схожість протилежностей) – запропонований Ф.Фідлером спосіб оцінки стилю керівництва. Величина АСО є кількісним вираження встановлення особистості по відношенню до „значимих інших”. Чим вищий у індивіда АСО, тим більше він здатний помічати недоліки „значимих інших”, вимагати і контролювати, тим більше він орієнтований на виконання завдання групи, а не на покращення міжособистісних  відносин. Про протилежні установки свідчить низький індекс АСО. Особи з високим АСО відповідають психологічній характеристиці авторитарного стилю керівництва, низький АСО – ознака демократичного стилю. Лідер з високим АСО націлений на завдання, і тому він змушений добиватися покори, навіть вступаючи у конфлікт зі співробітниками, які в такій степні на групову мету не орієнтовані. Лідер з низьким АСО виражає цю тенденцію членів групи і тому, по суті, не турбуючись про мету і результати діяльності, зайнятий налагодженням емоційних контактів .
Керівники з високим АСО більш вимогливі, несхильні до терпимості, до самокритичності, більше контролюють і наказують, ніж радять і переконують. Керівники з низьким АСО поводять себе таким чином, що задоволеність членів групи від участі в ній збільшується , таке демократичне лідерство широко поширене, як стиль управління, в Швеції і Японії.
А.Петровський виділяє чотири типи відносин між лідером і групою :
1) Демократичний стиль керівництва (максимум централізації і максимум демократизму) – повновладдя і самодіяльність колективу, відповідальність керівника перед колективом і свідоме підкорення керівнику, порядок і свідома дисципліна, добровільне підкорення особистих інтересів суспільним, соціально цінним і перетворення спільних інтересів в сфері суспільно корисної діяльності в особисті інтереси кожного члена колективу.
2) Авторитарний стиль керівництва (максимум централізації і мінімум демократизму) символізує відносини, для яких характерні свавілля керівника, його волюнтаризм сувора регламентованість.
3) Ліберальний або поступливий стиль (мінімум централізації, максимум демократизації) – відсутність спільної діяльності, навичок її здійснення; при високому рівні гуманних відносин між людьми відсутня організація і управління, відповідальна залежність; лідерство має тимчасовий, ситуативний характер, немає вимогливості і контролю за виконанням, неформальні лідери (якщо такі є) конкурують з офіційним керівником (якщо його призначають), взаємна терпимість.
4) Анархічний стиль керівництва (мінімум централізації і мінімум демократизації) свідчить про анархію в системі взаємовідносин, право сильного, ієрархізацію відносин влади, про бездуховність і негуманність внутрішність зв’язків, про відсутність організованості і управління.

1.3.
Чи не найважливіша характеристика лідера пов’язана з вибірковістю, якою його наділяють члени групи, виділяючи його серед всіх по якихось ознаках. Що складає основу такого вибору? Що це за ознаки?
При вирішенні даного питання соціальна психологія фактично апелює до соціометричного вибору, у відповідності з яким група (всі  або більшість її членів) обирає певного індивіда, визнаного найбільш придатним і бажаним для виконання керівних функцій. В привабливості особистості лідера теоретичний аналіз бачить емоційні тяжіння як основу міжоособистісного вибору однак не випадково Я.Коломінський, який давно розробляє соціометричний метод, підкреслює неправомірність ототожнення „лідера” і соціометричної „зірки”. „Зірка”, тобто найбільш емоційно привабливий член групи, необов’язково виступає в якості домінуючого в процесі спілкування. Так само лідер необов’язково є соціометричною „зіркою”. В той же час не виключено, що лідер може одночасно бути і соціометричною „зіркою” . Чим вище група по рівню розвитку, тим більшій мірі міжособистісні відносини в ній опосередковані змістом і цінностями спільної соціально заданої діяльності, тим більш можливо, що поява і стабілізація лідера в групі відбувається як реалізація саме цих відносин (суб’єкт-суб’єкт-об’єктні відносини).
В групах дифузного типу переважають суб’єкт-суб’єктні відносини. Неоднаковість груп по рівню розвитку пояснює співпадання „зірки” і „лідера”, характерне для „дифузної групи”, і відсутність такого зв’язку між ними в групах високого рівня розвитку.
Сутність лідерства в умовах спільної діяльності складає вибір групою одного або кількох її членів, до якого чи до яких вона звертається, щоб отримати орієнтацію в об’єкті групової діяльності (у розумінні її мети, у використанні засобів, необхідних для її успішного здійснення). По суті лідер – це найбільш референтна для групи особа відносно спільної предметної діяльності, якийсь загальний для групи член міжособистісних відносин, які впливають на її ефективність.
Однак підстави для виникнення цієї референтності виявляються різними в залежності від характеру цінностей, що опосередковують міжособистісні  відносини.
Якщо мати на увазі психологічну характеристику особистості в колективі, то ціннісні орієнтації лідера, до яких звертається група, характеризуються історичною прогресивністю в широкому розумінні цього слова, пронизані демократизмом і гуманністю. Незалежно від того, чи наділений лідер офіційною владою, група наділяє його атрибутами авторитету, тобто визнає за ним право оцінювати важливі обставини спільної діяльності, а також приймати рішення, які стають визначальними для всієї групи. Можливо, що у лідера статус референтометричної „зірки” в сфері завдань групової діяльності може співвідноситись зі статусом соціометричної „зірки”, однак це необхідне співвідношення, так як симпатії і антипатії, що лежать в основі соціометричного вибору, виникають не лише у зв’язку зі змістом групової діяльності, а є результатом багатопланового спілкування членів групи .
Якщо мати на увазі психологічну характеристику особистості в групі, де провідними є відносини бюрократичного централізму, то ціннісні орієнтації лідера характеризуються тут якостями антигуманними. Лідер виявляється референтним для групи не стільки в результаті вільного вибору її членів, скільки в зв’язку з тим, що він є носієм влади і тому до його оцінок і думки члени групи змушені звертатись, щоб не накликати на себе ті чи інші санкції, тут мова йде лише про авторитет влади. Дуже рідко в таких групах лідер і соціометрична „зірка” співпадають, тому що лідер не є вибраним по соціометричним критеріям .
В групах, де панують гуманні, ліберальні міжособистісні відносини, лідерство характеризується фактичним співпаданням лідера і соціометричної „зірки”. При цьому відсутність спільної групової діяльності пояснює та обставина, що лідер не є найбільш референтною особою для всієї групи, а якщо і виявляється наділеною характеристиками референтності, то по випадкових причинах, в зв’язку з різними ситуаціям спілкування і попереднім досвіду кожного члену групи .
В анархічних групах також можливе співпадання лідера і соціометричної „зірки”. Однак соціометричний вибір буде ґрунтуватися не стільки на симпатії, скільки на страхові перед групою і всім, що стоїть за групою, на страхові, який блокує лише надія отримати сильного покровителя. В цій ролі виступає лідер. Не виключено, що соціометричні і референтометричні вибори тут будуть співпадати, так як спільна предметна діяльність групи відсутня. Разом з тим для групи анархічного типу насилля всіх над кожним і страх кожного перед всіма можуть підсилювати референтність лідера саме по відношенню до оцінки, яку він дає кожному члену групи. Як показують спостереження, правопорушники, які знаходять в слідчому ізоляторі, дуже чутливі до оцінки, яку міг би дати їм суб’єкт, що займає лідируюче становище в камері .
Сфера, в якій виявляє себе стиль керівництва колективом, – це сфера прийняття управлінських рішень. Серед великої кількості управлінських рішень якась частина їх відповідає характерним проявам одного з стилів, якась частина – другого, якась частина –  третього. І тоді ми можемо говорити про стиль керівництва, маючи на увазі не абсолютну його вираженість, а відносну, тобто переважання управлінських рішень, типових для одного з стилів керівництва.
Тому можуть бути виділені п’ять типів прийняття рішень:
а) одноособове прийняття рішень без попередніх консультацій з співробітниками і послідуючого їх інформування;
б) одноособове прийняття рішень з подальшим інформуванням співробітників;
в) одноособове прийняття рішень з попередніми консультаціями в колективі;
г) прийняття спільних рішень з співробітниками;
д) повна передача співробітникам функції прийняття рішень. 
Відповідно можна говорити про п’ять можливих стилів керівництва в конкретній управлінській діяльності:
а) директивний;
б) директивно-колегіальний;
в) колегіальний (демократичний);
г) колегіально-ліберальний;
д) ліберальний .
Стиль прийняття рішень в добре розвинутих колективах відрізняється визначеністю і послідовністю, що виражається в тому, що один з типів прийняття рішень домінує над іншими (головним чином це колегіальний тип), а решта типів рішень використовується набагато рідше.
В низько розвинутих колективах часто використовуються всі можливі типи рішень, в тому числі навіть крайні варіанти (на долю останніх припадає близько однієї п’ятої всіх рішень, що приймаються) .
1.4. Якими ж якостями повинен володіти лідер? Психологи провели опитування в спортивних групах, зокрема в баскетбольній команді. Виявилось, що серед норм-якостей, реалізація яких сприяла лідируванню членів команди в сфері її інструментальної активності, фігурували такі характеристики, як „грає на команду”, „ініціативний”, „здатний у важку хвилину взяти гру на себе”, „тактично сильний”, „холоднокровний”, а відносно лідирування спортсменів в сфері емоційної активності спортивного колективу – „довіряє товаришам по команді”, „надійний як друг”, „здатний своїми діями запалити команду”, „комунікабельний”, „чуттєвий” . Звідси видно, що інструментальний лідер орієнтований на досягнення мети, що стоїть перед командою, а емоційний лідер – на налагодження міжособистісних відносин.
Але особливості сприймання лідера в групі залежать і від рівня розвитку самої групи, від методів керівництва нею. Вивчаючи один з класів, психологи зустрілися з такими установками і ціннісними орієнтаціями, які могли скластися в деяких дітей лише в умовах неправильного розуміння цінностей, що відповідають прийнятим моральним і етичним нормам. Називаючи риси лідера, ряд учнів найбільш високо оцінили такі якості,  як „вміння виходити сухим з води”, „вміння використовувати інших при виконанні того, що повинен зробити сам”, „вміння примусити інших беззаперечно підкорятися”, „зовнішня привабливість і фізична сила”, і лише останні місця на шкалі цінностей займали такі риси, як широта інтересів, здатність до самопожертви, захист спільного, самокритичність і т.д. .Такі цінності притаманні людям, які перебувають в групі з авторитарними методами керівництва. Дослідження показують, що співробітники невисоких по рівню розвитку колективів оцінюють стиль прийняття рішень їх керівником як зміщений в сторону авторитарності, тоді як їх керівник вважає себе цілком демократичним і намагається стати більш авторитарним. В групах високого рівня розвитку, судячи по оцінках співробітників, домінує колегіальний стиль прийняття рішень, і при цьому керівники вважають себе дуже авторитарними і намагаються більше демократизувати відносини в колективі .Виявилось, що більшою популярністю в колективі користуються школярі, які мають високі оцінки по всім чотирьом розділам дисциплін: суспільним, точним, природничим і практичним наукам. Таким чином, у школярів цілком однозначні і позитивні зв’язки між успішністю і соціометричним статусом. Емоційна експансивність, яка характеризує потребу в спілкуванні, виявила зворотну тенденцію зв’язку з успішністю по чотирьом розділам дисциплін. Успішність по природничим наукам і показник експансивності школяра виявились пов’язаними. Зв’язок показує, що при гіршій успішності школяр відчуває більшу потребу в спілкуванні, у встановленні контакту з іншими членами колективу .
В студента залежність експансивності і успішності має протилежне значення: більшу потребу в спілкуванні мають особи з високими показниками академічної успішності. Таким чином, можна говорити про існування різної регуляції міжособистісних відносин в колективах школярів і студентів. З одного боку в обох типах колективів більшій успішності його члена відповідає більша і більша його популярність, з іншої – потреба в спілкуванні, як залежність від групи, різна в колективі школярів і студентів. Школярі більш чуттєві до оцінок в навчанні. Так, ті з них, хто навчається гірше, прагнуть встановити позитивні відносини з однокласниками. Факти більшої чуттєвості школярів до оцінок підтверджується специфікою навчання в школі, де на протязі всієї чверті проводиться оцінювання успішності. В студентів ж оцінки в основному виставляються два рази в рік, що знижує їх значимість. Успішність студентів мотивується стипендією, що також обумовлює їх ставлення до навчання .
Про неспівпадання лідера і соціометричної „зірки” свідчить непопулярність „дітей-керівників”, які в грі завжди в центрі уваги, доводять свої переваги і першість та намагаються постійно керувати іншими . В дитячих групах „діти-керівники” сприймаються так само негативно, як і ізольовані діти.
На сприймання лідера групою впливає і його стать . Психологи вивчають перепони, які суспільство виставляє перед жінками на шляху до лідерства. Дуже популярною є метафора про „скляну стелю”: невидиму, але реальну перепону, на яку наштовхується жінка-лідер, коли намагається досягнути вершин успіху; для чоловіків такої перепони не існує. Дослідження підтвердили, що жінки мали більше перепон для службового зростання ніж чоловіки. Головна перепона – ставлення оточуючих. Не дивлячись на те, що по ряду якостей жінки-лідери не відрізняються від своїх колег-чоловіків, уявлення про їх не пригожість для лідерської ролі є стійким . Але таке сприймання жінки-лідера стосується лише сфери інструментальної (ділової) і зовсім не стосується сфери міжособистісних відносин.   






Розділ II. Експериментальне дослідження особливостей сприймання лідера в учнівській групі.
Психологічні дослідження на виявлення міжособистісних відносин в учнівській групі проводились мною в Кам’янець-Подільському НВК. В 10 класі даного закладу було проведено соціометрію. Учні записали своє прізвище на окремому листочку паперу, а нижче поставили число I записали відповідь на питання: ”Кого б ви зі свого класу запросили до себе на день народження?”. Після того, як учні записали прізвище учня зі свого класу я запропонував їм записати ще одне прізвище учня зі свого класу. Після виконання цих завдань я пропоную учням записати цифру II і відповісти на питання: „Якби вашого куратора звільнили з роботи кого б ви зі свого класу направили до директора як адвоката на захист куратора?”. Переконавшись, що учні записали прізвище учня-„адвоката” я пропоную їм записати ще одне прізвище другого учня – пропоную записати третє і останнє прізвище учня із класу. Після виконання цих завдань учні записують цифру III і аналогічно відповідають на питання: „З ким вам у вашому класі найпростіше, най легше спілкуватися?”.
Зміст даних питань спрямовані на виявлення емоційного, ділового і комутативного лідера класу. Листочки з відповідями учні здають і вони становлять матеріал для подальшої обробки.

Обробка результатів.
Складається таблиця 1. у першій колонці – прізвища всіх учнів класу. Кількість наступних колонок дорівнює кількості учнів в класі. В цих колонках позначено прізвища учнів числами, які відповідають порядку прізвища в списку з першої колонки.
Результати кожного опитуваного учня фіксую у таблиці таким чином: наприклад, Прохацький О. Назвав послідовно прізвища Холошенка, Чарановського, Долиняка (відповідь на перше питання); обраний першим (Холошенко) отримує три бали, другим (Чарановський) – два бали, третім (Долиняк) – один бал. Відповідно в таблиці результати відповідей учнів фіксуються: на перше запитання – синім кольором, друге – червоним, третє чорним кольором. Таким чином вносяться в таблицю дані всіх опитуваних. Під кожним вертикальним рядком, позначеним числами, записую суму балів.
Аналіз результатів соціометрії.
Офіційний староста класу (Бушовська О.) у плані ділових якостей відноситься до пасиву класу. Неофіційним діловим лідером у класі є Шендеров А., до активу можна віднести Баб’як О., Богуцького Ч., Прохацького О. та Холошенка В.. до пасиву класу належать Богданова Т., Бушовська О., Долиняк О., Печений О., Суровий В.. Ділових якостей на думку класу не мають Чарановський А. та Повозніков М..
Емоційним лідером є Прохацький О., до активу (популярності) належить Бушовська О., Долиняк О., Печений О., Суровий В., Холошенко В.; до непопулярних – Баб’як О., Богданова Т., Повозніков М., а також „діловий” – Шендеров А.. Серед учнів класу є один ізольований – Богуцький Ч.. З аналізу матеріалів соціометрії можна помітити, що ділові лідери не користуються симпатіями своїх однокласників.
Комунікативним лідером класу є Долиняк О., – людина вихована і розумна. До активу відносяться Бушовська О., Печений О., Прохацький О., Суровий В., Чарановський А. і Холошенко В., всі інші належать до пасиву класу.
Фактично учнівська група 10 класу поділяється на дві мікрогрупи: хлопці (9 осіб) і дівчата (3 особи), які співпадають за статевими ознаками. Причиною такого поділу є неоднаковий    


Кого вибирають
№, хто обирає    1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12
1. Баб’як О.Л.    233    212    1    333                12               
2. Богданова Т.В.                323                111               
3. Богуцький Ч.С.                    22    23        31                13
4. Бушовська О.Ю.    233    322    11                    1               
5. Долиняк О.О.                        2        1    33    12    3    21
6. Печений О.М.            12                3    2            13    32
7. Повозніков М.С.                    21    2            132    33        1
8. Прохацький О.Й.    1        2        11                    22    3    33
9. Суровий В.О.    1                32        1    2        1    33    2
10.Чарановський А.В.                    12            313    2        3    21
11. Шендеров А.А.    2        3            13    21    1    32           
12. Холошенко В.В.            3        212    1        323                1
№=12 
Якості

4    5    0    6    9    6    3    14    9    6    1    9
10    3    10    5    3    2    0    10    3    0    15    10
5    4    4    6    10    6    4    8    7    8    3    6


статевий розвиток, не співпадання інтересів, а також не однакове матеріальне становище. Серед дівчат діловим лідером є Баб’як О., яка користується авторитетом серед всіх учнів класу, а емоційним і комунікативним лідером – Бушовська О..
Також було проведено анкетування, метою якого було виявлення відношення групи до лідера. Анкета включала в себе слідуючи питання:
1.    Які риси повинен мати ідеальний староста?
2.    Якими рисами володіє ваш староста?
3.    Кого б зі своїх друзів ви запросили до себе на день народження? Чому ви вибрали саме цю людину, якими якостями вона володіє?
4.    Якими якостями повинен володіти ідеальний друг?
5.    Чи відповідають цим якостям якості вашого найкращого друга?

Аналіз результатів.
З результатів анкетування видно, що учні класу в старості вбачають, по-перше, організатора групи, по-друге, просто розумну людину. Але більшість учнів сприймає офіційного лідера свого класу, Бушовську О., негативно (80%), решта – чітко не визначили своєї позиції. Отже, про старосту 10 класу немає жодного позитивного відгуку. Провівши додаткове спостереження у даному класі мені стало зрозумілим, що Бушовська О. займає посаду старости не завдяки особистим якостям (таким старостою класу може бути кожен), а була призначена зверху завдяки становища її батька серед громадськості міста Кам’янець-Подільського.
З результатів анкетування можна помітити залежність авторитету старости від інтелектуального рівня розвитку (прямо пропорційна залежність). Староста класу сприймається учнями як аморальна особа і їй приписуються такі якості, як „не чесна”, „шестачка”, „доносчиця” і „не розумна”. Звідси видно, що лідери зазнають критики з боку оточуючих, спостерігається боротьба між офіційним і неофіційним лідерами за „вплив” на групу. Таке негативне сприймання лідера може пояснюватись ще й тим, що діловий лідер орієнтований на досягнення групою певної мети і організацію їхньої роботи, а задля цього він йде на конфлікт з групою, а не налагодження міжособистісних відносин.
Серед якостей емоційного лідера на перший план виступають доброта, сміливість, чесність, надійність. У групі дівчат цінуються комунікативність, вміння вислухати. Емоційний лідер повинен мати моральні якості і не обов’язково ділові. Далеко не останнє місце серед якостей емоційного лідера займає і почуття гумору, що теж свідчить про наявність інтелекту старости було б бажаним призначити особу, яка б максимально втілювала в собі якості як ділові та і емоційні, направленні на врегулювання міжособистісних відносин, що сприятиме демократичному стилю керівництва групою.
II.    Висновки.
Лідерство – це процес за допомогою якого певні індивіди ведуть за собою групу до досягнення певної мети. Лідер займає свою посаду спонтанно в умовах специфічної ситуації, важливої для життєдіяльності всієї групи. Ефективність діяльності групи буде більшою, якщо лідер є офіційним керівником групи.
Серед різноманітних теорій походження лідерства, а саме: теорії рис лідера, теорії лідерства як функції групи і теорії лідерства як функції ситуації, найбільш загальноприйнятою  є остання, а перші дві спростовані.
Згідно цієї теорії в групі існує щонайменше два типи лідерів – емоційний і інструментальний (або діловий). Але можлива типологія за об’ємом діяльності – універсальний або ситуативний лідер, або за змістом діяльності – лідер-генератор ідей, лідер-виконавець і т.д.. Важливу роль відіграє тип відносин між лідером і групою (стиль керівництва): демократичний, авторитарний, ліберальний та анархічний, а також стиль прийняття групових рішень: директивний, директивно-колегіальний, колегіальний, колегіально-ліберальний, ліберальний.
Інструментальний лідер орієнтований на досягнення мети, що стоїть перед групою, а емоційний лідер – на налагодження міжособистісних відносин. Лідерство залежить і від розвитку самої групи; так в групах біль високого рівня розвитку лідерів більше кількісно і вони різноманітніші якісно. Існують також і гендерні відмінності лідерства: „лідера в спідниці” суспільство вважає непридатним для зайняття цієї посади, тому перед жінками в діловій кар’єрі воно виставляє різноманітні перепони.
В малих групах лідерів можна виявити з допомогою методики соціометрії. Так посада керівника групи може не співпадати з неофіційним лідером, а часто керівник групи не користується авторитетом групи. Емоційному лідеру притаманні якості моральні, а діловому – ті, що сприяють організації групи для досягнення певної мети.
При рідкісному складанні обставин – якостей, що підходять до певної ситуації – з’являється історична особистість. Щоб з’явилися Уїнстон Черчілль або Маргарет Тетчер, Томас Джеферсон або Карл Маркс, Наполеон або Адольф Гітлер, Авраам Лінкольн або Володимир Ленін, необхідно, щоб потрібна людина опинилася в потрібному місці в потрібний час. Коли вдале поєднання інтелігентності, досвіду, рішучості, впевненості в собі і соціальної харизми зіштовхується з рідкісним шансом, результатом може бути чемпіонський титул, Нобелівська премія або соціальна революція.












III.    Література
1.    Бендас Т.В. Чендерные исследования лидерства // Вопросы психологии. – 2000. – №1.
2.    Чительмахер Р.Б. Социально-психологические особенности отношения исполнителей к руководителю. // Вопросы психологии. – 1991. – №4.
3.    Кайдалов Д.П., Суименко Е.И. Психология единоначалия и коллегиальности: Вопросы теории и практики взаимодействия руководителя и коллектива. – М.: Мысль, 1979.
4.    Коллектив и личность. – М. – Наука, 1975.
5.    Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах:. – Минск, 1976.
6.    Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. – М., 1991.
7.    Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1999.
8.    Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. – К.: Лыбидь, 1990.
9.    Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. – М.: Мысль, 1971.
10.    Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: Политиздат., 1982.
11.     Петровский А.В. Теория деятельностного опосредствования и проблема лидерства // Вопросы психологии. – 1980. – №2.
12.     Петровский А.В., Шпалинский В.В. Социальная психология коллектива.: Учеб. пособие для студентов пед. институтов. – М.: Просв., 1978.
13.     Психология теории коллектива / Под. ред. А.В. Петровского. – М.: Педагогика, 1979.
14.    Смирнова Е.О., Колягина Е.В. Отношение популярных и непопулярных дошкольников к сверстникам. // Вопросы психологии. – 1998. – №3.