План                                            1 год.
1.    Виникнення виховання.
2.    Характерні особливості виховання в первісному суспільстві.

Література.
1.    Історія педагогіки за ред. М.С.Гриценка. К., 1983.
2.    Міклухо-Маклай. Подорож на острови Нової Гвінеї.


Згадаємо з курсу педагогіки, що виховання – це цілеспрямоване формування людини, вироблення у неї людських якостей, трудових вмінь, людських стосунків та ряд інших якостей, які забезпечують життя її в людському суспільстві.
Виховання виникає разом з появою людини на землі. І реалізується в трудовій діяльності як потреба у передачі досвіду в процесі праці, в добуванні засобів існування, в процесі виготовлення знарядь праці і добування, насамперед, їжі, при потребі одягу, житла.
Отож першою сходинкою людства було первісне суспільство, первіснообщинний лад.
Первісне суспільство як уже згадувалось, це перша ступінь людського суспільства, при чому безкласового, рівного, в якому людина здобувала собі засоби існування простими примітивними знаряддями праці, якими були спочатку палка та камінь, і спільно з іншими людьми жила з великими труднощами.
Первісна людина  не могла жити одна, вона могла добувати собі засоби для існування тільки спільно, в колективі, бо самі знаряддя праці були дуже примітивними.
Однією з характерних особливостей людського суспільства є та, що кожне нове покоління людей використовує досвід попередніх поколінь і продовжує його удосконалювати і розвивати з врахуванням свого життєвого досвіду.
Це стосується і виховання, яке виникло, повторюю, в процесі праці і стало певним поштовхом розвитку матеріальної і духовної культури людства.
На ранньому ступені людського суспільства – в первісному суспільстві – характерною особливістю його було те, що існувала спільна праця.
В дородовий період люди присвоювали готові продукти природи, займались збиранням їстівного коріння, плодів, ягід, примітивним полюванням. Все це здобувалось і зразу ж поїдалось і використовувалось. Сам процес добування засобів існування був трудомісткий і важкий, а з другої сторони простий і нескладний. Це зумовлювало те, що в ранньому дитячому віці можна було дитині брати посильну учать у праці з дорослими.
У первісному суспільстві, яке охопило 99% всієї історії людства, виховання обмежувалось передачею досвіду підростаючому поколінню відповідних трудових навичок і моральних норм  та навичок, які мали вплив на життя людини …
Д.О.Лордкіпанідзе. Дидактика.
Тбілісі. – 1985р. – С.25.
Про виховання в первісному суспільстві ми дізнаємось з розкопок, з тих фактів які були записані в різні роки дослідниками племен, які перебували і проживали на ступені первіснообщинного ладу. Прикладом може бути записи вченого мандрівника Миклухи Маклая, про життя папуасів на островах Нової Гвінеї в стадії первісного суспільства і вели родоплемінний спосіб життя.
Из книги Миклухо Маклая “Путешествия на островах Новой Гвинеи”.
На прикладі папуасів, які жили на острові Нова Гвінея родоплемінним ладом в стадії первісного суспільства Міклухо Маклай показав розподіл праці між дорослими і дітьми.
Несколько мужчин становилось в ряд, глубоко втыкая деревянные колья, а потом одним взмахом поднимали глыбу земли.
За ними следовали женщины, ползущие на коленях. В руках у них были палки, которым они размечивали поднятою мужчинами землю. За женщинами шли дети различного возраста и растирали землю руками.
После разрыхления почвы женщины при помощи маленьких палочек делали в земле углубления и зарывали в них семена или корни растений. Труд здесь носит совместный характер и, в тоже время, существовало разделение труда по полу и возрасту.

Н.А.Константинов, А.А.Савич.
Основные вопросы педагогики. М., - 1957.
Проста і нескладна праця дорослих давала можливість залучати до посильної трудової діяльності дітей з раннього віку.
Однак, навіть проста праця дорослих вимагала вироблення і формування певних вмінь у дітей. В свою чергу ці вміння передавали дітям дорослі. Одночасно з цим в праці і проводилось виховання. Виховання в дородовий період було таке ж бідне як і саме суспільство.
В первісному суспільстві на першій його ступені діти належали усьому роду, а тому виховання носило спільний характер, виховував весь рід. З дітьми проводились бесіди з старшими людьми, мудрецями, старійшинами. Дітям прищеплювали необхідні життєві навички і трудові вміння, знайомились з обрядами племені, вчили виконувати певні обряди, які супроводжували життя первісних людей.
Отже, старші за віком люди збагачені життєвим досвідом і мудрістю передавали безпосередньо в працю підростаючому поколінню певні навички і вміння, здобувати їжу, вогонь, виготовляти знаряддя праці і користуватись ними.
В більш старшому віці підлітків, молодь знайомили із звичаями роду, культовими обрядами, елементами військової боротьби, та побутовими звичаями.
В первісному суспільстві люди користувались одними для всіх правами на володіння засобами праці, виховання носило рівний однаковий характер, для усіх дітей, і ділилось воно лише статево між хлопчиками та дівчатками. Окремих навчальних установ шкіл не було.
Первісне суспільство було безкласове, тому і виховання для усіх дітей було безкласове.
Однак, в зв’язку з залученням дітей з раннього віку до посильної праці встановлювались відмінності між хлопчиками та дівчатками у виконанні ними трудових обов’язків.
Дівчатка залучались до праці яку виконували дорослі жінки, зокрема до готування їжі, виготовлення домашньої утварі, чистої шкіри, допомагали шити одяг.
Хлопчики залучались до праці дорослих чоловіків, зокрема, у полюванні, ловлі риби, навчали елементам військової справи.
На певному ступені людського суспільства за первіснообщинного ладу відбувається подальший розподіл праці між людьми, виникає:
І-й поділ праці – землеробство відділилось від скотарства;
ІІ-й поділ праці – відділення ремесла.
ІІІ-й поділ праці – розумової праці від фізичної.
В зв’язку з розвитком виробничих сил і розширенням трудового досвіду людства удосконалюється і виховання, яке набуває багатостороннього і планомірного характеру.
Все це було уже характерно для родового ладу, де виникає потреба у привчанні дітей до роботи в скотарстві, землеробстві, ремеслі…
Родова община доручає виховання дітей найдосвідченішим, авторитетним і шановним людям.
Поряд з трудовими вміннями і навичками, дітей знайомлять з нормами та правилами релігійного культу, звичаями, з сказаннями і переказами про героїв.
Сказання, перекази, пісні в цей період стають джерелом виховання навичок поведінки, відповідних рис характеру.
Здійснення виховання спеціально підібраними людьми, які були призначені родом, свідчить про те, що в умовах первісного суспільства виховання починає виділятись як окрема форма діяльності людей, з’являються вчителі…
З дальшим удосконаленням знарядь праці створюються умови, коли засоби для існування  можуть виробляти і здобувати окремі люди або ж декілька осіб, з’являється парна моногамна сім’я. Виникає приватна власність на знаряддя і засоби виробництва. Сім’я починає вести господарство самостійно. В сім’ї, в праці проводиться виховання дітей.
Виділяються групи людей, які зосереджують в своїх руках засоби для існування, які стають панівною верхівкою населення (вожді, жриці, старійшини). Накопичуються певні знання (обмірювання полів, передбачення розливів рік, вміння лікувати людей). Все це зосереджується в руках не багатьох. Розумова освіта відокремлюється від фізичної праці і стає привілеєм жриців. Для передачі знань створюються спеціальні установи – школи. Перші школи з’явилися в Стародавньому Єгипті, Римі, Вавилоні, Китаї та Індії (будинки молоді).
Таким чином, в первісному суспільстві виховання було рівним, для усіх, безкласовим, носило переважно фізичний трудовий характер.
Окремо спеціальних шкіл не було, діти виховувались в праці на основі традицій, вірувань і звичаїв.