.: Menu :.
Untitled Document
Home
Реферати
Книги
Конспекти уроків
Виховні заходи
Зразки документів
Реферати партнерів
Завантаження
Завантажити
Електронні книги


загрузка...

 
загрузка...
Світобачення Стародавнього Єгипту - розповідь про життя вельможі в египті 

Світобачення Стародавнього Єгипту

З м і с т

Вступ    3
Розділ І.  Утворення, розвиток і загибель Єгипетської держави    4
1.1. Загальна характеристика    4
1.3. Історія розвитку    7
1.4. Загибель  держави    14
Розділ ІІ. Державний устрій Єгипту    16
2.1. Апарат управління    16
2.2. Збройні сили    18
2.3. Судові органи    19
Розділ ІІІ. Медицина Стародавнього Єгипту    21
3.1. Джерела відомостей про медицину Стародавнього Єгипту    21
3.2. Зв'язок міфології Древнього Єгипту з лікуванням    22
3.4. Навчання лікуванню    24
3.5. Медицина на полях боїв    26
Розділ ІV. Духовне життя та міфологія єгиптян    27
4.1. Амулети    27
4.2. Боги    29
4.3. Заупокійний культ    34
Висновки    36
Список використаної літератури:    38
Додатки    39


Вступ
Актуальність дослідження. Єгипет - країна з древньою, дивною культурою, повної таємниць і загадок багато з яких ще не розгадані. Її історія нараховує кілька тисяч років. Історики затверджують, що Єгипетська цивілізація не мала ні «дитинства», ні «юності». Одна з гіпотез про походження Єгипетської цивілізації затверджує, що в джерел Єгипетської цивілізації стояли якісь таємничі переселенці, інша гіпотеза говорить, що засновниками були нащадки атлантів.
Хто вони були насправді ми можемо лише догадуватися, читаючи деякі збережені древні тексти. Однак уявити собі їхній побут, відносини,  духовне життя  можна. Для цього досить зануритися у світ Єгипетських міфів та стародавніх  знахідок.
Мета дослідження. Перед нами постало питання світобачення стародавнього Єгипту. Щоб його дослідити нам потрібно розглянути різні аспекти життя у той період, а саме зародження держави та її розвиток, політичний устрій, вірування та медицину. Адже саме ці аспекти впливають на свідомість людей і в основному формують світобачення.
Предмет дослідження. Стародавній Єгипет.
Об’єкт дослідження. Світобачення у стародавньому Єгипті та основні аспекти, які впливають на нього.
Прочитавши мету дослідження то перед нами випливають такі завдання:
    Вивчити виникнення та розвиток древньої Єгипетської держави.
    Дослідити державний устрій цієї держави.
    Проаналізувати медицину стародавнього Єгипту та її зв'язок із релігією.
    З’ясувати яке було духовне життя у єгиптян.
    Зробити висновки.
Курсова побудована логічно правильно згідно мети, предмету та об’єкту. А саме, вона складається зі вступу, чотирьох розділів, обґрунтованих вступом, висновків, списку використаної літератури та додатків.
Містить 45 сторінок.
Розділ І.  Утворення, розвиток і загибель Єгипетської держави
1.1. Загальна характеристика
Самі єгиптяни називали свою країну Кем (Кемет, Та Кемет) або точніше К М (оскільки фонеми <е> в давньоєгипетській мові немає), що в перекладі означає «чорна земля» Назву «Єгипет» країна одержала від греків, які утворили її від єгипетських найменувань міста Мемфіса — Хет Ка Птах («Володіння душі Птаха») Греки образно називали Єгипет «даром Нілу» Згадки про нього, описи подорожей по землі Єгипту, посилання на «всесвітньо» відому Александрійську бібліотеку можна знайти в грецьких авторів. На думку деяких із них, Піфагор Платон, Гомер одержали філософські знання в Єгипті. Римській імперії, точніше пантеону богів, не були далекими боги єгипетського походження, насамперед Осіріс й Ісіда, статуї яких, поряд із богами інших релігій, були об'єктами поклоніння та пишних культових церемоній [6, 28-36].
394 р. до н. є. датується останній ієрогліфічний напис У сприйнятті наступних поколінь і єрогліфіка стає лише мовою містичних символів. У V ст. до н є зникає демотичне письмо. У 535 р. н. е., при Юстиніані, припинив своє існування храм Ісши на острові Філе — останній притулок давньоєгипетського язичництва. Давній Єгипет перетворився на міф.
В епоху середньовіччя до історії й культури країни зверталися арабські автори. Але їхні досягнення малозначущі порівняно з трофеями «розкрадачів гробниць», «мисливців за скарбами фараонів» Слід зауважити, що такий вид діяльності, як розграбування гробниць, виник практично одночасно з будівництвом перших із них [10, 42-56].
Інтерес до Єгипту «оживили» Наполеон і його армія. Саме французьким солдатам належить «пластична операція» носа Сфінкса. Перші предмети єгипетського мистецтва й історії були вивезені до Європи також французами Першою людиною, яка прочитала єгипетські ієрогліфи, був француз Ж. Ф Шампольйон у 1822р. Після цього інтерес до Єгипту ніколи не зменшувався. Найбільші музеї світу мають свої єгипетські колекції. Розкопки в Долині Царів проводилися також ученими різних країн (у J 923 р. Говард Картер розкопав гробницю Тутанхамона).
Єгиптологія стала не тільки галуззю науки, але й об'єктом захоплення величезної кількості людей. Так, один із творців романтичної школи в етнології Перрі вважав Єгипет центром цивілізації. Але у своєму шануванні він зайшов настільки далеко, що вважав, ніби єгиптяни поширили по всьому світі землеробство, металообробку, гончарство, сонячний культ, традицію муміфікації померлих, тотемізм, культ матері-землі й ін [13, 91-115].
Одним із чудес світу за правом вважаються грандіозні піраміди. Протягом Довгого часу були зовсім незрозумілими принципи, якими керувалися їхні будівельники. Незрозумілий був і сам бум пірамідного будівництва, що виник раптово й закінчився за часів четвертої династії. Самі піраміди не містять жодного напису, що відкривав би їхнє призначення або ім'я того, хто їх побудував Сучасні назви пірамід носять чисто умовний характер і ґрунтуються на непрямих Умовиводах. Існує думка, що піраміди являють собою гробниці фараонів. Але можна навести аргументи, що суперечать цьому. По-перше, у справжніх місцях поховання, у масштабах, стіни поцятковані написами імені похованого, а в пірамідах написів немає взагалі (крім графіті). По-друге, деякі фараони споруджували по дві або три піраміди. По-третє, у пірамідах не знайдено жодної мумії. По-четверте, вражає єдність і завершеність усього плану будівництва. Недавні дослідження комплексу пірамід виявили єдність архітектурного задуму. При цьому «Тексти пірамід» указали напрямок пошуку. Виявляється, що розташування пірамід збігається з конфігурацією зірок у районі сузір'я Оріона. Існує ряд переконливих фактів, що сузір'я Оріона пов'язували з астральною формою Осіріса, а Сиріус — з Ісідою [12, 78-93].
Загадок, пов'язаних із пірамідами, безліч (незрозумілі механізми будівництва, вентиляційні шахти, які не вентилюють, таємні кімнати, відсутність відомостей про будівельників). Навіть при сучасній технології відтворити щось подібне неможливо.
Близько 10 іноземних дослідницьких інститутів мають дозвіл на проведення постійних робіт у Єгипті.

1.2. Утворення Єгипту
Однією із самих давніх держав Сходу був Єгипет, який розташований в Північно-Східній Африці. Стародавній Єгипет знаходився у долині нижньої течії ріки Нілу.  “Завдяки періодичним розливам цієї ріки ( з липня по листопад) ґрунти тут родючі і добре зрошуванні [13, 9].Це спричинило швидке  заселення та раннє зародження цивілізації на цих землях.
До віку  палеоліту в Х-ІХ тисячолітті до нашої ери  кочували різні племена (бербери, кумати) на території Єгипту. Племена займались збиральництвом, полюванням, рибальством. Зміна клімату в період неоліту змусила їх спускатись вниз до Нілу. Оскільки населення не могло вижити на одному рибальстві та полюванні, тому почало займатись скотарством, землеробством, що зумовило появу общин. З приходом весни Ніл розливався й приносив з його верхів’я на поля родючий мул, що збільшував  родючість землі. У річці було багато риби, берега населяли птахи і звірі. Прилеглі гори містили корисні копалини - золото, олово, цинк. Отже, захищеність території від ворогів, сприятливі природні умови, родюча земля сприяли швидкому розвитку продуктивних сил. Поступово зароджується приватна власність, майнова нерівність, а потім -  класове суспільство. Потреба в додатковій землі для посіву вимагає створення іригаційних систем. Для будівлі використовувалась праця рабів, що призвело до утворення приватної власності і розшарування родини, виділення родової верхівки.
“На останньому етапі розвитку первіснообщинного ладу у древніх єгиптян склалась досить  розвинута організація управління, яку Ф.Енгельс в роботі  “Походження сім’ї, приватної власності і держави” назвав військовою демократією. Основними елементами якої являлись воєначальник, рада  родових старійшин і народне зібрання.” [1, 27-38]
В результаті об’єднання сільських общин для спільного ведення іригаційних робіт виникають  номи, які об’єднуються під владою сильнішого нома. Номи нерідко воювали за територію, за рабів, за землю, за скотину.
В процесі спільної боротьби номи почали об’єднуватися у більші “Державні механізми” [19, 64]. Причиною цього об’єднання була необхідність спільного захисту від агресивних сусідів, необхідність дальшого розширення і вдосконалення іригаційної системи, потреба рабів.  Поступово в долині Нілу вкінці IV тис. до н.е. склалися дві великі держави - Північне царство нижнього Нілу і Південне - на верхньому, між якими протягом довгого часу точилась боротьба за першість, поки нарешті перемогло Південне царство.  Отже Єгипет був об’єднаний в одну державу. Приблизно в 3200 р. до н.е. 
Цар-фараон став царем “двох Єгиптів”.
Об’єднання Єгипту мало велике  значення для розвитку державного апарату, господарства, культури, а значить держави в цілому. Створювалась суспільно – державна, високоефективна іригаційна система, яка забезпечувала розвиток сільського господарства. Розвивалось скотарство, розводилась дрібна і велика рогата худоба, процвітали ремесла, високого рівня розвитку досягла обробка каменю, гончарна справа.  Будування пірамід та інших будівель досягнули теж великого розвитку [3, 62-79].                                              

1.3. Історія розвитку
Древній Єгипет, як держава веде свою історію з часу зародження класового суспільства (IV тис. до н.е.) до падіння й приєднання його до Перської держави (VI тис. до н.е.).  Його історія розвитку ділиться на такі періоди:
1.    Раннє царство (3000 – 2800 рр. до н.е.) -  виникнення мінової торгівлі, утворення єдиної держави з обмеженою владою фараона, формування державного апарату, грабіжницькі походи в Нубію, царське й общинне  землеволодіння, період царювання трьох єгипетських династій      фараонів.
2.    Древнє царство ( 2800 – 2250 рр. до н.е.) розквіт культури і державності Древнього Єгипту, поява приватних землеволодінь рабовласників і храмів, укріплення влади фараона, поява постійного війська.
Період ІІІ – VI династій.
3.    І розпад ( 2250 – 2050 рр. до н.е.) посилення номової знаті, виступ її проти центру влади, розпад єдиної держави.
4.    Середнє царство (2050 – 1700 рр. до н.е.) зародження централізації, до якої прагнули заможні селяни, які хотіли обробляти поля без суспільних іригаційних систем. Царювання ХІ – ХІІ династій.
5.    ІІ розпад ( 1700 – 1580 рр. н.е.) послаблення Єгипту, через народні повстання.
6.    Нове царство (1580 – 1070 рр. до н.е.), внаслідок боротьби з гіксонами посилюється військова міць, строго централізований апарат влади, успішні завойовницькі війни, ріст чисельності рабів, розквіт цивілізації, приєднання Сирії та Палестини, успішні походи в Азію, створення Єгипетської імперії.
Царювання XVIII-XX династій єгипетських фараонів.
7.    Пізнє царство ( 1070 – 332 рр. до н.е.), посилення експлуатації, підвищення податків призводить до повстання рабів, яке підтримали наймачі-іноземці. Послаблення центральної влади тягне за собою повстання за повстанням. Єгипет попадає під владу іноземних династій, тобто під залежність від Перської імперії (525р. до н.е. )
8.    Греко-римський  період (322р до н.е. - 395р до н.е.), в IV тис. до н.е. Єгипет захоплюють війська Олександра Македонського, в І тис. до н.е. він стає провінцією Риму, а в 395р н.е. - провінцією Візантії [11, 44-53].   
“Раннє царство  - характеризується  розвитком  іригаційного землеволодіння, освоєння гончарного круга, розширення мінової торгівлі”[1, 47].
Для цього періоду характерна безмежна влада фараона, формується державний апарат, царське і общинне землеволодіння, виділяються адміністративні округи - номи на чолі з номархами. Організовуються розбійницькі походи в Нубілію проти лівійців і бедуїнів, де знаходились мідні рудники.

Древнє царство.
“Столицею держави стало місто Тініс, розташоване у верхньому Єгипті. Тут була резиденція фараонів перших двох династій, які правили протягом 400 років (18 фараонів). При третій династії столицю країни перенесли у місто Мемфіс; ближче до дельти Нілу”.[19, 65]
Під час правління фараонів третьої і четвертої династії настає період найвищого піднесення Древнього царства, який характеризується строгою централізацією, бюрократичною монархією з необмеженою владою фараона, зміцненням воєнної могутності й численними завойовницькими походами за здобиччю та рабами. Фараони воювали в Лівії, Ефіопії, Азії, на суші і на морі, спустошуючи сусідні країни, привозячи в Єгипет десятки тисяч рабів, сотні тисяч голів худоби. Внаслідок цього виділяється, багатіє, зміцнюється духовна і світська знать. Виникають величезні маєтки - царські, храмові, вельмож, у яких працюють тисячі рабів і єгипетська біднота.
В період третьої - четвертої династії остаточно завершується централізація країни, внаслідок скасування автономії місцевих правителів і доцентрових сил. Майже повністю зникають пережитки первіснообщинних відносин тому, що формується класове суспільство.
Саме до цього періоду відносять створення грандіозних гробниць -пірамід. Перший цар третьої династії Джосер започаткував будівництво пірамід в приблизно 2600 р. до н.е. (Додаток 1).
“Його піраміда є найдавнішою, яка збереглася до наших днів. Особливо великих розмірів досягають піраміди фараонів четвертої династії - Сгофру, Хеопса, Хефрена (Піраміда Хеопса-найбільша з усіх-складена з понад 2 млн. кам’яних брил вагою від 2 до 40 тонн кожна. Висота піраміди  146 м ).”[19, 65]
Під час правління п’ятої династії  виявляється тенденція до політичної самостійності номів. Місцева знать посилює владу у номах, оскільки була настроєна вороже до столичної знатті і до централізованої влади. Номи різними способами намагались звільнити робітників від побудови пірамід, храмів, палаців тому, що це відривало від господарства велику кількість робочих рук. І як наслідок до нас дійшло з часів четвертої династії чимало “пільгових грамот” про звільнення храмових робіт інших господарств номів від “царських робіт”.
Період політичної роздробленості починається після шостої династії.
В цей період характерне посилення ролі і значення правителів окремих номів - номархів. Номархи широко застосовують благодійництво щодо бідноти, убогих. Наприклад, правитель Другого верхньоєгипетського нома пише в своїй гробниці: ”Я дав хліб голодному, одяг голому, яких я зустрічав у цій області. Я роздавав глеки молока, я повертав за бідних їх борги.”[14, 12-24]
Непосильні для господарства і населення нескінчені “царські роботи”, зростаючі податки, необхідність завершення будівництва іригаційних систем, набіги сусідніх народів й племен призвели до періоду розпаду єдиної держави, якій тривав понад 200 років.
Номи почали вести війни між собою, підкоряючись центральній владі.  Фараони сьомої та восьмої династій не мали майже ніякої реальної сили.   Стан такого порядку в країні привів до падіння рівня виробництва, припинення іригаційного будівництва і руйнування всього досягнутого.
Верхній Єгипет почав заболочуватися, внаслідок цього наступають один за одним роки голоду, що стало рушійною силою за об’єднання країни.
Після впертої боротьби вдалося об’єднати країну. В об’єднані були “заінтересовані заможні селянські господарства, які мали за мету обробіток так званих високих номів, по скільки ці землі можна було придбати в приватну  власність.”[1, 56]  
Потреба великої кількості рабів зумовлює численні воєнні походи проти сусідів – африканців і азіатів. Нові завоювання включались до складу єгипетської держави.
“На півдні країни піднімається рух за об’єднання Єгипту”.[1, 58] На півночі центром об’єднання став Гераклеополіс, а на півдні – Фіви, які боролися за загально – єгипетське верховенство. “На перше місце виходить фінансовий ном, якому вдасться стати на чолі руху і успішного його завершення. Царі ХІ фінванської династії  кладуть початок новому періоду в історії Єгипту – періоду Середнього царства, коли Єгипет знову  став єдиною централізованою державою”.[1, 59] В цей період розвитку Єгипет досягає високих продуктивних сил. Удосконалюються знаряддя праці і засоби виробництва, розвивається культура і мистецтво. На цей час припадає освоєння бронзи і виготовлення виробів з неї, тому “період розвитку Середнього царства перш за все характеризується проривом на металургійному фронті” [2, 74].  З’являється виробництво скла.
“В часи середнього царства в районі Меридонова озера були проведені масштабні осушуючі іригаційні роботи і площа озера з 2000 км2 зменшилась до 233 км2. На звільнених територіях  не тільки зазеленіли паростки ячменю, але і були побудовані піраміди царів Самусерта ІІ і Аменем-Хета ІІІ”[2, 73].
Відбуваються зміни в організації виробництва. Існують джерела про дрібні господарства, які оброблялись їх господарями і допоміжною працею рабів. В Єгипетських поселеннях  з’являються заможні “доми”, які включали цілий колектив родичів.
“Відбувається соціальне розшарування села: з’являються нові багачі – “сильні недзеси”, збагатілі общинники, які присвоюють общинні землі. Все це призводить до всенародного повстання в Єгипті у 1750 р. до н.е. Повсталі палили, руйнували палаци, храми, маєтки, вбивали експлуататорів, лихварів, наглядачів, чиновників, захоплювали і ділили землю, майно” [19, 66].
Повстання, які тривали в Єгипті декілька років дуже потрясли державу, її суспільно-економічну й політичну систему.
Особливістю економіки середнього царства являлось укріплення середніх господарств, відношення приватної власності, зв’язки з ринком, застосування рабської праці, певна незалежність. Царська власність ділиться на мілкі частини, які передаються в користування  землеробам з обов’язковою сплатою податків і виконання повинностей, як і в храмових господарствах. Всі “царські люди переписувались і розподілялись по професіях, після чого вони направлялись на роботу. в різні господарства, де вони і працювали. Такі працівники отримували заробітну плату або земельну ділянку за свою роботу.
“Послабленням єгипетської держави” [15, 112] скористалися азіатські кочівники – гіксоси і варвари. Так гіксоси в кінці XVIII ст. до н.е. захопили всю Дельту, а потім сформували правлячі єгипетські династії. Цар гіксосів Хіон  об’єднав не тільки Єгипкт, Синайський півострів, Палестину Сірійський степ, а й йому вдалося об’єднати на деякий час  Верхній та Нижній Єгипет. Проте після його смерті почався рух за звільнення країни

Розпад Єгипту.
Заможна верхівка сільського суспільства починає багатіти, купуючи високі поля і широко застосовуючи працю рабів для їх обробітку.
З’являються а селах поряд з рядовими общинниками і багаті, які почали захоплювати общинні землі. “В селах зростає невдоволення широких мас – розоряються землевласники, в країні спалахують повстання. Про повстання повідомляє. наприклад, відомий Лейденський папірус” [1, 9].
Внутрішня боротьба почалась в Єгипті з азіатським племенем гіксосів. “Приблизно біля 1730 р. до н.е. велика частина Єгипту (західно-східна частина дельти) стала здобиччю цих воюючих племен, які правили майже 110 років” [17, 120]. Нашестя гіксосів супроводжувалось знищенням іригаційних систем, будівель і міст, розвалюванням побудованого і гнітом населення.

Нове царство.
Боротьба з гігсосами призвела до посилення військової міцності держави. Єгиптяни вигнавши гегсосів захопили значні території Азії (Сирію, Палестину), які перебували під їх пануванням. В цей період Єгипет стає знову великою, могутньою державою з міцною владою фараонів. “Створюється розгалужений, міцний, централізований військово -бюрократичний апарат управління. Країною в той час правили ХVІІІ-ХХ династії” [19, 67]. Знову відбуваються численні загарбницькі походи в Азію і Ефіопію, внаслідок чого зростає число рабів, зміцнюється й збільшується приватне рабовласництво. Рабів стало так багато тому вони продавались так дешево, що навіть єгипетська біднота: ремісники, селяни, пастухи мали по 3-4 раби. 
Єгипетська армія набуває нових якостей і сили. “Великого значення набувають загони найманців, на чолі яких стоять кадрові офіцери. Досить часто військові командири наділяються функціями цивільних чиновників” [15, 13].
З’явилися бойові колісниці, запряженні кіньми (до нашестя гігсонів єгиптяни коней не знали), бойові слони та інше. Єгипетська держава охоплює величезні території, простягаючись на 3200 км з півночі на південь. Проводиться корінна реорганізація армій, в тому числі вводиться нова система набору в армію: призивається один воїн з 10 дорослих чоловіків.
Правителі номів, місцева знать повністю підпорядковані фараонам.
Небаченого розмаху набуває будівництво, розвивається архітектура, наука, живопис. Столицею держави на той час були Фіви, де будують пишні споруди, храми, палаци, усипальниці. Головною метою фараонів було звільнитися від будь-якої залежності світської і духовної знаті. Рішучий крок у цьому напрямку зробив фараон ХVІІІ династії Аменхотеп ХІІІ (1419-1400 рр.), який проводить релігійну реформу. Внаслідок реформи “багатобожжя було замінене на віру одного бога Атона.”[15, 13] Єдиним божеством Єгипту і всесвіту оголошується Атон - сонце, а фараон - його сином. Він прийняв нове ім’я – Ехнатон (“милий Антонові”). Отже, фараон теж був оголошений божеством, його відповідно вшановують, на його честь будують храми тощо.
Культ Атона відображає могутність сонця, великої сили природи і як такий він був без теологічних і міфічних будівель і символіки.”[10, 57]
Реформу підтримав прошарок службової знатті і середній прошарок єгипетського суспільства, проти виступали жрецька і номова знать.
Було збудовано нову столицю Ахетатон за 300 км на північ від Фів, яка стала величезним містом. “ Однак на 17-му році правління Ехнатон помер.”[19, 68] Після смерті Ехнатона культ Атона був відмінений.
Новий фараон обережно реставрував стару систему. Була проведена податкова реформа, яка регулювала збір з населення податків. Відбулися незначні зміни в армії. А вищим органом судової влади стало “присутність тридцяти”.
У Єгипті посилюється натиск численних азіатських племен хетів, які в ХVІІ ст. н.е. утворили могутню державу, відібравши в Єгипту Фінікію, Сірію, Палестину. Тривалу боротьбу з хетами вели фараони ХІХ династії, особливо Ремзе ІІ (1317 – 1251 рр. до н.е.). Після довгої та впертої боротьби між Єгиптом і Хетською державою був укладений договір про припинення воєн і взаємодопомогу.
“З 1206 р. для Єгипту з початком правління ХХ династії настають тяжкі часи. Одні за одним йдуть на Єгипет чужоземці.”[5, 98] В середині країни повстають раби, біднота. В єгипетській державі панує свавілля, корупція, хабарництво серед урядовців. Отже, знать і жерці багатіють, а простий люд дедалі зубожіє під тягарем непомірних податків і поборів. Царська влада поступово слабне і занепадає. Від Єгипту відокремились володіння в Азії.  Падає військова міць Єгипту тому, що в армію набирають все більше найманців.
У кінці Нового царства країна розпалася на дві частини. Під владу  фіванських жерців попали південь і Ефіопія, а на півночі ще зберігається влада фараонів.   
Пізнє царство. В період Пізнього царства було правління ХХІ династії. Це був час повільної загибелі Єгипетської держави - як результату загострення внутрішніх протиріч, так і постійного нашестя лівійських, ефіопських, ассирійських і перських завойовників. Під час правління ХХІІ династії фараонів Єгипет відновлює свою могутність .” До нас дійшли предмети із заліза часів ХХІІ династії, які були ще низької якості, так наприклад, залізне око, вставлене як цінний метал в золоту оправу.” [2, 239]
Потім на декілька десятиліть Єгипет захопили ефіопи, в VІІ ст. до н.е. ассирійці. Але після жорстокої боротьби, Єгипет відновив свою незалежність, однак дорогою ціною: країна, де постійно точилися війни, була дощенту зруйнована, населення її винищене.  Це сталося при фараонах ХХVІ династії, які доклали багато зусиль для зміцнення держави і досягли певних успіхів.

1.4. Загибель  держави
В Єгипті проходили повстання рабів, які послаблювали центральну владу. В країні спостерігається цілеспрямованість окремих номів придбати самостійність, роздача пільг, які привели до розпаду Єгипту, як єдиної держави. Послабшала також військова сила Єгипту.
“Єгипетська держава перестала існувати після могутніх ударів завойовників. У 525 р. до н.е. перський цар Камбіз у битві при Пелузіумі розбив єгипетські війська і завоював Нове царство фараонів.” [15,142]. Він започаткував ХХVІІ династію.
Отже, Єгипет остаточно втратив свою незалежність, внаслідок цього закінчується історія держави і права цієї держави. У 332 р. до н.е. Єгипет був завойований Олександром Македонським, а після його смерті опинився в руках греко - македонської династії Птоломеїв, заснованної полководцем
О. Македонського Птоломеєм Лагом. В 30-х р. до н.е. Єгипет стає римською провінцією, згодом увійшов до складу Візантії.  В VІІ ст. був завойований арабами [17, 128-132].

Розділ ІІ. Державний устрій Єгипту

2.1. Апарат управління
В Древньому царстві проявляються риси Східної деспотії, тобто складається централізований апарат, на який спирається фараон. Отже, на чолі державної влади стояв спадковий монарх – фараон, його влада була необмеженою: він прирівнювався до бога – сонця Ра, воля якого була священна. Фараон – це “джерело життя, здоров’я і радості”, оскільки він народився від бога і земної жінки [4, 79]. Починаючи з фараона Хефрена, титул великого бога Ра і титул сина бога Ра обов’язково приєднувався до імені фараона. Ім’я його писали в овалі, що є символом сонця. Про авторитет фараонів, їх неосяжну владу свідчать, також храми спорудженні на їхню честь, грандіозні усипальниці – піраміди. Тільки фараонові належала вся повнота законодавчої влади, його воля – закон, а законом вважалося все те , чого хоче фараон. Оскільки, фараону належала вся державна влада, верховна   виконавча та судова та судова влади, то він був верховним начальником, верховним жрецем, тобто головним.
Матеріальну основу фараонової влади складали громадські, земельні та інші ресурси, які знаходились в особливому розпорядженні царя.
Фараон правив державою за допомогою великого, розгалуженого, чиновницько-бюрократичного апарату, якій він очолював, а всі чиновники повинні були підкорятись його наказам [3, 56-59].
Найвищим з державних сановників був джаті (візир), якого призначав фараон спочатку зі своєї найближчої родини, а потім з середовища служилої знаті. Візир очолював увесь чиновницький апарат, охоплюючи адміністративну й судову владу. Він був управителем усіх царських скарбниць, усіх складів і сховищ, керівником усіх державних і царських робіт, його називали “начальником усієї держави, півдня і півночі”, “начальником усіх вельмож.” [16, 150].  Йому віддавали великі почесті: при появі його в приміщенні усі падали долілиць. Високий престиж візира підтримувала релігійна ідеологія, яка оголосила “пророком справедливості”, верховним жерцем бога Тота (бога законів і порядку).
Візир будучи начальником царських складів і організатором царських робіт, приймав безпосередню участь в господарському управлінні.
Державні урядовці, незалежно від посади, доповідали візиру про всі справи , а від нього чекали вказівок і рішень. Оскільки апарат урядовців був суворо централізований, бюрократичний, то можна собі лише уявити  безмежність його влади. Він був  підпорядкований тільки фараонові, який у разі потреби давав йому безпосередні вказівки. Візир очолював Велику Раду десяти – дуже важливий орган у системі управління. В епоху Нового царства візир очолював також усі збройні сили країни [13, 47-64].
Головний скарбник був високим державним сановником, який зберігав царську печатку. Насправді він відав не тільки державною скарбницею, але ще й державними складами, коморами, оскільки значну частину податків та різних інших зборів у Єгипті вносили натурою – зерном, худобою, птицею, плодами та ін. Тому його ще називали “завідувачем того, що дає небо, родить земля і приносить Ніл.” Він скріплював царською печаткою всі державні документи, угоди, закони і був підзвітний фараону і візиру.
Головний скарбник мав двох “скарбників фараона”, які допомагали йому: завідуючи каменоломнями, срібними і мідними рудниками. Вони відповідали за доставку будівельних матеріалів для царських робіт, виконували також функції військового і морського міністрів.
Існувало ще багато інших високих сановників, були й напівофіційні титули й посади, наприклад “єдиний друг фараона”, ”фараонів знайомець” та ін.
Далі йшли правителі номів – номархи, яких призначав фараон із знатті. Вони наділялись великою владою на місцях – законодавчою, виконавчою, судовою, військовою. В деякі періоди влада номархів настільки зростала, що вони оголошували себе самостійними правителями, засновували свої династії, воювали між собою з зовнішніми ворогами, будували собі піраміди, палаци, храми [14, 87-102].
На нижчих щаблях влаштовувався розгалужений чиновницький апарат з високорозвиненим письмовим діловодством, з численними секретарями, писцями з властивими для них формалізмом, бюрократизмом, тяганиною, хабарництво. Ці чиновники вели облік усього державного господарства, управляли царськими маєтками, рудниками, копальнями, стягували податки, доглядали за порядком, відали поліцією. На посаду писців і наглядачів мали доступ усі вільні люди.
Для набуття певної професії, у тому числі чиновників, існували спеціальні школи. Спостерігалась навіть певна спадковість професій, яка не була примусовою. Для слухачів нижчих рангів і посад була відкрита дорога для підвищення по службі. “З розряду писців, наприклад, вийшло немало вищих сановників Єгипту”[19, 72].
За свою службу чиновники отримували від фараона платню, здебільшого натурою. Вищим чиновникам за добру службу фараон надавав у користування або й дарував землі, рабів, худобу та ін.
Важливе становище у державній службі займали жерці. Іноді навіть не було суворого розмежування між чиновниками і жерцями, оскільки жерців призначали на державні посади, а чиновники діставали сан жерців.

2.2. Збройні сили
В древньому і навіть частково в Середньому царствах Єгипет не мав регулярної армії тому, що вона створювалась на випадок проведення військових дій, це як правило були грабіжницькі набіги, метою яких було захоплення рабів, тварин та інших речей.
В державі не було професійної військової армії, були загони особистої охорони фараона, його сім’ї, тобто царська гвардія. Існували ще нечисленні загони охорони внутрішнього порядку і кордонів. “У разі  необхідності скликали ополчення. Основну масу ополчення становили селяни й ремісники.”[19, 73]
В ХVІІІ ст. до н.е. гіксоси в ході завоювання Єгипту приводять з собою коней, з того часу в єгипетській армії разом з піхотою появляється кіннота і бойові колісниці.”[14, 33] Потім Єгипет мілітаризується, стає великою агресивною державою і небезпечною для сусідів. Створюється велика професійна армія, з’являються нові види зброї, колісниці. Також зростає  роль воїнів у державі, тому вони одержують додаткові пільги за, оплату, земельні ділянки, рабів. Отже, збільшується регулярна армія.
В епоху ХІХ династій (ХІІ ст. до н.е.) з’являються наймані війська, роль яких зростає. Стан воїнів стає все більш замкненим і професійним, який чинить вплив на державні справи. В епоху Нового царства армія виконує поліцейські функції.

2.3. Судові органи
Судові органи не були відокремленні від владних чи адміністративних.
В Древньому царстві функції міського суду зосереджувались в основному  в общинних органах самоуправління, які вирішують суперечки по землі і воді, регулювали різні відносини в суспільному житті.
Вищі службові особи в державі одночасно виступали як судді. “Головою судової влади вважався фараон, фактично суд над вищими чиновниками здійснював візир – джаті.”[13, 14] Візир розглядав справи одноособово або як головуючий Ради десяти, яка виконувала судові і адміністративні функції.
В епоху V династії виникає вищий судовий орган “палата шести“, яку теж очолював візир. Вона здійснювала нагляд  над усім судочинством країни, розглядала важливі справи. До її складу входили вищі сановники держави, яких затверджував фараон. А в період Нового царства виникла судова “ колегія 30 суддів “, яка складалась із знатних громадян найбільших міст країни.
В номах найвищу судову владу здійснював номарх, який розглядав справи самостійно або за участю сановників, урядовців.
Умістах судочинство виконували правителі міст, в общинах – дрібні  місцеві справи і суперечки розглядали старости общин.
Судочинство з цивільних і кримінальних справ було однаковим. Справу порушували за скаргою потерпілого, який підтримував звинувачення та просив суд винести певну міру покарання чи відшкодувати певну суму. Судочинство вели у письмовій формі. Своє рішення суддя не мусів умотивовувати. Він прикладав до чола особи, яка виграла процес, зображення бога істини і справедливості, що означало виграш справи. Щодо санкції то суд міг погодитись із тією, яку просив потерпілий або визначити іншу, на свій розсуд.
В єгипетській державі існувало ще судочинство храмове, де жерці-ієрархи судили жерців і залежне селянство, що проживало в храмових маєтках. “Рішення жерця-оракула мавшого великий релігійний авторитет не могло бути оскаржене царським чиновником.”[14, 33]
В  Єгипті були своєрідні тюрми, які являли собою адміністративні і господарські поселення злочинців. Злочинці, раби-іноземці і інші виконували в тюрмах примусову роботу. Римський історик Марцелій згадує, що єгиптяни були дуже стійкими щодо перенесення тортур, болю. Про застосування  ордалій прямих згадок немає, хоча вони теж використовувалися.
Доказами в судовому процесі були: власне признання, покарання свідків, клятви, письмові документи, огляд місця події [11, 58-62].

Розділ ІІІ. Медицина Стародавнього Єгипту

3.1. Джерела відомостей про медицину Стародавнього Єгипту
Вивчення давньоєгипетських текстів почалося порівняно недавно, після того як французький учений Ж.Ф. Шампольон розгадав таємницю єгипетського ієрогліфічного листа. Перше повідомлення про це було зроблено 27 вересня 1822 р. перед зборами учених Франції. Цей день прийнято вважати вважати днем народження науки єгиптології. Відкриття Шампольона було пов'язано з вивченням написів на Розеттському камені, знайденому офіцером наполеонівської армії в 1799 р. при ритті окопів у місті Розетта в Єгипті. До розшифровки давньоєгипетського листа єдиними джерелами по історії Древнього Єгипту і його медицини були відомості грецького історика Геродота, єгипетського жреця Манефона, викладені давньогрецькою мовою, а також твори грецьких письменників Діодора, Полібія, Страбона, Плутарха й ін.
Численні давньоєгипетські тексти на стінах пірамід, гробниць і папірусних сувоїв залишалися для дослідників “німими” [7, 27-34].
Уперше про існування медичних трактатів у Древньому Єгипті говориться в записі на стіні гробниці Уаш-Птаха - головного архітектора пануючої V династії Неферирка-Ра (ХХ ст. до н.е.). У цьому ж написі приводиться клінічна картина раптової смерті архітектора, що, по сучасних представленнях, нагадує інфаркт міокарда або інсульт мозку.
Найдавніші медичні трактати написані на папірусах. До наших днів вони не збереглися і ми знаємо про їх лише за свідченням древніх істориків. Так, жрець Менефон повідомляє, що Атотіс (другий цар I династії) склав медичний папірус про будову тіла людини [18, 44-56].
В даний час відомо 10 основних папірусів, цілком або частково присвячених лікуванню. Усі вони є списками з більш ранніх трактатів. Найбільш старий медичний папірус, який дійшов до нас, датується приблизно 1800 р. до н.е. Один його розділ присвячений веденню пологів, а інший - лікуванню тварин. У той же час були складені IV і V папіруси з Ромессеума, у яких описані прийоми магічного лікування. Найбільш повні відомості про медицину Древнього Єгипту дають два папіруси, які датовані приблизно              1550 р. до н.е., - великий медичний папірус Г. Еберса і папірус по хірургії               Е. Сміта. Обидва папіруси, очевидно, написані однією особою і є копіями більш древнього трактату. Єгиптологи вважають, що цей древній незбережений папірус був складений легендарним лікарем Імхотепом на початку III тисячоріччя до н.е. Згодом Імхотеп був обожнений.

3.2. Зв'язок міфології Древнього Єгипту з лікуванням
Єгипетська релігія, яка існувала протягом майже чотирьох тисячоріч, базувалася на культі тварин. Кожний єгипетський ном (місто-держава) мала свою священну тварину або птаху: кішка, лев, бик, баран, сокіл, ібіс і ін. Особливо шанувалися змії. Кобра Уаджит була покровителькою Нижнього Єгипту. Її зображення знаходилося на головному уборі фараона. Поряд із соколом, бджолою і шулікою вона уособлювала царську владу. На амулетах кобру поміщали поруч зі священним оком - символом бога неба Хору. Померла культова тварина бальзамували і ховалися у священних гробницях: кішок у місті Бубастіс, ібісів у місті Іуну, собак на місці своєї смерті. Мумії священних змій ховалися в храмах бога Амона-Ра. У Мемфісі в грандіозному підземному некрополі виявлене велике число кам'яних саркофагів з муміями священних биків [16, 84-88].
Убивство священної тварини каралося стратою. По представленнях єгиптян душу померлої людини протягом 3 тис. років знаходиться в тілах обожнених тварин і птахів, що допомагає їй уникати небезпек загробного світу. Цим Геродот пояснює суворість покарання за убивство священної тварини. Головними богами лікування вважалися бог мудрості Той і богиня материнства і родючості Ісіда. Той зображувався у виді людини з головою птаха або ібіс втілювався в образі павіана. І ібіс, і павіан уособлювали в Древньому Єгипті мудрість. Той створив писемність, математику, астрономію, релігійні обряди, музику і що особливо важливо - систему лікування хвороб природними засобами. Йому приписуються самі древні медичні трактати. Ісіда вважалася створювачкою магічних основ лікування і покровителькою дітей. Ліки з ім'ям Ісіди навіть згадуються в працях давньоримського лікаря-фармацевта Галена. У давньоєгипетській медицині минулого й інших божественних заступників: могутня левоголова богиня Сохмет, захисниця жінок і породілей; богиня Тауерт, що зображувалася у виді самки гіпопотама. Кожний новонароджений єгиптянин незалежно від соціального статусу лежав поруч з невеликою статуеткою Тауерт [4, 117-124].

3.3. Природні і надприродні хвороби
Єгиптяни знали великі органи: серце, судини, нирки, кишечник, м'язи й ін. Їм належить перший опис мозку. У папірусі Е. Сміта рух мозку у відкритій рані черепа порівнюється з “киплячою міддю”.
Єгипетські лікарі асоціювали ушкодження мозку з порушенням функції інших частин тіла. Їм були відомі так звані рухові паралічі кінцівок при пораненнях голови. Папірус Еберса має важливий теоретичний розділ, у якому аналізується роль серця в житті людини: “Початок таємниць лікаря - знання ходу серця, від якого йдуть судини до всіх членів, тому що всякий лікар, усякий жрець богині Сохмет, усякий заклинатель, стосуючись голови, потилиці, рук, долоні, ніг - скрізь стосується серця: від нього спрямовані судини до кожного члена...” Древнім єгиптянам більш чотирьох тисячоріч назад була відома діагностика хвороб по пульсі.
Первісні лікарі Єгипту поділяли причини хвороб на природні і надприродні. До першого вони відносили нездорову їжу, несприятливі кліматичні і погодні фактори, наявність кишкових паразитів. Геродот пише, що єгиптяни вважали причиною людських недуг погану їжу, тому “шлунок свій вони очищають кожний місяць три дні підряд, приймаючи проносні засоби, і зберігають здоров'я блювотними і клістирами”. Єгиптянам приписують і винахід клізми. Цікаво, що мова опису зашлакованості організму і методів очищення від шлаків багатьох сучасних народних цілителів мало чим відрізняється від уявлень древніх єгипетських лікарів [8, 52-93].
Надприродні причини хвороб єгиптяни бачили у вселенні в організм злих духів померлих. Для їх вигнання використовувалися як лікарські засоби, так і різні магічні прийоми. Думали, що дурні запахи і гірка їжа відлякують злих духів. Тому до складу ритуальних сумішей при магічних процедурах включали такі екзотичні продукти, як частини хвостів мишей, виділення з вух свиней, кал і мочу тварин.
Під час вигнання злих духів звучали заклинання: “О мертвий! О небіжчик, що сховався в цій плоті, у цих частинах мого тіла. Дивися! Я дістав кал, який виступає проти тебе. Той, що сховався, – піди геть! Той, що вселився, - виходи!”[18, 61]. Багато цілителів нашого часу “знімають прокляття”, вимовляючи тексти, близькі по суті до давньоєгипетських, хоча в ті часи було чимало прийомів лікування, позбавлених усякої містики.
Папірус Еберса, виявлений у Фівах в 1872 р. являє собою медичну енциклопедію древніх єгиптян. У ньому міститься більш 900 прописів лік для лікування хвороб шлунково-кишкового тракту, дихальної і серцево-судинної систем, порушень слуху і зору, різного роду інфекційних процесів і глистяних інвазій. Папірус склеєний з 108 аркушів і має довжину 20,5 м. Єгипетські лікарі користалися мазями, пластирами, примочками, мікстурами, клізмами й іншими лікарськими формами. Основами для готування лік служили молоко, мед, пиво, вода священних джерел, рослинні олії. Деякі прописи містили до 40 компонентів, багато хто з який не вдається поки ідентифікувати, що ускладнює їх вивчення. До складу лік входили рослини (цибуля, гранат, алоє, виноград, фініки, снодійний мак, лотос, папірус), мінеральні речовини (сірка, сурма, залізо, свинець, алебастр, сода, глина, селітра), а також частини тіла різних тварин. От приклад пропису сечогінного засобу: пшеничної крупи - 1/8, плодів шед - 1/8, охри - 1/32, води - 5 частин. Готувати ліки рекомендувалися вночі і пити чотири дні. Прийом деяких лік супроводжувався магічними обрядами у виді заклинань і змов [18, 73-79].

3.4. Навчання лікуванню
Передача медичних знань у Древньому Єгипті була тісно пов'язана з навчанням ієрогліфічному письма в спеціальних школах при храмах. У цих закладах панувала сувора дисципліна й у ході були тілесні покарання. У великих храмах міст Саіс і Геліополь існували вищі школи, або Будинки життя.
Поряд з медициною в них навчали математиці, архітектурі, ліпленню, астрономії, а також таємницям магічних культів і обрядів. Будинки життя багатьма дослідниками розглядаються як попередники університетів наступних епох.
Освічена людина, а лікар повинен був бути таким, єгиптяни називали “знаючий речі”. Існував визначений обсяг знань, що дозволяв єгиптянам дізнаватися “знаючого по знанню його”.
Лікарська діяльність у Древньому Єгипті підкорялася суворим моральним нормам. Дотримуючись їх, лікар нічим не ризикував, навіть при невдалому результаті лікування. Однак за порушення правил жорстоко карали аж до страти. Кожний єгипетський лікар належав до визначеної колегії жреців. Хворі зверталися не безпосередньо до лікаря, а в храм, де їм рекомендували відповідного лікаря. Гонорар за лікування виплачувався храму, який утримував лікаря. Правителі багатьох країн запрошували на службу до двору єгипетських лікарів. Геродот приводить таке свідчення: “Перський цар Кір II Великий просив у фараона Амасіса надіслати йому “кращого в цілому Єгипті” очного лікаря. Лікарське мистецтво розділене в Єгипті таким чином, що кожний лікар виліковує тільки одну хворобу. Тому в них повно лікарів: одні лікують очі, інші голову, треті зуби, четверті шлунок, п'яті внутрішні хвороби”. Геродот пише про Єгипет V в. до н.е. На той час його древня культура нараховувала не менше трьох тисячоріч своєї історії. Країна пережила навали багатьох завойовників, і колишня пишнота хилилася до природного заходу. Однак величезний вплив Єгипту на розвиток культури і медицини народів Європи, Азії й Африки ще залишався в силі. Батьківщина Геродота Древня Еллада тільки вступала на шлях історичного розквіту. Наступність єгипетської медицини добре відображена Гомером у “Одіссеї” [8, 104-107].

3.5. Медицина на полях боїв
Велику роль у нагромадженні відомостей у Древньому Єгипті грали військові лікарі, які супроводжували єгипетське військо в походах. На гробницях збереглися зображення операцій на кінцівках. У списках з папірусу обожненого лікаря Імхотепа даються чіткі вказівки по лікуванню раней м'яких тканин, техніці перев'язок, а також по виконанню найбільш частих хірургічних операцій того часу: обрізання і кастрація. Усі поранення поділялися за прогнозом на виліковні, сумнівні і безнадійні.
Лікарська етика того часу вимагала відкритого повідомлення пацієнту передбачуваного результату лікування однією з трьох фраз: “Це хвороба, яку я можу вилікувати; це хвороба, яку я, можливо, зможу вилікувати; це хвороба, яку я не зможу вилікувати”. У тих випадках, коли лікування було можливим, у папірусі Імхотепа даються чіткі вказівки тактики лікування: “Скажи ти тому, у кого зяюча рань на голові: “Це хвороба, яку я буду лікувати”. Після того, як ти зашиєш йому рану, у перший день поклади на неї свіже м'ясо і не бинтуй її. Піклуйся про нього доти, поки пройде час його хвороби. Лікуй рану жиром, медом, корпією, поки хворий не поправиться”. При лікуванні переломів єгипетські лікарі застосовували дерев'яні лубки або бинтували ушкоджену кінцівку лляною тканиною, просоченою застигаючою смолою. Такі шини виявлені на єгипетських муміях. Вони багато в чому близькі сучасним гіпсовим пов'язкам [16, 91-97].

Розділ ІV. Духовне життя та міфологія єгиптян
Kemet –  так називали свою країну древні єгиптяни. Історія Єгипту невіддільна від його міфології і релігії, віра в богів займала основне місце в житті єгиптянина. Залишки релігійних представлень, символіки, магії лягли в основу таких світових релігій як християнство, іслам, іудаїзм, а так само різних сект.
Релігія Єгипту – явище дуже різноманітне, у ній сполучиться фетишизм і тотемізм, політеїзм і монотеїзм, теологія і  космогонія, культ, надзвичайно різноманітні і суперечливі міфи, не менш різноманітні і суперечливі представлення про загробне життя.
За більш ніж три тисячолітні історії Єгипту, його релігія перетерплювала різні зміни, боги окремих номов ставали головними богами держави, змінювали імена або зливалися з іншими богами, але основна концепція залишалася незмінної. Віра в загробне життя, суд  над діяннями зробленими при житті, необхідність піклується про схоронність тіла померлої людини, обожнювання фараона і т.п. зберігалася до появи християнства [9, 41-66].

4.1. Амулети
Єгипетська магія виникнувши в додинастичні часи стала основою релігії. Вона існувала в двох різновидах: з одного боку, нею користувалися в благо живим і мертвих, з іншого боку – вона була знаряддям таємних змов і покликана була наносити шкоду тим проти кого вона застосовувалася. Важливе значення додавали древні єгиптяни амулетам, вони були покликані захищати тіло живої або померлої людини від згубних впливів і нападів видимих або невидимих ворогів. Існувало два типи амулетів: ті, на яких написані магічні формули, і без написів.
У найдавніші часи  при надяганні амулета на людину або при приміщенні його на тіло померлих вимовлялися особливі заклинання. Тому що користуватися силою молитов або магічних слів міг тільки спеціально навчений жрець, те незабаром слова стали вирізувати на амулеті, додаючи тим самим подвійну силу. «Слова влади» так само могли бути написаними і на папірусі який клався разом з амулетом на померлого, і мав своєю метою підпорядкування богів влади померлого, щоб він міг змусити них виконати його волю (Додаток 3).
Існувала безліч різноманітних амулетів, частина з них була строго регламентована як і по зображенню і формі, так і по матеріалі з якого зроблена.  До того ж, будь-яке кільце, кулон, прикраса або інший подібний предмет, на якому було написане ім'я бога, його емблема або зображення, ставав захисним амулетом, і сила його зберігалася поки не руйнувався матеріал або не стиралося зображення або напис [7, 49-62].
Амулет у виді ока Хору мав особу силою. Він не тільки оберігав від злих парфумів, але і виліковував рані на тілі. Крім ока Хору найчастіше із собою носили такі амулети, що охороняють, як фігурку бога Беса-покровителя родини, пластинку зі слонової кісти або металу з магічними символами, амулет на щастя у виді риби або скарабея, сховище для письмових заклинань у виді трубочки з вкладеними туди папірусами.
Поряд з амулетами,  єгиптяни  так само вірили, що можливо передати фігурці будь-якої  живої істоти душу того кого вона зображує. До них відносяться так називані «ушебти», що клалися разом з померлої, для того, щоб у загробному світі він виконував всі обов'язки які накажуть померлі боги. Фігурки тур або тварин з відповідними магічними словами так само використовувалися для захисту людей від злих сил. Але ці фігурки зроблені з воску можна було використовувати і для нанесення шкоди зображеному на них людині. Згодом воскові фігурки стали основним інструментом чорної магії, але і не тільки магії, так мало широке поширення приношення воскових зображень хворих частин тіла в християнські храми, і приношення їх до зображень святих.
Велике значення надавалася так само і магічним малюнкам, заклинанням. Єгиптяни вірили, що без їжі душі померлого КА може почати заподіювати шкода живим. Спочатку поруч з мумією залишали їжу і через визначені проміжки часу приносили нову їжу. Але поступово це стало замінятися зображенням їжі, разом з необхідними «словами влади», при цьому вужі будь-яка людина який прочитає написане на гробниці поруч з малюнком заклинання, надасть КА померлого все  необхідне для його загробного життя.  У зв'язку з ці великого значення набуває віра в те, що зображення ворожого міста з відповідним написом, розбитий з відповідними магічними обрядами приводило до його знищення [9, 78-83].

4.2. Боги
Родоначальником усій живій і божественного в єгипетській релігії вважається бог Атум. Відповідно до легенди він з'явився з хаосу. Потім він створив першу божественну пару бога Шу і богиню Тефнут. Шу - бог, що уособлює простір між небом і землею, що розділяє небо і землю. Тефнут - жіноче доповнення Шу [4, 96]. Ця пара родила бога Геба і богиню Нут. Геб - це бог Землі, або по суті сама Земля. Нут - богиня Неба, або також саме Небо. По представленню древніх єгиптян угорі знаходиться Нут, унизу Геб, а між ними Шу і Тефнут. Від Геба і Нут відбулися дві пари - Осіріс і Ісіда, Сетх і Нефтида.
Осіріс і його дружина Ісіда є самими важливими фігурами єгипетського пантеону. Осіріс був богом рослинності (Додаток2). По легенді він народився першим з п'яти божеств, за ним народилися Хор Старший, Сетх, Ісіда і Нефтида. Ще в утробі своєї матері Нут Осіріс і Ісіда полюбили один одного. Коли Осіріс підріс, те він став справедливо правити своїм народом, піклувався про його культуру. Він багато мандрував, а під час його відсутності країною правила його дружина Ісіда.
У  його відсутність  брат  його  підступний  Тифон  або  Сетх, що  уособлює  безплідність  пустелі,  хоче  царювати на  його  місці,  але  всі  плани  лиходія  розбиваються  об  силу волі  і  стійкість  Ісіди.  Осіріс  повертається.  Тифон робить  вид,  що  обрадувано  поверненням  брата,  але в  співтоваристві  з  Азо, царицею  ефіопів,  цих  споконвічних ворогів  Єгипту,  запрошує  він  Осіріса  на  бенкет,  де  його чекає  погибель.
Під  час  бенкету  приносять  чудова  труна, що  викликає  захоплені  похвали  бенкетуючих.  Єгиптяни дуже  піклувалися  про  свої  труни  і  часто  ще  при  житті замовляли  собі  розкішні  труни,  чим  і  можна пояснити  це  сказання  про  хитрості,  ужитої Тифоном.  Тифон  повідомляє,  що  подарує  труну  тому,  хто в  ньому  вільно  поміститься,  труна  був  замовлений  їм  по мірці  брата.  Усі  присутні  пробують  поміститися в  ньому,  але  дарма.  Настає  черга  Осіріса:  він, нічого  не  підозрюючи,  лягає  в  нього,  а  Тифон  і  його спільники  захлопують  кришку,  заливають  її  свинцем і  кидають  труну  в  Ніл,  відкіля  він  через  одне  з  усть ріки  попадає  в  море [12, 21-28].
Таким  чином,  загинув  Осіріс після  двадцативосьмирічного  царювання.  Лише тільки  вмирає  Осіріс,  уся  країна  оголошується  жалібними  лементами:  до  Ісіди  доходить  сумна  звістка про  загибель  чоловіка;  вона  облачається  в  жалобні  одяги і  відправляється  шукати  його  тіло.  Вона  знаходить  труну в  очеретах  біля  Библа,  але,  поки  вона  відправляється  за сином  Гором,  Тифон  опановує  тілом  Осіріса,  розрізає  його  на  чотирнадцять  частин  і  кидає  шматки  в  усі рукава  Нілу.
Осіріс  був  головним  богом  усього  Єгипту,  а  тому навколо  його  імені  групуються  майже  всі  міфи й  алегорії  єгипетської  релігії. «Усе  людське життя, -  говорить  Мариетт -  уподібнювалася  древніми єгиптянами  ті  шляхи,  що  сонце  пробігає  по небесному  зводі,  призахідне  сонце, що  зникало  за обрієм,  здавалося  їм  образом  смерті.
Лише  тільки наставав  урочистий  момент  смерті  для  якої-небудь  душі  на  землі,  Осіріс  повинний  був  провести  неї до    життя  вічної.  Він  ототожнюється  з  нею,  проходить з  нею  разом  через  всі  іспити,  призначені  цій душі  для  очищення  її  від  гріха;  він  же  зм'якшував  суворих воротарів  пекла  і  боров  з  чудовиськами,  звичайними супутниками  мороку  і  смерті.  Нарешті,  він  же,  перемігши морок  за  допомогою  висхідного  сонця  -  Гора,  сидів у  страшному  судилищі  смерті  і  відкривав душі, що  очистився,  врата  вічного  житла,  і  блискуче  ранкове сонце, що  з'являлося  зі  світанком  на  обрії,  було  символом  цього  другого  народження  до  життя  вічної, що не  знає  більше  смерті» [18, 93-97].
Осіріс,  на  думку  єгиптян,  бажаючи  дати  людям видимий  образ  своєї  присутності  серед  них,  втілюється  в  бик  Апіса  .  Коли  у  священних корівниках  Мемфіса  з'являвся  на  світло  теля  з  особливими  священними  прикметами,  жреці  негайно  ж повідомляли  про  милостиве  втілення  Осіріса,  і  всюди  ця  звістка  викликала  народну  радість  і  веселощі.  Коли  Апіс  умирав  природною  смертю,  його з  великою  пишністю  ховалися  в  підземеллях  храму Серапеума,  руїни  якого  тепер  знайдені.  Якщо ж  Апіс  досягав  двадцяти  восьми  років,  число  років Осіріса,  його  убивали
Богиня Нефтіда була  дружиною  і  разом  з  тим  сестрою  Тифона,  але  вона зволіла  іншого  брата,  м'якого  і  доброго  Осіріса,  і  від  союзу  з  ним  у  Нефтиды  народився  син  Анубіс, або  Инпу,  бог  з  головою  шакала,  хоронитель  мумій.
Коли  Осіріс  був  убитий  Тифоном,  Анубіс  його  бальзамував.  На  одній  з  фараоновых  гробниць  у  Фивах зображений  Анубіс, що  виконує  свої  сумні обов'язки.  Він  коштує  поруч  ложа,  на  якому  лежить мумія.  Під  ложем  коштують  чотири  судини:  у  першого замість  кришки  -  людська  голова,  у  другого  -  голова мавпи-павіана,  третій  -  з  головою  шакала  і  четвертий  -  з  яструбиною  головою.  Ці  голови  були  втіленням  другорядних  божеств,  на  обов'язку  яких  лежала  охорона  нутрощів  померлих ,   покладених  у  ці  судини  .  Це  зображення зустрічається  дуже  часто  на  багатьох  надгробних  пам'ятниках.
Той  -  бог  з  головою  ібіса     уособлює  божественний  розум,  що   створив  весь  Всесвіт. Він  по  перевазі  бог  письмен,  тому     він  також ототожнюється  з  Меркурієм.  Ом  же  -  організатор  світу, що  розігнав  первісний  морок,  і  він  же  розсіює  потемки  душі,  тобто  неуцтво  і  дурні  думки  - цих  вічних  ворогів  людства.  Ібіс  і  мавпа  - кинокефал,  або  павіан - присвячені  цьому  богові [7, 101-108].
Ібіс  -   птах, що  з'являється  в  Єгипті  перед  розливом Нілу;     отже,  вона,  по  єгипетським  поняттями знає  і  передбачає  майбутнє.  Крім  того,   коли  цей  птах їсть,  її  дзьоб  утворить  разом  з  лапами  рівносторонній трикутник,  тому  ібіс  уособлює  геометрію і  всі  науки,  засновані  на  ній,  і  от  чому  ібіс присвячений  Тоту,  богові  божественного  розуму.
В  обов'язку  цього  бога  входило  спостереження і  визначення  тієї  висоти,  до  якого  повинний  був підніматися  Ніл  в  ім'я  розливам,    отчого  залежала родючість  у  Єгипті  і  разом  з  тим  і  існування  його мешканців.  ¬¬На  одному  з  барельєфів  у  храмі  міста Фил  зображені  жрець    або  важлива  особа  прохальних  богів  про  благополучний  розлив  Нілу.  На  цьому барельєфі    бог  Той  зображений  з  головою  ібіса,  він  тримає  в  одній  руці  зубцювату  лінійку  -  символ   розливу  Нілу,  а  в  іншій  -  очерет,  яким  збирається  відзначити  підйом  води. Іноді  ж  Той зображувався  в  образі  мавпи  павіана, що  пише  на табличках.
Єгиптяни  вірили  в  безсмертя  душі;  це  була з  незапам'ятних  часів  головна  доктрина  єгипетської релігії.  Завдяки  їй  установилися  усі  своєрідні похоронні  обряди  і  звичаї,  а  також  і  всі  емблеми , що     зображувалися  на  трунах  і  надгробних  пам'ятниках.  Піраміди  і  храми  споруджувалися  як усипальниці.  У  гробниці  поміщали  портретні  статуї  як  нетлінних  двійників  покійних,  притулків для  їхніх  безсмертних  душ  -  “ка”.  Усередині  стіни  гробниць рясно  прикрашалися  розписами  і  рельєфами, що  прославляли  власників  і  розповіли  про  їхні  подвиги в  житті.
Безсмертя  було  обіцяно  тим  душам,  що  Осіріс,  верховний  суддя,  визнає  праведними.  Ці  душі повинні  були  повернутися  в  їхню  тілесну  оболонку й  оживити  її  новою  життям,  не  знаючої  смерті.  Душі ж  грішних  піддавалися  вторинної  смерті,  за  якої випливало  небуття. Уся  ця  доктрина  про  безсмертя  душі  ясно  виложена в  єгипетському  похоронному  требнику.  Ця  священна книга,  що  повинна  була  знаходитися  в  кожній труні,  складалася  з  гімнів,  молитов  і  різних  похоронних обрядів.  Глава  друга  цієї  книги  вся  присвячена  життю, що починається  після  смерті,  а  глава  сорок  четверта ясно  і  виразно  говорить  про  те,  що  ця  нова  життя буде  безсмертна.  Це ті  принципи  разом  із  санітарними  мірами,  обумовленими  кліматичними  вимогами  країни,  увів  звичай  бальзамування  тіла для  збереження  його  від  розкладання  і  псування,  або  ж для  того,  як  говорить  текст  требника,  «щоб  душу могла  знову  з'єднатися  зі  своїм  тілом». На  одному  надгробному  пам'ятнику  у  виді  стовпа (стела)  у  Булакським  музеї  померлий,  ставши  перед Верховним  Суддею,  говорить  наступне,  як  говорить напис:  «Я  прив'язаний  до  бога  моєю  любов'ю,  я  нагодував голодуючого,  подав  води  прагнучий,  одяг  позбавленого одягу  і  дав притулок  безпритульного».  Ці  слова,  у  яких  виражене прагнення  до  вищої  моральної  досконалості,  є  на  цьому  пам'ятнику  не випадковим  одиничним  явищем,  говорить  Мариэтт,  зустрічаються  досить  часто  на  надгробних  пам'ятниках, так  що  їхній  можна  вважати  звичайною  повсякденною  молитвою [18, 104-112].
Бог  Той  зображувався  завжди  в  сценах  суду  над душами  і  зустрічається  дуже  часто  на  надгробних пам'ятниках.  Він  часто  зображувався  з  богинею   Пахт,  або Сехмет,  богинею  з  левиною  головою.  Іноді,  утім, вона  зображувалася  з  головою  кішки,  тому  що  Пахт, богиня  правосуддя,  стає  злісною  левицею  для грішників,  для  праведних  же  вона  є  такою же ласкавою,  як  кішка.
Душа  померлого  з'являлася перед  суддями,  помічниками  далекого  Осіріса;  вони  неї допитували;  потім  на  вагах  зважувалося  все  добро і  зло,  учинене  цією  душею,  і  бог  Той  записував рішення,  а  Осіріс  виносив  вирок.  Іноді  покарання  полягало  в  тому,  що  душа  повинна  була втілитися  в  тіло  якої-небудь  нечистої  тварини, наприклад  у  свиню,  і  священний  човен  відвозив  цю душу  вже  до  образі  тварини  на  землю  серед  живучих. Потім  для  цієї  душі  разом  із  другою  смертю наставало  небуття,  тому  що,  на  думку  єгиптян, безсмертя  душі  здобувалося  або  втрачалося людиною  згідно  з  його  життям  і  поводженням  на землі.
Хоча  Осіріс,  Ісіда  і  Гір  -  головні  єгипетські боги,  але  Мемфіс  і  Фіви, що  були  довгий  час столицями  двох  окремих  царств,  мали  особливих богів,  що  потім  змішалися  і  з'єдналися  в  єгипетській  міфології.
Птах  був  головним  богом  Мемфіса; він  звичайне  зображувався  у  виді  мумії  з  обголеною головою.  Він  називався  богом  «із  красивою  особою,  богом, що додає  нове  життя  або  нові  форми».  Птах  є те  божество,  що  постачило  бога  Ра, що  створив Всесвіт,  всіма  елементами,  з  яких  складався світ.  Він  часто  зображується  із  символом  воскресіння  на голові  -  це  скарабей,  або  гнойовий  жук, -  і  зневажає ногами  крокодила,  символ  мороку.
Амон    є    вищим    божеством    Фив .  Він  головний  діяч у  природі  і  головній  причині, що  змушує  природу вічно  відновлятися.  Тому  що  для  Єгипту  вищий прояв  могутності  цього  бога  полягало  в  розмноженні  черід,  те  Амон  найчастіше  зображувався  у  виді барана,  і  от  чому  у  Фивах  до  храмів,  присвяченим цьому  богові,  вели  доріжки,  прикрашені  по  обидва боки  баранячими  головами.  Ця  тварина  була  йому присвячене  і  - найчастіше  приносилося  йому  в  жертву.
Коли  Амон  уособлював  живлющу  теплоту  сонця , він  називався Амон-Ра.  Його  дружина  -  богиня  Мут  - називалася  царицею  неба  і  володаркою ночі,  вона  ж була  матір'ю  висхідного  сонця. Звичайний  одяг  Амона  -  коротка  туніка,  підперезана  поясом,  його  головний  убір  -  червона корона   з  двома  великими  чорними  перами.  Богиня Мут  завжди  зображувалася  з  подвійною  короною  (пшент)-і емблемою  панування  над  Верхнім  і  Нижнім    Єгиптом. ¬Її    відмітна    ознака  -  яструб,  символ  материнства.  Єгиптяни  думали,  що  всі  яструби  -  самки, і  тому  вважали  його  символом  материнства [4, 117, 128].
¬Ніл  є  тільки  видиме  втілення  Амона, якому  Єгипет  зобов'язаний  своєю  родючістю.  Бог  тоді називався  Амоном-Нилом  або  Кнуфісом.  На  одному античному  барельєфі  в  храмі  Дендеры  Амон-Кнуфис зображений  з  баранячої  головою,  украшенною  перами; він  з  розпущеними  крилами  і  тримає  в  одній  руці ключ  Нілу,  а  в  іншій  -  вітрильне  судно.

4.3. Заупокійний культ
У культурі Древнього Єгипту заупокійний культ грав дуже важливу роль. Не тільки фараон, а і будь-який простий єгиптянин із самого народження починав думати про своє майбутнє загробне життя. Він приносив жертви душам своїх померлих родичів, піклувався про схоронність їхніх гробниць, будував свою майбутню гробницю. У єгипетському суспільстві часто про соціальний статус людини судили по тому, яку він побудував собі гробницю. Не було напевно у світі народу більш серйозно стосовного до своєї майбутньої смерті.
Украй заплутаної була сама система заупокійного культу. Відразу після смерті людини його родичі несли його в храм, де його тривалий час бальзамували. Під час бальзамування усі внутрішні органи убиралися, але серце витягалося і ховалося разом з померлим в особливій судині. Серце повинне було зіграти особливу роль на майбутньому загробному суді [9, 93-98].
По віруваннях єгиптян людина може одержати відродження тільки у випадку, якщо його тіло - сах, добре зберегти. Іноді робилися скульптурні копії померлих на випадок якщо тіло загине. У цьому випадку ці скульптурки повинні були стати заміною і житлом для душі померлого. Потім робилися спеціальні фігурки - ушебти, що повинні були стати рабами померлих у загробному світі і виконувати за нього всю роботу. Біля померлих клали зброя, знаряддя праці, посуд - усе, що могло йому знадобитися йому в майбутнім житті.
Родичі померлого часто відвідували гробницю, залишали на ній їжу, молилися за померлого, іноді просили в нього допомоги. Єгиптяни відносилися до своїх померлих родичів майже як до живих людей, що далеко виїхали. У гробниць вони залишали їм листа, щоб ті змогли них прочитати. Так один мемфиський чиновник звертався з листом до своєї померлої дружини з проханням збавить від переслідувань, тому що пройшло вже три роки після її смерті, а він не може неї забути і позбутися від туги.  
Однак для благополучного життя в загробному світі одного дотримання всіх обрядів було не досить. Необхідно було боротися зі злими духами в загробному світі, а також пройти загробний суд. Саме з метою допомогти в цьому була створена Книга Мертвих. У ній було описано як уникнути всіх цих небезпек. Кожна людина повинна був якнайкраще описати самого себе у священному тексті, що лягав у гробницю [12, 31-34].



Висновки

Самобутня культура Древнього Єгипту з незапам'ятних часів залучала до себе увагу всього людства. Вона викликала подив у гордого своєю цивілізацією вавілонського народу. У єгиптян училися мудрості філософи і вчені Древньої Греції. Великий Рим схилявся перед стрункою державною організацією країни пірамід. Минули тисячоріччя, але жвавий інтерес до історії Древнього Єгипту аж ніяк не зменшився. Але довгий час величезний шар єгипетської історії був невідомий людям: учені не могли розшифрувати таємничі письмена-ієрогліфи
У Єгипті збереглося багато історичних пам'ятників - піраміди, храми, колоси, обеліски, що також чимало могли розповісти про історію країни. Крім того, нерідко ці пам'ятники були покриті письменами, але протягом довгого часу прочитати їх нікому не вдавалося. І тільки в 1822р. французький учений Ф.Шампольєн знайшов ключ до читання єгипетських ієрогліфів, що просунуло історичну науку про Єгипет на кілька кроків уперед. Що ж стосується пам'ятників - пірамід, храмів і т.д. - то тут були деякі проблеми. Адже більшість з них виявилися занесеними піском. Потрібні були розкопки для їхнього відкриття. Згодом були розкриті цілі міста, а також скельні гробниці, у яких із середини II тис. до н.е. ховали єгипетських фараонів. На відміну від пірамід, що були на очах і часто піддавалися пограбуванню, скельні гробниці робили під землею і засекречували.
Прийнято історію давньоєгипетського царства поділяти на кілька періодів - Раннє, Древнє, Середнє, Нове і Пізніше царства. До Раннього царства відносять I і II династії за списком Манефона. Крім того, сюди ж відносять і напівзабутих давньоєгипетською традицією прямих попередників I династії, тому що в часи їхнього правління класове суспільство і держава в Єгипті, швидше за все, уже склалися. Звичайно царів цього часу називають стосовно манефонівських списків династій додинастичними царями. Джерелом права в Древньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активної стає законодавча діяльність фараонів. Є зведення про становлення кодификацій, однак до нас вони не дійшли. Збережені зведення про єгипетське право дуже короткі. У Єгипті існувало кілька видів земельних володінь: державні, храмові, приватні й общинні. Можна було робити різні угоди з землею: дарувати, продавати, передавати в спадщину.
Основною метою покарання було залякування. Застосовувалися різні тілесні і калічницькі покарання, широко застосовувалася страта. Крім того, існували ув’язнення, віддача в рабство, грошові штрафи. Процес починався за скаргою потерпілого. Як докази служили показання свідків, клятви, допускалися катування. Діловодство носило письмовий характер. Як свідчать історичні джерела, на початку II династії давньоєгипетські царі порушили вікову традицію і перестали використовувати абідосський цвинтар. Згодом, ще при тій же династії, в Абідосі знову стали з'являтися царські поховання, однак тепер царі вже носять нову, трохи незвичайну титулатуру.
Як уже відзначалося вище, правителі Єгипту звичайно іменували себе богом Гором. Тепер же, у період II династії, ми виявляємо царя, що зненацька оголосив себе не Гором, а його супротивником - богом Сетом. Мало того, інший, наступний за ним цар, уже під самий кінець династії, раптом проголосив себе одночасно Гором і Сетом і навіть іменувався, як вважають учені приблизно так: «Той, у кому умиротворилися обидва боги». Важко сказати з усією визначеністю, чи були такі зміни титулатури зв'язані з кривавими подіями в Нижньому Єгипті, де шанувався бог Сет, про які оповідає цар тієї ж династії Гор-Хасехем. На підніжжях двох своїх статуй він символічно зобразив Нижній Єгипет ураженим. Там же зображені трупи бунтарів, а також зазначене число полеглих ворогів: на одній статуї - 48205, на іншій - 47209.
Поразка Півночі і припинення династичних звад привели до кінця II династії до остаточного об'єднання країни, що відкрили нову епоху в історії Єгипту - епоху Древнього царства. «Білі стіни» царя Менеса - місто Мемфіс стає столицею єдиної держави. Відповідно до найбільше розповсюдженої думки, до одного з назв цього міста - Хет-ка-Птах, що значить « Садиба двійника Птаха» - головного бога столиці, і виходить грецьке Айгюптос і наше найменування країни - Єгипет.
Список використаної літератури:

1.    А.І.Рогошин, Н.М.Страхова. “Рабовласницька і феодальна держава і право країн Азії і Африки”, Харків, 1981р.
2.    А.Н.Бадин, А.Є.Войнач, Н.М.Волчок “Історія Древнього світу. Древній Схід”, Мінськ, Харвест, 1999 р.
3.    Богословський Е. С. Слуги фараонів, богів і приватних осіб. — М., 1979.
4.    Вардиман Е. Жінка в Древньому світі. — М., 1990.
5.    Всеобщая история государства и права /под ред. К.И. Батыра. - М.: Былина, 1996.
6.    Древние цивилизации. – М., 1989.
7.    История Древнего мира. Расцвет древних обществ. – М., 1989.
8.    Історія світової культури. – К., 1993,
9.    Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.
10.    “Історя Древнього Сходу” під. ред. В.І.Кузишина, видав.2, Москва: Вища школа, 1988 р.
11.    К.Г.Федоров. “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1994 р.
12.    Ковельман А. Б. Риторика в тіні пірамід. — М., 1988.
13.    Макарчук В.С. “Істрія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 2001 р.
14.    О.А.Жидков, Н.А.Крашенінніков “Історія держави і права зарубіжних країн”, Москва, 1988 р.
15.    О.О.Шевченко “Історія держави і права зарубіжних країн”, Київ, 1997 р.
16.    Проніна Ю. А. Перехрестя культур: давньоєгипетська цивілізація XI — IX вв. до н.е. // Взаємодія світових цивілізацій: історія і сучасність. — М., 2000., с. 146 — 160.
17.    Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.
18.    Солкін В. В. Сонце володарів. Давньоєгипетська цивілізація епохи Рамесидів. — М., 2000.
19.    Тищик Б.Й. “Історія держави і права Стародавнього Світу”, Львів, 1999 р.

Додатки

Додаток 1.


Додаток 2.


Додаток 3.

+++++++++++
Search:
загрузка...
загрузка...

ФІлософія і психологія бізнесу США 21 століття

оборона буші скорочено

Характеристика каріотипу людини

оборона буші головні герої

правила поведінки в умовах небезпеки землетрусу

оборона буші скорочено

вільне падіння тіл реферат скачати

Характеристика каріотипу людини

позначення мякості приголосних на письмі ь

скорочений конспект по екологічному праву



Украинская Баннерная Сеть
Besucherzahler beautiful ukraine brides
счетчик посещений
   
Created by Yura Pagor, 2007-2010
��������...